Гімн під забороною: навіщо Словаччина реанімує конфлікт з угорською меншиною

Останніми роками, особливо на тлі суперечки з Києвом, уряд Віктора Орбана постійно ставить за приклад відносини Угорщини зі Словаччиною.

Мовляв, раніше, особливо протягом 2008-2011 років, також були безперервні конфлікти, але згодом настало суцільне добросусідство. Та два тижні тому ця ідилія дала тріщину, і причина – дуже знайома українцям.

27 березня Народна рада Словаччини ухвалила зміни до закону про державні символи. Нова редакція закону має набути чинності з 15 травня.

Згідно з ними, гімн іноземної держави можна грати або співати на публічних заходах тільки за присутності офіційної делегації цієї держави.

Інакше – штраф розміром 7000 євро, який, щоправда, може бути стягнутий тільки з юридичної особи.

Від хокейної форми до гімну

Зміни до закону про державні символи ініціювали п’ять депутатів від Словацької національної партії (SNS), яка відома своїми націоналістичними і водночас проросійськими нахилами.

Приводом стала… нова форма хокейної збірної Словаччини, яку презентували восени минулого року, а точніше, емблема на ній. Вона нагадує герб країни, але зі зміненим зображенням хреста та хокейними ключками, піднятими вгору на знак перемоги, замість синіх пагорбів.

 

Презентація нової форми хокейної збірної Словаччини, вересень 2018. Фото SITA

Автентичних державних символів на формі спершу не було, і це обурило не тільки словацьких націоналістів з SNS, а й науковців з університету імені Коменського у Братиславі.

Зрештою, форму домовилися доповнити автентичною державною символікою, а Словацька національна партія ініціювала зміни до закону.

І в пункті 5 законопроекту про зміни йшлося про те, аби в частині 2 статті 13 закону про державні символи Словаччини від 1993 року прибрати одну кому і додати три слова, зокрема слово “тільки”.

Зрештою вийшла фактична заборона виконання гімну іноземної держави під час публічних заходів, якщо на них не присутня офіційна делегація цієї держави.

На цій поправці особливо наполягав один з ініціаторів змін та представник SNS Душан Тіттел – легендарний словацький футболіст у минулому, який захищав кольори “Слована” з Братислави. 

Це важлива деталь, адже ця футбольна команда має складні відносини з іншим словацьким клубом “DAC 1904” з Дунайської Стреди, який є одним із символів близько півмільйонної угорської громади Словаччини. У 2008-му матч між цими клубами завершився сутичками на трибунах та гучним скандалом на етнічному грунті.

Хоч зміни до закону зачіпають не тільки права угорської громади Словаччини, але вона сприйняла їх як цілеспрямовану атаку.

Більше того – як атаку саме на клуб “DAC 1904”, вболівальники якого кожного матчу співають угорський гімн усім стадіоном.

Звісно, що в Словацькій національній партії це спростовують.

 

MOL-арена в Дунайській Стреді, яка є домашнім стадіоном для “DAC 1904”. Фото Parameter.sk

Будапешт в очікуванні

Але найбільше критики за цю норму дісталося не націоналістам з SNS, а іншим політичним силам. У першу чергу Most-Híd, яка є партією угорської громади Словаччини і входить у правлячу коаліцію разом зі Словацькою національною партією (SNS) та Smer–SD екс-прем’єра Роберта Фіцо.

Як не парадоксально, але 9 з 13 депутатів угорської партії підтримали зміни до закону. Ще двоє утрималися, а лідер партії Бела Бугар був відсутній за станом здоров’я.

Також за зміни до закону проголосував син відомого угорського письменника Лайоша Гренделя Габор Грендель з фракції OĽaNO (“Звичайні люди”).

Загалом за ці правки до закону проголосували 108 депутатів з усіх фракцій, окрім опозиційної “Свобода і солідарність” (SaS).

І з огляду на те, скільки звернень у наступні два тижні надійшло до президента Словаччини Андрея Кіски із закликом не підписувати зміни до закону, а повернути їх до парламенту, очевидно, мало хто з депутатів читав, за що голосує.

Важливий момент: ухвалити рішення про підписання або ветування закону має саме чинний президент Андрей Кіска. Адже його повноваження завершуються 14 червня, а Lex DAC має набути чинності 15 травня.

Шансів, що президент Словаччини підпише новий закон про державні символи, обмаль. Адже набуття чинності цими змінами може спричинити як політичну кризу всередині Словаччини, так і серйозні наслідки на міжнародній арені.

І хоча в Словаччині президентське вето легко подолати – достатньо знову проголосувати за цей закон звичайною більшістю, – реакція Будапешта поки досить стримана.

Наразі у Віктора Орбана обмежилися коротким коментарем про неприйнятність таких рішень, а Петер Сійярто провів оперативні консультації зі своїм словацьким колегою Мирославом Лайчаком на святкуванні 70-річчя НАТО у Вашингтоні.

Але ось обурення серед угорців не вщухає, особливо у Дунайській Стреді. Минулої суботи, перед домашнім матчем з “Жиліною”, фани DAC влаштували патріотичний перфоманс на стадіоні – з фаєрами, велетенськими банерами-стрічками і, звісно ж, колективним виконанням угорського гімну, який починається зі слів “Боже, благослови угорців”.

Жодних сумнівів, угорці пам’ятають, що не так давно, в 2014-му, префект румунського повіту Ковасна оштрафував на 5000 лей (1130 євро) Угорську громадянську партію, яка була організатором роковин Тріанону, де лунав угорський гімн і не лунав румунський.

Ця справа спровокувала дипломатичну напругу між Бухарестом і Будапештом, пройшла кілька судових інстанцій, і зрештою, штраф було скасовано.

Висновки для Києва

На Закарпатті також часто можна почути угорський гімн на публічних заходах. Зазвичай до або після нього лунає також український гімн. На щастя, прецедентів, аби це ставало приводом для непорозумінь, досі не було. Швидше навпаки.

Чого не скажеш про інші угорські символи – прапори, монументи, скульптури. Про це “Європейська правда” детально писала в публікаціях “Палити і підривати: хроніка нищення угорських символів та будівель на Закарпатті” та “Історія конфлікту: хто дозволив та хто знімав угорські прапори з місцевих рад на Закарпатті”.

Очевидно, що Україні ще не раз доведеться унормовувати використання символів іноземних держав та нацменшин. Заклики про це вже неодноразово лунали, щоправда, переважно від “гарячих голів”.

Але ця справа потребує тверезого погляду, діалогу та справді європейських практик.

І останній досвід Словаччини – це точно приклад для України, як не треба робити.

Автор: Дмитро Тужанський, 

© 2014 – 2019, Європейська правда

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *