Право

Соціальне партнерство між органами місцевого самоврядування та громадськими організаціями як можливість і здатність самоорганізації громадян
Олег Хуснутдінов
08.04.2014, 10:39

УДК 94:327

Summary

In this Article the Local - Self Government as opportunity and ability of self-organization of citizens and aspects of social partnership between Local - Self Governments and social movement is considered. Local autorities as the main cells of development of public life of civil society are shortly considered.

The author of Article science shows that NGO according to the legislation of Ukraine should be understood and considered not as the separate and isolated element of democracy and as a form, the way of direct participation of citizens in management as the organic, not torn off element of system of Local Autorities, is shown what exactly lack of the mechanism of interaction and social partnership between the government and the organizations to the Third Sector leads to a control of democratic processes in society, doesn't promote social and economic development, permission of certain social problems. The Author provides the necessary directions of interaction in Article between the Autorities and the Third Sector, and also the directions on which it is necessary to concentrate organizational and financial opportunities of the Third Sector for more dynamic development of NGO. Results of this work can become a basis for information and analytical providing the Public Administration, the subsequent improvement of the legislation of Ukraine in the sphere of formation of civil society, increase, socially legal culture of participants of political process in Ukraine.

Keywords: non-canonical strategy, tactics, stratagem, game, information noise, legitimacy, time and space.

1. Місцеве самоврядування як можливість і здатність самоорганізації громадян

Світовий досвід і досвід незалежного розвитку України переконують: найпродуктивнішим механізмом згуртування суспільства навколо незаперечних, фундаментальних цінностей є розвиток місцевого самоврядування. Саме з його допомогою можна сподіватися на найбільше використання потенціалу самоорганізації суспільства, ініціативи громадян. Зрештою, йдеться про створення умов розвитку громадянського суспільства. Практика демократичних країн свідчить: там, де місцеве самоврядування розвинуте, панують демократичні засади, там держава і влада підконтрольні громадянам, а не навпаки.

Отже, органи місцевого самоврядування - основні осередки розвитку суспільного життя, громадянського суспільства. Зміцнюючи загальнолюдські цінності й ініціативи, забезпечуючи реальну участь жителів у розв'язанні важливих проблем, зв'язки між громадянами та об'єднаннями громадян, вони тим самим створюють умови для безконфліктної реалізації суспільних і приватних інтересів, включають їх у загальний контекст державного будівництва.

Фактично, лише з прийняттям Верховною Радою України 28 червня 1996 р. нової Конституції України, були визначені принципи місцевого самоврядування в його сучасному розумінні. Вони багато в чому відповідають Всесвітній Декларації та Європейській Хартії про місцеве самоврядування, спрямовані на захист і зміцнення місцевої влади, цінностей демократії та децентралізації влади. Тобто, йдеться про право та реальну спроможність органів місцевого самоврядування, створених демократичним шляхом, перебрати на себе значну частину державних справ та управляти ними безпосередньо в повсякденному житті. Конституція по-новому визначила самоврядування, проголосивши первинним суб'єктом його не адміністративно-територіальну одиницю, а територіальну громаду − певний тип самоорганізації громадян, які живуть на одній території. Однак Конституція України закріпила лише основні принципи правового регулювання організації й функціонування місцевої влади в Україні.

Застосування відповідного механізму стало можливим завдяки ухваленому Закону України "Про місцеве самоврядування", згідно з яким "місцеве самоврядування в Україні − це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади − жителів села чи добровільно об'єднаних у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів і посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України". Проте згаданий закон фактично зберігає централізацію. Таке протиприродне поєднання стає джерелом конфліктів і непорозумінь щодо розподілу повноважень і відповідальності на кшталт конфлікту між головами міських Рад і місцевих адміністрацій. Очевидна й слабкість зв'язків між державою та громадянами. Усвідомлення місцевими органами своєї підконтрольності громадянам, громадським об'єднанням, сприйняття їх як рівноправного партнера, спроможного вирішувати суспільно важливі питання ефективніше, з меншими витратами, теж не відбулося. За цих умов влада замикалася сама в собі, ставала непрозорою, а здатність органів місцевого самоврядування задовольнити потреби та запити громадян помітно обмежувалися. В результаті у людей посилилася недовіра до місцевих керівних органів, відчуження від них.

Бути самоврядними − на місці визначати, якими засобами забезпечувати задоволення потреб територіальних громад у цілому та конкретних громадян. Ідея самоврядування є західною і за своїм походженням, і за мірою втілення в життя. Вона виникає і поступово утверджується не в сільській місцевості, а в місті як новому, модерному центрі розвитку суспільних відносин. Історично склалося так, що територіальні спільноти піклуються про те, щоб кодифікувати неформальні норми, які регулюють життя в місті, закріпити їх законно (Магдебурзьке право). В основі такого права − незалежність міст від релігійної або ж світської влади сильних світу цього. Отже, права територіальних спільнот складаються раніше, ніж права окремих індивідів.

В Америці самоврядування і демократію утверджували політичні та релігійні іммігранти-дисиденти, які мали великий досвід самоорганізації власного життя, самодисципліни та самообмеження. На час прийняття Декларації незалежності США фактично являли собою сукупність економічно, політично і конфесійно самоврядних територій − міст і штатів. Саме вони й поступилися частиною своїх повноважень і переваг на користь держави, передавши нащадкам майже бездоганний зразок такого суспільного ладу, який ініціативно відтворює стимули самовдосконалення. Тут самоврядування - первинне, а державність - вторинна, похідна. Таким чином, шлях до самоврядування був водночас шляхом до демократії та свободи. Адже люди вільні саме настільки, наскільки самоорганізовують своє життя, а не підкоряються зовнішній волі, хоч би що було її джерелом − окрема людина, партія, держава чи міжнародні організації. Тобто, самоврядування є фундаментальною засадою цивілізованого, демократичного облаштування спільного життя, засадою не лише декларованої та формально визнаної іншими незалежності, а незалежності практичної, підкріпленої ефективним розв'язанням соціальних та економічних завдань. Самоврядуватися − це відчувати повноту власних сил і спроможність упоратися з будь-якими внутрішніми проблемами, тобто бути самодостатнім.

На жаль, участь у самоврядуванні в Україні окремих членів територіальної громади, як правило, є малоефективною. Саме тому головну роль у вирішенні соціальних питань місцевих мешканців виконують об'єднання громадян, тобто громадські організації. У будь-якому разі, для цього державою повинні бути створені умови для організації партнерства та співробітництва між органами виконавчої влади, місцевого самоврядування та громадськими організаціями.

2. Аспекти соціального партнерства між органами місцевого самоврядування та громадським рухом

Нині в Україні, як ніколи, назріла необхідність створення умов для організації партнерства та співробітництва між громадськими організаціями та органами виконавчої влади, необхідність спільного вирішення соціальних проблем молоді, громадян, створення дійсних правових демократичних механізмів взаємовідносин між органами державної влади та молодіжним і, в цілому, громадським рухом в Україні.

З одного боку, третій сектор в Україні стає більш упливовим, формується цілісна система громадських організацій, якісно зростає професіоналізм кадрів, уміння презентувати й реалізовувати свої можливості. Це надає можливість впливати на формування сучасного ринку соціальних послуг, які нині неспроможні повністю забезпечити ані державний сектор, ані бізнес...

З іншого боку, відсутній правовий простір, який повинен бути базою існування громадянського суспільства та демократичної держави взагалі.

Перегляд законодавства може бути проведений таким чином, аби спростити механізм створення та діяльності громадських організацій, зменшити втручання у їхню діяльність з боку різноманітних державних органів чи органів самоврядування, створити умови для залучення громадських організацій до вирішення соціально важливих проблем чи виконання певних загальнодержавних і місцевих програм.

Громадські організації, відповідно до законодавства України, слід розуміти і розглядати не як окремий ізольований елемент демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в управлінні; як органічний, невід'ємний елемент системи місцевого самоврядування. Підтримка ж недержавних неприбуткових громадських організацій з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, посадових осіб повинна мати не лише бажаний, рекомендаційний характер, а бути обов'язковою, в окремих випадках, можливо, й примусовою функцією.

Однак нині вже діють різні форми взаємин громадських організацій та органів місцевого самоврядування. Зокрема, з органами місцевого самоврядування активно співпрацюють молодіжні, жіночі, ветеранські та інші громадські організації.

У низці областей України підписано угоди про партнерство та співробітництво. Дуже цікавим є досвід Дніпропетровської обласної асоціації скаутів "СКІФ" щодо патріотичного виховання молоді, Запорізької Ліги інтелектуального розвитку молоді та багатьох інших. Більше двох тисяч молодих ватажків громадських організацій України пройшли навчання лідерству, взяли участь у міжнародних обмінах та роботі молодіжних таборів.

Громадськими організаціями розроблені та впроваджуються в життя: Концепція державної молодіжної політики в Україні, Всеукраїнська комплексна програма "Молодіжна Платформа України", Регіональна комплексна державна молодіжна програма "Молодіжна Перспектива Поділля", Комплексна програма "Німецька молодь в Україні", програми співпраці молодіжних громадських організацій з обласними радами та багато інших.

Молодіжні громадські організації тісно співпрацюють із зарубіжними партнерами, національними радами молодіжних організацій країн Європи, Європейським молодіжним форумом.

Організації третього сектору цементують взаєморозуміння між державою та громадянами.

Однак у нашому суспільстві відсутні механізми підвищення правової освіти та захисту громадян, інститути лобізму та омбудсменства; немає чітко сформованого третього сектору, який був би сконсолідований і взяв на себе функції замовника та виконавця в реалізації соціальних програм і замовлень у державі. Громадські організації, рухи, партії, благодійні організації та фонди виконують певні соціальні функції, але в основному вони здійснюють замовлення членів власних організацій.

Відсутність механізму взаємодії та визначеного соціального партнерства між державною владою та організаціями третього сектору призводить до стримання демократичних процесів у суспільстві, не сприяє соціально-економічному розвиткові, розв'язанню певних соціальних питань.

Саме тому в процесі організації партнерства між владою та третім сектором необхідно налагоджувати більш тісну взаємодію в таких напрямах:

1) оцінка соціально-економічної ситуації на місцях (у місті, регіоні тощо);

2) розвиток громадських структур, покликаних вирішувати питання обміну інформацією, експертизи законотворчих проектів, обговорення адміністративних рішень, громадських ініціатив (з цією метою треба створювати Ради громадсько-політичних організацій спільно з органами виконавчої влади; при місцевих адміністраціях - громадські ради з функціями експертів законотворчих ініціатив);

3) прийняття владою курсу конструктивного співробітництва з усіма об'єднаннями та організаціями, незалежно від їхньої політичної орієнтації;

4) підготовки та складання угод по взаємодії з усіх напрямів політичної та економічної практики, створення атмосфери соціального партнерства;

5) розроблення нормативно-правової бази розвитку третього сектору на всіх рівнях.

Однак перспектива розвитку третього сектору також пов'язана з активізацією та поліпшенням:

- відносин між громадськими організаціями та комерційними структурами й засобами масової інформації;

- ролі громадських організацій у формуванні сталої моделі місцевої громади на основі соціальної злагоди.

Саме тому для більш динамічного розвитку громадських організацій необхідно концентрувати організаційні та фінансові можливості третього сектору на таких напрямах:

1) навчальна програма спільних семінарів, практикумів для представників третього сектору та малого бізнесу щодо підвищення професійної компетентності своїх лідерів, пошуку та вдосконалення форм контактів між ними;

2) інформаційно-пропагандистська програма, у якій передбачена взаємодія між третім сектором і місцевими та регіональними засобами масової інформації, а також формування позитивного іміджу громадських організацій;

3) створення інформаційно-аналітичного центру розвитку третього сектору для збору, обробки, аналізу та розповсюдження інформації, координації інформаційних потоків між різними секторами суспільства.

Нині в Україні є можливості для створення та реалізації Всеукраїнської комплексної програми соціального партнерства між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування й організаціями третього сектору.

Слід відзначити зростання професійного рівня та кваліфікації персоналу більшості українських громадських організацій у наданні громадянам різноманітних актуальних соціальних послуг.

Однак більшість громадських організацій знає, що краще звернутися до будь-якого фонду, щоб отримати грант, ніж до органу державної влади (виключенням, мабуть, є тільки конкурсна програма підтримки Донецької обласної ради громадських організацій області). За умов відсутності відповідальності за взаємовідносини між владою та громадськими рухами, наша держава програє майбутнє. Уже сотні тисяч ідей, проектів - цінних думок української молоді, які дуже потрібні нашій державі - за копійки продано іноземним фондам або й віддано безкоштовно...

