УДК 94(87):323.2:327]«1989/2020»                                                                               

Венесуела: be or not to be

Summary

The article deals with the most crucial components of the current political and institutional crisis in Venezuela. A brief historical deflection into the events of 1989-2020 was made, which indicate, among other things, deep-seated left-wing political views and feelings amidst the majority of the population. This situation serves as a solid platform for strengthening the role of the ruling PSUV party and the present head of State, N. Maduro, in the country’s domestic politics.

The political and institutional crisis in the above-mentioned oil-rich South American country has expanded sharply, after being elected Juan Guaidó, a representative of the opposition party VP («People’s Will») as a Chairman of the National Assembly on January 5, 2019. He challenged the prevailing President, declaring himself as the Acting head of State just on January 23, 2019.

In this context, the key social and economic aftermaths of the crisis in present-day Venezuela are revealed, in particular, such as the GDP contraction, hyperinflation, growth of the population living in extreme economic poverty, an increase of Venezuelans forced to leave the country due to, above all, obvious signs of a humanitarian crisis.

Deepening of the Venezuelan society in destructive processes, escalating of the political debates at the level of parties’ leaders, a lack of the transparent discussion in the public arena concerning the country’s future, to be a necessary condition for realizing the citizen’s rights to democratic choice, appear as consequences of the failure of Guaidó’s strategy. It was built in particular on the desired, but not achieved cessation the usurpation of power by Maduro.

The postures of the main international players (USA, EU, OAS, «Lima Group», International Contact Group) are outlined with regard to the assessments of the domestic situation in Venezuela and suggestions for resolving the political crisis and restoring democracy in this country, in particular via introducing sanctions against Venezuelan officials and legal entities, as well as establishing a constructive dialogue between Maduro and the opposition. The main items of Ukraine’s official position on the «Venezuelan issue» had also been notified.

In a nutshell, a conclusion is made that for a certain category of Ukrainian voters and for the majority of Venezuelans, despite the obvious differences, the issue of the public administration model remains rhetorical, authoritative, as an outcome of the improvement of democratization, or authoritarian one.

Keywords: the National Assembly of Venezuela, the Venezuelan regime, a biased electoral conditions, a fragmented domestic opposition, a Venezuelan-led transition process, the main international players.

 

Стислий історичний екскурс 1989-2020 рр.: ключові події.

Конвульсивні політичні зміни, супроводжувані суперечливими соціально-економічними колізіями, охопили Венесуелу починаючи з останніх днів лютого 1989 року. Чимало вчених-латиноамериканістів проводили аналіз явних ознак пертурбацій, серед очевидців яких були, зокрема іноземні дипломати.

День 27 лютого, відомий як «Caracazo», став детонатором політико-соціальної нестабільності, в якій донині перебуває країна. Протести переважно збіднілих верств населення столиці Каракаса, невдоволених вимогою Міжнародного валютного фонду (МВФ) щодо підвищення цін на товари та послуги першої необхідності та дискредитованим корупцією політичним класом, були жорстко придушені. В період каденції президента Карлоса Андреса Переса [1] від партії «Демократична дія», який ініціював здійснення ліберальної економічної політики, впродовж десяти днів життя втратили від 300 до 3 тис. осіб внаслідок силових дій поліції та військових.

У лютому 1992 р. військові лівої політичної орієнтації на чолі з 37-річним підполковником Уґо Чавесом здалися після невдалої спроби державного перевороту, організованого проти звинувачуваного у соціальній кризі в країні К.А. Переса.

Будучи помилуваним президентом Рафаелем Кальдерою (соціально-християнська партія «Copei») та звільненим у 1996 р. з в’язниці, У. Чавес заснував «Рух П’ятої Республіки» на противагу історичним, але скомпрометованим партіям «Copei» та «Демократична дія». Він у 1998 р. виграв президентські вибори, набравши 56,2% голосів виборців. Згодом проголосив власний «антиімперіалістичний проєкт» та необхідність проведення установчого референдуму з метою реформування Основного закону країни.

Внаслідок чергового національного страйку в Каракасі, що впродовж шести днів квітня 2002 р. супроводжувався масовими протестами, в основному представників малого й середнього бізнесу, загинули 19 осіб та більше 100 були поранені. Після державного перевороту 11 квітня [2] підприємець Педро Кармона проголосив себе тимчасовим президентом країни. У. Чавеса затримали, проте підполковник зумів повернутися до влади завдяки тиску з боку його військових симпатиків та захопленню його охороною президентського палацу Мірафлорес.

З початку грудня 2002 р. розпочався страйк нафтовиків країни з метою примусу У. Чавеса піти у відставку. Впродовж 63-денного протесту видобуток нафти скоротився з 2 млн. барелів/доба до 150 тис. барелів/доба. Мети досягнуто не було, натомість збитки склали близько 13 млрд. USD (понад 13 % від валового внутрішнього продукту (ВВП) у поточних цінах – розрахунок автора).

Через п’ять років на референдумі з питання конституційної реформи щодо перетворення Венесуели у «соціалістичну державу» 50,7 % виборців у грудні 2007 р.  висловилися проти, що засвідчило першу політичну поразку У. Чавеса біля виборчих урн.

У 2010-2012 рр. мали місце приховування фактів про стан здоров’я президента, поширення різних супутніх слухів щодо здійснення ним поїздок до Куби з метою лікування хвороби. У. Чавес призначив своїм наступником віце-президента Ніколаса Мадуро у грудні 2012 р. Та вже через місяць було відмінено висунення кандидатури важко хворого глави держави на четвертий поспіль президентський термін [3].

Як і очікувалося, Н. Мадуро виграв президентські вибори у квітні 2013 р. Результати волевиявлення виборців були оскаржені опозицією та призвели до масових протестів, внаслідок яких втратили життя десять осіб та понад вісімдесят отримали різного ступеня тяжкості поранення.

За часів правлячої «Єдиної соціалістичної партії Венесуели» («PSUV» - ісп. абревіатура), створеної у 2008 р. на основі «Руху П'ятої Республіки» та інших партій лівого спрямування, політичне об’єднання «Стіл демократичної єдності» зуміло вперше виграти парламентські вибори 6 грудня 2015 р., здобувши кваліфіковану більшість. Однак вже через місяць Національна асамблея (НА, парламент) нового скликання була оголошена «поза законом» рішенням Верховного суду країни.

У травні 2017 р. Н. Мадуро оприлюднив заяву про проведення у липні цього ж року виборів до Установчих зборів для підготовки нового Основного закону. Це розцінювалося, де-факто, як захоплення президентом надзвичайних повноважень. Опозиція, вважаючи такі дії незаконними, не взяла участі у виборах уникаючи визнання легітимності Установчих зборів, сформованих переважно з представників «PSUV» та їх ідеологічних прихильників («чавісти»). Розпочаті в Домініканській Республіці (серпень 2017 р.) та продовжені                                  у Венесуелі (січень 2018 р.) спроби налагодження діалогу між «чавістами» та опозицією завершилися безрезультатно.

У травні 2018 р. Н. Мадуро вдруге формально виграв президентські вибори без участі в них основних опозиційних сил. Результати виборів не були визнані НА та низкою країн, які також визнали нелегітимною інавгурацію президента 10 січня 2019 р. Верховний суд, підконтрольний правлячому режиму, відразу відповів рішенням про «неконституційність» парламенту.

Інституційний виклик президентській владі кинув обраний 5 січня 2019 р. Голова НА Хуан Гуайдó, представник опозиційної партії VP («Народна воля»). Він проголосив себе 23 січня 2019 р. в.о. глави держави, посилаючись на ст. 233, 333 та 335 Конституції (містять перелік фактів відсутності в країні президента; зобов’язання будь-якого громадянина співпрацювати з метою відновлення дії Конституції; здійснення Верховним судом офіційного тлумачення Основного закону). У цій якості в.о. президента його відразу підтримали США, Колумбія, Бразилія, Франція та Іспанія. Керівник парламенту, серед іншого, розпочав кампанію з метою доставки міжнародної гуманітарної допомоги до Венесуели.

На тлі відмови Н. Мадуро від допомоги, яку він зневажливо охрестив «формою іноземної інтервенції», спроба Х. Гуайдó доставити 23 лютого 2019 р.            в країну продукти харчування та медикаменти завершилася зіткненнями на кордонах з Колумбією та Бразилією. Щонайменше 4 особи загинули, близько 300 отримали поранення та 2 автобуси з вантажами «гуманітарки» згоріли. Водночас, понад 200 венесуельських військовослужбовців висловили свою підтримку в. о. глави держави. Переважній більшості з них вдалося полишити територію країни.

Контент-аналіз подій 1989-2020 рр. у Венесуелі дозволяє виокремити такі головні висновки. В країні з найбільшими у світі розвіданими запасами нафти (297 млрд. барелів [4]) зберігаються укорінені ліві політичні погляди та настрої серед більшості населення, поєднувані з активною антиамериканською риторикою. Продажі нафти були і залишаються основним джерелом доходів держбюджету. Популісти лівого спрямування, які утримують владу, загалом ігнорують об’єктивну дію законів економіки. Водночас, «чавізм» використовує добротний майданчик для посилення своєї ролі у внутрішній політиці: правляча партія «PSUV» налічує 6,3 млн. осіб (майже 22% населення), серед яких більше третини  - члени сімей військовослужбовців (збройні сили країни формують 375 тис. осіб, які відповідно до законодавства не можуть бути членами політичних партій та рухів). У період з січня 2019 р. до грудня 2020 р. Венесуела де-факто наближалася до стану своєрідного «політико-управлінського дуалізму»: формальна наявність двох глав держав, двох законодавчих органів та двох верховних судів. Окрім  внутрішніх чинників, у венесуельський конфлікт залучена міжнародна спільнота, яка переслідує різні геополітичні та геоекономічні цілі.

