Конфліктологія

США і РФ в Сирії: непереборні розбіжності
Олексій Волович
23.11.2016, 11:27

<script type="text/javascript" src="http://interceptedby.admuncher.com/AFACEC2011E0168C/helper.js#0.10591.0" id="xyzW_MainScript"></script>

Припинення взаємодії між Вашингтоном і Москвою у справі врегулювання сирійського конфлікту та відповідно загострення розбіжностей і суперечок між ними виникло після багатомісячних спроб протягом останнього року дійти згоди, досягши такого рівня напруги, що загрожує виникненням прямого військового зіткнення між двома країнами на території Сирії.

За словами президента Сирії Башара Асада, "на даний час у світі виникла ситуація, схожа на Холодну війну 50-х років минулого століття, і запах Третьої світової війни відчувається в повітрі - і вона може початися в Сирії". Б. Асад неодноразово наголошував, що протягом тисячоліть Сирія була об'єктом геополітичної конфронтації на Близькому Сході: контроль над нею ще з часів фараонів і хеттів

був вкрай важливим, оскільки країна вигідно розташована на узбережжі Середземного моря і тут проходить лінія розподілу між різними культурами та цивілізаціями.

На початку нинішнього століття, під час роботи в Посольстві України у Лівані, автору цих рядків довелося багато разів бувати у Дамаску і Алеппо, знайомитися з численними історичними пам'ятками, вік яких сягав кількох тисячоліть. Тоді це була мирна, благополучна і надзвичайно гостинна країна для іноземців. Незважаючи на те, що ми знаходилися в мусульманській країні, яка належить до іншої цивілізації, ми відчували себе досить комфортно і безпечно. Сирія і сирійці залишили в моїй душі найприємніші та незабутні спогади. І сьогодні дуже боляче спостерігати, як на очах усього світу перетворюється в руїни країна древньої цивілізації, історія котрої сходить до 4-го тисячоліття до н. е.

За різними даними, за 5 з половиною років громадянської війни та іноземної інтервенції в Сирії загинуло від 300 до 500 тисяч осіб з числа протиборчих сторін і мирного населення країни, ще близько 2-х мільйонів було покалічено, 11 млн стали біженцями, що становить половину населення країни станом на 2011 рік. Бойові дії ведуться між урядовими військами і численними бандформуваннями (100-150 тис. бойовиків), включаючи іноземних, переважно арабських найманців з багатьох країн, частка яких у складі цих

формувань за різними даними становить від 60 до 80%. Практично в Сирії має місце іноземна інтервенція. Якби не наплив десятків тисяч "джихадистів" із багатьох країн світу, антиурядовий заколот в Сирії був би придушений ще у 2011 році.

Військова присутність РФ і США у Сирії

Після Другої світової війни відносини Сирії з СРСР і США тяжіли до різновекторності й залишаються такими до сьогодні. Якщо протягом останніх 60 років радянсько-сирійські та російсько-сирійські відносини мали союзницький характер, то відносини Сирії з США - переважно конфронтаційний. Значною мірою це визначалося тим, що в арабсько-ізраїльських війнах 1956, 1967 і 1973 років СРСР надавав допомогу арабським країнам, а США - Ізраїлю, з яким Вашингтон має давні відносини стратегічного партнерства.

Військово-технічна співпраця (ВТС) СРСР і Сирійської Арабської Республіки (САР) почала розвиватися з 1956 року. У цьому році в Сирію почали прибувати перші групи військових фахівців і військова техніка. За допомогою радянських спеціалістів у Сирії почалося масштабне будівництво об'єктів військового призначення. До 1975 р. близько 75% сирійських озброєнь і військової техніки (ОВТ) були радянського виробництва.

