Право

Україна та весь інший цивілізований світ ніколи не визнають злочинне відторгнення Криму
Володимир Пузирко, директор Договірно-правового департаменту МЗС України
08.04.2014, 11:14

1 березня 2014 о 17:21 за київським часом Рада Федерації Федеральних Зборів Російської Федерації одноголосно підтримала звернення Президента Російської Федерації В.В. Путіна про введення "обмеженого військового контингенту" Збройних сил Росії на територію України. Фактично, це рішення стало точкою відліку процесу формалізації анексії частини суверенної території України - Автономної Республіки Крим і міста Севастополя.

Однак, подібне рішення Ради Федерації є грубим порушенням низки основоположних міжнародно-правових документів, на яких будується система міжнародних відносин у період після Другої світової війни: Статуту ООН, Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Гельсінського заключного акта НБСЄ 1975 р., а також значної кількості базових двосторонніх угод, серед іншого, Договору про дружбу і співробітництво між Російською Федерацією і Україною 1997 р., а також низки інших міжнародних договорів. При цьому, демонстративна відмова Російської Федерації від попередніх консультацій з Україною і державами-гарантами її територіальної цілісності (Великою Британією, США, Францією та Китаєм) є показовим нехтуванням своїми міжнародно-правовими зобов'язаннями, закріпленими в Будапештському меморандумі 1994 року.

Цей правовий нігілізм підтверджується заявою Президента Російської Федерації, зробленою під час прес-конференції 4 березня 2014 року. Зокрема, В.В. Путін заявив, що в результаті подій останніх кількох місяців на території України виникла нова держава, щодо якої Росія ніяких зобов'язуючих документів не підписувала.

Згідно з Конституцією України та відповідними нормами міжнародного права Автономна Республіка Крим і місто Севастополь є невід'ємними частинами України й одними з адміністративно-територіальних одиниць держави Україна. Наголошуємо, що досі жодна належним чином уповноважена національна , іноземна або міжнародна організація не заявляла про масові порушення прав людини на території України, у тому числі в Криму, що гіпотетично могло б вимагати втручання якогось міжнародного суб'єкта або міжнародного співтовариства. Таким чином, звернення самозваних керівників однієї з адміністративних одиниць України - Автономної Республіки Крим - до російської влади із закликом надати військову допомогу є протиправним, а будь-які рішення, прийняті на підставі цього звернення, нелегітимними. Це підтверджується також встановленням кримінальної відповідальності за публічні заклики до розв'язування війни як за законодавством України (стаття 436 Кримінального кодексу України), так і за законодавством Російської Федерації (стаття 354 Кримінального кодексу РФ). Ознаки цього ж злочину явно присутні в так званій заяві громадянина України В. Януковича до Президента Росії В. Путіна з проханням використати Збройні сили Російської Федерації для відновлення законності, миру, правопорядку, стабільності та захисту населення України. Зазначена заява прямо суперечить статті 85 Конституції України, згідно з якою право прийняття рішення про допуск іноземних збройних сил на територію України належить виключно Парламентові України.

Саме тому наша країна ніколи не визнає правозгідності дій, прийнятих на підставі рішень, що суперечать не тільки нормам внутрішнього права України та Російської Федерації, а й цілому масиву основоположних і загальновизнаних міжнародних норм. Саме тому ні Україна, ні інший цивілізований світ ніколи не визнають злочинне відторгнення Криму.

Застосовуючи принцип сумлінного тлумачення міжнародних договорів, можна констатувати суттєве порушення положень Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України від 8 серпня 1997 р., зокрема пункту 1 статті 6, де визначено, що військові формування Чорноморського флоту РФ "здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства Російської Федерації, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України". Порушений також і пункт 2 статті 8, відповідно до якого військові формування Чорноморського флоту РФ "проводять навчання та інші заходи бойової та оперативної підготовки в межах навчальних центрів, полігонів, позиційних районів і районів розосередження, стрільбищ і, крім заборонених зон, у відведених зонах повітряного простору за погодженням з компетентними органами України". Поза будь-якими сумнівами, такого узгодження з компетентними органами України з боку відповідних органів РФ не було. Однак російські військові (своє громадянство вони не особливо приховували від ЗМІ) залишили місця своєї дислокації та порушили норми угоди.

Беручи до уваги викладене, дії Російської Федерації є актом агресії, тобто міжнародним злочином. Міжнародне право передбачає особливий режим міжнародної відповідальності держави, яка порушує імперативні норми загального міжнародного права (так звані норми jus cogens), а особи, винні у вчиненні злочину агресії, несуть індивідуальну кримінальну відповідальність.

Нехтування Російською Федерацією основних принципів міжнародного права неминуче призведе до серйозних політичних, економічних, військових втрат в умовах сучасного глобального світу, до дестабілізації ситуації не тільки в Східній Європі, а й усередині Росії. Використання РФ як приводу до військової агресії неіснуючих і непідтверджених порушень колективних прав населення певного регіону, чи регіонів України, в майбутньому з великою ймовірністю стане прецедентом для аналогічного військового втручання з боку інших держав у внутрішні справи багатонаціональної Російської Федерації та підтримки сепаратистських рухів у її окремих регіонах.

Політика РФ щодо України руйнує не тільки двосторонню міжнародно-правову базу, а й загрожує загальній системі міжнародного права.

Міжнародне право є і залишається інструментом мирного вирішення спорів між державами. Будь-яке втручання однієї держави у внутрішні справи іншої є неприпустимим і повинно бути засуджене міжнародним співтовариством.

Укотре слід підкреслити, що своїми діями Російська Федерація порушила імперативні норми загального міжнародного права jus cogens, які приймаються і визнаються міжнародним співтовариством держав у цілому як норми, відхилення від яких є неприпустимим (стаття 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 року). Норми jus cogens є критеріями для визначення законності інших норм і фундаментом міжнародного правопорядку.

Виходячи з того, що порушення Російською Федерацією норм jus cogens є прямим посяганням на інтереси світового співтовариства в цілому, це створює для всіх держав обов'язок не допустити їх безкарність як obligatio erga omnes (обов'язок перед усіма учасниками світового співтовариства). Відтак, найближчим часом зусилля України та інших цивілізованих держав мають, у першу чергу, бути спрямовані на недопущення випадків повторення порушення норм jus cogens, і найбільш певний шлях до цієї мети - показове вжиття заходів щодо притягнення до належної відповідальності держав і окремих осіб за їх порушення.