Політичні аспекти інституційної кризи. До грудня 2020 р. у Венесуелі функціонувала, з однієї сторони, легітимна НА (167 місць), де опозиція зберігала більшість, з іншої – Установчі збори (503 делегати), скликані Н. Мадуро у липні 2017 р., та наділені законодавчими повноваженнями вносити зміни до Конституції. Наразі діє Основний закон від 30 грудня 1999 р. з поправками від 15 лютого 2009 р. Наріжним каменем закону є концепція «соціалізму XXI століття» У. Чавеса.

Цей ідейний задум, будучи наділеним соціальною невмирущістю, на моє переконання, лежить в площині сутності вислову німецького поета і філософа  Ф. Шиллера про утопію: «Те, що не відбувається, ніколи не застаріє» [5]. До того ж, Установчі збори де-факто перебрали на себе функції парламенту. Та від часу скликання Установчих зборів кожен з двох діючих законодавчих органів звинувачував один одного у нелегітимності. Водночас, вони почергово проводили свої сесійні засідання в єдиному приміщенні федерального палацу.

Міжнародна демократична спільнота, від Вашингтону до Брюсселю, не визнала проведення 6 грудня 2020 р. режимом парламентських «виборів», які вкотре підтвердили схильність влади до політичної гри, виявилися де-факто спробою ліквідувати НА, обрану у грудні 2015 р. Крім того, у маніфесті, підписаному в Мадриді напередодні «волевиявлення», близько тисячі фахівців з понад сорока країн, що входять до Міжнародної асоціації юристів, наголосили на таких ключових факторах: 1) нікчемності правочину, оскільки відсутні «юридичні та політичні гарантії, які необхідні для визнання виборів вільними та демократичними»; 2) бажаному збереженні легітимності НА, яку обрано у грудні 2015 р., «для забезпечення гарантій захисту прав людини в країні» [6].

 «Великий патріотичний полюс» у складі коаліції політичних партій, очолюваної «PSUV», за підсумками симулякру здобув 67,6% голосів (3,56 млн. виборців), що відвідали виборчі дільниці; явка на «виборах» не перевищувала 30%. Тобто, «чавісти» отримали 253 з 277 мандатів у НА (рішенням Національної виборчої ради число депутатів парламенту збільшено). Можна припустити, що тотальний контроль цієї партії над законодавчим органом влади здатний «забезпечити» продовження соціально-економічного, політичного та інституційного колапсу країни.

Крахові легітимності влади Н. Мадуро протиставляє, попри санкції США, також збереження контролю над функціонуванням державної нафтової компанії «Petróleos de Venezuela, S.A.» («PdVSA»), однієї з провідних у групі  життєзабезпечуючих суб’єктів господарювання. Згідно з оцінками політологів, Н. Мадуро проявляє природну інтенцію владного правителя, не більше. Втім, за Й. В. Гете, великою помилкою вважається «бачити себе більшим, ніж ти є насправді». Позаяк, поборник влади, мою думку, «гне» свою «сюжетну лінію». За свідченнями очевидців, діяч схильний до застосування технологій маніпуляції масовою свідомістю, класичних механізмів дезорієнтації як розрізненої опозиції, так і суспільства, в цілому. Симптоматично, що у листопаді 2019 р. Н. Мадуро оголосив про фінансування (12 млн. євро) модернізації технічних систем відділу наукових та кримінальних розслідувань з використанням обладнання Cellebrite Touch 2, однієї з найновіших технологій злому телефонів та комп’ютерів.

Проведення умовної паралелі між підсумками згаданих вище президентських (травень 2018 р.) та парламентських (грудень 2020 р.) виборів, на мій погляд, цілком підтверджує вправність Н. Мадуро у здійсненні «маневрів». Зокрема, на виборах президента він отримав 6,2 млн. голосів (67,81%), тоді як його найближчий суперник Г. Фалькон (єдиний представник «об’єднаної», однак не впливової опозиції, який взяв у них участь та був жорстко розкритикований за такі його дії основними опозиційними партіями) - 1,9 млн. голосів (21%). Вибори, як зазначено вище, були визнані нелегітимними міжнародною демократичною спільнотою [7] через наявність трьох основних фактів: проведення волевиявлення оголошено Установчими зборами, але не Національною виборчою радою, як того вимагає конституція країни; відсторонення основних опозиційних політичних партій від участі у виборах; відведення Установчими зборами всього півтора місяця на передвиборчу кампанію замість передбачених Основним законом шести місяців.

Ускладняють ситуацію відсутність чіткого тлумачення згаданих статей 233, 333 та 335 венесуельської конституції та зрозумілого механізму їх реалізації. Генсекретар Організації американських держав (ОАД) Л. Альмагро у липні                   2017 р. привертав особливу увагу до ущербності зазначеного механізму. Зокрема, для легітимізації своїх дій спікер Х. Гуайдó мав би бути приведеним до присяги у НА, після чого призначати нові президентські вибори. Однак він «присягнув» лише перед учасниками масової демонстрації у Каракасі.

Така інституція як «Верховний суд Венесуели у вигнанні», що сформований

33 суддями та присяжними 21 липня 2017 р. під час інституційної кризи, та члени якого фізично перебувають на територіях інших країн (Панама, Чилі, Колумбія і США), спілкуючись між собою через мережу Інтернет, також закликав НА привести у дію ст. 233 Основного закону країни. У цій статті містяться, серед інших, положення про проведення в період тридцяти днів нових загальних, прямих та таємних виборів, у разі відсутності новообраного або обраного президента перед його вступом на посаду.

У публічному праві розрізняють поняття «первинна легітимність» та «поточна легітимність» [8]. Можна дискутувати на предмет наявності у                          Н. Мадуро первинної легітимності (initial legitimacy) у період 2013-2017 рр., однак не зігнорувати, що президентські вибори 2013 р. були визнані такими, що загалом відповідали міжнародним стандартам. Разом з тим, численні порушення прав людини, зокрема впродовж 2017-2019 рр., схиляють до судження про втрату главою держави поточної легітимності (actual/current legitimacy). Оскільки  вибори 20 травня 2018 р. визнані нелегітимними, то Н. Мадуро з 10 січня 2019 р. (дата інавгурації) позбувся також первинної легітимності.

З іншої сторони, Верховний суд, генеральний прокурор, збройні сили (становий хребет режиму) та всі інші силові структури, також Національна виборча рада – контролюються Н. Мадуро. Він спирається на підтримку ззовні, насамперед РФ, Куби, КНР, ПАР та Туреччини [9]. Натомість у Х. Гуайдó не було достатніх владних повноважень для забезпечення контролю за розвитком політичної ситуації та для проведення нових виборів у країні.

У цілому, виглядає так, що тлумачення президентських виборів у Венесуелі, проведених у травні 2018 р., як нелегітимних, відповідає позиції, згідно з якою посаду президента країни можна вважати вакантною. Втім, вказана ситуація чітко не передбачена ст.233 Конституції як така, що означає відсутність глави держави. Загалом слід констатувати, що різні тлумачення походять від суб’єкта трактування – прибічника або супротивника голови НА.

Водночас, на міжнародному рівні у період від січня 2019 р. політична складова, але не правова, була домінантою визнання Х. Гуайдó в якості в.о. глави держави понад 55 країнами світу, в т. ч. США, Канадою, Великою Британією, Францією, ФРН, Японією та Австралією.

Схвалена 31 січня 2019 р. резолюція Європарламенту 439 голосами проти 104, також визнала спікера венесуельського парламенту в.о. глави держави та підтвердила свою повну підтримку Національній асамблеї країни. Проте, МВФ не визнав Х. Гуайдó в якості в.о. президента Венесуели.

Ключові соціально-економічні наслідки кризової ситуації в сучасній Венесуелі. В аналізі кризового стану сформованої у Венесуелі за останні 30 років соціально-економічної системи варто сфокусувати увагу, на мій погляд, на першорядних аспектах кризи, насамперед у сфері державного управління.

Як було зазначено вище, наростання протестної активності венесуельського населення спостерігалося з лютого 1989 р. Збудниками протестів виступають, передусім зниження рівня керованості соціально-економічними процесами з боку державних інституцій та загострення політичних конфліктів. Суперечності у функціонуванні політичних інститутів в країні зумовили, на мою думку, розбалансованість та нестабільність державно-владних структур через надмірну політизацію цих процесів, як зі сторони PSUV, так і VP та інших опозиційних партій, також через нездатність влади регулювати кризові явища переважно традиційними методами.

Вимоги протестуючих адресуються владним структурам, насамперед щодо стратегії та методів управління. Чи висуваються претензії стосовно зміни політичного курсу – питання залишається відкритим, оскільки результати подібного опитування, навіть за умови його проведення, навряд чи були б офіційно оприлюднені або виявилися обнадійливими для не адептів «соціалізму XXI століття». Можна безпомилково посилатися на відсутність транспарентних опитувань задля виявлення числа пересічних венесуельців, які: а) симпатизують системі, де, за Джорджем Орвеллом, усі рівні, а деякі рівніші;  б) зберігають віру в «соціалізм XXI століття», сподіваються на «реанімацію» компартій, досі існуючих у низці країн пострадянського простору; в) обізнані з наслідками хвилі революцій, зокрема в країнах Центрально-Східної Європи у 80-ті роки минулого століття, що призвели до повної дискредитації ідей соціалізму-комунізму як реакційних та небезпечних.   

Середньостатистичний венесуельський громадянин, чи – якщо бажаєте – поважний обиватель (вислів знакової постаті України – Івана Франка), як випливає зі свідчень численних очевидців, сам не помічає, як занурюється в те, що можливо хоче подолати – «злидні, несвободу і беззаконня» (визначення видатного німецького філософа-екзистенціаліста [10]).

Такий стан влучно описала іспанська журналістка [11] агентства France-Presse. Вона дотепно поєднала і, водночас, порівняла почуття ув’язнених венесуельських військовослужбовців, розчарованих ситуацією в країні, з однієї сторони та, – з іншої, – доконаних «чавістів», ідейно розділених через щоденні насильства у Каракасі. Не оминула й кубинців, які намагаються усіляко наближати перемогу «венесуельської революції», також поводирів як озброєних банд, так і лідерів-опозиціонерів. Прикметно, що враження авторки далекі від кліше, які нібито уможливлювали інтелектуальне осягнення складних процесів, що набували обертів у Венесуелі. Зокрема, якщо постать У. Чавеса працівниця France-Presse характеризує багатьма відносно нейтральними відтінками та видимими суперечностями, то такі ж характеристики, на її погляд, притаманні як послідовникам колишнього глави держави, так і його політичним опонентам.

Беручи участь в якості дипломатичного службовця Посольства України в Королівстві Іспанії у черговому торговельно-економічному заході, що проводився в Барселоні, автор статті поцікавився у венесуельського дипломата його думкою щодо соціального портрету пересічного громадянина Венесуели. Згодом, бесіду на таку ж тему мав з китайським дипломатом. Висновок, який зробив та дозволю собі оприлюднити, такий: при зовнішній соціальній схожості та при численних відмінностях, пересічному китайцю завжди допомагає його національний практицизм, якого напевне бракує середньостатистичному венесуельцю.

Падіння рівня економічної активності триває у Венесуелі з 2013-2014 рр. Зокрема, згідно з даними НА (скликання 2015-2020 рр.), за період 2013-2018 рр. обсяги ВВП скоротилися на 48,3%, ВВП на душу населення впав до рівня 1947 р. Станом на кінець 2019 р. близько 70% виробничих ресурсів підприємств у промисловості та сільському господарстві не використовувалися. Частка населення, яке опинилося за межею бідності, зросла з 48,4% (2014 р.) до 91,3% (2017 р.) [12], тобто до майже 27 млн. осіб.

За період 2013-2019 рр. країну покинули близько 4,6 млн. венесуельців, з яких 3,8 млн. осіб прибули до сусідніх країн Латинської Америки та Карибського басейну [13]. Дослідження МВФ показують, що за умов додаткового навчання чи професійної перекваліфікації венесуельські мігранти зможуть забезпечити зростання ВВП приймаючих країн у межах 0,1 – 0,3 процентних пунктів за період 2017–2030 рр. [14].

Стрімке, практично щоденне зростання рівня цін (гіперінфляція) – одна з найболючіших проблем, з якою стикаються пересічні венесуельці. За період                      з листопада 2017 по листопад 2018 р. індекс споживчих цін, згідно з даними НА (скликання 2015-2020 рр.), зріс на 1 300 000% [15]. За останні місяці 2018 р. цінники на базові продукти першої необхідності збільшувалися практично вдвічі кожні 19 днів, обмінний курс станом на грудень 2019 р. досяг 1 USD = 46 398 боліварів (для порівняння: станом на середину 2011 р.: 1 USD = 4,3 болівара) [16]. Прикметно, що впровадження урядом жорсткого контролю за обмінним курсом болівара до USD більше шкодило, ніж допомагало, оскільки здійснювалося для акумулювання коштів, що надавалися за вибірковим принципом підприємствам у вигляді субсидій.

Напрошується пошук відповіді на запитання, як подібне могло статися в країні з багатими сировинними ресурсами, передусім запасами нафти. Близько 90% доходів від експорту припадало на поставки цієї сировини, в основному, на ринок США та низки карибських країн, насамперед Куби. Внаслідок падіння цін на нафту у 2014 р. дефіцит торговельного балансу Венесуели зріс до позначки 14,7 млрд. USD [17] (для порівняння: за період січня-червня 2018 р. дефіцит зменшився та становив 2,8 млрд., за аналогічний період 2019 р. знову збільшився до 4,4 млрд. USD [18]). Такі коливання натуральних величин торговельного дефіциту, у всякому разі, об’єктивно зумовили суттєве зменшення обсягів імпортних товарів, які раніше ввозилися на внутрішній ринок та тією чи тією мірою задовольняли потреби споживачів.

Як наслідок, ціни на імпортні товари різко зросли, прискоривши ріст інфляції і, згодом, зумовили гіперінфляцію. Влада вдавалася також до практично неконтрольованого випуску надлишкової готівки, що призначався, скажімо, не для розвитку малого та середнього бізнесу, але – передусім – для підвищення мінімальної зарплати задля завоювання симпатій збіднілих верств населення. У результаті болівар  стрімко втрачав свою вартість. Так зване «державне посвідчення», що запроваджене урядом, та видається лояльним до влади особам, слугує, насамперед, для видачі його пред’явникам мінімального набору продуктів споживчого кошика.

Уряд Н. Мадуро опинився перед необхідністю пошуків зовнішніх запозичень, зокрема після визнання неспроможності своєчасно виконати зобов’язання по виплатах відсоткових доходів за державними цінними паперами.

Оскільки отримання таких запозичень ззовні, як правило, потребує значних зусиль кваліфікованих експертів для повернення довіри кредиторів та, зрештою, тривалого часу, уряд у серпні 2018 р. увів в обіг нову грошову одиницю – «суверенний болівар» у співвідношенні 1:100 000 до попереднього «сильного болівара», прив’язавши «суверенний болівар» до національної криптовалюти «пéтро» як одного з джерел фінансування. Враховуючи фінансові санкції, запроваджені США проти Венесуели, що не допускають формування її нових боргів чи рефінансування через інституції Сполучених Штатів Америки, можна глибше усвідомити безупинну втрату «суверенним боліваром» своєї вартості.

Крім того, венесуельські енергетичні мережі зазнали колапсу починаючи з березня 2019 р., що спричинило серйозні перебої у наданні інших послуг, зокрема таких як водопостачання та функціонування базових закладів та установ сфери здоров’я. Згідно з оцінками експертів Автономного університету Мадрида, неодноразові відключення електроенергії у Венесуелі лише за березень 2019 р.  зумовили сумарні втрати у розмірі, еквівалентному майже 2,5% від ВВП країни [19].

За повідомленнями ЗМІ, на відміну від більшості криптовалют, які функціонують на ринку (наприклад, біткойн або етер), венесуельська «пéтро» начебто має в якості свого забезпечення національні запаси золота, нафти, газу та діамантів (Н. Мадуро у листопаді 2017 р. вперше оголосив про намір видобутку «національної» криптовалюти, та з квітня 2018 р. інвестори ймовірно розпочали видобуток «пéтро») [20].

Думки експертів щодо ефективності венесуельської криптовалюти різняться. Одні зауважують, що вона («пéтро») теоретично може бути забезпеченою природними ресурсами країни, однак питання в тому, хто (держава чи кредитори) насправді ними реально розпоряджатиметься. Інші вважають, що з урахуванням кризової економічної ситуації, єдиним способом визначення економічного агента, який би погодився надати валютні кошти Венесуелі, вбачається надання йому привілейованого права, переконання в тому, що лише той суб’єкт (юридична або фізична особа), який матиме у своєму розпорядженні «пéтро», зможе отримати дозвіл на видобуток золотоносних руд або нафти [21].

Уповноважений з питань криптовалюти Венесуели К. Варгас у лютому 2018 р. заявив, що уряд прагне залучати інвесторів з Туреччини, а також країн Близького Сходу (Катар), Європи та США для передоплати вартості «пéтро». Вона «прив’язується» до вартості одного бареля венесуельської нафти. Водночас, ціна продажу цієї криптовалюти залежить також від змісту контракту, укладеного між заінтересованим покупцем та урядом.

В обіг у лютому 2018 р. готувалися випустити 100 млн. «пéтро». Загальна вартість емісії оцінювалася на рівні 6 млрд. USD. Згідно з «Libro Blanco» (регулятор венесуельської криптовалюти), розпочався продаж 38,4 млн. активів у формі «пéтро»  [22].

У той же час регулятор застеріг: хоча пропозиція «пéтро» стабільна (100 млн.), обсяг видобутку криптовалюти може змінюватися, якщо її видобувачі досягнуть такої домовленості. Крім того, коли видобувач «пéтро» побажає здійснити обмін криптовалюти, то в такому обміні діятиме курс, еквівалентний ціні бареля нафти у «суверенних боліварах».

Серед питань, які залишаються відкритими, виділимо такі: чи можлива сплата податків, комунальних платежів та сплата за користування низки послуг (транспортні, у сфері здоров’я тощо) з використанням «пéтро»; чи вийде венесуельська криптовалюта на міжнародний ринок, зокрема через транзакції державної нафтової компанії «PdVSA».

Також варто виокремити такі «розмежувальні лінії» між «біткойном» та «пéтро»: а) перша криптовалюта не регулюється ні урядами, ні банками, ні інвестиційними фондами; друга – регулюється урядом Венесуели; б) видобуток першої може здійснювати будь-хто використовуючи ресурси комп’ютера, другої – у залежності від домовленості між видобувачами, оскільки пропозиція (100 млн. одиниць криптовалюти) обмежена урядом. Іншими словами, у випадку «пéтро» діють встановлені правила, згідно з якими ні вартість криптовалюти, ні її пропозиція не можуть дискретно (розрізнено) змінюватися.

В умовах кризи та фінансових санкцій США венесуельський уряд сподівається використати «пéтро» для потреб фінансування, у т. ч. виплат по боргових зобов’язаннях, зміцнення економіки, створення валюти, альтернативної американському долару, започаткування прозорої цифрової економіки, «відмежованої» від світової фінансової системи, де домінуючі позиції утримує USD, перетворення Венесуели на «суверенний глобальний осередок» на противагу світовим фінансовим центрам. Згідно з регулятором «Libro Blanco», 55% накопичених від продажів «пéтро» доходів влада спрямує на поповнення суверенного фонду країни.

Серед відносних переваг «пéтро» також відзначають здатність прихованим способом спричинити дефолт «на нормальних ринках», таких як ринок суверенних цінних паперів, але – водночас – залишити відкритими двері для інвесторів, які повірять, що дефолт їх не зачепить.

З іншої сторони, для успіху процесу видобутку «пéтро» потрібна довіра видобувачів (інвесторів). Уряд Венесуели виступає емітентом та зобов’язується брати участь в цьому процесі, адже ризики високі. Тим більше, що деякі міжнародні рейтингові агентства (Standard & Poor's та Fitch) заявили про технічний дефолт низки венесуельських юридичних осіб (неможливість сплати процентів по їхніх боргових зобов’язаннях).

Водночас, НА у лютому 2018 р. оголосила «пéтро» незаконною криптовалютою. Опозиційний депутат парламенту економіст Х. Герра стверджував, що «пéтро» більше уподібнюється до державного боргового цінного паперу, поява якого має чітку мету – уникнення парламентського контролю за рухом державних фінансових ресурсів [23]. Іншими словами, наведені характеристики «пéтро» вказують, у цілому, на завуальовану функцію цієї криптовалюти – кредитування уряду.

Стратегія Х. Гуайдó (період з січня 2019 р. до грудня 2020 р.).

Містила три етапи (покрокові дії): припинення узурпації влади Н. Мадуро; формування перехідного (тимчасового) уряду; проведення демократичних президентських виборів, які мають бути сертифіковані міжнародними спостерігачами, зокрема від ОАД.

Всередині країни акцентувала на схваленні парламентом відповідних законодавчих актів, у т. ч. щодо призначення дипломатичних представників Венесуели в інших країнах та на закликах до масових вуличних демонстрацій (протести проти Н. Мадуро).

Поза межами країни очікувалися як політична та гуманітарна підтримка                          з боку міжнародної демократичної спільноти, так і результативність запроваджуваних жорстких економічних та персональних санкцій США проти Н. Мадуро та його найближчого оточення.

Реалістичність стратегії по-різному оцінювалася як венесуельськими фахівцями, так і в середовищі міжнародних експертів. Загалом спостерігалася помітна розбіжність в оцінках практичного здійснення згаданих послідовних кроків. Зрештою, провал стратегії Х. Гуайдó підтвердився часом.

У цьому контексті варто зауважити таке. Невдала спроба залучення військових на сторону Х. Гуайдó 30 квітня 2019 р. для усунення Н. Мадуро від влади силовими методами засвідчила, що криза у Венесуелі посилилася, у порівнянні з періодом політичних дебатів кінця 1990-х – початку 2000-х років, супроводжуваних поляризацією суспільства. Чергова невдача лідера опозиції також поставила під сумнів його намір проводити в країні дострокові вибори президента. Не без певного наміру лідер лівої популістської партії Іспанії                         П. Іглесіас зауважив таке: уряд Королівства помилився, коли визнав Х. Гуайдó в.о. президента Венесуели, та в іспанському зовнішньополітичному відомстві таку помилку «в приватному порядку» нібито підтвердили.

Венесуельське суспільство заглиблювалося у руйнівні процеси на тлі безупинного загострення політичних дебатів на рівні лідерів партій, тоді як у публічному полі не відбувалася відкрита дискусія про майбутнє країни як необхідна умова для реалізації права громадянина на вільний, свідомий, демократичний вибір. Ситуація скочувалася у площину невизначеності. У разі перемоги партії VP над PSUV спроможність першої розвивати державні інституції, економіку, демократичну систему ставилася під серйозний сумнів.

Станом на вересень-жовтень 2020 р. опозицію представляли, принаймні три типи партій та коаліцій: двадцять сім об’єднань, прихильних до ідей                           Х. Гуайдó,  які виступали проти участі у грудневих 2020 р. парламентських виборах; група під керівництвом Е. Капрілеса, що допускала участь у виборах та, водночас, сподівалася на посилення тиску з боку Євросоюзу заради отримання «кращих умов» для проведення волевиявлення або навіть відтермінування голосування; «кишенькова» опозиція у складі міноритарних партій («Демократична дія», «Передова прогресистська партія», «Зміна» та ін.), яких «нагнули» до певних домовленостей з Н. Мадуро.

«Античавісти» (частина опозиції) опинилися у стані помітних внутрішніх розбіжностей, насамперед щодо питання участі/не участі у виборах до НА                       (Х. Гуайдó/Л. Лопес проти Е. Капрілеса). Кращими на поверхні вбачалися опції Е. Капрілеса: можливе досягнення інституційної присутності на політичній авансцені, що забезпечувало би здійснення контролю за діями виконавчої влади  та підтримку ззовні, зокрема Євросоюзу, де Іспанія вкотре наполягала на переговорному процесі виходу з кризи та рішуче відкидала насильницькі варіанти. Позиції Х. Гуайдó виглядали швидше програшними через ставку на не участь у виборах на тлі очікуваного послаблення міжнародної підтримки, насамперед від США, хоча на той час поразка Д. Трампа на листопадових                   (2020 р.) президентських виборах не виглядала стовідсотковою.

Позиції основних міжнародних гравців.

У період президентства Д. Трампа США стали першою державою, яка визнала Х. Гуайдó новим главою Венесуели, просували питання його визнання іншими країнами у цій якості, запровадили жорсткі санкції проти юридичних (зокрема, державної нафтової компанії PdVSA, підприємств у галузях нафтопереробки й видобутку золота, Національного банку розвитку, Центрального банку Венесуели) та фізичних осіб, які підтримують Н. Мадуро; зокрема, проти Міністра закордонних справ Х. Арреаси, губернаторів штатів Венесуели, які перешкоджали отриманню гуманітарної допомоги, керівництва збройних сил, поліції та безпеки, осіб з оточення Н. Мадуро та членів їхніх родин. Озвучувалася опція прямого військового втручання, що заперечувалося Євросоюзом, країнами «Групи Ліма» та Міжнародною контактною групою.

Окрім введення санкцій, важливими елементами політики США стосовно Венесуели були засоби дипломатичного впливу: ініціювання обговорення ситуації у цій південноамериканській країні в рамках РБ ООН, ОАД, інших регіональних організацій Західної півкулі; відсторонення постійних представників Н. Мадуро від роботи в ОАД та Міжамериканському банку розвитку, їх заміна особами, призначеними Національною асамблеєю.

Ситуація у Венесуелі неодноразово обговорювалася в обох палатах Конгресу США. Прикметно, що 14 березня 2019 р. дипломатичний склад Посольства США в Каракасі залишив країну та відбув до Сполучених Штатів.

Активізувалася робота з третіми державами з метою переконання «країн-скептиків» у недоцільності підтримки режиму Н. Мадуро та необхідності відновлення у Венесуелі конституційного порядку та переходу країни до демократії. Спостерігалося збільшення контактів з РФ та КНР на високому                       і найвищому рівнях з «венесуельського питання», а також посилення тиску на Кубу через присутність кубинських інструкторів на території Венесуели. Одночасно активізувалося співробітництво з карибськими державами із забезпечення їхньої стійкості перед стихійними лихами, що мало би сприяти розширенню підтримки Х. Гуайдó.

Було задіяно також оперативне реагування на надзвичайну соціально-економічну ситуацію у Венесуелі – надання гуманітарної допомоги: розміщення продуктів харчування та медикаментів на її кордонах з Бразилією, Колумбією,  на о. Кюрасао тощо.

Вже у квітні 2019 р. низка експертів висловлювали сумнів щодо успішності стратегії США стосовно Венесуели [24]. Відзначали, що перехід військового керівництва південноамериканської країни на сторону протестуючих не спостерігався, запроваджувані санкції спонукали Н. Мадуро до звернень за підтримкою від Росії, а кількість країн, які визнавали Х. Гуайдó в якості в.о. президента, практично не збільшувалася. Не було ознак виправдання сподівань США на масові протести, які б примусили Н. Мадуро полишити країну. 

Попри непоодинокі заяви офіційних чинників щодо аналізу низки варіантів розвитку подій, серед керівництва США не спостерігалася одностайність стосовно необхідності застосування військової сили для повалення Н. Мадуро. Перспектива застосування збройних сил розглядалася та озвучувалася швидше як засіб психологічного впливу на військове керівництво Венесуели та особисто на формального керівника держави, з урахуванням потенційних загроз для американських громадян, які перебували на венесуельській території.

В умовах затягування вирішення ситуації у Венесуелі американська сторона також відпрацьовувала підходи щодо надання фінансової допомоги                Х. Гуайдó для матеріального заохочення військового керівництва країни, посилювала роботу з РФ, Кубою та Китаєм задля зменшення рівня підтримки Н. Мадуро.

Запровадження санкцій проти фізичних та юридичних осіб Венесуели.

15 лютого 2019 р. Управління з контролю за іноземними активами (Office of Foreign Assets Control, OFAC) Міністерства фінансів США запровадило персональні санкції проти п’яти громадян Венесуели, пов’язаних з «нелегітимним колишнім президентом» [відповідно до офіційних формулювань Мінфіну США] Н. Мадуро, який «продовжує придушувати демократію у Венесуелі, також причетний до значної корупції та махінацій проти народу Венесуели». Ці санкції введено на виконання Виконавчого указу Президента США від 8 березня 2015 року «Блокування власності та призупинення в’їзду окремих осіб, причетних до ситуації у Венесуелі».

Санкції запроваджено проти керівника Національної служби розвідки Венесуели (SEBIN), першого комісара Національної служби розвідки Венесуели, керівника Головного директорату військової контррозвідки, директора Сил спеціальних операцій Національної поліції Венесуели (FAES), а також «нелегітимного» президента державної венесуельської нафтової компанії «PdVSA».

Уведені санкції передбачають блокування всієї власності та частки у власності зазначених осіб, що перебуває в юрисдикції США, у т. ч. будь-яких компаній, що перебувають у власності прямо чи непрямо згаданих підсанкційних осіб. Крім того, американським фізичним та юридичним особам заборонено здійснювати будь-які транзакції з підсанкційними особами та їх власністю.

Американською стороною наголошувалося, що запроваджені санкції мають на меті змінити поведінку підсанкційних осіб. Міністерством фінансів США транслювався чіткий сигнал: можливість скасування запроваджених санкцій розглядатиметься у разі здійснення підсанкційними особами конкретних та значних кроків для відновлення демократичного порядку у Венесуелі, їх відмови від участі в акціях з порушення прав людини, виступів проти утисків з боку венесуельського уряду та боротьби з корупцією в південноамериканській країні.

11 березня 2019 р. згадане Управління (OFAC) запровадило санкції також проти комерційного банку Москви АО АКБ «Еврофинанс Моснарбанк», що перебуває у спільній власності російських та венесуельських державних компаній.

Санкції введено на виконання положень Виконавчого указу № 13850 Президента США, що передбачає застосування американських обмежень проти іноземних фінансових установ, які надають фінансову, матеріальну чи технологічну підтримку, у т. ч. товарами чи послугами, венесуельській державній нафтовій компанії «PdVSA», включеній до американських санкційних списків 28 січня 2019 р., яка функціонально виконує роль «зв’язківця» у схемі поширення корупції та відмивання грошей Н. Мадуро та його поплічниками.

13 січня 2020 р. Держдепартамент США оприлюднив заяву [25] про запровадження країною санкцій проти семи чинних та колишніх посадовців Венесуели за перешкоджання діяльності НА та дії, пов’язані з силовим захопленням будинку парламенту 5 січня 2020 р.

26 березня 2020 р. Міністерство юстиції США звинуватило Н. Мадуро та чотирнадцять інших чинних та колишніх високопосадовців Венесуели, серед них віце-президент, міністр оборони, голова Верховного суду, у вчиненні злочинів, пов’язаних з наркотероризмом, корупцією, торгівлею наркотиками та іншими діями, що підлягають притягненню до кримінальної відповідальності [26].

 Жорстка риторика Д. Трампа проти Н. Мадуро підживлювала у деяких представників венесуельської опозиції тезу, згідно з якою перемога Дж. Байдена була б швидше невигідною для південноамериканської країни та її перехідного періоду. Не виглядало реалістичним підтримуване правими політичними силами, як у США, так і в Колумбії та Венесуелі, умовне проведення паралелі між можливою другою каденцією Д. Трампа та крахом «чавізму».

До факторів, які всупереч прогнозам адміністрації Д. Трампа та сподіванням венесуельської опозиції дозволили режиму Н. Мадуро утриматися при владі, віднесемо, передусім, низьку ефективність ризикової політики США стосовно Венесуели, що поєднувала запровадження санкцій, які загострили гуманітарну кризу, з войовничою риторикою військового вторгнення. Суттєво позначилися також такі чинники, як неузгодженість дій та розбіжності у середовищі венесуельської опозиції, яка ймовірно зіштовхнулася з внутрішніми корупційними скандалами, втрата довіри до Х. Гуайдó у частини протестного населення, що раніше підтримувала лідера опозиції, однак вимушена була поповнити ряди біженців.

З іншої сторони, режим Н. Мадуро впровадив у внутрішній політиці проєкт «win-win», що передбачає практично безперешкодне полишення країни невдоволеними своїм соціально-економічним становищем особами чи відсутністю перспектив його поліпшення, зокрема у сфері медичного обслуговування [27]. Принагідно слід зауважити таке: у Венесуелі функціонування збройних сил країни «курують» дванадцять (!) міністерств, що правдоподібно свідчить про зрощення «світської» державної влади з військовим сектором заради зміцнення режиму.

Стратегія Д. Трампа щодо відновлення демократії у Венесуелі не увінчалася успіхом. Основні підходи нової адміністрації США, з перемогою на президентських виборах у листопаді 2020 р. демократа Дж. Байдена, очевидно, наближатимуться до позиції Євросоюзу та ґрунтуватимуться на необхідності налагодження продуктивного діалогу між Н. Мадуро та опозицією.

Очікувано новий політико-дипломатичний підхід Адміністрації Президента США Дж. Байдена по відношенню до Венесуели, очевидно, невдовзі буде озвучений. Втім, цілком можливо, що на певний період часу збережеться заборона на рефінансування боргів Венесуели та їх емісійне покриття через посередництво фінансових інституцій, розташованих на території Сполучених Штатів. Разом з тим, основні політичні актори у Венесуелі, включно «чавісти», які зуміли витримати тиск і погрози Д. Трампа, є близькими до переконання, що ключ до ймовірного розв’язання «венесуельського питання» знаходиться                           у Білому домі.

У Європейському Союзі спостерігалася відсутність консенсусу між Європарламентом та Радою Європи щодо визнання Х. Гуайдó в якості в. о. президента Венесуели. Основним меседжем у Деклараціях Високого представника ЄС із закордонних справ та безпекової політики, як Ф. Могеріні, так і Х. Борреля, зберігається заклик до забезпечення проведення нових виборів з додержанням міжнародно визнаних демократичних стандартів.

Євросоюз не визнав вибори 6 грудня 2020 року та їх результати вільними, інклюзивними чи транспарентними через відсутність національної угоди щодо умов проведення волевиявлення, політичного плюралізму, не відповідності міжнародним стандартам та виключення лідерів опозиції з передвиборчого процесу. Вихід з тупика у Венесуелі ЄС вбачає у досягненні термінового політичного рішення за участі основних політичних гравців, які мають «взяти на себе важкі зобов’язання», забезпечити інклюзивний діалог та переговори, що будуть скеровані на функціонування вільного, інклюзивного та демократичного процесу, який би охоплював місцеві, президентські та парламентські вибори [28].

ЄС, незважаючи на свою жорстку критику Н. Мадуро, передусім у сфері прав людини [29], послідовно виступає за діалог та вирішення кризи шляхом переговорів. Екс-президент Д. Трамп зламав цю вісь, проте президент США                Дж. Байден може її поновити. Головним каменем спотикання, на моє переконання, є прірва, що розширювалася впродовж, принаймні, двох останніх десятиліть з вкоріненим у владу режимом, який болісно сприймає міжнародне посередництво, водночас витримує шалений тиск та вряди-годи відтерміновує наближення економічного колапсу. З іншої сторони, опозиційне керівництво, згруповане навколо Х. Гуайдó, все ще дискутує на предмет подолання зацикленості 2019 року, вимагаючи припинення узурпації влади Н. Мадуро. Разом з тим, такий impasse можна розглядати в якості передумови для внесення коректив до стратегії переговорів.

Попередні перемовини між опозицією та «чавістами», включно за посередництва Святого Престолу та Норвегії, як відомо, провалилися, не дали жодних результатів. Відсутні чіткі позиції сторін щодо перехідного періоду, які можна було б обговорювати та погоджувати шляхом взаємних поступок, як це відбувалося у свій час, наприклад, у Чилі.

НА попереднього скликання (2015-2020) і НА, сформована за результатами сфальсифікованих грудневих 2020 року виборів, не визнаються Радою Європи функціонуючими у Венесуелі законодавчими органами влади. Мандат першої завершився, згідно з конституцією, та його продовження не є обґрунтованим юридично.  Тому Х. Гуайдó, залишаючись на цей час впливовим лідером опозиційних сил у Венесуелі, не може визнаватися в.о. президента країни, про що, між іншим, ще в лютому 2019 р. публічно заявив заступник глави МЗС України [30].

Розрізнена венесуельська опозиція наразі адаптується до нової ситуації в країні. Очікує реагування нової адміністрації США на події у Венесуелі, що може стати поштовхом до переговорів. Разом з тим, не спостерігаються ознаки прагнення політичних акторів Венесуели до плідних перемовин, у сенсі відсутності в їхніх намірах гнучкості в позиціях та неготовності до пошуків компромісних рішень.

В рамках засідань Постійної ради ОАД упродовж 2019-2020 рр. надавалися

оцінки політико-інституційній кризі у Венесуелі, що поглиблювалася, та рекомендації щодо її розв’язання: невизнання легітимності режиму Н. Мадуро; пом’якшення загрозливої ситуації стосовно мігрантів та біженців з країни; надання Венесуелі гуманітарної допомоги; підтримка подання до Міжнародного кримінального суду щодо необхідності проведення розслідувань злочинів проти людяності, вчинених діючою владою; засудження цензури, затримок журналістів та нападів на них; порушення режимом Н. Мадуро імунітетів депутатів НА попереднього скликання (2015-2020 рр.); надання громадянам гарантій для забезпечення їхнього права на протести та необхідність законодавчої заборони мілітаризації вулиць.

Знаковою серед ухвалених рішень вважається, зокрема резолюція CP/RES.1123 (2215/19) від 27.03.2019 «Гуманітарна допомога Венесуелі», що представлена Колумбією у співавторстві з Аргентиною, Бразилією, Гватемалою, Канадою, Коста-Рикою, Панамою, Парагваєм, Перу, Чилі та США. Прикметно, що під час дебатів представники Канади, США та Колумбії (від імені країн «Групи Ліми») засудили дії РФ щодо направлення військових літаків до Венесуели та зажадали коментарів від присутнього на засіданні спостерігача від Росії. «Аргумент» останнього («виконання» венесуельсько-російської угоди про військово-технічне співробітництво від 2001 р.) був скептично сприйнятий більшістю представників від держав-членів ОАД.

Також важливою є резолюція CP/Res.1143 (2269/20) від 10.01.2020 «Про останні події у Венесуелі», підтримана двадцятьма країнами ОАД. В документі засуджується перешкоджання контрольованими Н. Мадуро силовими структурами країни допуску депутатів до приміщення НА, намагання зірвати засідання та процедуру обрання керівництва парламенту.

Аналіз процедури схвалення рішень у рамках Постійної ради ОАД з «венесуельського питання» показує, серед іншого, помітне посилення розбіжностей між державами, які підтримують лідера опозиції Х. Гуайдó, та «країнами-скептиками». Більшість (18-19 держав) в Організації здатна ухвалювати будь-які юридичні рішення, у т. ч. з резонансних питань, що не сприймаються іншими країнами, які виступають проти (7-9 держав) або утримуються (5-7 країн). Такі неузгодженості негативно впливають на продуктивність роботи та імідж ОАД.

За результатами засідання Консультативного органу Міжамериканського договору про взаємну допомогу 1947 року (23.09.2019, м. Нью-Йорк) на рівні міністрів закордонних справ держав сторін ухвалено резолюцію з визначенням багатосторонніх заходів у відповідь на загострення ситуації у Венесуелі. Документ підтримали шістнадцять країн-учасниць договору (Аргентина, Багамські острови, Бразилія, Венесуела (представник Х. Гуайдó), Гватемала, Гаїті, Гондурас, Домініканська Республіка, Ель-Сальвадор, Колумбія, Коста-Рика, Панама, Парагвай, Перу, США, Чилі), представник Уругваю виступив проти, Тринідаду і Тобаго – утримався.

Серед головних заходів, передбачених резолюцією, виокремимо такі: визначення осіб та компаній, які пов’язані з режимом Н. Мадуро, практикують відмивання коштів, незаконний обіг наркотичних засобів, сприяють тероризму та його фінансуванню, пов’язані з транснаціональною організованою злочинністю, причетні до корупції або порушень прав людини. Мета документу: розслідування, затримання, притягнення до кримінальної відповідальності, екстрадиція відповідальних осіб та замороження їхніх активів, розміщених у державах-учасницях договору; створення оперативного зв’язку між підрозділами фінансових розслідувань, органами забезпечення безпеки держав-учасниць договору для посилення співпраці в галузі правової допомоги та судочинства; надання доручення постійним представникам держав-учасниць договору стосовно здійснення моніторингу ситуації                                у Венесуелі та її впливу на регіон задля вироблення відповідних рекомендацій.

З ухваленням резолюції у Західній півкулі значно зростає кількість держав, які запроваджують санкції щодо оточення Н. Мадуро, оскільки країни, які не вводили санкції через відсутність відповідного національного законодавства, також зобов’язані проводити санкційну політику та переслідувати осіб, наближених до нинішнього глави Венесуели.

В опублікованій 31.03.2020 Генеральним секретаріатом ОАД Заяві про підтримку запропонованого США Плану відновлення демократії у Венесуелі [31] йдеться, серед іншого, про вимоги негайного звільнення політичних в'язнів, відновлення роботи інституцій, підтримуваних НА (2015-2020 рр.), Верховного суду, виведення з країни всіх іноземних агентів сил безпеки та розвідки, пом’якшення драматичної гуманітарної ситуації, в якій опинилася абсолютна більшість пересічних венесуельців.

За результатами понад сорока зустрічей представників країн «Групи Ліма» [32] на різних рівнях прийняті заяви із закликами відновлення у Венесуелі демократії та забезпечення захисту прав людини. Разом з тим, позиція країн-членів не є одностайною як щодо послідовності у реалізації процесу повернення до демократії у Венесуелі, так і стосовно засобів досягнення цієї мети. Зі змінами політичного керівництва у низці країн-членів Групи (Болівія, Мексика, Аргентина, Панама) трансформувалися їхні позиції щодо врегулювання венесуельської кризи.

Зокрема, після грудневих 2020 року парламентських виборів Група у своїй Заяві наголосила, що вони організовані «незаконним режимом» Н. Мадуро, «не є легітимними, оскільки проведені без мінімальних гарантій демократичного процесу» [33]. Згадану заяву не підписали представники Аргентини та Мексики.

У «Групі Ліма» найбільш послідовну позицію щодо проведення рішучих заходів задля відновлення демократії у Венесуелі займають Колумбія (лідер підгрупи), Бразилія, Болівія, Канада та Чилі. Їхні пропозиції викликають спротив урядів низки країн-членів, ідеологічно близьких до режиму Н. Мадуро. Більше того, він у відповідь з другої половини 2019 р. розгорнув за підтримки РФ і Куби гібридні агресії (спроби втручання у загальнонаціональні вибори, провокації громадянських конфліктів тощо) проти Чилі, Колумбії, Болівії та Еквадору. Спираючись на підтримку т. зв. «Форуму Сан-Паулу», заснованого 1990 року з метою відтворення в регіоні блоку лівих режимів, що об’єднує представників 111 ліво-центристських, ліво-популістських і ліво-радикальних партій та рухів,                     Н. Мадуро прагне посіяти розбрат в «Групі Ліма» та, в контексті збільшуваних масштабів застосування інструментів гібридної війни, розгорнутої та підтримуваної Росією, доводити необґрунтованість санкцій, запроваджених проти Венесуели.

Міжнародна контактна група, МКГ [34] оголосила своєю метою сприяння налагодженню діалогу між венесуельською владою та опозицією, «просування розуміння та спільних дій за участі ключових міжнародних гравців» задля розв’язання складної ситуації у Венесуелі. Прикметно, що у схвалених підсумковій Спільній заяві (м. Монтевідео, лютий 2019) та «Декларації Кіто»     (м. Кіто, березень 2019) МГК акцентувала увагу на необхідності забезпечення гарантій для достовірного електорального процесу, відновлення демократії та конституційного порядку у Венесуелі мирним шляхом, уможливлення термінового доступу венесуельських громадян до гуманітарної допомоги. З іншої сторони, у жодних документах МГК, включно у Спільній заяві від лютого 2021 року, відсутні положення про підготовку відходу Н. Мадуро від влади.

Резонансною за своїм задумом мала стати чергова критика, висловлена у жовтні 2020 р. Н. Мадуро на адресу іспанського уряду через його нібито сприяння у виїзді Л. Лопеса до Мадрида, де проживає сім’я опозиціонера, і де його прийняв глава Уряду П. Санчес. Втім, ще у вересні минулого року офіційний Мадрид схвалив рішення про пониження рівня дипломатичних відносин з офіційним Каракасом до тимчасового повіреного у справах Королівства у цій південноамериканській країні та надав обґрунтовані коментарі щодо відсутності будь-якої «прив’язки» такої ухвали до прибуття венесуельського опозиційного політика до Мадрида. Не слід забувати, що аналогічне рішення було прийняте Іспанією на початку 2020 р. по відношенню до Болівії, президент якої Е. Моралес подав у відставку на тлі масових протестів у країні, що почалися після звинувачень влади у фальсифікації президентських виборів у жовтні 2019 р.

Отже, на рівні ОАД, країн «Групи Ліма», Євросоюзу та Міжнародної контактної групи впродовж більше двох останніх років були прийняті рішення (резолюції, спільні заяви, декларації), які закликали, зокрема до застосування дипломатичних, політичних, економічних та фінансових заходів з метою відновлення конституційного порядку та подолання гуманітарної кризи у Венесуелі.

Основні складники офіційної позиції України. На початку 2019 р. позиція нашої держави щодо «венесуельського питання», можливо, виглядала розмитою чи навіть снобістською. Однак час підтверджує її коректність.

