Регіональна політика

Українська дилема та французькі цінності
Оксана Мітрованова
12.02.2015, 20:32

УДК 327(44)

Анотація. Мітрофанова О.О. Українська дилема та французькі цінності.

Досліджуються французькі підходи до кризи в Україні в контексті задекларованих французьких цінностей та реальних кроків як французького уряду, так і позицій впливових представників французького бізнесу. Виявляються розбіжності в поглядах французьких фахівців та представників політичних партій. Прогнозуються подальші реакції французького істеблішменту на події в Україні.

Ключові слова: Будапештський меморандум, ЄС, НАТО, Національний фронт, Україна, Франція.

Аннотация. Митрофанова О.А. Украинская дилемма и французские ценности.

Исследуются французские подходы к кризису в Украине в контексте задекларированных французских ценностей и реальных шагов как французского правительства, так и позиций влиятельных представителей французского бизнеса. Выявляются расхождения во взглядах французских специалистов и представителей политических партий. Прогнозируются дальнейшие реакции французского истеблишмента на события в Украине.

Ключевые слова Будапештский меморандум, ЕС, НАТО, Национальный фронт, Украина, Франция.

Abstract. Mitrofanova O. O. The Ukrainian dilemma and French values

This article analyses the French approaches to the crisis in Ukraine in the context of declared French values and as French government practical steps as influential French businessmen positions. It reveals disagreements between French experts and various politicians. The paper predicts further reactions of the French establishment towards Ukraine.

Key words: Budapest memorandum, EU, NATO, National front, Ukrainе, France.

Події в Україні виявили відсутність у представників французького політичного спектру єдиної позиції щодо цієї значної держави Східної Європи та активізували появу на екранах французького телебачення всіляких фахівців та аналітиків, які із задоволенням піаряться на тлі української кризи, видаючи себе за знавців ситуації, хоча при цьому вони не здатні прочитати жодної статті українською і, насправді, є дуже далекими від розуміння української історії та політики. Між тим, вирізняються окремі французькі науковці, які докладають значних зусиль, аби зрозуміти всі перипетії кризи в Україні. Серед них можна виокремити філософа, письменника, політичного журналіста Бернара-Анрі Леві, який виступав під час Євромайдану в Києві, та історика і колишнього дипломата Антуана Аржаковського, який, спираючись на фундаментальні знання, висвітлює ситуацію в Україні як у своїй книзі про Україну, так і у численних інтерв'ю.

Одностайність французького суспільства у прийнятті рішень щодо України могла б дещо сприяти врегулюванню кризи в України, але наразі потужні французькі бізнес-кола, які мають значні інвестиції в Росії, долають санкції та закликають не приносити в жертву економічні інтереси, нехтуючи загальні декларації про європейські цінності. Означені події у свою чергу спричиняють проблему дотримання країнами ЄС і, зокрема Францією, своїх же санкцій та поваги до власних європейських цінностей.

Завданнями статі є проаналізувати французькі підходи до кризи в Україні в контексті задекларованих французьких цінностей та реальних кроків як французького уряду, так і впливових представників французького бізнесу. Виявити розбіжності в поглядах французьких фахівців та представників політичних партій. Спрогнозувати подальші реакції французького істеблішменту на події в Україні.

Питання дослідження французьких позицій щодо Євромайдану в Києві та війни на Сході України постало протягом останнього року, тому переважна більшість публікацій зроблена у вигляді статей, а не фундаментальних монографічних досліджень.

Окремим джерелом для нашого дослідження є статті французьких науковців щодо подій в Україні. Позиції авторів показують розбіжність поглядів французьких аналітиків та їхню відданість або ретельному дотриманню санкцій, а отже європейським цінностям, або доцільності не зупинятися на шляху до надприбутків незважаючи на жодні санкції. Серед французьких учених можна виділити роботи А. Аржаковського, М. Вівьорки, А. Дюбієна, Б.-А. Леві, К. Моро. Варто виокремити публікації вітчизняного фахівця О. Білого та журналістки А. Лазаревої.

Претендуючи на європейське лідерство та будучи апологетом розвитку європейської автономності у царині безпеки та оборони Франція просто не могла не реагувати на ситуацію в Україні, хоча французьким керманичам українські майдани, а тим паче збройний конфлікт на терені далекої східноєвропейської країни завдають зайвого головного болю, якого вони прагнуть позбутися з найменшими втратами. Французьке гасло "Свобода, рівність та братерство" начебто не втратило своєї актуальності, і його можна побачити на багатьох адміністративних будинках Франції. Отже, прагнення українців до свободи та боротьба з корупцією мають бути зрозумілими, зокрема, для соціалістичної партії, представник якої керує Францією. Але президент Франсуа Олланд зараз має занизький рейтинг у своїй країні, і багато громадян розчаровані його політикою.

Французький президент обстоює необхідність дипломатичного вирішення конфлікту на Сході України. Зокрема, Ф. Олланд, повернувшись у Францію після перемовин, які він разом з канцлером А. Меркель провів у Києві з П. Порошенком 5 лютого 2015 р. та у Москві з В. Путіним 6 лютого 2115р., повідомив, що він є прихильником надання значної автономії сепаратистам на сході України та створення демілітаризованої зони шириною від 50 до 70 кілометрів по обидва боки від поточної лінії зіткнення на сході [1].

Треба пригадати, що 28 вересня 2014 р. у Франції на виборах до Сенату вперше пройшли представники ультраправого "Національного фронту". До того ж, у травні 2014 р. на виборах до Європарламенту ця політична сила також мала значний успіх. Лідер "Національного фронту" Марін Ле Пен не приховує свого захоплення Володимиром Путіним. Депутати від цієї політичної сили вже показали своє ставлення до України, голосуючи проти асоціації ЄС з нашою країною. Неважко уявити собі, яким стане французький політичний курс щодо України у разі перемоги кандидата "Національного фронту" на президентських виборах у 2017 році. Згідно опитувань Марін Ле Пен буде одним із лідерів передвиборчих перегонів.

Варто виокремити висловлювання лідера "Національного фронту" стосовно України, враховуючи гіпотетичну можливість здобуття М. Ле Пен президентської посади у Франції і відповідної трансформації риторики у зовнішньополітичний курс щодо нашої держави. Отже, на її думку "Європа зобов'язана повністю підтримати Росію в українському питанні з двох причин. Ми всі повинні визнати право на возз'єднання великого російського народу, який проживає як у Росії, так і по лівий берег Дніпра. З іншого боку, національна група східних слов'ян - колишніх підданих Габсбургів, яка захопила владу в цій країні, заявляє про своє бажання "увійти в Європу". Мушу зауважити, що одна справа - мирне життя і селянська праця у габсбурзькій Австрії, а інша - якщо ці безкультурні й дикі натовпи наркоманів, бомжів і повій, які жадають крові, увірвуться в міста Західної Європи. Цього ми за жодних обставин не можемо допустити" [2].

До речі, подібний підхід вже зараз має певне відображення в імміграційній політиці Франції, коли імміграція з України не заохочується, а, радше навпаки, стримується, порівняно, наприклад, з Італією, де українські заробітчани працюють на благо цієї західноєвропейської держави, а їхній уряд не цурається час від часу провадити процес легалізації українців та давати їм право на пенсію.

Тим часом Перший Чесько-Російський банк надав 9 мільйонів євро кредиту "Національному фронту". За інформацією сайту банку акції цього банку належать російському бізнесмену Р. Попову [3]. А отже зв'язки французьких ультраправих з Росією зміцнюються.

Чільне місце серед багатьох французьких кіл займає думка, що Україна є сферою інтересів Росії, і французам не потрібно втручатися в українсько-російські конфлікти. Зокрема, на думку журналістки Алли Лазаревої підсвідомо чи під впливом певних інтересів, через лінощі чи міщанське боягузтво, Україна в зоні російського впливу влаштувала б у Франції багатьох [4, с.50].

