Політика цифрового суверенітету в КСА та Ісламській Республіці Іран: виклики для міжнародного права та глобального інтернет-управління

Актуальність дослідження зумовлена зростанням глобальних тенденцій до посилення державного контролю над цифровим простором, що знаходить чітке відображення в цифровій політиці авторитарних режимів. Метою дослідження був аналіз особливостей реалізації політики цифрового суверенітету в Королівстві Саудівська Аравія та Ісламській Республіці Іран, а також оцінка її впливу на міжнародно-правові норми та систему глобального управління Інтернетом. Методологія ґрунтувалася на нормативно-правовому аналізі, кейс-стаді національних стратегій цифрової автономії, аналізі інституційної поведінки в межах глобальних форумів інтернет-управління. У результаті дослідження було встановлено, що Ісламська Республіка Іран і Королівство Саудівська Аравія (КСА) реалізували відмінні за формою, але схожі за авторитарною сутністю моделі цифрового суверенітету, які передбачали централізований контроль над інтернет-інфраструктурою, локалізацію даних і обмеження доступу до глобального контенту. Виявлено, що Іран сформував модель ізоляціоністської цифрової автономії, засновану на створенні національної інформаційної мережі, сегментуванні трафіку та блокуванні міжнародних ресурсів у той час, як КСА інтегрувала механізми цифрового контролю у ширшу державну стратегію техноекономічного розвитку в межах Saudi Vision 2030, поєднуючи їх із залученням західних технологічних партнерів. Зафіксовано систематичне обмеження цифрових прав людини в обох країнах, зокрема свободи вираження поглядів, приватності та доступу до інформації, що суперечило міжнародно-правовим зобов’язанням держав. Було виявлено, що Іран та КСА здійснювали цілеспрямовану політику впливу на глобальні процеси інтернет-управління – зокрема через участь у міжурядових форматах, просування концептів цифрового суверенітету та оскарження універсальних принципів відкритого Інтернету. Також було засвідчено структурну слабкість і фрагментарність міжнародного регуляторного реагування: відсутність узгоджених механізмів притягнення держав до відповідальності, обмеженість мандатів глобальних інституцій та низьку ефективність багатосторонніх форумів у стримуванні авторитарної фрагментації цифрового простору. Практичне значення дослідження полягає у формулюванні пропозицій для міжнародних інституцій щодо захисту єдності цифрового простору та стримування авторитарної інтернет-фрагментації