ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ЄС ЩОДО КРАЇН СХІДНОГО СЕРЕДЗЕМНОМОР’Я ТА ВИЗНАЧЕННЯ В НІЙ РОЛІ РЕСПУБЛІКИ КІПР

Стаття присвячена життєво важливій проблемі дослідження концептуально-правових шляхів формування у відносинах між ЄЕС (майбутній ЄС) та країнами Східного Середземномор'я, стабільність (або нестабільність) яких може надзвичайно вплинути на безпеку та нормальне функціонування самої європейської спільноти. Початок встановлення офіційних відносин між ЄЕС та колишніми колоніальними державами регіону, такими як Алжир, Єгипет, Йорданія, Марокко, Сирія, Туніс та насамперед Кіпр, у процесі уваги статті - процес їх поступової трансформації. З самого початку формування своєї політики щодо країн цього регіону лідери ЄЕС звернули особливу увагу на офіційну Нікозію, розглядаючи цю столицю як унікальний міст між європейською спільнотою та країнами Східного Середземномор'я в контексті реалізації її зовнішньої стратегії в регіоні. У статті підкреслюється, що ще з березня 1957 року, коли було створено ЄЕС, його засновники батьки приділяли величезну увагу країнам Східного Середземномор'я. Основним завданням цієї співпраці між двома партнерами було забезпечення політичної, економічної та соціальної стабільності на південних кордонах європейської спільноти та створення сприятливих умов для збереження та подальшого збільшення обсягів торгівлі з країнами регіону, забезпечуючи прозорість та непохитна постачання енергоресурсів з цього регіону членам ЄЕС. У статті знайомиться з всебічним аналізом різних етапів формування та реалізації зовнішньої стратегії ЄЕС щодо країн Східного Середземномор'я, особливо підкреслюється, що вирішальна подія в цьому процесі відбулася в 1972 році на Паризькому саміті, коли була прийнята "Глобальна середземноморська політика 1972-1992". .Ця нова стратегія відкрила ще одну главу історії відносин між Європейським співтовариством та країнами регіону. Основна ідея цієї нової стратегії полягала у розробці та здійсненні спільного, єдиного підходу ЄЕС до колишніх колоніальних регіонів Африки, Карибського та Тихого океанів, включаючи в цю концепцію насамперед усі країни Східного Середземноморського регіону. Але ця програма провалилася, і стаття пояснює причини, засновані на численних думках експертів, негативні результати цієї політики. Насправді ЄЕС продовжувала практику встановлення нових, як правило, дискримінаційних договорів із цією категорією країн так званого третього світу, які не передбачали досягнення ними повноцінного членства в Союзі в майбутньому. У цій статті особлива увага приділяється поліції ЄЕС стосовно Республіки Кіпр. Ця країна була однією з перших, яка підписала Угоду про асоціацію з ЄЕС у 1972 році, метою якої було досягти швидкого приєднання до європейської спільноти. На жаль, цього не сталося через факт вторгнення Туреччини на північну частину острова під приводом для захисту прав та свобод громади індиків-кіприотів, що мешкають в цій області острова. Наступним дуже важливим кроком у частині спрощення відносин між ЄЕС та Республікою Кіпр було рішення Союзу асоціацій ЄЕС у 1975 р. Розпочати пряме фінансове співробітництво. У той самий рік уряд Республіки Кіпр попросив фінансову підтримку ЄЕС після турецької окупації північної частини країни, що становить 37% території острова. Брюссель прийняв позитивне рішення про надання цієї допомоги, розділивши її на три транші: 30 млн. Екю (1977 р.), 44 млн. Екв. (1984 р.) Та 62 млн. Екв. (1989 р.). Це означало лише те, що, незважаючи на початок військових дій, які завдали величезної економічної та гуманітарної шкоди Республіці Кіпр, яка згодом перетворилася на тривалий заморожений конфлікт, Кіпрська Республіка залишається одним із пріоритетів політики Брюсселя в регіоні. Такий інтенсивний інтерес ЄС до офіційної Нікосії був підтверджений фактом прийняття Брюсселем заяви Нікосії на отримання статусу члена клубу ЄС. Таке сприятливе та привілейоване ставлення ЄС до Кіпр можна пояснити наступними аргументами: країна завжди демонструвала позитивний імідж на міжнародній арені, вона була членом Кунсіль Європи та ОБСЄ, Нікосія (архієпископ Макаріос - перший президент РК) був одним із засновників руху позаблоковими (членами цього НАМ були також інші арабські середземноморські країни). Таким чином, лідери ЄС вважають фактори розумним мотивом вважати Кіпрську репутацію в якості посередника в регіоні.Досягнення Республікою Кіпр повноцінного членства в ЄС у травні 2004 р. Та легальне приєднання до всіх відповідних структур Європейського Союзу яскраво продемонструвало як досягнення, так і певні невдачі цієї парадигми у відносинах між ЄС та Республікою Кіпр. Досі досягнення Республікою Кіпром повноцінного членства в ЄС більшість грецько-кіпріотської спільноти розглядали як сильний та ефективний інструмент для тиску на Анкару з боку "узгодженого фронту" для вирішення проблеми Кіпру та очікування кіпрських громада була настільки серйозною і довго чекала, що невдача висунула на кіпрській політичній поверхні почуття євроскептицизму та розчарування. Таким чином, досвід кіпрського шляху до членства в Євроруніоні дуже цінний для інших кандидатів у клуб, зокрема насамперед для України.