Історичне минуле

Щоденник члена української дипломатичної місії до США Ілька Борщака за 1919–1920 рр. як джерело до історії дипломатії доби Української революції 1917-1921 років. Частина І
Олександр Кучерук
03.11.2017, 14:26

Дипломатична діяльність України в ХХ ст. фактично започаткована участю української делегації в Берестейських мирних переговорах та підписанням 9 лютого (н. ст.) 1918 р. Берестейського мирного договору між Українською Народною Республікою та Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною і Болгарією, що, зокрема, передбачав налагодження дипломатичних стосунків між учасниками договору. Поступово Україна розширювала активність на міждержавному рівні, в низці країн запрацювали українські дипломатичні установи, посольства, місії, консульства, агентства тощо. Відповідно у Києві та окремих містах України створювалися та діяли дипломатичні установи інших країн.

Важливе значення в міжнародній політиці УНР надавала стосункам зі Сполученими Штатами Америки. Тому у перших числах січня 1919 р. утворено дипломатичну місію УНР до США, а 2 січня 1919 р. Рада народних міністрів затвердила Євгена Голіцинського головою Надзвичайної дипломатичної місії УНР до США. Формально штат місії утворено з 9 осіб: голова - Євген Голіцинський; три радники - Юліан Бачинський, Максим Гехтер, Ілля Епштейн; секретар - Віктор Козакевич; два аташе - Андрій Кумицький та Євген Слабченко, урядовець - Ілько Борщак (посада другого урядовця залишалася вакантною). В травні 1919 р. Є. Голіцинський був відкликаний з посади голови місії до США та призначений послом УНР в Естонії та Латвії. Посаду голови виконував радник місії Ю. Бачинський, а у серпні 1919 р. на цю посаду призначено Є. Левицького.

В кінці січня 1918 р. місія виїхала з Києва, але обставини змусили надовго затрималася у Відні. Після кількамісячної затримки американські візи отримали лише голова місії та секретар. Решта співробітників, включно з І. Борщаком, не маючи віз, залишалися в Європі, все ще сподіваючись на позитивне вирішення проблеми.

Принагідно коротко пригадаємо біографію І. Борщака та зазначимо, що окремі моменти його біографії до сьогодні не мають остаточної інформаціїта документального підтвердження. Різні джерела (включно з автобіографічними) подають розбіжну інформацію стосовно справжнього прізвища, дати народження, освіти тощо. Навіть у власноручно написаних автобіографіях І. Борщака різного часу знаходимо суттєві відмінності. Народився він у родині єврея-вихреста у 1892 р., далі традиційно вважається, що після закінчення гімназії вчився у кількох університетах (диплом про отримання вищої освіти дослідникам невідомий), в добу Української революції 1917 - 1921 років включений до складу дипломатичної місії до США, але до країни призначення не потрапив і на усе життя залишився у Франції. У 1920-х роках проявив себе як активний радянофіл, видавав газету "Українські вісті", публікувався в радянській пресі та наукових виданнях, підписуючись "науковий співробітник ВУАН". Після Другої світової війни отримав радянське громадянство, але в СРСР не виїхав. Підозрювався у співпраці з радянською розвідкою, довгий час залишаючись агентом впливу.

І. Борщак активно працював у французьких архівах та бібліотеках. Головною темою його досліджень були франко-українські зв'язки в широкому розумінні, головно - доби козаччини. Після Другої світової війни видавав журнал "Україна". Став одним із засновників і викладачем українознавчих дисциплін в Національному інституті східних мов і культур при Паризькому університеті (INALCO). На основі приватної збірки створив "Архів української еміграції", якому намагався надати офіційного статусу. Помер у 1959 р., похований в Парижі.

І. Борщак - автор низки монографій, сотень статей в періодиці французькою, українською та російською мовами. Сучасні дослідники з долею критичності ставляться до окремих публікацій та висновків І. Борщака, не заперечуючи його загального внеску.

Цікавим документом часу та особистості І. Борщака є його щоденник, де нотував події та власні враження. Хронологія записів охоплює період від 23 січня 1919 р. до 28 травня 1920 р.

Довший час документ зберігався в автора, згодом увійшовши до створеного у 1949 р. на його основі зібрання "Архіву української еміграції", що не мав офіційного статусу, залишаючись приватною ініціативою І. Борщака. Більша частина колекції зберігалася в приміщенні паризького Національного інституту східних мов і культур (INALCO). Упорядковуючи архів, він розробив своєрідну структуру і класифікацію, систему опису. Після смерті власника доступ до архіву фактично став безконтрольним, і поступово збірка почала "танути", тож нині окремі частини розпорошеної колекції зберігаються в різних установах України та за кордоном.

Щоденник лишився у тій частині "Архіву української еміграції", що перебувала під контролем голови НТШ в Європі професора А. Жуковського (Париж), який був учнем І. Борщака по INALCO. У 2005 р. щоденник з іншими документами І. Борщака переданий до Бібліотеки ім. О. Ольжича у Києві, де й зберігається нині.

І. Борщак для свого щоденника використав блокнот в клітинку форматом близьким до А5, з якого згодом були відділені листи із записами - всього 71 аркуш записів, зроблених його рукою. Переважна частина тексту нанесена чорнилом, частина олівцем, незначні правки по всьому тексту додано іншим чорнилом. Мова - українська, частково російська, багато слів, окремих фраз, назв видань та прізвищ подано іншими мовами.

Збережений щоденник не має початкових аркушів, нумерація починається з 13 і закінчується 82. Аркуші від 13 до 44 включно пронумеровані автором, далі нумерація проставлена іншою рукою. Те, що цей щоденник у І. Борщака не був першим чи єдиним, свідчить такий запис від 22 лютого 1919 р.: "У мене зникли дневники за 1916 - 1918 р.; назавжди зникла і рукопись "Междунар[одные] прав[овые] елементи в историі движения Богд[ана] Хм[ельницкого]". Жалко мені страшно". Про їхню втрату можемо і ми пожалкувати.

При підготовці публікації рукопису щоденника максимально збережено особливості тексту, виправлено явні описки, а помилки, пов'язані з рівнем володіння українською та французькою мовами, не виправляються, скорочення розкриваються у квадратних дужках, в окремих випадках змінено пунктуацію. Закреслені автором слова відтворюються закресленими, у посторінкових примітках також вказується зміна чи заміна окремих літер, слів, груп слів. В примітках назви відомих політичних партій подаються абревіатурами, а маловідомих - подаються повністю. Використано також скорочення таких назв як Українська Народна Республіка - УНР, Західно-Українська Народна Республіка - ЗУНР, Західні області Української народної Республіки - ЗОУНР, Українська галицька армія - УГА тощо. Публікатор висловлює щиру подяку за допомогу при підготовці тексту "Щоденника" І. Борщака О. Гриненко (Київ), С. Гетцу (Орлеан, Франція) та З. Борисюк (Київ).

Щоденник І. Борщака (1919-1920).

23/ І 1919. Станіславів. Кав'ярня "Уніон"

Другий день, як ми тут. Далі їхати не можна, бо на угорській границі уже банди. З Підволочиська ми очутилися на території Укр[аїнської] Захід[ної] Респуб[ліки] (Йдеться про Українську Західно-Українську Народну Республіку (ЗУНР) - держава на більшій частині українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, проіснувала від 1 листопада 1918 року до 22 січня 1919 р., коли формально увійшла до складу Української Народної Республіки як Західні Області Української Народної Республіки (ЗОУНР). Темно було. Електрики немає, а тільки керосин (Керосин (рос.) - гас). Комендант в австр[ійській] формі - німецька виправка. Ми приїхали з Азії в Європу. Потягів немає, всі в Львові і ми сіли в холодний вагон. Страшна була ніч, // від Підволочиська до Тарнополю 40 верст, а ми їхали 14 годин, ледве доїхали. <s>Дами</s> Жінки майже не замерзли. В Тернополі все зруйновано. Проте, як приємно бачити назви вулиць "Шевченко", "Сагайдачний". Ціни дешеві, особливо, коли беруть наш карбованець за 2 корони. Бачив я отамана Отецького (Осецький Олександр (1873 - 1936) - український військовий діяч, генерал УНР. Учасник протигетьманського повстання 1918 р., Наказний отаманом Армії УНР. У липні 1919 р. призначений військовим радником місії УНР в Італії. З квітня 1920 р. представник Головного Отамана УНР при Ю. Пілсудському. З 1923 р. на еміграції у Франції), гарний мущина, якому йде Мазепина (Мазепинка - головний убір вояків Легіону Українських Січових Стрільців, Української Галицької Армії. Особливістю "мазепинки" є клиноподібний розріз спереду). На вид дуже енергійний. Він дав нам вагон такий ж брудний, але принаймні // з шибками. Ми від'їхали під пісню козаків, ідучих на фронт "Ой, ой поляка будем бити". Їхали весь день і ніч, поки прибули в Станіславів, нині столицю Галицької України (Станіславів (нині Івано-Франківськ) протягом січня - травня 1919 року був столицею Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

24/І 1919 - 25/І 1919. Станіславів - Бескиди.

За вікном вагону чудова краса і гарні уступи Карпат, іде сніг, тунелі в 5 - <st1:metricconverter productid="6 кілометри" w:st="on">6 кілометри</st1:metricconverter>. Ми виїхали вчора 5 ½, Шелухин (Шелухин Сергій (1864 - 1938) - державний і громадсько-політичний діяч, правознавець, письменник. Член Української Центральної Ради, генеральний суддя УНР, міністр судових справ (лютий - квітень 1918). В період гетьманату - член Державного Сенату та голова української делегації на переговорах з РРФСР. За Директорії - виконуючий обов'язки міністра юстиції (1919), радник української делегації на мирній конференції в Парижі. З 1921 року на еміграції у ЧСР), якого я бачив мельком сильно змарнів. З Лавочної сиділа з нами мадярська команда - українці з походження, але лают галичан. Справа в тому, що от та помпа і бум, який ми чули в Станіславові про заняття Мукачева були брехнею. Галицькі війська, які войшли в Угор[ську] Україну стали грабить. І ось каже мені фельдфебель, "ми думали, що к нам приідуть люди вищої культури, а прийшли розбишаки. Ні, будемо краще жити з угорцями (це все говориться по українське).

Голіцинський (Голіцинський Євген (1878 - 1932) - державний і громадсько-політичний діяч, дипломат. Один із засновників РУП. З 1918 очолював дипломатичну місію УНР у США, потім дипломатичні місії УНР в Естонії та Латвії. З 1920 - жив у Чехословаччині) прохав мене не розмовляти з "мадярами" "негоже дипломатові". Вони всі помішалися на "дипломат[ичному] достоїнстві". Гоголя сюди, як не старого Ювенала (Ювенал, Децим Юній Ювенал (Decimus Junius Juvenalis; бл. 60 - бл. 132) - римський поет-сатирик).

28 / І 1919. Відень. "Бристоль".

Ось ми і в Відні. Тут всі українські місії (окремі дипломатичні місії Української Народної Республіки, що були направлені Директорією УНР в кінці 1918 р. та на початку 1919 р. до країн Європи та Америки, через несприятливі політичні обставин не змогли одразу отримати дозволи на приїзд і в очікуванні віз перебували у Відні): Ніхто далі не поїхав. Українців нікуди ніхто не хоче пускати: Берест (Йдеться про наслідки Берестейського мирного договору, який у лютому 1918 р. підписала Українська Народна Республіка з країнами Четвертного союзу. Країни Антанти неприхильно поставилися до цього, що в подальшому впливало на ставлення до УНР). У нас в делегації сварки: Голіцинський не мав ні знання, ні такту, ні хісту, за для такої високої посади. До чого це хвора людина, яка ще недавно оженилась. Київ загрожений більшовиками.