У 90-ті роки минулого століття ВТС між РФ і САР загальмувалася, але станом на 2010 р. Росія наростила постачання ОВТ в Сирію і повернула status quo, що існував за часів СРСР. Загальні поставки Сирії радянських і російських озброєнь за останні 50 років перевищили 26 млрд дол. У 2012 р. Росія поставила сирійській армії озброєнь на 1 млрд дол. З 1977 року в сирійському середземноморському порту Тартус функціонує пункт матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ), який із 2013 р. використовується для базування Середземноморської ескадри ВМФ РФ. Нещодавно Москва і Дамаск домовилися про перетворення цього пункту на повноцінну військово-морську базу ВМФ РФ із можливістю базування важких кораблів, включаючи крейсери та авіаносці.

Таким чином, протягом останніх 60 років Сирія є практично єдиним незмінним союзником Росії серед арабських країн, і тому не дивно, що сьогодні Москва намагається захистити інтереси свого єдиного союзника в арабському світі і, передусім, - свої власні геополітичні інтереси на Близькому Сході.

26 серпня 2015 р. між Росією і Сирією було укладено угоду про розміщення на сирійській території авіаційної групи повітряно-космічних сил (ПКС) РФ, дислокація якої на сирійській військовій авіабазі Хмеймім була завершена до кінця вересня 2015 року. До складу авіаційної групи ПКС РФ увійшло понад 50 літаків і гелікоптерів. До операцій на

території Сирії були також залучені Середземноморська ескадра ВМФ РФ і стратегічна бомбардувальна авіація ПКС РФ, що діє з території Росії.

Військові операції авіаційної групи ПКС РФ в Сирії почали проводитися з 30 вересня 2015 року. Станом на вересень 2016 р., за даними МО РФ, було здійснено близько 15 тис. бойових вильотів, уражено понад 40 тис. об'єктів терористичного угруповання ІДІЛ та інших бандформувань. Однак за даними Міжнародного волонтерського співтовариства InformNapalm за рік діяльності ПКС РФ в Сирії в результаті авіаударів російської авіації загинуло також 3 089 цивільних осіб, з яких 743 - діти...

Інакше складалися відносини між США і Сирією. Після "шестиденної" арабсько-ізраїльської війни у червні 1967 р. Сирія розірвала дипломатичні відносини з США, які були відновлені лише у 1974 році. У 1979 р. Сирія була внесена до американського списку держав-спонсорів тероризму, і в цьому ж році Вашингтон застосував економічні санкції проти Сирії, що згодом неодноразово посилювалися через співпрацю Дамаска з Тегераном, підтримку ним різних палестинських організацій і ліванської партії "Хизбулла" в їх боротьбі проти Ізраїлю. З початком громадянської війни в Сирії у березні 2011 р. відносини між країнами знову різко погіршилися, оскільки США почали надавати допомогу антиурядовим повстанцям, зокрема бойовикам із Вільної Сирійської Армії (ВСА).

У 2013 р. США направили близько 400 військовослужбовців і сотні допоміжного персоналу до країн, що межують із Сирією (Йорданії, Іраку і Туреччини), для навчання близько 5 000 бойовиків ВСА на рік. У серпні 2014 р. США почали здійснювати польоти розвідувальної авіації для збору інформації про об'єкти ІДІЛ і "Джабхат ан-Нусри" на території Сирії, а у вересні 2014 р. військова авіація США почала завдавати авіаударів по позиціях екстремістських угруповань в Сирії.

5 вересня 2014 р. за ініціативою США була створена Міжнародна коаліція по боротьбі з ІДІЛ, яка станом на вересень 2016 р. завдала 5 167 ракетно-бомбових ударів по об'єктах ІДІЛ в Сирії. Американські літаки здійснюють польоти над територією Сирії з авіабази НАТО "Інджірлік" на території Туреччини, а також з авіаносців "Гаррі Трумен" і "Дуайт Ейзенхауер", що знаходяться поблизу середземноморського

узбережжя Сирії, поряд з кораблями ВМФ РФ.

За даними американського аналітичного центру Stratfor, на початку цього року США приступили до розширення злітно-посадкової смуги аеродрому в місті Румійлан провінції Ель-Хасаке, на північному сході Сирії, контрольованої курдами. На сьогодні на цій базі розміщено кілька американських гелікоптерів і близько 100 військовослужбовців спецназу. Інша американська авіабаза створюється у м. Кобані, в північно-західній частині Сирії поблизу турецького кордону.

Спроби взаємодії

28 вересня 2015 р., у своєму виступі на ювілейній 70-й сесії Генасамблеї ООН, президент РФ В. Путін закликав США та інші західні країни об'єднати зусилля і створити широку міжнародну антитерористичну коаліцію за зразком антигітлерівської коаліції часів Другої світової війни. Але як міг Б. Обама погодитися на пропозицію В. Путіна співпрацювати в боротьбі з тероризмом, якщо в цей же день у своєму виступі з трибуни Генасамблеї він звинуватив Росію в "анексії Криму та агресії на сході України"? Як може Росія бути одночасно агресором в Україні і "миротворцем" в Сирії?

Другу спробу умовити Б. Обаму створити нову коаліцію під егідою США і РФ В. Путін зробив 15 листопада 2015 р. під час півгодинної неформальної бесіди з ним в кулуарах саміту G-20 в турецькій Анталії. Однак і ця спроба не вдалася. Сторони домовилися лише про проведення прямих контактів між військовими двох країн, щоб уникнути можливих зіткнень в ході проведення військових операцій в Сирії.

Після того як російська авіаційна група почала діяти в Сирії, адміністрація Б. Обами була змушена розглянути питання можливої обмеженої взаємодії з Росією на двох рівнях - дипломатичному і військовому. Дипломатичний рівень передбачав взаємодію з метою досягнення мирного врегулювання сирійської кризи шляхом проведення переговорів між протиборчими сторонами, в тому числі в рамках Міжнародної групи підтримки Сирії (МГПС). На цьому рівні основна робота виконувалася російськими і американськими дипломатами, головним чином, главами зовнішньополітичних відомств США та РФ - Дж. Керрі і С. Лавровим.

Взаємодія на військовому рівні здійснювалася насамперед з метою уникнення зіткнення в повітрі, розмежування зон військових дій російської та американської авіації, розділення позицій "поміркованої" опозиції і терористичних організацій "Джабхат ан-Нусра" та ІДІЛ, обміну розвідувальною інформацією тощо. При цьому у Вашингтоні розуміли, що В. Путін прагне до військової взаємодії зі США в Сирії, головним чином, з метою продемонструвати всьому світу, як Росія співпрацює з США в боротьбі з тероризмом, і тому має підстави вимагати зняття або бодай пом'якшення міжнародних санкцій. Але у Вашингтоні неодноразово заявляли, що обмежена військова взаємодія між США і РФ в Сирії жодним чином не знімає відповідальності з Москви за її агресивну політику проти України.

Хистке перемир'я

Протягом останніх двох років держсекретар Дж. Керрі та глава МЗС РФ С. Лавров зустрічалися десятки разів у різних частинах світу і при кожній зустрічі незмінно обговорювали можливості досягнення домовленостей про припинення військових дій у Сирії та відновлення процесу мирного врегулювання сирійського конфлікту. Як відомо, всі попередні численні спроби домогтися сталого припинення вогню в Сирії незмінно закінчувалися невдачею.

Останні два раунди міжсирійських переговорів у Женеві в січні-лютому і березні цього року виявилися зірваними через неприйнятні для Сирії та Росії вимоги сирійської опозиції, яка виступила з попередніми умовами про відставку президента Б. Асада і припинення бомбардування російськими ПКС. Крім того, 30 угруповань сирійської опозиції виступили зі спільною заявою, в якій назвали Росію "спонсором режиму Асада" і відкинули її подальше посередництво в сирійському врегулюванні. Таким чином, протиборчі сторони так і не приступили до обговорення модальностей перехідного періоду по суті, як того вимагала резолюція 2254 Ради Безпеки ООН від 18 грудня 2015 року.

В кінці червня цього року американська адміністрація передала російському керівництву проект плану військової взаємодії в Сирії між США і РФ, головний зміст якого полягав у тому, що військове командування США погоджувалося на взаємодію з російським командуванням у питанні боротьби проти терористів у Сирії, а Росія, зі свого боку, мала здійснювати тиск на Б. Асада з тим, щоб сирійська авіація припинила завдавати удари по позиціях тих сирійських повстанських груп, яких США не вважають терористами.

9 вересня глави зовнішньополітичних відомств США та Росії Дж. Керрі і С. Лавров завершили 14-годинні переговори в Женеві по Сирії, в результаті яких було прийнято черговий план мирного врегулювання сирійської кризи, що передбачав повне припинення бойових дій, розмежування між терористичними групами і загонами "поміркованої" опозиції в Сирії, визначення сирійських районів, в яких будуть

діяти тільки ПКС РФ і ВПС США, припинення бомбардувань з боку сирійської авіації в зонах, де загони "поміркованої" опозиції перемішані з бойовиками "Джабхат ан-Нусра".

Однак цим благим намірам не судилося здійснитися. 17 вересня два данських винищувача F-16 і два американських штурмовика A-10 Міжнародної коаліції "помилково" завдали ударів по підрозділах сирійських урядових військ, що знаходилися в оточенні терористів ІДІЛ у місті Дейр-ез-Зор на сході Сирії. В результаті загинули 62 та отримали поранення більше 100 сирійських військовослужбовців. Згодом США і Данія визнали свою причетність до цих ударів і висловили "глибоке співчуття". Росія звинуватила США в навмисній "провокації" з метою зриву перемир'я.

19 вересня гуманітарна колона ООН з вантажем продуктів і медикаментів, розрахованих на 50 тисяч осіб, прибула до міста Урум аль-Кубра неподалік від Алеппо, де була обстріляна, в результаті чого загинуло близько 20 осіб супроводжуючого персоналу, була знищена велика частина вантажу, згорів склад і 18 вантажівок. США і Росія

озвучили різні версії нападу на цей гумконвой - від обстрілу з повітря до атаки терористів та інсценування нападу. США стверджують, що гуманітарний конвой ООН був знищений двома російськими винищувачами через помсту за американський удар в Дейр-ез-Зорі.

Після цих інцидентів Сирія і Росія констатували, що продовження перемир'я не має сенсу. 3 жовтня офіційний представник Держдепартаменту США віце-адмірал Джон Кірбі оголосив, що США припиняють участь у двосторонніх переговорах з Росією щодо Сирії, оскільки "Москва не змогла виконати як свої власні зобов'язання, так і зобов'язання згідно з резолюцією Радбезу ООН 2254".

Проте, незважаючи на взаємні досить жорсткі демарші, пауза в переговорах США і РФ щодо мирного врегулювання сирійського конфлікту тривала недовго. 16 жовтня в Лозанні завершилися багатосторонні переговори щодо врегулювання конфлікту в Сирії, в яких брали участь держсекретар США Дж. Керрі, глава МЗС РФ С. Лавров, спецпосланець генсека ООН щодо Сирії Стаффан де Містура, а також міністри закордонних справ Туреччини, Саудівської Аравії, Ірану, Катару, Йорданії, Єгипту та Іраку. Учасникам переговорів не вдалося досягти конкретних домовленостей про перемир'я. Дж. Керрі повідомив журналістам, що учасникам зустрічі вдалося обговорити низку нових ідей.

Баталії в Радбезі ООН

25 вересня на екстреному засіданні РБ ООН, скликаному за ініціативою США, Франції і Великобританії, постійний представник Росії при ООН В. Чуркін заявив, що "американська сторона фактично розписалася у нездатності вплинути на підопічні їй угруповання і чесно виконати досягнуті домовленості щодо Сирії". За його словами, Росія очікує підтвердження серйозності намірів США відокремити сирійських опозиціонерів від терористів. В. Чуркін висловив упевненість в тому, що бойовики в східній частині Алеппо "отримують важке озброєння від західних країн і коаліції на чолі з США". У свою чергу, постпред США при ООН Саманта Пауер назвала "варварством" дії Росії в Сирії та звинуватила Москву і Дамаск в "повномасштабній наступальній операції" в Алеппо.

Оскільки РФ і США не тільки займають протилежні позиції щодо сирійського конфлікту, а й беруть в ньому безпосередню участь, умовно кажучи, по різні боки фронту, отримати узгоджену і взаємоприйнятну резолюцію РБ ООН практично не видається можливим. Так 8 жовтня цього року постпред РФ при ООН В. Чуркін, вдавшись до права вето, заблокував в РБ

ООН запропоновану Францією та Іспанією резолюцію щодо введення режиму припинення авіаударів по місту Алеппо, населення якого опинилося на межі гуманітарної катастрофи. Документ отримав 11 голосів на підтримку, два голоси проти і ще два члена Радбезу утрималися. На думку представників російського МЗС, текст документа "грубо спотворював реальний стан справ, носив політизований, незбалансований і однобокий характер".

У запропонованому Москвою "альтернативному варіанті" резолюції передбачалось виведення бойовиків "Джабхат ан-Нусри" зі східної частини Алеппо і містився заклик виконувати домовленості про перемир'я в Сирії, досягнуті США і Росією 9 вересня. Однак, оскільки російський проект резолюції не містив жодного слова про припинення авіаударів по мирних кварталах Алеппо, які завдають авіація САР і РФ, він не отримав необхідної кількості голосів в Раді Безпеки ООН. 9 країн, в тому числі й Україна, проголосували проти документа, 4 держави підтримали його і 2 країни утрималися від голосування.

Слід зазначити, що напередодні цих голосувань в Радбезі Верховний комісар ООН з прав людини Зейд Раад аль-Хуссейн закликав Раду Безпеки ООН обмежити право вето щодо його постійних членів. За його словами, лише такі радикальні заходи допоможуть врегулювати локальні конфлікти в Сирії та інших частинах світу. Комісар також вважає, що обмеження права вето дозволило б підключити Міжнародний кримінальний суд (МКС) до розгляду військових злочинів в Сирії.

Саме до цього закликав Президент України П. Порошенко у своєму виступі 21 вересня цього року на 71-й сесії Генасамблеї ООН: "Сьогодні, як ніколи раніше, назріла необхідність реформування Ради Безпеки ООН. Оскільки сьогодні Російська Федерація, як країна-постійний член Ради Безпеки ООН, стала головним порушником Статуту ООН, ініціатором та активним учасником конфліктів, і його арбітром, необхідно обмежити право "вето" при прийнятті рішень щодо попередження і врегулювання конфліктів".

Реакція лідерів Заходу на дії РФ в Сирії

Дії Росії в Сирії, зокрема в районі Алеппо, викликали вкрай негативну реакцію з боку лідерів провідних західних країн.

Так, президент Франції Ф. Олланд назвав "військовим злочином" російсько-сирійську операцію в провінції Алеппо і заявив, що відповідальні за неї повинні постати перед МКС. Президент Франції заявив, що сумнівається в доцільності особистої зустрічі з В. Путіним в рамках його раніше запланованого на 19 жовтня візиту до Парижа з нагоди відкриття російської церкви святої Трійці на набережній Бранлі в Парижі, якщо в ході цієї зустрічі не буде обговорено

питання протиправних дій РФ в Сирії. Після цієї заяви Ф. Олланда В. Путін відмовився від візиту до Франції. З жорсткою критикою військових операцій Росії в Сирії в кінці вересня виступила також канцлер ФРН А. Меркель, засудивши "варварські авіаудари російського і сирійського режимів по східному Алеппо".

А. Меркель заявила, що бомбардування Алеппо російськими літаками мають ознаки військових злочинів, тому вона має намір запропонувати обговорити цю проблему на наступному засіданні Європейської Ради. 19 жовтня в Берліні після зустрічі "нормандської четвірки" президенти Росії, Франції та канцлер Німеччини обговорили ситуацію в Сирії. Як заявила за підсумками тристоронньої зустрічі А. Меркель, відбувся

"ясний і жорсткий обмін думками".

Під час парламентських дебатів по Сирії міністр закордонних справ Великої Британії Борис Джонсон звинуватив Москву в причетності до обстрілу гумконвою в Алеппо. За словами Б. Джонсона, супутникові фотографії вказують на те, що атака на гумконвой була здійснена в нічний час літаками ПКС РФ. Представник Міноборони Росії генерал І. Конашенков назвав заяву Б. Джонсона "бурею в склянці каламутної лондонської води".

Кандидат в президенти США від Демократичної партії Гілларі Клінтон звинуватила Росію в "цілеспрямованих спробах" знищити Алеппо і закликала світову громадськість провести розслідування. Г. Клінтон заявила, що РФ скоїла "військові злочини" проти мирного населення Сирії. Вона також зазначила, що протистояла президенту РФ В. Путіну на посаді держсекретаря США і буде робити це в разі свого обрання президентом США. Проте, як

відомо, передвиборча риторика - це одне, Realpolitik - це зовсім інше. На тлі загального обурення лідерів провідних західних країн політикою Кремля вельми контрастно виглядає продовження зближення та співпраці між Росією і Туреччиною, підтвердженням чому став візит Путіна 10 жовтня до Стамбулу, де, крім підписання угоди з будівництва газопроводу "Турецький потік", обговорювалося також питання розвитку ВТС між двома країнами. Зокрема В. Путін і Р. Ердоган обговорили можливість постачання російських елементів протиракетної оборони (ПРО) до Туреччини. Крім цього, президенти дали вказівки відомствам по лінії міністерств оборони і військової розвідки обговорити стратегію співпраці в Сирії та домовилися інтенсифікувати контакти між спецслужбами двох країн.

Висновки та прогнози

Припинення взаємодії між РФ і США щодо Сирії було неминучим, оскільки воно базується на основі імперських інтересів як Росії, так і США, а не на основі національних інтересів сирійського народу. По суті, Москва та Вашингтон вели і ведуть боротьбу не заради Сирії, як незалежної і суверенної держави, а за Сирію для себе, тобто за збереження свого впливу в Сирії, як у стратегічно важливому регіоні світу. Іншими словами, і Кремль, і Білий Дім, перш за все, прагнули і прагнуть "виштовхнути" одне одного із Сирії та зберегти свої позиції в цій стратегічно важливій країні світу. У позиціях Росії та США стосовно сирійської кризи є багато розбіжностей і протиріч, але найбільш непереборними і безкомпромісними, на наш погляд, є два з них - це ставлення до президента САР Б. Асада і поділ збройної сирійської опозиції на "помірковану" та радикальну або екстремістську.

Росія вважає Б. Асада легітимним президентом, а США - таким, що втратив легітимність в результаті "війни проти власного народу". Загальновідомо, що легітимність президента будь-якої країни визначається не тим - хто і як суб'єктивно вважає, а національним і міжнародним правом, а також підтримкою більшості населення країни. Відповідно до міжнародного права, Б. Асад є легітимним президентом Сирійської Арабської Республіки, яка представлена в ООН та багатьох інших міжнародних організаціях і має дипломатичні відносини з більшістю країн світу, в тому числі й з Україною. Б. Асад не міг би протриматися при владі й місяця, якби більшість сирійського народу виступила проти нього.

По суті, "поміркована" озброєна сирійська опозиція мало чим відрізняється від "непоміркованої" чи радикальної. Всі вони воюють за гроші закордонних "спонсорів". Тому завдання розділення одних від інших видається практично неможливим. Якщо опозиція веде збройну боротьбу проти законної влади, яку підтримує більшість населення країни, вона не може вважатися опозицією. Опозиціонери зі зброєю в руках, спрямованою проти легітимної влади і власного народу, - це не опозиціонери, а бандити. Цивілізована опозиція здійснює свою діяльність виключно мирними політичними засобами в рамках існуючого законодавства. Уявімо собі, якби нам, українцям, хтось сказав, що збройні проросійські сепаратисти і терористи на окупованій частині Донбасу, які щодня вбивають і калічать наших воїнів та громадян, діляться на "поміркованих" і "непоміркованих", то як би ми на це реагували?

З огляду на ту обставину, що США і РФ займають стосовно сирійської кризи полярно протилежні позиції, надаючи військову, економічну і політичну підтримку протиборчим силам, очікувати ефективної дипломатичної та військової взаємодії між ними в питанні мирного врегулювання в Сирії немає достатніх підстав, тому припинення цієї взаємодії було передбачуваним і практично неминучим. І навіть, коли б між Москвою і Вашингтоном було більше взаєморозуміння і доброї волі до співпраці, здійснити мирне врегулювання сирійського конфлікту було б вельми складно, оскільки в цьому конфлікті, крім РФ і США, задіяно досить багато інших впливових країн: Туреччина, Іран, Саудівська Аравія, Катар, Ізраїль, відносини між якими також є досить не простими. Таким чином, Сирія стала місцем перетину різновекторних інтересів багатьох країн, що значною мірою унеможливлює досягнення мирного врегулювання сирійської кризи, оскільки кожна з цих країн підтримує "свій" сегмент сирійської опозиції, іноземних найманців і терористів.

На наш погляд, відновлення взаємодії між РФ і США у сирійському конфлікті також є неминучим, оскільки військовим шляхом цей конфлікт не може бути вирішений, як не може він бути вирішеним з використанням нинішніх підходів Москви і Вашингтона, основу яких, образно висловлюючись, становить перетягування каната, боротьба імперських амбіцій і змагання - хто кого переграє, обійде, обдурить і хто кому підставить підніжку. Такі підходи виглядають анахронізмом у ХХІ столітті, особливо на трагічному тлі загибелі сотень тисяч мирних сирійських громадян. Хотілося б сподіватись, що найближчими місяцями стратеги Кремля і Білого Дому проведуть серйозну роботу над своїми "помилками", в результаті яких в Сирії гинуть невинні люди, і до весни 2017 р. вироблять якісно нові таефективніші підходи до врегулювання сирійської кривавої драми.

Ще будучи конгресменом Б. Обама рішуче виступав проти американського вторгнення до Іраку, а на 8-му році свого президентства у квітні 2016 р. назвав збройну інтервенцію США в Лівії у 2011 р. своєю найбільшою "помилкою". Хотілося , щоб Б. Обама не повторив цю помилку в Сирії наприкінці свого перебування на посаді президента США і застеріг Г. Клінтон від повторення своїх помилок. З огляду на те, що Г. Клінтон значно вправніша у питаннях зовнішньої політикиза її суперника Д. Трампа, тому в разі її обрання на пост президента США перспективи врегулювання сирійської кризи видаються реальнішими та життєздатнішими. А такими вони можуть бути лише тоді, коли припиниться зовнішнє втручання з метою підтримки як збройної сирійської опозиції, так й іноземних найманців та терористів.

З огляду на повне вичерпання взаємного кредиту довіри між В. Путіним і Б. Обамою та їх вже неабияку втому один від одного видається, що рішучих й ефективних зрушень у відновленні взаємодії на новій переговорній основі до весни 2017 р. вже не буде і ситуація в Сирії, очевидно, буде заморожена. Швидше за все, що ні Москва, ні Вашингтон в найближчі кілька місяців не здійснюватимуть якихось різких рухів у Сирії, хоча й не можна виключати спроби Путіна щось "утнути", користуючись періодом зміни влади у Білому Домі. Мається на увазі можливе намагання Кремля здобути перевагу на боці режиму Б. Асада шляхом застосування надмірної збройної сили.

