Зе-дипломатія: хто та як керуватиме зовнішньою політикою за нового президента


Переговори із білоруською делегацією 20 травня 2019 року. Праворуч – Вадим Пристайко, поруч із ним – Олена Зеркаль. Фото прес-служби президента

В ніч на 22 травня змінилося чимало. Зеленський, як і прогнозувалося, призначив Олену Зеркаль заступницею глави АП, відповідальною за зовнішню політику, але за кілька годин після того указ про її призначення зник із сайту президента. Численні джерела підтверджують, що Зеркаль відмовилася працювати із тим керівництвом АП, яке обрав Зеленський.

Однак важливість вибору, який початково зробив президент, від того не зникає. Ми лишаємо без змін статтю з деталями, із яких стає очевидним, що може втратити Зеленський, якщо від цього вибору відмовиться.

Зараз ключове питання – хто стане новим зовнішньополітичним радником. Імовірно, від цього залежатиме і доля Пристайка. Лишається сподіватися, що на Банковій це розуміють.

* * * * *

Президент Володимир Зеленський визначився з головними претендентами на посади міністра закордонних справ та свого зовнішнього радника.

Ці рішення ще не оприлюднені офіційно, а отже, не є остаточними, однак усі співрозмовники “Європейської правди” оцінюють їх як “майже напевні”. Посол України у НАТО Вадим Пристайко, якого називають найімовірнішим кандидатом на посаду очільника МЗС, вже дав публічну згоду на своє призначення. Заступниця Клімкіна Олена Зеркаль найімовірніше куруватиме зовнішню політику на Банковій.

Варто зазначити, що Зеленський, у команді якого був справжній провал у сфері зовнішньої політики, зрештою зробив правильний вибір. Обидва дипломати мають і авторитет, і досягнення; обидва довели свою ефективність. І, до слова, обидва дозволяли собі не завжди погоджуватися з Порошенком – не виключено, що це додало балів на їхню користь.

Чи завершаться на цьому зміни у дипкорпусі? Навряд. Є всі підстави чекати на зміну послів, в том числі у ключових державах.

Але наразі головне – розібратися, що означає вибір цих кандидатур та що він означає для зовнішньої політики України. І сподіватися, що цей вибір – наразі попередній – зрештою буде затверджений.

Дипломати не Порошенка

Новообраний президент Зеленський вже давно обіцяв представити команду, на яку він планує спиратися на посаді президента, в тому числі у питанні зовнішньої політики. Спершу йшлося, що він визначить цих людей до першого туру; далі змістили на початок травня, потім цього чекали “до інавгурації”… Та у понеділок президента привели до присяги, а жодних імен від нього так і не пролунало. 

До певної міри відповідь щодо команди дали перші міжнародні зустрічі президента, в тому числі з делегаціями зі США, Угорщини, Литви, Естонії та Грузії.

На фото із цих подій поруч із Зеленським опинилися дипломати, яких “Зе-штаб” досі жодного разу не представляв як “своїх людей”, хоча й ходили чутки про їхні контакти з командою новообраного президента. Це – чинний посол України в НАТО Вадим Пристайко та заступниця міністра Олена Зеркаль.

Причому це – не всі дипломати, з якими контактувала “Зе-команда”. “Європейській правді” відомі ще кілька прізвищ чинних дипломатів, які розглядалися як можливі. У травні Зеленський провів кілька зустрічей із Павлом Клімкіним.

Шеф МЗС став єдиним “порошенківським” чиновником, якого “Зе” не оголосив своїм ворогом.

Зокрема, у своєму виступі в день інавгурації Зеленський поіменно називав тих посадовців з президентської квоти, кого Верховна рада має звільнити якнайшвидше – генпрокурора, голову СБУ та міністра оборони. А от про міністра закордонних справ новообраний президент у цьому списку не згадав.

І те, що Клімкін перед тим написав заяву про відставку, не є достатнім виправданням, адже він залишатиметься керівником МЗС, доки не буде звільнений Радою – або до формування нового уряду.

Схоже, новий президент навмисне провів розподіл між “поганими людьми Порошенка” та “гарними людьми Порошенка”.