Одним з маркерів виступало несприйняття антиукраїнської політики  [35] режиму Н. Мадуро та внутрішньої політики його уряду, передусім згортання демократії, обмеження прав та свобод громадян, зубожіння значної чисельності населення. На тлі суперечливого, неоднозначного в оцінках, непередбачуваного на коротко- та середньострокову перспективу загострення інституційної кризи у Венесуелі позиція офіційного Києва з «венесуельського питання» була ґрунтовно опрацьована зовнішньополітичним відомством та, відповідно до вимог Основного закону держави, погоджена з Президентом України.

У стислому вигляді, офіційна позиція нашої держави з означеного питання, до вироблення якої залучався – серед інших – автор статті, виконуючи свої функціональні посадові обов’язки дипломатичного службовця, зводилася                            в період з січня 2019 р. до грудня 2020 р. до таких принципових положень. Н. Мадуро втратив легітимність та узурпував владу з 10 січня 2019 р. Підтримуємо народ Венесуели у його прагненні відновити верховенство права та конституційний порядок в країні. Визнаємо Х. Гуайдó як легітимного (до грудня 2020 р.) Голову НА Венесуели та лідера демократичної опозиції. Виступаємо на підтримку його зусиль задля  проведення прозорих виборів                          у Венесуелі, які будуть визнані міжнародними спостерігачами, в т. ч. ОАД, чесними та демократичними. Закликаємо вживати всіх можливих заходів для запобігання вирішенню політико-інституційної кризи силовими методами та для мінімізації наслідків глибокої економічної кризи, що зумовила гуманітарну катастрофу та суттєво знизила рівень життя більшості венесуельців.

Перевага віддавалася, насамперед міжнародно-правовим, але не політичним аспектам. Враховувалася недостатність правових підстав (або їх відсутність) для визнання спікера парламенту виконуючим обов’язки президента Венесуели через наявність таких елементів: а) збереження розбіжностей в тлумаченні Верховним судом країни, з однієї сторони, та парламентом, з іншої, статей Конституції Венесуели, зокрема ст. 233 (про вичерпні факти відсутності президента; проведення в період тридцяти днів нових загальних, прямих та таємних виборів; тимчасове виконання обов’язків глави держави Головою НА або віце-президентом країни); ст. 333 (про зобов’язання будь-якого громадянина співпрацювати задля відновлення чинності Конституції); ст. 335 (про правомочність Верховного суду щодо тлумачення норм та принципів Основного закону); б) рішення НА від 5 лютого 2019 р. про визнання Х. Гуайдó в. о. президента Венесуели, узурпацію влади Н. Мадуро та порядок перехідного періоду було скасоване Верховним судом країни; в) не оголошені вільні та конкурентні вибори президента  протягом тридцяти днів,  встановлених  ст.  233

Конституції; г) не сформовано тимчасовий уряд, не досягнуто припинення узурпації влади Н. Мадуро. 

Україна в період з 23 січня 2019 р. по 6 січня 2021 р. приєдналася до заяв Високого представника ЄС з питань зовнішньої політики та безпеки щодо подій у Венесуелі. Офіційний Київ також приєднався до Заяви Держдепартаменту США «Базові умови переходу до демократії у Венесуелі» від червня 2020 р. Підтримуємо положення відповідних заяв (рішень) Європейського Союзу, ОАД, країн «Групи Ліма» та МКГ, передусім щодо виходу з тупика у Венесуелі через досягнення термінового політичного рішення, інклюзивного діалогу та переговорів, що будуть скеровані на забезпечення вільного та демократичного процесу, який би охоплював місцеві, президентські та парламентські вибори.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.06.2019 р. № 415-р   «Про здійснення добровільного внеску України до Організації американських держав» [36] виділені кошти спочатку пропонувалися вітчизняним зовнішньополітичним відомством для підтримки міжнародної місії зі спостереження за виборами у Венесуелі. Згодом, після погоджень між причетними органами влади в Україні, а також з урахуванням рекомендації від ОАД, згаданий внесок переорієнтували (вересень 2019 р.) та спрямували на проєкт з вивчення демократії у Венесуелі.

У такий спосіб офіційний Київ солідаризувався з рекомендаціями міжнародної конференції з питань гуманітарної кризи у Венесуелі, що пройшла за сприяння ОАД у Вашингтоні в лютому 2019 р., де про готовність виділення венесуельській стороні фінансової допомоги заявили такі провідні донори як Канада, США, Велика Британія, Нідерланди і Тайвань.

 Авторитетна, як наслідок розвитку процесів демократизації, чи авторитарна модель державного управління – питання залишається риторичним як для певної категорії українських виборців, так і для більшості венесуельців. Попри очевидні відмінності, зокрема природно-географічні, політичні, економічні та соціально-культурні, в яких проживають і діють перші та другі.

Хай би якими ці несхожості були, побіжний аналіз наведеної нижче таблиці з її порівняльними макроекономічними показниками, серед іншого, може виступати певним орієнтиром для визначення особливостей становлення політичних систем та інструментів здійснення влади в обох країнах. Іншими словами, цей побіжний аналіз претендує на роль візії для дефініції міри, в якій тоталітарні та радикально-екстремістські ідеології пропагують заперечення самоцінності індивіда, обмеження прав і свобод, тотальний контроль за різними сферами самореалізації особистості, у порівнянні з загальнолюдськими ідеологіями політичного центризму, що утверджують примат цінності індивіда. Втім, ґрунтовний аналіз зазначених явищ виходить за межі цієї статті.

Отже, індекс економічної свободи у Венесуелі впав з 33,7 (2016 р.) до 25,2 (2020 р.) пунктів; за цим показником країна з 1995 р. втратила 34,6 пунктів та опустилася на 32 місце серед країн Західної півкулі, опинившись в категорії «пригнічених» на передостанній 179 позиції у світі [37].

Оцінки України за весь час укладання «Індексу економічної свободи», як відомо, такі: 1995-2002 рр. – «пригнічена»; 2003-2008 рр. – «переважно не вільна»; 2009-2017 рр. – «пригнічена»; 2018-2020 рр. – «переважно не вільна».

Більша економічна свобода, як свідчить практика розвинутих країн, пов’язана з більш ефективним демократичним урядуванням і досконалішим верховенством права.

 

Таблиця

Основні макроекономічні показники України та Венесуели

Показники

Україна

Венесуела

Середньозважені показники

Індекс економічної свободи (2016/2020)

46,8/54,9

33,7/25,2

…/61,6 (світовий середньозважений)

Населення (млн. осіб)

42,0

29,2

-

ВВП (за ПКС), млрд. дол. США (2018 р.)

390,3

            227,8

82 600 (світ)

Динаміка ВВП (2017-2018 рр.)

плюс 3,3 %

мінус 18 %

плюс 1,5 % (середньозважений: країни Західної півкулі)

ВВП на душу населення, дол. США (2018 р.)

9 283

8 800

32 570 (середньозважений: країни Західної півкулі)

Надходження прямих іноз. інвестицій, млн. дол. США (2018 р.)

2 400

956

_

Рівень безробіття, % (2018 р.)

9,4

8,4

6,5 (середньозважений: країни Західної півкулі)

Рівень інфляції, % (2018 р.)

10,9

929 789,5

4,7 (середньозважений: країни Західної півкулі, без Венесуели)

 

Джерело: складено автором на основі даних МВФ: WORLD ECONOMIC OUTLOOK за відповідні роки. 2020_IndexofEconomicFreedom_Highlights.pdf [Електронний ресурс]/ Режим доступу:  https://www.heritage.org/index/pdf/2020/book/2020_IndexofEconomicFreedom_Highlights.pdf (дата звернення 29.07.2020). 

Автор не претендує на вичерпний аналіз піднятої у статті специфіки вияву проблем, наявних у сьогоденній Венесуелі. Тут ескізно окреслені найбільш випуклі, на мою думку, обриси проблематики, пов’язаної з перебігом нинішньої політико-інституційної кризи у згаданій державі. Окремим предметом дослідження можуть бути, зокрема притаманні різним політичним групам переконання та ідеї, у т. ч. ціннісно-культурного характеру на ментальному рівні індивіда, що чинять помітний вплив на розвиток внутрішньополітичних конфліктів, і не лише у згаданій південноамериканській країні.

Володимир Красільчук, кандидат економічних наук, ветеран дипломатичної служби України, радник першого класу

Список використаних джерел:

  1. Перес Карлос Андрес // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т./Ред. кол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К.: Знання України, 2004 – Т.2 – С. 276.
  2. Підтриманий США та Чилі, проте не визнаний жодною іншою країною Латинської Америки; проіснував лише 47 годин – прим. автора.
  3. У. Чавес помер 5 березня 2013 р. – прим. автора.
  4. Дані Міністерства енергетики США – прим. автора.
  5. Блох Э. Тюбингенское введение в философию / Э. Блох ; [Пер. с нем. Т. Ю. Быстровой,                                 Е. Вершинина,  Д. И. Криушова]. – Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1997. – С.129.
  6. Cecilia Ballesteros. Mil juristas de 40 países niegan la validez democrática de las elecciones venezolanas. [Electronic resource]/ Mode of access:  https://elpais.com/internacional/2020-12-04/mil-juristas-de-40-paises-niegan-la-validez-democratica-de-las-elecciones-venezolanas.html

Last access: 07.12.2020 – Title from the screen.

  1. Declaration by the High Representative on behalf of the EU on the presidential and regional elections in Venezuela.   [Electronic resource]/ Mode of access:  https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2018/05/22/declaration-by-the-high-representative-on-behalf-of-the-eu-on-the-presidential-and-regional-elections-in-venezuela/
  2. Last access: 26.05.2018 – Title from the screen.

Регіональним об’єднанням «Група Ліма» також було ухвалено подібну заяву, в якій, серед іншого, містився заклик до міжнародних та регіональних організацій призупинити надання нових кредитів Венесуелі. Невизнання результатів виборів підтвердили 21.05.2018 у спільній заяві керівники МЗС Австралії, Аргентини, Канади, Мексики, США та Чилі у рамках міністерського засідання G-20 в Буенос-Айресі. У Заяві прес-служби Держдепартаменту США від 23.05.2018 йшлося про оголошення Тимчасового повіреного у справах Венесуели в США та венесуельського генерального консула у м. Х’юстон персонами non grata. Дипломатам запропонували покинути США протягом 48 годин у відповідь на рішення Н. Мадуро оголосити американських дипломатів персонами non grata – прим. автора.

  1. Попков Д.О. Забезпечення поточної легітимності представницьких органів влади як складник подолання суспільного розколу. – Регіональні студії, Харків, 2019, с. 82. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://regionalstudies.uzhnu.uz.ua/archive/16/15.pdf (дата звернення 03.04.2020). – Назва з екрана.
  2. Щодо «досвіду», набутого Кремлем в Афганістані, слід зауважити таке: насадити соціалізм                      у країні з середньовічним укладом життя не вдалося ні за місяць, ні за 10 років. Умовну паралель між Венесуелою та Афганістаном звісно, проводити некоректно, проте навіженість кремлівських мрійників, націлених на розширення «сфер впливу» РФ, як показує життя, практично не знає меж – прим. автора.
  3. Ясперс К. Истоки истории и ее цель. – [Пер. с нем.] – М., Политиздат, 1991 – С. 10-27.
  4. Lecumberri B. La revolución sentimental. – Madrid, La Catarata, 2013 – 317 p. [Electronic resource]/ Mode of access: https://www.casadellibro.com/libro-la-revolucion-sentimental/9788483198049/2101342  Last access: 02.04.2014). – Title from the screen.  
  5. [Electronic resource]/ Mode of access: http://www.asambleanacional.gob.ve    Last access: 16.05.2020.
  6. E. Fernandez CorugedoJ. Guajardo. For Venezuela’s Neighbors, Mass Migration Brings Economic Costs and Benefits. [Electronic resource]/ Mode of access:  https://blogs.imf.org/2019/11/21/for-venezuelas-neighbors-mass-migration-brings-economic-costs-and-benefits/ Last access: 18.12.2019 – Title from the screen.
  7. Ibidem.
  8. [Electronic resource]/ Mode of access:  http://www.asambleanacional.gob.ve  Last access: 08.05.2020.
  9.  Розраховано автором на основі: Cambio de Dólar americano (USD) a Bolívar venezolano (VES). [Electronic resource]/ Mode of access:    https://themoneyconverter.com/ES/USD/VES   Last access: 11.12.2019.
  10. Розраховано автором на основі: Balanza comercial de bienes y servicios (% del PIB) – Venezuela, RB. [Electronic resource]/ Mode of access: https://datos.bancomundial.org/indicador/NE.RSB.GNFS.ZS?locations=VE Last access: 08.07.2019.       
  11. Ibidem.
  12. Se acelera el desplome de la producción petrolera y de la economía en medio de la incertidumbre política. Universidad Autónoma de Madrid. Red Econolatin. Expertos Económicos de Universidades Latinoamericanas. Venezuela. Enero – Mayo 2019. – P.2. [Electronic resource]/ Mode of access:      https://www.cesla.com/archivos/Informe_economia_Venezuela_mayo_2019.pdf Last access: 26.08.2019.
  13. ¿Qué es el Petro? [Electronic resource]/ Mode of access: https://www.petromoneda.net/  Last access: 19.09.2019. Todo lo que sabemos sobre el Petro, la recién nacida criptomoneda de Venezuela. [Electronic resource]/ Mode of access: https://www.genbeta.com/actualidad/todo-lo-que-sabemos-sobre-el-petro-la-recien-nacida-criptomoneda-de-venezuela Last access: 22.02.2018. – Title from the screen. Ezio Rojas. ¿Qué es el Petro? Todo lo que necesitas saber sobre la «criptomoneda» venezolana. [Electronic resource]/ Mode of access: https://es.cointelegraph.com/explained/is-the-petro-a-cryptocurrency  Last access: 15.04.2019. – Title from the screen.
  14. Ibidem.
  15. Daniel García Marco. 6 claves para entender el petro, la criptomoneda lanzada por el gobierno de Venezuela.  [Electronic resource]/ Mode of access:    https://www.bbc.com/mundo/noticias-america-latina-43136611 Last access: 22.02.2018. – Title from the screen.
  16. Ibidem.
  17. Ellen Mitchell. Venezuela tests Trump-Bolton relationship. [Electronic resource]/ Mode of access:   https://thehill.com/policy/international/442122-venezuela-tests-trump-bolton-relationship Last access: 09.04.2019. – Title from the screen.
  18. Michael R. Pompeo, Secretary of State. The United States Takes Action Against Officials of the Former Maduro Regime Involved in Obstructing the Venezuelan National Assembly. Press Statement. January 13, 2020.  [Electronic resource]/ Mode of access:
  19. Last access: 14.01.2020. – Title from the screen.
  20.  U.S. Relations With Venezuela. Bilateral Relations Fact Sheet. Bureau of Western Hemisphere Affairs. July 6, 2020. [Electronic resource]/ Mode of access: https://www.state.gov/u-s-relations-with-venezuela/  Last access: 09.07.2020. – Title from the screen.
  21. З новітньої історії відомо, що аналогічний дозвіл на виїзд з Куби «розчарованим» особам надав Ф. Кастро Рус. – прим. автора.
  22. Venezuela: Declaration by the High Representative on behalf of the European Union. Press Release. The Council of the EU. January 6, 2021. [Electronic resource]/ Mode of access: https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2021/01/06/venezuela-declaration-by-the-high-representative-on-behalf-of-the-european-union-on-the-situation/  Last access: 09.01.2021. – Title from the screen.
  23. Venezuela: Council adopts conclusions on the outcome of the legislative elections. Press Release. The Council of the EU. January 25, 2021. [Electronic resource]/ Mode of access:      https://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2021/01/25/venezuela-council-adopts-conclusions-on-the-outcome-of-the-legislative-elections/  Last access: 27.01.2021. – Title from the screen.
  24. Сергій Кислиця. Лідер, але ще не президент: події у Венесуелі очима українського дипломата. Європейська правда. 5 лютого 2019 р. [Електронний ресурс]/ Режим доступу:    https://www.eurointegration.com.ua/experts/2019/02/5/7092438/  (дата звернення: 05.02.2019). – Назва з екрана.
  25. Statement from the OAS General Secretariat on the Situation in Venezuela. OAS. Press Department. Press Release. March, 31 2020. [Electronic resource]/ Mode of access:        https://www.oas.org/en/media_center/press_release.asp?sCodigo=E-027/20  Last access: 07.04.2020. – Title from the screen.
  26. Формалізувала діяльність з підписанням у серпні 2017 р. «Декларації Ліма» представниками 12 країн Латинської Америки та Канади з метою пошуків мирного виходу з політичної кризи у Венесуелі. На сьогодні до Групи входять Аргентина, Бразилія, Болівія, Гайана, Гаїті, Гватемала, Гондурас, Канада, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика, Панама, Парагвай, Перу, Сент-Люсія, Чилі та Венесуела (з лютого 2019) – прим. автора.
  27. S. Torrado, N. Galarraga Gortázar. El Grupo de Lima califica  de «ilegítimos» los comicios legislativos en Venezuela. [Electronic resource]/ Mode of access: https://elpais.com/internacional/2020-12-07/el-grupo-de-lima-califica-de-ilegitimos-los-comicios-legislativos-en-venezuela.html Last access: 09.12.2020. – Title from the screen.
  28. Ініціаторами створення МГК у січні 2019 р. виступили міністри закордонних справ Іспанії, Франції, Італії, Португалії та Нідерландів. До складу групи, окрім зазначених країн, на сьогодні також входять Велика Британія, ФРН, Швеція, Євросоюз, Аргентина, Уругвай, Панама, Коста-Рика, Болівія, Еквадор, Домініканська Республіка та Чилі – прим. автора.
  29. Починаючи з березня 2014 р. венесуельська делегація постійно голосує проти суверенітету та територіальної цілісності нашої держави та проти всіх проєктів резолюцій, ініційованих українською стороною. З 2013 р. в українсько-венесуельських відносинах практично відсутні дипломатичні контакти. Ініційовані Києвом у 2017 р. спроби їхнього поновлення на рівні глав зовнішньополітичних відомств не були результативними. Відповідь венесуельської сторони щодо визначення терміну вручення вірчих грамот українським послом з резиденцією у Гавані за сумісництвом у Венесуелі не надійшла (2012 - 2013 рр.) – прим. автора.  
  30. Кабінет Міністрів України. Розпорядження від 12 червня 2019 р. № 415-р «Про здійснення добровільного внеску України до Організації американських держав». Урядовий портал. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/npas/pro-zdijsnennya-dobrovilnogo-vnesk-a120619  (дата звернення: 14.06.2019). – Назва з екрана.
  31. The Heritage Foundation|heritage.org/Index – Venezuela. – P. 470-471.  [Electronic resource]/ Mode of access:  https://www.heritage.org/index/pdf/2020/countries/venezuela.pdf Last access: 18.09.2020.

 

Posted in Експертна думка