Українсько-індонезійські дипломатичні відносини через призму архівної справи
Антон Галушка-Адайкін
03.11.2017, 10:55

Summary

The article examines history, structure and activities of the Archive of the Ministry of Foreign Affairs of the Republic of Indonesia. The main emphasis has made on bilateral relations between Ukraine and Indonesia after the collapse of the Soviet Union and gaining independence by Ukraine. Most of attention paid to the diplomatic field, where the appropriate archival agencies within the foreign policy institutions play an important role. The article deals of diplomatic relations from 1991 till nowadays.

Keywords: archive, relationships, visit, Indonesia, parliament, president, Ukraine

Всебічне дослідження архівної діяльності зовнішньополітичного відомства Республіки Індонезія є вкрай важливим не тільки з огляду на розуміння функціонування відповідної структури у складі міністерства закордонних справ Індонезії, а й для висвітлення еволюції двосторонніх відносин між Україною та Індонезією.

17 серпня 1945 р. у Джакарті перший президент країни Сукарно проголосив незалежність Республіки Індонезія. Однак цей факт не отримав спершу світового визнання. Було розпочато визвольну боротьбу, що увійшла до історіографії під назвою "період Революції", що тривав до 1950 р. 19 серпня було оголошено склад першого уряду Індонезії, що стало днем народження міністерства закордонних справ Індонезії. Першим керівником зовнішньополітичного управління став Ахмад Субарджо, який, вочевидь, став і першим архіваріусом міністерства. МЗС новопроголошеної держави розташовувався в приватному будинку Субарджо, де він приймав міжнародні делегації та підписував перші договори, ноти, меморандуми тощо [1].

Після визнання Індонезії як рівноправного учасника міжнародних відносин, країна активно розпочала міжнародну діяльність. Одним із головних досягнень зовнішньополітичного курсу країни на цьому етапі слід вважати проведення Конференції країн Азії і Африки у місті Бандунг у 1955 р. Загалом Індонезія відіграла важливу роль у русі неприєднання. Режим "керованої демократії", запроваджений Сукарно наприкінці 1950-х рр., був спрямований на зближення із країнами комуністичного блоку, але спроба заколоту, що відбувся 30 вересня - 1 жовтня 1965 р., призвела не тільки до зміни керівництва країни, а й до зміни векторів зовнішньополітичного курсу. Другий президент країни Сухарто обрав "прозахідний" напрям та спрямував свої зусилля на зміцнення власної влади, встановивши режим "нового порядку". Світова економічна криза 1998 р. призвела до внутрішнього економічного колапсу в Індонезії, що стало причиною численних демонстрацій проти Сухарто та режиму. В травні 1998 р. він був змушений піти у відставку з посади президента, в країні розпочався період "реформації", головною метою якого була поступова демократизація суспільства та реформування усіх головних галузей суспільно-політичного життя. Із обранням шостого президента Сусіло Бамбанг Юдойоно розпочався період "постреформації", який триває донині.

Стосовно історії архіву МЗС Індонезії протягом зазначених періодів слід зауважити, що тривалий час архівній справі в міністерстві не надавалося належної уваги. До 2006 р. архів МЗС Індонезії представляв собою сховище матеріалів, що й зберігалися без дотримання відповідних вимог. Усі документи загальнодержавного значення, прийняті на зберігання за участі Міністерства закордонних справ Республіки Індонезія, відсилались на обробку та зберігання до Державного архіву Республіки Індонезія. В 2006 р. міністерством та держархівом було схвалено спільний меморандум, зміст якого був спрямований на впорядкування архіву МЗС [2]. Спільна команда архівістів протягом 8 місяців відновила та впорядкувала архів, починаючи з 1945 р. до 2003 р. Саме від цієї події можна вести хронологію сучасного архіву Міністерства закордонних справ Республіки Індонезія.

Однак робота, спрямована на впорядкування міністерських архівів, на цьому не закінчилась. Декілька груп були відряджені у закордонні представництва Індонезії. Найважливішими архівами для впорядкування вважались архіви посольств у Нідерландах, колишньої метрополії, та Тимору Лесте, колишньої провінції. Саме завдяки цим групам архівістів були віднайдені важливі дипломатичні документи в Янгуні (М'янма) та Карачі (Пакистан) [3]. На сьогодні співпраця між архівом МЗС та Національним архівом Республіки Індонезія є основою для продуктивного функціонування цих двох установ. Головним завданням, що стоїть перед архівістами МЗС Республіки Індонезія, є повне переведення архівів в електронний вигляд.

Структура архіву МЗС Республіки Індонезія в цілому відповідає світовим стандартам та не має певних особливостей. Керівні посади займають штатні дипломати, які мають відповідні ранги, аіншіспівробітники є держслужбовцями з відповідним посаді рангом. Деяким чином архів МЗС за структурою є мінікопією Державного архіву країни [4]. Головною відмінною рисою є наявність регіональних відділів, що, звісно, обумовлено специфікою міністерства.

Звісно, що для української наукової думки й, взагалі, для розвитку двосторонніх відносин між Україною та Індонезією вкрай важливі матеріали, що зберігаються та опрацьовуються в архівах МЗС. Саме завдяки цим матеріалам та плідній роботі архівістів можливе достовірне відтворення історичного розвитку відносин між Україною та Індонезією.

24 серпня 1991 р. Україна здобула довгоочікувану незалежність. СРСР відійшов у минуле, а на зміну прийшов Союз Незалежних Держав. Індонезія визнала суверенітет України 28 грудня 1991 року - через 27 діб після проведення Всеукраїнського референдуму. Очевидно, швидкоплинність подій, що стала причиною падіння радянського колосу, була дещо непередбачуваною для Сухарто та його підлеглих. Ще два роки перед цією подією, коли другий президент Індонезії Сухарто відвідував СРСР, нічого не віщувало кінця комуністичного гіганта. Режим "нового порядку" сам перейшов у стадію, що нагадувала часи брежнєвського "застою". Розвал СРСР повинен був би стати для Сухарто попередженням, що авторитарний стиль керівництва повинен бути реформований, аби уникнути потрясінь революцій, путчів, заколотів тощо, що є безумовним результатом недемократичного шляху розвитку держави.

На процес визнання України Індонезією як суверенного учасника міжнародних відносин, очевидно, вплинуло те, що індонезійська дипломатія була дещо неготова до падіння СРСР , тому й реакція із визнанням була із невеликим запізненням. По-друге, Україна була не дуже відома як складова Радянського Союзу, який індонезійський народ завжди асоціював з Москвою. На жаль, не всі сучасні індонезійські дипломати пам'ятають часи українського дипломата Мануїльського, який, очолюючи українську делегацію в ООН, вперше підняв питання визнання незалежності Республіки Індонезія.

Отже, 28 грудня 1991 р. Республіка Індонезія офіційно визнала суверенітет України. Дипломатичні відносини було встановлено 11 червня 1992 р. Однак процес встановлення дипломатичних відносин має два етапи: юридичний та фактичний. Юридичний шлях - це і є підписання двосторонніх угод про взаємовизнання, у той час як практичний шлях є обмін повними посольствами. Під терміном "повне посольство" розуміється дипломатична місія, на чолі якої стоїть надзвичайний та повноважний посол. Індонезійська сторона, на відміну від українського партнера двосторонніх міждержавних відносин, недовго зволікала із відкриттям повноцінного дипломатичного представництва й у 1996 р. до України прибув перший посол Республіки Індонезія в Україні. Українська державна зовнішня політика доволі довго нехтувала можливістю вивести україно-індонезійські відносини на новий якісний рівень шляхом відрядження посла до Індонезії. Перш за все, від цього страждала економічна складова української державності. Неврахована кількість міждержавних контрактів на різних рівнях не були підписані з огляду на відсутність повноцінних дипломатичних відносин між країнами через недалекоглядну зовнішню політику України. Лише на початку 2010-х рр. до Джакарти прибув Надзвичайний та Повноважний Посол, а не виконувач обов'язків Посла.

Перше реальне зближення між країнами відбулось у 1996 р. Протягом 10 - 13 квітня другий Президент України Леонід Кучма відвідав Індонезію з державним візитом. Під час цього візиту було підписано "Спільну декларацію про принципи взаємовідносин та співпраці між Індонезією та Україною". Цей важливий документ мав на меті поглиблення зносин між країнами на усіх рівнях та в усіх галузях - насамперед, в економічній та політичний. Ця зустріч є цікавою з огляду на постаті президентів. Тогочасний президент Індонезії Сухарто вже втратив зв'язок із реальністю, його режим невпинно агонізував, хоча цей процес відбувався не так відчутно як аналогічні процеси протягом останніх років занепаду СРСР. Режиму Сухарто допомагала ефемерна стабільність економіки, яка ще не зіткнулась зі світовою економічною кризою. Президент України Кучма, як представник "старої гвардії" радянських "господарників", намагався створити в Україні керівну систему, що на всіх щаблях повністю була б йому підзвітна. Втілення такої політики в Україні є вкрай важким завданням для політика, який намагається запровадити "сучасний" авторитаризм, авторитарну державу із усіма ознаками демократичної країни - щоправда, фіктивними. Україна - європейська держава, що відрізняється від середньоазійських країн, колишніх партнерів по Радянському Союзу, де авторитарні традиції вплетені до національного менталітету. Таким чином, цей візит мав на меті не тільки покращення відносин між двома державами, а й був своєрідним навчанням для Леоніда Кучми з питання централізації влади в президентських руках. Візит Кучми, хоч й не привніс відчутного прогресу до відносин між країнами, в цілому носив позитивний характер, бо це був перший контакт на вищому рівні у незалежній історії двох держав.

Того ж року до України приїхав міністр оборони та безпеки, що свідчило про зацікавленість індонезійської сторони у співпраці у військовій галузі. Українська оборонна промисловість приваблювала індонезійських військових своєю високою якістю та низькою ринковою ціною. Однак намагання індонезійської сторони покращити торговий баланс нівелювались слабкою дипломатичною підтримкою з українського боку. У той же час Російська Федерація активно працювала у налагодженні близьких стосунків із Індонезією, розуміючи усю важливість Індонезії як головного стратегічного партнеру в Південно-Східній Азії.

Світова економічна криза в 1998 р. тільки прискорила те, що повинно було відбутись, а саме - падіння режиму "нового порядку". Звичайно, зміни, що відбулись в Індонезії, не могли не позначитись на зовнішній політиці держави. Індонезія в процесі свого реформування більше відкрилась світовому суспільству, щоправда українсько-індонезійські відносини так і залишились на початковому рівні, хоча поставторитарні уряди Індонезії намагались вивести відносини з Україною із стагнації.

Відносини між Індонезією та Україною трохи пожвавішали наприкінці "нульових" років ХХІ ст. Згідно зі статистичними даними на 2009 р., торговельний баланс між Індонезією та Україною складав 773 62 млн доларів США, з них експорт з Індонезії - 354 68 млн доларів США, імпорт в Індонезію - 418 97 млн доларів США. В 2010 році торговельний баланс між двома країнами трохи перевищив 1 мільярд доларів США. Відповідно до цієї статистики Україна посідала 32-е місце як країна-імпортер індонезійських товарів без врахування продуктів нафтогазового комплексу та 19-е місце - як країна-експортер товарів до Індонезії також без врахування газу, нафти та продуктів їх переробки. Головними продуктами індонезійського експорту до України на 2009 - 2010 рр. були: пальмова олія та продукти її переробки, каучук та інші натуральні гуми, спеції, кава, чай, папір, електронне обладнання, одяг тощо. Імпорт до Індонезії переважно складався з металопрокату, продуктів молочного виробництва та добрив [5].

