Регіональна політика

Визнання Бразилією незалежної України: роль її української громади
Марина Бондаренко
15.09.2016, 10:58

УДК: 94: 327

Summary

The article highlights the role of the Ukrainian community in <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Brazil</st1:place></st1:country-region> in Brazilian recognition of independent <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Ukraine</st1:place></st1:country-region> in 1991. The study presents an analysis of different level events in 1991 in <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Brazil</st1:place></st1:country-region>, where the Ukrainian community took an active part and thus greatly contributed to a positive perception of new Ukrainian state.

Keywords: Ukrainian community in <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Brazil</st1:place></st1:country-region>, recognition of independent Ukraine, <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Ukraine</st1:place></st1:country-region> in <st1:country-region w:st="on"><st1:place w:st="on">Brazil</st1:place></st1:country-region>

Святкування в 2016 р. 25-ї річниці проголошення незалежності України та підтвердження відповідного акта на Всеукраїнському референдумі дає привід звернутися до проблем сприйняття новонародженої держави у світі. Воно не було аж надто простим. Ряд країн, особливо сусідніх, швидко визнали її незалежність вже на початку грудня 1991 р. В інших усвідомлення появи нового суб'єкта міжнародних відносин розтягнулось у часі. В його прискоренні в найбільшій та найвпливовішій країні далекої Латинської Америки - Бразилії - велику роль відіграла якраз місцева українська діаспора.

Слід, однак, зазначити, що в науковій літературі (головним чином у довідковому ключі) відображено процес визнання Бразилією незалежності України. Це стосується як загальних праць із історії зовнішньої політики України (С.В.Віднянського, Л.Д.Чекаленко та ін.), так і тематичних досліджень взаємин України та Бразилії (А.В.Бредіхина, І.О.Лазнєвої, І.Г.Плевако). Роль в ньому ж української діаспори спеціально не вивчалася.

Тож метою цієї статті є окреслення діяльності української громади Бразилії зі всебічного сприяння визнанню Федеративною Республікою Бразилією незалежної України. Дослідження базується передусім на аналізі матеріалів із архівів Міністерства зовнішніх зносин Бразилії, Міністерства закордонних справ України, Українсько-бразильської центральної репрезентації (УБЦР). Також використані матеріали бразильських та українських ЗМІ.

Зовнішню політику Бразилії початку 1990-х років можна охарактеризувати як прагматичну, спрямовану на пошук місця Бразилії в новому світі, що формувався в процесі розпаду біполярної системи міжнародних відносин. Було задекларовано три основні завдання зовнішньої політики Бразилії: розширювати участь країни в системі міжнародних відносин, уникати політичних конфліктів зі США та змінити власний міжнародний статус, позбувшись іміджу країни третього світу [1]. Як наслідок, і ставлення до визнання України було непевним і значною мірою обумовлювалось врахуванням позиції США та пошуками варіантів практичної вигоди для Бразилії.

Але тут якраз і заявила про себе численна українська громада, яка в цілому налічувала до півмільйона осіб. Українці Бразилії в 1991 р. провели цілу низку публічних заходів із пропагування України та ролі українців в історії Бразилії. У деяких із них брали участь і делегації з України. Це були дієві нагадування громадськості та місцевій владі про значення для Бразилії налагодження офіційних відносин з Україною.

Дуже важливо, що проголошення незалежності України збіглося зі святкуванням у вересні 1991 р. 100-річчя від початку імміграції українців до Бразилії. Українська громада запросила на свято делегацію з України. До неї увійшли керівник Секретаріату Товариства зв'язків з українцями за межами України С.Ю.Лазебник та група українських артистів. Крім заходів культурного характеру власне у самій українській громаді було організовано зустрічі делегації з високопосадовцями Бразилії.

Так, із делегацією з України 4 вересня 1991 р. зустрівся губернатор штату Парана Роберто Рекьяо. Представників України супроводжував лідер місцевої української громади Голова Інституту земель, картографії та лісів Віторіо Соротюк. Під час зустрічі йшлося про можливість налагодження комерційних контактів з незалежною Україною, а також про відкриття бразильського консульства в Києві та українського консульства в Бразилії. Як повідомляла бразильська преса, українська делегація також планувала взяти участь у церемонії відкриття Площі України в м. Уніао-да-Віторіа та закладання першого символічного каменю до фундаменту майбутнього пам'ятника Тарасові Шевченку. Водночас С.Ю.Лазебник зауважив про іншу мету цього візиту - підготовку приїзду до Бразилії Прем'єр-міністра України В.П.Фокіна, запланованого на жовтень 1991 р., адже важливо, щоб Бразилія, за прикладом інших країн, таких як Франція, Канада та США, розглянула питання про відкриття дипломатичних представництв в Україні [2].

Зі свого боку, лідер української громади Віторіо Соротюк, на той час Радник при уряді штату Парана, звернувся до керівництва штату з проханням від Українсько-бразильської центральної репрезентації (УБЦР) запросити делегацію України на чолі з Прем'єр-міністром відвідати штат Парана, де проживає основна частина української діаспори. Губернатор Р. Рекьяо відгукнувся на цю ініціативу УБЦР і 25 вересня 1991 р. офіційно запросив Прем'єр-міністра України В.П. Фокіна в ході запланованого візиту до Бразилії 18-19 жовтня 1991 р. відвідати штат Парана[3]. Це запрошення та лист від Українсько-бразильської центральної репрезентації на початку жовтня 1991 р. Голова УБЦР Мар'яно Чайковський передав у Києві до Кабінету Міністрів України через Голову церемоніалу О.С. Тараненка.

До складу очолюваної Прем'єр-міністром (тоді ще УРСР) В.П.Фокіним увійшли Міністр зовнішньоекономічних зав'язків України В.О. Кравченко, Міністр охорони навколишнього середовища України Ю.М Щербак, Державний секретар Кабінету Міністрів України В.Ю. Пєхота, Голова церемоніалу О.С. Тараненко, начальник Лікувально-оздоровчого об'єднання при Кабінеті Міністрів України О.Ф. Возіанов, помічник Прем'єр-міністра України О. Олейник, завідувач відділу країн Азії, Африки та Латинської Америки МЗС України О.М. Никоненко, перекладач та ін. [4].

Візит Прем'єр-міністра викликав великий резонанс у бразильській пресі. Ціла низка газет, у т.ч. одна з найвпливовіших - "Folha de São Paulo", описуючи зустріч В.П.Фокіна з Президентом Бразилії Фернандо Коллором-де-Мелло 18 жовтня 1991 р. в Ріо-де-Жанейро, повідомили, що Прем'єр-міністр України піднімав питання про підписання угод про культурне та економічне співробітництво між Бразилією та Україною. Вітольд Павлович запропонував Президентові Бразилії в якості першого кроку до майбутнього визнання України обмінятись комерційними представництвами. Голова Уряду України запропонував відкрити таке представництво України в м. Курітіба, столиці штату Парана, де мешкає найбільша частина української діаспори в Бразилії[5].

Прем'єр-міністр України також зустрівся з губернатором штату Ріо-де-Жанейро Леонелем Брізолою [6] та з губернатором штату Парана Роберто Рекьяо [7]. Зокрема, зустріч з губернатором Парани відбулась 20 жовтня 1991 р. за активної підтримки місцевої української громади. В ході зустрічі український високопосадовець пояснив позицію України щодо підписання економічної угоди між колишніми республіками СРСР[7], а також обговорив питання щодо заснування офіційного представництва України в Бразилії. Саме після цієї зустрічі губернатор Р. Рекьяо зазначив, що "існує великий потенціал для встановлення культурних, економічних та наукових зв'язків між Бразилією та Україною. Встановлення дипломатичних відносин між Бразилією та Україною створить можливість для штату Парана невідкладно розробити план економічної та культурної співпраці"[8].

Бразилія мала певний ряд економічних зв'язків з СРСР, у т.ч. з українськими підприємствами. Але укорінена в цій латиноамериканській країні українська громада прагнула пожвавити інтерес Бразилії й бразильців саме до України та перспектив прямої співпраці з нею. Саме тому вона взялася за широке інформування бразильського суспільства про економічний та культурний потенціал України. Така інформація публікувалась у місцевих ЗМІ та доводилась до відома місцевих підприємців під час різноманітних зустрічей. Українська тематика була активно представлена у бразильських ЗМІ. А газета "Folha de São Paulo" навіть відрядила до Києва свого спеціального кореспондента в Москві Жайме Спіцковського і почала регулярно друкувати матеріали про економічну політику Кабінету Міністрів України В.П. Фокіна, особливо в царині відносин з Росією. В цих статтях Україна поставала як друга найбільша республіка і житниця колишнього СРСР, як країна з великими перспективами економічного розвитку. Особлива ж увага приділялась наміченому на 1 грудня 1991 р. всеукраїнському референдуму [9].

Цей референдум викликав загальний жвавий інтерес. У репортажах з Києва політичні оглядачі підкреслювали колосальне значення події для Європи і всього світу. Українська громада Бразилії з великим ентузіазмом сприйняла результати референдуму в Україні. Вона паралельно провела власний символічний референдум, в ході якого висловила стовідсоткову підтримку незалежності своєї історичної Батьківщини, і розпочала збір підписів під зверненням до Міністерства зовнішніх зносин Бразилії щодо невідкладного визнання Урядом Бразилії незалежності України. Всього було зібрано близько 10 000 підписів, після чого цей документ було передано до зовнішньополітичного відомства Бразилії [10].

Українська громада Бразилії знову активно ввела тему України в документи місцевої влади на різних рівнях. 3 грудня 1991 р. губернатор штату Парана, відгукуючись на ініціативи місцевої української громади, звернувся до Президента Бразилії Ф. Коллора-де-Мелло з проханням "невідкладного визнання Федеративною Республікою Бразилія незалежності Республіки Україна, яка була проголошена в серпні українським парламентом та підтримана на референдумі 90% виборців цієї країни. Такий демократичний прояв волевиявлення народу шляхом прямого голосування за незалежність нації заслуговує на швидке міжнародне визнання, так як показує мирний шлях для вирішення міжнародних відмінностей та самовизначення народів" [8]. Губернатор спеціально зазначив, що саме в його штаті проживає понад 300 000 вихідців з України, завдяки діяльності яких розвивається економіка та культура Бразилії, і вони, через діяльність Українсько-бразильської центральної репрезентації, висловлюють своє бажання підтримати незалежність України.

Ідея якнайшвидшого визнання України здобула підтримку й Законодавчої Асамблеї штату Парана, очільник якої вказав, що "встановлення дипломатичних відносин сприятиме налагодженню культурної, економічної та наукової співпраці між країнами" [8].

Таким чином, не в останню чергу завдяки зусиллям української громади Бразилії суспільство та його представники у владі були підготовлені до офіційного визнання нової незалежної України.

Щоправда, керівництво країни так і не наважилось (із зазначених вище причин) визнати її негайно. Воно таки дочекалось офіційної відставки Президента СРСР М.С.Горбачова (25 грудня 1991 р.), коли отримало для цього останні формальні підстави. Федеративна Республіка Бразилія визнала незалежність України та інших колишніх республік Радянського Союзу 26 грудня 1991 р. - у той же день, що й США. У повідомленні для преси Міністр зовнішніх зносин Бразилії Ф.Резек зазначив, що "уряд Бразилії задоволений результатами Алма-Атинської зустрічі 21 грудня", "приймає до відома, що Росія бере на себе міжнародні права та зобов'язання СРСР" і висловлює готовність розвивати стосунки з усіма колишніми республіками Радянського Союзу [11].

З проведеного дослідження випливає, що українська громада Бразилії всебічно сприяла визнанню незалежної України і продемонструвала наперед готовність представляти й лобіювати її інтереси в Бразилії.

Список використаних джерел:

1.Bernal-Meza R. A política exterior do Brasil: 1990-2002 / Raúl Bernal-Meza // Rev. Bras. Polít. Int.. - 2002. - No 45 (1).

2.Requião recebe uma comitiva da Ucrânia. // Gazeta do Povo. - 1991. - 5 de setembro.

3.Carta Oficial do Governador do Estado do Paraná ao Primeiro-Ministro da República da Ucrânia, Of.ATG 0225/91 de 26.09.1991// Arquivo da RCUB ­- Архів УБЦР, ф. б/н.

4.Programação da visita do Primeiro Ministro Fokin do Cerimonial do Estado do Parana // Arquivo da RCUB ­- Архів УБЦР, ф. б/н.

5.Premiê fica "aborrecido". // Folha de Sao Paulo. - 1991. - 19 de outubro.

6.Czaikowski М. 20 anos das Relações Diplomáticas Brasil-Ucrânia [2005] // Arquivo da RCUB ­- Архів УБЦР, ф. б/н.

7.Premiê ucraniano critica abstenção. // Folha de Sao Paulo. - 1991. - 20 de outubro.

8.Carta Oficial do Governador do Estado do Paraná ao Presidente da República Federativa do Brasil, Of.ATG 0270/91 de 03/12/1991// Arquivo da RCUB ­- Архів УБЦР, ф. б/н.

9.Premiê defende uma transição gradual na Ucrânia. // Folha de Sao Paulo. - 1991. - 24 de novembro.

10. Sorotiuk V. Comunicado à Imprensa: 20 anos das relações diplomáticas entre a Ucrânia e o Brasil [2005] // Arquivo da RCUB ­- Архів УБЦР, ф. б/н.

11. Nota à imprensa de 26 de dezembro de 1991 // Resenha de Política Exterior do Brasil.. - 1991. - número 69. - p. 245.

 

АНОТАЦІЯ

У статті висвітлюється роль української громади Бразилії у процесі визнання цією країною незалежності України у 1991 р. В дослідженні подається аналіз заходів різного рівня 1991 р. в Бразилії, в яких українська громада взяла активну участь та які сприяли формуванню позитивного сприйняття бразильськими урядовцями незалежної української держави.

Ключові слова: українська громада Бразилії, визнання незалежної України, Україна в Бразилії.

АННОТАЦИЯ

В статье освещается роль украинской диаспоры в Бразилии в процессе признания этой страной независимости Украины в 1991 г. В исследовании дается анализ мероприятий различного уровня 1991 г. в Бразилии, в которых украинская диаспора приняла активное участие и которые способствовали формированию положительного восприятия Бразилией независимого украинского государства.

Ключевые слова: украинская диаспора в Бразилии, признание независимой Украины, Украина в Бразилии.