Триденна артилерійська перестрілка, щонайменше півтора десятка вбитих з обох боків, перспектива нового повномасштабного зіткнення із можливим залученням третіх країн. А на додачу – заява українського МЗС, що викликала активні протести в однієї зі сторін конфлікту та мітинги під українським посольством.

Все це – про чергову сторінку збройного конфлікту між Вірменією та Азербайджаном.

Цього разу загострення сталося не на "традиційній" для конфлікту цих країн території самопроголошеного Нагірного Карабаху. Стрілянина відбулася на міжнародно визнаній ділянці кордону двох південнокавказьких країн – між Тавуською областю Вірменії та Товузьким районом Азербайджану.

І це суттєво збільшує ризики подальшої ескалації.

Штурм на одному УАЗику

Конфлікт Азербайджану і Вірменії триває вже понад 30 років. І хоча його найгарячіша фаза залишилася у 90-х, коли Азербайджан втратив контроль над частиною своєї території, дві країни формально досі перебувають у стані війни. 

Через це локальні сутички між їхніми військовими відбуваються щокілька років. Цьому сприяє той факт, що кордон між країнами не делімітований, а відповідно – є сірою зоною, в якій кожна зі сторін  намагається захопити стратегічні позиції.

Як часто відбувається у цьому конфлікті, заяви Єревана та Баку про передумови нинішнього загострення відмінні до невпізнаваності.

Позиція Вірменії полягає у тому, що у неділю, 12 липня, був обстріляний автомобіль УАЗ із азербайджанськими військовими, що наблизився до вірменського опорного пункту (чи то сплутали дорогу в горах, чи то натрапили на новозбудований пункт, про існування якого не знали), після чого військові кинули машину та відступили до своїх позицій.

Цей факт вірменська сторона подає як спробу захопити опорний пункт, що виглядає дещо сумнівним. Після втечі військових, як стверджують у Єревані, азербайджанська сторона відкрила артилерійський вогонь, а вірменські військові відкрили вогонь у відповідь.

Азербайджан викладає принципово інше бачення цієї історії. Баку наголошує, що вірмени першими відкрили вогонь по їхніх позиціях, на що вони були вимушені відповісти. "Без всяких на те підстав по нашому військовому посту було завдано артилерійського удару", - заявив президент Ільхам Алієв.

Наразі Азербайджан підтвердив смерть 11 своїх військовослужбовців, включаючи генерал-майора Полада Гашимова.

При цьому офіційний Баку стверджує, що у відповідь вони знищили набагато більшу кількість вірменських військових.

"В результаті жорстких каральних заходів, що вживаються проти ворога, в другій половині дня 13 липня точним вогнем наших підрозділів були знищені вогневі позиції, радіолокаційна станція розвідувального підрозділу, сховище військової автомобільної техніки, танк, бронетранспортер, понад 20 військовослужбовців, штаб батальйону і військова інфраструктура збройних сил Вірменії", - заявили у Міноборони Азербайджану. 

Щоправда, у Єревані підтверджують смерть лише чотирьох (всі - від ударів безпілотних апаратів) та поранення п’яти своїх військових. Втім, зважаючи, що конфлікт далекий від вирішення, не виключено, що ці цифри зростуть.

Також кожна сторона звинувачує іншу у здійсненні навмисних ударів по цивільній інфраструктурі.

Конфлікт на фоні пандемії

Востаннє значне військове зіткнення між Баку та Єреваном відбулося у 2016 році. Проте – і це принципова різниця, тоді конфлікт точився на кордоні з самопроголошеним Нагірним Карабахом.

За його результатом Азербайджану вдалося захопити низку опорних пунктів на півночі регіону.

Цього ж разу конфлікт відбувається на ділянці кордону двох країн, що є міжнародно визнаною, і повторює радянський кордон між двома республіками. Втім, обстріли, винуватцями яких обидві країни називають одна одну, відбувалися там і раніше, хоч і в менших масштабах.

Але якщо у випадку нових протистоянь у Карабаху міжнародне співтовариство має механізми з їх управління (заморожування), то для конфліктів на кордоні такий інструмент відсутній.

Ще один важливий момент: попри тривалий конфлікт, останні два роки сторони утримувалися від військових зіткнень. Цьому сприяла домовленість між президентом Ільхамом Алієвим та прем’єром Ніколом Пашиняном.

Тепер вона, по суті, зруйнована.

Деякі оглядачі заявляють, що навіть якщо цей конфлікт виник випадково, він став корисним для влади обох країн.

І Вірменія, і Азербайджан потерпають від наслідків коронавірусу і потребують історії, що відверне увагу суспільства. Отже, перенесення фокусу уваги із економіки та охорони здоров’я на безпеку є вигідним для обох сторін.

Втім, одночасно це дає надію, що загострення на кордоні не переросте у повномасштабний конфлікт. Або принаймні на те, що це не є метою як мінімум азербайджанської влади.

Зокрема, масштабні патріотичні мітинги у Баку, учасники яких вимагають оголосити мобілізацію, не є пропагандистськими кроками влади, а результатом багаторічного формування образу ворога та антивірменських настроїв і мілітаризації країни.

А відповідно - ці мітинги не є організованими владою для виправдання подальшої ескалації. Про останнє свідчить і хід протестів, зокрема - штурм парламенту та сутички з поліцією.

Хоча інші експерти вважають, що коронавірус лише підігрів настрої, а ситуація загострюється ще з початку року, у тому числі через фактичну відмову від Мадридських принципів. Мова про затверджений у 2007 році план вирішення конфлікту навколо Нагірного Карабаху, базовим пунктом якого є повернення Азербайджану територій навколо Карабаху, які наразі контролює Вірменія.

Міжнародні реакції

Не менш важливим став дипломатичний супровід цього конфлікту.

Туреччина "додала бензину в багаття", повністю ставши на сторону Баку. "Ми будемо поруч з армією Азербайджану, будемо підтримувати наших братів у відповідності до принципу "одна нація, дві держави", - заявив міністр оборони Туреччини Хулусі Акар. Із однозначним засудженням дій Вірменії виступив і турецький президент Реджеп Таїп Ердоган.

Натомість Росія, яка важається стратегічним союзником Вірменії, уникнула такої підтримки. На наступний день після початку сутичок МЗС РФ видав дуже коротку та спокійну заяву, закликавши обидві сторони до  стриманості. 

Та й надалі РФ уникала будь-яких кроків на підтримку свого союзника.

У російському "аналозі НАТО" - Організації договору про колективну безпеку (окрім РФ та Вірменії, туди входять Білорусь, Казахстан, Туркменістан та Киргизстан) - заявили лише, що "прийняли до відома" цю ситуацію. Хоча спочатку звучали заяви про позачергове скликання ОДКБ, дуже швидко його перенесли на невизначений термін.

Це рішення здатне погіршити відносини Вірменії та РФ. Хоча офіційний Єреван не коментує таку "допомогу", низка партій та громадських організацій вже заявила про сумніви у доцільності членства своєї країни у такій безпековій організації.

Одночасно, нинішній конфлікт здатний погіршити відносини Вірменії і з Україною, яка десятиріччями намагалися балансувати в цьому конфлікті двох держав, але завжди стояла на позиції підтримки територіальної цілісності Азербайджану, що викликало незадоволення Вірменії. Ця позиція України стала навіть більш артикульованою після незаконної  анексії  Криму.

Обурення Єревану викликала заява українського МЗС.

У ній Київ закликав сторони докласти максимальних зусиль для деескалації ситуації і продовження пошуку шляхів мирного вирішення конфлікту на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права, а також резолюцій Радбезу ООН 1993 року.

Втім, Вірменію образив інший пасаж української заяви: "Українська сторона виступає за політичне врегулювання ситуації на основі дотримання суверенітету і територіальної цілісності Азербайджанської Республіки в її міжнародно визнаних кордонах".

Подібна заява могла бути доцільною у випадку конфлікту у Карабаху, в якому Київ послідовно підтримує територіальну цілісність Азербайджану. Однак у цьому випадку про "спірні" кордони не йдеться; цього виявилося достатньо, щоби Єреван образився. Такий пасаж спонукав МЗС Вірменії викликати українського посла Івана Кулебу.

На жаль, образа на Україну цим не вичерпалася. Зокрема, молодіжне крило позапарламентської партії Дашнакцутюн провело протестний мітинг під українським посольством, на додаток обливши його ворота борщем.

А зважаючи на те, що цей конфлікт просякнутий емоційністю, не можна виключати і подальших кроків. І наявність (чи то відсутність) реальних підстав для звинувачень на адресу нашої держави не обов’язково матиме вирішальне значення у цій історії.

 

Автор: Юрій Панченко,

редактор "Європейської правди"

© 2014 - 2020, Європейська правда, eurointegration.com.ua

Posted in Безпека