Санкції для “Північного потоку”: чи злякається Німеччина нових погроз США

Справжнім дипломатичним скандалом став лист посла США у Німеччині Річарда Грінелла німецьким компаніям, які беруть участь у проекті “Північний потік-2”.

У зазначеному листі американський дипломат попередив про можливість запровадження санкцій США проти учасників вкрай контраверсійного проекту, який не підтримується Брюсселем і проти якого виступають не тільки США, але й Польща, країни Балтії і, звісно, Україна.

У відповідь міністр закордонних справ ФРН Гайко Маас заявив, що будь-які санкції США проти “Північного потоку-2” будуть помилковим шляхом вирішення суперечок щодо цього проекту і що питання енергетичної безпеки Європи мають вирішуватись у Європі, а не в США. Негативну реакцію на лист посла висловили і представники офісу Ангели Меркель, а високопоставлені німецькі дипломати заявили у коментарях ЗМІ про неприпустимість подібної практики у міжнародних відносинах взагалі та між “тісними союзниками” зокрема.

Ситуація дійсно неоднозначна і вимагає глибшого аналізу, ніж проста констатація фактів. Спробуємо розібратися.

Альтер его Трампа

Дійсно, згідно зі статтею 41 Віденської конвенції про дипломатичні зносини, дипломати мають утримуватись від втручання у внутрішні справи країн своєї акредитації. З цієї точки зору лист посла США дещо виходить за межі традиційної дипломатичної практики.

Водночас у коментарях посольства США у Берліні підкреслюється, що пан Грінелл нікуди не втручався, а лише озвучив позицію уряду США і (до речі) Європейського парламенту, який висловився проти російського газопроводу в тому сенсі, що той нічого не вирішує з точки зору європейської енергетичної безпеки.

Американські дипломати рішуче відкинули звинувачення у “шантажі” німецького бізнесу, наголошуючи, що ситуація якраз протилежна: це будівництво газопроводу створює додаткові механізми для шантажу ключової країни ЄС з боку Кремля. Немає сумніву, що лист посла був погоджений з Вашингтоном і скоординований з позицією президента Трампа.

Як добре відомо, “стабільний геній” неодноразово звинувачував Берлін у розширенні економічної співпраці з Росією у той час, коли в рамках НАТО трансатлантична спільнота шукає шляхів для нейтралізації агресивних і провокативних дій Москви проти членів Альянсу.

У ставленні німецьких політиків до листа посла США неабияку роль зіграла особистість Річарда Грінелла.

За свідченням німецьких експертів, журналістів, політиків і дипломатів, він є своєрідним альтер его Дональда Трампа. На відміну від свого попередника Філіпа Мерфі, якого поважали у Берліні і який мав дуже розгалужене коло контактів у політичних і ділових колах Німеччини, посланник Трампа знаходиться у практично повній ізоляції.

Його не приймає Меркель і серед переважної більшості політиків Німеччини вважається вкрай небезпечним контактувати з ним з будь-яких питань.

Все почалося з його вкрай критичних публічних заяв про політику федерального уряду Німеччини щодо біженців. Грінелл не добирав слів, критикуючи Меркель, що викликало обурення у Берліні. Він також виступив з вимогою до німецьких компаній припинити ділові стосунки з Іраном у зв’язку із запровадженням проти цієї країни американських санкцій.

Представники як правлячої коаліції, так і опозиційних сил розцінили подібний крок як “поведінку колоніального офіцера”. У деяких ЗМІ його навіть звинуватили у розбудові контактів з керівництвом партії “Альтернатива для Німеччини”, яка має підтверджені зв’язки з Москвою.

Нарешті посол США посварився з німецькими ЗМІ, звинувативши у відкритому листі Der Spiegel у антиамериканізмі. Враховуючи його восьмирічний досвід роботи прес-секретарем постійного представництва США при ООН, подібні кроки викликали у Німеччині, щонайменше, подив.