Трохи незручно вийшло, що Франція свого часу приєдналася до підписантів Будапештського меморандуму, та ще приходить час надати Росії замовлені нею вертольотоносці "Містраль". Проблема гарантій Будапештського меморандуму Францію взагалі не турбує; по-перше, Франція не є основним підписантом і чекає на реакцію Вашингтона та Лондона, по-друге, у Франції розповсюджується думка, що ядерна зброя Україні дісталася від СРСР, тобто Україна взагалі не мала на неї жодного права. Французькі професори переконливо пояснюють студентам, що Україна тільки відмовилася мати ядерний арсенал, який їй ніколи не належав (підкреслимо, що Франція - третя ядерна країна світу, була рада позбутися ядерного конкурента, а недотримання гарантій, наданих Будапештським меморандумом, вже нікого не обходить, окрім самої України).

Необхідно зазначити, що у Франції постійна увага надається дотриманню права, тоді як у даному конкретному випадку порушення міжнародного права та гарантій, наданих Україні ядерними державами у формі Будапештського меморандуму оминається в дискусіях та на телебаченні. Хоча подібний розвиток подій і створює особливий прецедент і цілком логічно штовхає світ до подальшої гонки ядерного озброєння, у Франції цей аспект української кризи не вважається за потрібне висвітлювати та аналізувати. Виявляє себе традиційна французька "політика з подвійним дном".

Отже, не аналізується той чинник, що держави, які прагнуть набути ядерну зброю, отримують цілком логічний аргумент на свою користь з перебігу ядерного роззброєння України та подальшої агресії Росії щодо останньої і нездатності ядерних держав-гарантів українського суверенітету впоратися з задекларованими обов'язками. Таким чином, прихильники концепції реалізму та силової домінанти в міжнародних відносинах посилюватимуть свої позиції.

Відомий французький соціолог Мішель Вівьорка підкреслює, що Франція наразі не бажає за жодних умов втручатися в російсько-український конфлікт. Серед причин цієї позиції він подає переконання країн Заходу, що Росія не суне далі за Україну [5, с. 43].

Між тим, лектор Європейської Комісії Олів'є Ведрін вважає, що нічого не робити для України означатиме зрадити те, за що боролися засновники Європи: мир, демократію, правосуддя. Згідно нього, створенню в Україні громадянського суспільства, вільного від пригнічення, повинні допомагати інституції та громадяни Європейського Союзу [6].

Дилема постачання вертольотоносців є більш нагальним та практичним питанням: або виконати контракт та отримати гроші і, таким чином, посприяти посиленню країни-агресора та заплямувати свій імідж поборника демократичних цінностей, або зірвати контракт майже на 2 млрд. доларів та загубити репутацію надійного постачальника. Отже, знаходячись між Сциллою та Харибдою, Франсуа Олланд всіляко намагається відтягнути остаточне рішення щодо " Містралів". Між іншим, витоки проблеми містяться ще у 2011 році, коли уряд правого президента Ніколя Саркозі заключив цей контракт з Росією, а зараз французькі соціалісти повинні визначитися щодо домовленостей своїх попередників.

Згідно позиції вітчизняних фахівців О. Білого та В. Козловського продаж Містралів Росії становить виклик трансатлантичній солідарності, а саме - через факт експорту високотехнологічного виробу, багатофункціонального корабля нового покоління, потенційному супротивникові. Науковці висувають припущення, що дана позиція Франції грунтується на давній традиції часів де Голля одночасно залишатися вірними демократичним цінностям та використовувати чинник СРСР для послаблення залежності від США [7].

Між тим, варто пригадати, що політика "з подвійним дном" була притаманною ще політиці Версальського двору. Наразі важко спрогнозувати, що у довготерміновій перспективі переважить у французькій політиці - чи-то бажання дотриматись засад демократичних цінностей і трансатлантичної солідарності, а отже ризик зірвати контракт і зазнати фінансових втрат, чи-то, що прихильність власним цінностям буде похованою значним прибутком від продажу Містралів та застосуванням традиційної "особливої" політики Франції щодо НАТО і трансатлантичного консенсусу.

На думку французького політолога Арно Дюбієна Париж просто не може собі дозволити анулювати постачання Містралів через репутацію Франції на ринку озброєння. Одного разу буде достатньо, щоб зашкодити їй [8].

Звернімо увагу на те, що для окремих французьких політиків і науковців цінність має саме сфера продажу зброї, отримання прибутків та підтримання іміджу Франції. Про цінності дотримання непорушності кордонів суверенної держави не йдеться, не кажучи вже про цінність загублених життів вбитих українців.

