Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Безпека

Сирійський конфлікт і геополітичні інтереси Російської Федерації
Олег Кондратенко, доцент кафедри міжнародної інформації НАУ
07.04.2016, 09:45

 

УДК 327.292.4/5

Summary

Expand the problems of the Russian Federation in the Syrian conflict. The reasons and goals of Russia's military presence in Syria, which are to establish a geopolitical bridgehead and a military base in the Middle East by maintaining the Syrian regime of B. al-Assad. It is proved that the expansion of Russia's geopolitical influence in the Middle East is to ensure the Kremlin's control of the oil and gas market and the energy supply to the EU.

Keywords: Middle East, the Syrian conflict, Russia, armed conflict, the interests of the great powers, geopolitics, anti-ISIL.

Трансформація світового порядку супроводжується геополітичною турбулентністю, що проявляється в динаміці поширення локальних і регіональних конфліктів. Сирійський конфлікт став однією з ознак розвитку світової політики, у якій великі держави обстоюють свої інтереси за рахунок інших учасників міжнародного життя. Одним із таких прикладів є політика Москви на Близькому Сході, яка переслідує власні геополітичні інтереси, намагаючись бодай частково повернути колишній вплив СРСР. Водночас РФ своєю участю прагне перебудувати світовий порядок відповідно до стратегії, у якій провідна роль відводиться не нормам міжнародного права, а праву сильного діяти на власний розсуд.

Сирійський конфлікт є черговим викликом світовій безпеці, а його врегулювання − найважливішим завданням для провідних світових гравців. У цій ситуації Росія демонструє рівну відповідальність за стан справ на Близькому Сході спільно зі США та ЄС. Репрезентуючи таким чином важливість участі в миротворчих процесах світового масштабу, РФ позиціонує себе як держава, без якої важко вирішити ключові проблеми перехідного світоустрою.

Попри те, що тематика сирійського конфлікту та участі в ньому Росії займає перші шпальта світової преси, публікації академічного характеру з цього приводу поки що є поодинокими.

Події в Сирії, кваліфіковані не інакше як війна "всіх проти всіх", беруть свій початок у липні 2011 р., коли масові антиурядові виступи, спрямовані проти президента країни Б. Асада, переросли у справжнє збройне протистояння. Конфлікт відбувається в основному між урядовими силами, дії яких підтримує воєнізована організація Лівану "Хезболла", а також низка арабських (націоналістичних), ісламських (шиїтських) і курдських (регіоналістських) воєнізованих угруповань, і бійцями сирійської опозиції. Отже, зацікавлення в поваленні асадівського режиму поділяють різні ісламістські організації, які діють в основному незалежно одна від одної. Якщо розглядати внутрішній і внутрішньорегіональний розклад політичних сил цього конфлікту, то стає очевидним, що у боротьбі з сирійським режимом Б. Асада діють дві опозиційні сили - поміркована та радикальна. Першу становлять "Національна коаліція сирійських революційних і опозиційних сил" і "Вільна армія сили", до другої належать - ісламські фундаменталістські організації на кшталт "Ісламського фронту" та "Армії завоювання". Утім, найбільш масова сила, яка опонує президентському режимові, є терористична організація - Ісламська держава Іраку і Леванту (ІДІЛ) та її союзники з "Фронту ан-Нусра", пов'язаного з Аль-Каїдою. Стратегічним завданням ІДІЛ є встановлення повного контролю над територією Сирії та суміжними державами. Кінцевою метою організації є створення світового ісламського халіфату[1]. У якості третьої сторони конфлікту виступають курди, які на північному сході і північному заході Сирії фактично створили свій автономний регіон, що також є непідконтрольним урядовим силам. Курдські регіоналісти ведуть подвійну гру - об'єднуються з опозиційними силами, а потім з урядовими військами для спільної боротьби проти ІДІЛ [2].

