Події

Діяльність Якова Макогона в Італії (за матеріалами Міністерства внутрішніх справ Італії, 1935 – 1941 рр.)
Олег Румянцев
23.11.2017, 11:11

УДК: 327:92

Summary

The article describes the activities of Yakiv (Jacob) Makohin, an Ukrainian activist and mecenate from USA, during his stay in Italy in 1935-1941. The paper is based on the documents of Italian Secret Police (OVRA) from the Italian Ministry of Interior. The article also highlights the attitude of the Italian authorities towards the political activities of this Ukrainian activist.

Keywords: Yakiv (Jacob) Makohin, Ukrainian Diaspora, Italy, Secret Police (OVRA)

Постать Якова Макогона (Makohin, Yakiv/Jacob; 1880 - 1956) є добре відомою дослідникам діяльності політично активної частини української діаспори у період між двома світовими війнами. Уродженець західно-українських етнічних теренів (ймовірно, йдеться про австрійську частини Галичини, нині Львівська область), емігрував у 1903 році до США, де служив у війську (1905 - 1921) та по завершенні військової кар'єри отримав звання полковника. Одружився з Сузан Фаллон (Susan Fallon; 1891 - 1976) - американкою із впливової бостонської родини. Відомий як меценат і засновник українських організацій у Європі, зокрема у Великобританії, Швейцарії, Чехословаччині, Польщі, Румунії. Перебував у Європі до 1941 року, де займався діяльністю політично-пропагандистського характеру, налагоджував стосунки з європейськими політичними колами. Видавав себе за нащадка українського гетьмана Розумовського (доказів стосовно цього факту не існує) [1]. Інформацію про діяльність Я. Макогона в Італії, розміщенув цій статті, доповнить життєпис цього діяча, а також допоможе виявити ставлення італійських органів влади до його громадсько-політичної активності.

Дата прибуття Я. Макогона до Італії не є відомою - він із дружиною, безсумнівно, перебував на півночі держави в області Лігурія з 1937 року. Між тим, у 1938 році керівник Українського бюро в Лондоні Володимир Кисілевський звертався до Я. Макогона стосовно Італії: "[...] покидати країну, у якій Ви працювали з таким успіхом три літа, і яка завдяки Вашим зв'язкам, заходам і представленням з чисто плятонічного прихильника України перетворилася в дійсно активного, було б шкода". Таким чином, діяльність Я. Макогона в Італії, очевидно, розпочалася в середині 30-х років.

Постать Я. Макогона почала привертати увагу працівників міністерства внутрішніх справ Італії (Ministero dell'Interno), зокрема Головного управління з питань суспільної безпеки (Direzione Generale della Pubblica Sicurezza), з 1935 року. У межах зазначеного міністерства з кінця 20-х років функціонував відділ політичної поліції (Divisione di Polizia Politica), що з 1930 року перетворився на організацію з протидії антидержавним злочинам (Organo di Vigilanza dei Reati Antistatali - далі OVRA), поділену на територіальні округи; головою OVRA у 1929 - 1938 роках був Мікеланджело Ді Стефано (Michelangelo di Stefano). Організація проіснувала до 1945 року. До уваги працівників першого округу, що відповідав за північну Італію, та безпосередньо до уваги керівника цього округу в 1931 - 1943 роках Франческо Перуцці (Francesco Peruzzi) підпадала й діяльність Я. Макогона. Отже, це дослідження спирається на документацію відділу політичної поліції зазначеного міністерства [2].

*

Спостереження за діяльністю Я. Макогона можна умовно розділити на три фази. Уперше увагу працівників поліції привернув лист від 3 вересня 1935 року від С. Фаллон до Енріко Інсабато (Enrico Insabato; 1878 - 1963) -італійського політичного діяча, який багато сил присвятив формуванню італійської політичної думки про Україну [3]. Сам Я. Макогін тоді перебував у Лондоні, де, як зазначено у вилученому з поштового обігу листі, одужував після подорожі до СРСР.

Звіт про зміст цього листа направлено до М. Ді Стефано, чию увагу привернули два основні моменти: по-перше, Я. Макогін за посередництва дружини прохав Е. Інсабато посприяти справі "українського легіону", сформованого та готового до дій у разі антибільшовицького перевороту; по-друге, у листі йдеться про загрозу безпосередньо дуче (вождю), тобто Беніто Муссоліні - через це Я. Макогін закликав італійських друзів до особливої пильності. Далі автор звіту - він невідомий, але називає Я. Макогона "другом родини" - надає загальну інформацію щодо його особи, зокрема: в евентуальній війні проти СРСР Я. Макогін матиме першорядне значення, тому, зважаючи на його симпатії до Італії, співпраця з ним може бути вельми корисною, бо він - людина впливова, адже до кола його друзів входять: колишній голова американських військ у Європі генерал Джон Першінг (John Pershing), впливовий американський сенатор Болтон із Республіканської партії США, Президент Чехословаччини Томаш Масарик, англійський депутат Локар Сампсон (Lokar Sampson), голова Міністерства закордонних справ Британії Самуель Хоар (Samuel Hoare), німецький міністр Sacht (очевидно, Hjalmar Schacht) та інші. Я. Макогін організував "десятки тисяч юнаків" для боротьби за українську державність; він - заможна людина та, як меценат, утримує українські "центри інформації і пропаганди" у Лондоні, Женеві, Празі, Львові, Бухаресті тощо; підтримує зв'язки з католицькою церквою східного обряду, зокрема з орденом Василян; вірогідність походження від роду Розумовських надає Я. Макогону право стати українським гетьманом (зазначено, що сам Макогін "ніколи про це не говорить"); має численних супротивників, які вважають його більшовицьким, німецьким чи американським агентом (автор листа вважав серйозною лише останню можливість); в царині політики супротивниками Я. Макогона виступають Вільгельм Франц фон Габсбург-Лотрінґен (відомий як Василь Вишиваний), Павло Скоропадський та Андрій Левицький. Отже, постать Я. Макогона репрезентовано як впливову та гідну уваги, а контакт із ним визначено як корисний у разі відновлення української державності. Запропоновано стежити за його громадсько-політичною діяльністю.

Зовсім іншу інтерпретацію постаті Я. Макогона, та, взагалі, українського політичного руху в середовищі діаспори, надав посол Італії в СРСР Пьетро Ароне (Pietro Arone). У листі від 2 жовтня 1935 року до міністерства закордонних справ у Римі він повідомляв, що Е. Інсабато періодично надає інформацію про діяльність опозиціонерів радянського режиму, однак у минулому його відомості щодо ситуації у Радянському Союзі виявлялися безпідставними. За зауваженнями посла, СРСР перебував у фазі консолідації, тож будь-яка форма антибільшовицького перевороту не виглядала реальною, а відповідні сподівання певних антирадянських кіл виявлялися відверто "абсурдними". Діяльність українських емігрантів - Скоропадського, Коновальця, Левицького - охарактеризовано як несерйозну, що сподівалася виключно на підтримку інших, зацікавлених в українській незалежності, держав. Посольство не мало інформації про постать Я. Макогона та про його прихильників, про яких П. Ароне відгукується із сарказмом. "Скільки ж їх є?" - питає він, маючи на увазі мало невпливову, на його думку, "жменьку" емігрантів. Посол також вказує на, нібито, бесарабське походження Я. Макогона та навіть висловлює підозру щодо його можливого "ізраїльсько-українського" коріння.

Отже, на підставі двох наведених листів маємо приклад двох різних ставлень до громадсько-політичних намагань Я. Макогона: зацікавлення у разі конкретизації його провідної ролі в боротьбі за українську незалежність та, з іншого боку, скептицизм з приводу намагань як Я. Макогона, так й інших представників української діаспори.

*

У 1938 році, після замаху на Євгена Коновальця в Роттердамі, постать Я. Макогона знов привертає увагу міністерства внутрішніх справ: в одному зі звітів його охарактеризовано як можливого кандидата на "трон України", "що замінив в Італії відомого Коновальця". Прийнято рішення встановити нагляд за Я. Макогоном з метою отримати детальну інформацію про його політичну діяльність. Спостереження мало бути цілком таємним: Я. Макогін не повинен був мати жодної підозри стосовно цього нагляду. Слід додати, що спостереження запроваджували також із метою його особистої безпеки: за інформацією політичної поліції, радянські спецслужби цікавилися представниками політично активної української діаспори, зокрема постатями Євгена Онацького, який жив і працював у Римі, та Я. Макогона.

У документах з'являються детальніші відомості про подружжя Макогонів. За інформацією префекта міста Савона Неоса Дінале (Neos Dinale), Яків та Сузан мешкали в Алассіо (область Ліґурія) з квітня 1937 року - спочатку в Готелі Mediterranee, згодом на розкішній віллі Villa Romana. Вочевидь, рішення переїхати до вілли було обумовлено необхідністю приймати поважних гостей та влаштовувати зустрічі належного рівня. Подружжя мало значні фінансові можливості, часто виїжджало за кордон власним автомобілем, зокрема згадано подорож до Парижа з 22 січня до 24 лютого 1939 року. Макогони не підтримували контактів із представниками колоній іноземців в Італії, хоча й мали слуг іноземного походження. За посередництва генерала Луіджі Россі (Luigi Rossi), голови 11-го військового корпусу Добровольчої міліції з національної безпеки (так звані "Чорні сорочки"), Я. Макогін отримав запрошення до Генуї з приводу візиту Б. Муссоліні. Слід додати, що В. Кисілевський писав до Я. Макогона: "З почуттям дійсної гордості переглядав я витинок з Корієре Де Ля Сера, з Вашою і Пані Добродійки знимкою в льожі біля Дуче". Отже, зустріч і знайомство з Б. Муссоліні відбулися.

Між тим, 16 травня 1939 року до відділу політичної поліції надійшов лист від Ф. Перуцці, у якому детально описана зустріч Я. Макогона з генералом Л.Россі, який разом із дружиною був гостем Макогонів, та секретарем місцевої політичної організації Луіджі Марсенґо, інспектором відділу Італійського союзу боротьби (Fasci italiani di combattimento) у місті Савона - зустріч відбулася 13 травня того ж року. Доповідь Л. Марсенґо є доволі детальним описом змісту розмови, в якій перекладачем з німецької мови виступив безпосередньо Л. Россі. Для нашого дослідження цей звіт має особливе значення, оскільки передає сутність висловлювань Я. Макогона у спілкуванні з представниками італійської громадськості. Одягнений у чорну сорочку, "з метою довести представникові фашистської організації власний антибільшовизм", він хвалив Балілла (Balilla, організація молодих фашистів у 1926 - 1937 роках) і войовничий настрій італійської молоді, вихваляв палкі почуття італійського народу до Б. Муссоліні, які особисто спостерігав під час народних зборів на площі Венеції у Римі. "Немає у світі людини геніальнішої за Муссоліні, немає іншого спасіння, крім фашизму, хоча й у формі націонал-соціалізму та фалангізму [рух іспанських фашистів]", - так Л. Марсенґо передав слова Я. Макогона, який засуджував демократичну та більшовицьку системи влади, критикував нібито лояльність Великобританії до більшовизму, хвалив Італію за вдалу протидію економічним санкціям Ліґи націй (1935 - 1938), за вторгнення до Абісінії тощо. Після сніданку гості мали можливість побачити копії портретів предків Я. Макогона - оригінали картин знаходилися у Бостоні. Кімнати вілли прикрашали прапори України, США та Італії, світлини (зокрема Муссоліні), релігійні символи східного християнства тощо. Гостям продемонстровали український тризуб: "Мені продемонстрували символ України, стилізований тризуб Нептуна, знак української боротьби за незалежність, що її мав очолили та посісти її трон господар цього дому". Гості також отримали надруковані в Українському бюро в Лондоні картки із зображенням українських етнографічних територій (Л. Марсенґо доклав картку до звіту). Л. Россі "...сказав мені, що пан Макогін готує 200-тисячне військо, яке він сам має очолити", - звітував Л. Марсенґо. Таким чином, у цій розмові Я. Макогін висловлював свою лояльність до італійського режиму та говорив про готовність боротися за українську державу проти більшовицького панування.

