Реалії безвізу: за що та як часто українцям відмовляють у праві в’їзду до ЄС

Європейська агенція кордонів і берегової охорони Frontex 20 лютого опублікувала свій щорічний “аналіз ризиків”, в якому європейські прикордонники аналізують головні міграційні тенденції попереднього року і визначають пріоритетні сфери уваги на рік наступний. Це важливий документ, дані якого, зокрема, використовує Європейська комісія, вивчаючи дотримання умов безвізового режиму, тому варто знати, який саме портрет України змальовує Frontex у своєму аналізі.

Наша країна посідає в ньому доволі суттєве місце, фігуруючи у викладках про такі показники, як відмови у в’їзді, нелегальне перебування, підробка документів, реадмісія. На жаль, за деякими з них ми маємо сумну першість.

Почнімо з найбільш разючої цифри.

За версією Frontex, Україна другий рік поспіль посідає перше місце за кількістю відмов у в’їзді до країн ЄС і Шенгену (тут варто додати, що через різні підходи до обробки даних Євростат дає трохи іншу картину, де Україна в 2017 році посідала третє місце після Марокко та Албанії, але це окрема тема).

ТОП-5 держав за кількістю відмов у в’їзді, 2015-2018, Frontex

Держава / Рік2015201620172018
Україна21 81527 76937 11457 593
Росія16 58080 21336 34125 953
Албанія14 56319 28432 05024 546
Білорусь6 1855 9737 6617 953
Сербія6 9706 8247 7287 662

Так чи інакше, у 2018 році, за версією Frontex, кількість відмов зросла аж на 55% – 57 593 відмови проти 37 114 у 2017 році.

Фактично, три з десяти відмов на кордонах ЄС – українські.

Спробуємо розібратися, хто, де і чому не впускає громадян України до ЄС і наскільки серйозні наслідки це може мати для безвізового руху.

Абсолютну більшість відмов, приблизно 53 тисячі, було видано на наземному кордоні ЄС, переважно на польській ділянці. На повітряне і морське сполучення з усіма країнами ЄС і Шенгену припало лише приблизно 4 500 відмов.

Причому на наземному кордоні не тільки більше відмов, але їх і отримують частіше.

Це добре видно на прикладі Польщі. Якщо узяти загальну кількість в’їздів до Польщі через українсько-польський кордон громадянами України у 2018 році (9,5 млн), то виходить, що на польській ділянці наземного кордону відмовляли у в’їзді в 1 з 215 випадків (приблизно 0,5%). В аеропортах не впускали значно рідше, менше ніж одна відмова на тисячу або 0,1%. І ця частка минулого року навіть знизилася – у той час як на наземному кордоні недопуски зростали.

Частота відмов у в’їзді до Польщі, 2017-2018 роки, Прикордонна служба Польщі

РікВ’їзди до Польщі, наземний кордонВідмови у в’їздіЧастотаВ’їзди до Польщі, повітряний кордонВідмови у в’їздіЧастота
201710 млн29 2770,3%203 9202350,12%
20189,5 млн46 1840,5%404 3753650,09%

Головних причин непропуску українців через кордон ЄС дві: на першому місці – відсутність належної документації, що підтверджувала б мету візиту та умови перебування (22,7 тисячі відмов), на другому – “відсутність достатніх засобів для існування”, тобто фінансового забезпечення (15,6 тисячі відмов).

Варто зазначити, що друга причина не завжди є провиною українських мандрівників.

Прикордонники деяких країн ЄС іноді вимагають продемонструвати готівкові кошти і не приймають як підтвердження кошти на картці – хоча Шенгенський кодекс ЄС дає подорожуючим таке право. Особливо цим славиться Кіпр, який регулярно необґрунтовано відмовляє у в’їзді громадянам України. На жаль, така ж проблема часом виникає і на польському наземному кордоні. Тому варто особливо уважно ставитися до підтвердження коштів на картці, наприклад запастися перед виїздом чеком з банкомата, бажано – виданим англійською мовою, а до Кіпру таки взяти готівку або навіть обрати для подорожі іншу країну.

Ще три фактори – відсутність чинної візи або дозволу на проживання (це – випадки, коли людина їде не з “біометрикою”, а з паспортом без чіпу); вичерпання дозволених 90 днів перебування та заборона в’їзду до Шенгену за попередні порушення – стали причиною 5 тисяч відмов кожен. Існує також розмаїтий спектр менш частих конкретних порушень, на кшталт подорожі без закордонного паспорта чи спроб “обнулити” свою негативну історію, прийшовши на кордон з новим паспортом без відміток.

Наскільки серйозним є масштаб цих порушень для ЄС і чи будуть через це європейські країни розглядати Україну як міграційну і безпекову загрозу?

Відповідь десь посередині – ситуація бентежна, але панікувати ще рано.

Проти України грають такі фактори, як високий темп зростання відмов у в’їзді і висока частка громадян України серед усіх осіб, яким було відмовлено на кордоні з країнами ЄС. Зокрема, зростання цього показника на понад 50% є одним з формальних критеріїв, які уможливлюють запуск механізму призупинення безвізових режимів.

Проте помістивши ці дані у загальний контекст міграційних потоків між Україною та ЄС, ми побачимо, що загроза не така вже й гостра.

По-перше, Україна давно є однією з найбільш пов’язаних з ЄС третіх країн. Щороку її громадяни близько 20 мільйонів разів перетинають кордони країн ЄС і Шенгену, ми вже не перший рік є лідером за кількістю нових дозволів на проживання, виданих в ЄС. Більше поїздок – більше відмов. Це нормально.

По-друге, 2018-й став лише першим повністю безвізовим роком. Зростання відмов у такій ситуації є очікуваним, адже величезна кількість мандрівників тепер оминають консульські “фільтри” Шенгену, які, наприклад, в останньому “візовому” 2016 році ще на етапі отримання візи зупинили аж 3,2%, або 45,8 тисячі аплікантів. До того ж у 2016 році ще 27,7 тисяч відмов було видано на кордоні. На цьому тлі зростання на 30 тисяч відмов за два роки виглядає природним.

По-третє, ЄС вже продемонстрував готовність до діалогу в разі перевищення певних міграційних показників, на прикладі Грузії, яка мала дуже серйозні проблеми з фейковими шукачами притулку у 2017-2018 роках.

Головне – готовність влади країни до “роботи над помилками”.

Нарешті, показник відмов у в’їзді – не єдиний, який моніторять в Єврокомісії. Питання нелегального перебування та шукачів притулку, можливо, навіть більш чутливі для ЄС. Щодо першого ми маємо помірне зростання на 11%, але тут на нашу користь працює той факт, що більшість українців, які перевищили терміни перебування в ЄС, повертаються додому добровільно, і їх виявляють власне під час повернення на кордоні, а не під час незаконного перебування. За кількістю шукачів притулку в ЄС Україна вже кілька років демонструє стабільне зниження, а співпраця з Україною у сфері реадмісії визнана ЄС однією з найбільш ефективних.

Тож підвищення рівня відмов у в’їзді поки не становить безпосередньої загрози безвізовому режиму. Проте українська влада повинна вже зараз працювати над тим, щоб цей показник наступного року якщо не знизився, то хоча б залишився сталим, або зріс незначно. Головний спосіб досягти цього – ефективне інформування.

Частина людей порушує правила не навмисно, а через незнання. Тому основні правила підготовки до поїздки за безвізом повинні продовжувати лунати і висіти на всіх можливих майданчиках, від зупинок транспорту до ТБ, від шкіл до центрів зайнятості.

Врешті-решт, це не тільки інтерес країни і всіх, хто подорожує, а й передусім тих кількадесят тисяч людей, які ризикують стати “частиною статистики” вже цього року, отримавши відмову у в’їзді під час перетину кордону з ЄС.

Автор: Павло Кравчук

© 2014 – 2019, Європейська правда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *