Історичне минуле

Щоденник члена української дипломатичної місії до США Ілька Борщака
Олександр Кучерук
16.12.2017, 13:06

Щоденник члена української дипломатичної місії до США Ілька Борщака за 1919 - 1920 рр як джерело до історії дипломатії доби Української революції 1917 - 1921 років

Частина ІІІ

27/VІІІ 1919

Вістки про здобуття Київа

5/ІХ 1919

Тишкевич почав свою кар'єру в Парижі тим, що офиціяльно через Гаваса заявив про угоду України (Петлюри) з поляками і румунами. Румунії він залишає подібно загладі Бессарабію, а про Польщу щось плутує. Що це значит? Чи дісно відтинення Галичини? А Шелухин, що він робить в Парижі? Кость Левицький дуже схвильований і довго говорив мені сьогодні про "зраду".

Найчорносотінниша фр[анцузька] часопись "La Libre Parole" на чолі якої стояв колись Дрюмон, теоретик антисемітизму, пише від 26/VІІІ під пером якогось віконта dе Guichen`а. "Мій видатний друг граф Мих[ихайло] Тишкевич дав інтерв'ю де з всім авторитетом, який надає йому його ім'я (граф !) і важне соціальне становище (я думаю, десятки тисяч десятин...) вважає, що тільки // інтимний союз Польщі и України може забезпечити абсолютну безпечність першої" (не сомніваюсь) и ... "стосунки з Україною для Польщи питання життя чи смерти". Ну а Україна! І це Укр[аїнська] Нар[одна] Респуб[ліка] представились в Парижі. О ma tâte ! ... (кілька слів не прочитано) ...

Київ відібрали Денікинци у галичан; чутки, що це навмисно. У Кранца розлючені проти галичан. Сумно і гидко сидіти тут і не знати, що робиться. Одна втіха - книги.

10/ІХ 1919. Видень. Hotel "[Kaiserin] Elisabet"

В "Crois", органи французьких попів є інтерв'ю з Тишкевичем. Ось деякі уривки "не можна сказати, що наші селяни ненавидять поляків, але правда почувають себе иньшої раси". "У фраку и навіть деякі партії робили гру Німеччини" (це натяк на Гізо. Ну і подякують же його радикали !). Найбільш цікаво, що прохає надсилати на Україну... французьких попів.

В "Temрs" від 8/ІХ є декларація Олекс[андра] Шульгина. "Єдиний спосіб упорядкувати Східну Європу це везти реальну боротьбу з больш[евиками], підтримуючи національні держави, які утворилися навколо Сов[етської] Росії. Треба, щоби Франція і Антанта визнали Україну".//

"Matin" від 6/ ІХ друкує официозну передову про Петлюру і Денікіна "побіда українців біля Київа, як вона дійсно мала місце - зобов'язана Денікінові". Далі Matin радить Антанті помирити Ден[ікіна] з Петл[юрою] і утворити з України оплот для відбудови єдиної Росії, а політику самостійності "stérile et funeste" кинути. Merci. Під такою статтею міг би підписатися і бл[аженої] пам[яті] граф Берхейм (1841 - 1910) - німецький державний і громадсько-політичний діяч, дипломат, в кінці ХІХ ст. коротко працював у посольстві Німеччини в Санк-Петербурзі, дотримувався виразно проросійських поглядів. Його син, Й. Берхем (1881 - 1961), у 1918 р. працював помічником посла Німеччини в Києві).

