Події

Євангеліє, видане гетьманом України Іваном Мазепою та господарем Валахії К. Бринковяну у 1708 році арабською мовою у м.Алепо (Сирія) – невідомі аспекти
Теофіл Рендюк
13.04.2017, 22:16

Частина І

Широке відзначення у 2014 році 375-ї річниці від дня народження видатного гетьмана України Івана Мазепи та 305-річчя від дня його смерті, а також 300-річчя від обезглавлення Османською імперією його друга та партнера по всебічному співробітництву в політичній, дипломатичній, економічній, військовій, культурній та духовній сферах, господаря Валахії Константіна Бринковяну надало нового імпульсу у пошуку всього маловідомого або зовсім покритого історією, пов'язаного зі шляхетною меценатською діяльністю українського та валаського лідерів європейського ґатунку не лише в рамках двох держав, а й далеко за їхніми межами.

До такої сторінки належить й окрема діяльність І. Мазепи та К. Бринковяну, спрямована на надання реальної допомоги православним християнам арабського світу з центром у м. Алепо, нинішня Сирія, щодо всебічної підтримки їх істинної віри у всемогутнього нашого Бога Ісуса Христа. Конкретним результатом такої діяльності стало видання "Євангелія" арабською мовою їхніми спільними зусиллями у січні 1708 року у цьому місті, за власні кошти українського гетьмана, але у друкарні, що була подарована арабським православним християнам господарем Валахії К. Бринковяном.

Із самого початку зазначимо, що українським фахівцям та дослідникам відомо про сам факт існування такого "Євангелія". Наприклад, у нарисі Миколи Андрусяка, виданого у 1942 р. у Празі під назвою "Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч", вміщена лише інформація про те, що широкомасштабна меценатська діяльність гетьмана України в інтересах православної церкви не обмежувалася українською територією, але охопила й країни Південно-Східної Європи та Близького Сходу, які на той час перебували під ярмом Османської імперії. М. Андрусяк, зокрема, писав: "Збереглися до наших днів примірники арабського Євангелія, виданого коштом Мазепи в Алепо у 1708 році для богослужбового вжитку православних сирійців; передмову до цього видання написав тодішній Антіохійський Патріарх Афанасій, який славив Мазепу за його щедрість та мудрість, бажав йому довговічності і поручав православним священикам і мирянам арабських земель молитися за нього" [1].

Проте ніхто в самій Україні дотепер не бачив і не тримав в руках хоча б одного з примірників зазначеного вище "Євангелія" арабською мовою. І не тому, що боялися оголошеної у жовтні 1708 р. анафемі Івану Мазепі через його перехід на бік шведського короля Карла ХІІ або тому, що за майже 74 роки панування комуністичної ідеології в Україні ставлення до видатного борця за незалежність нашої держави отримала додаткове негативне забарвлення, а тому що це раритетне видання просто не потрапило до України - при всьому бажані арабських християн на чолі з Антіохійським Патріархом Афанасієм ІV Даббасом (1685-1694 рр. та 1720-1724 рр.). А між цими роками - Алепським Митрополитом (1695-1719 рр.), який після 1695 року неодноразово мандрував територіями численних православних країн, у тому числі й України, у пошуках підтримки для Православної Церкви Близького Сходу, щиро отримуючи її й від І. Мазепи. Слід окремо підкреслити, що контакти між І. Мазепою та слугою Божим Афанасієм ще до видання "Євангелія" арабською мовою були дуже активними. І. Мазепи як меценат та глибоко віруюча людина добре усвідомлював значення зв'язків Православної Церкви України з Єрусалимською, Александрійською й Антіохійською патріархіями як важливого чинника засвідчення її належності до всесвітньої християнської цивілізації. Тому він періодично і направляв до цих первородних острівців істинної віри свої цінні дари, а також приймав чисельні делегації від них. Про те, що І. Мазепа підтримував тісні зв'язки з православ'ям Близького Сходу, що здійснювалися, перетинаючи території Молдови та Валахії, звідки шлях українських посланців продовжувався через столиці цих князівств - містами Ясси та Бухарест, а далі через Дунай на Південь, свідчить і такий цікавий факт. У червні 1707 року гетьман інспектував стан завершення спорудження, як відомо, також за його кошти, київських захисних споруд з чотирма вежами і трьома воротами навколо Печерської Лаври (довжина стіни <st1:metricconverter productid="1 190 м" w:st="on">1 190 м</st1:metricconverter>, товщина - до <st1:metricconverter productid="3 м" w:st="on">3 м</st1:metricconverter> і висота <st1:metricconverter productid="7 м" w:st="on">7 м</st1:metricconverter>), що перетворили відповідну частину правого берега Дніпра на справжню фортецю. "Тут як розкопували гору печерську, - писав М. Костомаров, - знайдено було купу старих монет... Антіохійський Патріарх, якому послали їх на показ, назвав їх ассирійськими" [2]. Шлях гетьманських кур'єрів до Алепо та назад прямував, очевидно, і на цей раз перевіреним способом - володіннями двох православних князівств, до господарів яких у І. Мазепи була достатньо велика ступінь довіри, та в обхід небезпечних просторів Північного та Північно-Західного Причорномор'я, повністю контрольованих кримськими та буджацькими татарами, а також їх господарем - ще достатньо могутньою на той час Османською імперією.

Все це підтверджує роль придунайських князівств як зв'язуючого моста, у тому числі і між церквою у країнах Східної та Південно-Східної Європи й православними віруючими мусульманського простору. За цих умов, можна з великим ступенем вірогідності припустити, що під час неодноразових відвідань згаданим вище Антіохійським Патріархом/Алепським Митрополитом Афанасієм цих країн відбулися і відповідні контакти з гетьманом України, який дав згоду на фінансування видання "Євангелія" арабською мовою. Тому не можна не погодитися із думкою сучасного румунського дослідника духовних звязків між православієм та християнами Близького Сходу Даном Рипе-Буйкліу, коли він аргументовано стверджує про існування тісного співробітництва між українськими, молдовськими та валаськими високими церковними ієрархами та політичними діячами того часу, з одного боку, та Антіохійським Патріархом/Алепським Митрополитом Афанасієм, з іншого [3]. Поруч з іншими конкретними кроками, спрямованими на підтримку Православної Церкви Близького Сходу, яка, починаючи з 1516 р., стогнала під турецьким ярмом (наприклад, Єрусалимській, Александрійській та Антіохійській патріархіям - остання була заснована ще у 38 р. н.е. апостолами Петром і Павлом - не дозволялося будувати храми, видавати духовну літературу, а православним віруючим - вільно жити у мусульманському середовищі), український лідер зробив цим самим унікальний крок, що увіковічив пам'ять про нього назавжди.

Тому з перших років державної незалежності, українські вчені та дипломати здійснили комплекс заходів з метою виявлення та дослідження не лише додаткових аспектів, пов'язаних із зарубіжною діяльністю І. Мазепи в цілому, але й щодо невідомих сторінок появи, розповсюдження та долі його "Євангелія" арабською мовою. Одним із конкретних спільних кроків українських вчених та дипломатів стала проведена влітку 1993 року наукова експедиція Національної академії наук України за маршрутом Батурин - Київ - Бендери - Варниця - Ясси - Галац - Бухарест, під час якої було виявлено єдиний в Румунії примірник арабського "Євангелія". Перед румунською стороною було порушено питання про можливу передачу Україні цього унікального видання, але отримати його так і не вдалося, оскільки румунське законодавство, як і відповідні правові норми будь-якої іншої країни, не дозволяє відчужувати цінності, що належать до національної культурної та духовної спадщини і зберігаються лише в одному примірнику. Тому була використана єдина можливість - привезти до Батьківщини якісний електронний варіант, що і було зроблено у 2009 році, з метою перевидання та розповсюдження серед науковців-дослідників та депонування у музеях у Батурині, Києві та в інших містах копій мало ким баченої в Україні арабської версії чотирьох Євангелій Нового завіту.

