Регіональна політика

Український вектор у зовнішній політиці Литовської Республіки у перші роки незалежності
Таїсія Шульга
07.06.2017, 11:29

 

УДК 327:94

Summary

The problem posed in the article is the foreign policymaking of Lithuanian Republic as to Ukraine in the first years after the independence restoration.

Keywords: Lithuanian Republic, foreign policy of Lithuania, restoration f the independence, bilateral relations

У серпні 2017 року виповнюється 25 років із дня відкриття Посольства Литовської Республіки в Україні. Традиційно Литовська Республіка виступає "адвокатом" України з трибун європейських інституцій, а з 2014 року - найактивнішою державою-донором гуманітарної, професійної та військової допомоги для України.

Питання розвитку державності пострадянських країн залишається актуальною темою як серед вітчизняних, так і європейських дослідників. Взаємовідносини Литовської Республіки та України зазначеного періоду є достатньо цікавими для аналітиків, адже економіки цих країн трансформувалися з планових у ринкові, але попри сусідство Литви з країнами ЄСвона вимушена була підтримувати налагоджені багатолітнім перебуванням у складі СРСР економічні зв'язки з пострадянськими державами. Паралельно з трансформацією державних інститутів безпекові системи обох країн також мали реформуватися, проте кожна за національним сценарієм.

Вважається, що Литва є прикладом пострадянської країни, яка змогла здійснити стрімкі реформи у всіх сферах політичного та суспільного життя задля вступу до Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу, проте слід врахувати, що цей процес тривав майже 13 років. У порівнянні з Україною трансформацію Литви можна назвати стрімкою, реформи - глибокими та вчасними, і це стало можливим за рахунок того, що Литва вже в перші роки відновленої незалежності визначилася з вектором свого розвитку у бік ЄС та НАТО. Такий вибір було продиктовано вимогами часу та наявними залишками біполярності міжнародних відносин в цілому, реальними побоюваннями агресії з боку Росії та, насамперед, європейською історичною спадщиною Литви.

Витоки активності Литовської Республіки на міжнародній арені помітні ще до часу розпаду СРСР, адже про свою незалежність Литва оголосила 11 березня 1990 року, не безпідставно спираючись на підтримку країн заходу та США. Вже 5 жовтня 1990 року Урядовою програмою Литовської Республіки було визначено основні напрямки її зовнішньої політики, спрямовані, передусім, на те, щоб відновити незалежність Литви та повернутися до міжнародної спільноти суверенних держав через укладання двостороннього договору з СРСР вже в якості незалежної країни; стати повноцінним гравцем європейської політичної інтеграції у рамках Ради Європи; стати частиною європейського економічного простору. Менше ніж за рік Литва проголошує відновлення незалежності. Нагадаємо, що Сполучені Штати Америки не визнавали Литовську Республіку як частину СРСР, піддаючи нищівній критиці існування секретного "пакту Ріббентропа-Молотова", за яким СРСР та Німеччина розподілили сферу свого впливу у Балтійському регіоні, що сьогодні кваліфікується за міжнародним правом як окупація. І саме США оприлюднили факти існування таких домовленостей СРСР та нацистської Німеччини.

Доречно додати, що засудження факту окупації Росією Автономної Республіки Крим у 2014 році Сполученими Штатами ще раз засвідчило послідовність міжнародної підтримки США суверенності країн у міжнародно визначених кордонах. Відмову США визнавати Крим частиною Росії після окупації відповідно до норм міжнародного права разом із економічними та політичними санкціями можна вважати важливою передумовою для відновлення прав України щодо Кримського півострова в майбутньому.

Литва у своїй політиці щодо приналежності Криму до української території також демонструє послідовність та рішучість. У 1994 році, коли Росія здійснювала заходи для дестабілізації ситуації в Криму через командування Чорноморського флоту в Криму, Президент Литви А. Бразаускас став третім світовим лідером (після США та ФРН), який відреагував на події в Криму заявою із закликом дотримуватися норм міжнародного права та компромісу [1]. Пізніше була заява Міністерства закордонних справ Литовської Республіки на підтримку України та її територіальної цілісності [2] та заява правлячої політичної партії "Союз Центру Литви" із засудженням сепаратистських дій в Україні та підтримкою її територіальної цілісності. Підтримка суверенітету та територіальної цілісності України була для Литви запорукою власної незалежності та територіальної цілісності.

Поряд з іншими пострадянськими державами Литовська Республіка після відновлення своєї незалежності перейшла до нового етапу розвитку державності, яка волею історичної спадщини Великого князівства Литовського досить конкретно сформувала зовнішню політику нової Литви. Слід відзначити, що на відміну від внутрішньої політики зовнішня виглядала більш стабільною. Про це говорить хоча б те, що за період з березня 1990 року по листопад 1992 року змінилося п'ять прем'єр-міністрів, тоді як зовнішні справи Литви представляв один і той же міністр А. Саударгас (один із засновників Ради держав Балтійського моря, в якій Україна виступає як спостерігач).

За словами міністра закордонних справ Литви Л. Лінкявічуса (міністр оборони Литви з жовтня 1993 - листопад 1996 року) в литовському Сеймі тривали довгі дискусії щодо вибору системи безпеки країни [3]. Ключовим фактором цього було те, що тоді з території Литви тривалий час Російська Федерація не виводила свої війська. У грудні 1993 року, після гучної дискусії у Сеймі щодо проблем зовнішньої політики країни, політичні партії Сейму дійшли консенсусу у важливості вступу Литви до НАТО. 4 січня 1994 року було направлено лист за підписом Президента Литви А. Бразаускаса Генеральному секретареві НАТО. На відміну від опозиційної партії "Союз Вітчизни" В. Ландсбергіса (голова Сейму Литви з липня 1992 по листопад 1992 року), пропрезидентська партія "Демократична партія праці Литви" підходила до питання євроатлантичної інтеграції поміркованіше, розуміючи, що Європі потрібна Литва виключно з нормальними стосунками з Росією.

Складний процес виведення радянських військ з території Литви залишився на території Калінінградської області Російської Федерації, яка має спільний кордон з Литвою. Тому ключовим елементом формування зовнішньої політики Литви залишилось питання приєднання до систем колективної безпеки - таких як ОБСЄ та НАТО. Якщо на той час і Литва, і Україна могли приєднатися до альянсу НАТО лише як партнери, передусім через ініційовану Америкою програму НАТО "Партнерство заради миру" у 1994 році зі сподіваннями на майбутнє членство в альянсі, то членами ОБСЄ (на той час Нарада з питань безпеки і співробітництва в Європі - НБСЄ) Литва стала у 1991 році, Україна - у січні 1992.

Про бажання стати членом ЄС Литовський уряд повідомив Раду ЄС 8 грудня 1995 року. Майже через два роки. Ця деталь зволікання Литви з прийняттям такого рішення є важливою з огляду на те, що, наприклад, Пятрас Ауштрявічус (директор Європейської комісії при уряді Литви для ведення переговорів про вступ Литви до Європейського Союзу з 2001 по 2003 роки; литовський депутат Європейського Парламенту з 2014 року) стверджує, що литовська влада нібито не робила ніякої різниці між європейською та євроатлантичною інтеграцією, бо це був безальтернативний шлях [4]. Проте рішення ухвалювалися з розривом у часі майже у два роки. Головним чином така затримка була зумовлена тим, що президент А. Бразаускас та уряд керувалися економічними умовами того часу: майже 60% експорту Литви і 86% імпорту припадало на країни СНД, тому діяти однозначно лідер країни не поспішав [5]. Проте приєднання до таких європейських організацій як Нарада з безпеки та співробітництва в Європі (з 1995 року - Організація з безпеки та співробітництва в Європі) та Рада Європи, членство в яких не суперечить участі в ЄС та НАТО, засвідчило чіткий проєвропейський напрямок інтеграції Литви та демонстративну віддаленість від нащадка СРСР Російської Федерації.

На конституційному рівні в Акті про неприєднання Литовської Республіки до пострадянських східних союзів Литва, крім іншого, постановила розвивати взаємовигідні зв'язки з кожною державою, яка раніше входила до складу СРСР [6]. Цей принцип в дійсності почав застосовуватися у відносинах з Україною, як тільки держави визнали незалежність одна одної відповідними постановами національних парламентів.

Офіційним початком встановлення двостороннього співробітництва став Протокол про встановлення дипломатичних відносин між Україною та Литовською Республікою, який набрав чинності 12 грудня 1991 року. Литва відкрила своє посольство в Києві у серпні 1992 року, а в серпні 1993 - Україна своє у Вільнюсі. На той час українська діаспора налічувала майже 45 тисяч українців, тоді як литовців в Україні було понад 10 тисяч. Місяцем раніше, у липні 1993 року, тодішній Прем'єр-міністр України Л. Кучма здійснив, по суті, перший візит такого високого рівня, під час якого було підписано низку міжурядових договорів щодо співробітництва у галузі транспорту, зв'язку, міжнародного перевезення, повітряного сполучення, митного контролю, науки, культури та неторговельних платежів. Усього до 2000 року налічувалось 56 двосторонніх угод усіх рівнів, тоді як на сьогодні - їх понад 350.

У цілому, будь-які держави у двосторонніх відносинах, навіть коли вони не мають спільних кордонів, акцентують увагу на спільній договірній базі та, головне, на тривалості історії співробітництва, адже яким би нагромадженим не був список двосторонніх та багатосторонніх договорів, якщо народи не воліють бути дружніми, то ніякі зобов'язання, навіть визнані міжнародною спільнотою, не примусять поважати один одного.

Період становлення вже незалежної Литви не можна назвати інтенсивним періодом співробітництва з Україною, на відміну від періоду, який розпочався з 2004 року, проте низка підписаних міждержавних, міжурядових та міжвідомчих договорів та здійснених взаємних державних візитів усіх рівнів свідчить про те, що Литва у своїй зовнішній політиці бачила Україну як країну-партнера у декількох сферах [7].

На запитання, чому Литва та Україна завжди підтримували зв'язки на політичному, економічному, соціально-культурному рівнях, дослідники України та Литви дають різні відповіді, що завжди мають спільний позитивний знаменник. В одному з останніх досліджень литовського соціолога, професора Вільнюського університету З. Норкуса зазначається, що "після краху СРСР на колишній території Великого князівства Литовського не тільки відновлено незалежність Литви, а й утворилися дві незалежні держави (Білорусь і Україна), які застосовують для конструювання власної національної ідентичності засоби "великих наративів" [8]. Звісно, історія не буває одночасно справедливою для всіх об'єктів дослідження, що існували в один і той же час. Адже, як і Литва, Україна, хоч і на короткий строк, проте проголошувала про свою незалежність у 1918 році. А, отже, українська державність не є результатом виключно розпаду СРСР. Безсумнівно, правильно, коли Литва включає до своєї історії український народ як невід'ємну частину історії Великого князівства Литовського, але треба брати до уваги той факт, що, як і Литва, Україна була державою до створення СРСР.

Феномен соціальної та генетичної пам'яті, причому позитивної, є фактором, який спонукає українців та литовців підтримувати та розвивати дружні стосунки. Тісні литовсько-українські відносини, навіть за відсутності спільного кордону на сучасній світовій мапі, є обумовленими історично.