Ймовірно, захоплюючись так званими європейськими цінностями поза увагою вітчизняних науковців іноді залишається той факт, що становлення західноєвропейського капіталізму, прагнення до надприбутку будь якою ціною, становив значний чинник історії Західної Європи. Прагнучи до інтеграції з Європейським Союзом варто брати до уваги не тільки позитивні цінності, але й негативні риси, притаманні західноєвропейському світу, які неабияким чином впливатимуть і на Україну, адже наша держава не може існувати в автаркії за умов глобалізації та європейської інтеграції.

Втім, доцільним є дослідження позицій окремих французьких науковців, які ретельно і неупереджено вивчають ситуацію в Україні, а саме А.Аржаковського та Б.-А. Леві.

Серед французьких науковців виокремлюється постать Антуана Аржаковського, який виявляє суттєву обізнаність з українськими реаліями. Ймовірно, свою роль в цьому відіграє той факт, що в минулому дослідник працював заступником директора Французького Інституту в Україні та аташе з питань співробітництва у сфері освіти. До того ж, у 2004 році він заснував Інститут екуменічних досліджень у складі Українського католицького університету. А. Аржаковський видав у 2014 році книгу "Росія-Україна: від війни до миру?"

Але, крім фундаментальних знань А. Аржаковський вирізняється серед французьких дослідників української тематики саме тим, що він без вагань висловлює свої погляди з найбільш дискусійних питань і не вдається до прийомів мови дипломатії для уникнення відповідей. Він аналізує факти, спираючись на суттєві знання української історії, ідентичності, перипетій становлення і розвитку суверенної України та намагається показати переваги гіпотетичного вступу України до ЄС.

Саме тому, на нашу думку, серед французьких наукових підходів з дослідження української кризи А. Аржаковському належить окреме місце. Аналізуючи позицію російського уряду щодо України науковець без вагань зазначає, що анексією Криму Володимир Путін порушив Будапештський меморандум від 1994 р., який передбачав гарантію територіальної цілісності України [9 ].

Скидається, що А. Аржаковський є єдиним представником наукових кіл Франції, котрий нагадує французам, що Франція підписала Будапештський меморандум, а отже, дала слово честі Україні бути гарантом цілісності кордонів України в обмін на процес її ядерного роззброєння. На його думку, сьогодні французькі дипломати прагнуть мінімізувати цей документ, пояснюючи, що не йдеться про "негативні гарантії", але ці промови є непотрібними, тому що нікого не переконають.

В цьому контексті А. Аржаковський рішуче заперечує ідею постачання Містралів Росії. Він запитує, яким чином Франція, член НАТО, може зупинити все військове співробітництво з Росією, як вона задекларувала у березні 2014 р., та водночас дати Росії мотузок, яким можна задушити? Науковець убачає ймовірне рішення в тому, щоб НАТО купила ці кораблі. А деякі банки, зокрема потужний французький банк BNP, могли б посприяти цьому.

Показовим є те, що Аржаковський вважає, що Україна може багато дати Європі. На його думку, йдеться не тільки про ринок з 45 мільйонами населення і про найбільшу за територією країну Європи, але й про дуже багату культуру українців і притаманний певній частині цього народу сенс гуманізму, який витримав полум'я тоталітаризму. Наразі європейці, будучи на хвилі скептицизму щодо сучасних політичної культури та економіки, нездатні все це побачити. Аржаковський сподіваться, що, з часом, завдяки створенню різноманітних мостів у майбутньому європейці зрозуміють, що вступ України в ЄС буде справжнім шансом для всіх європейців [10].

Активну позицію щодо України зайняв французький філософ та письменник, політичний журналіст Бернар-Анрі Леві, який виступав під час Євромайдану в Києві. Свої погляди, крім чисельних публікацій, він висловлює під час спілкування з найвищими французькими можновладцями. До того ж, Б.-А. Леві суттєво відрізняється від кабінетних учених і прагне бути особисто в центрі подій. Зокрема, він був у 1971 році в Індії, висвітлюючи війну за незалежність Бангладеш від Пакистану. З Грузії Леві писав, перебуваючи там під час війни в Південній Осетії. Отже, особисте перебування науковця на Євромайдані цілком уписується в його світогляд. Аналізуючи ситуацію в Україні 2014-2015 рр. Б.-А Леві вважає, що Україна потребує більш суттєвої допомоги, ніж дипломатичні заяви. Хоча, на його думку, багато людей на його батьківщині, у Франції, розуміють це, і Леві сподівається, що незабаром більшість усвідомить, що на кону в Києві стоїть питання виживання Європи, і абсолютно необхідно допомогти українцям боротися в цій битві та перемогти в ній [11].

Серед рішень французького президента Ф. Олланда щодо України Леві виокремлює рішення відмови від постачання Містралів. Філософ характеризує його наступним чином: "Це було сміливе рішення. Ймовірно, його було важко ухвалити. Воно може спричинити несправедливі судові розгляди. По суті, це було єдине рішення, що відповідає логіці та водночас із цим, нашому рангу і нашим інтересам". [12 ].

Французький науковець-юрист М.-Е. Бодуан звертає увагу на роль впливу зовнішніх держав на кризу в Україні. Вона зазначає, що зовнішні причини української кризи полягають саме у втручанні Європейського Союзу, Росії та США. Отже, однією з умов успіху процесу розбудови Української держави є уникнення зовнішнього тиску. Вихід з кризи знаходиться в тому, щоб український народ більше не був заручником у "грі" потуг, яка є небезпечною не тільки для регіональної стабільності, але й для міжнародного балансу сил. На думку Бодуан, поновлення соціальної єдності хоча і є складним через серйозність напруженості та маніпуляцію дебатами, проте залишається досяжним завданням, в тому числі за допомогою "законних" механізмів примирення, зокрема, законів про мову, про права національних меншин [13, р.11].

Хоча науковець і подає певну ідеальну модель вирішення кризи, проте, враховуючи панування силових детермінант у міжнародній системі та світовій геополітиці, видається сумнівним, щоб потужні гравцї просто зупинили тиск на Україну заради блага і спокою нашої держави. Насамперед, кожен з гравців переслідує власну мету та обстоює власні інтереси, по-друге, звертає увагу на інтереси союзників, і тільки в останню чергу непокоїться національними інтересами України. До того ж той факт, що ця гра ведеться потугами із значним військовим потенціалом та членами оборонних блоків на терені нейтральної держави, набагато слабшої у військовому вимірі, на нашу думку, не додає оптимізму щодо реалістичності даного підходу.

Доцент з університету Оверні С. Серрано аналізує вплив Євромайдану на країни СНД. Зокрема, вона вважає, що суспільства колишнього СРСР розглядали Євромайдан як випробування здатності громадянського руху подолати недемократичний та корумпований режим. Вона вважає, що ні український політичний клас, інтегрований в систему, ні іноземна допомога, які разом грали ключову роль у кольорових революціях 2003 та 2004 років, не були основоположними під час подій Євромайдану в Києві. Від Вірменії до Таджикистану, від Білорусі до Казахстану повалення Януковича було розцінено як народна революція, яку порівнювали з революціями в арабських країнах. Зокрема, партія ісламського відродження Таджикистану порівняла його з падінням Каддафі. Євромайдан пожвавлював надію опозиційних рухів та спричиняв посилення репресій з боку авторитарного режиму Росії [14, р. 6-7].

Аналізуючи військовий вимір співпраці з Францією звернімо увагу на те, що за певними оцінками французьких військових у сфері військової політики події українського Майдану мали декілька наслідків. По-перше, у деякій мірі ускладнили суто оперативний вимір співробітництва, зокрема, направлення українських військових на стажування у Францію. По-друге, позитивним було посилення орієнтації України на європейські стандарти. Прохання про допомогу Україна скерувала до НАТО і, зокрема, до Франції. Запити стосувалися підтримки реформ у сфері оборони, допомоги в обладнанні та медичної допомоги. Франція надала медичну допомогу, а три французькі міністерства: закордонних справ, оборони та внутрішніх справ надіслали 1000 бронежилетів.

Врешті, пропонуємо звернути увагу на те, що санкції проти Росії заважають потужним бізнес-колам Франції, які мають значні інтереси та інвестиції в цій країні, і що питання стабільності архітектури європейської безпеки та європейських цінностей відходить на другий план перед прагненням до надприбутків. Французька нація відома своєю прагматичністю та схильністю все прораховувати, французькі представники великого бізнесу та певні політики в черговий раз довели це всьому світові 1-2 вересня 2014р., коли організували візит спікера російської Думи Сергія Наришкіна до Франції та прийшли на прийом у російську амбасаду. До речі, Наришкіну через санкції заборонено в'їзд до ЄС! Отже, для них дилема кризи в Україні в контексті європейських цінностей вирішилася дуже простою операцією "Плюю на санкції", як її дуже влучно охарактеризувала журналістка Алла Лазарева [15, р.41].

Показово, що зовнішній торгівельний оборот Франції та Росії становив 22,2 млрд. $. у 2013 році [16]. Тоді як торгівельний оборот Франції та України становив близько 2 млрд. євро[17].

Надійне плече французьким "акулам" бізнесу підставляють політики. І нам варто проаналізувати наступні постулати, оприлюднені 22 вересня 2014р. на конференції французьких правих аналітиком Ксав'є Моро - в Україні триває громадянська війна (а отже, немає військової участі Росії); Україна є лише розмінною картою в грі світових потуг; Вашингтон не вагався використовувати та пропагувати фашистські рухи в Україні (стиль чомусь нагадує радянську пропаганду, але недарма їхній автор живе в Москві). Далі, його геополітичні висновки є наступними. В Європі, особливо у Східній, інтереси Франції не мають нічого спільного з інтересами ЄС та НАТО. Більш того, в багатьох випадках вони є протилежними. Росія повинна стати привілейованим союзником Франції в Європі. Система НАТО/ЄС, яка заснована Вашингтоном, повинна бути заміщена суто європейською структурою, це дозволить врівноважити потугу Німеччини, апетити якої стають чинником, що дестабілізує Європу і, зокрема, Францію [18].

Вітчизняний фахівець С. Савін вважає, що Франція займає дещо пасивну позицію відносно України, не бажаючи перетворювати " український чинник" на чинник суперництва з Росією [19].

У світлі означених подій, українському суспільству треба розуміти, що французьке красномовство з приводу демократичних цінностей співіснує з потужним світом бізнес-інтересів та прагненням до надприбутків, яке не зупинить ні демагогія щодо європейських цінностей, ані санкції, які будуть подолані пошуками вишуканих лазівок.

Україна не була і не є зоною інтересів Франції. Офіційний Париж не прагне змінити традиційні домінанти французької зовнішньої політики, тим більше, що французькі інвестиції в Україну є значно меншими за вкладення в Росію.

Українська дилема Франції в контексті дотримання європейських цінностей змушує французьких політиків балансувати та всіляко відкладати на майбутнє стратегічні рішення, як, наприклад, у випадку з постачанням Росії Містралів. Показово, що представники французького бізнесу лише занепокоєні своїми гіпотетичними втратами від європейських санкцій і шукають засоби подолати їх. У короткотерміновій перспективі немає підстав для радикальних змін французької політики щодо України. У безпековому плані Франція почувається достатньо захищеною, володіючи потужною ядерною зброєю та зберігаючи свої заморські території з військовими базами. Франція не має кордонів з Україною і не має жодного бажання втручатися в російсько-українські конфлікти. Лише істотний масштаб кризи в Україні змусив французьке керівництво намагатися брати участь в її політичному врегулюванні. За умов перемоги на президентських виборах 2017 року у Франції кандидата від "Національного фронту" політика Франції щодо України стане менш активною та більш прохолодною, і вже не йтиметься про жодні європейські цінності, тому що представники даної політичної сили обстоюють, насамперед, націоналістичні інтереси і скептично ставляться до ЄС та НАТО. За умов перемоги кандидата від поміркованих правих чи лівих сил французька політика визначатиметься прагненням посилення ЄС, в якому Україна має статус лише асоційованого партнера з туманною перспективою. Отже, в будь якому разі Україна не є серед пріоритетів французької зовнішньої політики.

