Доктрина Донро: обмежений суверенітет держав та ерозія світопорядку, заснованого на правилах

«Доктрина Донро» в політиці та політології є неологізмом, який означає сучасну інтерпретацію «Доктрини Монро», асоціюється з політикою 47-го Президента США Дональда Трампа щодо регіону Західної Півкулі. Цей неологізм формується злиттям імен «Дональд» та «Монро» й означає домінацію Сполучених Штатів Америки (США) у своїй широкій зоні впливу, насамперед це Західна Півкуля та прилеглі території Арктики, включно з островом Гренландія, жорсткими, зокрема силовими та можливо військовими методами, ігноруючи інтереси своїх союзників заради «національних інтересів» країни, якими їх бачить особисто Д. Трамп. Цей термін з’явився на початку другої президентської каденції Д. Трампа в матеріалах R. Foroohar (2025). Він є новітньою оновленою версією «Доктрини Монро», спрямованою проти втручання великих держав Європи і Азії у справи регіону, який США вважає зоною своїх привілейованих інтересів: насамперед проти присутності Росії в Венесуелі, Кубі та Бразилії, проти зростаючої присутності Китайської Народної Республіки (КНР) в Панамі та цілій низці інших країн регіону. Причому, якщо заяви та відповідні дії нової американської адміністрації носять декларативно-авторитарний, безапеляційний та іноді погрожуючий характер, то китайська політика в регіоні, принаймні з середини 2000-х років носить послідовний і динамічний економічний та кредитно-інвестиційний характер, досить привабливий для країн регіону (Sydorenko, 2026). Основні положення «Доктрини Донро» сформульовані в новій National Security Strategy… (2025), ухваленій в листопаді 2025 року, яка значно перевершує «Доктрину Монро» і розглядається в якості «поправки Д. Трампа» до неї. Нова доктрина декларує свободу дій Вашингтону у власній сфері впливу, але одночасно для Китаю і Росії, вона фактично надає подібний карт-бланш у регіонах, які вони вважають своїми виключними зонами впливу