Серед деяких скептично налаштованих спостерігачів того періоду існує думка, що ніяких альтернатив європейській та євроатлантичній інтеграції Литва не розглядала і що ніякими двосторонніми контактами, окрім стратегічних, не переймалася. Хронологія двостороннього діалогу в дослідженнях часто наводиться фрагментарно [9], хоча щороку, починаючи з 1990-го, підписувались угоди, протоколи, меморандуми під час взаємних візитів усіх рівнів. Необхідно зауважити, що, попри рішення першого незалежного керівництва на чолі з В. Ландсбергісом мінімізувати зв'язки з колишніми союзними державами, на практиці це більше стосувалося Росії, адже, хочі називали параноїдальним побоювання ймовірної агресії з боку Росії, факт залишається фактом, що лише після звернення Балтійської Ради до ООН, ОБСЕ та Групи Семи (G7), Росію змусили вивести радянські війська з території Литви.

Після обрання у лютому 1993 року першого Президента Литви А. Бразаускаса українська сторона здійснила перший державний візит до Вільнюса 8 лютого 1994 року - Президент України Л. Кравчук повернувся тоді з підписаним Договором про дружбу та співробітництво між Україною та Литовською Республікою та ще низкою угод. Цей візит вважався фундаментом нарощування міждержавних стосунків, проте чомусь деякі українські автори випускають цю подію з хронології двосторонніх відносин [9].<s></s>

Зі змісту ініційованого українською стороною інтерв'ю Президента України Л. Кравчука литовській газеті "Ліетувос рітас" за місяць до візиту [10] прямо вказано, що український президент першим запропонував провести зустріч литовському колезі через ЗМІ, тим самим підтверджуючи відсутність президентського діалогу до того часу, навіть у неформальному вигляді. З огляду на запитання, на які дав відповіді президент, основним його меседжем була "обережна" підтримка Україною рішення Литви стати членом НАТО та засудження офіційним Вільнюсом заяв тогочасних політичних лідерів Росії (В. Жириновський та інші), які намагалися заперечувати законність факту визнання України як незалежної держави.

Своїм візитом український президент шукав підтримки у держав, які відчували небезпеку зі сторони Росії, рішенню України відмовитися від ядерної зброї, підписавши напередодні відповідну угоду з Москвою та Вашингтоном. В. Ландсбергіс відзначив тоді, що українське керівництво не проявляло особливого інтересу до Литви, аж доки не виникла загроза з боку Росії. При цьому він однозначно погоджувався, що підтримати Україну дуже потрібно, адже доля її надзвичайно важлива для незалежності Литви [10].

Під час візиту обидва президенти наголосили, що ніяких домовленостей про створення регіональних воєнних альянсів не було, що лідери обох держав відносини з Росією хочуть будувати лише з позиції компромісу та домовленостей [10]. Але результати президентських виборів в Україні влітку 1994 року змінять акценти у цьому питанні.

Економічні відносини Литви та України після розпаду СРСР набули нового імпульсу. Станом на 1993 рік Україна була на четвертому місці за інвестиціями після Росії, Польщі та Німеччини у підприємства Литви - 5,7 % від загальної кількості литовських підприємств з іноземним капіталом мали український капітал [11].

Важливий етап у розвитку економічних відносин з Україною відкрила Угода про вільну торгівлю, підписана 4 серпня 1993 під час візиту Прем'єр-міністра Литви А. Шлєжавічуса до Києва. У цьому аспекті вкрай важливим було підписання угоди про взаємні розрахунки, адже "перехідні" економіки не були ще зорієнтовані на конкретну грошову одиницю.

Отже, за перші два роки відновленої незалежності Литовська Республіка не одразу визначилася з напрямками своєї зовнішньої політики, адже, як й іншим пострадянським державам, їй не вдалося уникнути глибокої економічної та політичної кризи. Український напрям був цікавим для Литви з прагматичних міркувань, адже для збереження та розширення українських інвестицій потрібні були продовження міждержавного діалогу, спрощення торговельних транскордонних режимів через механізм окремих угод, запровадження нових умов взаєморозрахунків. Політичний діалог також мав виключно точковий, прагматичний підхід, глави Литви і України діяли обережно як щодо можливого об'єднання у нові військові союзи, так і щодо приєднання до існуючого альянсу через тиск з боку Росії.

Литва виступила однією з перших держав, яка зробила заяву на підтримку територіальної цілісності України у зв'язку з дестабілізацією ситуації в Криму, рішуче підтримала рішення України відмовитися від ядерного озброєння в обмін на гарантії від США та Росії, що було продиктовано власними інтересами безпеки Литви.

Список використаних джерел:

1. [Заява Президента Литви щодо ситуації в Криму]/ Неофіційний переклад// Відділ державного архіву МЗС України: фонд 8 (Посольство України в Литовській Республіці), опис 145. - справа 110. - С. 29

2. Заява Міністерства закордонних Литви щодо ситуації в Криму/ Неофіційний переклад// Відділ державного архіву МЗС України: фонд 8 (Посольство України в Литовській Республіці), опис 145. - справа 110. - С. 32

3. Лінкявічус Л. К чему стремилась и что обрела Литва от вступления в НАТО / Л. Лінкявічус // Економічний часопис - XXI. - № 3-4, 2009. - Режим доступу: soskin.info/ea/2009/3-4/20099.html

4. Ауштрявічус П.: Яка користь від членства в Євросоюзі: досвід Литви / Я. Иваночко // IPress.ua - 05.07.2013 - Режим доступу: ipress.ua/articles/ukraina_23_roky_imituie_protses_zmin_pora_perehodyty_do_reform_22861.html

5. [Лист Посольства України в Литві щодо дискусії в Сеймі Литви про напрямки та пріоритети зовнішньої політики]// Відділ державного архіву МЗС України: фонд 8 (Посольство України в Литовській Республіці), опис 145, справа 110, с. 91-94

6. Конституція Литовської Республіки. Режим доступу: www3.lrs.lt/home/Konstitucija/Konstitucija_RU.htm

7. Політичні відносини між Україною та Литвою. Режим доступу: lithuania.mfa.gov.ua/ua/ukraine-it/diplomacy

8. Норкус З. Непроголошена імперія: Велике князівство Литовське з погляду порівняльно-історичного соціології імперій [Монографія] / Пер. з лит. П. Білецький. -К.:Критика, 2016 -С.3

9. Віднянський С. Зовнішня політика України в умовах глобалізації. Анотована історична хроніка міжнародних відносин (1991 - 2003)/відпр. ред. С.В. Віднянський/. - К.:Генеза,2004. - с.216-217 (Слід зауважити, що автор подає невірну дату, місце і підписантів Договору про дружбу та співробітництво між Литвою та Україною, тим самим випускаючи з хронології державний візит Л. Кравчука до Литви)

10. [Про реакцію ЗМІ Литовської Республіки на візит Президента України Л. Кравчука]/ Додаток до листа Посольства України в Литві// Відділ державного архіву МЗС України: фонд 8 (Посольство України в Литовській Республіці), опис 145. - справа 110. - С.122-123

11. [Іноземні інвестиції в економку Литви]/ Додаток до Листа Посольства України в Литві // Відділ державного архіву МЗС України: фонд 8 (Посольство України в Литовській Республіці), опис 145.- справа 210. - С. 8

 

АНОТАЦІЯ

В статті розглянуто питання процесу формування зовнішньої політики Литовської Республіки щодо України у перші роки після відновлення незалежності.

Ключові слова: Литовська Республіка, зовнішня політика Литви, відновлення незалежності, двосторонні відносини.

АННОТАЦИЯ

В статье рассмотрен вопрос о формировании внешней политики Литовской Республики относительно Украины в первые годы после восстановления независимости.

Ключевые слова: Литовская Республика, внешняя политика Литвы, восстановление независимости, двусторонние отношения.