Але до того, як буде опублікована адекватна копія "Євангелія" арабською мовою, доцільним уявляється висвітлення невідомих в Україні даних про історію її Бухарестського оригіналу, розшифрування титулів гетьмана на початковій сторінці самого видання, аналіз та оприлюднення перекладів із грецької та арабських мов початку ХVІІІ століття вступної частини, автором якої був згаданий Антіохійський Патріарх Афанасій, доля цього "unicum exemplarium" [4] протягом ХVІІІ-ХІХ століть, коли у 1882 році відомий румунський колекціонер, підполковник Дмітріє Паппазоглу, який, маючи очевидні мусульманські коріння, високо цінуючи раритетність видання, вирішив надати його для подальшого зберігання в Бібліотеці Румунської Академії. Завдяки цьому шляхетному кроку, ми і змогли через понад 130 років знову доторкнутися до великої справи І. Мазепи та К. Бринковяну.

Для початку зазначимо, що сам факт появи арабського варіанту "Євангелія" яскраво свідчить про три важливі речі: перше - про глибоку віру самих І. Мазепи та К. Бринковяну у Бога та їхню впевненість у тому, що таким шляхом вони донесуть Слово Боже до свідомості гноблених оточуючим мусульманським світом арабів - православних християн; друге - про високий рівень духовності та культури українського і валаського лідерів, перший з яких за майже 22 роки свого гетьманування (1687-1709 роки), а другий - за понад 25 років господарювання (1688-1714), багато зробили для зміцнення православної віри шляхом будівництва та реставрації церков, а особливо книговидавництва, не лише в Україні та у Валахії, але й за їх межами, у тому числі в арабському християнському просторі; третє - про мультікультурність, поліглотність і багатогранність внутрішнього духовного світу видатного борця за незалежність України та блискучого захисника християнства, що слугувало суттєвим чинником для зростання їхнього шляхетства та зміцнення авторитету серед близьких і далеких народів.

Про це достатньо свідчать висловлені слова вдячності Антіохійським Патріархом (на момент виходу "Євангелія" - Алепським Митрополитом) Афанасієм на адресу І. Мазепи, надруковані у вступній частині Святого Письма грецькою та арабською мовами.

Водночас, існують серйозні підстави вважати, що, після виходу і блискавичного розповсюдження в арабському християнському світі "Євангелія", щиро вдячні віруючі в Ісуса Христа араби поспішили відрядити до І. Мазепи, а також до К. Бринковяну, який у 1706 році подарував їм друкарню, де й було надруковано Святе Письмо, спеціальну експедицію із багатими подарунками та декількома примірниками цінного нововидання для їх вручення двом передовим на той час лідерам-просвітникам як доказ, що меценатська допомога останніх дала унікальний результат. Із врахуванням природно-кліматичного чинника така експедиція не могла вирушити з сирійського міста Алепо раніше весни 1708 року, тому що саме цей період був найсприятливішим як для подорожуючих, так і для коней, на яких вони виїхали та яких без проблем можна було годувати свіжою зеленою травою дорогою вздовж всього маршруту: Алепо - Стамбул - Бухарест - Київ - Батурин, тобто до самої гетьманської столиці того часу. Через велику відстань експедиція рухалася повільно, часто і надовго зупиняючись для відпочинку та заміни коней у придорожніх постоялих дворах. Її керівники були впевнені, що до початку холодної пори року вони благополучно дістануться Батурина, де планували перезимувати у палацах "славетного пана гетьмана Івана Мазепи", як зазначалося у вступі до "Євангелія", а наступного року повернутися із черговою партією щедрих подарунків від нього.

Проте не все сталося, як планувалося. Спочатку експедиція, після перетину Дунаю, завернула на захід - до столиці Валахії, де на тривалий час була прийнята в Бухаресті та Могошоаї господарем К. Бринковяну, який також вніс свою частку у появу "Євангелія" арабською мовою. Взаємний обмін почестями, подарунками, компліментами та, особливо, огляд і захват від щойно завезених примірників Святого Письма, безкінечні прийняття та підготовка листів як для І. Мазепи, так і для духовних ієрархів арабів православних-християн зайняло набагато більше часу, ніж передбачалося при плануванні експедиції. Мабуть, цей фактор, разом із нестерпною літньою спекою, що позбавила подорожуючих відповідного комфорту, а їхніх коней - можливості знайти дешевий підніжний корм, і стали вирішальними при прийнятті відповідальними за експедицію рішення перезимувати у Бухаресті та подолати другу половину дороги до Батурина весною наступного 1709 року, що, як з'ясувалось із часом, став доленосним та трагічним для І. Мазепи. Ніхто, крім Господа Бога, самого І. Мазепи та його вірного слуги і майбутнього спадкоємця булави - на той час генерального писаря Пилипа Орлика, не знав, що арабська експедиція ніколи не доїде до Батурина, а оригінал "Євангелія" арабською мовою не потрапить до рук гетьмана, і до 2009 року не стане надбанням українських духовних пасторів, дослідників, експозицій українських історичних музеїв і, нарешті, арабів православних-християн, які проживають в Україні.

Головна причина - радикальна зміна геостратегічної ситуації у Центральній та Східній Європі через неочікуваний для царя Росії Петра І та більшості європейських лідерів того часу перехід І. Мазепи з усім гетьманським скарбом та значною частиною війська на бік непереможного до того часу короля Швеції Карла ХІІ, багатотисячна армія якого, у пошуках союзників, амуніції та фуражу, на початку осені 1708 року перетнула межі України.

Для самого І. Мазепи, на тлі різкого та безпрецедентного ускладнення відносин з молодим, вимогливим та амбітним російським царем, цей момент став вирішальним.

За умов поступового погіршення відносин гетьмана з російським царем та паралельного з цим його наближенням до польського короля С. Лещинського, а через нього - започаткування контактів і з Карлом ХІІ, спостерігалося активне використання І. Мазепою можливостей молдовських, болгарських та сербських кур'єрів, які в Європі менше потрапляли у поле підозри численних російських агентів. Так, молдовський посильний забезпечував таємне листування між гетьманом та княгинею Ганною Дольською - першою дружиною князя М. Вишневецького, яка була рідною тіткою польського короля С. Лещинського. Вона, у свою чергу, підтримувала зв'язки з королем, що напередодні історичного виступу І. Мазепи від 1 жовтня 1708 року мало для гетьмана велике значення. У шифрованому листі княгині Г. Дольської, одержаному І. Мазепою у Києві 16 вересня 1707 року, був укладений також лист від С. Лещинського, в якому король обіцяв прийняти козаків по-батьківськи та задовольнити їх бажання. "Княгиня Дольська надіслала мені через одного волоха сей лист, зашивши його у шапку посланцеві", - такими словами одного жовтневого вечора 1707 року гетьман повідомляв своєму генеральному писареві П. Орлику про отриману кореспонденцію з Польщі, в якій С. Лещинський викладав свої пропозиції щодо можливих майбутніх політичних взаємостосунків, спрямованих проти Росії [5]. Ці переговори у глибокій таємниці були завершені на початку 1708 року укладенням формальної угоди між гетьманом І. Мазепою і королем С. Лещинським. Вони ж відкрили прямий шлях до підготовки укладення І. Мазепою військово-політичного союзу із Карлом ХІІ. Безпосереднім свідком усього цього, як генеральний писар та довірена особа гетьмана, був П. Орлик. Показовим є такий достеменний факт: коли пізнім вечором у жовтні 1707 року П. Орлику стало відомо від самого І. Мазепи про його плани щодо С. Лещинського та Карла ХІІ, генеральний писар настільки налякався та став безперервно молитися Богові, що у дощ вийшов з помешкання та став шукати бідних жебраків, аби віддати їм милостиню та просити, щоб і вони молилися за оберігання гетьмана від нещастя.

Безперечно, учасники згаданої вище експедиції влітку та на початку осені 1708 року, не поспішаючи перетинати кордон з Україною, не могли навіть гадки мати про такі доленосні для І. Мазепи та українського народу речі. За великим рахунком, це й врятувало їм життя, оскільки присутність у Батурині на початку жовтня того року, коли повністю було знищено не лише 3-тисячний гарнізон, який був призначений І. Мазепою для захисту гетьманської столиці, але й всі її мешканці, завершилася би для них трагічно. І навряд чи врятувалося би від страшної пожежі та, особливо помсти і знущання царських військ, само "Євангеліє" арабською мовою. На жаль, та нищівна пожежа на понад 300 років знищила пишність та величність до того процвітаючої столиці гетьманської України. Про все це члени експедиції дізналися на початку жовтня 1708 року і у великому поспіху покинули Бухарест, залишаючи там і привезені примірники "Євангелія" арабською мовою. Зрозуміло чому, в силу численних війн, окупації, пограбувань та гірких людських трагедій, з них скрізь століття дійшов до наших днів лише один. Цікавим є опис цього раритетного Святого Письма, виданого для "православних віруючих, які на землях арабських проживають, що є однією з частин Землі". Титульний лист відображає назву:

"Книга

Чистого Святого Євангелія, яскравого сяючого факелу чотирьох духовних євангельських апостолів сподвижників Матвія, Марка та дорогих провісників Луки та Іоанна, надрукована нещодавно

на кошти славетного пана гетьмана Івана Мазепи, у пошуку нагороди Божої та покаяння і це у році тисяча сімсот восьмому від Різдва Христового у місяці січні".

Видане за кошти І. Мазепи "Євангеліє" включає 243 пронумеровані сторінки, а також три чистих аркуша. Текст викладений лінійно з дотриманням полів, надаючи їм форму суворих рамок. Назви розділів та підрозділів нанесені червоним кольором, а основний текст - чорним. Титульний лист, крім назви, орнаментований пишною квіткою у вазі, а наприкінці кожного розділу нанесені друкарські композиції із зображенням голів янголів.

Окреме місце, як з друкарської, так і зі змістовної точок зору, посідає зображення герба Івана Мазепи. В його верхній частині виділяється великий овальний щит, виконаний у характерному для того часу стилі бароко, оточеного листами, над якими домінує окрилена янгольська голова. У центрі цього овалу фігурує сцена мучеництва Апостола Андрія, а також символічний накладний хрест, який стоїть на власній основі. У збільшеній формі представлено висхідний місяць (ліворуч) та сонце із 12-ма проміннями.

У нижній частині також відображено овальний щит, але меншого розміру. Він вміщує елементи, характерні для гетьманського герба до 1700 року (тобто до нагородження царем Петром І гетьмана І. Мазепи орденом "Святого Андрія Первозванного", заснований 21 серпня того ж року) - двокінцевий зверху хрест із висхідним місяцем ліворуч та сонцем/зіркою праворуч внизу. По боках розміщено символ влади - булава, а також гармати, списи, шабля, литавра, обрамлені бойовими прапорами.

У верхній частині другої сторінки "Євангелія" у рукописному виконанні грецькою мовою розміщений текст, що в перекладі українською мовою звучить так:

"Благословенний Іван Мазепа, Гетьман Її Царської Величності Війська Запорізького, кавалер Ордена Святого Апостола Андрія Первозванного".

Особливе значення, на наш погляд, мають п'ятнадцять букв-ініціалів, виконані староукраїнською та грецькою мовами, що оточують другу сторінку "Євангелія" з усіх боків у такій послідовності:

Г., Ї., М., В., / Є., Ц., / П., В., / З., E. (грец.), / Ч., С., / А., А. / К.

Робота над їх розшифровкою довела, що кожна з них є носієм важливої інформації щодо відповідних посад, титулів та рангів українського лідера, зокрема, буква Г. розшифровується як Гетьман, Ї. - Іван, М. - Мазепа, В. - Васілеус, ... П. - Ордена, В. - Високоповажний, ...З. - Запорізький, ... С. - Святий, ... А. - Апостола, А. - Андрія, К. - Кавалер.

Наступна сторінка "Євангелія" вміщує слова глибокої вдячності, написані Афанасієм грецькою мовою. Її український переклад виглядає таким чином:

"До Благочестивого, Височайшого та Світлішого Пана Гетьмана всієї Малої Русі та військ її Царської Величності Запорізьких, Кавалеру Славетного ордена Святого Андрія Первозваного Пану Ясновельможному Іоанну Мазепі.

Запис святих сказаній,

Чиїм коштом було видано мовою арабською, надруковано

Боже Святе Євангеліє.

Шановний Іоанне Мазепа, від усієї країни Арабської

Шану для Русичів ти маєш.

Вірний, як належить, вдосконалюєш себе, ревнителю без докорів,

Святі слова Божі своїм коштом видаєш

задля інших.

Отже ти дав життя Книзі Божій, забезпечивши її друк необхідними коштами,

Провісництво божих слів зробив зрозумілим для віруючих країни Арабів.

Посів ти достойне місце, відвідавши міста Антіохії,

Мазепа Іоанне, Гетьмане щасливий

Та володар Малої Русі благочестивий.

Рятівник численних душ,

На славу Божою твоя милість,

Най вона завжди буде з тобою.

За це молитимуся

Вашої Величності смиренний у Бозі бажає

в країні Арабів благочестивий в обох станах".

(Переклад тексту з грецької на українську мову здійснено вперше)

Антіохійським Патріархом/Алепським Митрополитом Афанасієм також написані унікальні вірші-вдячності на адресу І. Мазепи, що всіляко хвалять та звеличують гетьмана за його неповторний шляхетний крок. Вони мають вступну частину та виконані у формі запитання і відповіді, а саме:

"О високий пане, величний гідністю

Іван Мазепа, який стоїть на чолі Русі

Ви отримали хвалу від арабських синів

Віра їхня стала глибокою від того, хто запалює думки

Оскільки Ваше велике положення є опорою, яка реалізувалася

для віри, що характеризується чистотою, виправданням та святістю

Ви даруєте їм від Вашої щедрості милість

Про яку говорив Бог у Євангелії у проникливому стилі.

Питання

Хто є для нас помічником та обдаровує нас

Цією книгою шляхетною, що дарує просвітлення?

Я маю на увазі провісника, який охопив

Вислови Господа нашого Ісуса про благу звістку

Разом з тим, що істинність нашого походження проявилася на

нас, синів арабських, і чітко підтвердилася.

Проте віросповіданням ми підкоряємося

Трону Антіохійському найшановнішому.

Відповідь

Іван Мазепа, гетьман, відомий

чеснотами, та який виявив благодіяння та милість

Хто звеличився очолюванням Малої Русі

Віра якої яскраво засяяла та здійнялася,

Хто зберіг славу її і він для неї - честь

І хто прославив її ім'я високо як небо

І той, хто сповнений благодіяннями, які пізнані завдяки йому,

Вони напоюють душі, коли ті відчувають спрагу.

Він подарував нам високу Книгу за свій кошт,

Прославляючи Господа з величезною тугою за ним

І, оскільки, він одарив нас своїми шляхетними вчинками,

Хай довгим буде його вік великодушно.

Моляться за Вас, Ваша Велика Честь, священнослужителі

та прості правовірні,

що проживають в арабських країнах

Іменем Отця і Сина і Святого Духа Єдиного Бога".

Після цих віршів, переповнених славою та молитвою за І. Мазепу, слідують чотири сторінки у формі звичайного тексту, також адресованих гетьману тим же Афанасієм. Українська версія цього безцінного з точки зору як історико-лінгвістичної, так і змістовної є такою:

"Високопоставленому Вельмишановному Пану,

шановному високому керівнику канцелярії, достойному та благородному, поважному, шляхетному та славетному Гетьману блискучої країни Малої Русі, кавалеру Царської Величності Війська Запорізького та славного чина Святого Апостола Андрія,

Іванові Мазепі,

улюбленому нашому духовному сину, щастя Вам та благословення Бога-Отця, Вчителя нашого Ісуса Христа та Духу Святого, що втішає, який осяяв своїм сходженням божих чистих святих апостолів".

(Завершення статті читайте у наступному номері "З.С.")

Список використаних джерел:

1. Маланюк Є. Illustrissimus Dominus Mazepa - тло і постать. Андрусяк М. Гетьман Іван Мазепа як культурний діяч. - Київ: "Оберіг". - 1991. - С. 37.

2. Історичні монографії Миколи Костомарова. Том Х. Мазепа. Ч. І. - Львів: Видавництво наукового товариства ім. Шевченка. - 1895. - С. 148.

3. Râpă-Buicliu Dan. Note bibliologice privind Biblie. N.T. Tetraevangheliar, Alep, 1708. - Manuscris. - Galaţi. - 2009. - P. 3.

4. Див.: Biblioteca Academiei Române. - Cota CRV. - III. - 138853.

5. Історичні монографії Миколи Костомарова. Том Х. Мазепа. Ч. І. - С. 163.