Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Інтеграція

УКРАЇНЦІ КАНАДИ – НЕПЕРЕРВНИЙ ЗВ’ЯЗОК ІЗ УКРАЇНОЮ
Віталій Макар
23.11.2016, 12:51

Частина ІІ

Годі у короткому матеріалі для часопису дати широке трактування позицій канадських українців стосовно України та українців на Батьківщині. Тому дозволимо собі зупинити увагу на вибраних подіях, загалом відомих в українському суспільстві, але маловідомій у нас реакції на них у Країні Кленового Листка, зокрема такими подіями у міжвоєнному періоді були, наприклад, пацифікація українських сіл Галичини польською владою у 1930 р., Голодомор 1932-1933 рр. у радянській Україні, руйнація Православної церкви на Холмщині у 1938 р. тощо.

Якщо говорити про першу із зазначених подій, то варто згадати про безліч протестаційних акцій у всій Канаді. Але чи не найважливішим виступом на користь переслідуваних українських галичан слід розглядати діяльність депутата канадського Парламенту Михайла Лучковича. У своїй парламентській промові 8 травня 1931 р. депутат різко засудив т. зв. пацифікацію як нелюдську розправу над українцями і вимагав її осуду на форумі Ліги Націй та перед світовою громадськістю.

Попередньо, 24 квітня Лучкович звернувся до прем'єр-міністра Беннета із листом, у якому детально описав насилля над західними українцями після Першої світової війни. Він, зокрема, зазначив, що майже із 3 000 українських шкіл, що діяли за австрійських часів, лише 400 продовжували працювати, а з 17 вищих шкіл залишилося лише 3, і то як двомовні. На дев'яти сторінках листа його автор відтворив страхітливу картину насилля над східними галичанами. В іншому місці листа Лучкович навів факти із заяви 16 депутатів-українців польського Сейму, датованого 31 грудня 1930 р., про те, що польська "кіннота, поліція і жандармерія, вчинили екзекуцію... в 304 селах", зруйнувавши при цьому 105 українських кооперативів, 59 хат-читалень, 42 приватні будинки та наклавши грошову кару на 31 село. При цьому зазнала катувань 1 221 особа, включаючи 82 кооператорів, 5 керівників кооперативів. Серед побитих були 8 сільських голів, вчитель, лікар, депутат парламенту, 5 священиків та 17 жінок і неповнолітніх дівчат.

Протягом травня того року Михайло Лучкович отримав сотні листів від українських і неукраїнських організацій Канади та із-за кордону, а також від окремих осіб: зокрема товариство "Просвіта" з Гамільтона, що у провінції Онтаріо, 16 травня висловило палку підтримку його виступу в парламенті. Ось що писали українські гамільтонці у своєму листі: "Мимо доказів прем'єра Беннета, що то є домашні справи Польщі, в які Канада не має права ані потреби вмішуватися, Канада як одна з Британських доміній є до певної міри відповідальна за відданя українських земель Польщі через підпис Британії (йшлося про рішення Ради Антанти про передачу відновленій Польській державі західноукраїнських земель - прим. В.М.). З тої причини обов'язком Канади є тепер, бачачи наслідки того підпису, подати поміч покривдженим українцям".

Що ж до Голодомору, то ця ганебна акція радянської влади протягом 25 років незалежності України переконливо засуджена у більшості країн світу, а в Канаді - особливо. У ті ж часи, по гарячих слідах, Михайло Лучкович під час виступів у парламенті, зустрічаючись із політиками, громадськими діячами, у виступах в засобах масової інформації з притаманною йому наполегливістю домагався осуду Голодомору в Україні. До речі, закінчивши депутатську кар'єру Лучкович зайнявся освітньою діяльністю та літературною творчістю, здебільшого пов'язаною з українською та українсько-канадською проблематикою. Протягом усього свого життя він був серед тих зарубіжних українців, які боролися за суверенну Україну. Яскравим свідченням цього є його лист до державного секретаря США Діна Раска у 60-х рр. минулого століття.

Між іншим, ще у 1930-х рр. лише члени і прихильники канадського Союзу українських самостійників провели низку акцій протесту проти пацифікації в Галичині, суду над членами Спілки визволення України, Голодомору 1932-1933 рр., ліквідації українського національного життя на Буковині, засудження членів УВО та ОУН. При цьому було схвалено сотні резолюцій, розісланих державним і дипломатичним діячам, які мали на меті нагадати світовій громадськості про страхіття, вчинені на українських землях як на сході, так і на заході.

