Події

Курильські острови і Україна
Олексій Волович
11.03.2017, 10:51

На перший погляд, здавалося б, де Курильські острови і де Україна? Який зв'язок між ними? Але виявляється, що в цьому глобалізованому світі дійсно все взаємопов'язане. У наш час ми нерідко буваємо свідками, коли наслідки будь-якої резонансної події в одному кінці світу виявляються в іншому. Прикладом цього можуть слугувати відносини Росії з Японією на сході і з Україною на заході.

Україну і Японію зближують дві схожі проблеми - окупація Росією української та японської територій: в Україні - це Крим і частина Донбасу, а в Японії - 4 південні острови Курильської гряди. Як і Японія, що намагається протягом останніх 70 років повернути ці острови, Україна послідовно відстоює повернення анексованого Криму та окупованої частини Донбасу до свого правового поля. Японське керівництво рішуче підтримує прагнення Києва відновити територіальну цілісність України. Будучи учасницею "Великої сімки", Японія незмінно проявляє солідарність із Заходом щодо політики антиросійських санкцій у відповідь на агресію Росії в Україні.

Японці не випадково пов'язують свою територіальну проблему Курильських островів з територіальної проблемою, що виникла в результаті російської агресії проти України, оскільки обидва ці прецеденти щодо зміни територіальних кордонів Японії та України виникли через застосування військової сили з боку Росії і мають бути розв'язані з урахуванням ідентичних міжнародних правових підходів.

Детальніше ми розглянемо питання взаємодії Києва і Токіо в кінці статті, а зараз спробуємо простежити та проаналізувати як власне виникла проблема окупованих Радянським Союзом так званих японських "північних територій" та які спроби вживалися досі для її вирішення.

Статус Курильських островів до Другої світової війни

До появи японців і росіян на Курильських островах в середині ХVІІ століття їх населяла автохтонна народність "айни", з яких на сьогодні залишилося в Японії близько 100-200 тисяч чоловік, практично повністю асимільованих з японцями. Перші російські землепрохідці із загону отамана Івана Москвітіна досягли берегів Охотського моря, Сахаліну і Курильських островів у 1639 році. На цей час японці

вже обживали південні острови Курильської гряди. Те, що Курильські острови носять айнські та японські назви, свідчить про першість айнів і японців перед росіянами в їх освоєнні. Навіть сама назва Курильських островів походить від слова "куру", що айнського мовою означає "людина". Але тим не менше і сьогодні серед російських політиків, наприклад з "Партії за справедливість", є такі, хто називає Курили "споконвічними російськими землями", вимагає дати островам російські назви і домогтися "юридичного визнання етноциду айнів з боку Японії". Втім, російським "борцям за справедливість" слід було б знати, що ще у серпні 1711 р. загін камчатських козаків під керівництвом Данила Анциферова та Івана Козирєвського висадилися на островах Шумшу і Парамушир, де "розбили загони місцевих айнів". І це був аж ніяк не поодинокий напад російських козаків на айнів.

У 1643 році острови обстежила голландська експедиція на чолі з Маартеном де Фрізом. 23 червня 1643 року де Фріз встановив на вершині найвищої гори на острові Уруп дерев'яний хрест, оголосивши цю територію власністю Голландської Ост-Індської компанії. Нові відомості про Курильські острови з'явилися після походу якутського козака Володимира Атласова на південну Камчатку у 1697

році та походу камчатських козаків у 1711 році, які силою зброї придушили опір місцевих айнів. У 1738-1739 роках наукова експедиція під керівництвом російського флотоводця Мартіна Шпанберга вперше нанесла на карту частину північних островів Курильської гряди.

У 1786 році імператриця Катерина ІІ видала указ про права на Курильські острови. На деяких островах були встановлені державні знаки-хрести з написом "Земля російського володіння". Деякі експерти стверджують, що ніхто тоді проти цих знаків не заперечував. Напевно тому, що ніхто їх не бачив. На відміну від айнів і японців, господарського освоєння островів в цей період Росія навіть не починала.

7 лютого 1855 року Японія і Росія уклали першу російсько-японську угоду - Симодський трактат, відповідно до якого Сахалін залишався у спільному володінні Росії та Японії. До Японії також відходили чотири південні острови Курильської гряди, а до Росії - всі інші.

7 травня 1875 року підписано Петербурзький договір, за яким Росія передала Японії права на всі Курильські острови на північ від о. Урупа в обмін на офіційну відмову Японії від територіальних претензій на острів Сахалін, що і так за фактом належав Росії. Вважається, що для Росії договір став прорахунком стратегічного значення. Росія фактично втратила вихід до Тихого океану, а Японія отримала можливість в будь-який момент почати морську блокаду Сахаліну і всього Далекого Сходу Росії, що і сталося за результатами російсько-японської війни 1904-1905 років, яку, як відомо, Росія "героїчно" програла: "...врагу не сдаётся наш гордый "Варяг" - пощады никто не желает..."

5 вересня 1905 році, за результатами російсько-японської війни, був підписаний Портсмутський мирний договір, згідно з яким Росія поступилася Японії південною частиною Сахаліну. 20 січня 1925 року Японія і СРСР встановили дипломатичні відносини. СРСР визнав положення Портсмутского мирного договору з деякими застереженнями.

Рішення Ялтинської конференції 1945 р.

В ході Другої світової війни Японія дотримувалася укладеного у квітні 1941 року з СРСР Пакту про нейтралітет. 11 лютого 1945 року на Ялтинській конференції СРСР, США і Велика Британія підписали письмову домовленість про вступ Радянського Союзу у війну з Японією за умови повернення йому після закінчення війни Південного Сахаліну і Курильських островів.

8 серпня 1945 року СРСР оголосив війну Японії і наступного дня почав бойові дії проти неї. Південні Курили були зайняті радянськими військами в серпні-вересні 1945 року в ході Курильської десантної операції. 8 вересня 1951 року в Сан-Франциско було укладено мирний договір між Японією і союзниками, згідно з яким Японія відмовилася від прав на території, суверенітет

над якими вона придбала за Портсмутським договором 1905 року. При цьому, згідно з офіційною позицією Японії, 4 найближчих до Японії острова Ітуруп, Шикотан, Кунашир та Хабомаї до складу Курильських островів не входили, і від них Японія не відмовлялася.

Представники СРСР запропонували внести в договір поправку про визнання суверенітету СРСР над усіма Курильськими островами, включаючи 4 південні, і Південним Сахаліном. Оскільки ця пропозиція не була врахована ("холодна війна" була вже в розпалі), Й. Сталін дав вказівку договір не підписувати, щоб зменшити міру його легальності. З того часу Японія вимагала від СРСР повернення чотирьох згаданих островів, але Москва ці вимоги незмінно ігнорувала.

Слід зазначити, що ні Портсмутський договір, ні Петербурзький не передбачали зміни приналежності чотирьох південних островів, якими Японія вже володіла ще відповідно до Симодського трактату. Росія вважає декларацію Ялтинської конференції основоположною, а попередні договори такими, що втратили свою юрисдикцію за результатами Другої світової війни. Японія ж вважає, що Симодский трактат залишається в силі, а договір Сан-Франциско не передбачає відмови Японії від Південних Курил.

19 жовтня 1956 року СРСР і Японія підписали Московську декларацію, відповідно до якої припинявся стан війни між СРСР і Японією та відновлювалися дипломатичні відносини. При цьому СРСР погоджувався на передачу Японії островів Хабомаї та Шикотан, але за умови укладення мирного договору. Однак пізніше під тиском США японська сторона відмовилася від підписання мирного договору. У другій половині XX століття питання про приналежність островів Ітуруп, Шикотан, Кунашир і Хабомаї залишався основною проблемою в японсько-радянських відносинах. У квітні 1991 року під час візиту в Токіо президент СРСР М. Горбачов вперше фактично визнав наявність територіальної проблеми між Японією і СРСР.

Проблема Курильських островів після 1991 р.

У 1992 році Росія запропонувала повернути Японії два з чотирьох островів, що знаходяться на північ від Хоккайдо, зробивши це перед укладенням мирного договору, а про долю решти двох островів провести переговори. Однак в Токіо цю пропозицію відкинули. У 1993 році була підписана Токійська декларація про російсько-японські відносини, в якій було зафіксовано прагнення сторін вирішити питання про територіальну приналежність чотирьох південних островів Курильської гряди.

У 1997-му в ході неформального саміту в Красноярську президент РФ Б. Єльцин і японський прем'єр Рютаро Хасімото домовилися про укладення мирного договору до 2000 р. За результатами зустрічі В. Путіна і прем'єр-міністра Японії Есіро Морі в Іркутську 25 березня 2001 року сторони домовилися прискорити проведення переговорів з метою укладення

мирного договору шляхом вирішення питання про приналежність островів Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї, таким чином, досягнувши повної нормалізації двосторонніх відносин. На ці 4 острова припадає приблизно половина загальної площі Курильської гряди, близько 5 тис. кв. км з 10 тис., і велика частина постійного населення - майже 16 тис. чол. з 18 тис. за станом на 2010 рік.

У січні 2003 року на зустрічі у Москві В. Путін і прем'єр-міністр Японії Д. Коїдзумі затвердили "Російсько-японський план дій", в якому, зокрема, зазначалося, що для просування переговорів з питання про укладення мирного договору "необхідно забезпечення у двосторонніх відносинах атмосфери, позбавленої емоцій та упередженості". У листопаді 2005 р. в рамках офіційного візиту в Токіо президент РФ В. Путін заявив про готовність Москви вирішити територіальну суперечку з Японією, проте конкретних дій і на цей раз не було.

В ході численних контактів з С. Абе В. Путін дав зрозуміти, що готовий розглянути шляхи вирішення територіальної суперечки між двома країнами. При цьому він зазначав, що вихід з даної ситуації має бути прийнятним компромісом, аби жодна зі сторін не відчувала програшу. У квітні 2013-го відбувся офіційний візит Сіндзо Абе до Москви, в рамках якого була утворена комісія на рівні заступників міністрів закордонних справ для ведення переговорів щодо спірних територій.

На 2014-й рік був запланований візит В. Путіна до Японії, але агресія Росії проти України та наступні санкції міжнародного співтовариства проти Кремля не сприяли створенню сприятливої атмосфери для цього візиту, і він відбувся лише у грудні 2016 року. До кінця 2012 року, коли Сіндзо Абе очолив другий уряд, між ним і В. Путіним вже встановилися досить довірчі відносини.

6 травня 2016 р. у Сочі відбулася 13-та зустріч В. Путіна з С. Абе, за три тижні до проведення 26-27 травня в Японії чергового саміту G7, що став третім самітом "Великої сімки" без В. Путіна. На цьому саміті лідери країн G7 підтвердили "осуд незаконної анексії Росією Кримського півострова" і закликали

Росію "виконувати свої зобов'язання з врегулювання ситуації на Донбасі відповідно до Мінських домовленостей". За 17 років свого правління В. Путін відвідав Японію всього лише 3 рази: у липні 2000 року під час зустрічі в рамках саміту G8 на Окінаві, під час офіційних візитів у вересні 2000 р. і в листопаді 2005 р. Така тривала перерва в 11 років між візитом 2005 року і візитом 15-16 грудня ц.р. пояснюється відсутністю сприятливої атмосфери для зустрічей на вищому рівні. І навіть напередодні останнього візиту Росія продовжувала чинити провокаційні дії, що могли б спричинити чергове перенесення візиту В. Путіна до Токіо.

Напередодні візиту В. Путіна до Японії в російських ЗМІ активно обговорювалися плани Кремля щодо зміцнення військової інфраструктури на Сахаліні і Курильських островах. Зокрема, обговорювалися можливості базування сил Тихоокеанського флоту (ТОФ) на острові Матус Курильської гряди. 22 жовтня міністр оборони РФ Сергій Шойгу повідомив про плани РФ побудувати

військову базу на Курилах. У листопаді Росія розмістила на Курильських островах Ітуруп і Кунашир в безпосередній близькості від японської території ракетні комплекси "Бастіон" та "Бал" з надзвуковими ракетами оперативного призначення, що викликало обурення з боку японського уряду та громадськості. Уряд Японії направив офіційний протест керівництву РФ.

Візит В. Путіна до Японії 15-16 грудня 2016 р.

Візит президента РФ 15-16 грудня до Японії був вже 16-ю зустріччю В. Путіна і С. Абе. Путін на три години спізнився на зустріч з Абе і відмовився від запрошення відвідати знамениті гарячі джерела в Нагато, рідному місті прем'єра. Питання про укладання мирного договору між Росією та Японією обговорювалося з В. Путіним протягом п'яти годин, в тому числі майже півтори години віч-на-віч, однак прогресу досягти не вдалося. Путін намагався обмежитись загальними обіцянками покращити відносини з Токіо і отримати у відповідь реальні поступки, а саме - скасування режиму санкцій. Але такі маневри Путіна виявилися безрезультатними. Зі свого боку, С. Абе розраховував на те, що тривала економічна рецесія в Росії та її потреба в японських інвестиціях змусять Путіна піти на поступки і компроміс в питанні чотирьох південних островів Курильскої гряди, проте він також прорахувався.

На заключній прес-конференції С. Абе і В. Путін заявили про готовність сторін налагодити "спільну господарську діяльність" в рамках "особливого режиму" на спірних островах. Що собою являє цей "особливий режим", ніхто поки що не знає. Його треба ще розробити. При цьому слід зазначити, що пропозиція про проведення "спільної господарської діяльності" аж ніяк не є новою ініціативою і була взята з архіву російсько-японського досьє. Так, відповідно до Московської декларації від 1998 року "Про встановлення партнерства між Російською Федерацією і Японією" було доручено створити підкомісію зі спільної господарської діяльності на островах Ітуруп, Кунашир, Шикотан і Хабомаї, але з того часу ніякого конкретного прогресу в цьому досягнуто не було.

На думку багатьох експертів, спільна економічна діяльність на південних Курилах буде нелегким завданням, оскільки неминуче виникнуть складні проблеми, пов'язані з суверенітетом і узгодженням законодавства двох країн. Таким чином, попередньо питання спільної господарської діяльності має бути опрацьоване експертами двох країн. С. Абе запропонував створити окрему структуру для

цього, укласти міжурядову угоду і відпрацювати механізм взаємодії. На думку експертів, від початку переговорів до переходу до практичної спільної господарської діяльності в кращому випадку пройде кілька років.

В ході переговорів сторони домовилися про активізацію економічного співробітництва. Зокрема, в сфері енергетики обговорювалося питання будівництва газопроводу з Сахаліну до Хоккайдо. Питання прокладки газопроводу має швидше геополітичний характер, ніж економічний, оскільки цілком відповідає ідеї "фікс" Путіна про поширення впливу Москви на інші країни шляхом їх зав'язки на російські газопроводи. Японія вже законтрактувала на тривалу перспективу достатні обсяги СПГ з декількох країн, але заради повернення "північних територій" японці, схоже, згодні імпортувати і "зайвий" російський газ, тим більше, що при необхідності його можна буде комусь вигідно перепродати, як це роблять європейці, продаючи російський газ Україні.

На переговорах обговорювалося також "футуристичне" питання про залізничне сполучення між Росією та Японією. Ще до візиту В. Путіна до Японії, керівники Сахалінської області і Хабаровського краю представили японським колегам 29 інвест-проектів на загальну суму 16 млрд дол., але реально Японія пообіцяла РФ інвестиції на відносно скромну суму

близько 2,5 млрд дол., що зовсім не відповідає можливостям Японії і масштабам Росії. Природно, інвестиції це не благодіяння і японці ніколи не вкладуть більше, ніж зможуть отримати натомість. У цілому в рамках візиту В. Путіна російські та японські бізнес-структури підписали пакет документів, що складається з 68 меморандумів та угод.

Деякі російські оглядачі оцінюють досягнуті домовленості про активізацію російсько-японського економічного співробітництва як прорив в економічній блокаді Росії з боку Заходу. Однак 15 грудня, в перший день візиту В. Путіна, міністр економіки Японії Хіросіге Секо заявив, що Токіо не має наміру підписувати з Росією економічні угоди, що суперечили б політиці санкцій, накладених на Москву країнами G7 "після анексії українського півострова Крим і в зв'язку з російською політикою щодо України". Очевидно, саме цим можна пояснити досить скромний обсяг інвестицій, обіцяних японськими бізнесменами Росії.

Говорячи про перспективи взаємодії Росії та Японії в питанні вирішення територіального спору між двома країнами, то вони значною мірою залежатимуть від терміну перебування С. Абе на посаді прем'єр-міністра. При цьому слід зазначити, що після Другої світової війни ніхто в Японії не очолював уряд так довго як С. Абе. І якщо у березні 2017 з'їзд правлячої ЛДП дозволить займати пост лідера партії дев'ять років, то він стане абсолютним "довгожителем" на посаді прем'єр-міністра, оскільки за японською конституцією глава правлячої партії одночасно займає і пост прем'єр-міністра. Такий можливий сценарій дозволить С. Абе очолювати уряд до 2021 року, за умови, що ЛДП виграє парламентські вибори у грудні 2018 року.

На переговорах у Токіо незримо була присутня і "третя сторона", тобто США - стратегічний союзник Японії. Напередодні візиту В. Путіна до Японії в російських ЗМІ досить багато писалося про те, що "після 1945 року Японія знаходиться в статусі геополітичної колонії США". Про це натякав і В. Путін у своєму інтерв'ю 13 грудня японським репортерам телеканалу "Ніппон" і газети "Іоміурі": "Нам потрібно зрозуміти ступінь свободи Японії і на що Японія сама готова піти". Здається, на переговорах з С. Абе тет-а-тет В. Путін говорив відвертіше про "залежність Японії від США".

В ході прес-конференції В. Путін прозоро натякав, що участь Японії в антиросійських санкціях та її союзницькі відносини зі США ускладнюють розвиток російсько-японських відносин: "Японія і США знаходяться в особливих відносинах. Я не знаю, як в таких умовах розвивати російсько-японські відносини. Я хочу, щоб ви врахували наші побоювання". Іншими словами, Путін хотів сказати: "Дистанцюйтеся від США і ми з вами все "порешаем". Цілком очевидно, що такі ходи Путіна не могли спрацювати за визначенням. Перебуваючи поруч з двома гігантами - Китаєм і Росією, Японія ніяк не може відмовитися від союзу з США.

При цьому слід зазначити, що і СРСР, і Росія не раз давали привід для зміцнення японсько-американського союзу. Ось останній приклад: 24 cічня ВВС Японії підняли по тривозі свої винищувачі у відповідь на наближення до кордонів країни трьох російських бомбардувальників Ту-95, що підлетіли до материкової частини країни з півночі, потім попрямували на південь до острова Окінава, облетіли навколо території країни, після чого повернулися в Росію.

На прес-конференції у Токіо російський президент також нагадав, що у 1956 році, коли СРСР і Японія підійшли близько до вирішення територіального питання, "США виступили проти, погрожуючи повністю встановити свій контроль над японським островом Окінава". На сьогодні 18% територій о. Окінава займають американські військові бази, за які японці оплачують 75% з бюджету їх утримання.

Однак і сьогодні Японія не виключає можливості розміщення військових баз США на двох островах південних Курил, якщо ті будуть передані Токіо. Про це на початку листопада 2016 р. під час зустрічі у Москві з секретарем Ради безпеки Росії Н. Патрушевим заявив його японський колега Сетаро Яті. Перед самим візитом В. Путіна про це

нагадало також впливове японське видання - газета "Асахі". На думку деяких експертів, Вашингтон не перешкоджатиме поглибленню російсько-японських відносин, якщо це не призведе до послаблення американо-японського союзу. На думку інших експертів, Вашингтон зацікавлений в збереженні територіальної суперечки між Росією і Японією навколо Курил, оскільки це, з одного боку, робить Японію "керованішою" в якості головного союзника США в Азійсько-Тихоокеанському регіоні, а з іншого - послаблює позиції Москви у цьому регіоні. Слід зазначити, що імператор Японії Акіхіто не прийняв В. Путіна, згідно з японською традицією, для того, щоб продемонструвати солідарність Токіо з Вашингтоном і Брюсселем з приводу політики стримування Росії.

Україна також досить відчутно "була присутня" на переговорах В. Путіна і С. Абе в Токіо. Одним з аспектів політичної складової взаємодії РФ і Японії є ставлення обох країн до нинішньої військово-політичної ситуації на південному сході України, що виникла в результаті російської агресії. За наполяганням С. Абе ситуація в Україні обговорювалася на переговорах, хоча В. Путін всіляко намагався цього уникнути. Ще 13 грудня у своєму інтерв'ю для японських ЗМІ він висловлював "щире нерозуміння" ув'язки японсько-російських відносин з ситуацією в Україні і Сирії: "Японія ввела проти нас економічні санкції. Чому? В результаті подій на Україні або в Сирії? Де Японія і японсько-російські відносини, і де Сирія і події на Україні?!". Ну, не розуміє товариш Путін цього, і все тут!

Японці не з чуток знають, що таке окуповані території, тому відразу після незаконної анексії Криму Росією, Токіо рішуче підтримав Київ і приєднався до всіх західних санкцій проти РФ. У березні 2014 року в розпал російської агресії в Криму Японія, разом з США і Євросоюзом, ввела санкції проти Росії. Японський уряд призупинив консультації з Кремлем про пом'якшення візового режиму, увів персональні санкції щодо 23 російських громадян і заборону на поставки в Росію зброї та військових технологій. Японія також заборонила в'їзд ряду діячів з оточення Путіна і представників "ЛНР" і "ДНР". П'яти російським банкам - Ощадбанку, Зовнішекономбанку, ВТБ, "Газпромбанку" і "Россельхозбанку" - закрили можливість придбання японських облігацій для страхування ризиків.

У червні 2015 року уперше в історії українсько-японських відносин Україну, без заїзду до Москви, відвідав прем'єр-міністр Сіндзо Абе, а в липні 2016 року у Києві побував міністр закордонних справ Фуміо Кисида. 5-7 квітня президент України П. Порошенко здійснив офіційний візит до Японії на запрошення прем'єр-міністра

С. Абе. На початку грудня 2016 року прем'єр-міністр Японії С. Абе провів телефонні переговори з українським президентом П. Порошенком, в ході яких поінформував свого українського колегу про зміст майбутніх переговорів з В. Путіним, обговорив ситуацію на південному сході України, а також питання продовження і подальшого посилення санкцій проти Росії. Лідери двох країн обговорили проведення у 2017 році Року Японії в Україні. П. Порошенко запросив прем'єра Японії відвідати Україну з візитом у зручний для нього час.

На сьогодні загальний пакет допомоги Україні з боку Японії досяг 2 млрд дол. і є найбільшим серед всіх країн-спонсорів України. Значна частина цієї суми спрямована на зміцнення обороноздатності Збройних сил України. Японія передала поліцейським України 9,5 тисячі комплектів зимової форми. Крім того, Японія надала для української поліції 1 500 автомобілів "Тойота Пріус".

У середині січня 2017 року уряд Японії передав Центральному клінічному госпіталю Державної прикордонної служби України медичне обладнання вартістю 22,5 млн грн. Президент України П. Порошенко і посол Японії Шигекі Сумі взяли участь у церемонії передачі цього обладнання в госпіталі.

26 січня 2017 р. президент П. Порошенко направив привітання прем'єр-міністру Японії Сіндзо Абе з нагоди 25-ї річниці встановлення дипломатичних відносин між нашими державами. Глава Української держави зазначив, що протягом цих років Японія була для України щирим другом і надійним партнером на міжнародній арені та у двосторонніх взаєминах. П. Порошенко підкреслив, що українська сторона високо цінує принципову позицію Токіо щодо підтримки суверенітету і територіальної цілісності України та глибоко вдячна за сприяння здійсненню реформ у нашій державі.

В свою чергу, прем'єр-міністр Японії Сіндзо Абе також привітав Україну з річницею встановлення дипломатичних відносин з Японією, наголосивши, що незважаючи на складну ситуацію, в якій опинилась Україна, дружні відносини між нашими державами, є незмінними. "Японія, як друг України та партнер, що поділяє основні цінності - такі, як верховенство права і територіальна цілісність, продовжуватиме й надалі тісну співпрацю, а також підтримку зусиль України у її реформаторському процесі та в збереженні миру і стабільності в державі", - наголосив прем'єр-міністр Японії.

Висновки і прогнози

У рамках візиту В. Путіна до Токіо у грудні 2016 року, як і під час попередніх переговорів лідерів Росії та Японії, зближення позицій сторін з питання укладення мирного договору і рішення давнього територіального спору між двома країнами не відбулося та не могло відбутися, оскільки для Москви питання повернення Японії "північних територій" є предметом торгу. Москва поставила питання руба: допоможіть нам у розвитку нашої інфраструктури на Далекому Сході і в Східному Сибіру, а потім поговоримо про мирний договір. Таким чином, право на повернення "північних територій" Японія має "відпрацювати". Значною мірою показушну мілітаризацію Росією Курильських островів, на наш погляд, також слід розглядати як підвищення Кремлем ставок у торзі з Японією: так і бути, ми приберемо наші ракети з островів Ітуруп і Кунашир, а ви вже, будь ласка, подумайте про інвестиції в нашу інфраструктуру на Далекому Сході і на Курильських островах.

Для Росії з її незначним ВВП (3.7 трлн дол. станом на 2015 р.) по відношенню до величезної території в 17 млн кв. км особливо складно створювати, розвивати і підтримувати промислову інфраструктуру в Сибіру і на Далекому Сході (70% всієї території РФ), де щільність населення становить 2 особи на 1 кв. км, в той час як в сусідніх Китаї та Японії відповідно - 140 і 337 чоловік на 1 кв. км. При цьому населення в Сибіру і на Далекому Сході, що становить всього близько 20 млн чоловік, постійно зменшується в межах 100 тис. чол. на рік. Сумарний ВВП Китаю та Японії становить 24.1 трлн дол. (у Китаю - 19.3 трлн дол. і в Японії - 4.8 трлн дол. станом на 2015 р.), що в 6.5 рази більше ніж ВВП Росії. Що стосується людських ресурсів Китаю, то загальновідомо, що за цим показником він посідає перше місце у світі - 1 373 млн осіб, що майже в 10 разів більше ніж у Росії - 142 млн осіб. Але можливо не всі знають, що на території Японії (378 тис. кв. км), яка в 45 разів менше території Росії, проживає 126 млн осіб, що співставно з населенням Росії. Ці нескладні розрахунки дають нам підставу стверджувати, що без залучення китайських та японських людських і фінансових ресурсів Сибір та Далекий Схід приречені на деградацію. Тому експансія Китаю та Японії в Сибіру і на Далекому Сході неминуча. Питання тільки в тому - в яких формах і темпах це відбуватиметься.

Японія потрібна Росії для збалансування її відносин з Китаєм, який на сьогодні виступає монополістом у сфері інвестицій в Сибіру і на Далекому Сході. Конкуренція між Китаєм та Японією за російські ринки і ресурси вигідна Росії, оскільки дозволить їй мати більш широкий діапазон свободи і вибору в моделюванні економічних відносин з цими країнами. Видається, що співпрацею з Китаєм та Японією для розвитку Сибіру і Далекого Сходу Росія не обмежиться та намагатиметься нарощувати економічну співпрацю з іншими країнами Азійсько-Тихоокеанського регіону. Така перспектива відповідає планам Кремля розробити стратегію східної політики Росії, про що говорив В. Путін у своєму посланні Федеральним Зборам 1 грудня 2016 р. Спроби "розвернути Росію на Схід" пов'язані також з погіршенням її відносин з країнами Заходу в результаті агресії Росії проти України. Але Путіну не слід забувати, що Захід представлений і в АТР такими країнами як США, Канада, Австралія і та ж Японія. Так що Путіну від Заходу нікуди не дітись. І повноцінна співпраця Росії зі згаданими "прозахідними країнами" в АТР можлива тільки після виходу Путіна з Криму і Донбасу.

Путін розраховує на те, що заради досягнення компромісу по територіальному спору і активізації економічного співробітництва з Росією, Японія пом'якшить або скасує чинні антиросійські санкції, пов'язані з агресією Росії проти України. Таким чином, Кремль намагається внести розкол в солідарну позицію "Великої сімки" з українського питання. З іншого боку, не слід виключати, що відпрацьований формат спільної господарської діяльності Росії з Японією на окупованих південних Курилах Путін потім може запропонувати Україні впровадити в Криму за формулою: "один півострів для двох країн". І якщо до влади в Україні, не приведи Господи, повернуться регіонали та їх "попутники", то швидше за все вони з такою гіпотетичною пропозицією Путіна погодяться.

Видається, що і в майбутньому, незважаючи на маневри Путіна, японське керівництво не відійде від принципової позиції щодо всебічної підтримки України в її конфронтації з путінською Росією. Друг пізнається в біді. І сьогодні ми можемо сказати, що хоча Японія і розташована далеко від України, але вона, як жодна інша країна у світі, надає нам найважливішу дружню підтримку та допомогу, додаючи нам сил боротися за краще майбутнє України та її звільнення від російської окупації. 2017 рік згідно з Указом Президента України за № 1/2017 оголошено Роком Японії в Україні. Це ще одне свідчення тому, що далека Японія - наш близький друг і надійний партнер. Поки у нас є такі друзі - ми непереможні. І ми маємо робити все можливе і неможливе для того, щоб таких друзів як Японія у нас ставало більше.