Події

Чому не професура в Одесі?
Сергій Березін
31.07.2017, 15:02

(архівні документи до біографії міністра г.О. Афанасьєва)

УДК 94(477):929Афанасьєв "1848/1925"

Summary

The article provides documental confirmation of the little-known facts regards the biography of the Minister of Foreign Affairs of the Ukrainian State (Hetmanate) George (Gеоrgii) Omelyanovich Afanas'ev (1848-1925). Archival materials refine and add new facts to the information presented in historiography about his scientific and teaching activities in Odessa. The sources allow to establish the causes and course of events related to the moving the scientist to Kiev and his further work in the financial and diplomatic spheres.

Keywords: George O. Afanas'ev, history of the Ukrainian diplomacy, history of science and education, Novorossiyskiy University, Odessa

Відзначення ювілею Української Революції об'єктивно потребує всебічного вивчення процесу державотворення, однією з найважливіших складових якого, безперечно, є формування системи дипломатичної служби. В цьому сенсі актуальним завданням є пошук інформації до біографій дипломатів - адже, постаті багатьох з них все ще потребують належного висвітлення. Серед таких імен своє місце посідає Георгій Омелянович Афанасьєв (1848-1925) - вчений і педагог, публіцист і фінансист, благодійник і громадський діяч, який обіймав посади державного контролера (з травня 1918) і міністра закордонних справ (14.11-14.12.1918) Української Держави.

Майбутній міністр народився в Уфі (28.02.1848) у сім'ї вихідця з Малоросії полковника Омеляна Єгоровича Афанасьєва та дочки генерал-лейтенанта Гладишева. Після смерті батька юнак переїхав до Одеси (1865), де навчався на історико-філологічному факультеті Новоросійського університету, який закінчив з дипломом кандидата (дисертація "Об административной деятельности Тюрго во время интендантства", 1869). Г.О. Афанасьєв був стипендіатом при кафедрі всесвітньої історії (1870-1872), працював у середніх навчальних закладах, займався просвітницькою і публіцистичною діяльністю. Його головний науковий доробок втілився у дві фундаментальні праці - магістерську ("Главные моменты министерской деятельности Тюрго и их значение", 1884) та докторську ("Условия хлебной торговли во Франции в XVIII веке", 1892) дисертації. Він мав приват-доцентуру (1885/90, 1892/95), але "за обставин, не зовсім від нього залежних" [1, арк. 205], залишив університет.

Призначений директором Київської контори Державного банку (1895), Г.О. Афанасьєв отримав авторитет визнаного спеціаліста у фінансовій сфері та повагу громади благодійництвом і участю у суспільному житті, але не припиняв наукових штудій, виступав з публічними лекціями і співпрацював з періодичними виданнями. Не дивно, що це ім'я значилося у складі "київської сільськогосподарської та промислової групи" на виборах до Установчих зборів; до цього списку також увійшов П.П. Скоропадський, який згодом залучив "поважну людину" до свого уряду. Сучасники звинувачували Г.О. Афанасьєва в "російському походженні" та "антиукраїнській позиції" у мовному питанні, в тому, що він намагався встановити "дружні стосунки" з державами Антанти і керівництвом Білого Руху та навіть наполягав на "федерації с Росією", але... ці його починання, на жаль, так і не були втілені, а сам міністр був змушений останні роки свого життя провести в еміграції, займаючись викладанням у Белградському університеті (помер 15.12.1925).

Аналіз історіографії дозволяє дістатися висновку, що принаймні два моменти у життєписах потребують уточнення: встановлення перебігу подій, що призвели до переїзду Г.О. Афанасьєва до Києва, та підтвердження факту його перебування в Одесі після повалення Гетьманату.

В радянських виданнях причиною звільнення вченого з університету зазначалася "політична неблагонадійність" - адже ще за часів його навчання "ліберальний гурток Афанасьєва" збирався в студентській кухмістерській, разом з представниками першої "політичної групи" А.І. Желябова [2, с. 47; 10, с. 17-18, 27]. До того ж, саме він "роз'яснив суспільне значення" вимушеної відставки директора Рішельєвської гімназії В.І. Стратонова після конфлікту з попечителем С.П. Голубцовим (1870): промова юнака під час банкету на честь опального педагога отримала широкий розголос і з усіма подробицями була доведена до відома керівника навчального округу [3, с. V].

