Володимир Хандогій. Дипломатичні сюжети: невигадані історії кар’єрного дипломата

Спогади колишніх дипломатів УРСР посідають окреме місце у вітчизняній мемуаристиці не лише через їхню малу кількість, а й через наповненість сюжетами, які дають змогу інакше подивитися на історію української дипломатичної служби. Мемуари Володимира Хандогія зосереджуються передовсім на відсутності інституційної пам’яті в сучасних українських дипломатів, нерозумінні важливости успадкування певних традицій ведення зовнішньополітичної діяльности.

Хандогій, перебуваючи близько сорока років на дипломатичній службі декількох держав (СРСР, РФ, Україна), у спогадах прагне показати власні здобутки та прорахунки, а також те, як відбувалося його становлення як дипломата, відносини з колеґами, особливості повсякденного життя родини за кордоном тощо. У вступі автор справедливо зазначає, що основною проблемою українського МЗС далі є непереосмислена радянська спадщина.

Розпочинаються спогади з опису специфіки фаху дипломата й того, які на нього покладаються функції та обов’язки. Автор також розповідає про свій вступ на відділення перекладачів у КДУ ім. Т. Шевченка (спершу майбутній дипломат подавав документи до московського вишу), вказує на особливості викладання, зокрема іноземних мов, пише про середовище студентів: на курсі навчалися й діти партійної номенклатури.

Авторові рефлексії щодо певних подій, явищ чи особистостей поєднуються з фактографічним матеріялом про певні теми: наприклад, коли автор пише про свою освіту, згадує, як було створено факультет міжнародних відносин, на який він перевівся на другому курсі. Коли пише про перші зарубіжні поїздки й спілкування зі студентами-іноземцями, розповідає про візит до НДР, де навіть майбутні дипломати прагнули займатися нелеґальним бізнесом. Такі нюанси допомагають зрозуміти радянські часи як багатогранну епоху, де слід було завжди читати поміж рядків. Цікаво проаналізовано перші робочі моменти в туристичному бюрі «Супутник».

Основне місце в мемуарах відведено перебуванню Хандогія на дипломатичних посадах у різних куточках світу, від Карачі до Нью-Йорка. Нью-Йоркському періодові присвячено декілька розділів, адже кулуари ООН стали для Хандогія трампліном дипломатичної кар’єри. У часи ідеологічної боротьби між США та СРСР саме ООН залишалася головним місцем баталій у вреґулюванні міжнародних проблем. Автор згадує, що його було залучено до вирішення питання апартеїду в ПАР, роззброєння, але, коли читаємо спогади, складається враження, що діяльність дипломата – це передусім мистецтво брехати на користь національних інтересів, а вже потім професія. Зі спогадів вимальовуються політичні портрети декількох міністрів закордонних справ радянської України, зокрема Георгія Шевеля, Володимира Мартиненка, Володимира Кравця. Детально схарактеризовано специфіку виборів генсека ООН зсередини.

Завершуються мемуари розповіддю про часи перетворень кінця 1980-х – початку 1990-х років, а фінальним сюжетом є повернення автора до Києва 1994 року. Мемуари Хандогія передають колорит радянської епохи та спростовують твердження про «казковість», за висловом Валентина Ліпатова, дипломатії УРСР.

Автор рецензії  ЄГОР БРАЙЛЯН

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *