Події

Молдова в сучасній стратегії Росії
Андрій Гольцов
03.11.2017, 11:08

УДК 94:327

Summary

The main directions of Russia's strategy towards the Republic of Moldova have been analyzed in the article. The ways used by Russia to maintain its control over Transnistria and its sphere of influence in Gagauzia were revealed. An assessment of the prospects of the RF impact on Moldova's domestic and foreign policy has been evaluated.

Keywords: strategy, sphere of influence, Moldova, Transnistria, Gagauzia.

За нинішніх умов протистояння із колективним Заходом влада РФ прагне утримати свої позиції у Східній Європі, зокрема в Республіці Молдова (РМ). Головною причиною сучасного загострення відносин між країнами Заходу та РФ виступає "українське питання" - анексія Росією Криму та підтримка нею сепаратизму на Донбасі, тому молдовський вектор стратегії РФ значною мірою враховує "український фактор". Для реалізації своїх стратегічних цілей щодо Молдови та України Росії надзвичайно важливо зберегти контроль над Придністров'ям. Дослідження стратегії РФ стосовно РМ є вельми актуальною наукової проблематикою. Попри значний обсяг напрацювань закордонних та вітчизняних вчених, багато аспектів сучасної стратегії й тактики Росії щодо Молдови залишаються недостатньо дослідженими.

Вважаємо, що сутність сучасної стратегії РФ у Східній Європі полягає, насамперед, в "активній обороні" проти Заходу (НАТО та ЄС), що передбачає не лише забезпечення сталої оборони на всьому "фронті протистояння", а й здобуття локальних "перемог". Саме в Молдові Росія, вірогідно, прагне досягнути певного успіху, спираючись, зокрема, на свої досить міцні позиції в Придністров'ї.

У цілому стратегія РФ на пострадянському просторі включає такі провідні напрями: політичний, економічний, культурно-інформаційний і навіть військовий. Кожен із них передбачає використання широкого спектру тактичних засобів. Ті з них, що не відповідають нормам міжнародного права і призводять до встановлення неформального контролю над іншими країнами, Кремль досить часто застосовує латентно. За критичною оцінкою, "підривна діяльність є ключовим елементом стратегії Путіна щодо послаблення самостійної державності та підтримки проросійських сил на колишніх радянських територіях" [1, p. 64]. Відзначається також, що Росія на пострадянському просторі напрацювала тактику застосування економічних війн [1, p. 72]. Досить дієвим тактичним засобом щодо окремих країн було, наприклад, різке підвищення ціни на російський природний газ. Неодноразово запроваджувалося ембарго на імпорт до Росії тих чи інших видів харчової продукції (зокрема з Молдови) на підставах (іноді справедливих) її невідповідності санітарним нормам. Справжні причини таких економічних війн носили здебільшого геополітичний характер - покарання певних країн за таку зовнішню політику, що суперечила російським інтересам, і стимулювання їх до якихось поступок щодо РФ.

Серед пострадянських європейських країн Молдова вирізняється своїми численними проблемами, а також наявністю "замороженого" придністровського конфлікту. Особливістю її розвитку є те, що "за всю свою історію як незалежної держави Молдова практично не знала ефективного керівництва" [2, p. 34]. Молдову вважають такою країною, яка "ще не досягла національної єдності та згуртованості" [3, с. 102]. Парадокс Молдови полягає в тому, що "одна з найбільш демократичних країн СНД залишається й однією з бідніших" [3, с. 112]. Несистемні ринкові економічні перетворення в країні призвели до збагачення олігархічних угруповань, подальшого зубожіння більшої частини населення і, відповідно, до поглиблення розшарування в суспільстві.

Провідні праві та центристські політичні сили Молдови, попри суперечності між ними, магістральним вектором розвитку країни вважають євроінтеграцію. Починаючи з 2009 р., проєвропейська влада досягла певних успіхів на шляху до інтеграції з ЄС. 24 червня 2014 р. відбулося підписання Угоди про Асоціацію між Молдовою та ЄС, котра, крім політичної частини, передбачала також створення Поглибленої та всеохоплюючої зони вільної торгівлі. Вже з 1 вересня 2014 р. стали діяти окремі положення Угоди, а з 1 липня 2016 р. вона набрала сили в повному обсязі. Проте просування на ринки ЄС традиційної продукції молдовського експорту, попри певні досягнення, пов'язане із суттєвими труднощами. А Росія у відповідь на Асоціацію Молдови з ЄС вже влітку 2014 р. вкотре вдалася до застосування проти неї тактики економічної війни. У результаті РМ значною мірою втратила позиції на ринку РФ (і Митного союзу), а достатньо ємного ринку в ЄС ще не здобула. Це призвело до зростання в Молдові євроскептицизму [4, с. 50].

Варто зазначити, що в Молдові влада не поспішає з глибокими реформами і трансформацією політичної системи відповіднодо європейських норм [4, с. 68]. Антиолігархічні масові протести в Молдові 2015-2016 рр. були використані лівими (у тому числі проросійськими) силами, особливо Партією соціалістів Республіки Молдова (ПСРМ), для пропаганди переваг євразійської інтеграції. Як індикатор розчарування значної частини населення в прозахідному напрямі розвитку можна розцінити обрання 13 листопада 2016 р. соціаліста І. Додона президентом РМ.

У країни фактично спостерігається геополітична поляризація суспільства на два табори - прибічників європейської (та євроатлантичної) інтеграції та прибічників євразійської інтеграції. Відображенням цього слугує протистояння на вищому рівні між президентом та урядом на чолі з прем'єр-міністром. Уряд і проєвропейська парламентська коаліція дотримуються курсу на інтеграцію з ЄС та партнерство з НАТО, маючи підтримку з боку країн Заходу, а також сусідньої України. А І. Додон орієнтується на євразійську інтеграцію та зближення з Росією, спираючись на її допомогу. Росія не має безпосереднього сполучення з Молдовою, а економічний потенціал останньої не становить великого інтересу для російського капіталу. Для геоекономічних інтересів РФ необхідне досягнення компромісних угод з країнами ЄС. Тому, ймовірно, Молдові відводиться роль такого собі геоекономічного "майданчика" для майбутньої співпраці між ЄАЕС та ЄС.

Провідним геополітичним інтересом для РФ постає збереження нейтрального статусу РМ, тому особливо небезпечною вважається активізація партнерства останньої з НАТО. У своїй стратегії щодо Молдови влада Росії прагне до максимального обмеження впливу Румунії на ситуацію в країні. В інтересах Москви не допустити потенційного об'єднання Бухареста та Кишинева. Також РФ намагається перешкоджати взаємодії Молдови з Україною - насамперед, у придністровському питанні. Європейська стратегія РФ, спрямована на "перешкоджання експансії НАТО на Схід", ймовірно, передбачає збереження Молдови як нейтральної "буферної" країни, у перспективі перетворення її на проросійський "буфер", а, гіпотетично, навіть на "союзника".

Культурно-інформаційний напрям стратегії РФ на пострадянському просторі передбачає активну пропаганду ідей "руського мира", складовою частиною якого проголошується Молдова. "Русские центры" створені при університетах у Кишиневі, Бєльцях, Тирасполі, Комраті. Ще з радянських часів у Кишиневі функціонує "Центр русской культуры". Тісні зв'язки з Росією підтримує громадський рух "Русское духовное єдинство". Координаційна рада російських співвітчизників об'єднує аж 41 громадську організацію. Найвища концентрація осередків російського культурного впливу спостерігається в Придністров'ї, де також поширені мережі російських ЗМІ. Задля посилення свого впливу на молдовське суспільство Росія використовує також релігійний фактор. Кишинівська митрополія РПЦ за своїм впливом на релігійне життя Молдови відчутно переважає Бессарабську митрополію Румунської православної церкви. Патріарх РПЦ Кіріл і підпорядковані йому структури РПЦ фактично виступають пропагандистами "руського мира" серед молдовських православних вірян. Варто зазначити, що всі напрями російської стратегії щодо Молдови взаємно переплетені.

Задля забезпечення своїх геополітичних та геоекономічних інтересів Росія потребує посилення позицій у Придністров'ї та Гагаузії. Придністровська Молдавська Республіка (ПМР) існує з початку 1990-х рр. як самопроголошена держава. Ще в 2006 р. у Придністров'ї був проведений референдум, на якому переважна більшість (за даними ПМР - 97,2%) висловилася за незалежність ПМР із подальшим приєднанням до РФ. Офіційно влада Росії не визнає державності ПМР. З геополітичного погляду Придністров'я постає як "південний форпост Росії" [5]. Саме завдяки йому РФ має можливість зберігати свою військову присутність поблизу Балкан [5, с. 19], де її політичний та економічний вплив дедалі зменшується. Цей "форпост" у принципі може бути використаний як плацдарм для експансії Росії на Балкани, а також на територію України.

Протягом 25 років РФ де-факто гальмувала процес врегулювання придністровського конфлікту, зберігаючи його в "замороженому" стані. Офіційно влада Росії заявляє, що "сприяє в рамках існуючого багатостороннього переговорного механізму всеосяжному вирішенню придністровської проблеми на основі поваги до суверенітету, територіальної цілісності та нейтрального статусу Республіки Молдова при визначенні особливого статусу Придністров'я" [6]. Врегулюванню придністровського конфлікту в рамках формату "5+2" (Росія та Україна - гаранти, ОБСЄ - посередник, ЄС та США - спостерігачі + Молдова та Придністров'я - сторони конфлікту) аж ніяк не сприяє нинішнє протистояння між РФ та Заходом. На теренах ПМР розташована Оперативна група російських військ, крім того батальйон росіян входить до складу Спільних миротворчих сил в Зоні безпеки Придністровського регіону РМ. Військова сила слугує для домінування Росії в ПМР, а також виступає засобом геополітичного тиску на решту території Молдови. Парламент та уряд РМ неодноразово вимагали повного виведення з території Придністров'я російських військ та озброєння і пропонували замінити військовий контингент миротворчих сил на Дністрі цивільною міжнародною місією спостерігачів з мандатом ОБСЄ.

В економіці Придністров'я РФ втрачає свої позиції з цілої низки дуже важливих показників, зокрема суттєво знизилася частка Росії в торговельному обороті ПМР [7, с. 7]. Водночас збільшилася частка країн ЄС. Як тривожний індикатор в Росії також розцінюють тенденцію до відходу з Придністров'я великого російського бізнесу [7, с. 8].

У 2017 р. був запроваджений більш сприятливий режим отримання громадянства РФ для жителів ПМР, де вже майже половина жителів (220 тисяч з 475) є російськими громадянами. Цей тактичний прийом слугує інтересам стратегії Росії щодо забезпечення контролю над регіоном. До того ж РФ здобуває підстави для застосування тут військової сили, адже згідно з її "Воєнною доктриною", вона має право на "захист громадян РФ за межами РФ від збройного нападу на них" [8].

Контроль РФ над Придністров'ям виступає як засіб її геополітичного впливу на сусідню Україну. Водночас напружені відносини між РФ та Україною створюють для Молдови можливість розв'язати проблему Придністров'я на свою користь. "Жорстка" блокада Придністров'я Україною та Молдовою може призвести до капітуляції ПМР. У зв'язку з посиленням із 2015 р. українсько-молдовського прикордонного співробітництва, особливо створенням спільних прикордонних та митних постів на придністровській ділянці кордону, російська сторона неодноразово висловлювала претензії, що України "порушує свій статус країни-гаранта шляхом ізоляції Придністров'я" [7, с. 3].

Щодо Гагаузії (автономного територіального утворення у складі Молдови) РФ здійснює досить гнучку політику - підтримує проросійські сили та окремих політиків, сприяє розвитку російської мови та культури, стимулює економічні зв'язки тощо. Так, після запровадження у 2014 р. обмежень для окремих видів продукції з Молдови, гагаузьким виробникам було надано преференції для збереження їхнього експорту до Росії. Зусиллями російських "агентів впливу" в лютому 2014 р. на теренах автономії був проведений референдум, оголошений владою РМ незаконним. За результатами референдуму понад 98% тих жителів, які взяли в ньому участь, висловилися за інтеграцію до Митного союзу та понад 96% - за "відкладений статус автономії", що надає Гагаузії можливість вийти зі складу Молдови в разі втрати нею незалежності. Показово, що в 2015 р. посаду башкана Гагаузії посіла проросійська діячка І. Влах. Проросійські громадські організації використовують складні соціально-економічні проблеми регіону та його етнокультурну мозаїчність для сепаратистської пропаганди - навіть серед болгар. Стимулюється поширення російської мови, що має в автономії офіційний статус, поряд з молдовською та гагаузькою. У цілому стратегія РФ щодо Гагаузії передбачає втілення політичних, економічних та культурних заходів задля збереження в автономії своєї сфери впливу.

Висловлюються песимістичні припущення, що за нинішньої ситуації в Молдові ще довго триватимуть "політичний параліч та економічна стагнація" [2, p. 34]. Прогнозується, що парламентські вибори 2018 р. стануть відображенням геополітичної поляризації в суспільстві та перетворяться на арену жорсткої боротьби між проєвропейськими і проєвразійськими політичними силами. Вочевидь, головною ставкою Кремля визначено ПСРМ. Серед де-факто проросійських політичних сил виділяється "Наша партія" Р. Усатого. Євразійська інтеграція також підтримується Партією комуністів РМ. Безумовно, у 2018 р. російські фінансові та інформаційні ресурси будуть спрямовані на підтримку саме прибічників євразійської інтеграції. У разі здобуття ними в парламенті достатньої кількості мандатів теоретично можливе формування коаліції, яка приведе до влади "свій" уряд.

Варто очікувати, що влада РФ докладатиме зусиль для продовження "перезавантаження" відносин з РМ, що розпочалося після обрання президентом РМ І. Додона. Молдова навіть запрошена як спостерігач до ЄАЕС, хоча такий статус не передбачається установчими документами Союзу. Москва стала робити наголос на можливості переговорів з придністровської проблеми у форматі "1+2", тобто Росії, Молдови та Придністров'я. Влада РФ сприяє взаємодії між І. Додоном та президентом ПМР В. Красносєльським щодо пошуку компромісних рішень. Досягнуті успіхи, навіть незначні, продемонструють на обох берегах Дністра перспективи конструктивного діалогу саме за посередництва Москви. А далі можлива навіть реінтеграція ПМР до РМ - очевидно, на дуже вигідних для першої умовах. РФ, зрозуміло, не поступиться нинішніми позиціями в Придністров'ї - навпаки, намагатиметься поширити свій вплив на всю Молдову. Проте російська експансія, найвірогідніше, викличе в Молдові потужний громадянський спротив і зміцнення проєвропейських сил.

Отже, основними напрямами стратегії РФ щодо Молдови виступають політичний, економічний та культурно-інформаційний. Сучасна російська стратегія щодо РМ спрямована на збереження її нейтрального статусу, обмеження євроінтеграції, залучення до інтеграції з ЄАЕС. Придністров'я важливе для РФ, насамперед, з геостратегічного погляду, і контроль над ним забезпечується присутністю військ Росії та її домінуванням в усіх сферах суспільного життя. Інтересам нинішньої влади РФ також відповідає збереження сфери її політичного, економічного та культурного впливу в Гагаузії. На перспективу стратегія Росії щодо Молдови, ймовірно, передбачатиме перетворення її на проросійський геополітичний "буфер" і, водночас, геоекономічний "майданчик" для співробітництва між РФ (і ЄАЕС в цілому) та ЄС.

Список використаних джерел:

1. Starr F., Cornell S. Tactics and Instruments in Putin's Grand Strategy / F. Starr, S. Cornell // Putin's Grand Strategy: The Eurasian Union and Its Discontents / F. Starr, S. Cornell (Ed.). - Washington, D.C.: Johns Hopkins University-SAIS, 2014 - Р. 59-81.

2. Rumer E. Russia and the Security of Europe / E. Rumer. - Washington, DC: Carnegie Endowment for International Peace, 2016. - 56 р.

3. Тренин Д. Post-imperium: евразийская история / Д. Тренин; Моск. Центр Карнеги. - М. : РОССПЭН, 2012. - 326 с.

4. Нурша А. Молдова между Европой и Евразией: чего ожидать от "молдавской весны"? : доклад, апр. 2016 г. / А. Нурша. - Астана; Алматы: ИМЭП при Фонде Первого Президента, 2016. - 76 с.

5. Сергеев А. Л. Приднестровье сегодня: проблемы и перспективы жизнедеятельности / А. Л. Сергеев; Рос ин-т стратег. исслед. - М. : РИСИ, 2015. - 112 с.

6. Концепция внешней политики Российской Федерации. Утверждена Указом Президента Российской Федерации от 30 ноября 2016 года № 640 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kremlin.ru/acts/bank/41451

7. Гущин А. В., Маркедонов С. М. Приднестровье: дилеммы мирного урегулирования : аналитическая записка [Електронний ресурс] / А. В. Гущин, С. М. Маркедонов. - М. : РСМД, 2016. - 12 с. - Режим доступу: http://russiancouncil.ru/common/upload/Transnistria_policybrief1.pdf

8. Военная доктрина Российской Федерации. Утверждена Указом Президента Российской Федерации от 25 декабря 2014 года № Пр.-2976 [Електронний ресурс]. - Режим доступу:‎ http://news.kremlin.ru/media/events/files/41d527556bec8deb3530.pdf

 

АНОТАЦІЯ

У статті проаналізовано основні напрями стратегії Росії щодо Республіки Молдова. Виявлені засоби, які застосовує Росія для збереження свого контролю над Придністров'ям та сфери впливу в Гагаузії. Дано оцінку перспектив впливу Росії на внутрішню та зовнішню політику Молдови.

Ключові слова: стратегія, сфера впливу, Молдова, Придністров'я, Гагаузія.

АННОТАЦИЯ

В статье проанализированы основные направления стратегии России в отношении Республики Молдова. Выявлены средства, применяемые Россией для сохранения своего контроля над Приднестровьем и сферы влияния в Гагаузии. Дана оценка перспектив воздействия РФ на внутреннюю и внешнюю политику Молдовы.

Ключевые слова: стратегия, сфера влияния, Молдова, Приднестровье, Гагаузия.