Геополитика

Україна на шкалі пріоритетів США
Ольга Таукач
23.12.2016, 10:15

 

45-м Президентом Сполучених Штатів став республіканець Дональд Трамп. Як зміна правлячої партії позначиться на українсько-американських відносинах? На американській підтримці України в її протиборстві російській агресії? За відповідями на ці та інші запитання редакція "З.С." звернулася до Надзвичайного і Повноважного Посла України, Президента Української асоціації зовнішньої політики Володимира Хандогія.

З.С.: Володимире Дмитровичу, наскільки несподіваною для Вас була перемога Дональда Трампа?

Володимир Хандогій: Скажу відверто, що це була несподіванка. Можливо, ще й тому, що мої особисті симпатії, як і моєї родини, були на боці Гіларі Клінтон. За каденції Біла Клінтона я працював на американському напрямку і брав участь у певних переговорах. Із Гіларі Клінтон мені довелося зустрічатися в той період, коли вона була держсекретарем, а я виконував обов'язки Міністра закордонних справ України - навесні 2009-го року. Позиція Гіларі Клінтон була для нас зрозумілішою - з її перемогою Україна б продовжила співпрацю зі США у відпрацьованих рамках. А що стосується особистості Дональда Трампа, то більшість знає Трампа-плейбоя, Трампа-успішного бізнесмена, Трампа-шоумена, але не Трампа-політика. А звідси і запитання: якою буде зовнішня політика Дональда Трампа?

З.С.: Чимало європейських політиків, говорячи про перемогу Дональда Трампа на президентських виборах, вживали епітети "непередбачуваність", "незрозумілість"...

Володимир Хандогій: Я б хотів сказати наступне - Сполучені Штати, незалежно від того, хто посідає навіть найвищу посаду Президента країни, завжди були передбачуваною і послідовною державою. Тобто немає підстав говорити про те, що з приходом Трампа все розвернеться на 180 градусів. Я впевнений, що американці продовжать політику підтримки України, оскільки не так часто міняють свої політичні преференції. США підтримують ту чи іншу країну не тому, що вона просто їм подобається, а тому, що ця країна сповідує демократичні цінності і йде в руслі зовнішньо-політичних пріоритетів, підтримуваних Сполученими Штатами Америки. Зараз дуже делікатний і одночасно дуже важливий період - між обранням Президента і його інавгурацією, що відбудеться у січні. Треба мобілізувати усі наші дипломатичні ресурси для встановлення зв'язків із оточенням нового президента саме зараз, коли формується команда Президента Дональда Трампа. Тому нам, можливо, не треба надто педалювати тему Пола Манафорта, який прямо чи опосередковано радником Трампа є і буде. Тож негативні шлейфи, що за ним тягнуться по українському досьє, варто відкласти в бік і працювати з ним, як і з іншими членами команди. Також варто зважити на те, що у США незабаром значною мірою має змінитися склад і конгресу, і сенату. Треба посилити роботу з тими новими обличчями, які з'являться. Крім того, треба враховувати американську передвиборчу політичну традицію - риторика кандидата в президенти практично завжди дуже сильно відрізняється від риторики власне президента. Я проаналізував деякі висловлювання Дональда Трампа стосовно України під час передвиборчої кампанії, деякі з яких були нам не дуже приємні і сприймалися як антиукраїнські. Однак мені здається, що не все так однозначно. Антиукраїнської або проросійської конкретики не було. А ті посили і констатації, що сприймалися нами як недружні, виходили насправді з його невеликого досвіду і не зовсім доброї обізнаності з проблемою. Тобто це буде коригуватися. Я, до речі, зовсім не впевнений, що Росія за Трампа стане його великим другом чи великим другом Америки.

З.С.: У нас американські передвиборчі перегони сприймалися не як боротьба між демократами і республіканцями або між Гіларі Клінтон і Дональдом Трампом, а як змагання між Україною і Росією за перемогу "свого" кандидата.

Володимир Хандогій: Так би мовити, з другого прочитання справа виглядає дещо інакше. За 8 років президентства Барак Обама так і не знайшов можливості відвідати Україну. Його республіканський попередник Буш-молодший, та й Буш-старший, бували в Києві.

З.С.: Київську промову старшого ми добре пам'ятаємо.

Володимир Хандогій: Тоді був такий період - перехідний. А щодо Буша-молодшого, то він відвідував Київ з візитом напередодні Бухарестського саміту. Активно проводив зустрічі не тільки в Києві, а й у Вашингтоні, приймав нашого Президента. Тож мені здається, що вторинність України на шкалі пріоритетів Сполучених Штатів була дуже помітною саме за каденції демократів. Були сподівання, що Клінтон у разі перемоги зможе дещо виправити ситуацію. Адже за Барака Обами Україною фактично займався віце-президент Джо Байден - важлива фігура, але все ж таки не перша особа. Обама не підтримав ідею надання нам летальної зброї. Також за його каденції не була вирішена проблема надання Україні статусу союзника поза межами НАТО. Тобто нічого такого, що можна "помацати руками". Так, була загальна політична підтримка, регулярні візити Вікторії Нуланд тощо.

З.С.: Економічні санкції...