Друга зустріч президентів двох країн відбулася 27 березня 2012 р. під час обговорення на вищому рівні в Сеулі проблеми ядерної безпеки. Ядерне питання вкотре стало стрижневим у міжнародних відносинах після аварії на японській АЕС "Фукусіма-1". Ідея будівництва АЕС в Індонезії вже давно стоїть на порядку денному, однак слушні побоювання щодо ядерної загрози навколишньому середовищу не дають цьому проекту реалізуватись. Президенти обговорили можливості співпраці саме у галузі безпечного використання мирного атому.

Іншою великою подією двосторонніх міждержавних відносин став візит делегації верхньої палати парламенту Індонезії на чолі із головою парламенту до Києва, що відбувся у вересні 2013 р. Головними питаннями, обговорюваними на численних зустрічах, були питання міжпарламентської співпраці, торговельні тощо. Обрання на пост президента Республіки Індонезія Джоко Відодо у 2014 р. в цілому не змінило векторів зовнішньої політики Індонезії. Україна й надалі розглядалась потенційним серйозним партнером як у політичному ракурсі, так і в економічному.

На початку серпня 2016 р. сталась важлива подія в історії двосторонніх відносин: до Індонезії із державним візитом прибув Президент України Петро Порошенко. Під час візиту було підписано низку міждержавних договорів в галузях оборони, сільського господарства, дипломатичної освіти та візових питань [6]. Нині, на нашу думку, для підвищення якості загального стану відносин між двома країнами українській стороні варто більшу увагу звернути на спільні освітні програми, створити відповідну юридичну базу для подальшого позитивного розвитку відносин. Маємо підстави констатувати, що рівень міждержавного спілкування між Україною та Індонезією не відповідає значущості цих країн на світовій політичній арені. Саме для подальшого зближення України та Індонезії потрібні заходи, спрямовані на виведення відносин між двома країнами на якісно вищий рівень. І заходи ці повинні починатись саме із зовнішньополітичних установ, включаючи їхню архівну діяльність.

Використані джерела:

1. Sejarah Kementerian Luar Negeri, Berawal dari Rumah Ini.- [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://m.tempo.co/read/news/2016/08/20/118797427/sejarah-kementerian-luar-negeri-berawal-dari-rumah-ini.

2. Arsip Kementerian Luar Negeri Republik Indonesia //0339/OT/IV/2007/17/02; Arsip Nasional Republik Indonesia// PK.02.01/02/2006

3. Tim Arsiparis Kemlu Menemukan Arsip Vital di KJRI Karachi. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: // arsipariskemlu.blogspot.com.

4. Struktur ANRI..- [Електронний ресурс]. - Режим доступу: //http://www.anri.go.id/detail/40-104-Struktur-Organisasi-ANRI.

5. Arsip Kementerian Luar Negeri Republik Indonesia//2541/EK/IV/1991/28/12

6. Arsip Kementerian Luar Negeri Republik Indonesia//1278/IN/IV/1992/11/06

АНОТАЦІЯ

В статті висвітлено історію, структуру та діяльність архіву Міністерства закордонних справ Республіки Індонезія. Головний акцент зроблено на двосторонніх відносинах між Україною та Індонезією після розпаду СРСР та здобуття Україною незалежності, а саме - на дипломатичній галузі, в якій важливу роль відіграють відповідні архівні органи у складі зовнішньополітичних установ. В статті розглянуто увесь обсяг дипломатичних зносин між країнами від 1991 року й до теперішнього часу.

Ключові слова: архів, відносини, візит, Індонезія, парламент, президент, Україна.

АННОТАЦИЯ

В статье освещены история, структура и деятельность архива Министерства иностранных дел Республики Индонезия. Главный акцент сделан на двусторонних отношениях между Украиной и Индонезией после распада СССР и обретения Украиной независимости, а именно - на дипломатической области, в которой важную роль играют соответствующие архивные органы в составе внешнеполитических учреждений. В статье рассмотрены дипломатические отношения между странами от 1991 г. и до настоящего времени.

Ключевые слова: архив, отношения, визит, Индонезия, парламент, президент, Украина.