Енергетика

Сучасний стан і перспективи співробітництва України з країнами вишеградської групи в газовій сфері
Ірина МУДРІЄВСЬКА
02.09.2014, 14:19

УДК [94+620.9] (477) : (438+439+437.3+437.6)''20''

Summary

The article is dealing with investigates the possibilities of an activation of Ukraine's cooperation with the countries of the Visegrad Group in the gas sector, in particular through diversification of sources and routes of energy supply, the creation of a regional gas market in Central and Eastern Europe.

Keywords: energy cooperation, energy supply, gas hub, diversification, spot market.

Проблема енергетичної безпеки є важливою складовою національної безпеки. Енергетична безпека в Європі передбачає нову модель газового ринку, побудованого на реалізації Третього Енергопакету ЄС, пов'язаного з розвитком альтернативних джерел постачання газу та поступовим переходом від довгострокових до короткострокових контрактів, прив'язаних до спотових цін на газ.

Нині є актуальним посилення енергетичної безпеки в регіоні Центральної та Східної Європи з урахуванням газового чинника, який став одним із найважливіших інструментів реалізації національних інтересів, способом економічного та політичного тиску, предметом боротьби на міжнародній арені.

Згідно із загальноприйнятими світовими стандартами енергетичної безпеки, постачання енергоносіїв з одного джерела не повинно перевищувати для країни 25%. Лише за такої умови держава може розвиватися енергетично незалежно. Успішним прикладом такої політики є досвід США, які отримують енергоресурси з 60 країн світу.

Україна та країни Вишеградської четвірки залежать від імпорту газу в основному від Російської Федерації.

Для Європи російська енергетична компанія "Газпром" є ключовим партнером у торгівлі енергоресурсами. Вона постачає третину чистого імпорту газу в ЄС. У Центральній та Східній Європі частка російського концерну в імпорті цього виду палива країнами Вишеградської групи виглядає так: Чехія − 66%, Угорщина − 81%, Польща − 83%, Словаччина − 93%. До 2012 р. "Газпром" був єдиним постачальником газу в Україну [1, с. 28].

Водночас Україна, Білорусь і країни Вишеградської групи володіють ділянками найбільших російських транзитних газових трубопроводів до Європи із сумарною потужністю 180 млрд куб. м/рік. Серед них Україна займає стратегічне положення з транзитним потенціалом у 142 млрд куб. м/рік. До того ж країни Вишеградської групи та Україна мають підземні сховища газу (ПСГ), зокрема 36 ПСГ, здатних зберігати майже 50 млрд куб. м газу [2, с. 24].

Однак науковець з Угорського інституту міжнародних відносин Андраш Дік вважає, що Україна втрачатиме важелі в енергетичних транзитних питаннях [2, с. 5-6]. Дійсно, будівництво нових газопроводів "Газпрому" − Північного потоку, (початок) Південного потоку, (можливого) Ямал-Європа 2 − може позбавити Україну транзитного домінуючого становища на енергетичному ринку Європи.

Міністри енергетики та економіки Польщі, Угорщини, Словаччини, Чехії 31 жовтня 2012 р. підписали Меморандум про взаєморозуміння щодо інтеграції ринку газу країн Вишеградської групи. 16 липня 2013 р. була укладена Дорожня карта розвитку регіонального ринку газу країн Вишеградської четвірки, в якій зазначено і про готовність співпрацювати з сусідніми країнами, у тому числі з Україною [3, с. 5].

Павол Салаї − експерт Інституту центральноєвропейської політики (СЕРІ) виділяє кілька варіантів диверсифікації імпорту газу до Центральної та Східної Європи: диверсифікація постачальників, збільшення імпорту зрідженого природного газу (ЗПГ), перехід до більш короткострокових договорів щодо постачання цього виду палива, видобуток сланцевого газу. На думку науковця, зазначені варіанти знижують провідну позицію російського концерну та дають змогу побудувати більш ліквідний і конкурентний ринок, на якому економіка переважає політику [2, с. 12].