Команда Клімкіна для Зеленського?

Насправді контакти між міністром та новообраним президентом не є дивиною.

Немає підстав також говорити про “раптове перевзування”: ті, хто за роботою регулярно спілкуються з Павлом Клімкіним, добре знають, що він хоч і був міністром за президентською квотою, та доволі давно почав віддалятися від Банкової.

І хоча переважна більшість українських дипломатів напевно голосували у другому турі за Петра Порошенка, МЗС як структура не брав участі у виборах на боці жодного з кандидатів. Клімкін, на відміну від деяких інших урядовців, не став vip-агітатором за Порошенка. Його, на відміну від інших соратників тоді чинного президента, не було на Олімпійському під час дебатів перед другим туром виборів.

Ба більше, Клімкін дозволяв собі ставити під сумнів передвиборчі слогани свого “боса”.

У той час як на Банковій просували ідею “Порошенко або Путін”, Клімкін публічно доводив протилежне – що жоден із ключових кандидатів не несе загрози “російського реваншу”.

“Того, хто зважиться вести справи з росіянам на умовах росіян, того ж дня або максимум наступного дня просто викинуть з вікна. Сподіваюся, не буквально, але і буквально також”, – ефектно пояснив міністр, приміром, у лютому на Мюнхенській безпековій конференції.

Примітно, що сам Павло Клімкін наразі наголошує, що не має наміру боротися за жодну посаду в “Зе-команді”. В тому числі він одразу відкинув можливість лишитися на посаді міністра – однак запропонував варіанти кандидатур свого наступника та керівника зовнішньополітичного блоку АП. “Зеленський запитав, хто, на мою думку, і які посади може займати… Я дав декілька прізвищ”, – розповів міністр в інтерв’ю “Лівому берегу”.

І дуже схоже, що поради Клімкіна у “Зе-команді” сприйняли всерйоз.

“Зе” як Зеркаль

Для більшості громадян міжнародні справи асоціюються винятково із системою МЗС. Ну і, звісно ж, особисто із президентом.

Однак є ще один потужний центр формування зовнішньої політики – це адміністрація президента. Часом навіть кажуть, що зовнішньополітичний радник має більше впливу на міжнародну політику, аніж міністр. За чинним законодавством саме АП, а не МЗС, має останнє слово при затвердженні всіх послів, їхніх заступників та радників у посольствах.

Зеленський, на відміну від Порошенка, не вважає себе фахівцем у міжнародних справах, і це додатково підвищує роль “тіньового МЗС”, тобто зовнішньополітичного радника. І якщо система не буде змінена, то саме АП в наступні роки визначатиме зовнішньополітичну стратегію держави. Натомість МЗС залишається виконувати курс, визначений на Банковій.

Годі й говорити, що це призначення є вкрай важливим. Цю посаду, як очікується, обійме Лана (Олена) Зеркаль, яка нині працює заступницею глави МЗС.

У МЗС зазвичай кажуть, що Зеркаль – член команди Клімкіна. Це лише частково є правдою.

На дипломатичну службу вона прийшла у 2014 році, і відразу – на посаду заступника міністра. Зеркаль перемогла на конкурсі заступників із питань європейської інтеграції, що проводився майже в усіх міністерствах.

Примітно, що тоді конкурс став предметом критики через деяких сумнівних переможців, але МЗС ця критика не стосувалася. Зеркаль хоч і не є кар’єрним дипломатом, але встигла добряче “засвітитися” на дипломатичній ниві. У 2001-2013 роках вона працювала у Мін’юсті на міжнародному напрямку; була у складі переговорних груп щодо вступу до СОТ, щодо Угоди про асоціацію. З боку МЗС останню групу очолював… Павло Клімкін!

Через усе це Зеркаль справді можна називати членом умовної “команди Клімкіна”.

І цілком можна припустити, що у своїх розмовах із “Зе” міністр пропонував саме її кандидатуру.

Що означає призначення Олени Зеркаль (звісно, якщо її остаточно затвердять на посаді)?

Для міжнародних партнерів України це призначення однозначно іде “в плюс”. ЄвроПравді вже доводилося чути позитивні відгуки про цей вибір “Зе-президента”. Останні роки Зеркаль була, по суті, другою людиною в МЗС – саме вона зазвичай заміняла Клімкіна, коли той був у відрядженнях (тобто добру половину днів у році). До того ж у ЄС її знають від тих часів, коли Україна вела переговори про асоціацію, а також за досвідом тристоронніх газових та торговельних переговорів із РФ вже після Революції гідності.

До речі, вміння вести жорсткі переговори, а особливо з торговельних питань, зазвичай називають найсильнішою стороною Зеркаль.

Є сенс також згадати про дві сфери, за які вона була відповідальна останніми роками. Зеркаль координувала виконання Україною вимог ЄС для запровадження безвізового режиму. А в останні роки вона переключилася на міжнародні суди України з росіянами – Міжнародний суд ООН у Гаазі, Трибунал ООН з морського права тощо.

Зі слабих сторін на думку спадає хіба що те, що Зеркаль не є кар’єрним дипломатом (передусім вона – юристка-міжнародниця), і через це до неї є певна засторога в колі українських дипломатів. Але навряд чи “позасистемність” Зеркаль стане аргументом проти її призначення для позасистемного президента.

НАТО для Зеленського

Кандидат на посаду міністра Вадим Пристайко, на відміну від своєї колеги – кар’єрний дипломат. Міжнародними справами опікується з 1994 року. Починав з тематики міжнародної торгівлі;  з 1997 року працює у структурі МЗС, також працював у зовнішньополітичному блоці АП.  

Цікаво, що він не є дипломатом за освітою. Пристайко є “технарем”, закінчив КПІ, спеціаліст з інформаційних технологій (це, до слова, до певної міри зближує його із Клімкіним, випускником МФТІ).

Важлива деталь: авторові цих рядків жодного разу не доводилося чути критику чи невдоволення на адресу Пристайка від чинних дипломатів. Імовірному міністрові закордонних справ вдавалося вибудувати повагу до себе у міністерстві (а він працював і заступником, і першим заступником міністра). І саме це робить кандидатуру Пристайка вкрай вдалою для Зеленського.

Не варто приховувати правду: в МЗС новому президентові не вірять.

Український дипкорпус у своїй переважній більшості голосував за Порошенка. Чимало було тих, хто відверто боявся перемоги “Зе-команди”. Тому зараз президентові потрібен той, хто зможе налагодити місток довіри між ним та іншими дипломатами.

А ще вкрай важливою є спеціалізація Пристайка. Він – переконаний євроатлантист, один з найкращих фахівців з питань Альянсу у верхівці МЗС. Працював за тематикою НАТО ще з 2007 року, а два роки тому – став послом України в Альянсі. І, треба зауважити, дуже ефективним послом. Тож якщо Зеленський справді хоче довести і українцям, і західним партнерам, що він підтримує зближення України із Альянсом, номінація Пристайка на міністра може добряче цьому допомогти.

Що це означає?

Звісно, призначення “правильних” топ-дипломатів саме по собі не вирішить жодних проблем України. Попереду у нас непрості роки. Україна Зеленського має переконати Захід зберігати тиск на Росію і одночасно – допомагати нашій державі реформуватися.

Звісно, жодні “правильні люди” на посадах не спрацюють, якщо обіцянки реформ залишатимуться тільки обіцянками.

Звісно, “Зе-президенту” доведеться також вирішувати непрості проблеми із західними сусідами. Тут, до слова, також можна додати великий плюс Пристайку, який послідовно відстоював інтереси України у конфлікті з угорцями, називаючи речі своїми іменами (“Мене турбує фетишизація цього процесу з боку Угорщини, яка фактично доводить ситуацію до абсурду“, – заявляв він, приміром, торік).

Але будь-яка дорога починається з першого кроку.

Вибір цих кандидатур – якщо він зрештою буде підтверджений офіційно – стане дуже правильним кроком з боку президента Зеленського. І навпаки, відмова від них може означати серйозний крок назад з боку новообраного президента.

Автор: Сергій Сидоренко,

редактор “Європейської правди”

© 2014 – 2019, Європейська правда, eurointegration.com.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *