Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Безпека

Вплив загальної амністії 1963 року на міжнародний імідж режиму Яноша Кадара
Михайло Юнгер
25.04.2017, 16:54

<xml> </xml>

УДК 94:343.293 (439)"1963"

Summary

The article is devoted to the domestic and international context of the implementation of the general amnesty in Hungary in 1963. The MSzMP Stalinist's and Hungarian migration's reaction to the amnesty is researched. It gives the picture on correlation between the interests of J. Kádár to overcome international isolation and awareness of the USA unproductive to continue the consideration of the "Hungarian issue" in the UN Committee's as well as its interest in the settlement of relations with the HPR.

Keywords: Revolution 1956, general amnesty, restoring the membership of the Hungary at the UN, J. Kádár, I.Bibó.

У період 1956-1963 рр. в Угорській Народній Республіці було запроваджено дві широкомасштабні амністії. 3 квітня 1959 року Президентська рада УНР ухвалила Указ № 12 "Про часткову амністію", дія якої не розповсюджувалася на осіб, які брали участь у революції 1956 року. 22 березня 1963 року Указом Президентської ради за № 4 "Про амністію" була введена в дію амністія, дія якої вже розповсюджувалася на осіб, які були засуджені за злочини, скоєні "проти держави або у зв'язку з контрреволюційною діяльністю в період з 23 жовтня 1956 року до 1 травня 1957 року...", а також на осіб, "які від часу визволення (офіційною датою визволення Угорщини від фашистсько-німецьких загарбників вважалося 4 квітня 1945 року) до цього дня без дозволу залишили територію держави" [1, 268-270]. Прийняття цього документа мало принципове значення для міжнародного визнання прокремлівського режиму Я. Кадара, оскільки вивело його з ситуації міжнародного бойкоту.

Надзвичайно цікаві свідчення з цього приводу знаходимо в "Інформації щодо деяких політичних питань" [2, 128R/177-132R/177], що є частиною протоколу засідання ЦК УСРП від 23 травня 1963 року. До цього часу цей документ не став предметом вивчення українських істориків.

Як повідомляв доповідач з питання І. Сірмаї, ухвалення Указу викликало критику на адресу Я. Кадара як в самій УСРП (від представників сталіністського крила. - М.Ю.), так і з боку представників правої політичної еміграції.

Зокрема, угорські сталіністи, які згідно з лексикою партійних документів того часу називалися носіями догматичних поглядів, вважали, що Указ був поспішним кроком і засвідчив капітуляцію партії перед тиском Заходу. Чому завжди обережний лідер УСРП здійснив кроки, які не могли не викликати протест частини керівництва партії?

У 1960 році Я. Кадар, разом з генсеком КПРС М. Хрущовим, прибув до Нью-Йорка для участі в Генеральній асамблеї ООН. Це був перший міжнародний візит угорського керівника. На той час Я. Кадар був для тієї частини світової спільноти, яка не належала до соціалістичного табору, кривавим диктатором, про що свідчила прийнята у 1957 році резолюція ГА ООН щодо призупинення мандату делегації УНР через насильницьке придушення народного волевиявлення 1956 року. Незважаючи на те, що під час промови Я. Кадара 3 жовтня 1960 року більшість делегацій залишила сесійний зал на знак протесту, саме після неї розпочався переговорний процес між Будапештом та Вашингтоном щодо зняття "угорського питання" з порядку денного ГА ООН. У цьому контексті УСРП і пообіцяла офіційному Вашингтону провести загальну амністію для політичних в'язнів.

Проте перший крок зробив не Я. Кадар, а Дж. Кеннеді. Вже восени 1962 року делегація США при ООН внесла пропозицію щодо припинення розгляду "угорського питання". У цьому зв'язку ГА ООН була ухвалена резолюція
№ 1857 (XVII) від 20.12 1962 р., в якій зазначалося, що Генеральна Асамблея: "1. просить Генерального секретаря взяти на себе будь-яку ініціативу, яку він вважає корисною стосовно угорського питання; 2. немає необхідності у збереженні посади представника ООН з угорського питання". Згадана резолюція була ухвалена, однак була значна кількість тих, хто утримався. Після цього дискусія в ГА ООН щодо "угорського питання" була припинена. У розвиток такого рішення вже 8 січня 1963 року Генеральний секретар ООН прийняв вірчі грамоти від постійного представника УНР при ООН, і повноправне членство Угорщини в ООН було відновлено [3, 421 ].

У відповідь на ці кроки американської та оонівської сторін в Угорщині вже на початку березня 1963 року на спільному засіданні ЦК, Центральної ревізійної комісії та Центральної контрольної комісії УСРП було ухвалено рішення щодо проголошення загальної амністії, що було реалізовано вищезгаданим Указом Президентської ради УНР.

Якщо угорські сталіністи вважали амністію здачею позицій, то угорська політична еміграція, згідно з "Інформацією", через "Радіо Вільна Європа" висловила надію, що амністія - це знак лібералізації УНР, дієвого повороту до вільнішого режиму буржуазного типу. Вона очікувала здійснення подальших кроків з метою моральної та політичної реабілітації політичних в'язнів або й більше: визнання подій 1956 року революцією. Звичайно, ЦК УСРП такі очікування емігрантських організацій заперечив, назвавши їх ворожими до УНР.

Далі "Інформація" повідомляє про підтримку амністії з боку "братніх, соціалістичних партій", зокрема КПРС, яка вважала її своєчасною; італійської компартії, яка зазначила, що "амністія значно сприяє у веденні передвиборчої боротьби". У цілому було повідомлено, що більшість іноземних коментарів підкреслюють той факт, що Указ позитивно впливатиме на стосунки між Угорщиною та Заходом - в першу чергу, на угорсько-американські відносини.

Оскільки до 1962 року головним противником у справі відновлення повноправного статусу УНР в ООН виступали саме США, то в "Інформації" увагу ЦК було зосереджено на реакції угорської еміграції в США та, власне, влади цієї держави.

Була наведена оцінка амністії А. Сегеді Мосаком, послом Угорщини в США (1945-1947). Він, як свідчить партійний документ, оцінив ухвалення Указу про амністію як серйозний, логічний крок уряду, що слугуватиме основою для врегулювання напружених відносин між УНР та США. Ця інформація знаходила свій розвиток у повідомленнях посольства УНР у Вашингтоні та на прикладах публікацій провідних газет США.

За інформацією угорських дипломатів, державний секретар США Д. Раск на початку травня 1963 року ухвалив текст меморандуму Державного департаменту, в якому йшлося про план дій щодо нормалізації угорсько-американських відносин. План був переданий на ознайомлення до палати представників та комісії в закордонних справах сенату. Одним із пунктів плану передбачалося, що делегація США на надзвичайному засіданні Генеральної Асамблеї ООН не буде виступати проти повернення УНР статусу члена ООН. Цей пункт плану був підданий різкій критиці декількома членами нижньої палати, а також одним сенатором. Як зазначав документ, заперечення стосувалися кроків, що пропонувалося здійснити в рамках ГА ООН, оскільки це розцінювалося як зрада справи угорської революції 1956 року. Подальша повна реалізація плану засвідчила, що така думка окремих конгресменів не отримала широкої підтримки. Планом також передбачалося підняти рівень дипломатичних відносин між США та Угорщиною до рівня послів, завершити справу Й. Міндсенті та сприяти організації офіційного візиту Генерального секретаря ООН У Тана до Угорщини, що і відбувся 1-2 липня 1963 року.

В "Інформації" зверталася увага на реагування провідних ЗМІ США на дії Держдепартаменту через запровадження амністії в Угорщині. Так, 14 та 15 травня 1963 року, відповідно, New-York Herald Tribune та New-York Times опублікували статті, в яких однозначно позитивно були оцінені дії зовнішньополітичного відомства, спрямовані на врегулювання відносин з УНР. Симптоматичними були вже і назви статей: у New-York Times - "Кадар будує краще життя в Угорщині", а стаття New-York Herald Tribune називалася "США не будуть перешкоджати акредитації Угорщини в ООН". У цих статях наголошувалося на тому, що, після запровадження амністії в Угорщині, делегація США в ООН не зможе забезпечити більшість серед делегацій країн-членів ООН для просування пропозиції щодо подальшої дискримінації УНР. Запровадження амністії 1963 року вважалося тим кроком угорського уряду, що зняв багато перешкод на шляху співробітництва між Угорщиною та Заходом.

Такий комплекс заходів мав позитивний вплив на міжнародний статус Угорщини. До кінця 1963 року дипломатичні відносини на рівні послів з УНР відновили Велика Британія, Франція, Бельгія, а в 1964 - Швеція, Італія, Швейцарія та Канада.

Таким чином, амністія 1963 року засвідчила не слабкість режиму в УНР, а стала необхідною відповіддю на дії США та була вмотивована реальним прогресом у справі відмови ГА ООН надалі розглядати "угорське питання". Гра, що задумав та реалізував Я. Кадар, призвела до відчутної перемоги, оскільки вона мала наслідком початок виходу режиму з політичної ізоляції та його міжнародного визнання.

Чому слід казати саме про "гру" Я. Кадара. Справа в тому, що загальна амністія в дійсності "загальною" не стала. На виконання Указу про амністію було звільнено до 3 000 осіб, які були засуджені за політичну участь в революції 1956 року. Проте її дія не розповсюджувалася на тих політичних в'язнів, учасників революції 1956 року, які брали участь у збройних сутичках і обвинувачувались в убивствах та зраді Батьківщини. Таких осіб налічувалося до 200. Вони продовжували перебувати за гратами.

З цього приводу І. Бібо (видатний правник та мислитель Угорщини ХХ століття, державний міністр уряду І. Надя у 1956 році), звільнений за загальною амністією 1963 року, у лютому 1969 року надіслав листа до Я. Кадара. У листі, віддаючи належне благородній місії загальної амністії, він звернув увагу на обмежене, а тому помилкове тлумачення положень Указу про амністію щодо вищезгаданих категорій засуджених, і просив розглянути можливість застосування до цих осіб амністії з приводу 50-ї річниці Радянської Угорської республіки 1919 року [4, 307-311]. Як свідчить Протокол засідання Політбюро УСРП, керівництво партії "взяло до відома лист" і доручило повідомити дописувача про факт його отримання [5, 11R/120]. Але навіть ця формальність не була виконана, не кажучи про розгляд пропозиції І. Бібо по суті.

Міжнародний авторитет УНР, радикально поліпшений завдяки загальній амністії 1963 року, вже не потребував іншої реакції на лист колишнього політичного в'язня.

Діючи заради легітимізації режиму, Я. Кадар виграв у 1963 році, проте програв у подальшому. Історичне значення розглянутої нами ситуації полягає в тому, що в ній вже на початку 60-х років, у час тріумфальної перемоги курсу Кадара на суспільну консолідацію після трагедії 1956 року, було закладено єдино можливий алгоритм співіснування соціалістичної УНР з демократичним світом. Враховуючи багатосторонню залежність УНР від західних демократій, він полягав в необхідності йти на компроміси. Спочатку, як ми бачили, це відбулося стосовно іміджевих питань. Потім, у 70-х роках, під час нафтових криз та першого падіння життєвого рівня, оформилося у залежність від кредитування МВФ та Світового банку, що врятувало від репресій режиму багатьох угорських дисидентів. А в рамках транзитного процесу 1989 року, за умов різких змін у геополітичний ситуації, проявилося у готовності "нової", післякадарівської еліти УСРП мирним шляхом передати владу опозиції, за якою стояли ті ж самі демократичні інститути Заходу та США.

Список використаних джерел:

1. Magyar történeti szöveggyűjtemény. 1914-1999: 2 kötetben [Szerkesztette Romsics Ignác]. - Budapest : Osiris Kiadó, 2000, II kötet. - 560 old.

2. Tájékoztató néhány politikai kérdésről. / Magyar Országos Levéltár. M-KS 288. f.4/62. ő.e. (1963.05.23.) 128R-132R/190.

3. Romsics Ignác. Magyarország története a XX. században. - Budapest : Osiris Kiadó, 2005. - 668 old.

4. Huszár Tibor. Bibó István. Beszélgetések, politikai-életrajzi dokumentumok. - Budapest : Magyar Krónika, 1989. - 372 old.

5. Jegyzőkönyv a Politikai Bizottság 1969. március 4-én tartott üléséről. / Magyar Országos Levéltár. M-KS 288. f.5/485. ő.e. (1969.03.04.) 11R/120.

АНОТАЦІЯ

Стаття присвячена розгляду внутрішньополітичного та міжнародного контексту запровадження в Угорщині загальної амністії 1963 р. Досліджується реакція на амністію сталіністів УСРП та угорської еміграції. Розкривається взаємозв'язок між інтересами Я. Кадара подолати міжнародну ізоляцію режиму та усвідомленням США неконструктивності продовження розгляду в комітетах ГА ООН "угорського питання", зацікавленості у врегулюванні відносин з УНР.

Ключові слова: революція 1956 року, загальна амністія, відновлення членства УНР в ООН, Я. Кадар, І. Бібо.

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена рассмотрению внутриполитического и международного контекста введения в Венгрии всеобщей амнистии 1963 года. Исследуется реакция на амнистию сталинистов ВСРП и венгерской эмиграции. Раскрывается взаимосвязь между интересами Я. Кадара преодолеть международную изоляцию режима и осознанием США неконструктивности продолжения рассмотрения в комитетах ГА ООН "венгерского вопроса", заинтересованности в урегулировании отношений с ВНР.

Ключевые слова: революция 1956 г., всеобщая амнистия, восстановление членства УНР в ООН, Я. Кадар, И. Бибо.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>