Еволюція військової політики в державах Центральної Азії в пострадянський період: між спадщиною СРСР і новими загрозами

Мета дослідження – проаналізувати зміни у військовій політиці країн Центральної Азії, з особливим акцентом на Киргизькій Республіці, після розпаду Радянського Союзу в 1991 р. У дослідженні було використано контент-аналіз військової доктрини та концепції національної безпеки Киргизстану, порівняльний аналіз військових доктрин країн Центральної Азії – Киргизстану, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану та Узбекистану – а також підхід на основі конкретних прикладів щодо прикордонного конфлікту з Таджикистаном у квітні-травні 2021 р. та шестиденного збройного конфлікту з Таджикистаном у вересні 2022 р. Результати показали, що після розпаду Радянського Союзу Киргизстан зіткнувся з такими викликами, як фрагментована військова інфраструктура, недостатність ресурсів та ризики транскордонних конфліктів. Ці ризики призвели до перегляду військової доктрини та стратегії національної безпеки в період з 2021 по 2023 р. Відмінною рисою зміненої військової політики є прагнення до нейтралітету, мирного вирішення конфліктів та зосередження уваги на трансформації загроз – гібридних, інформаційних та кібернетичних. На відміну від інших країн Центральної Азії, військовий бюджет Киргизької Республіки обмежений 1,5 % валового внутрішнього продукту, що спонукає країну уникати гонки озброєнь і обирати більш технологічний підхід до національної безпеки. Брак коштів для масштабного переозброєння компенсується участю Киргизстану в міжнародних альянсах і військових навчаннях, а також згодою на обмежену присутність іноземних військ. Досвід Киргизстану можна використовувати для запобігання транскордонним конфліктам, створення інтегрованої системи безпеки та забезпечення стабільного регіонального розвитку