Володимир Хандогій: Так, санкції вони підтримали і ввели. Але у американців санкції - це активний механізм стримування. Там, де вони не бачать доцільності застосування військової сили, вони використовують таку зброю як санкції. Не тому, що Україна така гарна, а тому, що очевидним є факт порушення РФ норм міжнародного права, факт агресії, факт анексії. Це не унікальна ситуація. Санкції застосовувалися і будуть застосовуватися США й до інших держав. Це їхня політика.

З.С.: Яка не залежить від перемоги демократів чи, у даному випадку, республіканців?

Володимир Хандогій: Ми не були пріоритетом зовнішньої політики Сполучених Штатів за Обами і при Трампі не будемо. Тобто у цьому сенсі нічого не зміниться. Тому ми нічого не втратимо з того, що мали при демократах. А чи набудемо чогось нового - покаже життя. Тому насправді я не бачу, чому ми повинні так сумувати через те, що Клінтон програла вибори. Окрім, звичайно, особистих емоційних міркувань, які у багатьох із нас існують. Усе ж таки за роки демократичного президентства певні контакти були налагоджені на різних рівнях. Але сьогодні - це вже перегорнута сторінка, і працювати потрібно з тими, кого обрав американський народ.

З.С.: На Вашу думку, яка частка в перемозі Трампа належить гендерній складовій?

Володимир Хандогій: Це не просто гендерна складова. Треба зважати на те, що Президент Сполучених Штатів ще є головнокомандувачем збройних сил. Це та людина, якій top brass - тобто вище військове керівництво повинне віддавати честь. Мені здається, що американська військова еліта, взагалі військові силові структури ще не дозріли до того, щоб ними командувала жінка. То в цьому , можливо, й проявляється питання гендерності.

З.С.: Коментуючи результати виборів у США, хтось із політологів пожартував, що прийшов час списати соціологію як науку на смітник історії.

Володимир Хандогій: Частково з цим можна погодитись. Соціологія повинна розвиватись і відстежувати тренди. Незадовго до виборів було проведено опитування у різних країнах світу із запитанням - хто переможе на виборах. Єдиною країною, де Трамп набрав переважну більшість голосів, стала Росія. Електоральні симпатії росіян до кандидата від республіканців, головним чином, як мені здається, базувалися на тому, що традиційно ще від часів Радянського Союзу саме з республіканцями простіше було знаходити спільну мову. Адже республіканці менше уваги звертають на такі болючі і незручні для Росії питання, як права людини, демократія, свобода преси. Це - порядок денний демократів. В інших країнах опитувані віддали свої симпатії Гіларі Клінтон, оскільки сприймали Дональда Трампа передусім як популіста. А хто такий популіст?Це той, хто говорить про речі, які люди не просто хочуть почути, а які їх справді турбують. Приміром, заборона приїзду до США мусульман, побудова стіни з Мексикою - це популізм? Так. Але, з іншого боку, для певної частини населення Сполучених Штатів це вкрай важлива проблема. І Дональд Трамп чітко відчув цей нерв. І на ньому грав. Можна говорити про його популізм, а можна про те, що його програма резонує із тими настроями, які є у суспільстві. Візьміть Європу - Францію, Британію - там ультраправі партії так само посилаються у своїй риториці на ті загрози, які суспільство сприймає як основні. Сьогодні людей більше непокоїть неконтрольована міграція, аніж, скажімо, перспектива військових катаклізмів чи ядерної війни. І ще не відомо, як ця карта розігруватиметься у тій же Німеччині наступного року, коли відбуватимуться вибори до Бундестагу та обрання нового канцлера.

З.С.: За Вашим прогнозом, як результати виборів Президента Сполучених Штатів впливатимуть на взаємини із Європейськими Союзом, враховуючи оціночні висловлювання європейських політиків на адресу Дональда Трампа?

Володимир Хандогій: Європейські політики наговорили неприємних слів і під час, і після завершення виборчої компанії набагато більше, ніж наші. Зараз їм треба відтупцьовувати назад. Безумовно, це потребуватиме певного часу. Але я думаю, що Америка як була, так і залишатиметься союзником Європи. Як сприйме Трамп ідею створення зони вільної торгівлі між США і ЄС? Чи готові будуть Сполучені Штаті відкритися економічно Європі, чи комфортніше себе почуватимуть у нинішньому стані? Ця дилема між інтровертністю (ми - самі за себе, а те, що поза нашими кордонами, - нас мало цікавить) і відкритістю світу та глобалізаційним процесам завжди супроводжувала політику Сполучених Штатів. Починаючи з початку ХХ сторіччя, зовнішня політика США нагадує маятник, що розгойдується між цими двома полюсами. Сьогодні, як на мене, є певні натяки на тенденцію того, що американці менше звертатимуть уваги, наприклад, на свою присутність у Північно-Атлантичному Альянсі. Мовляв, ми вже в поліцейського грати не хочемо. Мені здається, що життя підштовхуватиме Сполучені Штати до того, що від своєї сьогоднішньої ролі світового лідера вони не відмовляться так просто. Активність Китаю, інших країн, у тому числі Росії, яка плекає надії на те, що за Дональда Трампа світ повернеться до біполярності, як це було за часів СРСР, коли від радянсько-американських відносин залежали всі інші. Мені здається, що доволі швидко росіяни зрозуміють марність таких сподівань. Американці у сучасному глобалізованому світі не будуть покривати агресивні дії чи навіть наміри Росії по відношенню до інших країн. А час, коли дві наддержави керували світом, уже залишився в минулому.