Право

Вибори без вибору
Ігор Турянський
28.10.2016, 11:38

18 вересня 2016 року в Росії в так званий єдиний день голосування відбулися вибори до нижньої палати вищого законодавчого органу - Державної думи і до окремих органів державного управління в 60 регіонах країни. Найбільшу увагу експерти, спостерігачі й аналітики, як українські, так й іноземні, присвятили аналізу результатів виборів до Держдуми, які проходили наразі за змішаною системою: 225 депутатів з 450 населення обирало за партійними списками і 225 - в одномандатних округах.

За повідомленням Центральної виборчої комісії Росії (ЦВК), в Держдумі VII скликання пропутінська партія "Єдина Росія" матиме 343 депутатські мандати, Комуністична партія Російської Федерації (КПРФ) Г. Зюганова - 42 мандати, Ліберально-демократична партія Росії (ЛДПР) Жириновського - 39 , а "Справедлива Росія" С. Миронова - 23. Окрім того, два депутатських крісла займуть представники непарламентських партій і одне - самовисуванець. Таким чином, Путін матиме в Держдумі не лише абсолютну більшість контрольованих депутатів, а й конституційну, що дасть йому змогу одноосібно, навіть без підтримки комуністів і лібералів, які й раніше вважалися його прихильниками, проводити через законодавчий орган будь-які рішення, у тому числі й конституційного характеру.

За словами голови ЦВК Е. Памфілової, організатори виборів забезпечили в цілому їх відкритість і прозорість. "Можу стверджувати, - заявила вона, - що вибори стали легітимними". Водночас вона визнала наявність "певних порушень" і запевнила, що члени комісії "розбиратимуться з ними до останньої скарги". Легітимними і достовірними назвав вибори і голова Ради при Президентові Росії з розвитку громадянського суспільства і прав людини (РПЛ) М. Федотов, попри те, що численні порушення виборчого процесу було зафіксовано в Республіці Адигея, Дагестані, Мордовії, в Бєлгородській і Ростовській областях, а також у Санкт-Петербурзі. Враховуючи це, в дев'яти виборчих дільницях країни ЦВК відмінила результати виборів, що говорить, швидше за все, про серйозність виявлених порушень. На думку експертів, мова може йти як про подвійне голосування і вкидання додаткових бюлетенів, так і про фальсифікацію протоколів результатів виборів. Найгостріше результати виборів розкритикував лідер незареєстрованої Партії прогресу відомий російський опозиціонер О. Навальний, який заявив про масові фальсифікації протоколів принаймні у Саратовській області. Його заяву, однак, ЦВК не взяла до уваги.

Вже наступного дня після виборів Президент Росії В. Путін провів зустріч з членами Центральної виборчої комісії, у ході якої висловив усім їм, а також представникам ЦВК на місцях, подяку за виконану роботу. "Ви достойно справилися зі своїм завданням, забезпечили умови для чесної і конкурентної боротьби всіх політичних партій для того, щоб громадяни нашої країни могли висловити свою волю у ході голосування", - заявив російський президент. За його словами, визнання виборів легітимними є найважливішим показником того, що "наша виборча система розвивається і розвивається у правильному напрямку". В. Путін дав високу оцінку підвищенню прозорості процедури виборів за рахунок встановлення камер відеоспостереження, онлайн-трансляційта порекомендував і надалі розвивати таку практику.

Погоджуючись в цілому з подібними оцінками результатів виборів, експерти і оглядачі не могли не звернути серйозної уваги на надзвичайно низьку явку виборців, якою характеризувалася нинішня виборча кампанія - усього 47,8% російських громадян, які мали право голосу, скористалися ним. Причому із них 44,5% проголосували за кандидатів від "Єдиної Росії". Найнижчим рівень участі виборців був у Москві і Санкт-Петербурзі - менше 30% (на виборах у 2011 році він був більше 50%). Це надзвичайно мало як для країни в цілому, так і, особливо, для двох її столиць. Це дало експертам підстави говорити про те, що низька явка означає низький рівень довіри електорату до влади, його відчуження від неї. Народ не вірить ніяким політикам: ні опозиції, до якої досить умовно можна віднести і КПРФ, і ЛДПР, і "Справедливу Росію", ні владі - "Єдиній Росії".

"Нічого подібного, - заперечує їм голова ЦВК Е. Памфілова, - явка на вибори в Росії є цілком європейською. Адже на останніх парламентських виборах у Франції, наприклад, явка виборців склала 43%, у Великій Британії - 36%, а в Польщі - усього 22%".

"Маємо зайвий приклад того, - відповідають на подібні аргументи аналітики, - що коли Росії потрібно, вона наголошує на своїй європейськості. В інших же випадках вона про неї навіть не згадує, наголошуючи, навпаки, на своєму "особливому" шляху". Від себе додам, що максимальна явка на парламентських виборах в Росії була у 2011 році. Тоді вона досягла 60%. Окремі експерти вважають, що для підвищення рівня явки виборців слід до бюлетеня повернути графу "проти всіх". Тоді, мовляв, виборець, повіривши у можливість зафіксувати своє справжнє ставлення до владних структур країни і до її політико-економічного та соціального курсу, і прийде на дільниці.

Попри різні підходи до оцінки ступеню відкритості, прозорості і чесності проведених виборів до Держдуми, активності електорату, наявності масових чи незначних порушень, які мали місце у їх перебігу, найбільшим інтригуючим "але" все ж залишаються вибори в Криму. Адже Автономної Республіки Крим вже не існує, оскільки вона брутально окупована Росією та її військовиками. Не існує також і штучно створеного у березні 2014 року на підставі незаконного т. зв. "референдуму" російського Кримського федерального округу, оскільки його, на порушення всіх відомих і загальновизнаних норм і правил міжнародного права, у тому числі й Росією, було Указом Президента В. Путіна просто приєднано до Південного федерального округу, а правильніше сказати - розчинено в ньому. Зроблено це було, між іншим, на порушення положень діючої Конституції Російської Федерації.

Залишилася, однак, кримська територія, триваючу окупацію якої Росією світове співтовариство, у тому числі й Організація Об'єднаних Націй, не визнає. І обіцяє не визнавати ніколи. Враховуючи таку ситуацію і неодноразові заяви Москви про свій намір все ж провести вибори в Криму і Севастополі, низка країн і міжнародних організацій заявили про те, що вони не визнають результати таких виборів. Першою це зробила Україна, до якої одразу приєдналися Латвія і Естонія, а потім Данія, Сполучені Штати, Швеція, Румунія, Велика Британія, Литва, Польща, Канада (громадяни українського походження якої закликали весь світ не визнавати результатів виборів в Криму і Севастополі), Франція, Німеччина і Японія.

Подібні заяви було зроблено і від імені Європейського Союзу (ЄС), а також Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), представники якої також заявили про те, що спостерігачів від цієї Організації в Криму не буде ні за яких обставин, і Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ). Зроблено це було вустами голови моніторингового комітету Штефана Шеннаха. Він нагадав, що російська влада не запросила моніторингову місію ПАРЄ спостерігати за парламентськими виборами. "Якщо ми не можемо в'їхати на територію Криму, то, вибачайте, ніхто не може визнати те, що там відбулося", - наголосив він. Оскільки Ш. Шеннах ухилився від відповіді на поставлене запитання про те, як чинитиме ПАРЄ, коли до складу нової російської делегації буде включено депутата, обраного на півострові, Міністерство закордонних справ України виступило із заявою, чітко зазначивши, що Україна в такому випадку буде готова вдатися до жорсткого демаршу - аж до виходу з Асамблеї.

Перелік країн, які не визнають виборів в Криму, буде, без сумніву, подовжено у зв'язку із закликом 21 вересня 2016 року Президента України П. Порошенка з трибуни Генеральної Асамблеї ООН до країн світової спільноти не визнавати легітимність виборів до Держдуми в Криму. При цьому глава нашої держави, посилаючись на Р. Чубарова, голову Меджлісу кримськотатарського народу, заявив, що жодний кримський татарин не брав 18 вересня участі в голосуванні.

Та вибори на кримській території, всупереч різко негативній позиції багатьох держав і впливових міжнародних організацій, відверто проігнорованої Росією, все ж були проведені. Тим самим Москва ще раз продемонструвала світові, що вона існує сама по собі, а світ, не згодний з її поведінкою, для неї просто не цікавий. До Держдуми від півострова було обрано 7 депутатів: трьох від окупованого Криму по багатомандатному округу (серед них скандально відому "прокурора" Н. Поклонську) і чотирьох від одномандатних Сімферопольського, Керченського, Євпаторійського і Севастопольського округів. Глава окупаційної адміністрації Криму С. Аксьонов відмовився від свого мандату по загальнофедеральному списку, повідомивши, що "має намір зосередитися на вирішенні проблем півострова на посаді глави виконавчої влади". Зайве говорити про те, що всі "обрані" кримські депутати представляють партію "Єдина Росія". При цьому у впливовій міжнародній правозахисній організації "Freedom House" заявили, що голосування на виборах в окупованому Росією Криму не було вільним і справедливим, оскільки там були зафіксовані такі масштабні порушення, як повторне голосування і масове вкидання в урни бюлетенів, тож його результати аж ніяк не легітимізують кримську "владу".

На тлі кримських виборчих перегонів практично непомітними пройшли вибори до Держдуми у Києві, де своїм конституційним правом скористалися трохи більше 100 російських громадян.

Загалом підсумки голосування були схвально зустрінуті в Москві. Оцінюючи їх, голова "Єдиної Росії", Прем'єр-міністр Росії Д. Медведєв, наголосив, що партія тепер належно представлена в кожному регіоні країни. "Свій курс ми вже обрали: єдинороси були і залишаться опорою для проведення політики президента", - заявив він. Цілком очевидно, що після таких слів нам, українцям, не слід очікувати будь-яких позитивних змін у політиці Кремля по відношенню до нашої держави. Можна передбачити, що й на міжнародній арені поведінка Росії стане жорсткішою і зухвалішою.

Що ж стоїть за такою переважаючою перемогою Путіна на виборах до Державної думи? Їх результати можуть здатися пародоксальними, адже рівень життя російських громадян відчутно знижується: пенсії і зарплати не підвищуються, ціни зростають. Народ нібито массово розчарований владною політикою. Слова Д. Медведєва "грошей немає, але ви тримайтеся" вже стали в Росії приказкою. І на цьому тлі підтримка нинішньої влади зростає. Причому дійсно опозиційні партії "Яблуко" і "Парнас" вибори повністю провалили, так і не зумівши повести за собою протестний електорат.

Переважна більшість аналітиків, які постійно і уважно спостерігають за подіями в Росії, приходить до висновку, що не зміни в системі виборів (повернення одномандатних округів), не обмеження основних свобод і політичних прав, не тиск на громадянське суспільство, не зомбування електорату засобами масової інформації значно посилили позиції "Єдиної Росії". Головна причина в іншому: у байдужому ставленні виборця до результатів свого волевиявлення. Виборець зрозумів, що змінити він нічого не зможе: голосуй-не голосуй - все одно програєш. У країні вже створена така політична система, повністю контрольована Кремлем, в якій можна вижити, лише йдучи за поводирем. "Кримнаш" не приніс того задоволення, яке від нього очікували. Вигадки про "вороже оточення", "бандерівців, яких підтримують америкоси", про "зовнішніх ворогів" та "іноземних агентів" все більше нагадують простому росіянинові політичну риторику давно минулих днів. Із 2012 року В. Путін використовує ці поняття, щоб знищити будь-які опозиційні режиму громадські об'єднання. А людей хвилюють житейські речі: робота, ціни, зарплати, пенсії, медичне забезпечення і ліки, доступність освіти тощо. Говорячи іншими словами, росіян турбують не геополітичні питання світоустрою і ролі в них Росії, а їхнє власне буденне життя.

Ще однією причиною, як вважається, є те, що ті окремі опозиційні кандидати, які пішли на вибори, виявилися нездатними об'єднатися в єдиний блок і привернути на свій бік електорат. За тих умов, що склалися сьогодні в Державній думі, В. Путін цілком зможе балотуватися ще на один шестирічний президентський строк у 2018 році, чого він, безумовно, прагне. До того часу його влада міцно закріплена.

У цілому ж парламентські вибори 18 вересня яскраво продемонстрували, що ті росіяни, які колись намагалися запровадити в країні реальну демократію, тепер деморалізовані і відкинуті на узбіччя. Або ж вони здалися на милість переможця. Дай Боже, якщо лише поки що - не назавжди.