Потужний, сконсолідований третій сектор − це громадська більшість активних ініціативних людей, громадський рух, який у змозі підтримати реформаторську парламентську більшість у Верховній Раді України, нарешті у змозі виконати будь-яке соціальне замовлення.

Тому, вирішивши питання розвитку самоорганізації громадян, їх активної участі в місцевому самоврядуванні, соціального партнерства між органами місцевого самоврядування та громадськими рухами, удосконалення громадянського суспільства, державна влада зможе виконати головні завдання щодо становлення правової, соціальної, демократичної України.

Список використаних джерел:

1. Хуснутдінов О.Я. Аспекти глобалізаціїї свідомості українського суспільства // Практична філософія. - 2001. − № 2. - C. 221-224.

2. Таранов П.С. Анатомия мудрости. В 2 т. - Симферополь: Таврия, 1996.

3. Пірен М.І. Основи конфліктології. - К.: КВГІ, 1997. - 378 с.

4. Хуснутдінов О.Я. Процес формування громадянського суспільства в Україні як передумова становлення правової держави // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - К.: Вид-во УАДУ. - 2001. − №2 (частина 2). - С. 233-241.

5. Пірен М.І. Деонтологія конфліктів та управління. - К.: Вид-во УАДУ, 2001. − 377 с.

Анотація

У статті розглядаються питання щодо місцевого самоврядування як можливості та здатності самоорганізації громадян та аспекти соціального партнерства між органами місцевого самоврядування та громадським рухом. Стисло розглядаються органи місцевого самоврядування як основні осередки розвитку суспільного життя, громадянського суспільства. Автором статті показано, що громадські організації згідно із законодавством України слід розуміти і розглядати не як окремий та ізольований елемент демократії, а як форму, спосіб безпосередньої участі громадян в управлінні, як органічний, невід'ємний елемент системи місцевого самоврядування, доводиться, що саме відсутність механізму взаємодії та визначеного соціального партнерства між державною владою та організаціями третього сектору призводить до стримування демократичних процесів у суспільстві, не сприяє соціально-економічному розвиткові, розв'язанню певних соціальних питань. Автор наводить необхідні напрями взаємодії між владою та третім сектором, а також напрями, на яких необхідно концентрувати організаційні та фінансові можливості третього сектору для більш динамічного розвитку громадських організацій. Результати цієї роботи можуть стати підґрунтям для інформаційно-аналітичного забезпечення органів державної влади, подальшого вдосконалення законодавства України щодо становлення громадянського суспільства, підвищення суспільно-правової культури учасників суспільно-політичного процесу в Україні.

Ключові слова: неканонічна стратегія, тактика, стратагема, гра, інформаційний шум, легітимність, час і простір.

Аннотация

В статье рассматривается местное самоуправление как возможность и способность самоорганизации граждан и аспекты социального партнерства между органами местного самоуправления и общественным движением. Коротко рассматриваются органы местного самоуправления как основные ячейки развития общественной жизни гражданского общества. Автор статьи показывает, что общественные организации согласно законодательству Украины следует понимать и рассматривать не как отдельный и изолированный элемент демократии, а как форму, способ непосредственного участия граждан в управлении, как органический, не оторванный элемент системы местного самоуправления, доказывается, что именно отсутствие механизма взаимодействия и социального партнерства между государственной властью и организациями третьего сектора приводит к сдерживанию демократических процессов в обществе, не содействует социально-экономическому развитию, решению определенных социальных вопросов. Автор приводит необходимые направления взаимодействия между властью и третьим сектором, а также направления, на которых необходимо концентрировать организационные и финансовые возможности третьего сектора для более динамического развития общественных организаций. Результаты данной работы могут стать основой для информационно-аналитического обеспечения органов государственной власти, последующего совершенствования законодательства Украины в сфере становления гражданского общества, повышения общественно правовой культуры участников общественно-политического процесса в Украине.

Ключевые слова: неканоническая стратегия, тактика, стратагема, игра, информационный шум, легитимность, время и пространство.