Зовнішньополітичний курс Директорії УНР через призму співпраці з Антантою

Актуальність статті полягає у необхідності вивчити тему особливостей функціонування Директорії Української Народної Республіки та її міжнародної політики з країнами Антанти та Європи, адже з останніми роками відкрився доступ до нових архівних документів часів Української Революції 1917–1920 рр. Метою дослідницької роботи є аналіз аспектів створення та ведення зовнішньої політики Директорії УНР, зокрема В. Винниченка та С. Петлюри, враховуючи специфіку співробітництва з країнами Антанти, а також визначення досягнень та втрат Директорії, що вплинули на створення української держави. У роботі було використано дослідницькі методи, а саме: хронологічний, історичний, та аналітичний методи. Було проаналізовано українську та зарубіжну історіографію, в якій описувались аспекти зовнішньополітичної діяльності Директорії УНР, виділено найбільші досягнення під час ведення зовнішньої політики та особливості ведення боротьби Директорії за визволення українського народу та визнання України як держави з боку Європи та світу в цілому. Результатами дослідження є визначення конкретних дій з боку Директорії, які призвели до визнання Української Народної Республіки, а саме встановлення прав та законів для населення. Було встановлено, що влада не мала конкретного прикладу з боку ведення держави, що пояснює використання керівництвом помилкової політики, та попри усі утворені проблеми на шляху створення нової держави, результатом такої праці стало формування чіткої структури дипломатії та визнання УНР. Практичне значення отриманих у дослідженні результатів полягає у їх використанні для продовження пізнання теми становлення і роботи Директорії, а також рухів національної дипломатії при створенні державних утворень та створення України. Результати дослідження можуть слугувати базою для створення аналітики стосовно зовнішньої політики України та можливих перспектив у співробітництві з сусідніми країнами