ХХХ

29/Х 1919. Бухарест "Grand hotel"

Сьогодні зранку приїхав в Бухарест, де перший раз. Типовий Кишинев, брудний з порохом, поїхав в город на трамваї і зранку бачу земляка. Він також пізнав - та воно не важно було, бо ми говорили з Т[атяною] М[ихайівною]по українськи. Якийсь тип з гетрами "а украинци, как же, всех знаю в Каменци. Все истари мои друзья". Потім дізнався, що це якись був денікінський, шпик під іменем Тульчинський. Принаймі в легальному паспорті. З великим трудом улаштувався в готелі і поїхав до Мацієвича ((1873 - 1942) - державний і громадський діяч, учений-аграрник, належав до УРДП. Член Української Центральної Ради. В 1918 р. входив до складу української делегації на мирних переговорах з РСФРР. У 1919 р. - міністр міжнародних справ УНР, в 1919 - 1923 рр. - голова дипломатичної місії УНР в Румунії. З 1923 р. - на еміграції в Чехословаччині).Вони живуть в доброму цілому домі, бо тут в склад // місіі. Мацієвич прийняв мене досить сухо: у нього вже був Єреміїв. Прямо комедія - в Римі вважали, що я "інтригую" проти Антоновича, а тут, що я його захісник. Справи, каже Мацієвич, чудові. Ну як же, казав же мені Антонович, що ніколи не бачив більшого оптиміста ніж Мацієвича. Прийшов при мені якийсь німець до Мацієвича і він мені каже "Скажіть йому, що я не говорю по німецьки", Тоді німець переходить на фр[анцузьку] мову. Роздратований М[ацієвич] звертається до мене "та що я повинен розмовляти на чужих мовах"...

... Ох хуторяне. А це ж місцевий стовп с[оціал]-ф[едералістів] (УПСФ) - ліберально-демократична партія, утворена влітку 1917 р. з частини членів Української демократично-радикальної партії та Товариства українських поступовців. Первісно стояла на засадах автономії України в складі Російської федерації. Голова партії - С. Єфремов. С.І. Борщак помиляється, бо Петлюра не належав до УПСФ), найпоганішої укр[аїнської] партії і Петлюри. Секретарем у Мац[ієвича] Терпен, брат Наташи. Тут недавно проїхав Голіцинский.

4/ХІ 1919.Хотин - стародавня українська земля,

а нині румунсько-укр[аїнська] границя - Жванець.

Ми виїхали з Черновиць. Зранку жидівською балагулою (назва кінного візка і, відповідно, візника), як в старі часи. Єреміїв, Марголін виїхали раніше на авто. Їхати холодно і незручно. Якось не віриться, що ось тиждень передній був в wagon-lit європейського експресса. Балагула побачивши "своїх" починають плакатися над їх горькою долею "під циганами". "Гірше ніж під царем" (виїхали з Хотина), "а що коли прийде до нас оця Україна?" - питає. Години в 4 - на півтемно, вже прибули в Хотин. Грязь і слякоть. Їдемо по брудному містечкові до жандармерії, бо тут вже Азія і поліцай панує над всім. Жандармерія, вона ж і митниця міститься в паршивій хибарі на горі. Тащим туди речи з Тат[яною] Мих[айівною]. Я по мимо волі вертаю на Дністро, де видно Жванця - Україна. Ясно бачить українського вартового.

Врешті входимо в хибарку. Урядовець є румун в високій кучмі, звичайно, на жадній мові окрім румунської не розмовляє. Розмовляю з ним на волапюці (Тут суміш мов. Волапюк - штучна мова, створена 1879 р. німцем Й. Шлеєром) з латинських, французьких і російських слів. Тут перше мій дипломат[ичний] пас не робит жадного вражіння, хоча, здається, в Бухаресті дістав всі перепустки. 2) Тат[яна] Мих[айівна] нервнечиє, я успокоюю ії собі, а урядовець дивиться підозріло. Розкриваю свої папки - і переглядаю письмово. Особливу увагу звертають, звичайно, на папери, а їх у мене, як завжди, багато (листи сховав). Урядовець кличе якогось пана, перекладника. Він бере паспорт кидає пильним оком і каже, нічого небезпечного не має. Нарешті перекладчик ніби про себе, каже "Думаете, легко мне, под этими иродами, черт бы их побрал. И когда это все кончится". Роблю вид, що не чув. Нарешті ми вильні. Знов тащимо вниз валізи і доходимо до Дністра - місце переправи. Тут зустрічаємо Марголіна, Єреміїва, яких вважали вже давно на тому березі. Вони мали "accident" з автомобілем. Тут же і Лебеф, старий знайомий по подорожі з Бухаресту в Чернівці. З другого берегу ще якийсь човен. Ми садимось в човен і поволі пливемо.

На середині Дністра наш візник каже "Україна". Човен, що йшов з другого берегу порівнявся з нами - в ньому якісь військові в нашій новій уніформі. На раз чую німецьку мову. "Herr Quartiermeister". Дивлюсь, Лебеф розмовляє по-німецькому з військовими в човні (потім довідався, що це був наш генерал Курманович (1876 - 1945) - військовий і громадський діяч, генерал-чотар УГА, командир групи "Жовква", згодом групи "Південь" і І корпусу УГА. У 1919 р. - державний секретар військових справ ЗУНР, генерал-квартирмейстер штабу Головного Отамана Армії УНР. Далі - на еміграції в Австрії, Німеччині, активний діяч громадського життя. Після Другої світової війни арештований в Австрії радянською контррозвідкою і помер в ув'язненні) з Галиц[ької] Армії (регулярна армія ЗУНР, створена у листопаді 1918 р., з листопада 1919 - Українська Галицька Армія, після січня 1919 р. діяла в складі Дієвої Армії УНР, далі в складі Збройних сил Півдня Росії (листопад 1919 - січень 1920), в складі регулярних частин Робітничо-Селянської Червоної Армії як Червона Українська Галицька Армія (ЧУГА) (січень - квітень 1920), припинила існування у травні 1920 р.) Французький офіцер на Дністрі перекинувся по-німецьки з укр[аїнським] генералом ! ... Мабуть, ніколи в житті не забуду цю переправу - була лунна ніч і так яскраво світилася вода, по якій ми плили поволі. Навколо надзвичайно тихо і я думав скільки ці води бачили на своєму житті, скільки тут пролилось козацької крови. Походи 17 віку, Хотин, Камянець, все це пробігало в думках.

Але ось Жванци (Ідеться про м. Жванець). Комендант вже наш на горі: знов тащимо речі. Але на цей раз вони здаються такими лехкими. Навколо укр[аїнська] мова. Входимо. Комендант галицький старшина, дисциплінований, дивиться на нас і чемно вказує, де можна переночувати. Але живемо в часи "політики" і старшина не може утриматись, проводжає мене і тихо питає "ну як справи за кордоном". І в очах його читаю сум і надію. Що йому скажу? "Добре йде справа". Обличчя його засяяло... Бідні... чи ніякі такі бідні герої й щасливі... Виходимо, але ще нічого, є ще наша митниця. Урядовець, який не мав в загалі багато праці, задоволений, що може проявити активність - шукає. У мене немає нічого, але у Т[етяни] М[ихайівни] знаходить пару нових черевик і тут же кладе мито - на стамиські гроши незначна сума. Врешті ночуємо в якись жидівській хибарі; подають сало, білий хліб, чай. Господиня, стара жидівка [з] сумними очима як завжди. Починаю з нею обережно розмову. В часи революций найкращий барометр це обивателі, але наша революція навчила людей бути стриманими "Щось каже всі були тут і більшовики і українці" і все. Питаю про Проскуров і тут вся стриманість упала "Ой, пане - все це по-українськи - що там було! Який погром! Бога нема на ціх людях, а слава Богу прийшли галичане і завели порядок. Галичане в Жванцях в великій повазі.

7/ХІ 1919. 18/ХІ 1919 Видень

Бачив "Temps" від 4 с[ього] м[ісяця] де Шарл Риве (французький журналіст, 1917 р. працював в Росії як представник газети "Temps", згодом певний час перебував при Збройних силах півдня Росії. Вважався фахівцем з "російського" питання), "фаховець" в російських питаннях освітлює "Українську справу" в дусі Валуєвського "не було, не має і не буде", а між тім Риве єсть "поважним" журналістом. Що ж тоді мають писати "не поважні" ?

19/ХІ 1919 Видень

В часописах є вістки про авдиенцію Андрія Левицького у Пилсудського - орієнтація на Польщу йде повним ходом. Треба прийняти, що ця зрада соборности не є особістою справою лише Петлюри, а підержана формально чи фактично, а особливо психольогично майже всей еміграцією тут в Відні. Всі лають галичан, а де хто (не хочу навіть виписати імена) прямо каже "так і потрібно їм, нехай поляки їх проучат". Декаденс моральний повний; а добре - питав я цього політика - чи Ви певні, що поляки змогли б відбудувати Україну.

- Змогут з допомогою Антанти.

- А чому Ви думаєте, що Антанта стоїть за це?

- Маю певні відомости...

Передивляючись останні номери "Temps" читаю від 11/ ХІ про Україну: "Український" режим не має політичної догми подібно більшовикам. Він не має ні духу пропаганди, ні системи. Це врешті відродження середньовічної Січи. Як в неї псевдо-Уряд кочує то в Київі, то в Житомирі, то Винниці, Проскурові, Станіславові, Кам'янці. Як в неї цей українізм не прагне жадним чином утворити продуктивний кляс, а тільки depossedes і жити на кошт усіх depossedes. Вони скінчить як Запорізька Січ коли її сусіди будуть сильніші. Беручи на увагу що жадна ідея - окрім анархізму - не оживляє стадну масу, яка йде за вождями. Що жадний політичний, релігійний і соціальний фанатизм не існує у них. Вони залишать справу з лехкістю вже відомою в минулому при зустрічі або з більшовиками, або з поляками, як тільки знайдуться жандарми усюди. Завезти порядок це гірка і сугуба правда - цьому свідок вся наша історія. Колись ідея існувала, але жалкі епигони її загубили. А ідея не родиться в оден мент, як Минерва з голови Юпітера. Та який же анархізм досі вважався гордощами нашими, навіть такий розум як старий Антонович ((1834 - 1908) -історик, археолог, етнограф, батько Дмитра Антоновича, тогочасного прем'єр-міністра УНР) сімпатізував ії. Вони називають це словом "індивідуалізм". Ми маємо тільки руйнувати - в сьому всі одностайні, а ось як настає мент будувати, тоді ... як не згадайте вирши Мазепи. "Le Monde Illustré" 1/ХІ друкує інтерв'ю з Тишкевичем про Укр[аїну] з портретами Петлюри і його.

10/ХІІ 1919. Рим.

Бон (1882 - 1941) - католицький священик, дипломат. За походженням фламанець. 1909 р. перейшов на східний обряд і переведений в Українську Греко-Католицьку Церкву. Перебував у монастирях Галичини, польовий духівник Української Галицької Армії. 1919 р. очолив українське посольства у Ватикані. Згодом переїхав до США) має відомости, що Пет[люра] в Варшаві, де підписав декларацію, в якій зрікся з Холмщини, Волині, Галичини в користь Польщі. Як це правда, кар'єру Пет[люри] можно рахувати кінченою. Іронія долі - ті самі галичани, які привели його до влади - ось як дурні нинішні зраджені, дійсно, не політика, а "воровство". В зв'язку з цим набирає значення стаття від 7/ХІІ в "Journal de Geneve" - нашому органі, яку маю перед очима. Стаття має назву "La Tragedie" і дійсно тільки трагедією можна назвати сучасний стан нашої справи. "Ідея сучасного польського уряду це розділ України, при якому вони намітили собі добрий шматок. Він претендує на Галичину і Холмщину, поновлюючи таким чином дискусію, де залишили иї німцям в Бересті-Литовському і ось Петлюра використовуючи дуже зручно (sic!) таку сітуацію і піддержку, яку находить навіть в поль[ській] партії Пилсудського (Польська соціалістична партія, заснована в 1893 р., одним з організаторів і довголітнім керівником був Ю. Пілсудський) - прихильної, як відомо до проекту утворення широкої конфедерації сложеної під егідою Варшави (мої підкресл[еснення]). Досі звичайно прохає польську армію в Галичині включити Кам'янець в район окупації" ...

"Будучина залежить значної міри від поводження Польщі. Бо Петлюра отримав хвилеву підержку ціною сильних концесій, але польські консерватори, які хозя[є]ва положення нині в Варшаві і в Парижі[ській] делегації, воліли б видно зближення з російськими реакціонерами ніж співробітництво з урядом революційного походження, на який Антанта косо дивиться і який не єсть стабільним. Коли б Денікіним приняв би більш помірковану тактику, більш ніж очевидно негайний поворот в польської політиці. Це був би тоді кінець України, яка б мала ще третього ворога, більш[овицький] імперіалізм, більш вкрадливий, але також небезпечний, як перші два.

Російські націоналізм обвинувачує Петлюру і його співчуваючих в зраді. Але обливаючи помоями Україну, ведучи проти иї імпровізованих державних мужів і молодих інституцій гидку і смішну кампанію, приміняючи переслідування і мордування, реакційна партія сама кинула нову республіку в обійми тих що обогатились на кошт б[увшої] Росії така тактика навіть з погляду чисто російського була незручною і сумною, бо угода в початку була абсолютно можлива. Щоби довезти до цієї угоди необхідно було послідувати шляхові Керенського (sic!). Україна зорганізуваласяся б перша. Потім після кризи партикуляризму вона б фатально повернулася б до великої спільної традиції (себто до Росії. І. Б.), якою переповнене життям. Вона була б в відродженому російському світі елементом рівноваги, багацтва і здоров'я. // Для цього було потрібно свій час знайти достаточно еластичну і гибку формулу Угоди. Тоді як сьогодня завдяки помилкам <s>обвинувачів</s> тіх, що її обвинувачують, Україна зробилася відтверто сепаратістичною. Навіть раздавлена, вона не розброється. Щоби не стало народ буде пам'ятати.

Ось три роки як політики і журналісти поважно суперечат про істнування чи неістнування України протягом 3-х років иноди идуть на смерть тисячами. Йдуть в бій без білизни, без чобіт, без амуніції і хліба. Вони знають, що в армії лютує епідемія і що досить впасти хворим або бути раненим, навіть лехко, щоби - при відсутности медикаментів - навіть вмерти. Вони залишають по за собою родини, яким загорожуює найстрашніша мизерія. Вони гамували сопротивлення всем гарним залицянням більшовиків, загорозами білих офіцерів, повторними атаками численніших ворогів і - як добровольці - озброєних Антантою. Їх вождь Петлюра може прокламувати перед свитом свій витчай і віру. Канцелярії нічого не хотят чути. Вони вперто не хочуть признати, що, коли Укр[аїна] в свій час підписала Бр[ест]-Лит[овський] мир, вона після відважно реабілітувала себе спочатку постійним спротивом, який примусів Німеччину утримувати в краю численну окупаційну армію, а потім <s>одна стримивула</s> стримуючи одна могутній наступ більшовиків. І все ж скрізь повторюють, що Укр[аїнська] ідея не істнує, що це тільки звичайне гасло, кинуте бандою розбішаків и що всі ці селяне, жертвуючи собою, тільки послухняні наказові Берліна. Війна, потім мир затвердили богато помилок. Але чи єсть богато подібних цієї?

Оця цікава у всіх відношеннях статях належить Paul // Du Bochet, тому самому, що весною інтерв'ював Грекова (1875 - 1959) - військовий діяч, генерал-хорунжий Армії УНР, військовий міністр (1918 - 1919), Наказний отаман Армії УНР, командувач Українською Галицькою Армією (1919), потім на еміграції у Австрії. В 1948 р. арештований радянськими спецслужбами, репресований, в 1956 р. повернувся до Австрії). Під час війни він хоч швейцарец але франкофіл був при військ[овій] місії на під[івденно]-зах[дногоі] фр[онту] і давний наш приятель. Всі в контакті з нашою місією в Парижі, здається, через Галіпа ((1887 - ?) - державний і політичний діяч, правник, дипломат. У 1918 р. - товариш міністра міжнародних справ Української держави. Член української делегації УНР на Паризькій мирній конференції. На еміграції у Франції, перейшов на радянофільські позиції, у 1920-х рр. був близьким співробітником І. Борщака) і тому там де пише про Польщу важно. Певно, Тишкевич стоїть за цією комбінацією. А що Шелухин! Антонович не хоче нічого казати, а, може, дійсно нічого не знає. У нас так роблять, що оден посол веде одну політику, а другий иньшу и т.д.

В англійськ[ій] консерват[ивній] "The Spectator" від 22/ ХІ є значна стаття про антантську політику в Росії. Журнал притінює політику піддержки Денікіна і Колчака і вважає єдиним доцільним піддержку положення "це абсолютний обов'язок" союзників помогти їм самим полагодити їх власні справи.

13/ХІ. Мабуть на передодні евакуації за підписю Мазепи (1884 - 1952) - державний і громадсько-політичний діяч. Член УСДРП. Міністр внутрішніх справ (1919), керівник уряду УНР періоду Директорії (серпень 1919 - травень 1920 року). З 1923 р. - на еміграції в Чехословаччині, потім в Німеччині) видано прокламацію, яку маю в італискому перекладі.

"В цей рішучий час боротьби проти жорстокого ворога (Деникин) проти ворога нашої свободи, відкрито гидку злочинну зраду. Заговор вождів Гал[ицької] Армії на чолі з ген[ералом] Тарнавським при допомозі старих галицьких реакціонерів москвофилів, під час царату допомагавши графові Бобринському, нищити Галичину. Заговор цей мав метою передати Ден[ікіну] Гал[ицьку] Арм[рмію] зі всіма канонами, зброєю і скарбницею. Галицькі вожді на чом з генер[алом] Танавським передавши в свій час Київ Денікінові, зробили спробу нині предати Гал[ицьку] Армію на користь царської Росії проти укр[аїнського] народу повставшого для визволення батьківщини. Проклямацій кінчиться словами "Геть жах і вотчай, побіда буде за нами, бо ми піддержані всіми (sic!) народами і в всесвітньою демократією" (sic!).

14/ХІІ 1919. Рим.

Вчера палата - перша в Європі признала формулу про визнання нових держав утворившихся на розвалинах Рос[ійської] Імперії. Важний крок. Безсумнівну, богато спричинився цьому Антонович - Шебедів не менш. Цікаві вичути цього в Парижі.

Лотоцький переслав Антоновичеві копію свого протеста з приводу трусу и арешту в помешкані нашої місії. Цікаво що агентура, а це вони нині там хозяєва, зробили трус через те, "що українці мають стосунки з більшовиками". Нова історія! Цікава фразеологія Лотоцького "Україна бачить в більш[овиках] найнебезпечніших ворогів (а Денікін?) і квалі // фікує більшевиків держав[ною] зрадою". З цього виходить для читача, більшовики не є зв'язані з Москвою, як твердить наша офіціальна політика, а наша внутрішня справа. Лотоцький типичний с[оціаліст]-ф[едераліст] і угодовець з Петербурга. Урядовець, мимо волі здається сказав правду.

8/ХІІ 1919 Рим

Перший бюлетень - Савченка з додатком "Лист місцевостів на Україні, де були повстання". Між ними Ставрополь і Туапсе. Це в стилі Сидоренка, дух якого віє над делегацією. Хоч здається рекламами Тишкевича судячи по "Волі" і "Pet[it] Repub[licain]" опереджав Сидоренка: більш утончені і ще більш брехливі.

17/ХІІ 1919. Рим.

По інціативі Антоновича представники алложенів звернулися з листом до парламенту, і де дякують за демарш 13 грудня.

Є чутки, що Петров (1883 - 1948) - військовий і політичний діяч, генерал-хорунжий, військовий міністр у липні - листопаді 1919 р., на час подій - товариш військового міністра. Чутка про смерть В. Петріва не відповідала дійсності) забитий в Каменці. Поляки, видно, зовсім прибрали Кам'янець до своїх рук, проте Онацький задоволений "хоч два повіта, аби не під росіянами".

Парижська делегація, видно, дістала фонди, бо бюлетень загорожує з слідуючого року виходитиме в розширеному розмірі. "Europe Nоuvelle" новий поважний франц[узький] політичний журнал містить 13 грудня статю Fernand Le Borne про Капеллу ...vous n'aurez pas souvent l'occasion de vous offrir un tel régal d'art et surtout de voir // un chef aussi prodigieux que M. Kochitz , c`est un véritable génie".

18/ХІІ 1919. Рим.

"Times" від 13/ХІІ <s>пише</s> містить кореспонденцію з Варшави, яка з огляду на добрі джерела "Times", десь дещо зрозуміють в сучасний нашої сітуації: "Поляки роздивляють старорежимців росіян більш небезпечними ніж більшовиків ... Строго нейтральні до Петлюри, вони з жалем сконстатували зникнення укр[аїнської] армії - тампону між ними і Добров[ольчою] Армією. Навіть досі поляки ставляться дружно до укр[аїнського] уряду і те що залишилося від армії Петлюри, кажуть, що Денікін обіцяв галичанам автономну Галичину з столицею Львовом під рус[кою] протекцією. Ця вістка має лише теоретичне значення, але вона пояснює в очах поляків статут Галичини, принятий конференцією, згідно якому вона має за 25 р[оків] повернутись (sict) до Росії. Всі польські партії настоюють перед урядом не признавати цього статуту. Доходить, що Америка і Франція нічого не мають проти того щоби виддати Галичину під постійну польську протекцію і що лише Великобританія не погоджується на це". В 1769 р. Туреччина в маніфесті писала "всі знають, що Росія осягнула такої надзвичайної могутності через брехню...".

19/ХІІ 1919. Рим.

Антонович каже, що по його інформаціям Петлюра цілком погоджується з політикою Андрія Левицького в Варшаві. Сама Ант[анта] дивиться песимістично на справу. В угоду з поляками не віре. Вчора в Парижі на конференції дефинітивно відмежували Галичину від Буковини, поділивши між Польщею і Румунією. От так за рік Соборність України розвіялась як дим. І все цьому спричинилися самі українці - бо найбільші вороги укр[аїнської] самостійності і соборності України - це самі українці.

Я читаю "Soirées de Saint-Petersbourg" Жозефа де Местра і нахожу // у нього "Si quelque Pougatchef d'université venait à se metlre à la tête d'un parti, si une fois le peuple était ébranlé et commençait une révolution à l'européenne, je n`ai point d'expresion pour vous dire ce qu`on pourrait craindre... Bella, horrida bella et multa nova Spumantem sanguine cerno qui "Pougat[chef] d'université" з'явився і його зовут Николай Ленін.

1920 1 февраля

Вышел первый номер журнала "La Pologne" орган польск[ой] пропаганды. Старі знакомі. Иоахим Бартошевич голосит, что на Сході Європи ніхто крім Польші не здібен к урядуванню і значет... в хрониці "перемови ведуться в Варшаві лише поляками і українцями". Це під рубрикою "Ukrainе" а вже під "Question de Galicie orientale", що відмова союзников від акта 21/ХІІ загальне задоволення і в Польщі. В Варшаві нині и Ніковський і Савинков. Який зв'язок з Петлюрою?

1 марта 1920

Сент Олер призначен в Варшаву, нет призначен в Мадрид.

1920 15/V

Номер Pologne весь присвячений Варшав[ській] угоді (угода між Польщею і Українською Народною Республікою, згідно з якою польський уряд визнав УНР, фіксувалися кордони між Польщею і УНР по лінії колишнього кордону між Росією та Австро-Угорщиною. Польща зобов'язувалася надавати військову і військово-технічну допомогу УНР.) "Avant d'engager leurs opérations les Polonais se sont assuré l`appui des éléments ukrainiens rebelles au bolchevisme et dont le chet est l`ataman Pétlioura. Далее " Lеs armées polonaises à Kiev".

28/V.

Пилсуд[ський] повернув в Варшаву де випрягли коней як тріумфатора. Бачинський, теж вітав як "визволителя України".