Сергій ШЕРГІН
Офіційний візит Президента України В. Януковича до Соціалістичної Республіки В’єтнам (24-27 березня) та державні візити до Республіки Сінгапур (27-29 березня) і Брунею Даруссаламу (29-31 березня) мали широкий резонанс і отримали неоднозначні оцінки як в Україні, так і поза її межами. Представники ЗМІ України, коментуючи цей потрійний візит, зазначали, що він мав на меті «навести мости» і подолати «певну паузу» у відносинах з цими привабливими країнами Південно-Східної Азії (ПСА). Водночас пролунали звинувачення на кшталт «туризму державним коштом» і «неспроможності української влади наслідувати реформаторський досвід країн Азії», зокрема, Сінгапуру. Така розбіжність в оцінках очікуваних результатів візиту української делегації на вищому рівні свідчить не тільки про політичну ангажованість деяких ЗМІ в умовах «демократичного транзиту», а й про елементарне незнання специфіки регіону та стану відносин України з її регіональними партнерами.
Нагадаю, що в першій половині 90-их рр. Україна встановила дипломатичні відносини майже з усіма країнами-членами Асоціації Південно-Східної Азії (АСЕАН) і визначала основні напрями двостороннього співробітництва, виходячи з пріоритетності розбудови відносин з кожною з них. Саме тоді були відкриті перші посольства України в ПСА – В’єтнамі та Індонезії (1997). До початку 2000 р. Україна мала дипломатичні відносини з усією «десяткою» АСЕАН, а до 2005 р. її посольства було відкрито ще в трьох найбільш важливих у контексті національних інтересів України державах регіону: Малайзії, Сінгапурі, Таїланді. З рештою країн – Брунеєм, Камбоджею, Лаосом, М’янмою та Філіппінами Україна підтримує дипломатичні контакти та забезпечує національні інтереси через свої посольства, акредитовані в інших країнах АСЕАН.
Наразі перед українською дипломатією постало актуальне завдання перетворення східноазійського напряму, до якого географічно належить ПСА, на невід’ємну складову зовнішньополітичної стратегії України з метою ефективного використання зростаючого торговельно-економічного потенціалу та інвестиційних можливостей країн регіону.
За словами Глави Адміністрації Президента С. Льовочкіна, «переговори на вищому рівні у В’єтнамі, Сінгапурі та Брунеї спрямовані на вихід на нові ринки України та збільшення присутності України в цьому регіоні». Ураховуючи попередні візити Президента України до Китаю (вересень 2010 р.) і Японії (січень 2011 р.), варто зазначити, що нині відбувається переосмислення ролі та значення цього напряму зовнішньої політики України в контексті подальшої економізації. Водночас зростає усвідомлення необхідності належного забезпечення регіональної політики інформаційно-аналітичними та організаційно-кадровими ресурсами. Показовою в цьому плані є заява Президента В. Януковича, який, коментуючи свій візит до країн регіону, зазначив: «Ми планомірно здійснюємо нашу багатовекторну політику і вибудовуємо наші прагматичні та взаємовигідні відносини з країнами Південно-Східної Азії і Тихоокеанського басейну».
Незважаючи на регіональну кризу 1997-1998 рр. та глобальну кризу, що продовжує завдавати збитків багатьом національним економікам, ПСА за темпами зростання сукупного ВВП випереджає інші регіони світу. Про її потенціал свідчать такі показники: населення десяти країн АСЕАН у 2009 р. становило 580 млн., сукупний ВВП – 1,2 трлн. дол., загальний обсяг зовнішньої торгівлі – 1,5 трлн. дол. За макроекономічниками показниками АСЕАН посідає 5-е місце серед інтеграційних угруповань після ЄС, НАФТА, ПСН (Південноамериканської Співдружності Націй) і СААРК (Асоціації регіонального співробітництва Південної Азії).
За обсягом і розмаїттям природних копалин і мінеральної сировини ПСА свого часу поступалась лише колишньому Радянському Союзу. Наприклад, Індонезія, Таїланд, Малайзія і М’янма посідають відповідно перше, друге, третє і шосте місця у світі за покладами олова. За запасами нікелю (20% світових), кобальту (16%), вольфраму (6%), міді (5%), сурми (12%), флюориту (10%) країни ПСА входять до світової десятки. У регіоні на першому місці за запасами міді та золота знаходяться Філіппіни, нікелю і кобальту – Індонезія, вольфраму – М’янма, вугілля – В’єтнам. Багаті В’єтнам, М’янма, Камбоджа й на коштовні камені, зокрема, рубін, сапфір, ізумруд і нефрит. Проте через недостатньо розвинену виробничо-технічну базу видобуток природних копалин часто-густо здійснюється іноземними компаніями. Приваблює регіон різноманітністю своїх енергоресурсів – від нафти, газу, вугілля до геотермальних джерел. Тут знаходиться один із головних продуцентів і постачальників нафти на світові ринки – Індонезія. До них належать також Бруней, В’єтнам, Малайзія і М’янма. У цих п’яти країнах щорічно видобувається близько 160 млн. тон нафти – майже 95% видобутку нафти в регіоні. Решта припадає на Таїланд і Філіппіни. До цього слід додати значний агропромисловий потенціал, який щороку зростає на 7-9%, місткі ринки, порівняно дешеву та достатньо кваліфіковану робочу силу, а також розвинену інфраструктуру неоіндустріальних країн (НІК) регіону – передусім Малайзії, Сінгапуру, Таїланду. Найбільші за населенням країни – Індонезія (230 млн.) і В’єтнам (91 млн.), економіка яких розвивається швидкими темпами, за прогнозами експертів, до 2020 р. можуть увійти до групи найбільш розвинених країн світу (G-20). Рівень розвитку економік Філіппін, М’янми, Лаосу і Камбоджі помітно поступається іншим країнам-членам АСЕАН, проте їх сировинний потенціал і природні ресурси є дуже привабливими для експлуатації та взаємної торгівлі. Бруней – найменша за населенням держава (400 тис.) є єдиною в регіоні, що не тільки повністю забезпечує себе енергоносіями, а й постачає їх іншим країнам світу.
Специфіка сучасного економічного становища країн ПСА полягає в тому, що незважаючи на великий сировинний, енергетичний і людський потенціал, а також динамізм розвитку, більшість із них через однотипність своїх економічних структур і відносно низький технологічний рівень розвитку продуктивних сил (за винятком Сінгапуру) все ще залежать від діяльності транснаціональних корпорацій (ТНК) і політики міжнародних валютно-фінансових організацій. Насамперед це стосується програм економічного розвитку, ефективне здійснення яких у фінансовому та технологічному відношенні залежить від залучення зовнішніх джерел. Зокрема це виявилось під час регіональної і глобальної кризи, коли через нестачу фінансів деяким країнам АСЕАН довелось відмовитися від низки перспективних програм соціально-економічної модернізації та піти на коректування стратегій національного розвитку на період до 2020 року.
Слід мати на увазі, що країни АСЕАН входять до більш потужного інтеграційного угруповання – організації Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), що складається з 19 країн та двох економік-територій, на які нині припадає 57% світового ВВП, 51% світового промислового виробництва, 48% обсягу світової торгівлі та 42% послуг. Членами АТЕС є найбільш потужні економіки світу – США, Китай, Японія, частка яких у світовому ВВП становить понад 40%. За оцінками експертів, сукупний ВВП країн АТЕС у 2020 р. може вдвічі перевищити аналогічний показник країн ЄС.
В’єтнам як важливий партнер України в Південно-Східній Азії
Відповісти на запитання, чому В’єтнам, який з 1995 р. є повноправним членом АСЕАН, став об’єктом підвищеної уваги з боку України, можна, визначивши основні пріоритети співробітництва, до яких належать:
* міжнародне визнання В’єтнаму найпривабливішою для бізнесу та інвестиційної діяльності після Сінгапуру державою в Південно-Східній Азії;
* багаторічний позитивний досвід двосторонньої співпраці до встановлення дипломатичних відносин 23 січня 1992 р.;
* наявність у В’єтнамі десятків великих промислових об’єктів, у тому числі енергетичних, збудованих за участю українських спеціалістів;
* певна сумісність господарських систем ринкового типу та участь двох країн у СОТ;
* політична стабільність, потужний сировинний і людський потенціал, місткий внутрішній ринок і динамічне зростання економіки В’єтнаму;
* активна експортно-імпортна та інвестиційна політика в’єтнамського уряду, яка дає змогу щороку залучати в економіку країни прямі іноземні інвестиції на суму 9-10 млрд. дол.;
* наявність елементів взаємодоповнюваності економік двох країн з урахуванням значного промислового та науково-технічного потенціалу України.
Вибір В’єтнаму як першої країни для відвідування пояснюється низкою факторів, зокрема, ключовою роллю, яку відіграє ця держава у здійсненні економічних інтересів України в регіоні. Упродовж тривалого часу відносини з В’єтнамом розвивались по висхідній, у класичному форматі дружби, рівності та взаємної вигоди, про що свідчать значний обсяг спільно напрацьованої договірно-правової бази та результати торгово-економічного співробітництва. Свого піку українсько-в’єтнамська торгівля за перше десятиріччя двосторонніх відносин досягла у 2003 році. За даними Держкомстату України, її обсяг становив 253,7 млн. дол., а з урахуванням вартості послуг – 259 млн. дол. При цьому вартість українського експорту сягала 197,5 млн. дол. Основні товарні групи експорту розподілялись таким чином: продукція металургійної промисловості – 54 млн. дол., енергетичне обладнання – 50, мінеральні добрива – 49, машини – 10, товари хімічної промисловості – 8 млн. дол. Основними статтями українського імпорту (39,3 млн. дол.) були: швейні вироби – 13 млн. дол., взуття – 5,5, рис – 5, каучук – 2,8, ліки – 2,5, пакувальні засоби – 2, вироби кустарного промислу - 1,5 млн. дол. тощо.
У наступні три роки товарообіг помітно скоротився – у 2005 р. і 2007 р. він становив відповідно 145 і 156,8 млн. дол. Піднесення у двосторонній торгівлі розпочалось у 2008 р. – 339,2 млн. дол., а у 2009 р. воно досягло пікового результату за всі роки співробітництва – 360,6 млн. дол. Проте у 2010 р. обсяг торгівлі знову скоротився і становив 255 млн. дол. при позитивному сальдо для України в розмірі 19 млн. дол. На коливання двостороннього товарообігу та його експортно-імпортну структуру впливали як зовнішні (кризові явища, зміни цін на товарних ринках), так і внутрішні чинники, зумовлені станом економіки та політичною кон’юнктурою країн-партнерів. Серед останніх слід відзначити відсутність прямого транспортного сполучення, багато в чому посередницький характер торгівлі, зволікання з реалізацією проектів, зокрема, в енергетичній та машинобудівній галузях, а також брак інформації з питань нормативної та статистичної бази щодо розширення можливостей двостороннього співробітництва.
Візит державної та бізнесової делегації України до В’єтнаму мав на меті не просто поновити двосторонні відносини, а піднести їх на якісно новий рівень. Варто нагадати, що останній візит Президента України до В’єтнаму відбувся в 1996 р., а візит у відповідь в’єтнамського Президента – у 2000 р. З огляду на це, виникла об’єктивна необхідність подолати «певну паузу» та надати нового імпульсу двостороннім відносинам у більш широкому політичному й економічному форматі. На початку грудня 2010 р. В’єтнам з офіційним візитом відвідав Голова Верховної Ради України В. Литвин, який поновив діалог у рамках міжпарламентських зв’язків двох країн. Виступаючи перед викладачами і студентами В’єтнамського національного університету, В. Литвин підкреслив: «Візит Президента України до вашої країни відкриє нову сторінку у взаємних стосунках».
Таким чином, березневий візит Президента України до В’єтнаму став важливим кроком на шляху поновлення традиційно дружніх відносин між двома країнами. У складі української делегації були не тільки керівники відповідних міністерств і відомств, а й провідні представники ділових кіл, які взяли участь у бізнес-форум, що пройшов у рамках візиту.
Президент України у ході перемовин із Президентом Соціалістичної Республіки В’єтнам Нгуєн Мінь Чієтом звернув увагу на наявність величезного нереалізованого потенціалу в торговельно-економічних відносинах двох держав, відзначивши взаємне бажання розвивати співпрацю у таких галузях, як машинобудування, атомна енергетика, сільське господарство, ВПК, освіта, наука, технології, а також у культурній і гуманітарній сферах. Було висловлено сподівання, що восени 2011 р. в Україні відбудеться чергове засідання Спільної міжурядової комісії з торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва, яка підготує широкий спектр питань, що увійдуть до спільного плану дій. Зі свого боку, Президент В’єтнаму підкреслив, що сторони були єдині щодо необхідності розвитку співробітництва у таких перспективних галузях, як верстатобудування, сільське господарство, енергетика і нафтогазова галузь. «Ми також хочемо розвивати співпрацю у сфері оборони та безпеки, у питаннях підготовки кадрів»,– заявив Президент В’єтнаму.
У рамках візиту також проведено зустрічі з Головою Національних Зборів СРВ, Генеральним Секретарем Комуністичної партії В’єтнаму Нгуєн Фу Чонгом і Прем’єр-міністром СРВ Нгуєн Тан Зунгом. Глава уряду В’єтнаму високо оцінив двосторонні домовленості і запевнив українську сторону, що їх реалізація здійснюватиметься послідовно та своєчасно. За підсумками перемовин сторони провели спільну прес-конференцію, під час якої Президент України схвально оцінив масштабну й раціональну політику, яку проводить В’єтнам щодо Китаю, Японії та інших країн Тихоокеанського басейну, зазначивши, що «це тільки розширює наші спільні можливості».
У результаті візиту договірно-правова база співробітництва України і В’єтнаму поповнилась низкою двосторонніх документів, що мають важливе значення для подальшої розбудови українсько-в’єтнамських відносин. Крім Спільної заяви про розвиток всебічного співробітництва і партнерства між двома країнами, були підписані Угода про співробітництво у сфері стандартизації, метрології і оцінки відповідності між Державною службою технічного регулювання України та Міністерством науки і технологій В’єтнаму; Угода про співробітництво між Національним банком України та Державним банком В’єтнаму; Меморандум про взаєморозуміння між Державним агентством з інвестицій і управління національними проектами України та Агентством з іноземних інвестицій В’єтнаму; Угода про співробітництво у сфері сільського господарства між Міністерством аграрної політики і продовольства України та Міністерством сільського господарства СРВ; Угода про співпрацю у сфері освіти між урядами двох країн; План співробітництва між Міністерством закордонних справ України і Міністерством закордонних справ СРВ на період 2011-2012 років; План співробітництва між Міністерством культури України і Міністерством культури, спорту і туризму СРВ на 2011-2015 роки.
Сторони також узгодили план проведення 12-го засідання Спільної українсько-в’єтнамської міжурядової комісії з питань торговельно-економічного та науково-технічного співробітництва, що має відбутися восени 2011 р. у Києві під головуванням прем’єр-міністрів України та В’єтнаму.
Сінгапур і Бруней: потенціал співпраці та уроки суспільної модернізації
Перший державний візит Президента України до Сінгапуру був присвячений 19-й річниці встановлення дипломатичних відносин (31.03.1992) і мав на меті активізувати двосторонній діалог і торговельно-економічне співробітництво. Не менш важливою метою візиту було ознайомлення з унікальним досвідом соціально-економічного реформування та визначення перспектив подальшої співпраці. Називати Сінгапур – один із потужних фінансових центрів Східної Азії, суперіндустріалізовану державу, що посідає перші місця серед найбільш розвинених країн світу за індексом глобальної конкурентної спроможності, якимось «дивом» і «парадоксом» може дозволити собі той, хто не знає «сінгапурської історії».
Зазначимо, що економічне піднесення Сінгапуру і перетворення його спочатку на неоіндустріальну, а згодом постіндустріальну державу та найбільш успішне в Південно-Східній Азії суспільство почалось під керівництвом Прем’єр-міністра Лі Куан Ю (1959-1990 рр.). Перипетії стрімкого, але не простого «зльоту» Сінгапуру викладено у його книзі «З третього світу в перший». Колишній прем’єр, а нині Міністр-ментор Лі Куан Ю, який користується виключним авторитетом і є символом нації, розпочав політику реформ із боротьби з системною корупцією у вищих ешелонах влади. Створений з цією метою незалежний орган – Бюро з розслідування корупції – за лічені роки практично винищив це зло. Оптимізація державного управління, відділений від політики бізнес і до того ж звільнений від корупції, чиновники, що не беруть хабарі, ефективні суди, транспарентність і спрощена процедура прийняття рішень, аж до відміни дозволів і ліцензування – усе це сприяло залученню іноземних інвестицій, економічному піднесенню та суспільній модернізації. За даними Transparency International, організації, що відстежує рівень корупції у світі, Сінгапур у 2009 р. посів третє місце серед країн з найменшим рівнем корупції – на одному рівні з Норвегією і Данією (Україна тоді займала 146 місце).
Сучасний Сінгапур з 234-мільярдним ВВП (2010 р.) і обсягом зовнішньої торгівлі, що майже втричі перевищує цей показник, є справжньою «перлиною в короні» країн-членів АСЕАН. Тут розташований Азійський банк розвитку, Секретаріат АТЕС, філії практично всіх провідних банків і ТНК світу, а також регіональні представництва впливових міжнародних організацій. Співпраця з Сінгапуром, використання його економічних, інвестиційних і технологічних можливостей означає прийняття у коло високорозвинених економік, що функціонують відповідно до світових стандартів.
Відвідання у вересні 2010 р. України делегацією у складі представників МЗС, Мінекономіки та інших відомств Сінгапуру слугувало політичним сигналом для продовження взаємної співпраці. Ознайомлення сінгапурських урядовців і бізнесменів із законодавчою базою та реальними можливостями співпраці виявило їхню зацікавленість у будівництві готелів, розбудові газових і нафтових терміналів, постачанні освітлювального обладнання для стадіонів у рамках підготовки України до Євро-2012. Порушені в Україні питання взаємної співпраці знайшли своє логічне продовження під час зустрічей В. Януковича з Президентом Селлапаном Раманатаном, Прем’єр-міністром Лі Сьєн Лунгом (син Лі Куан Ю), Старшим Міністром Го Чок Тонгом та іншими високими посадовцями Сінгапуру. Зокрема розглядались пріоритетні напрями та можливості співпраці в торговельно-економічній, банківсько-фінансовій, військово-технічній і туристичній галузях.
Президенти вітали участь українських та сінгапурських бізнесменів в українсько-сінгапурському бізнес-форумі, організованому Сінгапурською бізнес-федерацією спільно з Торгово-промисловою палатою України, та закликали до розширення взаємодії між приватними секторами обох країн. З цією метою було досягнуто домовленості щодо розгляду можливості створення найближчим часом Українсько-сінгапурської Ділової ради. Під час зустрічі також обговорювалось питання залучення сінгапурських інвестицій для будівництва індустріально-логістичного комплексу вартістю 1,1 млрд. дол. в Одеській області. Лідери двох держав доручили опрацювати можливість співпраці у контексті реалізації національних проектів під егідою Президента України. Така співпраця підтримуватиметься і забезпечуватиметься Державним агентством з інвестицій та управління національними проектами України спільно з Агентством з міжнародних інвестицій Сінгапуру. Напрацьований майже за двадцять років потенціал співробітництва з Сінгапуром має свою історію та неабиякі результати. Чотирнадцять підписаних міжурядових і міжвідомчих угод складають достатньо розвинену договірно-правову базу двостороннього співробітництва. За даними Комітету статистики Сінгапуру, обсяг взаємної торгівлі мав тенденцію до зростання: з 411,2 млн. дол. у 2003 р. і 645,2 у 2005 р. до 1050,8 млн. дол. у 2008 р. Держкомстат України подає нижчі показники, що пояснюється різними методиками обрахування обсягів торгівлі та послуг. Важливо зазначити, що Україна має позитивне сальдо у торгівлі з Сінгапуром. Глобальна економічна криза негативно позначилась на двосторонній торгівлі. Так, її обсяг у 2009 р. скоротився на 38%, а у 2010 р., за даними Держкомстату України, він становив 171,8 млн. дол. У першу чергу, падіння показників двосторонньої торгівлі пов’язане зі зменшенням основного сегменту українського експорту – продукції металургійної промисловості (Україна посідає друге після Японії місце серед постачальників Сінгапуру цього виду продукції).
За результатами переговорів сторони висловили готовність до відновлення консультацій стосовно українсько-сінгапурської Угоди про вільну торгівлю та конструктивного діалогу з неузгоджених питань. Глави держав погодились із важливістю створення механізму для ліберального двостороннього авіасполучення, яке сприятиме вільному пересуванню людей, товарів та послуг між обома країнами та поза їх межами. Було висловлено зацікавленість у подальшому розвиткові взаємодії в галузі освіти, науки і технологій. Глави держав підкреслили обопільну зацікавленість у розширенні співпраці в секторі інформаційних та комунікаційних технологій, зокрема, щодо електронного урядування. Лідери приділили увагу питанню подальшого вивчення можливостей взаємодії з розвитку інфраструктури, зокрема, пов'язаної з портами, промисловими парками, а також розподілом і передачею енергії. Обидва президенти висловили задоволення результатами першого українсько-сінгапурського саміту і підкреслили готовність до подальшого зміцнення двосторонніх відносин. Президент України подякував Президентові Республіки Сінгапур за гостинність, надану йому й українській делегації, та запросив керівництво Республіки Сінгапур відвідати Україну в зручний для нього час.
Візит до Брунею став завершальним у рамках програми офіційних зустрічей Президента України з лідерами та представниками бізнесу трьох країн Південно-Східної Азії. Слід нагадати, що хоча дипломатичні відносини з Брунеєм були встановлені 3 жовтня 1997 р., певний період у взаєминах між двома країнами тривала пауза. Лише у березні 2004 р. його з державним візитом відвідав тогочасний Президент України Л. Кучма. Того ж року відбувся візит в Україну Султана Брунею Даруссаламу Хассанала Болкіаха. Результатом цих візитів стало підписання угод про взаємний захист інвестицій, співробітництво між торговельно-промисловими палатами двох країн і туризм.
Для України Бруней із його 400-тисячним і заможним населенням становить інтерес насамперед як експортер нафти і скрапленого газу, а також покупець продукції українського суднобудування спеціального призначення. Як експортер енергоресурсів і багата країна, Бруней має значну вагу не тільки в регіоні Південно-Східної Азії, а й в усьому Азійсько-Тихоокеанському регіоні. Говорячи про можливості торговельно-економічної та інвестиційної співпраці з Брунеєм, слід пам’ятати, що ця країна має сімнадцятий за розмірами у світі суверенний фонд з обсягом у 30 млрд. дол. При цьому брунейські інвестори ведуть агресивно-наступальну інвестиційну політику, в тому числі – у Європі, а це додаткова можливість для України взяти участь у трансрегіональному співробітництві. Сам Бруней зацікавлений у розвиткові військово-технічної співпраці та розбудові з Україною відносин у сфері освіти.
У рамках державного візиту Президент України у місті Бандар-Сері-Бегаван мав офіційну зустріч із Султаном Брунею Даруссаламу Хассаналом Болкіахом. У рамках візиту відбулось підписання двосторонніх українсько-брунейських документів. У присутності Глави Української держави і Султана Брунею було підписано Меморандум про взаєморозуміння між Кабінетом Міністрів України та Урядом Його Величності і Янг Ді-Пертуана Брунею Даруссаламу щодо співробітництва у сфері оборони. Меморандумом закладаються основи українсько-брунейського співробітництва в оборонній і військово-технічній сферах. У документі, зокрема, ідеться про такі напрями взаємодії, як проведення спільних військових навчань, обмін персоналом, співпраця у галузі оборонної промисловості, реформування збройних сил, а також про захист інформації та охорону прав інтелектуальної власності. Передбачається створення постійно діючого спільного комітету оборонних відомств двох країн.
Було укладено Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Його Величності і Янг Ді-Пертуана Брунею Даруссаламу про взаємне скасування віз для громадян, які користуються паспортами для виїзду за кордон (у формі обміну нотами), з метою запровадження безвізового перетину кордону громадянами обох країн. Документ передбачає право громадян України і Брунею перебувати на території іншої держави без віз терміном до 30 діб. Під час візиту В.Януковича до Брунею було укладено Угоду про взаємне скасування віз для громадян кожної з держав.
У спільній заяві за підсумками державного візиту Президента України до Брунею Даруссаламу наголошується на тому, що між Україною і Брунеєм закладено основи для розвитку і поглиблення дружніх відносин, а також на існуванні низки перспективних сфер співробітництва, в яких на взаємовигідній основі можуть реалізовуватися спільні проекти.
За результатами робочих зустрічей між керівниками міністерств і відомств двох країн генеральний директор державного концерну «Укроборонпром» зазначив, що Україна та Бруней мають хороші перспективи щодо розбудови взаємовигідних відносин у військово-технічній сфері та висловив сподівання на продуктивність подальших переговорів.
Голова Державного агентства з інвестицій та управління національними проектами підкреслив, що Україна зацікавлена у налагодженні ефективної співпраці з Брунеєм в енергетичній та інвестиційній сферах.
Міністр закордонних справ України К. Грищенко заявив, що Бруней зацікавлений у співпраці з Україною у сфері агропромислового комплексу.
Отже, потрійний візит до країн Південно-Східної Азії був результативним і насиченим як щодо кількості підписаних двосторонніх угод, так і зустрічей на вищому міждержавному, міжурядовому та міжвідомчому рівнях. Водночас ця поїздка була вельми повчальною для української влади та представників бізнесу, оскільки дала можливість побачити поступальний рух Азії та пересвідчитися у тому, що процеси ефективної модернізації й інтеграції відбуваються не тільки в Європі чи Америці. Не менш важливим було розуміння того, що активний поступальний розвиток цих різних країн зумовлений наполегливою працею їх народів та сумлінним і патріотичним ставленням до своїх обов’язків керівництва. Головна ж цінність «азійського турне» полягає в чіткому позиціюванні прагматичної зовнішньої політики України у цьому динамічному та перспективному регіоні. Можна припустити, що практична реалізація досягнутих домовленостей багато в чому залежатиме від керівництва України, оскільки наші азійські партнери, як свідчить попередній досвід співпраці, завжди дотримувались своїх міжнародних зобов’язань.
