Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Події

Сузір’я Південних морів: австралійський шлях успішної середньодержавності
Олександр Галаджій
27.06.2017, 14:30

<xml> </xml>

УДК 94-327 (94)"19"

Summary

The article describes peculiarities of the historical path of Australia. The successful development of Australia as an influential middle power was essentially contributed to the unique geographical location and rich natural resources. At the same time a balanced political course accounting for a combination of domestic and international factors was equally important. Active participation of Australia in the system of treaties and partnerships supports sustainable economic development and maintains its role in Asia-Pacific international interactions.

Keywords: the Commonwealth of Australia, foreign policy, middle power, forward defence, international security, protectionism, free trade.

У міжнародних процесах останніх десятиліть виразно вимальовується феномен Австралії як безумовно успішної держави середнього рівня з точки зору економічного та оборонного потенціалу, яка продемонструвала сходження від периферійної переселенської колонії до однієї з найвпливовіших розвинених країн сучасного світу. На початку ХХІ ст. Австралійський Союз - учасник "Великої двадцятки" провідних економік світу. Держава відіграє ключову роль у Південно-Тихоокеанському регіоні завдяки своєму географічному розташуванню, усталеним партнерським зв'язкам зі США та Новою Зеландією, активній економічній взаємодії з країнами Азії та впливу на суміжні країни, включаючи військово-політичний контроль довколишнього простору.

Освоєння Австралії почалося з британської експедиції капітана А. Філіпа, який висадився в бухті Сідней (1788 р.) - у місці, що отримало назву Порт-Джексон, - де заснував перше постійне поселення. Спочатку основну масу колоністів становили в'язні з Британії та Ірландії. До 1840-х рр. уряд метрополії використовував Австралію як місце заслання на каторжні роботи, аж поки парламент у 1837-1838 рр. не вирішив скасувати цю практику.

Заснування Південної Австралії - першої "вільної" колонії, створеної в 1820-х рр. у смузі між містами Сідней та Мельбурн, - змінило характер колонізації та суттєво прискорило процес заселення континенту європейцями. У 1840-х рр. в колонії Вікторія було знайдено поклади золота, що сприяло стрімкому збільшенню потоку переселенців. За 20 років населення австралійських колоній зросло з 400 тис. до 1146 тис. осіб. Збільшення кількості населення сприяло прискореному розвитку фермерства та промисловості. Згодом виявлення покладів золота в Квінсленді в 1880-х рр. спровокувало переселення колоністів з Півдня на Захід і Північний Захід, що стимулювало освоєння нових територій та розвиток видобувної галузі.

У 1855-1890 рр. шість австралійських колоній отримали від метрополії конституції, що визнали їх право на самоврядування. Адміністративно-політичний устрій австралійських колоній впорядковувався за "вестмінстерським зразком".

Із середини ХІХ ст. в Австралії спостерігався активний розвиток профспілкового руху. В 1879 р. кількість членів профспілок становила понад 100 тисяч осіб, що дозволило їм впливати на результати парламентських виборів та лобіювати інтереси найманих працівників. На базі профспілок було створено Лейбористську партію. Отримавши парламентське представництво, лейбористи блокувалися з лібералами й підтримували розширення самоврядування, проти чого виступали консерватори - опоненти ідеї суверенізації британських колоній.

Об'єднанню колоній сприяло узгодження правил імміграції. Уряди колоній домоглися ухвалення британським парламентом закону про необхідність володіння мігрантами однієї з європейських мов як передумови в'їзду до Австралії. Це рішення закрило доступ для мігрантів з Азії. Формальна мотивація такої міграційної політики полягала у припиненні відтоку грошей та золота, що азійські мігранти надсилали до своїх країн походження.

У 1883 р. британський парламент прийняв Федеральний акт, проект якого був розроблений за безпосередньою участю урядів колоній. За цим актом було створено перший спільний орган управління - Федеральну раду Австралії, що мала доволі слабкі важелі впливу на політику в колоніях. Згодом, у 1889 р., в Австралії було запроваджено повноцінну систему внутрішнього самоврядування за зразком Канади, що включала федеральний парламент та уряд.

Початок формування зовнішньої політики стимулював дискусію щодо визначення місця Австралії у відносинах у межах Британської імперії та її ролі в довколишньому регіоні. Специфіка геополітичного становища Австралії та її близькість до азійських країн зумовили закріплення стереотипу "білої Австралії", що виправдовував протидію проникненню іммігрантів з Китаю та Індії. Антикитайські, а згодом й антияпонські настрої підживлювали тлумачення ролі Австралії як форпосту західної цивілізації. Натомість Азія сприймалася як нестабільний і кризонебезпечний простір, що містить потенційну загрозу поглинання Австралії з її малочисельним переселенським населенням. І лише після Другої світової війни, коли Австралія здобула реальну незалежність у зовнішніх справах, політична еліта країни почала тверезо оцінювати вигоди та перспективи партнерства з азійськими країнами.

У другій половині ХХ ст. на зовнішню політику Австралії суттєво вплинула переорієнтація зовнішньоекономічних зв'язків. Якщо в 1940-х рр. більше половини експорту Австралії припадало на Велику Британію, то до середини 1960-х рр. цей показник скоротився до 10%. Натомість у період повоєнної реконструкції Австралія суттєво розширила відносини з США та сусідніми країнами АТР. Від того часу австралійські уряди прагнули знайти баланс між інтересами країни в Азійсько-тихоокеанському регіоні та сталою традицією союзницьких відносин із західними державами та їх військово-політичними об'єднаннями.

Пріоритетними партнерами Австралії проголошувалися США, Нова Зеландія, Індонезія, країни Південно-Східної Азії та Китай. Корекція зовнішньополітичних завдань не зачіпала сфери союзницьких військово-політичних відносин з США, формалізованих угодою про створення блоку АНЗЮС (1951 р.). Водночас перша австралійська "біла книга" з проблем оборонної політики (1976 р.) містила такі новації як обґрунтування цілей співпраці з АСЕАН та бажаність інтеграції до економічного простору Південно-Східної Азії. Оцінка загального стану країни полягала в тому, що Австралія може впливати на розвиток процесів у довколишньому просторі, "використовуючи відносини тісної та плідної співпраці з місцевими та регіональними партнерами". Такі зв'язки мали сприяти безпеці та стабільності стратегічної ситуації. Враховувалися віддаленість Австралії від Європи та усвідомлення факту, що США мають безліч різноманітних інтересів і зобов'язань. Відтак урядовим колам пропонувалося використовувати власні важелі впливу, аби убезпечитися від невизначеності та підтримувати регіональні зміни в бажаному напрямку, що дозволить упоратися з різними ситуаціями власними силами [1, p. 2].

Суттєвою ознакою зовнішньополітичного курсу 1980-х рр. була пріоритетна увага розвитку відносин з країнами Східної Азії та південної частини Тихого океану. Спостерігалась активізація економічних зв'язків з Японією, Малайзією та країнами Океанії. Проголосивши курс на інтеграцію до азійського економічного простору, Австралія позиціонувала себе як регіональна держава "середньої сили". Акцент на регіональних інтересах супроводжувався суттєвим зменшенням уваги до проблем глобального характеру. Специфічна форма "ізоляціонізму" у військовій сфері знайшла втілення в посиленні спроможності військово-морських сил, зосередженні уваги на проблемах регіональної безпеки та захисту кордонів, насамперед від нелегальної імміграції. Важливим завданням було визнано пошук власної ролі країни в балансі сил у межах АТР та налагодження співпраці з країнами, що мали співмірний з Австралією потенціал "середньої потужності" [2, p. 164-171].

У 1983 р. лейбористський уряд Р. Хоука ініціював розробку нової концепції в галузі національної безпеки та оборони. В її основу було покладено доповідь "Оборонні можливості Австралії" (1986 р.). У цьому документі визначалося, що Австралія перебуває поза геостратегічними інтересами ворогуючих таборів біполярного світу. Острівне становище країни забезпечує їй природний захист, а пряму загрозу може становити хіба що конфлікт наддержав - СРСР і США. Відтак надмірні оборонні заходи визнавалися за непріоритетні, а доцільність участі в АНЗЮС розглядалася насамперед з точки зору отримання розвідувальної інформації та доступу до високих технологій. Утім, встановлення гнучкого балансу між регіональними інтересами та участю в глобальних справах супроводжувалося підтвердженням незмінної ролі особливих відносин зі США та Великою Британією. Суттєве значення приділялося й співпраці з Новою Зеландією, потенціал якої оцінювався в 15% від сил оборони Австралії [3, с. 284-285].

У грудні 1989 р. австралійський прем'єр Г. Еванс презентував нову стратегію регіональної безпеки, зорієнтовану на "входження" країни в Азію й розширення співробітництва в АТР. Укладення нових угод і використання різних форм дво- та трьохсторонніх альянсів мало сприяти диверсифікації торгівлі.

Уряд Австралії виступив головним ініціатором створення форуму Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС; 1989 р.) - широкої економічної асоціації, покликаної забезпечити розвиток багатостороннього діалогу, сприяти впровадженню умов вільної торгівлі та лібералізації інвестицій. На країни, що беруть участь у форумі, припадає близько 40% населення планети, 54% ВВП і 44% світової торгівлі.

Відносини стратегічного союзу зі США однозначно підтверджені під час зустрічі австралійського прем'єра Р. Хоука з Р. Рейганом (1986 р.), який зі свого боку вітав стабілізуючу роль Австралії та АНЗЮС у гарантуванні безпеки Тихоокеанського регіону. В південній частині АТР США фактично покладали на Австралію роль "помічника шерифа", що мав координувати свої дії з іншими учасниками західних союзів.

Розпад біполярної системи спричинив черговий перегляд орієнтирів зовнішньополітичного курсу до "ширших горизонтів", що знайшло втілення у поновленні участі Австралії у війнах та антикризових операціях. Австралійські війська брали участь у війні в Перській затоці (1990-1991 рр.), воєнних кампаніях в Афганістані та Іраку, а також у міжнародних миротворчих операціях і місіях у Сомалі, Руанді, Камбоджі, Єгипті (Синайський півострів), Південному Судані та ін.

У позиціонуванні урядових кіл Австралії доцільно відзначити таку специфічну рису як самовизначення країни як держави "західного клубу", а в економічному - як органічної складової АТР, що має принципові інтереси в Азії. В урядових документах до зони національних інтересів країни, окрім Південно-Східної Азії та Океанії, все виразніше включався простір Індійського океану - аж до Перської затоки та Мадагаскару. В стратегії національної безпеки (2000 р.) були обґрунтовані три головних принципи - опора на власні сили, володіння морем та повітрям, спроможність до превентивного реагування в кризових ситуаціях, зокрема застосування операцій превентивного характеру. Такий підхід передбачав контроль безпекової ситуації в країнах - безпосередніх сусідах Австралійського Союзу, включаючи острівні держави Океанії. Серед пріоритетів згадувалися необхідність врегулювання конфліктів та спірних проблем в АТР, підтримка США у питаннях глобального характеру, гарантування "зони безпеки" в суміжній морській акваторії, активна участь у вирішенні проблем безпеки Південно-Східної Азії, а також збільшення власного впливу в АТР шляхом розширення доступу до ринків [4].

Видана в лютому 2016 р. "Біла книга" з питань оборони і безпеки свідчить, що положення попередніх оборонних доктрин про потребу в утриманні максимально ефективних, однак відносно нечисленних збройних сил для захисту власної території і довколишнього простору, замінила амбітніша мета, що передбачає розбудову військового потенціалу, придатного для контролю акваторії Південної Азії та Тихого океану.

Із середини 1990-х рр. економічні зв'язки Австралії зазнали суттєвої трансформації. В 1990-ті рр. уряд США ініціював переговори з підготовки Угоди про вільну торгівлю між Австралією та США (AUSFTA). Хоча австралійські оглядачі вважали підписання цієї угоди 15 липня 2004 р. суттєвою поступкою на користь США, Австралія отримала певну компенсацію в формі сприяння розвитку власного військово-промислового комплексу. Угода полегшила доступ американських товарів на австралійський ринок та зниження тарифів на товари американської промисловості. Водночас скасування митних бар'єрів призвело до здешевлення австралійського імпорту сільськогосподарської продукції та виробів легкої промисловості до США [5].

Інша важлива тенденція полягала в активному нарощуванні економічних зв'язків із Японією та КНР. З 2007 р. Китай став найбільшим торговельним партнером Австралії. На нього припадає близько 30% австралійського експорту та 23% імпорту. Активний розвиток економічних відносин в АТР сприяв прискореному зростанню австралійської економіки. Попри скорочення макроекономічних показників унаслідок економічної кризи 2008 р. в 2011 р. Австралія посіла п'яте місце у світі за обсягом ВВП на душу населення.

Розвиток відносин із країнами АТР супроводжувався збільшенням допомоги для сприяння розвитку сусідніх країн. У 2011 р. допомога Австралії країнам Південно-Східної Азії становила 0,35% ВВП країни. Основну допомогу отримували Індонезія та Східний Тимор, які Австралія вважає стратегічними партнерами. Частку допомоги на потреби розвитку передбачено збільшити до 0,5% ВВП.

Під впливом глобальної економічної кризи 2008 р. австралійські уряди активізували переговори щодо лібералізації зовнішньоекономічних зв'язків. Їх підсумком стало підписання Угоди про вільну торгівлю з Китаєм (17 червня 2015 р.) та ініційованої США багатосторонньої угоди про Транстихоокеанське партнерство (4 лютого 2016 р.). Австралійсько-китайська угода про вільну торгівлю, що набула чинності з 20 грудня 2015 р., вважається взаємовигідною. Скасування обмежень для китайських інвестицій сприяє їх притоку до австралійської економіки. Станом на 2015 р. сумарні інвестиції КНР в економіку Австралії досягли $75 млрд. й продовжують зростати. Австралійські експортери сільськогосподарської продукції та послуг отримали безперешкодний доступ до внутрішнього ринку КНР. В свою чергу китайські компанії отримали можливість видобутку та імпорту енергоносіїв [6]. Водночас Австралія зберегла активні економічні зв'язки з Тайванем.

Зміни у відносинах із КНР не зашкодили співпраці між Австралією та США у безпековій сфері, включаючи розміщення на австралійській території американських об'єктів передового базування. Відповідно до угоди 2011 р. на півночі країни створюється потужна військова база США для контингентів морської піхоти, літаків, кораблів ВМС та служб тилового забезпечення.

За президентства Б. Обами найперспективнішим зовнішньоекономічним проектом у регіоні АТР вважалося створення Транстихоокеанського партнерства (ТТП), об'єктивно спрямованого на відсторонення Китаю. 4 лютого 2016 р. Угоду про створення ТТП підписали 12 країн АТР, які сукупно виробляють до 40% світового ВВП. Ініційований адміністрацією Б. Обами проект ТТП передбачав формування зони вільної торгівлі та спільного економічного простору держав-учасниць. Інституціональна однорідність економік країн-учасниць мала забезпечуватися шляхом впровадження єдиних стандартів регулювання інвестицій, конкурентної політики, поставок у межах міжнародних виробничих мереж, державних закупівель, монополій, правил у галузі трудових відносин, охорони довкілля тощо. Умови ТТП мали суттєво полегшити транскордонну виробничу кооперацію. Цікаво відзначити, що перехідний період для повного скасування протекціоністських бар'єрів на окремі види сільськогосподарської продукції мав тривати до 100 років.

Попри амбітні наміри та очікування, угоду про ТТП спіткала невдача, обумовлена політичними причинами. Поразка Х. Клінтон на президентських виборах 2016 р. у США поставила реалізацію проекту ТТП під сумнів, оскільки новообраний президент Д. Трамп неодноразово обіцяв відмовитися від її ратифікації. Станом на початок 2017 р. угоду ратифікувала лише Японія.

На третій день після вступу на посаду президента США, 23 січня 2017 р., Д. Трамп видав указ про вихід з угоди про ТТП та висловив намір переглянути умови Північноамериканської угоди про вільну торгівлю з Канадою та Мексикою. Рішення адміністрації Д. Трампа про посилення протекціонізму й повернення виробничих потужностей американських компаній до США створили принципово нову ситуацію в регіоні АТР.

Відкликання підпису США під угодою про ТТП та заявлений перегляд умов торгівлі з країнами регіону суттєво посилили вплив і позиції Китаю, керівні кола якого декларують підтримку економічної глобалізації та просувають власні інтеграційні проекти.

Реагуючи на офіційну відмову адміністрації США від угоди про ТТП, австралійський прем'єр-міністр М. Тернбулл висловив очікування, що Д. Трамп і керівництво республіканської партії США переглянуть це рішення. Або ж, якщо цього не станеться, учасники угоди можуть зважити перспективу продовження реалізації ТТП без участі США. М. Тернбулл повідомив про консультації з японським прем'єром Сіндзо Абе та припустив можливість приєднання Китаю до цього проекту.

Утім, уряди країн-підписантів угоди про ТТП вагаються щодо подальших дій. Адже продовження реалізації проекту без участі США потребує суттєвої корекції її умов, оскільки значна частина взаємних поступок була обумовлена доступом до американського ринку. В разі залучення Китаю переговори будуть тривалішими, оскільки вимагатимуть скорочення країнами-учасницями взаємних поступок та узгодження з альтернативним проектом Регіонального всеосяжного економічного партнерства (РВЕП). До переговорів про створення РВЕП залучені 10 країн АСЕАН та 6 інших країн регіону включно з Китаєм, однак у ньому не беруть участі американські учасники переговорів про ТТП. Суттєва відмінність між двома проектами полягає і в глибині інтеграційних зв'язків, адже угода про ТТП передбачає в перспективі вільний рух робочої сили та капіталів.

Китайсько-австралійські переговори в лютому 2017 р. засвідчили готовність сторін шукати порозуміння задля уникнення протекціонізму та пошуку взаємоприйнятних форм сприяння економічному розвитку. Під час візиту до Австралії міністр закордонних справ КНР Ван І декларував готовність до переговорів з учасниками угоди про ТТП заради створення в АТР широкої зони вільної торгівлі на основі "відкритості та інклюзивності", незастосування "штучних політичних факторів" чи стандартів, вигідних лише для "вузького кола" країн [7].

Принципова зацікавленість австралійських політиків та бізнесу в стимулюванні інтеграційних процесів в АТР зумовлена структурою власної економіки, що суттєво залежить від сировинної бази та експорту корисних копалин. Динаміка світових цін на сировинну продукцію зумовлює значні коливання номінальної вартості ВВП країни, що спричинило скорочення його показників з $1559 млрд у 2012 р. до $1257 млрд у 2016 р. Головними способами забезпечення сталого економічного розвитку австралійські експерти вважають диверсифікацію економіки, її технологічне оновлення, залучення інвестицій а також запобігання протекціонізму та торговельним війнам у просторі АТР.

На певному етапі зміцнення конкурентних можливостей австралійської економіки дозволило поєднати одночасну участь у зонах вільної торгівлі зі США та Китаєм. В умовах суттєвої залежності від зовнішньої торгівлі це стало значним успіхом австралійської економічної дипломатії. Водночас перегляд зовнішньоекономічного курсу США на початку 2017 р. поставив перед урядом Австралії та інших країн АТР складну дилему, від розв'язання якої неабиякою мірою залежить подальше спрямування регіональних економічних процесів.

Характеризуючи стан відносин між Австралією та Україною, варто зауважити, що впродовж тривалого часу після визнання незалежності України (26 грудня 1991 р.) та встановлення дипломатичних відносин (10 січня 1992 р.) інтенсивність зв'язків між двома країнами залишалася доволі низькою. Політичний діалог проводився переважно у форматі зустрічей міністрів закордонних справ в рамках сесій ГА ООН, інших міжнародних організацій та форумів. Українське посольство в Австралії було відкрито 2003 р., а посольство Австралії в Україні - в 2015 р.

Серед документів, що визначають договірно-правову базу двосторонніх відносин, слід відзначити українсько-австралійську міжурядову Угоду про торговельно-економічне співробітництво (1998 р.), яка запровадила режим найбільшого сприяння в торгівлі й окреслила принципи відносин в економічній сфері, та міжурядову Угоду про співробітництво в галузі використання атомної енергії у мирних цілях (2016 р.), що передбачає спільні дослідження у ядерній галузі, розробку засобів для мирного використання атома та поставки уранової руди в Україну.

Активізація відносин двох держав припала на початок 2014 р. Після зміни влади в Києві та виникнення кризи в українсько-російських відносинах австралійський уряд зайняв жорстку позицію щодо анексії Криму та приєднався до санкцій проти Росії, запроваджених США та країнами G7. Пакет санкцій щодо Росії, який поступово розширювався в 2014-2015 рр., встановив заборону торговельно-інвестиційних операцій австралійських підприємців у Криму, припинення кредитування російських державних компаній та постачання Росії озброєнь і нафтогазового обладнання.

Проблема конфлікту на сході України посіла значне місце на 9-му саміті лідерів країн групи G20, проведеного в австралійському місті Брісбен 15-16 листопада 2014 р. В ході саміту прем'єр-міністр Австралії Т. Еббот висловив рішучий протест проти політики РФ, спрямованої на дестабілізацію України. Під час державного візиту президента України П. Порошенка до Австралії (10-12 грудня 2014 р.) уряд Австралії висловив принципову підтримку принципам суверенітету і територіальної цілісності України, а також зобов'язався сприяти повному розслідуванню обставин катастрофи пасажирського літака "Боїнг-777" малайзійських авіаліній, збитого над Донбасом 17 липня 2014 р.

Пожвавлення економічних зв'язків та науково-технічного співробітництва між Україною та Австралією вважаються важливими й недостатньо реалізованими перспективними напрямками. За даними Державної служби статистики України, обсяг австрійських інвестицій в економіку України оцінювався в $2,1 млн (2014 р.) за майже повної відсутності їх приросту після 2012 р. Основні статті українського товарного експорту до Австралії становлять добрива, судна, обладнання до атомної енергетики та ін. Натомість Україна імпортує мінеральне паливо, нафтопродукти, руду, техніку і продукцію машинобудування.

230-річна історія Австралії дає привід замислитися над тим, які причини та обставини забезпечили переконливий успіх розвитку цієї середньої за потенціалом країни, що пройшла шлях від периферійної колонії та місця масового заслання до потужної регіональної держави, яка обстоює власні національні інтереси й проводить успішну політику щодо їх забезпечення.

Важливу роль, вочевидь, відіграли й самі обставини колонізації австралійського материка, що сприяли формуванню у переселенців специфічного менталітету, усвідомленню унікальної ролі австралійських колоній в довколишньому цивілізаційному просторі Азії. Впродовж тривалого часу, принаймні до початку японської експансії в Азії під час Другої світової війни, острівне положення Австралії вважалося надійною гарантією від зовнішніх загроз. У повоєнну добу, за часів "холодної війни", основними інструментами гарантування безпеки країни вважалися стратегічний союз зі США і система безпекових угод з Великою Британією та окремими країнами регіону, включаючи Нову Зеландію, Малайзію та Сінгапур. Утім, невдовзі австралійські уряди почали й самі апробувати роль держави як регіонального центру сили, спроможного контролювати найближчу "зону сусідства" (Індонезія, Папуа-Нова Гвінея, Східний Тімор, Нова Зеландія та південна частина Тихого океану).

В становленні економіки країни суттєву роль відігравали сільське господарство і видобуток сировини. Ці галузі створили базу для розвитку промисловості, фінансового сектора та сфери послуг, чому сприяла тривала політика протекціонізму. В країні сформувалася плюралістична політична система, побудована на принципах демократії та представництва різних груп суспільних інтересів.

Внаслідок переорієнтації зовнішньоекономічних зв'язків на країни АТР, який розпочався наприкінці 1960-х рр., на цей макрорегіон припадає 75% зовнішньої торгівлі Австралії. Досвід Австралії дозволяє стверджувати, що домінування сировинної продукції в експорті не обов'язково означає вторинний статус економіки та її підпорядкування інтересам потужніших країн, зокрема коли урядові кола дбають про сприяння розвитку нових секторів переробки сировини та високотехнологічних проектів. Спрямування основних потоків товарообігу сприяє зацікавленості австралійського бізнесу в скорочені економічних бар'єрів та загальному зростанню економік країн АТР, що стимулює розвиток вітчизняного машинобудування та розширення торгівлі готовими виробами.

Аргументуючи середньодержавний статус Австралії в міжнародних відносинах, урядові кола цієї країни чітко розрізняють економічні, політичні та безпекові інтереси, знаходячи можливості для їх збалансування на основі усвідомлення пріоритетних цілей розвитку та створення сприятливого міжнародного клімату. Показово, що Австралія починала будувала відносини з азійськими країнами, які розвиваються, позиціонуючи себе винятково "країною Заходу", однак згодом стала ініціатором створення організації АТЕС і найпослідовнішим прибічником лібералізації торгівлі та інвестицій в межах АТР.

Отож, секрет австралійського успіху чималою мірою визначається вмінням досягати надійних зовнішніх безпекових гарантій, дбати про власну обороноздатність та співпрацювати з різними партнерами водночас із формуванням диверсифікованих і взаємовигідних відносин з країнами Азії, Америки та Близького Сходу. За таких обставин стратегічний союз зі США не вважається несумісним з відносинами стратегічного партнерства з Китаєм, а положення угоди про ТТП - не заперечують права Австралії мати зону вільної торгівлі з КНР. Така політика країни робить її важливим гравцем у регіональному балансі в зоні Індійського океану та АТР, дозволяє позитивно впливати на формування міжнародного клімату та змушує союзників і партнерів враховувати австралійські національні інтереси в ухваленні стратегічних рішень.

Список використаних джерел:

1. Australian Defence (White Paper; November 1976) / Presented to Parliament by the Minister for Defence D.J. Killen. - Canberra : Australian Government Publishing Service, 1976. - VII, 59 p.

2. Huisken R.H. History as Policy. Framing the debate on the future of Australia's defence policy / R.H. Huisken, M.C. Thatcher. - Canberra : The Australian National University, 2007. - 202 р.

3. Тимошенко В.Н. "Доклад Дибба" и политика Австралии в области национальной обороны в 80-е годы ХХ века / В.Н. Тимошенко // Мир науки, культуры, образования - № 3 (28). - 2011. - С. 284-287.

4. Brangwin N., Church N., Dyer S. Defending Australia: a history of Australia's defence white papers / Parliament of Australia. URL: www.aph.gov.au/About_Parliament/Parliamentary_Departments/Parliamentary_Library/pubs/rp/rp1516/DefendAust

5. United States-Australia Free Trade Agreement Implementation Act. - Jul. 15, 2004. URL: https://www.govtrack.us/congress/bills/108/hr4759/text#

6. Free Trade Agreement Between the Government of Australia and the Government of People's Republic of China. URL: dfat.gov.au/trade/agreements/chafta/official-documents/Documents/chafta-agreement-text.pdf

7. Необходимо ускорить переговоры по РВЭП и продвигаться к созданию зоны свободной торговли в АТР - Ван И. / Russian.News.Cn. 08-02-2017. URL: russian.news.cn/2017-02/08/c_136039169.htm

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена особливостям історичного розвитку Австралії. Становленню Австралії та зміцненню її статусу як успішної сучасної держави середніх параметрів сприяли унікальне географічне положення і багаті природні ресурси. Не менш важливе значення мав зважений політичний курс, зорієнтований на вміле використання комбінації внутрішніх і міжнародних факторів. Активна участь країни в системі договорів і партнерств покликана підтримувати сталий економічний розвиток і забезпечувати важливу роль у міжнародній взаємодії в регіоні АТР.

Ключові слова: Австралійський Союз, зовнішня політика, "середня" держава, оборона передових рубежів, міжнародна безпека, протекціонізм, вільна торгівля.

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена особенностям исторического пути Австралии. Становлению Австралии и укреплению ее статуса как успешного современного государства средних параметров способствовали уникальное географическое положение и богатые природные ресурсы. Не менее важное значение имел взвешенный политический курс, умело использующий комбинацию внутренних и международных факторов. Активное участие страны в системе договоров и партнерств призвано поддерживать устойчивое экономическое развитие и обеспечивать важную роль в международном взаимодействии в регионе АТР.

Ключевые слова: Австралийский Союз, внешняя политика, "среднее" государство, оборона передовых рубежей, международная безопасность, протекционизм, свободная торговля.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>