Теоретично можливо, щоб країни Центральної Європи (від них і Україна) отримали паливо з Південного коридору, який доправлятиме каспійський газ до Європи з 2019 року. Однак це лише ідея з далекою довгостроковою перспективою та невизначеними результатами [2, с. 11].

ЗПГ, яким торгують на європейських хабах, становить 1/4 європейського імпорту пального. Зріджений природний газ транспортується морськими суднами і є дешевшим, ніж продукція, яку постачають газопроводи. Однак для торгівлі ЗПГ необхідні спеціальні термінали дегазифікації. На сьогодні будується термінал у Польщі на Балтійському узбережжі. Існує концепція будівництва терміналу на чорноморському узбережжі України.

Слід ураховувати й ризики будівництва терміналів ЗПГ. По-перше − висока вартість спорудження, по-друге − довгострокові контракти на ЗПГ, прив'язані до цін на нафту, по-третє - попит на спотовому ринку. Попит і ціни на цей вид палива в Центральній і Східній Європі є нижчими, ніж в Азії. Саме тому виробникам ЗПГ з Катару, Австралії чи США вигідніше експортувати його до Азії [4, с. 10].

Європейська торгівля газом входить у нову еру короткострокових цін. Нині в Європі від однієї третини до половини цього палива постачається на умовах спотового ринку. "Газпром" вніс спотове ціноутворення в контракти з 2009 р. і запропонував зниження цін до 15% (у тому числі Польщі) з 2012 р., але лише для Західної Європи. Павол Салаї зазначає, що країни Центральної та Східної Європи, маючи обмежену переговорну силу, платять вищу ціну, ніж Західна Європа.

Водночас потрібно враховувати певні ризики − перехід до короткострокових контрактів із російським концерном порівняно з необхідними періодами амортизації трубопроводів може спричинити низку проблем, у тому числі ускладнення повернення інвестицій, відхід інвесторів.

У США впродовж останнього десятиріччя відбулася так звана сланцева революція, що призвела до якісних змін у енергетичному секторі країни. У Європі також існують поклади сланцевого газу, однак не вистачає деяких важливих передумов для його широкого видобутку, у першу чергу − інфраструктури та лібералізованого ринку газу. У країнах Вишеградської групи особливо наголошують на небезпеці для довкілля, пов'язаній із видобутком нетрадиційного газу, тому в Чехії та Словаччині накладено мораторій навіть на розвідку цього виду палива. В Угорщині − MOL, найбільший виробник електроенергії в країні, створив спільне підприємство з ExxonMobil з метою вивчення можливостей буріння та видобутку сланцевого газу. Однак через незадовільне пробне буріння ExxonMobil у 2010 р. вирішила припинити свою діяльність у країні [2, с. 21-23].

Польща й Україна мають великі поклади різних форм цього виду палива. За оцінкою Управління інформації з питань енергетики США, запаси сланцевого газу в Польщі становлять 5,3 трлн куб. м - це найбільше в Європі [5, с. 57]. Однак лише шляхом буріння сотень пробних свердловин можна знайти найкращі місця з найбільшим обсягом палива. Польща вже видала понад 100 ліцензій на розвідку нетрадиційного газу. Поки що результати не є остаточними. Видобутку цього виду палива в країні може перешкодити занадто сувора нормативно-правова база та високі податки. В Україні пробне буріння ще менше розвинуте, ніж у Польщі. У січні 2013 р. наша країна підписала великий контракт із Shell, який дозволить розвідку Юзівського газового родовища на сході країни та передбачає буріння 15 свердловин. Chevron веде переговори з Україною стосовно ще одного спільного підприємства на Олеському родовищі на заході країни, однак підписання угоди було відкладено з огляду на розбіжності з місцевими громадами та партією "Свобода" [2, с. 23].

Співпраця в газовому секторі між Україною та Вишеградською групою відбувається й на двосторонньому рівні з кожною з держав-учасниць окремо. Ці відносини мають різний ступінь активності, проблеми, перспективи та залежать від багатьох факторів: програм енергетичного розвитку країни, наявності власних природних ресурсів, можливостей окремих варіантів диверсифікації джерел постачання певних видів енергоносіїв, значення конкретного виду енергоресурсу в енергосистемі кожної з держав (газу, нафти, електроенергії − як готового продукту) тощо.

Особливо важливого значення набули українсько-словацькі міждержавні відносини в енергетичній сфері. Україна та Словаччина займають унікальне положення на Східноєвропейському газовому мультиконекторі, тому їх співпраця в цій царині має загальноєвропейське значення. Важливою позицією для взаємодії між двома країнами мало б стати напрацювання пропозицій для створення ефективного механізму системи раннього попередження та запобігання газовим кризам (що мали місце у 2006 та 2009 рр.). У МЗС Словацької Республіки енергетику вважають ключовим питанням у відносинах з Україною. Словаччина неодноразово на урядовому та корпоративному рівнях пропонувала розпочати серйозну співпрацю з Україною з проблематики забезпечення безпеки вуглеводневих поставок до Євросоюзу. Зауважимо, що Словацька Республіка належить до низки країн ЄС із найвищим рівнем зовнішньої енергетичної залежності від Росії, а постачання енергоносіїв відбувається через територію України. Повне припинення поставок природного газу в січні 2009 р. стало першим випадком за 37-річну історію енергетичної співпраці двох країн. Ця криза показала високий ступінь уразливості Словацької Республіки саме через залежність від постачання природних ресурсів з одного джерела та за допомогою одного маршруту, а також ненадійність української сторони як транзитера енергоносіїв.

Нагальною постала необхідність запровадження гарячої лінії зв'язку між відповідальними особами на урядовому та корпоративному рівнях з метою обміну об'єктивною інформацією. Очевидним є усвідомлення того, що взаємодія транзитерів (Україна і Словаччина) у кризовій ситуації не менш важлива, ніж контакти між постачальником і споживачем - Москвою та Брюсселем. Доцільним стане створення окремого каналу для підземного зберігання та безперебійного постачання газу до Словаччини в разі рецидиву припинення поставок цього виду палива з Росії. Для створення такого резервного каналу потрібно вивчити існуючі можливості газотранспортної системи Західної України та умови надання технічної допомоги з боку Словаччини в її модернізації.

Загалом, вищеназвані заходи мають слугувати створенню нової архітектури європейської енергетичної безпеки, які спираються на три базові засади (безпека для виробника, безпека для транзитера, безпека для споживача), яка відповідає спільним інтересам Словаччини та України.

Варто зазначити, що не лише Словаччина залежить від України як від транзитера енергоресурсів, а й навпаки. Із 15 травня 2013 р. Україна розпочала імпорт газу зі Словацької Республіки в тестовому режимі. Остання має найбільший коридор для постачання цього виду палива з Європи в Україну.

З березня 2013 р. Україна розпочала реверсні поставки газу з Європи через територію Угорщини. Угорська Республіка в цьому питанні проявила принциповий підхід, який дав змогу завершити довгі переговори позитивним результатом та сприяти, так би мовити, прориву в енергетичній залежності України від російського газу. Так, за квітень 2013 р. Україна отримала 18,1 млн куб. м газу у свою ГТС, який надійшов через територію Угорщини.

Реверсне постачання цього виду палива в Україну було розпочато і з території Польщі. У квітні 2013 р. наша країна отримала 102 млн куб. м газу, що є у 4,2 раза більше, ніж у березні 2013 року.

Посол Республіки Польща в Словацькій Республіці Томаш Хлон зазначив, що імпорт цього виду енергоресурсу з Польщі та Угорщини до України є недостатнім через обмежені можливості газопроводів, які становлять майже 3,5 млрд куб. м газу на рік, якщо використовувати по максимуму. Запуск поставок зі Словаччини дасть змогу отримати до 30 млрд куб. м палива на рік. Зворотне постачання зі Словаччини, на думку посла, є єдиним способом забезпечення справжньої диверсифікації поставок газу в Україну. Однак це може внести напруження у відносини Словаччини з Росією. Саме тому Томаш Хлон зазначив, що угода про постачання цього виду палива зі Словаччини до України може бути укладена за підтримки Європейської комісії.

Дійсно таку угоду було укладено 28 квітня 2014 р. в Братиславі. Зокрема, оператори газотранспортної системи України (ПАТ "Укртрансгаз") і Словацької Республіки ("Eustream a.s.") підписали Меморандум щодо реверсних поставок природного газу. Підписання відбулося у присутності президента Європейської комісії Жозе Мануеля Баррозу, Міністра енергетики та вугільної промисловості України Юрія Продана. Документ передбачає проведення заходів з метою реалізації реверсу за двома варіантами. Перший ("малий реверс") передбачає забезпечення фізичних реверсних поставок зі Словаччини в Україну до 22 млн куб. м на добу. Постачання може бути розпочате з 1 вересня 2014 р. після завершення всіх технічних і організаційних заходів на території Словаччини. Другий варіант ("великий реверс") можливий за умови проведення консультацій і юридичних дій. У такому варіанті обсяг реверсу газу може становити до 30 млрд куб. м на рік.

Україна потенційно має всі необхідні передумови, щоб істотно зменшити залежність від імпорту цього виду енергоресурсу та заощадити велику кількість коштів. Міжнародне енергетичне агентство у своєму дослідженні щодо України висловило думку, що наша країна потенційно може припинити імпорт газу з Росії [2, с. 9].

Показником стійкості відносин України та Республіки Польща у сфері енергетичної політики став проект газопроводу Ямал - Європа 2. У квітні 2013 р. російський концерн "Газпром" і компанія "Європол Газ" підписали меморандум про взаєморозуміння щодо проекту Ямал - Європа 2. Цей газопровід, якщо буде збудований, пройде в обхід території України. Підписання меморандуму спричинило скандал у Польщі. Те, що офіційна реакція польського уряду пішла врозріз із корпоративними домовленостями, стало свідченням унеможливлення використання енергетичного важеля тиску та зміцнення політичних позицій Польщі під "парасолькою" ЄС [5, с. 13]. Наразі внаслідок останніх подій кінця 2013 - поч. 2014 рр. в Україні та відповідно посилення дестабілізації, − ЄС, Польща та російська компанія "Газпром" знову заговорили про спорудження газопроводу Ямал - Європа 2, але не на офіційному рівні.

Енергетика Угорської Республіки найбільш залежна від газу й ця країна має найвищу частку споживання населенням цього виду палива серед чотирьох держав Вишеградської групи. Це одна з причин того, що Угорщина відстоює власні енергетичні інтереси, попри те, чи співпадають вони з інтересами України. Наприклад, Угорщина підтримувала реалізацію проектів нових газопроводів "NABUCCO" (підтримували країни В4, ЄС), "Південний потік", які проходять в обхід території України. Звичайно, не останню роль у цьому відіграли українсько-російські газові конфлікти, порушення постачання Україною цього виду енергоресурсу в Європу. Мартін Ел - головний редактор Міжнародного розділу в чеському періодичному виданні "Економічна газета" висловив думку, що з точки зору енергетичної політики, "Україна - це чорна діра і ніхто не має контролю за кількістю газу, закачаного в Україну".

Отже, незважаючи на те, що різні варіанти диверсифікації джерел і шляхів постачання газу в Центральну та Східну Європу розглядаються, або частково почали реалізовуватися, на сучасному етапі, Україна і Вишеградська група залишаються споживачами та головними транзитерами російської компанії "Газпром". Тож якщо країни В4 та Україна хочуть торгувати цим видом палива через кордони та продовжувати транспортувати більшу частину російського газу до Європи, то вони повинні інвестувати в мережі.

Необхідним є координування урядами країн Вишеградської групи та України власних національних енергетичних політик з урахуванням енергетичних цілей ЄС на наступні десятиріччя [2, с. 2].

Безпека поставок Центральної та Східної Європи посилиться від взаємозв'язку з українською ГТС і доступу європейських трейдерів газу до українських підземних сховищ газу. Підключення існуючих трубопроводів і запланованих інтерконекторів до західної частини української ГТС і включення українських ПСГ у Північно-Південний газовий коридор автоматично знизить необхідність будувати додаткові суміжні трубопроводи в Центральній і Східній Європі. Спільне координування великих інфраструктурних проектів (ЗПГ терміналів, інтерконекторів) національними компаніями країн В4 та України дасть можливість спільно лобіювати залучення фінансування з боку ЄС. Поєднання трубопроводів також сприятиме видобутку нетрадиційного газу. Усі вказані дії дадуть змогу створити регіональний спотовий ринок газу та посилити енергетичну безпеку в регіоні [2, с. 32, 28].

Україні необхідно привабити іноземний корпоративний інтерес до своєї ГТС. Зазначимо, що не лише західноєвропейські країни, а й Угорщина має конкурентоспроможні та заможні компанії, що займаються будівництвом і модернізацією потужних енергомаршрутів, які у свою чергу можуть взяти участь у модернізації української ГТС. Від української сторони для початку необхідним є розроблення відповідних проектів і проведення конкурсу на тендер серед інвесторів.

Досвід країн Вишеградської групи також є прикладом для наслідування Україною в питаннях адаптації українського енергетичного законодавства до європейського згідно з ДЕС.

Отже, Україна з її геополітичним положенням, газотранспортною системою та потужним паливно-енергетичним комплексом може стати одним із ключових гравців у енергетичній політиці Європи. Для цього першочерговим завданням є утвердження на міжнародній арені як сильної, стабільної держави з демократичним управлінням, забезпечення прозорості діяльності газової галузі через усунення корупційних схем. За умови узгодженості дій в енергетичному секторі України з Польщею, Угорщиною, Словаччиною, Чехією з'являється можливість посилити енергетичну безпеку в регіоні Центральної та Східної Європи.

Список використаних джерел:

1. BP Statistical Review of World Energy. June 2013. - Mode of access:

www.bp.com/content/dam/bp/pdf/statisticalreview/statistical_review_of_world_energy_2013.pdf.

2. Енергетична безпека в Центральній та Східній Європі: в пошуках єдиного підходу / [голов. ред. І. Коссе]. - Київ, 2013. - 34 с.

3. Road Map towards a Regional Gas Market among the V4 Countries // Visegrad Group. - Mode of access: www.visegradgroup.eu/download.php

4. Салаї П. Диферсифікація поставок газу після Набукко. - Режим доступу:

visegradproject-ier.org/wordpress/wp-content/uploads/2013/10/Szalai_ukr_print.pdf

5. Енергетична політика країн-членів ЄС: інтереси та цінності / [голов. ред. М. Гончар]. - Київ, 2013. - 96 с.

АННОТАЦИЯ

Статья посвящена исследованию возможностей активизации сотрудничества Украины со странами Вышеградской группы в газовой сфере, в частности через диверсификацию источников и путей поставок энергоресурсов, создание регионального рынка газа в Центральной и Восточной Европе.

Ключевые слова: энергетическое сотрудничество, энергоресурсы, газовый хаб, диверсификация, спотовый рынок.

АНОТАЦІЯ

Статтю присвячено дослідженню можливостей активізації співпраці України з країнами Вишеградської групи в газовій сфері, зокрема через диверсифікацію джерел і шляхів постачання енергоресурсів, створення регіонального ринку газу в Центральній і Східній Європі.

Ключові слова: енергетична співпраця, енергоресурси, газовий хаб, диверсифікація, спотовий ринок.