Сирія, як і Україна, є об'єктом зіткнення стратегічних інтересів великих світових держав. Тому зовнішній вимір Сирійського конфлікту визначається підтримкою низки досить потужних геополітичних гравців. Так, серед держав, які підтримують уряд Б. Асада, слід назвати Росію, що надає воєнну допомогу та озброєння. Допомагають також урядовим силам постачанням зброї, фінансами та енергоресурсами - КНДР, Венесуела та Іран. Тегеран, як і "Хезболла", є союзником режиму Б. Асада, оскільки, як і у Москви, у нього є інтереси в регіоні Каспійського моря та на Кавказі. Туреччина, Саудівська Аравія, Катар, як і західна коаліція, виступає проти уряду Б. Асада. Про спільність інтересів Росії та Ірану в Сирії свідчить серія зустрічей у Москві, які стосувалися координації підтримки режиму Б. Асада та нарощування військової присутності РФ. Ще одним підтвердженням спільної стратегії двох вказаних країн є таємний візит до Москви іранського генерал-майора К. Сулеймані, який є керівником спецпідрозділу Вартових Ісламської Революції "Кодс", що активно підтримує режим Б. Асада [3].

Зрештою, опозиційні сили заручилися підтримкою США та очолюваною ними коаліцією держав (усього 65 країн), що одночасно веде боротьбу як з ІДІЛ, так і надає допомогу опозиційним силам у боротьбі з Б. Асадом. Таким чином, США та західні партери по НАТО діють за принципом "подвійного виключення", оскільки для них є неприйнятним як подальше існування ІДІЛ, так і перебування Б. Асада на посту президента підконтрольної ним частини Сирії. Вашингтон, окрім підготовки та інструктажу військових, здійснює постачання озброєння. Сприяння в підготовці бійців поміркованої опозиції надає Туреччина. Катар, Лівія, ОАЕ задекларували свою участь через фінансування антиасадівської опозиції. Значну матеріально-технічну підтримку сирійським опозиційним силам надала Саудівська Аравія, що має конфлікт на релігійній основі із союзником режиму Б. Асада - Іраном [4]. Загалом же Сирія повністю перейшла в розряд держав керованих іззовні. Утім і таке управління радше вказує на некерованість процесів, аніж на підтримку реального порядку. Крім того, сирійський конфлікт спричинив серйозну дестабілізацію в сусідніх із Сирією державах - Іраку та Лівії.

Доволі нестандартно виглядає участь у сирійському конфлікті Російської Федерації. Від початку збройного протистояння поблизу берегів Сирії перебуває група російських бойових човнів. Маючи пункт матеріально-технічного забезпечення ВМФ у порту Тартус (колишня морська портова база, орендована СРСР до 1991 р., використовується тепер для розміщення військового контингенту), Росія з вересня 2015 р. розпочала тут будівництво інфраструктури авіабази у м. Латакія для забезпечення прийому важкої військово-транспортної авіації, а також створення бази у м. Сафіта. Активна позиція Росії в протистоянні урядових військ Б. Асада проти сирійської опозиції дедалі більше загострила ситуацію, пов'язану з громадянською війною. Розмістивши обмежений військовий контингент у Сирії, Кремль прагне демонструвати здатність відправляти свої війська в будь-яку частину світу, не обмежуючись при цьому лише зоною своєї стратегічної відповідальності [5]. Діями останніх років Росія випробовує Захід на міцність і сприяє підриву євроатлантичної системи безпеки, намагаючись змусити Вашингтон і Брюссель побачити в ній впливову світову державу з великими геостратегічними інтересами.

Політика РФ полягає переважно в постачанні Сирії озброєння та направленні обмеженого військового контингенту, який виконує роль інструкторів урядових військ. Свідченням цього стала активізація руху російських військових човнів, прибуття яких у 2015 р. до Сирії зросло майже втричі. Так, у серпні 2015 р. з російських військових баз у Чорному морі через Босфор у напрямку сирійського Тартуса пройшло близько десяти російських бойових кораблів. На окремих човнах військову техніку розміщували прямо на верхніх палубах, що свідчить про надзвичайну їх перевантаженість. За окремими підрахунками, протягом першої половини 2015р. так званий російський експрес (неофіційна назва системи постачання озброєння і військової техніки з Росії в Сирію) здійснив майже 40 рейсів. Паралельно відбувалося постачання матеріального забезпечення повітряним шляхом.

Свідченням присутності російських військ у Сирії, зокрема Тартусі, стали селфі солдат РФ із сирійськими урядовими прапорами та портретами Б. Асада, розміщені в соціальних мережах. Хоча російські війська і не беруть масштабної участі в прямих бойових діях на передових рубежах, усе ж їхня участь стає дедалі помітнішою. Про це говорить серія військових успіхів урядових військ, які останнім часом розширили контроль над ділянкою сирійсько-турецького кордону в провінції Латакія. Критерієм відкритої підтримки Росії режиму Б. Асада є спільні операції з урядовими військами шляхом їх повітряної підтримки проти опозиційних сил. Наслідками таких дій є масова загибель мирних жителів унаслідок бомбардувань російською авіацією районів, підконтрольних опозиційним силам. Крім того, урядові сили захопили міста Шейх-Маскін, Хан-Шейкун, Сальма, а також за підтримки ВПС Росії розпочали наступ на головне місто опозиційних сил - Алеппо з метою подальшого його захоплення.

Варто зауважити, що за версією експертів, політика Росії в Сирії спрямована насамперед на створення своєрідного буферу проти радикальних джихадистів на її південному фланзі за рахунок збереження режиму Б. Асада. Такий буфер покликаний стримувати мусульманський вплив на євразійський простір і здатен забезпечити в перспективі нарощування російської присутності на Близькому Сході з метою подальшої геополітичної конкуренції із Заходом у цьому регіоні [5]. Структурною складовою конфлікту виступає також енергетичний фактор. Приміром, Сирія відіграє ключову регіональну роль у транспортуванні енергоносіїв, оскільки межує з Іраком і Туреччиною та має вихід до моря, що перетворює її на ідеальний коридор для транзиту близькосхідного газу до Європи. Відомо, що до початку сирійської кризи Іран і Катар розглядали проект прокладання газопроводу для експорту енергоресурсів на європейський ринок із їхнього спільного потужного родовища Південний Парс. У цьому проекті Сирії відводилася ключова роль транзитної держави близькосхідного газу до Євросоюзу.

Катарський газопровід мав пройти територією Саудівської Аравії та Йорданії, а іранський − територією Іраку, а потім далі через Сирію до Європи. У підсумку через релігійні розбіжності (Катар сповідує сунітську гілку ісламу, тоді як сирійська верхівка − шиїтську) Дамаск у 2011 р. віддав перевагу проекту Тегерану, чим викликав різке невдоволення Дохи. Зрештою енергетичне протистояння позначилося на позиціях провідних регіональних гравців у ході громадянської війни. У підсумку, Іран залишився союзником Дамаска, а Катар почав фінансувати антиурядові опозиційні сили.

Учасники конфлікту, а передовсім Росія, намагаються взяти під свій контроль сирійські нафтовидобувні комплекси у північно-східній частині країни. До того ж, після загострення російсько-турецьких відносин і відтермінування реалізації проекту "Турецький потік" на невизначений час, Москва фактично втратила перспективи включення Сирії у свій проект газотранспортного коридору, що мав пройти територією Туреччини та забезпечити постачання блакитного палива до ЄС. Зокрема, Кремлю вигідна підтримка нестабільності (через сирійський конфлікт) на Близькому Сході для унеможливлення реалізації будь-яких подальших енергетичних проектів із постачання вуглеводнів до ЄС, які можуть скласти додаткову конкуренцію "Газпрому", що й без того втрачає свої монопольні позиції на європейському енергетичному ринку. Стратегічний розрахунок Кремля полягає в тому, що дестабілізація в регіоні призведе до поступового підвищення цін на нафту. А щоб конфлікт тривав якомога довше, Росії необхідно постійно підтримувати постачання зброї у кризовий регіон.

Якщо говорити про інформаційний аспект цього конфлікту - російські іншомовні ЗМІ, на кшталт каналу "Russia Today", перманентно акцентують увагу на негативному висвітленні дій опозиції. Участь у конфлікті є насправді тактичним ходом В. Путіна в його геополітичному протистоянні із Заходом, оскільки одним із завдань Кремля є створення телекартинки, яка, хоча й віртуально, однак зображала б Росію глобальною державою та військовою силою. При цьому в Росії розуміють, що збереження Сирії в кордонах до початку громадянської війни в березні 2011 р. вже неможливо. Кремль має стратегію підтримки та подальшого збереження утворення з умовною назвою Алавістан - нинішньої території, підконтрольної режиму Б. Асада. Отже, чи не головною метою багатопланової стратегії В. Путіна в Сирії є поразка обох антиурядових сил сирійської опозиції − "Національної коаліції сирійських революційних і опозиційних сил", "Вільної сирійської армії" й ІДІЛ, зберігши при цьому режим Б. Асада, як єдиний легітимний і такий, що влаштовує Кремль. У цілому інтервенція Росії на Близький Схід змусить країни Перської затоки збільшити підтримку антиурядових сунітських повстанських угруповань у Сирії, що загрожує подальшому розгортанню регіонального конфлікту з ризиком переходу до глобальної війни.

Політичні експерти різних країн єдині в тому, що сирійський гамбіт був потрібен Росії як мінімум із трьох причин: по-перше, РФ хоче змусити Захід прийняти кремлівські правила гри; по-друге, В. Путін намагається підтримати свій високий рейтинг серед росіян; по-третє, такі дії є спробою вирватися з дипломатичної ізоляції, у яку потрапила Москва після розпалювання збройного протистояння на сході України. Справді, РФ розраховує передовсім на те, що Захід пом'якшить риторику в українському питанні та поступово скасує санкції у відповідь за допомогу в боротьбі з ІДІЛ.

Відносно вдала інформаційна геополітика (гібридна війна) РФ у Європі, у тому числі щодо зняття санкцій, дає їй змогу домогтися помітних успіхів. Так, після кривавих подій у Парижі 13 листопада 2015 р. французький лідер Ф. Олланд заявив про можливість відновлення широкої співпраці з Росією у питанні боротьби з ІДІЛ і присвятив цій проблемі свій офіційний візит до Москви. Французький істеблішмент тоді почав говорити про створення широкої антитерористичної коаліції за участю країн ЄС, США та Росії. Таке зближення в подальшому не виключатиме можливості пом'якшення чи й повного заняття економічних санкцій із РФ, хоча останнім часом офіційний Париж змінив риторику щодо Росії.

Водночас РФ, мріє заучитися підтримкою нових союзників на Близькому Сході, прагне використати сирійський козир як важіль тиску на Захід, адже США намагаються також розширити геополітичний плацдарм у зоні особливих інтересів Москви. Крім того, це дає змогу Кремлю відволікати російських громадян від внутрішніх проблем, різкого економічного падіння.

Не менш важливим стратегічним завданням у сирійському конфлікті для Москви є спроба повернутися до числа світових лідерів, здатних впливати на геополітичні процеси, продемонструвати свою участь в оптимізації сучасної системи міжнародної безпеки.

Чимало експертів зазначають, що, розпочавши військову операцію в Сирії, Росія повернула собі статус держави з глобальними інтересами. Це свідчить про те, що завданням останньої є входження до коаліції провідних держав світу, які відповідають за долю світового порядку. Прикладом, або ж ідеалом такої участі особисто для В. Путіна є так звана нова Ялта як механізм участі в новому переділі світу (точніше сфер впливу) між провідними геополітичними гравцями − США, ЄС і Китаєм.

Звісно, у проекті "нової" біполярності таким державам, як Сирія та Україна, Кремль відводить третьорядну роль об'єктів/статистів нового світового порядку. Однак створення широкої антитерористичної коаліції за участю Росії, про яку В. Путін говорив з високої трибуни ООН минулого року, не відбулося. Варто згадати, що у Вашингтона є своя коаліція, яку він навряд чи буде переформатовувати найближчим часом. До цієї коаліції, ядро якої становлять найближчі по НАТО партнери США, Росію якщо й готові прийняти, то лише на правах молодшого партнера. Також імовірність США приєднатися до антиіділівського альянсу Росія - Іран - Ірак - Сирія, на думку більшості експертів, дорівнює нулю. До цього ж варто додати, що Саудівська Аравія як вірний союзник США на Близькому Сході створила свою коаліцію, що головним чином націлена на стримування партнера Росії - Ірану. Водночас, незважаючи на те що позиції Москви і Вашингтона розходяться відносно політичного майбутнього режиму Б. Асада, військова присутність у Сирії необхідна РФ як засіб тиску на США з метою рівноправної участі в боротьбі з ісламсько-терористичною ІДІЛ [6].

Отже, у результаті майже п'ятирічного протистояння, Сирія практично припинала своє існування як політична організація суспільства чи суверенна держава, оскільки її територія перебуває під контролем низки політичних сил і терористичних угруповань різного штибу. Нині ця країна повторює долю Іраку, який після тривалого протистояння політичних і релігійних угруповань de facto зник із політичної мапи світу. Як зазначалося, для РФ, окрім відволікання від конфлікту на сході України, однією з основних цілей у Сирії є збереження свого останнього геополітичного форпосту на Близькому Сході через підтримку режиму Б. Асада.

Зміна геополітичної ситуації на Близькосхідному регіоні відбулася після інциденту зі збиттям російського бомбардувальника Су-24 25 листопада 2015 р., який порушив повітряний простір Туреччини. Як відомо, остання є членом НАТО і цей випадок став першим із часів корейської війни, коли повітряні сили Альянсу збили радянський/російський літак. РФ назвала цей інцидент не інакше як "ударом у спину", звинувативши турецьку сторону в підтримці ІДІЛ. У відповідь Анкара скликала екстрене засідання НАТО, висловивши готовність захищати свою територіальну цілісність. На думку експертів, протистояння Росії з Туреччиною навряд чи переросте у відкриту війну як мінімум з двох причин: по-перше, РФ економічно не в змозі брати участь у ще одному збройному конфлікті; по-друге, військові ресурси є недостатніми для вступу у відкрите збройне протистояння з таким серйозним геополітичним суперником, як Туреччина. Про це свідчать хоча б низькі кількісні та якісні характеристики ВМФ РФ, що не дають змоги повноцінно забезпечити переміщення значної кількості російських збройних сил, техніки та обладнання до Близькосхідного регіону.

Згаданий інцидент вилився в торгово-економічне протистояння двох держав, що призвело до повного бойкоту та блокування турецьких товарів на російському кордоні. Варто зауважити, що пролонгація такої ситуації невигідна передусім Москві, адже істеблішменту Росії доведеться на відносно тривалий час забути про реалізацію своєї стратегії диверсифікації постачання енергоресурсів до ЄС. Ідеться про реалізацію енергетичного проекту "Турецький потік", будівництво якого через нерентабельність зупинилося ще до погіршення відносин між Анкарою та Москвою.

Експерти вважають, що російсько-турецькі протиріччя стали початком поступового витіснення Росії з Чорноморського басейну, у результаті чого РФ може втратити статус регіональної держави та поступитися своїм місцем Туреччині.

У свою чергу, Анкара може відіграти важливу роль у деокупації українського Криму. Про це свідчать висловлювання турецьких високопосадовців під час зустрічей з українськими колегами в Анкарі. Так, Туреччина запевнила нашу країну у своїй підтримці суверенітету, незалежності та територіальної цілісності Української держави. Водночас Анкара висловила занепокоєність ситуацією з правами кримських татар - тюркської народності, кількасоттисячна діаспора якої проживає саме в Туреччині. Анкару надто непокоїть військова поведінка Росії в Сирії, спрямована здебільшого на підтримку режиму Б. Асада. Зокрема, від авіаударів РФ по місцях концентрації опозиційних сил постраждала й туркменська (туркоманська) етнічна меншина (вихідці з Туреччини, які компактно проживають на території Сирії), яка негативно налаштована проти режиму Б. Асада. Турецька влада вважає туркменів своїми співвітчизниками, яких потрібно захищати. Астана заявила, що в подальшому буде жорстко реагувати на подібні дії Росії щодо туркменської меншини. Натомість Росія після згаданого інциденту з літаком звинуватила Туреччину у продажі нафти ІДІЛ, продемонструвавши бездоказову базу - фотознімки колони якихось бензовозів, що нібито прямують до районів Сирії, контрольованих цією терористичною організацією. Однак уже наступного дня з'ясувалося, що автомобілі належать іракським курдам. Таким чином, РФ намагається вести гібридну війну вже проти Туреччини, хоча поки що безуспішно.

Таким чином, можна стверджувати, що В. Путін кинув подвійний виклик США - на євразійському просторі та Близькому Сході. Утім, як вважають деякі експерти, участь Росії в сирійському конфлікті навряд чи принесе їй значні геополітичні дивіденди, а сама кампанія ризикує перетворитися на затяжну та виснажливу. Не виключено, що РФ у такий спосіб намагатиметься розділити зі США відповідальність за світовий порядок, довести свої наддержавні претензії шляхом проектування впливу в різних регіонах. Обмеженість ресурсів не дає змоги Кремлю забезпечувати геополітичні інтереси відповідно до відомої американської формули "Win-win", що передбачає синхронну участь у кількох регіональних конфліктах. Нарощування військової присутності РФ у Сирії слугувало подальшому загостренню військово-політичної ситуації та наростанню протистояння, унаслідок чого збільшилася кількість біженців до країн ЄС, що стало новим викликом для європейської безпеки. Росія намагається встановити спільний дипломатичний діалог із Саудівською Аравією, на фоні військової кампанії в Ємені, аби знайти ключ до розв'язання сирійського питання. Паралельно В. Путін подає сигнал Саудівській Аравії, Туреччині та Катару відносно того, що військові кроки, спрямовані на зміну сирійського режиму, будуть безперспективними. Загалом, активізація втручання Росії в сирійський конфлікт згідно з експертними оцінками лише ускладнює його врегулювання. Кремль подібними діями намагається схилити Б. Обаму до визнання рівноправності участі Росії у врегулюванні сирійського конфлікту. У такій ситуації РФ б могла висунути свої умови, зокрема вести політичні торги щодо подальшого перебування Б. Асада при владі як посткризового лідера Сирії [7]. Існує думка, у разі, якщо Росії вдасться закріпитися в регіоні та підтримати диктаторський режим, Москва й Тегеран можуть створити своєрідний російсько-іранський протекторат на контрольованій Асадом частині Сирії.

Отже, із загостренням геополітичного протистояння в Євразійському регіоні та на Близькому Сході РФ намагається діяти у стилі часів "холодної війни", щоб підкреслити свою світову значимість і міжнародну вагу як глобального гравця. Розширенням військової присутності в Сирії РФ демонструє, що не тільки не перебуває в ізоляції, а й має вплив на систему регіональної та глобальної безпеки. Також подібними діями Москва намагається стратегічно відволікати світову увагу від своєї участі в конфлікті на південному сході України та анексії Криму.

