Вступ до НАТО: мантра чи жупел?

На фінішній прямій жорсткої боротьби за крісло Президента України нового імпульсу отримала дискусія щодо можливого вступу України до НАТО. Сьогодні від багатьох політиків звучать слова про необхідність членства в НАТО. Деякі продовжують лякати українців жупелом «агресивного блоку», приєднання до якого неодмінно обернеться катастрофою, оскільки це не подобається Росії. От і на Київському безпековому форумі про це говорили в прямому ефірі президент Порошенко, а також організатор форуму і лідер Народного фронту Арсеній Яценюк. Не обійшов цю важливу тему, на жаль  поза межами форуму, лідер президентських перегонів Володимир Зеленський. І якщо нинішній президент чітко наголошує на незмінності стратегічного курсу на вступ до НАТО, зафіксованого в конституції України, то кандидат на цю посаду ховається за безпрограшну, на його думку, тезу про референдум, перекладаючи тим самим відповідальність за прийняття рішення на український народ.

Прикметно, що тему «в НАТО –через референдум» завжди як мантру активно експлуатували саме ті політичні сили, які фактично були проти курсу на євроатлантичну інтеграцію. Пригадую, як у 2008 році нещодавно призначений міністр закордонних справ України Арсеній Яценюк, у якого я був першим заступником, якось перед великим ефіром у Шустера, запитав у мене, як краще коментувати цю тему. У мене в арсеналі був один, на мій погляд, класний аргумент, який я і запропонував міністру. Я,чесно кажучи, запозичив його у одного експерта, і сам доволі часто ним користувався. На запитання, а чи варто нам проводити всенародний референдум щодо вступу до НАТО, я напівжартома відповідав, що це майже те саме, що запитувати у народу , як влаштований синхрофазотрон! Уявіть, як відповість на нього, скажімо, бабця з глухого гуцульського села? Я був дуже гордий з того, що міністр скористався з моєї поради і зірвав у студії оплески.

Отже, на моє переконання, питання вступу України до НАТО не є питанням всеукраїнського референдуму. По одній простій причині. Народ не знає, що таке НАТО і жодна інформаційна кампанія не зможе йому це пояснити. Це надзвичайно заполітизоване питання треба перевести у прагматичну площину, зрозумілу пересічним громадянам. Треба виходити з того, що гарантування безпеку своєї держави – це, насправді, екзекутивне рішення діючої влади. Це її виключно компетенція і відповідальність і саме влада повинна визначати, у який спосіб вона буде це робити. А народу повинно бути байдуже, аби тільки не було війни. Так от, за останні 70 років на європейському континенті війни не було лише в тих державах, які є членами НАТО. Тому й стає зрозумілим, чому більшість європейських держав обрали цю ОРГАНІЗАЦІЮ для гарантування собі спокійного життя без погроз і силового тиску. Саме «Організацію Північно – Атлантичного Договору» (така у неї офіційна назва) , де діє зрозумілий для всіх принцип – «один за всіх і всі за одного», а не «блок» чи «альянс», як у нас прийнято говорити. І черга до НАТО ще стоїть. Тобто для держав – членів НАТО – це лише механізм, який здатний найбільш ефективно забезпечувати їхні суверенітет і територіальну цілісність і протидіяти колективними засобами будь – яким агресивним намірам. І якщо вже говорити про якесь всенародне опитування, то запитання може бути поставлене лише щодо того, чи хоче український народ бути учасником колективної системи безпеки, яка гарантовано забезпечить йому мир і процвітання? І ні слова про НАТО. Думаю, що відповідь тут очевидна. 

З такої логіки власне й виходили практично всі члени НАТО останньої хвилі. А референдуми проводилися лише в 5 державах. Причому в одній він не відбувся через неявку громадян. Серед багатьох критеріїв, яким треба відповідати, щоб бути прийнятим до НАТО, безперечно є і підтримка цього курсу з боку громадян. Але ступінь цієї підтримки можна з’ясувати і без проведення референдумів за допомогою відпрацьованих механізмів опитувань.

Народ наймає собі владу на роботу для того, щоб вона приймала рішення в інтересах народу, а не вимагала від народу написати їй план роботи, прикриваючись популістськими лозунгами про народовладдя. Україна – не Швейцарія! Хоча й хотілося б. Справжня демократія і народовладдя – це нічим не обмежене право і можливість у будь який момент у законний спосіб поміняти владу, яка не впоралася з виконанням своїх обов’язків.  

Володимир Хандогій,

президент УАЗП

Нвдзвичайний і Повноважний Посол  

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *