Інтеграція

Зовнішня політика України – засіб реалізації національної безпеки
Роман Панчук
08.12.2017, 10:07

У статті на прикладах посування України шляхом європейської інтеграції автор розмірковує про взаємозалежність стабільності національної безпеки від реалізації зовнішньополітичного вектора.

Ключові слова: стабільність, вектор, євроінтеграція, Україна, війна, паралелі

Ключовим вектором зовнішньої політики України в контексті національної безпеки є посування держави у напрямі європейської та євроатлантичної інтеграції. З огляду на обмежений обсяг статті, зосередимось на європейській інтеграції, що Україна закріпила в законодавчому полі своєї зовнішньої і внутрішньої діяльності. Може виникнути питання, чому держава обрала європейський шлях, а не азіатський або євразійський? Мабуть тому, що українське громадянське суспільство ідентифікує себе європейцями.

Європейський вектор зовнішньої політики закріплений в низці державних документів, серед яких згадаємо постанови Верховної Ради України Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх зносин (25 грудня 1990 р.), Про основні напрями зовнішньої політики України (22 липня 1993 р.); укладену з Європейським Союзом Угоду про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС (чинна з 1 березня 1998 р.). До зазначених додамо Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу (11 червня 1998 р.), Програму інтеграції України до ЄС (14 вересня 2000 р.), Угоду про асоціацію (березень 2014 р.).

Необхідною ланкою впровадження європейського курсу в життя стали утворені структури: в Києві - представництво Комісії європейських спільнот (жовтень 1993 р.), яке набуло статусу посольства з 2012 р., а у Брюсселі - представництво України при Європейських спільнотах (липень 1995 р.). Розвинута Європа визнала Україну як державу з перехідною економікою (липень 1996 р.), а Рада ЄС через План дій від 6 грудня 1996 р. визначила напрями співпраці з Україною. Зазначимо, що статус країни перехідної економіки надав додаткові преференції в розвитку співробітництва з європейськими і світовими структурами, однак, на жаль, не сприяв посиленому інвестуванню в українську економіку.

Від першого саміту України-ЄС (5 вересня 1997 р.) до підписання Спільної стратегії ЄС щодо України (1999р.) євроспільнота визначила пріоритетні напрями політики країн-членів та інституцій Євросоюзу на чотирирічний період, і в результаті Україні був визначений статус країни-сусіди ЄС (2003 р.), а у 2007 р. запропоновано Програму Східного партнерства.

Чи все зробила Україна на шляху до євроінтеграції? Зрозуміло, що про членство в ЄС сьогодні не йдеться, вірогідно і завтра таке питання не постане на порядку денному. Однак, щоби подолати економічну і політичну кризу і врешті вийти з позитивними наслідками з війни, нав'язаної нам найближчим сусідом, необхідно довести започатковані європейські справи до логічного завершення. І цьому сприятимуть наші зарубіжні партнери і наші вітчизняні європейські структури: Міністерство закордонних справ України, Національна рада з питань адаптації законодавства України до законодавства ЄС, Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Європейський Союз в якості патрона євроінтеграційного курсу проводить щорічні консультації: саміти Україна - ЄС, засідання Ради з питань співробітництва, Україна - Трійка ЄС на рівні міністрів закордонних справ, політичних директорів зовнішньополітичних відомств; політико - безпекового комітету ЄС, консультацій на рівні експертів з питань Спільної зовнішньої та безпекової політики тощо. Не згадуємо про галузеві угоди, яких є чимало.

Інтеграція України в ЄС як ключовий пріоритет була висвітлена в урядовій програмі Реформи для процвітання і поставила за мету серед іншого формування проєвропейської більшості в суспільстві. На шляху просування України до ЄС виокремлювалися такі етапи: набуття членства в СОТ, реалізація УПС, створення зони вільної торгівлі, асоціативне співробітництво з ЄС тощо. Остання форма співпраці могла б бути запроваджена на зразок моделі Європейської партнерської угоди, яка відкриває перспективу майбутнього членства в ЄС, або моделі відносин асоціації, які Спільнота у 1970-ті роки запровадила з Туреччиною, країнами Магриба і Близького Сходу. Однак, як зазначає Чекаленко Л.Д., європейська сторона наполягла на вилученні з тексту Угоди про асоціацію положень про взаємозв'язок угоди з гарантуванням майбутнього членства в ЄС [1].

Зрозуміло, що при цьому європейці плекали також і власні інтереси: через надання Україні фінансової і технічної допомоги для створення прикордонної інфраструктури і облаштування прикордонних пунктів пропуску на західному кордоні України вони убезпечили свою територію від нелегальної/ некерованої міграції. Сторони закріпили таке 2004 року в Угоді про реадмісію осіб, які нелегально перебувають на територіях договірних сторін.

У зв'язку з добіганням чинності Угоди про партнерство і співробітництво виникла необхідність розробки нової посиленої угоди про співпрацю, що могла б охопити політичні та безпекові питання, проблеми юстиції, свободи й безпеки, а також економічного та секторального співробітництва.

Суто військові безпекові питання вирішувались через впровадження Механізму консультацій та співробітництва з Україною у сфері врегулювання криз (червень 2002 р.), який відкрив широкі можливості для залучення держави до участі у миротворчих операціях Євросоюзу. Це створення і діяльність спільних українсько-польського, азербайджансько- грузинсько- українського, українсько- угорського батальйонів; участь у Поліцейських місіях ЄС у Боснії і Герцеговині (ПМЄС у БіГ, 2002 р.) та Македонії (Проксіма, 2003 р.). Зміцненню правової основи такої співпраці слугувала Угода про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією.

Черговий проект Європейського Союзу, зокрема і для України, - Східне партнерство - підтвердив ставку європейців на Україну як лідера європейської інтеграції поза кордонами інтегрованої Європи. І європейці не помилилися, оскільки тільки Україна зі всіх шести східних партнерів закріпила європейську інтеграцію на законодавчому рівні. Новий документ Європейської Комісії "Нова відповідь сусідству, що змінюється" (травень 2011 р.) містив ключове інтеграційне положення про статтю 49 Договору про ЄС - право подавати заявку на членство в Євросоюзі. Водночас, європейці з огляду на тодішню ситуацію в нашій країні і попереднє керівництво, вимагали уваги до демократії, до прав людини, до верховенства права. А це означало: проведення вільних та чесних виборів, забезпечення свободи асоціації, висловлювань, зібрань та ЗМІ, забезпечення верховенства права, яке гарантуватиметься незалежною судовою системою та правом на чесний суд, забезпечення належної боротьби з корупцією, здійснення реформи сектору безпеки та правоохоронних органів тощо.

Врешті решт на порядку денному постало питання про асоціацію України з ЄС. Указом президента було дано вказівки з питань євроінтеграції (13 березня 2013 р.): уряду доручено провести перевибори у п'яти округах, затвердити план заходів щодо співпраці в енергетичній сфері, розробити проект закону про ратифікацію меморандуму про взаєморозуміння між Україною та ЄС тощо. Міністерству закордонних справ України доручено забезпечити супроводження у Верховній Раді проекту закону про ратифікацію Угоди між Україною та ЄС про внесення змін до угоди про спрощення оформлення віз (N0015) та ін.

Верховна Рада України, що не могла вийти з перманентного кризового стану, зі свого боку узгодила текст заяви "Про реалізацію євроінтеграційних прагнень України та про укладення угоди про асоціацію між Україною та ЄС", однак з тексту несподівано зникли вже узгоджені фракціями положення про конкретні зобов'язання президента та прем'єр-міністра з пришвидшення необхідних дій для підписання Угоди про асоціацію з ЄС.

Знову маятник хитнувся в інший бік: авторитарний режим не збирався складати зброї. Фактично верхівка знову "загравала" з європейцями і своїми ж громадянами щодо європейського питання. Європейці коливались між вибором: покарати винних у гальмуванні реформ - означало покарати українських громадян. Далі розгорталися відомі події: зрив підписання Угоди про асоціацію, студентський Майдан і Майдан дорослих, втеча президента-зрадника і війна з власним народом летальною зброєю. Євромайдан України підтримали у понад півсотні міст світу.

Однак боротьба була ще попереду. Саме Литва закликала ЄС застосувати санкції проти української влади, а екс-президент Валдас Адамкус прозорливо передрік: "Росія не відмовиться від своїх імперських цілей і від України вона просто так не відмовиться" [2].

Валдас Адамкус був правий. Росія почала війну. Війну, тяглістю в чотири роки, як війна СРСР з Німеччиною. Страшні паралелі.

Паралелі, що нагадують: безпеку необхідно завоювати і відстояти. Вона сама не приходить, а втратити її дуже легко в разі беззахисності. Що для цього потрібно? У першу чергу, збройні сили, що можуть протистояти будь-якому ворогові.

По-друге, розумну і дієву дипломатію. Українська дипломатія 22 грудня цього року відзначає своє 100-річчя. Сто років: це багато чи мало? Сто років для навчання має вистачити для розумності, за що керівники зовнішньополітичного відомства подякували Дипломатичну академію: за довготривалу підготовку професійних дипломатичних кадрів. Щодо дієвості. З огляду безпеки держави й тут зроблено чимало: прийнято відповідні зміни до законів про євроатлантичну інтеграцію, поглиблено співпрацю з Північноатлантичним Альянсом, що у свою чергу покращило військовість Збройних Сил України.

Водночас, Кабінет Міністрів України затвердив міжурядову угоду зі Швейцарією про спрощення оформлення віз. При цьому міністр П. Клімкін впевнений: за два роки українці зможуть їздити без віз до 100 країн. "... українці приблизно за два роки або може навіть менше будуть здатні їздити, і до нас будуть їздити, приблизно зі 100 країн. І це не гасло. Необхідно "відкрити світ для українців і відкрити Україну для інших" [3].

Чим більше про нас знатимуть, тим більше довірятимуть, а чим більше довірятимуть, тим більше ми будемо безпечнішими і зуміємо створити і відстояти безпекове середовище як всередині країни, так і навколо неї.

Таким чином зовнішня політика української держави, детермінантою якої є національні інтереси, побудована на універсальних і загальновизнаних компонентах і стандартах національної безпеки. Це і всіляке зміцнення місця і ролі країни в сучасному світі, захист національних інтересів, захист суверенітету. При цьому національні інтереси є інтересами нації як двоєдності суверенної територіальної держави і громадянського суспільства.

Отже, короткий огляд взаємозалежності рівня національної безпеки і зовнішньополітичного вектору поставив перед нами доволі складне питання: чи сприяє додержання державою концепції континуітету (якого додержується зокрема і Україна) гарантуванню національної безпеки, чи стає небезпечним викликом для країни?

Інше питання полягає в площині безпекової сутності співпраці з Європейським Союзом. Наскільки участь України в миротворчих акціях ЄС сприяла забезпеченню національної безпеки нашої держави? Чи захистило виконання цієї функції нашу країну від відторгнення української території і чужоземного вторгнення на нашу територію? Нагадаємо при цьому висловлювання В. Адамкуса: "Євросоюз зрадив Україну" [4].

І як продовження попереднього постає і третє питання: наскільки світова практика миротворчості і мирозбереження, в яких бере участь і Україна під стягами ООН, сприяє забезпеченню національної безпеки держави? І найскладніша проблема, що витікає з попередніх питань. Чи виправдана політика зверхності міжнародного права над національним правом? Чи не шкодить така схема національним інтересам держави?

В українському вимірі відповіді вже отримано.

Посилання

1. Chekalenko L.D. Foreign policy of Ukraine. - K: LAT&K, 2016. - 294 p., 8 p. pic. Електор версія: ivinas.gov.ua/uk/publikatsiji-l.html

2. "Новый Регион - Балтия" NR2.ru: http://www.nr2.ru/baltia/481774.html

3. Відповідне рішення було прийнято на засіданні уряду. Угоду було підписано 7 червня поточного року в Києві. Положення документа передбачають розширення категорій громадян, які зможуть скористатися спрощенням візового режиму, скорочення строків розгляду візових клопотань, а також передбачене скасування візових зборів для громадян України.Необхідно зазначити, що незалежно від цієї угоди Швейцарія від 11 червня 2017 року стала безвізовою для громадян України, що подорожують із біометричними закордонними паспортами. Водночас, для тих, хто оформлюватиме візи у закордонний паспорт старого зразку, запроваджуються певні спрощення візового режиму. При оформленні короткострокових віз до країн Європейського союзу тими громадянами України, що не мають біометричних паспортів, діє аналогічне спрощення візових правил. Нагадаємо, Японія з 1 січня 2018 року спрощує візові вимоги для короткотермінового перебування громадян України. Перед Новим роком між ОАЕ і Україною запрацює "безвіз". 06 грудня 2017, 13:16 . - Уряд спростив оформлення віз зі Швейцарією. - https://www.depo.ua/ukr/politics/uryad-shvaliv-ugodu-pro-sproschennya-oformlennya-viz-zi-shveycariyeyu-20171206688696

3. П.Клімкін: за два роки українці зможуть їздити без віз до 100 країн. 28 листопада 2017, 15:11. - www.eurointegration.com.ua/news/2017/11/28/7074308/

4. Адамкус: Євросоюз зрадив Україну. 28.01.2014 11:44. - www.polradio.pl/5/38/Artykul/160177.