РФ веде в Сирії подвійну гру - завдаючи авіаудари як по опозиційних силах, що борються з режимом Б. Асада, так і по місцях скупчення сил ІДІЛ. Така дуалістична геополітика спрямована, з одного боку, на підтримку режиму Б. Асада, якого Москва вважає єдиним легітимним представником Сирії; з іншого боку, ударами по ІДІЛ демонструє підтримку антитерористичній коаліції західних країн у боротьбі з міжнародним тероризмом. Ще однією підставою для участі Росії в сирійському конфлікті є низькі світові ціни на нафту. Тому російська присутність на Близькому Сході та його керована дестабілізація може виступати в якості тиску на нафтові монархії, зокрема, Саудівську Аравію. Відтак РФ намагається створити бодай ілюзію того, що сферою її інтересів є не лише євразійський простір, а й будь-яка інша частина світу.

Список використаних джерел:

1.Вашингтон пригрозил увеличить поддержку сирийской оппозиции, если Башар Асад не пойдет на сотрудничество [Електронний ресурс]. - Режим доступу: tass.ru/mezhdunarodnaya-panorama/568399

2.Для чого Путіну Сирія? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: vgolos.com.ua/articles/dlya_chogo_putinu_syriya_192159.html

3.Solomon J. Russia, Iran seen coordination on defense of Assad Regime in Syria [Electronic source] / J. Solomon, S. Danger // The Wall Street journal. 2015. - 21th September. - Access mode: www.wsj.com/articles/russia-iran-seen-coordinating-on-defense-of-assad-regime-in-syria-1442856556

4. Густерин П.В. Сирия без Асада - Сирия без суверенитета / П.В. Густерин [Електронний реурс]. - Режим доступу: http://arabinform.com/publ/sirija_bez_asada_sirija_bez_suvereniteta/113-1-0-1117

5.Adamsky D. Putin's Damascus Steal. How Russia Got Ahead in the Middle East [Electronic source] / D. Adamsky // Foreign Affairs. - 2015. - 15th September. - Access mode: https://www.foreignaffairs.com/articles/syria/2015-09-16/putins-damascus-steal?cid=nlc-twofa-

6.Adamsky D. Putin's Syria Strategy. Russian Airstrikes and What Comes Next [Electronic source] / D. Adamsky // Foreign Affairs. - 2015. - 1th October. - Access mode: https://www.foreignaffairs.com/articles/syria/2015-10-01/putins-syria-strategy

7.Gordon D. Headstrong. Putin's Involvement in Syria-And How Obama Can Leverage It [Electronic source] / D. Gordon // Foreign Affairs. - 2015. - 30th September. - Access mode: https://www.foreignaffairs.com/articles/syria/2015-09-30/headstrong?cid=nlc-twofa-20151001&sp_mid=49684032&sp_rid=b2xlZ3ZhQHVrci5uZXQS1

АНОТАЦІЯ

У статті розкрито проблематику участі Російської Федерації в сирійському конфлікті. Визначено причини та цілі її військової присутності в Сирії, що полягають у створенні геополітичного плацдарму та військової бази на Близькому Сході шляхом збереження сирійського режиму Б. Асада. Доведено, що розширення геополітичного впливу РФ на Близькому Сході має на меті в основному забезпечення Кремлем контролю над нафтогазовим ринком і постачанням енергоресурсів до ЄС.

Ключові слова: Близький Схід, сирійський конфлікт, Росія, збройне протистояння, інтереси великих держав, геополітика, боротьба з ІДІЛ.

АННОТАЦИЯ

В статье раскрыта проблематика участия Российской Федерации в сирийском конфликте. Определяются причины и цели ее военного присутствия в Сирии, заключающиеся в создании геополитического плацдарма и военной базы на Ближнем Востоке путем сохранения сирийского режима Б. Асада. Доказано, что расширение геополитического влияния РФ на Ближнем Востоке в основном состоит в обеспечении Кремлем контроля нефтегазового рынка и поставок энергоресурсов в ЕС.

Ключевые слова: Ближний Восток, сирийский конфликт, Россия, вооруженное противостояние, интересы великих держав, геополитика, борьба с ИГИЛ.

<object classid="clsid:38481807-CA0E-42D2-BF39-B33AF135CC4D" id="ieooui"></object>