Невідомо, яку реакцію викликав у керівників політичної поліції звіт Л. Марсенґо. Однак відомо, що у той час стосовно Я. Макогона у межах міністерства поширювалася інформація авантюристичного характеру. У звіті від 23 серпня 1939 року повідомлялося, що його агентства у Лондоні, Парижі та Женеві надавали фальшиві паспорти українським емігрантам. До речі, у тому ж листі зазначено, що сам Я. Макогін вже понад рік нібито припинив свою політичну діяльність, внаслідок чого й переїхав з Женеви до Алассіо.

*

Остання фаза політичного нагляду за діяльністю Я. Макогона відноситься до початку 40-х років та сповнена підозр щодо його справжньої політичної орієнтації. Зазначимо, що 18 липня 1940 року подружжя переїхало до консульства в Генуї, потім до міста Монтекатіні, а згодом, з дозволу компетентних органів, повернулося 8 жовтня 1940 року до Алассіо: спочатку - до готелю Mediterranee, а згодом - до вілли Villa Elena. Інформації стосовно причин цих пересувань у межах Італії не виявлено.

Зважаючи на конфлікт у Європі, підозру викликали зв'язки Макогонів із різними закордонними колами та з представниками інших держав в Італії. Наприклад, у 1941 році префектура Савони повідомляла політичну поліцію про зміст листа до С. Фаллон від певного Ramsay - колишнього консула США у Генуї, а нині у Римі, якого італійські спецслужби вважали агентом Великобританії.

Подружжя Макогонів за часів діяльності в Італії зміцнило контакти з певними особами, які були готові стати на їхній захист у разі небезпеки. Наведемо за приклад вже згаданого генерала Л. Россі, який гарантував їхню прихильність до Італії: "[...] можу запевнити, що вони [Я. Макогін і С. Фаллон] більші фашисти та більш віддані Муссоліні, ніж будь-хто інший; даю своє слово та із честю солдата запевнюю, що йдеться про вірних і надійних друзів нашої країни".

Між тим, за інформацією поліції в Генуї, Я. Макогін не лише провадив діяльність між українськими емігрантами, але й одночасно працював на британські, французькі та навіть російські спецслужби. Цікавими є посилання на контакти Я. Макогона з певним Максом Мюллером із Мюнхена, за посередництва якого українець нібито запропонував свої послуги Німеччині. У Мілані висловили думку, що таке ставлення Я. Макогона до Німеччини не могло бути щирим - очевидно, зважаючи на події в Україні 1941 року, та пояснювали його поведінку скрутним матеріальним становищем родини. Висловлено також припущення, що шпигунська діяльність велася ним професійно і для багатьох сторін. У цій статті не беремо до уваги зв'язки Я. Макогона з німецькими колами, однак зауважимо, що 19 квітня 1941 року політична поліція Італії мала намір повідомити німецькі органи влади про його шпигунську діяльність.

Як свідчать останні аркуші розглянутої документації, Я. Макогін та С. Фаллон залишили місто Алассіо та Італію 18 червня 1941 року. Вони виїхали до Франції, звідки мали прямувати до Лісабона та згодом відпливти до США. На виїзді з Італії митний контроль виявив у речах С. Фаллон приховані банківські чеки та коштовні прикраси, однак їх не було конфісковано.

В останньому листі до Макогонів генерал Л. Россі та його дружина Марія висловлюють щирий жаль з приводу їхнього від'їзду до Америки. За роки перебування в Італії між родинами зав'язалися дружні відносини, що вплинуло на ставлення італійців до української справи. Л. Россі завершує свого листа словами: "Слава Україні, мої дорогі поважні друзі!!".

На підставі вищерозглянутих матеріалів можна стверджувати, що громадсько-політична діяльність Я. Макогона в Італії була спрямована не стільки на колективне інформування щодо історичних і політичних питань української нації, оскільки він здебільшого налагоджував контакти з представниками збройних сил, політичних організації та урядовцями, - скільки на з'ясування політичних перспектив української державності та власної ролі у цих змаганнях. З одного боку, цей аспект, власне, й цікавив певних італійських політиків: у більшій частині документації міністерства внутрішніх справ Я. Макогона визначали не інакше як "кандидатом на трон України". З другого боку, інші представники італійської влади вбачали в його постаті професійного авантюриста та підозрювали у шпигунстві на користь інших держав.

Щодо політичних поглядів Я. Макогона, тут можемо спостерігати відверту - принаймні, таким є враження на підставі документів - прихильність до італійської міжвоєнної державно-політичної системи, до представників італійської влади та до націонал-соціалізму. Висування себе на гетьмана України та ствердження про наявність українського легіону свідчать про те, що Я. Макогін шукав собі впливових італійських прихильників, здатних підтримати його у змаганнях за владу в майбутній незалежній Україні.

Серед нерозкритих питань очевидним є брак інформації стосовно евентуальної діяльності Я. Макогона в Італії в 1935 - 1937 роках. Цікавим є й інший факт: у другій половині 30-х років у Італії перебували такі визначні діячі як Є. Онацький та Є. Коновалець, з одного боку, та Я. Макогін, з іншого. Е. Інсабато добре знав Є. Онацького та був у зв'язку з Я. Макогоном, тож два останніх, безсумнівно, знали один про другого, хоча інформації про взаємини між ними немає. Чи є це прикладом ретельної визначної української конспірології, чи наслідком неуважності італійської політичної поліції - важко визначити, однак не можна не припускати про можливий політичний антагонізм між українськими колами в межах міжвоєнної Італії. Зрозуміло, таке припущення потребує вагомих доказів.

Список використаних джерел:

1. Трощинський В. Макогін Яків // Енциклопедія української діаспори. Том 1: Сполучені Штати Америки. Кн. 2: Л-Р; гол. ред. В. Маркусь, співредактор Д.Маркусь - Нью-Йорк-Чікаґо, Наукове товариство ім. Шевченка в Америці, 2012; Макогін Яків // Енциклопедія українознавства. Словникова частина; гол. ред. проф. д-р Володимир Кубійович - Париж - Нью-Йорк, "Молоде життя", 1962.

2. Archivio Centrale dello Stato, Ministero dell'Interno, Direzione Generale della Pubblica Sicurezza, Divisione Polizia Politica, Fascicoli Personali 1927 - 1944, fascicolo 758.

3. Варварцев М.М. Інсабато // Енциклопедія історії України: Т. 3: Е-Й; редкол. В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України - Київ, "Наукова думка", 2005 - C. 480.

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено діяльності Якова Макогона за часів перебування в Італії у 1935 - 1941 роках. Викладений матеріал грунтується на документації міністерства внутрішніх справ Італії, що зберігається у центральному державному архіві (Рим) та стосується спостереження відділу італійської політичної поліції за діяльністю активіста. Стаття має комплементарний характер, доповнює життєпис діяча та висвітлює ставлення італійських державних органів до його громадсько-політичної діяльності.

Ключові слова: Яків Макогін, українська діаспора, Італія, політична поліція.

АННОТАЦИЯ
Статья посвящена деятельности Якова Макогона во время пребывания в Италии в 1935 - 1941 годах. Изложенный материал основан на документации министерства внутренних дел Италии, который хранится в центральном государственном архиве (Рим) и касается наблюдения отдела итальянской политической полиции за деятельностью активиста. Статья имеет комплементарный характер, дополняет жизнеописание деятеля и освещает отношение итальянских государственных органов к его общественно-политической деятельности.
Ключевые слова: Яков Макогон, украинская диаспора, Италия, политическая полиция.