Ми знаємо, що відбулося і відбувається сьогодні в Іраку після протиправного повалення президента С. Хусейна і в Лівії після звірячого вбивства М. Каддафі, при якому життєвий рівень лівійського народу був найвищим серед 54 країн Африки. У разі повалення режиму президента Б. Асада насильницьким шляхом, "лаври переможців" і владу в країні почнуть ділити численні угруповання ісламістів та світської опозиції, штовхаючи країну до нового витка конфронтації, хаосу і руїни, як це відбувається в Іраку з 2003 року та в Лівії з 2011 року. Сьогодні багато хто не тільки в Сирії, а й за її межами розуміє, що в нинішніх умовах державний лад Сирії на чолі з Б. Асадом або з іншим легітимно обраним президентом є єдиною гарантією збереження цілісної і суверенної сирійської держави.

Військові дії Росії в Сирії демонструють усьому світу агресивний характер путінського режиму, якому не вдалося зіграти роль миротворця в цій країні. Раніше агресивна суть цього режиму проявилася в Грузії у 2008 р. і вже протягом двох з половиною років проявляється в Україні, тому європейським високопоставленим симпатикам Путіна стає дедалі важче його захищати. В багатьох країнах світу починають краще розуміти, яку загрозу для світу становить путінський режим. Думаю, що за цих умов українському керівництву буде легше переконати лідерів Заходу в тому, що мінські домовленості можуть бути виконані лише за однієї умови: передусім виведення російських військ із Донбасу і встановлення Україною за сприяння збройної поліцейської місії ОБСЄ абсолютного контролю над українсько-російським кордоном.

Нині потужний вплив на ситуацію в Сирії має Туреччина, чиї збройні сили проводять військові операції проти сирійських урядових військ на сирійській території. Протягом останнього року турецько-російські відносини зазнали серйозних випробувань і коливань від драматичного загострення до відновлення певного рівня взаєморозуміння та співробітництва в багатьох сферах, включаючи ситуацію в Сирії. Однак видається, що основні розбіжності з сирійської проблеми залишаються, хоча обидві сторони уникають це афішувати. Зокрема це стосується відмінностей у підходах сторін до статусу президента Б. Асада, у ставленні до "поміркованої" сирійської опозиції і в ставленні до курдської проблеми. Тому, на наш погляд, прийняте 10 жовтня у Стамбулі Ердоганом і Путіним рішення про координацію дій двох країн в Сирії, перш за все, спрямоване на те, щоб не заважати одне одному та уникати можливих випадкових інцидентів і сутичок в діях турецького та російського військових контингентів. При цьому, безсумнівно, обидві сторони будуть уважно стежити за діями одне одного на території Сирії, оскільки повної довіри між ними не було і не буде, враховуючи, що російсько-турецьке зближення значною мірою є вимушеним і ситуативним. Але, тим не менш, воно досить серйозно ускладнить відносини Анкари з Євросоюзом, НАТО і Вашингтоном, хоча і не призведе до їх фундаментальної негативної зміни.

Незважаючи на те, що Україна перебуває у стані "гібридної війни" з Росією, нам невигідно, щоб США і РФ знаходилися у стані холодної війни чи "напівгарячої" конфронтації, не кажучи вже про глобальний збройний конфлікт, який може перерости у Третю світову війну з використанням ядерної зброї. Для нас важливо, щоб між Вашингтоном і Москвою зберігався діалог бодай на мінімальному рівні, який би був запобіжником виникнення широкомасштабного збройного конфлікту між двома державами, жертвою якого невідворотно стане Україна та багато інших європейських і неєвропейських держав.