«Великий Вибір» Італії та майбутнє Європейського Союзу
Вікторія Вдовиченко
27.06.2017, 14:27

УДК 94 (4): 327.7:325

Summary

EU's economic and political challenges open a new page of the European integration history. The crisis and challenges presented by Brexit enhanced scholars from various countries to analyze and rethink about the future of the European integration and EU as a whole. This article will outline the issues framed by Italy as a presiding country for G7 in 2017. As a founding member of the European Union, Italian Republic will try to raise discussions on various issues crucial for further development of the EU. The article poses the question to what extent the political fluidity within the member-states will be necessary in order for the EU to still remain solid tackling common economic and political challenges.

The article presents the opinions of the Italian scholars and politicians referred to future of the European Union. The first part of it presents an evolution of scholars' thoughts about the role and place of the European integration in the Italy's foreign policy. However, the emphasis is made on the last two years, when Italy had to have transformational changes referred to holding referendum in December 2016.

The second part of the article reveals the challenges of the EU, the European integration process and the implications on the Italian Republic. It tries to show how Italy manages to overcome the present integration challenges. The article presents discussion during the G7 and G20 summits. The special attention is given to analyzing the priorities of the Italy's G7 Presidency and its relations with some of the nations. It reveals the liasion between the interests of the Italian Republic and the European Union in order to present a consolidated position on EU's future.

Key words: European integration, Italy, EU, G7, G20.

Політична "паніка", пов'язана з виходом Великої Британії з ЄС, результати референдуму в Італії, а також перебіг президентських кампаній в США та Франції демонструють дилему у виборі проінтеграційного чи націоналістичного шляху в державах-засновницях Європейського Союзу. Такий перебіг подій стає перманентним у впливі глобалізації не тільки на проект інтеграційних об'єднань в Європі, а й на місце і роль держав, що є її економічними та політичними потугами. Крім того, необхідно зважати, що держави-члени ще стали більш чутливими до популістичних тенденцій та загроз тероризму в Європі та світі.

Це зумовлює актуальність дослідження еволюційних змін та динамік, пов'язаних із майбутнім Європейського Союзу. Це бачення представлено в аналізі підходів однією з країн-засновниць ЄС - Італійської Республіки та її позицій під час самітів "Великої сімки" та "Великої двадцятки" у нинішньому році.

В Італії до кінця 2016 року Європа формувала ідеальне середовище для амбіційних італійських проектів, пов'язаних із впливом на процес європейської інтеграції. Участь Італії у виробленні положень Маастрихтського договору, проведення міжурядових конференцій, а саме під час головування Італії в ЄС, що завершилися підписанням основоположних договорів ЄС (Маастрихтського та Амстердамського), визначили вагому роль і місце цієї країни у формуванні європейської політики на початку 1990-х рр.

Ці договори передбачали не лише завершення створення спільного внутрішнього ринку, валютно-економічного, митного союзів, але й валютної, політичної інтеграції та створення військово-політичного союзу. Крім того, йшлося про підготовку до процесів поглиблення та розширення європейської інтеграції та ЄС у цілому. Засади поглибленої інтеграції, закладені Маастрихтським та Амстердамськими договорами, піддаються численним дискусіям і на початку ХХІ століття. Проте саме італійці залишалися найбільшими єврооптимістами в ЄС.

Історичний зв'язок Італії та Європи завжди визначав пріоритетність загальноєвропейських справ над національними. Однак, після голосування на референдумі 4 грудня 2016 року, італійці зрозуміли, що їх країна також перебуває у динамічних трансформаційних змінах і що саме референдум 2016 року став своєрідною "точкою неповернення" до справ за формулою "як раніше".

Італійські політики та науковці поляризуються навколо двох напрямків розвитку Європейського Союзу у подальшому, а саме: шляхом іще більшої та поглибленої інтеграції або ж, навпаки, дезінтеграції, тобто, ослаблення існуючих зв'язків між державами-членами ЄС у певних сферах [1, p. 419]. Щодо важливості шляху подальшої інтеграції ще у 2015 році під час конференції, організованої Італійським інститутом міжнародних політичних студій, висловлювався Паоло Джентілоні. Він відзначав, що питання майбутнього Європи залежатиме від здатності держав-націй регенерувати взаємодію і прагнення подолати розчарування, пов'язане із уповільненістю темпів європейської інтеграції. ЄС зможе зайняти вагоме місце у новому світопорядку, якщо держави-члени докладуть більше зусиль і вироблять спільні рішення для вирішення ситуацій із найбільшою невизначеністю [2].

Відомий італійський економіст, президент групи Pirelli Марко Тронкетті-Провера визначає два основоположні чинники, що впливатимуть на динаміку такої європейської невизначеності. По-перше, мова йде про необхідність активізації зусиль щодо збільшення інвестицій як європейських, так і національних. По-друге, на загальноєвропейському політичному рівні обмежена здатність європейських інститутів ефективно визначати та реагувати на потреби населення формує одну з найбільш серйозних проблем для ЄС у майбутньому [2].

Водночас необхідно констатувати, що еволюційні зміни в країнах ЄС із багатопартійною системою управління розпочалися ще раніше. Відповідно Італія, одна із країн-засновниць ЄС, відчула небачене зростання несистемних політичних сил, що сформувалися у популістичні рухи. Вони набули навіть форми міжідеологічних, тобто таких, що проникають в усі сфери життя [3, p. 56]. Крім того, популізм в Італійській Республіці став іменуватися ще й "національним", оскільки італійські політичні кола починають прихильніше ставитися саме до ідеї поступової дезінтеграції та послаблення відносин з Європою [4, p. 12].

Відповідно 2017 рік для держав-членів ЄС є важливим для демонстрації світу своєї солідарності, спільної волі та відданості європейським цінностям, тому саме Італійська Республіка адвокувала відзначення 60-ї річниці підписання Римських угод, що визначили долю європейської інтеграції та сприяли підготовці до переходу від Європейської Спільноти до Європейського Союзу. Римські договори стали основоположними для творення "Європи націй" з руїн у роки після Другої світової війни. Вони визначали пріоритет верховенства права, демократії та чотирьох свобод: вільного переміщення людей, капіталу, товарів та послуг.

Італійська Республіка доклала зусиль, аби зібрання лідерів для держав-членів ЄС було демонстрацією спроб подолання політико-економічних викликів, що турбулентно впливають на ЄС у часи після "Брексит". Підписана знову в березні 2017 р. Римська політична декларація щодо майбутнього ЄС без Великої Британії символічно маркувала план виходу ЄС із глибокої та системної політичної й економічної кризи [5]. Декларація засвідчила пріоритетність безпеки для Європи, що визначає важливим сталий розвиток та економічне зростання. Крім того, це сприятиме згуртуванню Європи, що, таким чином, зможе зміцнитися. Такий крок свідчив про те, що ЄС здійснює власну системну роботу, направлену на ефективні трансформаційні зміни [5, p. 1].

Наступним великим досягненням Італійської Республіки, що продемонструвало світу готовність визначати світову політику, було проведення саміту "Великої сімки" у сицилійському місті Таорміні 26-27 травня 2017 р.

Італія адвокувала необхідність нових заходів у боротьбі з тероризмом, а також пріоритетним поставила питання про подолання міграційних викликів. Однак саме через позицію президента США не була підписана спільна угода щодо клімату. Президент Трамп у подальшому взагалі відмовиться від участі у Паризькій кліматичній угоді, що спровокує низку негативних коментарів від провідних держав-потуг світу.

Пріоритетом також визнана відкрита, транспарентна та взаємовигідна торгівля. Актуальним питанням залишатиметься для Європи і зростаюча конкуренція, зокрема вплив нових ринків та їх конкурентна перевага, до чого ЄС не був готовим. Акцент у заключному комюніке саміту зроблено і на зовнішньополітичні виклики. Так, лідери "Великої сімки" засудили сирійську війну і закликали до припинення конфлікту та докладання зусиль до врегулювання ситуації під егідою ООН [6, р. 1].

Необхідність подальшого політичного діалогу та національного примирення лідери G7 вбачають для Лівії. Крім того, у комюніке йдеться і про Північну Корею, яка поставила світ під загрозу, здійснивши ядерні випробування та запустивши балістичні ракети. У зв'язкуз цим "Велика сімка" закликає країну відмовитися від усіх ядерних програм та запусків ракет у майбутньому. Що ж до України, то підтверджується теза про важливість виконання Мінських домовленостей та наголошується на зусиллях, що будуть докладені для вирішення кризи у "нормандському форматі" [6, р. 2].

Ще один орієнтир на країни Магрибу та Африканського континенту говорить про спільні для держав-членів ЄС загрози саме у регіоні Середземного моря, до яких Італійська Республіка хоче знову привернути увагу. Італійська Республіка визнала пріоритетом свого головування подолання викликів нелегальної міграції та врегулювання потоків мігрантів з країн Африканського континенту. Для цього італійські урядовці запросили президентів деяких африканських країн на саміт "Великої сімки", проте саме це питання не було визначено пріоритетним Сполученими Штатами, а проект рішення, підготовлений Італійською Республікою, довелося змінювати саме через позицію Дональда Трампа.

Тематика безпекових та міграційних загроз стала головною у позиції Італії під час саміту "Великої двадцятки" у Німеччині 7-8 червня 2017 р. Італійська делегація неодноразово наголошувала на соціальних викликах в Європі, зокрема на необхідності звернути увагу на зайнятість населення в Європі і на мобільність робочої сили, що прагне професійного зростання та отримання нових навичок [7, р. 18]. Крім того, італійські урядовці підтримують ідеї щодо важливості поширення чіткої і прозорої інформації про нові технології та адвокують їх застосування у соціальній сфері.

Пояснення позиції Італійської Республіки на сучасному етапі було запропоновано видавництвом "Лімес". Цей італійський журнал про геополітику презентував спеціальне видання у травні 2017 року, де підкреслив роль і місце Італії у сучасному геополітичному середовищі. Головні висновки, що робить колегія авторів про власну країну, стосуються, передусім, нездатності Італійської Республіки подолати позицію "середньої країни" та знову стати "великою" потугою ЄС [8, р. 3]. Іронічно Італія йменується "геополітичним підлітком", що тікає від власних здобутків та неспроможна вчасно взяти на себе відповідальність за долю Європи [9, р. 3-4].

Проте автори зазначають і позитивні сторони від такого геополітичного уроку. Суб'єктивна суперечливість Італійської Республіки у довготривалій еволюційній зміні також сприяла примноженню її внесків до розбудови європейської інтеграції. Автори доводять, що Італія пройшла повний цикл геополітичних перетворень, а саме: від країни, що була мірилом в геополітиці, втратила його, але знову претендує на повернення. Так, зокрема, наводиться приклад Італії як країни, що може вирішити долю існування єврозони. Італійська Республіка, у разі виходу, призведе до повного краху цього монетарного об'єднання [9, р. 4]. Необхідно зазначити, що Італія все більше розчаровується у перевагах єврозони, і це знаходить своє відображення у зростаючому політичному невдоволенні італійських урядовців політикою ЄС та призводить до соціальної напруги всередині країни [10, р. 158].

Крім того, саме Італія є регіональним лідером Середземномор'я, беручи на себе важелі "міграційних" загроз з країн Магрибу. Необхідно зазначити, що українська дослідниця У. Хельберг, аналізуючи економічні та міграційні загрози, ототожнює їх із суспільною безпекою. Вона вказує, що головним об'єктом безпеки у цьому зв'язку є колективні ідентичності, тобто групи із певними етнічними, релігійними та національними ознаками [11, с. 53]. Цю ж ідею мають й італійські дослідники, коли пояснюють імміграційну політику ЄС як таку, що діє в Італії між двома підходами: подальшої сек'ютеризації і здійсненням "неефективної політики" [10, p. 42]. Процес трансформації питання міграційних викликів у проблематику безпекового поля залишається одним із головним пріоритетів Італії у Європейському Союзі.

У часи зростання антиглобалістських та популістичних настроїв у головних потугах Європейського Союзу важливо для самої Італійської Республіки зрозуміти власне місце і кроки на міжнародній арені. Проте Італійська Республіка прагне продовжувати вірити у фундаментальне значення європейської інтеграції та ЄС в цілому. Вона розуміє, що для подолання сучасних викликів в Європі необхідне переосмислення кожною із держав-членів ЄС свого місця, значення та внеску до спільної розбудови "єдиної Європи".

Відповідно 2017 рік є важливим не тільки для Італії, а й для Європейського Союзу у спробах трансформувати власні підходи в дипломатії, політиці та економіці на шляху до подолання глобалізаційних наслідків. Італія, а також інші великі європейські країни намагаються стати гнучкішими у питаннях соціально-економічних викликів, з одного боку, і стійкішими у питаннях подолання спільних зовнішніх загроз та надання безпеки, з іншого боку.

Список використаних джерел:

1. Alberti F. Guerra fredda e dintorni. - Verona: QuiEdit, 2017. - 585 p.

2. Gentiloni e Gozi in ISPI: ilruolodell'Italianelfuturodell'UE. - 6 maggio 2015. - Електронний доступ: http://www.ispionline.it/en/node/13253

3. Lanzone M.E. Woods D. Riding the Populist Web: Contextualizingthe Five Star Movement (M5S) in Italy // Politics and Governance. - Vol. 3, 2015. - Issue. 2. - Pp.54-64.

4. Conti N. Party Attitudes to European Integration: A Longitudinal Analysis of the Italian Case // European Parties Elections and Referendums Network Working Paper. - No.13. - Brighton, 2003. - P.12-15.

5. Declaration of the leaders of 27 member statesand of the European Council, the European Parliament and the European Commission / European Council. - 25.03.2017. - Електронний доступ: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2017/03/25-rome-declaration/

6. G7 Summit Leaders' Communique. - 27 May, 2017. - Р. 1. - Електронний доступ: http://www.consilium.europa.eu/en/press/press-releases/2017/05/27-g7-leaders-communique/

7. OECD The Next Production Revolution: Implications for Governments and Business (Summary), OECD Publishing, Paris.- 2017. - Р.

8. A chi serve l'Italia? - No. 4, 2017. - 72 p. - Електронний доступ: http://www.limesonline.com/sommari-rivista/a-chi-serve-litalia

9. Perche ci serve l'Italia/ A chi serve l'Italia? - No.4, 2017. - P.3-4. - Електронний доступ: http://www.limesonline.com/cartaceo/perche-ci-serve-litalia?prv=true

10. Strangio, D., Sancetta, G. Italy in a European context: Research in business, economics, and the environment. -Palgrave Macmillan, 2016. - 218 р.

11. Хельберг У. Теоретичні підходи до розуміння європейської безпеки // Політичний менеджмент. -2011. - №5. - С. 51-59.

АНОТАЦІЯ

У статті репрезентовано погляд на виклики, пов'язані з процесами інтеграції в Європейському Союзі. Аналіз цієї проблематики подано у контексті аналізу італомовних джерел та літератури. Еволюцію євроінтеграційного погляду Італійської Республіки як держави-засновниці ЄС здійснено крізь призму розуміння місця та ролі цієї країни у ЄС на початку ХХІ століття, проте акцент здійснено у період останніх двох років, коли в Італійській Республіці відбулися трансформаційні зміни, пов'язані із проведенням референдуму у грудні 2016 року. Подані думки щодо майбутнього Європейського Союзу провідних істориків та політологів Італійської Республіки. Друга частина статті розкриває сучасні виклики ЄС та євроінтеграційних процесів через розуміння того, які дискусії мали місце під час проведення самітів "Великої сімки" та "Великої двадцятки". Крім того, увагу у статті присвячено особливостям пріоритетів Італійської Республіки, що головує у "Великій сімці" у 2017 році. Розкривається взаємозв'язок між інтересами Італійської Республіки та Європейського Союзу щодо консолідованого майбутнього ЄС.

Ключові слова: європейська інтеграція, ЄС, Італійська Республіка, "Велика сімка", "Велика двадцят.

АННОТАЦИЯ
В статье представлены взгляд на вызовы, связанные с процессами интеграции в Европейском Союзе. Анализ этой проблематики представлен в контексте анализа италоязычных источников и литературы. Эволюцию евроинтеграционной точки зрения Итальянской Республики как государства-основательницы ЕС осуществлено через призму понимания места и роли этой страны в ЕС в начале XXI века, однако акцент дедается на периоде последних двух лет, когда в Итальянской Республике состоялись трансформационные изменения, связанные с проведением референдума в декабре 2016 года. Представленны мнения относительно будущего Европейского Союза ведущих историков и политологов Итальянской Республики. Вторая часть статьи раскрывает современные вызовы ЕС и евроинтеграционных процессов через понимание того, какие дискуссии имели место во время проведения саммитов "Большой семерки" и "Большой двадцатки". Кроме того, внимание в статье посвящено особенностям приоритетов Итальянской Республики, председательствующей в "Большой семерке" в 2017 году. Раскрывается взаимосвязь между интересами Итальянской Республики и Европейского Союза по консолидированию будущего ЕС.

Ключевые слова: европейская интеграция, ЕС, Итальянская Республика, "Большая семерка", "Большая двадцатка".

<xml> </xml><object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>