Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Історичне минуле

Відродження та знищення Чорноморського флоту і новий занепад Севастополя (1860-1917 роки)
Алла Ликова
13.09.2017, 17:11

УДК 94: 327 (73)+316.42

Summary

The article discusses the causes and conditions for the revival of the destruction of the Black Sea Fleet, Sevastopol decline in the period from 1860 to 1917. The role of these processes in the domestic policy of the Russian Government, foreign intervention, revolutionary movement, political action and essers.

Analyzed the value of imperfect foreign policy of the Russian Empire the diplomats for destruction of the Black Sea Fleet, the further fate of the city of Sevastopol and its decline.

Keywords: Crimea, the Black Sea Fleet, Russia, history, Sevastopol, foreign intervention, bolshevic revolytionary movement, mensheviki and essers.

Своїм заснуванням та розвитком Севастополь завдячує Чорноморському флоту. Саме цим визначається його вигляд, його біографія, його життя. Севастополь ріс та розвивався разом із флотом. Із бухт Севастополя кораблі Чорноморської ескадри йшли назустріч ворогу і поверталися з перемогами. Слава флоту була славою Севастополя. Разом із моряками севастопольці розділяли радість перемог та гіркоту поразок.

Це місто молоде. У 2018 році йому виповниться лише 235 років. У квітні 1783 року, через місяць після приєднання Криму до Росії, у Севастопольську бухту (тоді вона мала назву Ахтіарської) увійшла російська ескадра кораблів Азовської та Дніпровської флотилій під командуванням віце-адмірала Ф.А. Клокачева [1].

Багато зробив для розвитку міста та флоту адмірал Михайло Петрович Лазарєв, потомственний мореплавець, вчений, один з першовідкривачів Антарктиди, герой Наваренської битви. Він командував Чорноморським флотом перед Кримською війною протягом вісімнадцяти років. Під його керівництвом майже повністю оновився склад кораблів флоту, було побудовано нове адміралтейство, споруджено п'ять нових потужних берегових батарей, дві з яких, Костянтинівська та Михайлівська, збереглися до наших днів. Севастополь напередодні Кримської війни налічував близько п'ятидесяти тисяч населення. Місто прикрашали нові будівлі, з'явилися добре сплановані вулиці.

Протягом 15 років після тяжкої Кримської війни Севастополь лежав у руїнах. Значення міста зменшилось настільки, що його було включено до складу Ялтинського повіту Таврійської губернії. На початку 1860-х років у центрі міста розташовувалось лише декілька дерев'яних споруд, перебудованих з французьких бараків, де розташовувались кондитерські, фотоательє, питні заклади, лавочки з продажу зельтерської та содової води. Тільки у 1870 році, зміцнившись завдяки реформам, економічному зростанню та багатолітнім зусиллям російської дипломатії, Росія відмовилася виконувати умови Паризького мирного договору, і 1 березня 1871 року було підписано Лондонську конвенцію, що відмінила ті статті, що принижували Росію. Країна одержала можливість розпочати відродження флоту та Севастополя.

Для надійного зв'язку бази майбутнього флоту з центром країни у 1875 році було побудовано Лозово-Севастопольську залізницю. 15 вересня до Севастополя прийшов перший потяг. З цього моменту почалося швидке відновлення міста. У 1862 році населення міста складало приблизно 5 тисяч, а у 1886 році - 25 тисяч, у 1895 році досягло довоєнного рівня, а у 1900 році у Севастополі мешкало вже 58 тисяч жителів.

Відродженню міста сприяли два фактори. По-перше, у Севастополі було відкрито торговельний порт, до якого було дозволено заходити іноземним суднам. Поряд з ним було споруджено десятки складів для зерна, солі та інших вантажів. Були періоди, коли у порту працювало до 4 тисяч вантажників. Якщо у 1875 році з Севастополя було відправлено за кордон 575 тис. пудів різноманітних вантажів, то у 1888 році - вже 32 млн пудів.

У відродженні порту та цивільного кораблебудування у місті величезну роль відіграла Російська спілка пароплавства та торгівлі. Завдяки зусиллям його директора Н.А. Аркаса, у минулому морського офіцера, у Севастополі почалося створення торговельного порту та відродження адміралтейства, що з 1861 року почало ремонтувати, а з 1868 року - і будувати цивільні судна. Адміралтейство було одним зі значимих підприємств не тільки для міста, але й для всього Криму. У 1888 році тут працювало близько тисячі чоловік, у той час як на інших підприємствах міста - усього 265 [2].

По-друге, у зв'язку з початком російсько-турецької війни 1877- 1878 років, основні події якої розгорталися на Балканах, південний вектор у політиці імперії знову став визначальним. У ході військових дій було звільнено від турок Болгарію, і російські війська підійшли до Константинополя. Міжнародна напруга у регіоні знову різко зросла. Посилення військової міцності Росії на південному направлені стало гостро необхідним. Почалося швидке об'єднання військово-морської бази та флоту у Севастополі.

Поєднання комерційного та військового факторів допомогло Севастополю швидко відновитися у 70-80 роки XIX століття. Тим більше, що Росія знаходилася у стадії буремного економічного підйому, викликаного відміною кріпосного права та іншими реформами [3].

Основними причинами реформ були: криза кріпосницької системи, заворушення селян, що посилилися під час Кримської війни. Селяни, до яких царська влада звернулася за допомогою, закликаючидо ополчення, сподівалися, що тим самим вони заслуговують на звільнення від кріпосної залежності після закінчення війни. Надії селян не справдилися. Збільшувалося число селянських виступів. Якщо за десять років (із 1848 до 1854 року) відбулося 348 виступів, то протягом наступних шести років (із 1855 до 1861 року) - 474.

Слід мати на увазі, що на більшій території Російської імперії кріпосного права не було: в усіх сибірських, азіатських, далекосхідних губерніях та у козачих областях, на Північному Кавказі, у Закавказзі, у Фінляндії та на Алясці. Однак на цих територіях проживало лише близько чверті усього населення імперії.

Принципи землеустрою селян, покладені в основу реформи, пересікаються з ідеями К.Д. Кавеліна та В.О. Кокорєва, що мали широкий суспільний резонанс у 1850-х роках. Так, Кавелін у "Записці про звільнення селян" (1855) пропонував викуплять селянам землю за допомогою позики та виплати протягом 37 років за 5% щорічно через спеціальний селянський банк. І за "Положенням про селян, які вийшли з-під кріпосницької залежності", селяни сплачували до казни протягом 49 років 6% річних із одержаної позики. Як говорив Кавелін, щодо необхідності винагороди для поміщиків, так і за реформою поміщики в підсумку одержували 0% з казни паперами як компенсацію і т.п. Селянський поземельний банк, за який ратував Кавелін, було створено у 1883 році. Кокарєв у статті "Мільярд у тумані" (1859) запропонував план викупу селян на волю за допомогою капіталу спеціально створеного приватного банку. Він пропонував звільнити селян із землею, а поміщикам виплачувати гроші за допомогою оплачуваного селянами кредиту протягом 37 років [4].

Як вказують історики, на відміну від комісій Миколи I, де переважали нейтральні обличчя та спеціалісти з аграрного питання (у тому числі Кісільов, Бібіков та інші), тепер підготовку селянської проблеми було доручено великим поміщикам-кріпосникам (включаючи міністрів Паніна та Муравйова, які змінили Кісільова та Бібікова, та голову Таємного комітету по поміщицьким селянам А.Ф. Орлова), що багато у чому зумовило результати реформи. Разом із тим, історик Л.Г. Захарова вказує, що серед них були і представники "ліберальної бюрократії" (Н.А. Мілютін), які керувалися моральною ідеєю ліквідації кріпосницького права.

Із січня 1857 року було затверджено новий Таємний комітет у селянських справах у складі 11 чоловік (колишній шеф жандармів А.Ф. Орлов, М.Н. Муравйов, П.П. Гагарін та інші). 26 липня міністром внутрішніх справ та членом комітету С.С. Ланським було представлено офіційний проект реформи. Було запропоновано створити у кожній губернії дворянські комітети, що мали право вносити до проекту свої поправки. Ця програма була узаконена 20 листопада у рескрипті на ім'я віленського генерал-губернатора В.І. Назімова.

Програма уряду, викладена у рескрипті імператора Олександра II від 20 грудня 1857 року віленському генерал-губернатору В.І. Назімову, передбачала знищення особистої залежності селян при збережені усієї землі у власності поміщиків (влада над селянами також залишалася у поміщиків), надання селянам деякого наділу землі, за який вони повинні будуть платити оброк чи відбувати панщину, і з часом право викупу селянських садиб (житловий будинок та господарські будівлі). Юридична залежність ліквідувалася не відразу, а тільки по закінчені перехідного періоду (10 років). Рескрипт було опубліковано та розіслано губернаторам країни.

Після початку Олександром II у 1870 році реформи міського самоврядування у Севастополі обирається міська дума, до складу якої входили представники дворянства та торговельно-промислових кіл. Із початком відродження міста його статус знову підвищується у 1873 році. Севастополь виводять зі складу Таврійської губернії, і царським указом затверджується Севастопольська міська управа. Градоначальник був одночасно і громадянським керівником, і військовим командиром Севастопольського порту. У справах громадянських він був підлеглий Новоросійському генерал-губернатору, який знаходився в Одесі, у військових - Морському відомству. Першим Севастопольським градоначальником став герой Першої оборони контр-адмірал П.А. Перелешин. Історія зберегла імена ряду видатних громадян, патріотів Севастополя, які займали цю посаду та зробили великий внесок у відродження міста та флоту: М.І. Казі, С.О. Кефелі - у XIX столітті., О.О. Максімов - на початку XX століття [5].

Для посилення політичної роботи серед моряків у 1904 році у місті було створено більшовицький центральний флотський комітет військової організації РСДРП, що увійшов в історію під назвою "Матроської централки". Комітет очолили Олександр Петров, Іван Яхновський, Іван Черний та Семен Дейнега.

Після III з'їзду РСДРП, що відбувся у Лондоні в квітні 1905 року, Севастопольський комітет, виконуючи рішення з'їзду, розпочав посилено готувати збройне повстання. Планувалося одночасне повстання на кораблях ескадри флоту, а потім разом із жителями та гарнізоном захоплення влади у Севастополі, що повинен був стати центром революції на півдні країни. Але 14 червня 1905 року, упереджуючи ці події, прогримів революційний вибух на броненосці "Князь Потьомкін Таврійський", одному з найновіших кораблів. До нього приєдналися міноносець № 267, учбовий корабель "Прут", броненосець "Георий Победоносец" (останній через зраду невдовзі було посаджено на мілину на одеському рейді).

Севастопольці підтримали виступ "Потьомкіна" шеститисячною демонстрацією. Очікуючи прибуття броненосця до Севастополя, революційно налаштовані робітники, матроси та солдати розпочали підготовку до збройного повстання.

У листопаді 1905 року революційні знамена знову замайоріли на щоглах бойових кораблів флоту. У севастопольському повстанні брали участь екіпажі 14 бойових кораблів, матроси флотської дивізії, робітники порту, солдати окремої саперної роти та інших частин.

У червні 1906 року повстали солдати севастопольської фортечної артилерії. У травні 1907 року готувалося збройне повстання на ескадрі, але командуванню флоту вдалося попередити його.

Наприкінці 1910 та на початку 1911 року починаються революційні заколоти серед солдат гарнізону.

У 1912 році більшовицькі організації Чорноморського флоту готували нове повстання на кораблях. Його планувалося розпочати одночасно з повстанням на Балтійському флоті, але внаслідок зради план зірвався.

Революційні виступи матросів та робітників не призупинялися і в роки імперіалістичної війни. У місті та на флоті діяли соціал-демократичні організації.

У 1916 році уряду вдалося розкрити соціал-демократичні організації Севастополя. Близько п'ятисот чоловік було заарештовано та віддано під суд, до тисячі революційно налаштованих моряків командуючий флотом віце-адмірал Колчак (на цю посаду фанатичний реакціонер і майбутній претендент на посаду верховного правителя Росії був призначений у серпні 1916 року) відправив на інші флоти та у віддалені гарнізони [6].

Більшовицьким організаціям Севастополя і Чорноморського флоту було нанесено тяжкого удару. Вони, по суті, були розгромлені. .

Про лютневу революцію 1917 року цивільне населення Севастополя та військові дізналися 4 березня. Того ж дня було створено військово-виконавчий комітет. Одночасно комітети, якими керували меншовики та есери, з'явилися на підприємствах, у частинах та на кораблях. Невдовзі військово-виконавчий комітет почав називатися об'єднаним центральним військово-виконавчим комітетом (ОЦВВ). У нього увійшли представники військових та кондукторів з метою оволодіти рухом. Майже одночасно у місті було створено раду робітничих та солдатських депутатів, що користувалася авторитетом у матросів. Розуміючи це, ОЦВВ зробив спроби об'єднатися з радою. Так було створено єдину Севастопольську раду депутатів армії, флоту та робітників, які обрали центральний виконавчий комітет.

Більшовицький військово-революційний комітет 16 (29) грудня 1917 року проголосив радянську владу. Однак у місті вся влада знаходилася в руках у командувача флотом Колчака. Як і раніше, у місті існувала міська дума та управа. Таким чином двовладдя, що було встановлене у Петрограді, виникло і в Севастополі. Про перемогу жовтневого заколоту в Севастополі дізналися 26 жовтня. Владу у місті захопила рада військових та робітничих депутатів. Головували в ній меншовики та есери. Керівництво флотом у дні жовтневого перевороту здійснював центральний комітет Чорноморського флоту (Центрфлот), який оголосив себе вищим органом влади на флоті.

Важливе значення у згуртуванні революційних сил флоту і міста мав загальний чорноморський флотський з'їзд, що почав роботу у Севастополі 16 листопада 1917 року. Він прийняв рішення про підтримку II всеросійського з'їзду рад та запевнив, що моряки будуть надійним бойовим революційним загоном у боротьбі з усіма контрреволюційними силами.

Позиція меншовиків та есерів, які керували Севастопольською радою, викликала не тільки обурення у більшовиків, а й серед безпартійних робітників, солдат та матросів. 13 грудня більшовицька фракція Севастопольської ради проголосила про відкликання своїх представників із виконавчого комітету ради, а в ніч на 16 грудня 1917 року в Севастополі було створено більшовицький військово-революційний комітет (голова Ю.П. Гавен), який узяв владу у свої руки [7].

Радянська влада у Севастополі, як і взагалі у Криму, протрималася недовго. Порушивши Брестський договір, Німеччина почала військові дії. 18 квітня її війська оволоділи Перекопом та просунулись вглиб півострова. 1 травня німці захопили увесь півострів, у тому числі й Севастополь. 9 листопада 1918 року у Німеччині сталася буржуазно-демократична революція, а 13 листопада радянська влада оголосила про ануляцію Брестського мирного договору та повела боротьбу за визволення територій, захоплених Німеччиною. 15 листопада почалася евакуація німецьких матросів та солдат із Севастополя. Невдовзі вони покинули місто та увесь півострів. На зміну німецьким окупантам 23 листопада прийшли англо-французькі інтервенти. А вслід за ними стали прибувати білогвардійські війська. До 29 квітня 1919 року у Севастополі панували англо-французькі окупанти.

Найбільш чисельними та добре мотивованими були війська Німеччини, Австро - Угорщини, Британії, Японії та Польщі. Особистий склад інших держав погано розумів необхідність свого перебування у Росії. Окрім того, французькі війська у 1919 році зіштовхнулис із небезпекою революційного бродіння під впливом подій у Росії.

Німецька та англо-французька інтервенція нанесла Севастополю величезного матеріального збитку. Шкода, нанесена німцями, за підрахунками спеціальної комісії, складає 2 563 321 811 руб. Англо-німецькі інтервенти відігнали усі справні судна, інші пограбували та зруйнували. Тільки зі складів Севастопольського військового порту вони вивезли майна на суму 5 млрд рублів. Матеріальні втрати, яких зазнало цивільне населення, склали більше ніж 500 тис. руб золотом.

Захоплення влади більшовиками ознаменувало собою перехід громадянського протистояння в нову озброєну фазу - громадянську війну.

Список використаних джерел:

1. Гармаш П. "Місто-герой Севастополь"/ П. Гармаш - Сімферополь, Видавництво "Таврия", 1975.

2. Шавшин В. "Балаклава"/В.Шавшин - Сімферополь, Видавництво "Таврия", 1990.

3. Тарле Е.В. Крымская война./ Е.В.Тарле. - М., 2003. Т.2.

4. Столипин П.А. "Нам нужна Великая Россия"/П.А. Столыпин - Москва. Издательство "Молодая гвардия", 1991.

5. Найда С.Ф. "История города-героя Севастополя"/С.Ф. Найда - Киев, Издательство Академии наук Украинской ССР, 1958.

6. Ванеев Г.И. Севастополю 200 лет. Сборник документов и материалов/ Г.И. Ванеев. - Киев, Наукова думка, 1983.

7. Семин Г.И. "Севастополь"/Г. И. Семин - М.: Военное издательство Министерства обороны Союза ССР,

АНОТАЦІЯ

У статті розглядаються умови відродження та причини знищення Чорноморського флоту, а також занепад Севастополя в період з 1860 до 1917 року. Досліджується роль у цих процесах внутрішньої політики російського уряду, іноземної інтервенції, більшовицького революційного руху, політичних дій меншовиків та есерів.

Проаналізовано значення недосконалої зовнішньої політики дипломатів російської імперії у знищенні Чорноморського флоту, подальшій долі міста Севастополя та його занепаді.

Ключові слова: Крим, Чорноморський флот, Росія, Севастополь, історія, революційний рух, іноземна інтервенція, більшовицький революційний рух, меншовики та есери.

АННОТАЦИЯ

В статье рассматриваются условия возрождения и причины уничтожения Черноморского флота, новый упадок Севастополя в период с 1860 до 1917 года. Исследована роль в этих процессах внутренней политики российского правительства, иностранной интервенции, большевистского революционного движения, политических действий меншевиков и эсеров.

Проанализировано значение несовершенной внешней политики дипломатов российской империи для уничтожения Черноморского флота, дальнейшей судьбы города Севастополя и его упадка.

Ключевые слова: Крым, Черноморский флот, Россия, Севастополь, история, большевистское революционное движение, иностранная интервенция, меншевики и эсеры.