США узаконили анексію: чому з’явилося рішення Трампа та що воно означає для Криму

Дональд Трамп виконав свою обіцянку.

Вперше в новітній історії Сполучені Штати офіційно визнали суверенітет однієї держави над окупованою та анексованою територією іншої. В понеділок у Вашингтоні у присутності прем’єра Ізраїлю Беньяміна Нетаньягу Трамп підписав документ про визнання Штатами суверенітету Ізраїлю над Голанськими висотами, які решта світової спільноти вважає окупованою територією Сирії.

Історія окупації та анексії Голан зовсім не схожа на російську анексію Криму. 

Так, з погляду міжнародного права вони дуже подібні, але не варто забувати і про відмінності.

Ще з 1949 року, від першого перемир’я в арабо-ізраїльських війнах, Сирія постійно використовувала Голанські висоти як природне укріплення для обстрілів єврейських поселень, розташованих у долині. Майже 20 років по тому – у 1967-му – Ізраїльська армія захопила Голани під час Шестиденної війни і відтоді контролює стратегічно важливу смугу вздовж свого сирійського кордону. А в 1981 році Тель-Авів офіційно анексував цю територію, оголосивши її частиною Ізраїлю.

Світове співтовариство тоді анексію не визнало – і Радбез, і Генасамблея ООН засудили дії ізраїльської влади, називаючи цю територію “окуповані сирійські Голани”.

Але й Ізраїль не був готовий відступати.

На початку 1990-х років тодішнє керівництво Ізраїлю, що надихалося успіхом таємних переговорів в Осло з палестинцями, дійшло висновку, що варто спробувати прозондувати готовність до переговорів Сирії і її тодішнього президента Хафеза Асада (батька Башара Асада).

Тоді, після закінчення холодної війни і епохи протистояння двох наддержав, вважалося, що мрія про новий Близький Схід, вільний від війн, стала цілком досяжною. Таємні консультації між повіреними Ізраїлю та сирійського президента стартували в Європі, але далеко не просунулися. Формула, яку пропонувало ізраїльське керівництво, була не нова – “території в обмін на мир”. Тобто сирійці мали б визнати Ізраїль, укласти з цією державою мирну угоду і в обмін отримати Голанські висоти – чи то всю окуповану у 1967 році територію, чи якусь їхню частину (розмір повернутих територій також був предметом консультацій).

 

Голанські висоти на карті регіонуІЛЮСТРАЦІЯ BBC

Тоді історія з таємними переговорами стала відома ізраїльській пресі, що спричинило неабиякий скандал. Втім, реакція ізраїльської публіки була різна. Були і радикально екстремістські настрої (гасла “Ам ім а Голан” – “народ з Голанами” стали повсюдними), і прагматичні (спритні ділки почали скуповувати ділянки землі в ізраїльських поселеннях, очікуючи чималий куш від подальшої компенсації після повернення висот Сирії).

Та ажіотаж протривав недовго.

Врешті-решт він розчинився у драматичних подіях початку хамасівського, а згодом і праворадикального єврейського терору. А після вбивства прем’єр-міністра Іцхака Рабіна тема Голан поступово зійшла з порядку денного, а переговори померли без будь-яких наслідків.

Чи були у Сирії шанси повернути у 90-х роках Голани під свою юрисдикцію? Як на мене, жодних.

Причому причина була не лише у недовірі між сторонами, що цілком зрозуміло. Хафез Асад, звісно, чимало говорив про сіоністського ворога і навіть погрожував час від часу Ізраїлю силою повернути свою територію, втім, це була швидше демонстративна позиція. Для тодішнього сирійського режиму Голани не були пріоритетом. На зовнішньополітичному порядку денному був контроль Дамаску над Ліваном, тоді як всередині країни головним було утримання влади партії БААС, кістяк якої складали християни та алавіти.

Варто згадати також, що у 80-ті роки Сирія пройшла через криваве придушення повстання “братів-мусульман”, і режиму конче потрібен був очевидний ворог, що допомагав консолідувати розхристану сирійську націю. В цьому сенсі ізраїльська окупація була як ніколи доречна. Втрачені під час Шестиденної війни у 1967 році Голанські висоти були нагадуванням постійно існуючої загрози.

Після смерті Хафеза Асада і передачі влади його синові Башару тема Голан практично не піднімалася.

Провал близькосхідного мирного процесу на початку 2000 років, провокації ізраїльських правих і терор ісламістів поставили крапку у спробах бодай якось домовитися. Ізраїльтяни, зі свого боку, також успішно забули тему Голан як можливого предмету обміну з сирійцями. Звісно, з ізраїльської точки зору, Голани, анексовані у 1981 році, були частиною Ізраїлю, так само як і Єрусалим – столицею, але світова спільнота цього не визнавала, спираючись на резолюції РБ ООН.

Чому ж Трамп вирішив зламати цей багаторічний статус-кво?

Перша і найочевидніша причина – це припинення існування Сирійської Республіки як політичного утворення після початку громадянської війни та іноземної військової інтервенції. Сьогодні Сирія – це failed state з усіма наслідками цього стану. Посилення ролі Ірану, а також наближення його підрозділів, що беруть участь у війні на боці Дамаску, до кордонів з Ізраїлем розглядаються останнім як пряма і очевидна загроза.

А поступове затухання сирійської громадянської війни дало Тель-Авіву чіткий сигнал про вікно можливостей на тлі антиіранської риторики Дональда Трампа.

Трамп також мав особисті мотиви для таких дії.

Для нинішнього американського президента близькосхідна політика його попередника, Барака Обами, сама собою є приводом робити все навпаки. Якщо Обама критикував політику Нетаньягу – то Трамп його підтримує. Якщо американці за демократів тиснули на Тель-Авів – то республіканці, навпаки, заохочують. Врешті, Трамп, цілком можливо, бачить себе Олександром Македонським, що розрубує гордіїв вузол близькосхідного конфлікту. Тим більше, що політична кон’юнктура явно не на боці арабів. Вони ослаблені шиїтсько-сунітським конфліктом, крахом республіканських політичних режимів та внутрішньою нестабільністю і потребують американської допомоги у протистоянні з Іраном та його впливом.

Ну і врешті-решт не забуваймо, що в Ізраїлі триває парламентська виборча кампанія, і лідеру “Лікуд” Беньяміну Нетаньягу, аби утриматися на посаді прем’єр-міністра і відбитися від звинувачень у корупції, потрібна яскрава зовнішньополітична перемога. 25 березня він тріумфально здобув її у Вашингтоні, а ближчим часом, можливо, закріпить ударом по Сектору Газа після обстрілу території Ізраїлю палестинськими ракетами.

Звісно, після визнання США Голанських висот територією Ізраїлю дива не станеться.

Як і у випадку з Єрусалимом, провідні країни залишаться як мінімум байдужими до такого кроку, а деякі продемонструють показову негативну реакцію. Втім, справа зроблена, і назад її не відіграти.

США не просто допомогли Ізраїлю – вони визнали анексію, всупереч позиції Радбезу ООН.

Наразі держсекретар Помпео каже, що політика чинної адміністрації США щодо Криму не зміниться через визнання Штатами анексії Голан. Але стратегічні наслідки кроку Трампа це не змінює. 

Міжнародне право стає все більш нікчемним.

Міжнародні інституції демонструють свою зростаючу імпотенцію. Нині лише посилюється відчуття, що ми стоїмо “на порозі великого шухєру”, а виграє той, хто залишиться суб’єктним. 

Який урок може винести Україна з цього демаршу, зважаючи на ситуацію з Кримом, який анексований Росією, постійним членом РБ ООН? Висновок, як на мене, лише один: якщо ми втратимо суб’єктність, то нам не допоможе ані міжнародне право, ані міжнародні інституції.

Слабких зневажають і ставлять перед фактом.

А отже, будемо легковажні з безпекою – втратимо все. І свободу, і справедливість, і територію.


Автор: Ігор Семиволос,

© 2014 – 2019, Європейська правда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *