Соломія Зінько
Визначальною особливістю «арабської весни» стала поступова поява вакууму регіонального лідерства. Революційні події послабили позиції визнаних лідерів близькосхідного регіону: Ірану, Туреччини, Єгипту та Саудівської Аравії. У той же час на провідну роль на Близькому Сході досить наполегливо претендує Катар, який не тільки продемонстрував активне залучення до повалення режиму М. Каддафі в Лівії, але й виступив ініціатором призупинення членства Сирії в ЛАД. Спостерігається певна координація дій між основними зацікавленими сторонами у зміні правлячого режиму Асада, зокрема, Катаром, Туреччиною та «Братами-мусульманами». Правляча верхівка Катару прагматично розглядає нові ісламістські режими як невід’ємну складову нової архітектури міжнародних відносин у регіоні. Слід також відзначити історичні зв’ язки «Братів-мусульман» у Катарі, які беруть початок у 1960-1970-их рр., коли багато «братів» емігрували з Єгипту. На сучасному етапі зв’язки Катару зі спільнотами «Братів-мусульман» у Єгипті, Сирії та Лівії інтенсифікуються. Незаперечною є також підтримка Катаром можливої інвазії Туреччини в Сирію, лунають припущення про часткове фінансування Катаром турецьких військових операцій.
Думки експертів щодо причин настільки активного залучення Катару до сирійських подій. З міжконфесійної точки зору його можна потрактувати як сунітський наступ на алавітів, аналогічно до військової операції Саудівської Аравії щодо бахрейнських шиїтів. Падіння алавітського режиму на руку й Саудівській Аравії. Іншою причиною, на думку окремих оглядачів, може бути бажання аль-Тані перешкодити планам будівництва Ісламського потоку, а також монополізувати ринок постачання близькосхідного газу. І нарешті не слід забувати про геополітичні амбіції Катару, підсилені фактично необмеженими фінансовими ресурсами, дієздатною армією та ефективною медіа-присутністю завдяки «Аль-Джазірі». Після отримання безсумнівної перемоги в Лівії країна прагне закріпити зовнішньополітичний успіх, вдруге за короткий проміжок часу провівши вигідне їй рішення через Лігу арабських держав. Одним із далекосяжних завдань може стати й ослаблення Ірану через повалення його стратегічного союзника. Події в Сирії завдали значного удару по пропагандистській риториці Ірану, який розглядав «арабську весну» як прояв ісламського відродження в регіоні. Довший час іранська релігійна і політична верхівка, а також державні медіа жодним чином не коментували події в Сирії. З часом була зроблена заява про те, що ситуація в Сирії є цілком відмінною від революцій в інших близькосхідних державах і виключно інспірована США та Ізраїлем. Цілком ймовірна акція помсти, зокрема, «Хизбалли», у випадку військової операції Заходу у цій країні.
Позиція Заходу щодо Сирії виглядає рішучою, але декларативною. США, відчуваючи несприйняття американцями перманентної військової активності країни, бояться падіння рейтингу президента Обами у передвиборчий період. Джерела в НАТО заперечують будь-яку доцільність операції в Сирії. Європейські уряди усвідомлюють значні фінансові витрати, які передбачає військова операція, що у світлі теперішньої фінансової та економічної ситуації в ЄС, є серйозним стримуючим чинником. Проте немає жодних перепон для підтримки державами Заходу катарських чи турецьких ініціатив з повалення сирійського режиму, а також прихованої підтримки ісламістських сил на кшталт «Братів-мусульман». У той час як Китай, попри накладення ним вето на резолюцію РБ ООН щодо сирійського питання, відчутно пом’якшив свою позицію після рішення ЛАД, Росія демонструє послідовну і жорстку лінію поведінки щодо захисту інтересів свого важливого торгівельного та військово-стратегічного партнера на Близькому Сході. Цікавим зовнішньополітичним аспектом став нещодавній візит патріарха Кирила до Сирії, який розцінювався багатьма оглядачами як крок на захист сирійських християн, інтереси яких традиційно забезпечувалися Францією. Ще один регіональний актор – Ізраїль вважає за краще мати справу з режимом Асада, ніж з ісламістами, які ймовірно прийдуть йому на зміну.
Значна кількість експертів відзначає видимі ознаки ісламізації Сирії впродовж останніх місяців. Зокрема, не залишилася непоміченою поява сітілайтів із закликами до носіння хіджабу у Дамаску, припинення продажу алкоголю у багатьох ресторанах та імплементації практики масових демонстрацій після п’ятничної молитви. Не викликає сумніву, що сирійські «Брати-мусульмани» прагнуть використати ситуацію в країні з військово-стратегічною та політичною метою. Зокрема, четверо членів організації зуміли отримати місця в Сирійській національній раді, а ще шестеро представників ради є вираженими ісламістами. На початку листопада духовний лідер «Братів-мусульман» шейх Ю. Кардаві зустрівся з лідером Сирійської національної ради Б. Галіюном. Окрім того, шейхом видана фетва щодо режиму Асада, який названо «єретичним».
Вплив «Братів-мусульман» на ситуацію в Сирії остаточно підтвердився після заяви наставника організації М. аш-Шакфа, який водночас є впливовою фігурою в Сирійській національній раді, щодо «готовності закликати на допомогу Туреччину для захисту місцевого населення».
Однією з причин активності Туреччини в сирійських подіях можна вважати побоюваннями щодо можливого об’єднання зусиль сирійських і турецьких курдів, що може значно загострити внутрішньополітичну ситуацію в країні. Завдяки поваленню режиму Асада Туреччина геополітично може послабити свого давнього суперника – Іран. З іншого боку, не виключено, що у випадку відчутного втручання Туреччини у справи в Сирії можливе поновлення інспірованих Іраном та Сирією атак іракських курдів.
Водночас Туреччина є найбільшим торгівельним партнером Сирії, зокрема, інвестиції турецьких компаній в економіку цієї країни склали 260 млн. дол. у 2010 р., тому цілком можливо, що протистояння обох країн не перейде до етапу турецького військового втручання та організаційної і фінансової підтримки сирійської опозиції.