Список використаної літератури

1. Автономія сепаратистам та демілітаризована зона - це план Франції [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://ukrainian.voanews.com/content/article/2633058.html

2. Сидорук А. Путінофонія та українофобія Марін ле Пен / А. Сидорук [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://osvita.mediasapiens.ua/material/31104

3. Французьких ультраправих спонсорує російський банк [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.unian.ua/world/1012721-frantsuzkih-ultrapravih-sponsorue-rosiyskiy-bank.html

4. Лазарева А. Свобода для інших. / А. Лазарева // Український тиждень. - 2014. - №44(364). - с. 50.

5. Вівьорка М. Аргументація Путіна розсипається, зіткнувшись із реаліями. / М. Вівьорка // Український тиждень. - 2014. - №44(364). - с. 42-43.

6. Ukraine: portraits de révoltés. [Electronic resource]. - Access mode: www.metronews.fr/info/ukraine-portraits-de-revoltes/mnbs!O61i613UhTdw/

7. Билый О., Козловский В. "Демоны Виши" / О. Билый, В. Козловский // День. - 2.09.2014.

8. Dubien A. " Les Mistral seront livrés " / A. Dubien [Electronic resource]. - Access mode: http://www.lecourrierderussie.com/2014/09/arnaud-dubien-mistral-seront-livres/

9. Arjakovsky A. Ouvrons les yeux sur <st1:personname productid="la Russie" w:st="on">la Russie</st1:personname> de Vladimir Poutine / A. Arjakovsky [Electronic resource]. - Access mode: http://www.lefigaro.fr/vox/politique/2014/11/06/31001-20141106ARTFIG00287-ouvrons-les-yeux-sur-la-russie-de-vladimir-poutine.php

10. Arjakovsky A., Verluise P. Russie-Ukraine: de la guerre à la paix? Entretien avec A. Arjakovsky / A. Arjakovsky, P. Verluise [Electronic resource]. - Access mode: http://www.diploweb.com/Russie-Ukraine-de-la-guerre-a-la.html

11. Леви Б.-А. Франция начинает понимать, какая поддержка нужна Украине / Б.-А Леви/ [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://nv.ua/opinion/Levi/franciya-nachinaet-ponimat-kakaya-podderzhka-nuzhna-ukraine--28931.html

12. Леві Б.-А. Присмерк ери Путіна: 2015-й має стати роком українського реваншу / Б.-А Леві / [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.newsru.ua/press/29dec2014/2015.html

13. Baudoin M.-E. La crise ukrainienne, ou comment les disocurs " font " la guerre / M.-E. Badoin // Note de recherche stratégique 8. Analyse de la crise ukrainienne. Regards universitaires (vol. 2). Paris : IRSEM, - 2014. - 20 p.

14. Serrano S. La crise ukrainienne : les visions régionales / S. Serrano // Note de recherche stratégique 8. Analyse de la crise ukrainienne. Regards universitaires (vol. 2). Paris : IRSEM, - 2014. - 20 p.

15. Лазарева А. Флібустьєри від економіки / А. Лазарева // Український тиждень. - 2014. - №37(357). - с. 40-41.

16. Ковтун Е. Почему ЕС не ввел секторальных санкций для России - языком цифр / Е. Ковтун [Электронный ресурс]. - Режим доступа: nvua.net/publications/Pochemu-ES-ne-vvel-sektoralnyh-sankcii-dlya-Rossii-yazykom-cifr-4078.html

17. Французские компании готовы развивать свою деятельность на рынках Украины / [Электронный ресурс]. - Режим доступа: www.kmu.gov.ua/control/ru/publish/article

18. Conférence de Xavier Moreau à la droite populaire.22.9.2014 / [Electronic resource]. - Access mode: alexandrelatsa.ru/2014/09/conference-de-xavier-moreau-a-la-droite-populaire/

19. Савін С. "Стан та перспективи розвитку відносин України та Франції". Аналітична записка / С. Савін [Електронний ресурс]. - Режим доступу : www.niss.gov.ua/articles/295/

Mitrofanova O. O. The Ukrainian dilemma and French values

PhD of Political Science, Senior Research Fellow at the Institute of World History of the National Academy of Sciences of Ukraine