Таким чином, лист Грінелла щодо можливих санкцій проти компаній, що беруть участь у спорудженні “Північного потоку-2” (будівництво, до речі, здійснюється за планом, якщо вірити “Газпрому”), був сприйнятий не як ізольована подія і не згідно з його фактичним змістом, а, швидше, з емоційним забарвленням у зв’язку із загальним контекстом діяльності посла США у Берліні.

Останній шанс зупинити “Північний потік”

Боротьба з “Північним потоком-2” вийшла на заключну стадію. Зусилля України, Польщі, країн Балтії щодо його зупинки поки що виявилися марними.

Єврокомісар Гюнтер Етінгер, який раніше відповідав у Єврокомісії за енергетику, висловився у тому сенсі, що будівництво вже не спинити. Представники Росії запевняють, що будівництво йде за графіком і газ по цій трубі прийде у Німеччину вже у 2020 році.

Єдина країна на маршруті, яка поки що пручається – це Данія, але її територіальні води “Північний потік-2” обійде з мінімальними втратами.

Німеччина, схоже, зайняла у цьому питанні принципову і непохитну позицію щодо “економічної доцільності” проекту, і жодні політичні чи технічні аргументи стосовно хибності такої позиції, цілком очевидно, не діють.

За цих умов фактично єдиною надією залишається загроза з боку США щодо запровадження санкцій, проте існують цілком вагомі контраргументи подібному кроку. Серед них – надзвичайна чутливість німецького суспільства до беззастережного тиску з боку США після обрання Трампа президентом з багатьох питань, починаючи від торгівлі і закінчуючи витратами на оборону в рамках НАТО.

У Берліні вважають, що європейська політика Трампа є провальною, й тому навіть розумні аргументи на користь жорсткішої позиції стосовно Росії взагалі і “Північного потоку-2” зокрема не сприймаються. Про це свідчать і нещодавні заяви пана Мааса щодо неможливості введення нових санкцій проти Росії після нападу на кораблі ВМС України на Азові.

Внаслідок суперечок між США і Німеччиною Україна опиняється у вкрай вразливому становищі.

Обидві країни відіграють важливу роль у здійсненні тиску на Росію у зв’язку з її агресією проти України. Запуск “Північного потоку-2” стане відчутним ударом по економічних інтересах нашої країни, значно погіршить безпекову складову і зміцнить механізми впливу Росії в Європі.

Нині у Києві покладаються на позицію Вашингтона, який теоретично може ввести санкції і дійсно призупинити реалізацію проекту. Проте цілком очевидно, і нинішній дипломатичний скандал є тому підтвердженням, що подібний крок викличе нищівну критику як на адресу США (хоча її і так не бракує), так і уряду Меркель.

Цілком прогнозовано подібний крок може призвести до внутрішньополітичної кризи, і це у рік, коли восени відбудуться вкрай важливі вибори до Європарламенту і формуватиметься новий склад Єврокомісії.

Крім того, є підстави вважати, що кроки Німеччини не є суто егоїстичним бажанням заробити на російському газі.

Потужне і активне проросійське лобі у європейських ЗМІ, політологічних центрах і компаніях активно працює над поверненням до режиму “business as usual”, дискредитуючи українську владу і використовуючи всі доступні гібридні технології, щоб довести неспроможність Києва виконати взяті на себе зобов’язання.

А найголовніше – у Берліні (і, до речі, у Парижі) вважають цілком виправданою політику співпраці з Росією з певних питань, зокрема економічних, розраховуючи натомість на зацікавленість Москви у деескалації напруги з проблемних питань європейського порядку денного.

Звичайно, при цьому звучать запевнення у підтримці України, зокрема щодо збереження певних обсягів транзиту. Про те, чи вдасться домовитися з цього питання, дізнаємося вже цього тижня.

Посол США Річард Грінелл був щирим, артикулюючи позицію Вашингтона. Черга виявити щирість за Брюсселем і Берліном.

Автор: Сергій Корсунський

© 2014 – 2019, Європейська правда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *