Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Міжнародні організації

ЩОРІЧНИК «ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА УКРАЇНИ – 2013»
Інформація "ЗС"
12.10.2014, 20:58

Важливим науковим доробком у сфері міжнародних відносин стало чергове видання щорічника "Зовнішня політика України - 2013: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети" (україномовне видання, творчий колектив, за ред. д.політ.н. проф. Перепелиці Г.М.), 2014. - 352 с.

Інститут зовнішньої політики Дипломатичної академії України при МЗС України представляє на розсуд читачів чергове восьме видання щорічника "Зовнішня політика України: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети". Він призначений для широкого кола читачів - представників вітчизняного дипломатичного корпусу, посольств України за кордоном та іноземних представництв в Україні, міжнародних організацій та аналітичних центрів, а також тих, хто цікавиться перспективами розвитку зовнішньої політики України.

Мета щорічника - дати комплексний аналіз зовнішньої політики України, ключових тенденцій, властивих їй упродовж останнього часу, та викласти прогнозні сценарії їх розвитку, окреслити пріоритетні напрями реалізації зовнішньополітичного курсу країни. Прогностична цінність такого видання, насамперед, полягає в тому, що на підставі комплексної оцінки вчорашнього дня автори надають можливість читачеві зазирнути в майбутнє, побачити наслідки ухвалених зовнішньополітичних рішень, передбачити майбутні виклики і запропонувати упереджувальні заходи.

За своїм змістом щорічник "Зовнішня політика України - 2013: стратегічні оцінки, прогнози та пріоритети" цілком віддзеркалює основні напрями зовнішньої політики нашої країни. У першому розділі проаналізовано внутрішній і міжнародний контексти зовнішньої політики України, висвітлено роль і місце нашої держави в сучасному міжнародному середовищі, зокрема міжнародній економічній співпраці, а також тенденції її зовнішньої політики у 2013 році. У другому розділі досліджено безпековий вимір зовнішньої політики України, окреслено глобальні та регіональні загрози, актуальні для національної та міжнародної безпеки. Особливу увагу приділено оцінкам діалогу Україна - НАТО, участі нашої країни в міжнародних безпекових організаціях, головуванню в ОБСЄ та ролі в міжнародних режимах контролю над озброєнням. Третій розділ присвячено стратегічним напрямам реалізації зовнішньої політики України. Зокрема, розглянуто питання європейської інтеграції нашої країни, конфронтаційний стан відносин із Росією, рівень двостороннього партнерства України та Польщі. У заключному четвертому розділі подано інформацію та системний аналіз двосторонніх відносин України з іншими державами. Ідеться, зокрема, про європейські країни, США, країни Центральної та Латинської Америки, Азії та Африки, Азійсько-Тихоокеанського регіону.

Крім того, у додатку до щорічника вміщено перелік міжнародних багатосторонніх і двосторонніх документів, підписаних Україною впродовж 2013 року.

Проведений авторським колективом експертів-міжнародників аналіз зовнішньої політики України дає підстави для таких висновків.

Для зовнішньої політики України 2013 рік був надзвичайно суперечливим, що зумовлено драматичними подіями, пов'язаними із відтермінуванням підписання Угоди про асоціацію з ЄС 21 листопада 2013 р. і наступним підписанням та синхронною ратифікацією цього документа парламентами України та Європейського Союзу. Такий поворот був спричинений бажанням екс-президента В. Януковича зберегти встановлений ним авторитарно-клептократичний режим, його нехтуванням інтересами, потребами та перспективами суспільно-політичного й економічного розвитку держави. У 2013 р. верхівка владної президентської вертикалі з вузьким неформальним колом осіб зберігали монополію на формування зовнішньої політики України.

Як результат, зовнішній політиці України в поєднанні з політикою внутрішньою протягом 2013 р. був притаманний надзвичайно суперечливий і непослідовний характер. Політична криза в Україні, початок якої безпосередньо пов'язаний із розвитком відносин з Євросоюзом, продемонструвала нездатність ЄС діяти на випередження, а також невміння оперативно продукувати злагоджену позицію з тих питань, які безпосередньо торкалися інтересів та безпеки Євросоюзу, зокрема в рамках Спільної політики безпеки та оборони ЄС. А сама Україна певною мірою виступила своєрідним джерелом небезпеки, поява якого була спровокована неефективною безпековою політикою ЄС і відсутністю реальних механізмів протидії сучасним викликам та загрозам, що набуло драматичного загострення на тлі посилення впливу Російської Федерації на європейські безпекові процеси загалом і внутрішньоукраїнські процеси зокрема.

Відносини України та Сполучених Штатів перебували у стані стагнації в усіх сферах. Така ситуація пов'язана насамперед із питаннями вибіркового правосуддя та відхиленням від демократичних стандартів. Україна у своїй зовнішньополітичній діяльності зійшла переважно до рівня відносин між ЄС і Росією, деактивувавши, по суті, решту зовнішньополітичних векторів, у тому числі й американський. Відносини з країнами Центральної та Латинської Америки, Азії та Африки у 2013 р. також можна охарактеризувати як поодинокі та спорадичні. У кращому разі вони базувалися на окремих домовленостях, і то здебільшого відбувалися між комерційними підприємствами. Протягом останніх двох-трьох років спостерігається значний спад співпраці з цими регіонами на всіх рівнях і в усіх форматах.

2013 р. став кульмінаційним моментом міжцивілізаційного протистояння між Заходом і Росією за остаточне закріплення сфер впливу в Європі. Посилення розбіжностей між США та Європою, відсутність консенсусу всередині ЄС та стратегії його відносин із Росією, фінансово-економічна криза в Європі, зміна пріоритетів зовнішньої політики США та послаблення американського впливу на світові процеси − усе це значно послабило позиції Заходу у відносинах із РФ. Такі тенденції сприяли тому, що Росії вдалося значною мірою знівелювати дисбаланс у силі та розгорнути новий геополітичний наступ на Європу з метою остаточного закріплення за собою тієї частини простору Східної Європи, яка не охоплена членством у ЄС і НАТО. Центральне положення в цьому просторі займає Україна. Це означає, що, перебуваючи у становищі "буферної зони", затиснута між Сходом і Заходом, Україна зіткнулася з реальною загрозою втратити свій державний суверенітет і територіальну цілісність. Отже, 2013 р. став кульмінаційною стадією цієї боротьби між Заходом і Росією за Східну Європу.

Від битви за Україну залежатиме результат цієї боротьби, оскільки її приєднання до європейського чи російського геополітичного простору визначатиме подальше розширення сфери геополітичного домінування чи то на Захід, чи то на Схід. Приєднавши Україну, Росія може із цієї стратегічної позиції розширювати свій подальший геополітичний поступ на Центральну Європу та нав'язувати свою нормативну силу Західній Європі. Вирішальною подією цієї геополітичної битви у 2013 р. став Вільнюський саміт "Східного партнерства" 29 листопада 2013 p., на якому В. Путін завдав нищівної поразки Європейському Союзу. Проте наслідки цієї геополітичної перемоги над Заходом виявилися не надто втішними для Росії, оскільки цей стратегічний плацдарм під назвою "Україна" виявився не таким стабільним і надійним, як передбачав Президент РФ.

Український внутрішньополітичний ґрунт, який так інтенсивно "угноювала" Росія своєю інформаційною, культурною, релігійною, політичною та економічною експансією, усе ж виявився не цілком придатним для побудови на ньому російського цивілізаційного та геостратегічного плацдарму. Для В. Путіна, який пожинав лаври переможця Вільнюського саміту й мав Україну майже в Митному союзі, цю жадану перемогу раптом звів нанівець український Євромайдан.

Відчуття втраченої перемоги над Україною та поява Євромайдану, який продемонстрував народження української нації, унеможливили реалізацію інтеграційного сценарію приєднання нашої країни до РФ через Митний союз, що й стало одним із чинників, який спонукав В. Путіна до запровадження дезінтеграційного сценарію повалення українського державного суверенітету й територіальної цілісності шляхом розв'язання воєнної агресії. Тож побудова Росією "русского мира" як цивілізаційного проекту перейшла у стадію підготовки та реалізації широкомасштабної воєнної окупації України.

Таким чином, щорічник являє собою своєрідний довідник визначальних зовнішньополітичних подій і представляє комплексний аналіз ключових аспектів зовнішньої політики країни. Він поєднує в собі науково-аналітичну частину, спрямовану на проблемно-діалогічне вивчення матеріалів, що суттєво покладається на самостійну пізнавально-пошукову діяльність читачів, та інформативні матеріали.