Історичне минуле

Угорська революція 1956 року та її відгомін в Україні
Микола Держалюк
22.11.2017, 15:42

На нараді в ЦК КПУ 5 листопада 1956 року взяли участь усі секретарі ЦК, заввідділами ЦК, усі 6 заступників голови Ради Міністрів УРСР, 30 міністрів, 47 голів комітетів, 21 представник науки, культури, творчої інтелігенції, 14 секретарів парторганізацій відділів ЦК КПУ; 38 редакторів газет і журналів; 35 секретарів рай-, міськ-, обкомів КПУ; 75 членів і кандидатів у члени ЦК КПУ. Було заслухано доповідь про події в Угорській Народній Республіці. Текст доповіді було підготовлено у ЦК КПРС, через КДБ привезено на цю нараду і після її озвучення тим же каналом повернуто до партійного центру. Централізовано кожна союзна республіка отримала уніфіковані матеріали для розгортання через місцеві партійні органи роз'яснювально-пропагандистської роботи серед трудящих про події у Польщі, Угорщині та Єгипті.

Для підвищення рівня ідеологічної та роз'яснювальної роботи ЦК КП України направив 17 листопада 1956 року до всіх областей республіки групи відповідальних працівників ЦК. В усіх обкомах КПУ проведено наради працівників апаратів обласних та районних комітетів партії, а ті, відповідно, - наради працівників своїх апаратів, секретарів первинних парторганізацій та керівників підприємств. Організаційно-пропагандистські заходи забезпечувалися місцевим керівництвом, а змістова частина (документи, факти, події, порядок їх висвітлення), до якої, зокрема, ввійшли Декларація уряду СРСР про основи розвитку та подальшого зміцнення дружби і співробітництва між Радянським Союзом та іншими соціалістичними державами від 30 жовтня 1956 року, інші роз'яснювальні матеріали, наповнювалася центром. Ці документи не відзначалися високим аналітичним рівнем та об'єктивністю, бо за характером були ідеологічними постулатами, проте дотримання їхніх положень було обов'язковим для пропагандистів.

У наступній "інформації" ЦК КП України до центру в середині листопада 1956 року наголошувалося, що практичні заходи СРСР з надання допомоги Угорському революційному робітничо-селянському уряду знаходять повне схвалення. Однак серед певної групи людей, особливо серед українських націоналістів, церковників, які повернулися із заслання, мають місце антирадянські висловлювання. Останнім часом спостерігається піднесення націоналістичних мотивів серед українського та єврейського населення. Відповідно до цього посилено політичну роботу у прикордонних районах західних областей України, зокрема серед угорців та поляків.

Про наростання опору русифікаторській політиці Москви інформувалося вищими партійними органами УРСР: серед частини інтелігенції і, передусім, серед письменників порушуються питання розвитку в УРСР національної культури, особливо багато розмов ведеться щодо недооцінки української мови у вузах, технікумах та училищах, в яких навчання почали проводити, головним чином, на "русском языке", що в містах зменшувалася кількість шкіл з українською мовою навчання, а діловодство у радянських установах почало вестися на "русском языке": "Отдельные писатели высказывают мнение, что на Украине фактически проходит как бы руссификация и что это отрицательно сказывается на развитии украинской культуры". Так, "за націоналістичні висловлювання" письменника В. Швеця було виключено з лав КПРС.

Важливими є також матеріали про відгуки в Україні на події в Угорщині, що надходили з обкомів КПУ до ЦК КП України. В інформації про ставлення населення Київської області до подій в Угорщині, Польщі та Єгипті від 30 листопада 1956 року, підписаній секретарем Київського обкому КПУ П.Ю. Шелестом, вказувалося, що "у зв'язку із загостренням міжнародної обстановки на Близькому і Середньому Сході, подіями в Угорщині та Польщі, серед робітників, ІТР та службовців оборонних та інших підприємств міста Києва є значна кількість негативних висловлювань щодо цих подій і заходів Радянського уряду і Центрального Комітету КПРС".

В "інформації" Черкаського обкому від 30 листопада 1956 року, надісланої до ЦК КП України, надавалася увага окремим антипартійним виступам у деяких партійних організаціях області. На звітно-виборних зборах залізничної станції смт. Христинівка 17 жовтня 1956 року А.П. Астахов відзначав, що в країні не забезпечуються права на свободу слова, друку, хоча такі права гарантовані Конституцією СРСР і Статутом КПРС. Говорячи про культ особи, він твердив, що це явище було властиве і Й. Сталіну, і М. Хрущову. 29 жовтня первинна парторганізація виключила його з лав КПРС.

