Геополитика

Україна в зовнішньополітичній доктрині 45-го Президента США
Олександр Потєхін
22.07.2016, 17:53

"Існуюча протягом 25 років політика США щодо України не зміниться незважаючи на те, якими будуть результати наших виборів", − заявив Посол США в Україні Дж. Пайєтт 20 травня, напередодні завершення своєї місії в нашій країні. Він запевнив, що Сполучені Штати і надалі сприятимуть зміцненню української державності.

Віддаючи належне діяльності Дж. Пайєтта на цій посаді, все ж у цьому питанні з ним важко погодитися. Прискіпливий дослідник американсько-українських відносин легко знайде в їхній історії часів української незалежності чимало подій, коли своїми діями Вашингтон аж ніяк не сприяв утвердженню Держави Україна. Не заглиблюючись у 90-ті роки, часи тиску на Україну з метою позбавлення її ядерної зброї або "кольчужного" скандалу на початку 2000-х років (безпідставних звинувачень нашої країни у продажу РЛС Іраку С. Хусейна, за які так і не надійшло офіційних вибачень американської сторони), не можна пройти повз надзвичайно специфічне, вибіркове розуміння Сполученими Штатами їхніх "запевнень" щодо забезпечення територіальної цілісності та суверенітету України, які містилися в Будапештському меморандумі 1994 р., і гучних декларацій Хартії Україна - США про стратегічне партнерство (2008 р.). Або відмову Вашингтона приєднатися до "нормандського формату" з урегулювання української кризи. Отже, як інтереси європейської безпеки, так і інтереси нашої держави враховувалися Вашингтоном у надзвичайно обмежений спосіб, що виявився нездатним зупинити російську агресію та відновити стабільність у Європі. Немає підстав вітати й те, що криза на сході України набуває ознак "замороженого" конфлікту, а повернення Криму відкладається на десятиріччя (за улюбленою американськими "реалістами" аналогією з країнами Балтії, що перебували під радянською окупацією більше 50-ти років). Тобто для України лінійне продовження курсу Б. Обами наступним 45-м Президентом США є явно недостатнім. Для вирішення найгостріших проблем міжнародного становища нашої країни потрібні суттєві позитивні зрушення в політиці Вашингтона. Слова Дж. Пайєтта можна розуміти так: по-перше, республіканський кандидат Д. Трамп не обійме посаду в Білому домі; по-друге, якщо це і трапиться, то професіонали зовнішньої політики з його команди та Конгрес США не дозволять аматору-початківцю на чолі Американської держави "здати" Україну (останнє − заяложене кліше в оцінці перспективи політики Вашингтона за президента Трампа − неодноразово вживав і автор цих рядків, утім, чим ближче до виборів і ретельніше ознайомлення з особистістю Трампа, його поглядами на світову політику та їхній суспільний контекст у США, тим більше сумнівів у тому, що воно спрацює на практиці).

Яких змін у політиці Вашингтона можна очікувати після того як 8 листопада 2016 р. в США відбудуться президентські вибори, а 20 січня 2017 р. складе присягу 45-й Президент США? Згідно з результатами опитувань громадської думки на момент написання цих рядків (початок літа ц.р.) рівень підтримки Дональда Трампа та Гілларі Клінтон серед виборців був приблизно однаковим. Звичайно, до листопада ситуація може дещо змінитися, сподіваємося, на користь першої в історії Сполучених Штатів жінки-президента.

Розгляд зовнішньополітичної "доктрини Трампа" почнемо з надзвичайно важливого для України питання − про ядерну зброю. Улюблений аргумент усіх у Вашингтоні, хто блокував усупереч рішенню Конгресу США надання Україні оборонної зброї − "не треба дратувати ядерну РФ". А головним досягненням Б. Обами його прихильники вважають "невпинну боротьбу за без'ядерний світ" (хоча великими перемогами вона не позначилася − авт.). Трамп в унісон із 44-м президентом говорить нам: "Це дуже страшний ядерний світ. Як на мене, найбільша світова проблема − ядерна зброя та її розповсюдження". З другого боку, "якщо Японія і Південна Корея вирішили розробити власну ядерну зброю, це, напевно, добре, і ми не мали б втручатися". З третього − коли йдеться про застосування Сполученими Штатами ядерної зброї першими, то "це має бути виключено з порядку денного". З четвертого − "нам, можливо, доведеться використовувати ядерну зброю в Європі, що не так уже й страшно, тому що Європа − велика", тобто можна собі дозволити отруїти радіацією декілька країн.

НАТО для Трампа − не надто цікава тема. Він підтримуватиме Альянс, але йому "байдуже, чи приєднається Україна до НАТО, чи ні". Сама по собі НАТО його не приваблює, "у ній повно безбілетників, які їдуть за рахунок Сполучених Штатів. Але якщо позбутися нахлібників, НАТО розпадеться". "Проте, можливо, договір про НАТО треба переглянути, а її модернізувати". Можливо, навіть створити замість неї нову міжнародну структуру, виключно задля боротьби з тероризмом. За президента Трампа Сполучені Штати "покажуть терористам хто в домі господар ("мочитимуть у сортирі"? − авт.). Він буде також "бомбити ІДІЛ і, якщо це не допоможе, переслідуватиме дружин і дітей бійців ІДІЛ". "Наказувати американським військовим використовувати тортури або навмисно нападати на цивільне населення було б, звичайно, незаконно, але військові із задоволенням підкоряться будь-якому наказу президента Трампа": "Я лідер. Я завжди був лідером... Якщо я скажу це зробити, вони зроблять". Водночас Трамп присягається, що буде законослухняним, "повʼязаний законами, так само як і всі американці". У останнє повірити важко.

"Під керівництвом президента Трампа військо США буде дуже сильним", а зараз, на його думку, воно "катастрофічно" слабке. Після приходу до Білого дому, коли, за Трампом, відбудеться водночас скорочення бюджетних витрат на військові цілі та розширення військових програм, військо буде "настільки великим, настільки могутнім, настільки сильним", що ніхто не посміє звʼязуватися з ним. З таких позицій Трамп готовий будувати відносини з Росією. Політик заявив, що якщо станеться випадок, подібний до провокаційних обльотів російськими літаками кораблів ВМС США, то він просто візьме слухавку і зателефонує Путіну. Останній має прислухатися.

За словами Трампа, кожне військове втручання США з часів Вʼєтнаму було певною мірою провальним. Щодо "Ісламської держави" Трамп заявляє: "Генерали вважають − від 20 000 до 30 000 військовослужбовців потрібні для відправки до пекла ІДІЛ, але це мають бути не американські війська, це мають бути люди з тієї частини світу. Я ніколи не направлю туди стільки американських військових". Сподіватися, що Д. Трамп, на відміну від Б. Обами, надасть Україні оборонну зброю, наївно. Скоріше, він узагалі припинить будь-яку допомогу українському війську. Адже його основна ідея у сфері міжнародної безпеки - якщо будь-яка країна розраховує на американські "послуги" в цій сфері, то вона повинна відшкодувати витрати. Такий собі "бізнесовий" підхід.

У світогляді Трампа панує одна теза - США мають відновити свій вплив у світі шляхом застосування економічного торгу, у якому треба бути розумнішими, хитрішими та жорсткішими за опонентів. США, за його словами, були "великим дурним хуліганом", тому й зірвалися переговори з розв'язання багатьох міжнародних конфліктів. Незважаючи на суперечливість, хвастощі й ігнорування очевидних фактів, Трамп виробив по-своєму цілісний погляд на міжнародні відносини та роль у них Америки.

Політик аж ніяк не проти, щоб і його сприймали як хулігана, такого, що вимагає йому підкорятися, якщо ні - "то пішли ви під три чорти!" Так, він заявив, що "готовий припинити купувати нафту у Саудівської Аравії, якщо та не почне серйозно ставитися до боротьби проти "Ісламської держави"; обмежить доступ Китаю до ринків США, якщо Пекін продовжуватиме свою експансіоністську політику в Південно-Китайському морі; відкине традиційні союзи Америки − від Атлантики до Тихого океану - якщо партнери не будуть тягнути свою справедливу частку їхніх витрат". До альянсів ставлення як до ділових партнерів у сфері нерухомості: "США мають спитати, що ви зробили для нас корисного останнім часом?" Американські військові повинні бути готові повернутися до США. Якщо держави, де їх розміщено, такі як Японія та Південна Корея, не розщедряться на їхнє утримання, "президент Трамп виведе війська зі своїх заокеанських баз".

Для тих, хто критикує його очевидні протиріччя у висловлюваннях, розпливчастість заяв про свої кінцеві стратегічні цілі або готовність виступати з публічними погрозами, Трамп пропонує просту, як у Н. Макіавеллі, відповідь: "Нам потрібна непередбачуваність. Я б не хотів, щоб вони знали мої справжні задуми". Він завжди готовий блефувати як професійний картяр.

Своїх опонентів Трамп звинувачує в тому, що вони нібито "надто налаштовані на компроміс, готові торгувати американськими інтересами в обмін на банальності про дружбу і співробітництво". Він хоче отримувати для США щось вагоміше, що має матеріальний вимір.

"Чому країни, які межують з Україною або знаходяться близько від неї, не беруть більш активну участь у розв'язанні кризи?" − риторично запитав Трамп в інтерв'ю газеті "Нью-Йорк таймс" (26 березня 2016 р.), кажучи, що Вашингтон надто застряг у важкій роботі з захисту України. На питання, чи згоден він із твердженням Б. Обами, що "історія і географія диктують: Росія матиме більший вплив на Україну, ніж Захід?", Трамп відповів: "Я погодився б".

Наприкінці березня цього року стало відомо, що Трамп найняв своїм радником Пола Манафорта, який має забезпечити його висування кандидатом у президенти від Республіканської партії на зʼїзді у Клівленді 18-21 липня 2016 року. Раніше Манафорт працював у якості провідного радника В. Януковича і навряд чи позитивно ставиться до України після Революції гідності.

Ще один радник Трампа − відставний генерал-лейтенант Майкл Т. Флін. Прихильник тісних звʼязків із Кремлем, Флін пішов у відставку півтора року тому з посади директора розвідувального управління Міністерства оборони США. У грудні минулого року його було запрошено на святкування у вузькому колі в Москві десятої річниці РТ, пропагандистської телекомпанії Кремля для зарубіжної аудиторії, де основним доповідачем був В. Путін.

Експерти, які дотримуються вищезгаданої тези про інституційні та командні обмеження авантюризму президента Д. Трампа, насамперед вказують на погляди кандидата у віце-президенти Н. Гінгрича (на цей момент він ще не дав згоду балотуватися разом із Трампом). Дійсно, Гінгрич − класичний республіканець із деяким ухилом у ізоляціонізм (про Трампа - неофіта республіканської партії, який приєднався до неї тільки 2012 р., цього ніхто не наважиться сказати).

Колишній спікер Палати представників і невдалий кандидат на президентську посаду на виборах 2012 р. Н. Гінгрич був автором консервативної платформи в Республіканській партії 1994 р. під назвою "Контракт із Америкою". Пізніше він заробив мільйони доларів після того, як пішов з конгресу, за рахунок використання своїх звʼязків з іншими потужними республіканськими законодавцями (Трамп позиціонує себе як "хлопець із провінції", не повʼязаний із вашингтонським партійним істеблішментом − авт.).

"Система безпеки і зовнішньої політики США не відповідає реальності", − нещодавно Гінгрич на сторінках "Форін полісі". Конгресмен від штату Джорджия свого часу відзначився створенням республіканської більшості в Палаті представників у 1990-ті роки − уперше за півстоліття. Він енергійно підтримав Північноамериканську угоду про вільну торгівлю 1994 р. (НАФТА), вторгнення до Іраку 2003 р., військове втручання США в Лівії 2011 року. Щоправда, він зараз схвалює Трампа, який дотримується цілком протилежних позицій з питань міжнародної торгівлі та використання американської воєнної сили в Сирії.

Постать Н. Гінгрича викликає особливий інтерес, тому що віце-президент, скоріше за все, заступить Трампа на чолі держави. На наш погляд, у Д. Трампа мало шансів довго перебувати на президентській посаді, його буде усунено шляхом імпічменту за порушення Конституції США − утриматися в конституційних рамках Трампу не під силу. Зважаючи на його ненависть до представників етнічних груп (важко назвати їх меншинами через багатомільйонну чисельність), скажімо, іспаномовних, також він може розділити долю американських президентів, які стали жертвами замахів на життя.

Трамп, який не має політичного досвіду − ані міжнародного, ані внутрішнього американського (не обіймав жодної державної чи взагалі будь-якої обраної посади, вдалий торговець нерухомістю та ведучий популярного низькопробного телешоу), − прагне залучити республіканців-ветеранів зовнішньої політики та військових у якості найближчих радників. Серед них відставники − генерал-майор Г. Харрелл, ветеран спецназу, який командував невдалою операцією "Black Hawk Down" у Сомалі в 1993 р., генерал-майор Б. Мізусава та контр-адмірал Ч. Кубік, нині − президент інженерної фірми. Усі вони - критики "інтервенціонізму" в політиці Б. Обами.

З метою заспокоїти делегатів майбутнього партійного зʼїзду, де його мають висунути кандидатом від республіканців на осінніх виборах,Трамп відмовлявся останнім часом від коментарів на міжнародну тематику та про кандидатів на посади у своєму кабінеті. Для створення уявлення про серйозність своїх зовнішньополітичних намірів, Трамп надав розголосу зустрічам із головою сенатського комітету в закордонних справах Р. Кокером і колишніми державними секретарями Дж. Бейкером ("герой" позбавлення України ядерної зброї) та Г. Кісінджером ("запеклий" друг України, адвокат "реалполітик" у виконанні Кремля). Утім зміст цих розмов залишився невідомим.

Щоб компенсувати відсутність політичного досвіду, Трамп обіцяв найняти кращі уми світу, але його команда з питань зовнішньої політики примусила деяких провідних фахівців країни в цій сфері ламати голову, коли вони намагалися зрозуміти його вибір. "Багато хто з нас, хто займав високі посади в попередніх республіканських адміністраціях, запитували один одного, чи хтось що-небудь чув про них, майже кожний шукав у Гуглі хоч якусь інформацію про цих осіб, утім не надто успішно", − свідчить М. Грін, експерт із зовнішньої політики з Центру стратегічних і міжнародних досліджень, який служив у Раді національної безпеки за президента Дж. Буша-молодшого.

Нещодавнє опитування П'ю Центру показало, що майже 60% зареєстрованих виборців хочуть, щоб США "зайнялися своїми власними проблемами і дозволили іншим країнам впоратися з їхнім проблемами самотужки" (тобто, серед іншого, не налаштовані на допомогу Україні в її боротьбі з російською агресією). Але вперше за останнє десятиріччя все більше американців, зокрема прихильників республіканців, кажуть: військові витрати повинні бути збільшені.

Як вважає впливовий член Палати представників від штату Каліфорнія, ветеран трьох військових кампаній "яструб" Д. Хантер, який підтримує Трампа та має намір стати членом його уряду, стратегія останнього така ж, як його особиста: "втрутитися, набити сідниці та піти". Зовнішню політику Обами він назвав "безпорадною та наївною" за спробу значно обмежити вплив США на перебіг світових справ. Як правильно зазначив Р. Коган, "супердержави не йдуть на пенсію", − що спробувала зробити Америка в останнє десятиріччя. Отже, як свідчить Д. Хантер, "ізоляціонізм" Трампа під гаслом "Америка перш за все" дуже поверховий. За його словами, "національна безпека − ось абсолютний пріоритет для президента... Ти маєш створити пекло на Землі для ворогів Сполучених Штатів". Подивимося, чи потрапить путінська Російська Федерація до цієї категорії, але шанси на це є. Хантер вважає, що Америка без вагань може опинитися у стані війни, якщо "ця війна вже не триває".

Досить поширеною є точка зору, згідно з якою президент Г. Клінтон продовжить політику щодо України президента Б. Обами. Певною мірою це є так і влаштовує Україну: санкції проти Росії не будуть нею скасовані, за умови ефективного реформування економіки урядом В. Гройсмана надаватиметься допомога - як Сполученими Штатами, так і МВФ. Скоріш за все, Вашингтон продовжуватиме наполягати на збереженні "Мінських домовленостей" як шляху до врегулювання української кризи, оскільки це допоможе зберігати єдність політики з ЄС. Однак Г. Клінтон значно відрізняється від Б. Обами. Вона є більш традиційним політиком у своєму підході до міжнародних відносин і ролі США у світових справах, ніж 44-й президент, який прагнув "відправити супердержаву на пенсію". З цим вона категорично не змириться.

У квітневому інтерв'ю журналу "Атлантік", у дусі "політичного реалізму", Обама заявив: "Справа в тому, що Україна, країна, що не є членом НАТО, буде вразливою для військового домінування Росії незалежно від того, що ми робимо". Ця заява прозвучала як згода на поразку України в російсько-українській війні, якій не бажають належним чином допомагати Сполучені Штати. "По суті, президент Обама просто штовхнув Україну під російський автобус...", − сказав Д. Креймер, колишній чиновник в адміністрації Дж. Буша, зараз старший директор з прав людини і демократії в Інституті Маккейна. Беремо сміливість стверджувати, що такої дурості й підлоти Г. Клінтон ніколи б не зробила (навіть якщо об'єктивно РФ дійсно ще сильніша у військовому вимірі за Україну, метою має бути створення потенціалу стримування російської агресії за допомогою США). З іншого боку, нагадаємо реакцію Г. Клінтон на незаконну анексію Криму Росією, коли вона порівняла дії В. Путіна зі "звільненням" судетських німців і аншлюсом Австрії А. Гітлером. На відміну від опортуністів Б. Обами та його держсекретаря Дж. Керрі, які намагалися час від часу загравати з Москвою, Г. Клінтон здатна на жорсткі дії, діалог із використанням широкого діапазону прямих і прихованих погроз, тиску на слабкі місця путінської імперії у стані кризи. Особиста неприязнь Клінтон і Путіна є взаємною та може тільки зростати, не в останню чергу через компліменти Москви на адресу Трампа. Права людини для Клінтон, і це вона довела вчинками на посаді державного секретаря, є частиною її світогляду, а не кон'юнктурним політичним засобом. Індикатором позитивних змін у політиці США щодо України буде усунення С. Воландер з посади головного радника з питань Росії та України в адміністрації Б. Обами (давнього симпатика Москви) і призначення М. Макфола, колишнього посла США в РФ, який є переконаним прихильником Революції гідності та підтримки демократії в Україні.

Важливим позитивом у американсько-українських відносинах повинні стати добрі зв'язки, взаєморозуміння Клінтон з американськими військовими, серед яких домінують прихильники надання Україні оборонних озброєнь у необхідних для стримування російської агресії масштабах. Під час конфліктів в адміністрації Б. Обами з питань використання Збройних сил США за кордоном держсекретар послідовно підтримувала позицію військових фахівців. Клінтон віддає належне НАТО як засобу підтримання міжнародної безпеки, готова зміцнювати всі військово-політичні союзні відносини Сполучених Штатів у різних регіонах світу. Зокрема, вона вітає зміцнення східноєвропейського напряму НАТО, який повинен стримувати подальшу агресію РФ.

Отже, у разі приходу до влади Д. Трампа міжнародне становище України в її протистоянні з Москвою суттєво ускладниться. Нашій країні у стані війни "нічим платити за послуги" Сполученим Штатам. Навіть можливе загострення у відносинах Вашингтона з Москвою не зіграє на нашу користь. Президент Г. Клінтон цілком спроможна до позитивних зрушень у американсько-українських відносинах, масштаби яких, однак, важко передбачити. Від України вимагатиметься прискорення реформ, відданість реальному забезпеченню прав людини, розвиток інститутів демократії.