Окремо варто зупинитися на реакції українців Канади на таку трагічну сторінку історії українців як руйнування віковічного, релігійно-національного укладу буття, апогеєм чого стало знищення православних храмів на Холмщині і Південному Підляшші у 1938 р. Цей процес розпочався ще із відновленням Польської держави після Першої світової війни.

Щодо насилля над православними українцями у Польщі канадський часопис "Український голос" 10 серпня 1938 р. у статті "Переслідування православних" писав про "відбирання церковного майна та руйнування храмів на Холмщині". 7 вересня видання повідомило про нараду у Вінніпезі представників українських церков і організацій, що відбулася трьома днями раніше, на якій відомий громадський діяч Мирослав Стечишин "подав огляд положення українського народу по Світовій війні, а зокрема у Польщі, і представив образ теперішнього польського наступу на українську Холмщину". Наступного тижня в "Українському голосі" з'явилася велика замітка "Історичний лист!", де йшлося про однозначну позицію митрополита Шептицького, який виступив на захист українських вірян. Як повідомляв часопис, владика зробив заяву, у якій засудив переслідування польською владою православних українців на Холмщині та Підляшші.

Чи не наймасовішою подією засудження дій польської влади проти православних українців стала маніфестація у Вінніпезі за участю понад трьох тисяч осіб. Поряд із подібними акціями представники українських організацій зверталися до урядових кіл Канади. У вересні 1938 р. представники Української греко-православної церкви, Союзу українців-самостійників та Союзу колишніх українських вояків звернулися до уряду з вимогою звернення до Ліги Націй щодо вкрай незадовільного становища українців у Польщі. У липні наступного року ряд українських організацій країни звернулися до прем'єра Маккензі Кінґа з Меморандумом щодо політичної ситуації на українських землях у міжвоєнній період, маючи на увазі становище українців не лише у Польщі, а й у Радянському Союзі.

Питання незалежності України постійно перебувало в полі зору всіх українських організацій Канади, а також провідних політиків українського походження. Увага до цього особливо посилилася після Другої світової війни, коли до Країни Кленового Листка прибули біженці та переміщені особи. Зрештою, з 60-х рр. минулого століття розпочала свою діяльність міжнародна українська організація - Світовий конґрес вільних українців (СКВУ), який із 1993 р. став називатися Світовий конґрес українців(СКУ). Місце перебування СКУ - Торонто, нинішній голова - громадянин Канади Євген Чолій. Суто канадська організація - Конґрес українців Канади - від самого свого заснування поряд із питаннями життєдіяльності української громади одим із найголовніших своїх завдань вважала визволення України від чужоземного панування.

Ми, чернівецькі науковці, відвідуючи Канаду, доволі часто зустрічаємося з колишнім головою СКУ Петром Саварином. У науковій і навчальній роботі використовуємо його праці. Колишній голова СКУ та голова КУК, на жаль, покійний - Дмитро Ципівник, відвідував Чернівецький університет і розповідав нашим студентам про зусилля, яких КУК доклав до боротьби за вільну Україну. До речі, нинішній очільник КУК Павло Ґрод наприкінці серпня відвідав Центр канадських студій імені Романа Гнатишина Чернівецького університету, мав із нами тривалу дискусію про історію 125-літтнього поселення українців у Канаді, результатом чого стала домовленість про видання наступного року спільної монографії.

Хоча СКУ формально є не канадською, а міжнародною організацією, та все ж, проглянувши протоколи її з'їздів, так само як і протоколи з'їздів КУК, знаходимо в них вимоги повернення Україні незалежності. Багатолюдні віче в Торонто, Вінніпезі, Саскатуні, Едмонтоні та інших великих і малих містах Канади постійно супроводжувалися вимогами до власного уряду, міжнародних організацій, світової спільноти вимагати припинення переслідування українців на національному ґрунті та підтримку прагнень України вибороти незалежність.

Доречно також згадати про діяльність, спрямовану на здобуття Україною незалежності, відомих канадських політиків українського походження вже після Другої світової війни. Вони, акумулюючи думку української спільноти, справді чинили потужний тиск на свій уряд, а також на міжнародні організації. Особливо помітною була діяльність сенатора Павла Юзика від провінції Саскачеван, котрий як науковець залишив по собі цілий ряд праць з історії, політології, соціології. В одній з них - "Для добра Канади", що вийшла з нагоди десятиліття його сенаторської діяльності у 1973 р., вчений і політик чимало уваги приділив проблемі незалежності України.

Названа публікація - це збірка промов Юзика у сенаті, виступів на прийомах, конференціях. Її другий розділ називається "Заяви про Радянський Союз і Україну". У ньому, зокрема, видрукувана промова Юзика у сенаті 22 січня 1969 р., тобто у День злуки, День української незалежності, у якій недвозначно йшлося про те, що "Радянська Україна не є вільною ані суверенною державою", що над нею ще з царських часів панувала Росія. Юзик закликав правлячі кола своєї держави докласти зусиль, щоб допомогти Україні здобути суверенітет. 22 квітня наступного року Юзик свій виступ у сенаті присвятив 100-літтю з дня народження Леніна, в якому розкрив справжню сутність ленінської національної політики в СРСР. Тут вже йшлося не лише про українців, а й про всі інші поневолені більшовизмом народи.

Значення роліукраїнців Канади у визнанні нею

незалежності України та її підтримки

25 років тому стало на увесь світ відомо, що Канада, поряд із Польщею, першими визнали незалежність України. Сталося це 2 грудня 1991 р., в одну годину, але різниця в часі між Варшавою і Оттавою складає 6 годин. Першість у визнанні нашої незалежності з боку цих двох держав нам, українцям, не байдужа, бо Польща - наш найближчий стратегічний сусід, а Канада - заокеанський. Ні в Україні, ні в Канаді, ні у цілому світі ніхто вже давно не сумнівається у тому, що на політику Канади стосовно України суттєво впливає потужна і добре зорганізована українська громада, яка має не лише свої організації, що об'єднуються навколо Конґресу українців Канади, а й чимало своїх представників у владних структурах - від місцевих, провінційних до федеральних в Оттаві.

Очевидно, доцільно бодай побіжно зупинитися на підтримці України з боку Канади у сферах - політичній, економічній, соціальній, культурній і, що тепер уже третій рік поспіль надзвичайно важливо через агресію Росії проти нашої держави, - у військовій. Якщо вести мову про політичну підтримку, то, насамперед, це - акт визнання Незалежності нашої держави, і після цього усі наступні кроки.Очевидно, що найважливішими документами після встановлення дипломатичних стосунків між нашими державами стали Декларація про особливе партнерство, підписана 31 березня 1994 р., та Угода про дружбу та співробітництво, укладена 24 жовтня того ж року. У згаданих документах було закладено основи подальших взаємин між Україною і Канадою в усіх сферах їх життєдіяльності.

На підставі названих документів протягом наступних років було напрацьовано правову базу для подальшого розвитку українсько-канадських взаємин, зокрема стосунки особливого партнерства набули обрисів у Дорожній карті, підписаній керівниками зовнішньополітичних відомств обох держав 24 вересня 2009 р. До того і після того канадське керівництво постійно наголошує, що жодна із західних держав не має тісніших зв'язків з Україною, ніж Канада, яка "підтримуватиме право України визначати власну долю без втручання зовнішніх інтересів".

У міжвоєнні та повоєнні часи обстоювання українського питання базувалося здебільшого на громадській ініціативі. Після 1991 р. ця робота набула характеру прямого зацікавлення канадської влади, яка активно почала брати участь у його обговоренні та врегулюванні. Сказане прямо і безпосередньо стосується, наприклад, Голодомору, правда про який і досі залишається актуальною. З цього приводу на початку нинішнього століття у Канаді ухвалено цілу низку рішень на всіх рівнях законодавчої влади, здебільшого з ініціативи політиків українського походження. Так 19 червня 2003 р. Сенат Канади прийняв резолюцію, внесену сенаторкою Рейнелл Андрейчук, яка закликала уряд країни визнати Голод в Україні 1932-1933 рр. геноцидом українського народу. Згідно з резолюцією четверта субота листопада кожного року по всій Канаді є Днем пам'яті жертв Голодомору. Відповідні акти прийняті Заканодавчими асамблеями провінцій, зокрема 7 травня 2008 р. парламент провінції Саскачаван ухвалив навіть не резолюцію, а закон, внесений заступником прем'єра і членом Законодавчої асамблеї Кеном Кравцем. Через 20 днів аналогічний закон прийнято у провінції Манітоба, проект якого вніс також член Законодавчої асамблеї Леонід Деркач. Щоб не перерахувати усі провінції, згадаємо для прикладу ще Альберту, де проект закону озвучив Євген Звоздецький. Сталося це 30 квітня 2008 р.