Під час обговорення 11 листопада 1956 року на нараді у Каневі питання про виконання планів хлібозаготівлі один із голів колгоспу, І.А. Шкурченко, несхвально висловився щодо поставок продовольства до УНР, відстоював позицію щодо поліпшення економічних критеріїв оплати поставок хліба державі. На засіданні бюро райкому партії 16 листопада, враховуючи його щиросердне каяття, визнання своїх помилок і виконання планів хлібозаготівлі, обмежилися лише різким засудженням його позиції. А коли 2 листопада секретар первинної парторганізації, агроном колгоспу села Ребедайлівка Камінського району А.С. Швець спровокував паніку серед селян - мовляв, "держава забере весь хліб", організувавши роздачу хліба колгоспникам та одним з перших узявши собі 2 ц проса, бюро райкому партії того ж дня засудило дії Швеця і за "антипартійну поведінку, за організацію саботажу у період здачі хліба державі виключило його із членів КПРС". За публічну підтримку розправи контрреволюції над комуністами в Угорщині завідувача оргвідділу Монастирищенського РК КПУ І.І. Волошенка рішенням бюро райкому було звільнено з посади й оголошено догану. Секретар Черкаського обкому КП України Б. Вольтовський наголошував: "...у зв'язку з подіями в Угорщині та Польщі ці та інші факти нездорових висловлювань окремих комуністів, а також одиничні антипартійні випади обговорювалися з усіма членами бюро обкому КП України. Накреслено і вжито заходи для посилення партійної пильності для активного реагування комуністів на подібні випадки... Всі члени бюро обкому партії у ці дні проводять особисті бесіди в цехах великих підприємств, виступають з доповідями на зборах".

Повідомлення Львівського, Дрогобицького, Закарпатського обкомів є найцікавішими, оскільки інакомислення тут набуло наймасовішого звучання та гострих форм порівняно з іншими регіонами України. "Торкаючись фашистського путчу в Угорщині, трудящі Львівської області з невдоволенням вказували, - зазначалося в "інформації" Львівського обкому партії, - що реакційні кола англо-американського імперіалізму відкрито втручаються у внутрішні справи інших держав, зокрема УНР та ПНР. Особливо негативне невдоволення викликає у трудящих політика англо-американського імперіалізму щодо провокації воєнних дій у Єгипті".

При цьому визнавалося, що такі висловлювання були поодинокими, бо, насправді, певні особи з кіл українських націоналістів та інших антирадянських елементів вихваляють дії реакціонерів, ведуть антирадянську агітацію і поширюють повстанські настрої. Серед педагогічного колективу середньої школи № <st1:metricconverter productid="5 м" w:st="on">5 м</st1:metricconverter>. Борислава, за повідомленням агента КДБ "Вчитель", який викладав у цій школі, впродовж листопада часто обговорювалися події у ПНР та УНР. Деякі педагоги вважали, "що контрреволюційний путч в Угорщині стався не тільки завдяки втручанню агентури західних країн, а й народу Угорщини, оскільки більшість його, в усякому разі значна частина населення, незадоволена діями угорського уряду та партії, що призвело до великих труднощів матеріального характеру". Деякі викладачі вважають, що "події в Угорщині та Польщі є значною мірою наслідком втручання Радянського Союзу у політичне життя Польщі, Угорщини та інших країн народної демократії, яке проявляв Радянський Союз у минулому".

Окремої уваги у повідомленнях заслуговувала реакція населення Закарпаття на угорські події. Відзначалося, що в районах та містах компактного проживання угорців (Берегівський, Виноградівський, Рахівський, Мукачівський, Тячівський, Ужгородський) посилилися нездорові тенденції: підтримка угорської революції, засудження втручання радянської армії у внутрішні справи Угорщини, невдоволення радянською владою; наростання міжнаціональної неприязні та ворожнечі: з боку місцевих угорців - до росіян, а з боку українців і росіян - до угорців. У Берегівському районі незрілі елементи співали антирадянських пісень, на парканах з'являлися написи з погрозами на адресу партійно-радянських працівників, у листівках віталася вільна Угорщина, засуджувалася радянська окупація. Реакція на чутки, що контрреволюціонери в Угорщині вбивали дружин і дітей радянських військових, була схвальною: "...так русским и надо, пусть не лезут в Венгрию". У Виноградівському районі поширювалися чутки про насування нової світової війни, що викликало паніку серед населення, масовий вибір грошей з ощадних кас, закупівлю солі, мила, сірників та керосину. До Рахівського райкому партії було підкинуто анонімний лист, в якому погрожували розправою з працівниками райкому. В Ужгороді під час жовтневих подій в Угорщині мали місце антирадянські висловлювання та акти прямого шкідництва (псування техніки в автобусному парку, залізничного полотна). 31 жовтня бригадир облбудтресту угорець Балаж під час суперечки з десятником Кубикіним заявив останньому: "Ты, русская свинья, тебя надо гнать отсюда". Того ж дня було скликано збори і засуджено таку поведінку Балажа, його було звільнено з посади бригадира і переведено до розряду робітників.

В "Інформації про реагування трудящих Закарпатської області на події в Угорщині і в Єгипті" для ЦК КПУ від 15 листопада 1956 року вказувалося наступне. Фізрук школи № <st1:metricconverter productid="4 м" w:st="on">4 м</st1:metricconverter>. Мукачеве Гомонай у кафе "Україна" заявляв: "Я п'ю за тих, хто зараз бореться в Угорщині, я з ними солідарний". На знак солідарності з повстанцями в Угорщині він упродовж наступних двох днів не виходив на роботу. А в одній з їдалень міста Мукачеве 28 жовтня молодь обговорювала події в Угорщині в антирадянському дусі. На зауваження двох присутніх комуністів з їхнього боку прозвучала викрики: "А що, вас ще не повісили? Ну, підождіть".

5 листопада ввечері у двір бригадира будівельної бригади колгоспу "Сталінський шлях" Ужгородського району Варги було кинуто гранату, від вибуху якої були пошкоджені вікна. Це зробили юнаки 16-річного віку. Мали місце випадки, які викликали невдоволення серед угорського населення. 5 листопада механік автобази станції Ужгород Ступаченко у гастрономі став викрикувати продавцям: "Скоро тут не буде ні одного угорця, вам тут не місце".

З метою посилення роз'яснювальної роботи серед угорського населення бюро Закарпатського обкому КПУ прийняло рішення (28 грудня 1956 р., протокол № 19) видати силами обласного видавництва угорською мовою окремою брошурою (2 тис. примірників) редакційну статтю журналу "Коммунист" (Москва, №16, листопад) під назвою "Велика єдність соціалістичних країн непорушна" та збірник матеріалів "Про звірства фашистських бандитів в Угорщині" накладом 3 тисячі примірників.

В інформації про звітно-виборні партійні збори в Ужгородському державному університеті від 20 грудня 1956 р., надісланій Закарпатським обкомом КПУ до ЦК КПУ 25 грудня 1956 року, читаємо наступне: "У виступах комуністів багато уваги приділялося питанням виховної роботи серед студентів. Викладач кафедри історії СРСР тов. Арсентьєв, аспірант тов. Хланта та інші комуністи вказували на те, що партійне бюро не приділяло необхідної уваги виховній роботі в академічних групах. Під час подій в Угорщині партійне бюро не організувало своєчасно роз'яснювальної роботи в академічних групах, внаслідок чого студентська молодь не завжди давала рішучу відсіч неправильним виловлюванням студентів".

Революційне потрясіння в Угорщині ускладнило вирішення й особистих та сімейних питань серед жителів Закарпаття та УНР. Так, С.В. Богдюкевич (1938 р.н., українка, проживала у м. Ужгород), яка 25 липня 1956 р. вийшла заміж за громадянина УНР Кароя Бузаші (Дебрецен), мала перешкоди при спробі виїхати до чоловіка на постійне місце проживання. Причиною зволікання з дозволом від радянських органів влади на її виїзд до чоловіка було її публічне засудження втручання СРСР у внутрішні справи Угорщини у період Революції 1956 року, ворожі та антирадянські висловлювання, за що її у квітні 1957 року виключили з комсомолу та з Ужгородського університету. На підставі всього цього Закарпатський обком КПУ (секретар Ваш) вважав 3 жовтня 1957 року, що "виїзд Богдюкевич до Угорщини є недоцільним". І тільки 13 січня 1958 року ЦК КП України, враховуючи те, що чоловік С. Богдюкевич та громадські організації м. Дебрецен неодноразово клопотали про надання дозволу на її виїзд до Угорщини, а також зважаючи на те, що С. Богдюкевич припустилася помилкових висловлювань у 17-річному віці, а потім засудила свою поведінку і те, що вона готувалася стати матір'ю, вирішив "позитивно розглянути дане питання". Вважалося за доцільне записку ЦК КП України з цього питання надіслати для інформування завідуючого відділом ЦК КПРС тов. Андропова Ю.В. Перший секретар ЦК КПУ Кириченко 24 січня 1958 року доручив секретарю ЦК КПУ С.В. Червоненку передати секретарю Закарпатського обкому КПУ тов. Вашу вказівку ЦК позитивно вирішити це питання.

За повідомленнями звітів пропагандистських та лекторських груп під час проведення лекцій, доповідей слухачі найчастіше ставили запитання, які свідчили про підвищений інтерес до подій в Угорщині, обізнаність про них значної частини жителів України. Люди цікавилися, як і чим можна пояснити угорську трагедію, які конкретні помилки були допущені колишнім керівництвом Угорщини, зокрема М. Ракоші? Чому не розповідається детально про помилки керівництва Угорщини та про вимоги робітників? Які конкретні вимоги робітників Угорщини? Які відхилення від марксизму-ленінізму було допущено у виступах угорської преси? Чому не можна було вже другого дня придушити контрреволюційний путч в Угорщині? Наскільки було доцільним виведення радянських військ із Будапешта 29 - 30 жовтня? Де були робітнича партія, її керівництво, уряд, армія, органи держбезпеки? Чому було допущено розпуск Угорської партії трудящих? Який статус робітничих, армійських, революційних рад (комітетів)? Чому із Закарпаття не були виселені до Угорщини угорці, як були відселені із Західної України поляки в Польщу?

Такі запитання свідчили, що слухацька аудиторія проявляла підвищений інтерес до подій в Угорщині, володіючи інформацією більш наближеною до правди ніж та, що подавалася офіційними джерелами. Мислячі жителі України через призму угорських подій подумки шукали шляхи для виходу із колоніального становища, в якому вони перебували в часи комуністичної диктатури.

Угорська революція та національно-визвольна війна 1956 року як найбільш масове і переможне повстання серед усіх 34 країн світу комуністичного періоду, спричинене сталінсько-ракошистською диктатурою, що завершилося торжеством здорових сил титульної нації, започаткуванням формування демократичного устрою, стала прикладом іншим народам для наслідування.

На просторі СРСР, насамперед - в УРСР, правда про причини, мету та результати Угорської революції приховувалася тотальною пропагандою, якою охоплювалися всі без винятку суспільні сфери. У її здійсненні брали участь тисячі кваліфікованих лекторів усіх рівнів партійної ієрархії - від ЦК КПУ, обкомів, міськкомів, райкомів партії до її первинних організацій. Жодне відхилення від методологічних і фактичних установок, сформованих політичним центром, як і використання інших чи власних оцінок, заборонялося і каралося. У боротьбі з інакомисленням серед населення УРСР застосовувалися жорстокі методи залякування, арешти, катування, засудження й виселення до Сибіру.

Усі агітаційно-пропагандистські матеріали були уніфіковані та дібрані таким чином, щоб висвітлювати події в Угорщині виключно як боротьбу добра проти зла, участь у них СРСР як захисника влади угорських робітників і селян, народної інтелігенції, соціалістичних завоювань від зазіхань фашизму та реакції.

Об'єктивних причин Революції 1956 року радянські народи не могли до кінця зрозуміти, оскільки перебували у повній ізоляції від демократичного світу і під впливом тоталітарного режиму. При цьому вміло використовувалося недавнє воєнне минуле, коли Угорщина в роки Другої світової війни до кінця воювала за свої державницькі інтереси проти Радянського Союзу на боці Німеччини. Усю вину комуністичної диктатури Ракоші за революційний вибух було лукаво перекладено на попередній режим М. Хорті. Перенесення оцінок фашизму, хортизму й реакції часів війни на події 1956 року значною мірою спрацювало на користь радянської ідеології. Подібними маніпулюваннями пропаганді вдавалося утримувати громадськість УРСР під своїм впливом.

Однак переконати свідому частину населення в тому, що агресивна політика СРСР в Угорщині була пронизана лише інтернаціоналізмом і братськими намірами, спрямовувалася на захист народно-демократичного ладу та інтересів угорських робітників і селян, проти внутрішньої реакції та міжнародного імперіалізму, ідеї яких були ворожими і неприйнятними для соціалістичної Угорщини, було неможливо. Хоча сфальсифіковані оцінки подій в Угорщині баламутили переважну частину суспільства України, але навіть в умовах відсутності засад громадянського суспільства ця подія справила позитивний вплив на свідомість українства. Значна частина жителів України змогла об'єктивно оцінити угорські події. Найбільш реалістично ідеї революції сприймали угорці, поляки, євреї та українці; найменше - росіяни.

Під впливом Угорської революції в Україні помітно зміцніли лави опозиції комуністичній диктатурі, з'явилася впевненість у можливості її повалення не тільки в Угорщині, а й в СРСР - як і тих, хто симпатизував угорським подіям, висловлював невдоволення радянською владою, прагнув до відновлення незалежності України, демократизації суспільно-політичного та соціально-економічного й духовного життя. Революція засвідчила безперспективність комуністичної системи, занепад і розпад радянської імперії у майбутньому, відродження і зміцнення українського національно-визвольного руху, посилення боротьби за соборну, незалежну і демократичну Україну.