Історичне минуле

«Війни пам’ятей» і пошук моделей порозуміння у центрально-східній Європі
Алла Киридон, Сергій Троян
20.10.2017, 21:05

"Війни пам'ятей" - це різновид конфліктів пам'ятей; зіткнення інтересів окремих груп спільноти чи спільнот на ґрунті різних інтерпретацій образів минулого. "Війн пам'ятей" з огляду на класичне визначення війни противників не існує в реальності. Термін використовується в метафоричному сенсі й упроваджений до наукового дискурсу для підсилення напруги протистояння конфліктуючих сторін у відстоюванні різних моделей пам'яті. Ці "війни" не проходять одномоментно - вони пролонговані у часі й просторі.

"Війни пам'ятей" мають щонайменше три виміри - історичний, політичний, соціоментальний (соціопсихологічний). Ареною прояву подібних конфліктів можуть бути різні сфери суспільного життя. Конфлікти можуть ґрунтуватися на соціальних, етнічних, політичних, економічних, традиційних, мовних, релігійних, ідеологічних та інших засадах. Здебільшого "війни пам'ятей" виникають у суспільствах чи спільнотах, які зазнали травматичного досвіду. Відтак "війни пам'ятей", як правило, "конструюються" насиллям і травмою, репрезентованими в минулому. Ускладнює ситуацію накладання старих і нових індивідуальних та колективних травм пам'яті. Внаслідок такого "проникнення" формується складна спільнота з доволі високим імперативом обов'язку "пам'ятати".

Ці конфлікти часто переобтяжені надлишковим емоційним перевантаженням конфліктуючих сторін і потребують подолання певних психологічних бар'єрів та зміни асоціацій. Причини розгортання конфліктів у меморіальному просторі пов'язані, передусім, із активізацією потрактувань різних версій минулого й обумовлені множинністю чи неоднозначністю інтерпретацій версій цього минулого в різних соціально-політичних умовах та з різним набутим досвідом у ході історичних трансформацій. Відтак, приводом для виникнення "війни пам'ятей" можуть слугувати: офіційна риторика, порушення традицій, політика в культурній сфері та містобудуванні, топоніміка (зокрема назви об'єктів міської топоніміки), регіональні особливості, складні питання історії чи варіативність тлумачень подієвого ряду (зокрема й на міждержавному рівні), стереотипи, наратив, поховання загиблих, пам'ятники та інші меморіальні знаки, відзначення подій, вшанування осіб, символи тощо.

Для усвідомлення характеру та причин розгортання "війн пам'ятей" вагомими видаються міркування В. Сьюелл (W. Sewell ) щодо оцінки окремих подій, що впливають на характер стійких паттернів поведінки (змінюють характер сприйняття чи стійкість поведінкових характеристик), а також їх інтерпретацій. Подію В. Сьюелл розглядає як таку, що в своїй основі має смисли й задає зміни в системах смислів. Відтак, актуалізується необхідність аналізу впливу минулих культурних паттернів на сьогодення: "Історичні за масштабом події важливо піддавати теоретичному аналізу з огляду на те, що вони трансформують хід історії, задаючи непередбачувані напрями ходу суспільного розвитку й змінюючи каузальну вісь соціальних інтеракцій". Водночас дослідник підкреслює необхідність оцінки події з огляду на контекст та набуття нових смислів у ході розвитку. Заслуговує на увагу теза автора про те, що подіям притаманне явище інертності (path dependency), тобто попередні події обумовлюють події майбутні. Актуалізація конкретної події (передусім йдеться про знакову історичну подію, що вплинула на хід суспільного розвитку) слугує маркером актуалізації смислів і значень розвитку культури й соціуму. Дослідник наголошує, що події в своїй основі наділені смислами й задають переміни в системах смислів. Вибір і створення символів для пам'ятних подій опосередковані інтересами багатьох груп впливу.

Водночас необхідним видається усвідомлення того, що між подією і свідченнями очевидців та інтерпретаціями подій - суттєва дистанція. Будь-яке свідчення чи трактування подій, відтворення знань тощо фігуруватиме як частина певної рамки інтерпретації, яка, в свою чергу, визначається системою цінностей і дискурсивними практиками, семіотичними механізмами й конфігурацією владних відносин. Суттєва дистанція між подією (граничною подією) та її актуалізацією в подальшому неминуче призводить до неодноразових стирань та відтворень, а відтак до нівелювання чи до метафоризації подієвого ряду тощо. На наше сприйняття чи відтворення подієвого ряду минулого чи його репрезентації впливає спадок часових напластувань, а, відповідно, контекст формування й відтворення того чи іншого явища чи події. Пам'ять про події реанімованого минулого здебільшого не буває одновимірною - вона альтернативна. Відтак, імпліцитно породжує розбіжності в потрактуванні подієвого ряду.

"Війни пам'ятей" є інтерактивним процесом, що розгортається в сучасному з приводу інтерпретацій подій минулого. Часова перспектива потребує уваги до аналізу динаміки та особливостей розвитку конфлікту. Це, в свою чергу, зумовлює необхідність виділення стадій і фаз його виникнення та розгортання у часі, вивчення динамічних показників та аналізу процесів конфліктної взаємодії. Отже, у своєму розвитку будь-який конфлікт проходить через кілька стадій, що, в свою чергу, поділяються на фази. На підставі розгляду часткового різновиду (етнічних конфліктів), відомий психолог П. Шихірєв узагальнює моделювання соціальних конфліктів, зазначаючи: "...Всі вони проходять подібний шлях. Фаза перша, романтична: я прагну до перемоги, мій суперник зім'ятий, я його задавлю, підкорю, примушу діяти в моїх інтересах. Наступна фаза - це фаза апатії, коли з'являється відчуття, що завдання придушення суперника, яке спочатку не здавалося особливо складним, виконати не так вже і просто. Потім настає фаза глухого кута - враження, що перемогти суперника не тільки не просто, а навіть неможливо. Після цього настає фаза відчаю. Людина починає розуміти, що її суперник також хоче чогось для себе дуже важливого. Ось тут і виникає основа для переговорів". Очевидно, що в цій моделі еволюції конфлікту за основу приймається соціально-психологічний компонент конфлікту.

При формуванні новітньої культури відповідальної та діалогічної міжсусідської пам'яті важливим видається врахування дискурсу етики діалогу двосторонніх відносин, що скеровує європейську культуру пам'яті від міжсусідської "історії взаємних зрад" (Р. Траба) дo "спільних імпульсів досвіду" (Р. Козеллек), здатних у довгостроковій перспективі деконструювати травмовані тоталітаризмами свідомості. Її постулати базуються, зокрема, на зміцненні спільних позитивних і солідарних "пунктів віднесення" (наприклад, етосі християнського прощення) та терпеливому взаємному "розпрацюванні бункерів" національних кривд і образ.

Моделі діалогічної праці з колективними пам'ятями запропонував П. Рікер: модель перекладу - скерована на обмін смислами, закладеними у семантичний світогляд кожної культури та просторів, де означується її пам'ять; модель обміну пам'ятями - спрямована на прийняття "історії іншого" та її визнання; модель прощення - направлена на спільний перегляд пам'яті про минуле з метою конструювання дискурсу милосердя та взаємного співчуття. Пам'ять, за твердженням П. Нора, перестає бути "сукупністю елементів минулого, які слід запам'ятати, щоб приготувати ґрунт для бажаного майбутнього; вона стає способом усвідомити власне сьогодення". Відтак, за слушним зауваженням німецького дослідника Х. Вельцера, якби минуле було лише історією, воно було б замороженим і не боліло б. Насправді у минулому менше минулого, ніж багатьом видається. Цією обставиною пояснюється те, що з приводу того чи іншого минулого відбувається стільки конкурентної боротьби, конфліктів і боїв або "війн пам'ятей".

Яскравим прикладом дослідження "війн пам'ятей" став проект Олександра Еткінда під назвою "Війна пам'яті. Культурна динаміка в Росії, Польщі й Україні/ A Memory War: Cultural Dynamics in Russia, Poland, and Ukraine" , спрямований на вивчення політик пам'яті в Україні, Росії та Польщі. Його реалізація розпочалася влітку 2010 р. і тривала впродовж трьох років. Методологічні основи проекту запозичуються з критичних та аналітичних практик сучасних гуманітарних дисциплін, а завданням його є дослідження впливу публічної пам'яті та уявлень про травматичні події XX століття на розвиток східноєвропейських національних спільнот.

Дослідження здійснювалося в п'ятьох європейських університетах - Кембріджському (Велика Британія), Гронінгенському (Голландія), Бергенському (Норвегія), Гельсінському (Фінляндія) й Тартуському (Естонія). Характерні й основні напрямки досліджень: події відображення пам'яті в транснаціональному просторі; мова пам'яті в Росії та в Україні; про користь і шкоду історії в політиці ідентичності у Східній Європі; потужність політик пам'яті в Східній Європі: сек'юритизації зі спадщиною комунізму в Польщі, Росії та Україні; імперіалізм мучеництва: страждання і пам'ять у польських, російських та українських фільмах і романах. Цікава також постать самого керівника проекту пана Еткінда. Він є русистом, істориком культури, фахівцем з питань психоаналізу та теорії літератури, автором книг "Ерос неможливого. Історія психоаналізу в Росії", "Содом і Психея. Нариси інтелектуальної історії Срібного століття" та ряду інших праць.

У рамках цього проекту вчені й політики розглядають культурні та політичні трансформації в Східній Європі крізь призму т.зв. парадигми "перехідного періоду" - переходу від тоталітаризму до практик сучасної ліберальної демократії. Дослідники, задіяні в рамках проекту, націлюються на розширення використання парадигми пам'яті в описі цих трансформаційних процесів, множинності відповідей на виклики, породжені травматичною спадщиною імперського та радянського минулого.

Таким чином, здійснюваний в 2010 - 2013 рр. (з 1 жовтня 2010 року до 31 вересня 2013 року) проект був пов'язаний із дослідженням динаміки культурних форм пам'яті, їх взаємодії в Польщі, Україні та Росії. Він покликаний встановити якусь нову "метрику", дати новий вимір процесам глибоких змін, що почалися після колапсу Радянського блоку, а також виявити приховані перешкоди, що підстерігають нації всередині культурного домену в цьому регіоні та гальмують подальші трансформації всередині національних спільнот на значно глибшому рівні.

Зауважимо, що хоча проект уже завершився, але його результати ще до кінця не опрацьовані. Водночас необхідно констатувати, що в сучасному інформаційному полі відбулася надзвичайна актуалізація проблем історичної пам'яті, болісних сторінок історичного минулого для суспільного і державного простору Центрально-Східної Європи. Іншими словами, за французьким істориком П'єром Нора, можна сказати, що тут "пам'ять надала історії нового імпульсу, обновила підходи до минулого і проникла у всі періоди та галузі дослідження". Прикладом може слугувати актуальна ситуація в полі українсько-польських відносин як загалом, так і в пам'яттєвому зокрема.

У грудні 2016 р. було відзначено двадцятип'ятиліття сучасних українсько-польських відносин, яке стало свого роду маркером, що підвів проміжні підсумки співробітництва у рамках міждержавного стратегічного партнерства України та Республіки Польщі в постбіполярному світі. Воно увібрало до себе як безперечні успіхи двосторонньої співпраці, так і суперечливі аспекти взаємодії, насамперед у царині міжсуспільної комунікації та різного ставлення до трактування і вшанування подій та постатей з історичного минулого обох країн і народів. Роль і вагомість набутого за чверть століття позитивного досвіду співробітництва не раз підкреслювалася як важлива підвалина для подальшої розбудови українсько-польських відносин.

Не викликає жодних сумнівів той факт, що на перспективу в зовнішньополітичній діяльності сучасної незалежної України Республіка Польща залишатиметься вагомим партнером. Пояснення цьому знаходиться у площинах багатовікової історичної обумовленості українсько-польських відносин, територіальної близькості та спільності етнодемографічних коренів, тісних культурних зв'язків і громадсько-політичних практик, урешті - спільності політико-стратегічних інтересів. Останній аспект несе дуже сильне прагматичне наповнення, адже від часу входження Польщі до Північноатлантичного Альянсу і Європейського Союзу відбувалося наповнення українсько-польських відносин новим змістом, посилення її ролі як лобіста євроінтеграційного та євроатлантичного курсу України. Це знайшло свій вияв, з одного боку, в загальній підтримці європейської інтеграції України, що, в тому числі, сприяло укладенню Угоди про асоціацію між ЄС і Україною, а, з іншого, - у виробленні та реалізації конкретної програми співпраці ЄС з країнами Східної Європи. Насамперед йдеться про програму сусідства і, зокрема, про проект "Східне партнерство". Свого часу саме польсько-шведська ініціатива була спрямована на реальне прискорення процесу долучення України, поряд із іншими східноєвропейськими державами, до інтеграції з ЄС. У середовищі українських політиків, учених і навіть пересічних українців упродовж останніх десятиліть укоренилося сприйняття Польщі як "адвоката України в Європі" та як надійного стратегічного партнера.

Водночас подальший характер польсько-українських відносин визначатиметься як прагматичною позицією обох країн - йдеться про свого роду "випробування прагматизмом", так й еволюцією геополітичних реалій, насамперед у Європі, в умовах розгортання другої "Холодної війни". Слід пам'ятати дуже влучний вислів німецького науковця Йорна Рюзена: "Пам'ять змінює часовий статус минулого так, що воно, не перестаючи бути минулим, стає просто-таки сучасним і відкриває перспективу на майбутнє". Але важливо при цьому не допустити, на що звернули увагу в своєму відомому "Зверненні з Блуа" 11 жовтня 2008 р. представники Товариства "Свобода для історії" (Liberté pour l'Histoire), зокрема, Кшиштоф Помян (Krzysztof Pomian) і Кароль Модзелевський (Karol Modzielewski), прямого втручання державної влади до справ істориків - диктату в плані, що і як робити в сфері політики пам'яті, кого "карати", а кого "милувати". Вони, зокрема, написали: "Історія не може стати невільницею поточних подій, її не можна писати під диктат пам'ятей, що змагаються між собою. У вільній країні до компетенції політичної влади не належить визначення історичної правди або обмеження свободи істориків за допомогою каральних санкцій... Ми звертаємося до публічної влади, щоб донести до неї, що наскільки вона відповідальна за опіку над колективною пам'яттю, настільки ж вона не повинна встановлювати в правових категоріях історичних догм, які можуть суттєво обмежити інтелектуальну свободу істориків".

Загалом вважаємо за надзвичайно важливу справу в контексті аналізу порушеної проблеми наголосити на необхідності відходу від концепції фронтиру, тобто межі взаємодії і протистояння різних народів, культур чи цивілізацій, у бік концепції співпраці, наведення мостів єднання і порозуміння в такій складній та суперечливій царині історичної пам'яті й історичної свідомості народів Центрально-Східної Європи. Роль і значення істориків - як окремих науковців, так і академічних спільнот і спеціальних інституцій - у цьому процесі важко переоцінити.

Здатність забувати в поєднанні зі здатністю пам'ятати - це вже не що інше, як уміння піднятися аж до висот історичного мислення і наснажити ним соціальну пам'ять поколінь, уже існуючий історичний досвід в ім'я майбутнього як інноваційного історичного шансу. На загал таке уміння пам'ятати і забувати приходить не саме, а досягається через активну діяльність історичної свідомості в царині осмислення і переосмислення минулого через призму сучасного і для майбутнього. Конструювання політики пам'яті має ґрунтуватися не на міфотворчості й неприйнятті іншої точки зору, а на максимально можливому міждисциплінарному дослідженні всієї складності й тонкості історичних процесів, особливо тих, що стосуються часто дуже суперечливого спільного минулого. Такий висновок, на нашу думку, актуальний і справедливий для сучасних дискурсів політики пам'яті в країнах Центрально-Східної Європи, реалізації в цьому контексті різноманітних інформаційних і наукових дослідницьких проектів.

Література

1. Адорно Т. Что значит "проработка прошлого" / Теодор Адорно // Неприкосновенный запас. - 2005. - №2-3(40-41) [Электронный ресурс]. - Режим доступа: magazines.russ.ru/nz/2005/2/ado4.html

2. Бордюгов Г. "Войны памяти" на постсоветском пространстве / Г.Бордюгов / Се- рия: Историческая политика и политика памяти в СССР, РФ и СНГ. - М.: Из- дательство: АИРО-XXI, 2011. - 256 с.

3. Вельцер Х. История, память и современность прошлого. Память как арена политической борьбы / Х. Вельцер // Неприкосновенный запас. - 2005. - № 2-3 (40-41). - С. 28-35.

4. Волянюк О. Я. Конфлікти пам'ятей у політичному просторі: теоретичні аспекти / О. Я. Волянюк // Національна та історична пам'ять: Зб. наук. праць - 2012. - Вип. 6. - С.41-60.

5. Друга світова війна та (від)творення історичної пам'яті в сучасній Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: ww2-historicalmemory.org.ua/presentation.html

6. Європа та її болісні минувшини / Авт.-упоряд. Ж. Мінк і Л. Неймайєр у співпраці з П. Боннаром. - К.: Ніка-Центр, 2009. - 272 с.

7. Захарченко Т. "Войны памяти": Английская конференция о культур- ной памяти в Восточной Европе / Т. Захарченко // Новое литературное обо- зрение. - 2011. - №11 (11-12 марта 2011 г.). - [Електронный ресурс]. - Режим доступа: magazines.russ.ru/nlo/2011/110/za56.html

8. Зверева В. Сражения за память, войны воспоминаний. Научный семинар "Война памяти: культурная динамика в России, Польше и Украине" (Кембридж, Кингс- колледж, 4-5 июня 2010 г.) / В.Зверева // Новое литературное обозрение. - 2011. - № 107.

9. Історія на фронті інформаційної війни: Круглий стіл [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.ukrinform.ua/ukr/news/1970592

10. Киридон А. "Війни пам'ятей" і моделі примирення: інтерпретація понять / А.Киридон // Війни пам'ятей та політика примирення: Зб. наук. праць / За заг. ред. В. Ф. Солдатенка. - К.: ДП "НВЦ "Пріоритети", 2013. - С. 27 - 37.

11. Нора П. Расстройство исторической идентичности / П. Нора // История, историки и власть: Международный круглый стол, Москва, 2 февраля 2010 г. Материалы к дискуссии. - М.: РАН, 2010. - 83 с.

12. Рикёр П. Конфликт интерпретаций. Очерки о герменевтике / П. Рикёр. - М. : Медиум, 1995. - 416 с.

13. Рюзен Й. Нові шляхи історичного мислення / Й. Рюзен. - Львів: Літопис, 2010. - 358 с.

14. Сюндюков І. Ми та Європа: гармонізація пам'яті / І.Сюндюков // День. - 2010. - № 47.

15. Траба Р. "Другий бік пам'яті". Історичні досвіди та їхнє пам'ятання в Центрально-Східній Європі / Роберт Траба // Україна модерна. - 2009. - № 4 (15). Пам'ять як поле змагань. - С. 53-62.

16. Шнирельман В. А. Войны памяти: мифы, идентичность и политика в Закавказье. / В. А. Шнирельман - М.: ИКЦ "Академкнига", 2003. - 592с.

17. Conflict and Memory: Bridging Past and Future in (South East) Europe (Southeast European Integration Perspectives) / Ed. by Wolfgang Petritsch, Vedran Dzihic, Christophe Solioz. - Nomos Publishers, 2010. - 326 p.