У квітні нинішнього року у Парламенті Канади створена Група дружби з Україною у складі 84 депутатів з обох палат - Сенату і Палати громад. Головою став відомий політик українського походження Борис Вжесневський. Серед його заступників інші відомі політики, які також регулярно порушують українську проблематику - згадана Рейнелл Андрейчук, Джейме Безан, Джулі Джерович. До групи увійшла і міністр праці Мері-Енн Мигичук, також українського походження.

З особливою силою проявилося ставлення Канади до України у зв'язку з подіями, які сколихнули нашу державу наприкінці 2013 р. - Революція гідності, внаслідок якої Україна отримала можливість здобути реальну, а не лише формальну незалежність. На цьому шляху складно переоцінити допомогу Канади, яку вона надає, у тому числі завдяки безпосередньому впливу української громади. Із самого початку російської агресії проти України, у намаганні РФ розчленувати нашу державу, захопивши спочатку Крим під прикриттям псевдореферендуму, а потім, використовуючи пряму військову агресію, відторгнути південно-східні області і створити на їхній основі псевдореспубліки, Канада рішуче стала на бік України. Вона однією з перших запропонувала введення політичних і економічних санкцій проти Росії.

24 серпня 2014 р. тодішній прем'єр Канади Стівен Гарпер, відзначаючи чергову річницю Незалежності України, заявив: "Канада залишається несхитною у своїй підтримці народу України, надаючи допомогу для розвитку, торгівлі та добросовісного управління. Наші двосторонні відносини значно підсилюються завдяки понад 1,2 мільйона канадців українського походження, оскільки їхній внесок до нашого спільного успіху є незміренним".

Цього року новий прем'єр Канади Джастін Трюдо відвідав Україну, щоб особисто висловити підтримку нашій державі у важкій боротьбі проти російської агресії та взяти участь у створенні Зони вільної торгівлі між обома країнами, переговори про яку велися з 2009 р. Міжурядову угоду про Зону вільної торгівлі у присутності Президента України Петра Порошенка і Прем'єра Канади Джастіна Трюдо підписали український Перший віце-прем'єр - Міністр економічного розвитку Степан Кубів і Міністр міжнародної торгівлі Канади Христина Фріланд. Вона, до речі, онука відомого українського громадського діяча і журналіста Михайла Хом'яка, який під час Другої світової війни редагував популярніі "Краківські вісті". Керівники обох держав високо оцінили угоду не лише як важливий економічний чинник, а й як потужний політичний фактор підтримки нашої держави у нинішній напруженій ситуації.

Якщо говорити про морально-політичну підтримку України з боку Канади, то сьогоріч збіглися дві надзвичайно важливі події для усього українства - 25-річчя Незалежності України і 125-ліття поселення українців у Канаді. У найбільших містах Країни Кленового Листка відбуваються багатотисячні маніфестації на підтримку України, ініційовані Конґресом українців Канади, за участю представників усіх рівнів влади. Для прикладу, в заходах у Торонто, де проживає понад 300 тис., тобто 2,5 відсотки населення, взяла участь прем'єр провінції Онтаріо Кетлін Уінн. Як вона підкреслила: "Українсько-канадська громада допомогла перетворити Онтаріо на одне з найкращих місць для життя, роботи та виховання дітей. Значний внесок сучасних членів громади продовжує збагачувати багатокультурний пейзаж провінції та покращувати наше соціальне, економічне та культурне життя". Прем'єр та інші промовці окремо наголосили на необхідності підтримати Україну у важкі хвилини життя її суспільства.

Місцеве відділення КУК провело 28 серпня разом з іншими організаціями велелюдну маніфестацію за участю посла України в Канаді Андрія Шевченка в Едмонтоні, присвячену 25-літтю Незалежності України та 125-літтю поселення українців у Канаді. Дійство, яке тривало без перерви дев'ять годин, справді стало справжнім святом українського єднання обабіч океану. Промови політиків і громадських діячів супроводжувалися численними мистецькими виступами. Його окрасою став спів знаменитої Руслани Лижичко з України. Тисячі присутніх канадців усіх національностей палко підтримали боротьбу України за остаточне звільнення від російського свавілля, а українців Канади - за їхній внесок у розвиток своєї країни. Посол України, у свою чергу, дякував за всебічну підтримку нашої держави і пообіцяв повну підтримку канадським українцям у сприянні національної самоідентичності.

Що ж до культурно-гуманітарної співпраці між нашими державами, то варто відзначити її давній і плідний розвиток завдяки зосередженій у Канаді добре зорганізованої української громадиа з надзвичайно розвиненою системою культурно-освітніх закладів, наукових і дослідницьких установ, музеїв, художніх колективів, мистецьких об'єднань тощо. Це сприяє прямим особистим контактам між громадянами наших країн, а також безпосередній співпраці між подібними організаціями, закладами та установами України і Канади. Для прикладу можна зіслатися на контакти Чернівецького і Саскачеванського університетів, започатковані ще у липні 1977 р. вченими-українознавцями. Ініціатива виходила від наших канадських друзів. Президент Саскачеванського університету Роберт Бегг привіз пропозиції, підготовлені кафедрою української мови, зокрема професором Віктором Буйняком, підтримані Ромою Франко, Юрком Фотієм, до речі, уродженцем буковинського села Ленківці, що входить тепер до складу міста Чернівці. Угода систематично подовжується, в ній активну участь бере відділення КУК провінції Саскачеван. А у складі нашого університету діє Центр канадських студій імені Рамона Гнатишина, колишнього генерал-губернатора Канади буковинського походження і Почесного доктора ЧНУ.

Підсумовуючи, варто зазначити, що за 125 років перебування у Канаді українці не просто зберегли свою національну ідентичність - серед багатьох інших етнонаціональних груп вони виділяються високим рівнем самоорганізації. Українці відіграли і відіграють помітну роль у розбудові обраної Батьківщини та вносять вагомий внесок у розвиток її політичної і соціально-економічної системи, а також гуманітарної сфери.

Не можна не помічати того, що українці Канади значною мірою зберегли для України національно-культурні надбання, брутально знищені у радянські часи, і суттєво їх примножили.

У свою чергу, нинішня Україна є живильним середовищем для підтримки власної ідентичності українців Канади. Проте, щоб уповні виконувати таку місію, самій Україні ще належить побороти перепони, які наразі заважають їй це робити.

Знаковою є для України підтримка Канади в усіх сферах життя українського суспільства, особливо тепер - у час неймовірних випробувань, що випали на долю нашої держави через відверту агресію з боку Росії. Інше питання, що нам хотілося ббачити ту допомогу більшою, але слід пам'ятати, що кожна держава, у даному випадку Канада, де дуже помітна роль тамтешніх українців у налагодженні стратегічних міждержавних стосунків, відстоює насамперед свої власні інтереси.

Список використаних джерел:

1. У парламенті Канади утворили рекордно велику групу дружби з Україною. - http://www.unian.ua/politics/1318048-u-parlamenti-kanadi-stvorili-rekordno-veliku-grupu-drujbi-z-ukrajinoyu-posol.html

2. Ювілейна книга 25-ліття Інституту ім. Петра Могили в Саскатуні. - Вінніпеґ, 1945.

3. A Ukrainian Canadian in Parliament. Memoirs of Michael Luchkovich. - Toronto, 1965.

4. Canada-Ukraine Relations. - http://www.canadainternational.gc.ca

5. UCAMA / УКАМА. The Michael Luchkovich Collection. - Vol. 2. - File 1.

6. XXV трирічний Конґрес українців Канади. - http://congress.ucc.ca

7. Senator Andreychuk commemorates victims of the Maidan. - http://www.ucc.ca/2015/02/20/senator-andreychuk-commemorates-victims-of-the-maidan

8. Yuzyk P. For a Batter Canada. - Toronto, 1973.