Як свідчать архівні документи, до того С.П. Голубцов вже дізнався про існування в університеті "студентської каси", завідувачем якої був... той саме Афанасьєв! Матеріали слідства (20.12.1869-03.03.1870) вказували на його неабиякий талант фінансиста та організаційні здібності (сума складала понад 3000 рублів), але розгляд цієї справи мав для посадовців значення для встановлення меж судової юрисдикції університету - тому до "скарбничого" одразу не було застосовано прямих санкцій [4].

Залишений при університеті на два роки стипендіатом (з 1.01.1870) [13; 24], Г.О. Афанасьєв успішно склав магістерські іспити (21.12.1871, 29.03.1872) і був рекомендований професором О.Г. Брікнером на "виконування обов'язків доцента" (04.04.1872) [18, арк. 16-20 зв., 56, 58]. До того ж рада університету ухвалила відрядження молодого вченого на два роки за кордон (07.04.1872), однак міністерство народної освіти "не знайшло можливим" це дозволити (24.05.1872). Більш того, повторне клопотання (29.05.1872) також було відхилене (28.06.1872), а розпочаті на засіданні ради "дебати" з цього приводу були припинені ректором Ф.І. Леонтовичем (18.08.1872) [4, арк. 9-16].

Секретні документи свідчать, що ректор "цілком таємно" інформував декана (05.07.1872) про лист попечителя з викладенням його конфіденційного листування з міністром (28.06.1872): "...приймаючи до уваги, що Афанасьєв чи не найбільш активно брав участь у складанні студентської каси, ставлячи собі на честь бути її касиром, його ясновельможність, за такого змісту думок Афанасьєва, визнав повністю неможливим, аби Афанасьєву була надана викладацька посада в університеті" [4, арк. 36-36 зв.]. За таких обставин він продовжив вчителювати в Маріїнській жіночій гімназії, де працював раніше (з 17.06.1870). Звідти "за власним проханням" був переведений до Комерційного училища (28.06.1874) та отримав посаду в Реальному училищі (24.08.1874), але "за станом здоров'я" залишив роботу в цих закладах (08.05, 16.05.1879) [4, арк. 53 зв.-56; 4, арк. 13 зв.-14].

Як згодом з'ясувалося, попечитель "сприяв" його звільненню з гімназії, а потім, посилаючись нібито на розпорядження генерал-губернатора Е.І. Тотлебена, запропонував Г.О. Афанасьєву впродовж 24-х годин подати у відставку. Останній так і зробив, але "довів", що такої вказівки не було, тому в жовтні 1879 року С.П. Голубцов був вимушений повернути йому право викладати. Поки ситуація з'ясовувалася, Г.О. Афанасьєв отримав підтримку громади, яка обрала історика (!) головою Одеського товариства взаємного кредиту. Про все вищевказане та роботу над дисертацією в архівах Франції за власний кошт Г.О. Афанасьєв надав пояснення наступному попечителю - П.А. Лавровському (19.12.1880), який порушив клопотання (20.01.1881), і новий міністр А.О. Сабуров дозволив вченому повернутися до університету (06.02.1881) [4]. В наступні роки він працював в жіночій гімназії О.В. Піллер (01.09.1882/22.08.1883) і був нагороджений сербським орденом Такова IV ст. (1883) [4, арк. 53 зв.-56]. Після читання "пробних" лекцій факультет визнав його гідним бути приват-доцентом (08.02.1885) [4, арк. 77-82]; вже за "офіційного зарахування" (13.02.1885) вчений отримав від Університету Св. Володимира диплом магістра (15.03.1885) [4, арк. 53 зв.-56].

Коли університет порушив клопотання про відрядження Г.О. Афанасьєва за кордон на рік, за поданням нового міністра І.Д. Делянова височайшим наказом вчений його отримав (1.05.1888); монаршим повелінням воно навіть було продовжено (до 1.09.1890) [4, арк. 257-299]. Але, ще до його завершення, міністр надіслав наступному керівнику навчального округу, Х.П. Сольському, листа про "сумнівну благонадійність" приват-доцента (30.11.1889) і невдовзі - телеграму з наказом про звільнення (25.01.1890) [4, арк. 2-3]. Згодом Г.О. Афанасьєв згадував: коли він дізнався, що "паризький агент" П.І. Рачковський повідомив про "звичку" приват-доцента "спілкуватися з емігрантами" (що нібито надало привід для наказу), він вирішив особисто з'ясувати обставини справи - мав розмови з "агентом", з міністерським діячем М.М. Анічковим та навіть "знайшов хід" до міністра внутрішніх справ П.М. Дурново [4, арк. 7-9 зв.]. Отримавши свідоцтво від цього відомства та прийнявши до уваги особливе клопотання колишнього генерал-губернатора Х.Х. Роопа, І.Д. Делянов визнав за можливе знов допустити приват-доцента до педагогічної діяльності (25.03.1892) [4, арк. 58-62].

За півроку Санкт-Петербурзький університет надав вченому ступінь доктора (12.09.1892) [4, арк. 56-58 зв.], і відтак він відповідав усім формальним вимогам на отримання професури. Така нагода з'явилася після смерті професора В.К. Надлера (31.03.1894), але бажання зайняти вакантну посаду також виявив "московський магістрант" Р.Ю. Віппер (22.04.1894), який невдовзі отримав за свою магістерську дисертацію одразу докторський диплом (31.05.1894) [4, арк. 405 зв.-411 зв.]. Констатуючи, що інтереси викладання на кафедрі задовольнить призначення одного з кандидатів, декан Ф.І. Успенський повідомив ректора, що Г.О. Афанасьєв "педагогічну діяльність поєднує зі службою в фінансовій установі" і, відповідно, "не має можливості присвячувати багато часу науці". Отже, рекомендував на цю посаду молодшого за віком Р.Ю. Віппера, і міністр з цим погодився (27.06.1894), про що попечитель повідомив ректора (07.07.1894) [4, арк. 83-84 зв., 138]. Дізнавшись про таке рішення, вчений констатував: "Після двадцяти років наполегливого прагнення до професури я вирішив здатися <...> я пішов туди, куди багато років мене тягнула доля так наполегливо і лагідно" [4, с. VIII].

Тобто архівні джерела вказують, що саме "образа за професуру" стала для Г.О. Афанасьєва головним чинником прийняття рішення про звільнення, і після доповіді міністра фінансів С.Ю. Вітте імператору історик отримав призначення на посаду управляючого Київською конторою Державного банку (10.02.1895) [4, арк. 14-26, 47, 53, 57-58 зв.]. Така "протекція" не була випадковою: С.Ю. Вітте навчався в університеті разом з Г.О. Афанасьєвим і був добре обізнаний щодо здібностей колишнього "студентського скарбничого" (до того ж додамо, що саме завдяки їхнім дружнім стосункам було вирішено питання про будівництво нового приміщення для Державного банку).

Наступний період біографії Г.О. Афанасьєва потребує ретельного вивчення матеріалів, що знаходяться у фондах київських архівів та ймовірно стануть підґрунтям для іншого дослідження. Виявлені в Одесі та Москві документи дозволяють підтвердити "історіографічні припущення" про місцезнаходження колишнього міністра після повалення Гетьманату. Цей факт відображено в листах Г.О. Афанасьєва до В.Г. Короленка [5]. В першому з них (24.04/07.05.1919) зазначається, що "...рятуючись від арешту, який вирішили здійснити Винниченко і Директорія", вчений "в половині січня виїхав до Одеси", залишивши рідних в Києві. "Більшовики підселили до моєї квартири трьох постояльців та взяли для них п'ять кімнат, для моїх родичів залишили три <...> взяли мою друкарську машинку, а у мого сина письмовий стіл та стіл для креслень <...> і частину його одягу. Тепер погрожують моїм невісткам зовсім виселити їх та знов реквізувати одежу". Знаючи про знайомство адресата з Х.Г. Раковським, вчений прохав про заступництво, але було пізно - в наступному листі (22.07/9.08.1919) Г. О. Афанасьєв повідомив, що "...невісток з онуками викинули геть. <...> Через обмаль часу, наданого для виселення, та відсутність засобів для транспортування, взяли лише частину речей і мої книги залишилися напризволяще" (ймовірно, там також знаходився особистий архів, частина якого тепер зберігається в Інституті рукопису [6]).

Після взяття Одеси військами збройних сил півдня Росії (23.08.1919) Г.О. Афанасьєв ще раз повернувся до своєї Alma Mater: рада Новоросійського університету затвердила "залучення" його як приват-доцента до читання лекцій у весняному семестрі (19.12.1919) [4, арк. 18-20]. Документально підтверджується присутність вченого на засіданні факультету (20.01.1920) [4, арк. 106], але після цього він мав лише два тижні для того, щоб врятуватися від "остаточного" встановлення радянської влади в місті (7.02.1920).

Таким чином, документальні джерела дозволили уточнити та навіть доповнити наведені в історіографії свідчення про "одеські періоди" в біографії Георгія Омеляновича Афанасьєва; в свою чергу, результати проведеної розвідки дають можливість стверджувати про перспективність подальшого пошуку в фондах архівних установ інформації про життя та діяльність одного з видатних представників вітчизняної інтелігенції.

Список використаних джерел:

1. Маркевич А.И. Двадцатипятилетие Новороссийского университета: историческая записка и академические списки / А.И. Маркевич. - Одесса, 1890. - С. 199, 204-206.

2. Історія Одеського університету за 100 років / Відп. ред. О.І. Юрженко. - Київ: Вид-во Київського університету, 1968. - 422 с.

3. [Б. а.] Вместо предисловия // Г.Е. Афанасьев. Исторические и экономические статьи. Издание почитателей и друзей. - Т. I. - Киев, 1908. - С. III-XII.

4. Державний архів Одеської області, ф. 42 (Канцелярія попечителя Одеського учбового округу), оп. 35, спр. 70, 20 арк., ф. 42, оп. 35, спр. 227, 6 арк ф. 45 (Новоросійський університет), оп. 4, спр. 1837, 79 арк. ф. 45, оп. 4, спр. 2547, 84 арк. ф. 45, оп. 4, спр. 2560, 132 арк. ф. 45, оп. 4, спр. 2562, 69 арк. ф. 45, оп. 7 (1887), спр. 29, 299 арк. ф. 45, оп. 8 (1892), спр. 10, 173 арк. ф. 45, оп. 8 (1894), спр. 16, 308 арк. , ф. 45, оп. 8 (1895), спр. 10, 185 арк. ф. 45, оп. 8 (1897), спр. 16, 477 арк. ф. 45, оп. 11 (1869), спр. 27, 14 арк. ф. 45, оп. 8 (1897), спр. 16, 477 арк. ф. 45, оп. 11 (1869), спр. 27, 14 арк. ф. 45, оп. 11 (1869), спр. 54, 39 арк. ф. 45, оп. 11 (1890), спр. 5, 6 арк. ф. 45, оп. 11 (1919), спр. 16, 24 арк. Там само, ф. 47 (Одеська Маріїнська жіноча гімназія), оп. 1, спр. 5821, 407 арк. ф. 153 (Линниченко І.А., особовий фонд), оп. 1, спр. 245, 9 арк.

5. Отдел рукописей Российской государственной библиотеки (Москва), ф. 135 (Короленко В.Г., личный фонд), р. II, к. 18, ед. 23, 4 л.

6. Зубкова Н.М. Афанасьєв Г.О. / Н.М. Зубкова // Особові архівні фонди Інституту рукопису: Путівник / Відп. ред. О.С. Онищенко. - К.: НАН України; Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського, 2002. - С. 25-26.

 

АНОТАЦІЯ

В статті надаються документальні підтвердження маловідомих фактів біографії міністра закордонних справ Української Держави Георгія Омеляновича Афанасьєва (1848-1925). Архівні матеріали уточнюють і доповнюють наведені в історіографії відомості про його наукову та викладацьку діяльність в Одесі. Джерельна база дозволяє встановити причини і перебіг подій, пов'язаних з переїздом вченого до Києва та його подальшою роботою у фінансовій і дипломатичній сфері.

Ключові слова: Г.О. Афанасьєв, історія української дипломатії, історія науки та освіти, Новоросійський університет, Одеса.

АННОТАЦИЯ

В статье документально подтверждаются малоизвестные факты биографии министра иностранных дел Украинской Державы Георгия Емельяновича Афанасьева (1848-1925). Архивные материалы уточняют и дополняют представленные в историографии сведения о его научной и преподавательской деятельности в Одессе. Источниковая база позволяет установить причины и ход событий, связанных с переездом учёного в Киев и его дальнейшей работой в финансовой и дипломатической сфере.

Ключевые слова: Г. Е. Афанасьев, история украинской дипломатии, история науки и образования, Новороссийский университет, Одесса.