Зовнішні справи і дипломатичні практики Флорентійської республіки на межі Середньовіччя та раннього Модерного часу: інституціональний дискурс (проблеми історичної та сучасної комунікології)

Випуск: Зовнішні справи, №9-10,2020

Doi: 10.46493/2663-2675-2020-9-10-5

Автори:

Вячеслав Ціватий, кандидат історичних наук, доцент, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

У статті проаналізовано теоретичні основи та завдання історичної комунікології, проблеми спілкування в історичній літературі. Основна увага приділяється з’ясуванню комунікативної культури та культури спілкування в Європі Середньовіччя та Відродження. Розглянуто особливості комунікаційних процесів, інституціональної та дипломатичної практики в Європейській Реформації. На рубежі Середньовіччя та раннього Нового часу відбувається об'єктивний процес, зумовлений запуском інституційного проекту зовнішньої політики та дипломатичних служб провідних країн Європи. Відповідно, існує взаємозв'язок між початковими поняттями та пріоритетами: «Європа», «зовнішня політика», «дипломатія», «комунікація» тощо. Для цього питання, що стосуються сучасності та оцінки різних державно-правових форм та типів державного управління, інституційні політичні процеси, характеристики дійсності та ідеали створюють завдання, а на практиці охоплюють владні моделі дипломатії, дипломатичні інститути, гуманістичні традиції дипломатичних інструментів тощо. Мета цього дослідження - проаналізувати зовнішньополітичний, політичний та дипломатичний досвід Європи як як видатний історичний привід для політичного, дипломатичного та інституційного розвитку Європи, так і як становлення її системи міжнародних відносин у середні віки та раннє Новий час. Особлива увага приділяється інституційному розвитку спілкування, дипломатичних інструментів, переговорів, стандартів протоколів, етикету та церемоніалу ключових європейських країн. У статті описується дипломатична діяльність флорентійських дипломатів і, зокрема, Бонакорсо Пітті, дипломата, політика, купця, мандрівника, азартного гравця, автора Хроніки. Автор статті робить висновок, що Б. Пітті як дипломат розумів міжнародну політичну ситуацію та вирішував складні дипломатичні питання завдяки особистим якостям, культурі, знанню мов, звичаям. Саме прошарок Піттіса ввібрав нові уявлення Франческо Петрарки про людину та суспільство та наповнив їх силою та практикою, що допомогло гуманістам сформулювати етику нового часу (гуманістична дипломатія). У статті вивчаються особливості організації дипломатичних місій в середні віки одним з найбільш динамічно розвиваються міст-держав Тоскани - Флоренцією. Поведінкові практики та ритуальні жести флорентійських дипломатів розкриваються через особисте сприйняття їх дипломатичних місій, зв'язків у спілкуванні, як це подано в хронічному оповіданні та біографіях.

Ключові слова : зовнішня політика, дипломатія, переговори, історія дипломатії, інституціоналізація, ментальні установки, історична комунікологія, комунікація, дипломатичне навчання, дипломатія Флоренції, дипломатична практика, біографічний наратив, Європа

Мова статті : Українська

Завантажити статтю

Список пристатейної літератури :

  1. Дятлов В.О. Історична комунікологія та культура комунікації доби Середньовіччя і Ранньомодерного часу. Чернігів: Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, 2016.
  2. Sillars A.L., Vangelisti A.L. Communication: Basic properties and their relevance to relationship research. In A. L. Vangelisti & D. Perlman (Eds.). The Cambridge Handbook of Personal Relationships (pp. 331-351). New York: Cambridge University Press. 2006.
  3. Бистрицький Є. Вступ // Є. Бистрицький, Р. Зимовець, С. Пролеєв. Комунікація і культура в ґлобальному світі. К.: Дух і Літера, 2020. С. 2 – 18.
  4. Циватый В.Г. Институционализация европейского посольского церемониала и норм этикета в контексте их универсализации и национальных особенностей эпохи раннего Нового времени (XVI – XVIII веков): идеал внешнеполитической упорядоченности и противоречивость унификационных процессов // Исторический опыт унификации: цели, идеи, воплощение: Сб. научн. статей. М.: ИВИ РАН, 2019. С. 146 – 150.
  5. Barbiche B. Les institutions de la monarchie française à l’époque moderne. XVI-e – XVIII-e siècle. Paris: Presses Universitaires de France, 2012.
  6. Lutter Ch. Politische Kommunikation an der Wende vom Mittelalter zur Neuzeit. Die Beziehungen zwischen der Republik Venedig und Maximilian I. (1495 – 1508). – München, 1998.
  7. Кальер Франсуа де. Каким образом договариваться с государями: Рус. пер. 1757 г. Репр. воспроизведение изд., выпущ. в Санкт-Петербурге в 1772 г., с прил. – М., 2.
  8. Мабли Г. Б. де. Принципы переговоров: пер. с фр., примеч. и указ. Л. А. Сифуровой. – М., 2014.
  9. Циватый В.Г. Дипломатический инструментарий Никколо Макиавелли и институты европейской дипломатии раннего Нового времени (ХVI – ХVIІІ вв.) // Перечитывая Макиавелли. Идеи и политическая практика через века и страны: Сборник научных статей / Под ред. М.А. Юсима. М.: ИВИ РАН, 2013. С. 271 – 285.
  10. Alcalá-Zamora J. España, Flandes y el mar del Norte (1618 – 1639): La última ofensiva europea de los Austrias madrileños. Barcelona, 1975.
  11. Циватый В.Г. Теория и практика деятельности европейских дипломатов в период раннего Нового времени (XVI – XVIII вв.): этнокультурный, институциональный и внешнеполитический аспекты // Актуальные проблемы истории и культуры: сборник научных статей / Гл. ред.: В.В. Данилович. Вып. 1. Европа: актуальные проблемы этнокультуры. Минск: «Беларуская навука», 2018. С. 43 – 53.
  12. Palla di Nofri Strozzi. Diario // Archivio Storico italiano. Firenze. 1883. XI; 1883, XII; 1884, XIII; 1884, XIV.
  13. Mordenti R. Les livres de famille en Italie // Annales. Histoire, Sciences, Sociales. Paris, 2004. № 4
  14. Velluti D. La cronica domestica scritta tra il 1376 e il 1370. A cura di I. Del Lungo e C. Volpi. Firenze, 1914.
  15. Гуковский М.А. «Хроника» Боннакорсо Питти // Питти Б. Хроника / пер. с итал. З.В. Гуковской: ред. М.А. Гуковский . Л., 1972. С. 185 – 200.
  16. Краснова И.А. Деловые люди во Флоренции XIV – XV вв. М., Ставрополь, 1995.
  17. Питти Б. Хроника / пер. с итал. З.В. Гуковской, ред. М.А. Гуковский. Л., 1972.
  18. Ревякина Н.В., Девятайкина Н.И. От Средневековья к «Радостному дому»: школы, ученики, учителя итальянского Возрождения (XIV – XV вв.). М.: РОССПЭН, 2020. 278с.
  19. Cavalcanti G. Trattato politico-morale // Grendler M. The «Trattato politico-morale» of Giovanni Cavalcanti. Geneve, 1973.
  20. Compagni D. Cronica di Dino Compagni delle cose occorrenti ne’tempi suoi. A cura di F. Martini. I. 3. Milano, 1913.
  21. Ціватий В.Г., Громико Ол.А. Поліцентричність сучасного світоустрою: мегатренд ХХI століття: (інституційний контекст) // Зовнішні справи. 2014. № 8. С. 26 – 29.