В Парижі почалися роботи Мирової конференції (Паризька мирна конференція 1919-1920 рр. - міжнародна конференція, скликана державами переможницями у Першій світовій війні. На конференцію було запрошено делегації з 27 країн. Головну роль відігравала "Рада чотирьох": прем'єр-міністри Великобританії Д. Ллойд-Джордж, Франції - Ж. Клемансо, Італії - В. Орландо і президент США - Т. Вільсон. Українську делегацію на конференції від Української Народної Республіки і Західних Областей УНР очолював Г. Сидоренко (з 22.8.1919 - М. Тишкевич), заступник державного секретаря закордонних справ ЗОУНР В. Панейко. Українська делегація мала домогтися визнання незалежності УНР, виведення з української території іноземних військ (польських, румунських та військ Антанти) і отримати допомогу в боротьбі проти більшовицької Росії та Добровольчої Армії А. Денікіна. Українська делегація не була допущена до повноправної участі у конференції, а наслідки конференції не були сприятливими для України. Паризька мирна конференція та наступна Вашингтонська конференція 1921-1922 заклали основу версальсько-вашингтонської системи).

Віднині люди і народи будуть відстоювати там свої найвищі інтереси. І їх стосунки установляться згідно законів політики. Пункти Вільсона (Пункти Вільсона, точніше Чотирнадцять пунктів Вільсона 1918 р. - проект плану президента США В. Вільсона, який покладено в основу системи міжнародних договорів, передбачав скорочення озброєнь, виведення німецьких частин з Росії та Бельгії, проголошення незалежності Польщі та створення "загального об'єднання націй" для гарантування колективної безпеки (згодом Ліга Націй). Ці пункти лягли в основу Версальського миру. Вільсон Томас Вудро (Thomas Woodrow Wilson; 1856 - 1924) - 28-й Президент США (1913 - 1921), визначний політичний діяч, дипломат, публіцист, лауреат Нобелівської премії миру (1919), не розглядав Україну, як самостійну державу). Це так - для публіки і дурнів, які вірять в це. Союзники, які в 1814 р. поборювали Наполеона теж мали свої пункти Вільсона. Віденський конгрес (І. Борщак порівнює Паризьку мирну конференцію з Віденський конгресом 1814-15 рр., який закріпив існування Священного союзу, розробив систему врегулювання геополітичних процесів після розгрому наполеонівської Франції) і Св[ящений] Альянс (Св[ящений] Альянс (фр. La Sainte-Alliance), або Священний Союз - політичний союз кількох європейських монархій утворений після ліквідації наполеонівської імперії з метою збереження існуючої владної системи і протидії революційним процесам. Укладений у 1815 р. між Австрією, Пруссією та Росією, згодом до них приєдналася більшість європейських держав)?, чого варті ці пункти. Наші, дипломати все твердять про Вільсона. Бачинський (Бачинський Юліан (1870 - 1940) - державний і громадсько-політичний діяч, дипломат, правник, публіцист. У 1895 р. опублікував відому працю "Україна irredenta", в якій проголосив гасло "Вільна, велика, політично самостійна Україна, одна, нероздільна від Сяну по Кавказ!". Член Української радикальної партії з 1890, а з 1899 року - Української соціал-демократичної партії, перебував під впливом соціалістичних і марксистських ідей. У 1918 р. став членом Української Національної Ради ЗУНР - ЗОУНР. У 1919 році - представник дипломатичної місії УНР у Вашингтоні. З 1921 до 1929 жив у Німеччині, згодом у Львові. В 1932 переїхав до УСРР, у 1934 - репресований, загинув в ув'язненні) навіть пише собі німецьку книжку по якій готується "диспутувати" в Вашингтоні. (Що він туди доїде не сумнівається "Як же я написав книжку про українців в Америці (Йдеться про книгу Ю. Бачинського "Українська імміграція в З'єдинених Державах Америки" (Львів, 1914) і мене там знають". А між тим можна нарешті передбачити - треба тільки дати собі труд згадати історію і взяти під увагу людський характер - що ніяких загальних принципів, однакових для всіх проблем не буде на конференції в Парижі. Як завжди там будуть народи, їх уряди кожний з своїми інтересами і традиціями. Горе тим національностям, які не зв'язали свою долю з найсильнішим з усіх урядів на конференції. А щоби це зв'язати, потрібно знати інтереси і традиції усіх народів. А чи знайдуть їх у нас? Козакевич (Козакевич Віктор - громадсько-політичний діяч, дипломат, перший секретар дипломатичної місії УНР в США. Ширший біографічних даних не виявлено) - це перший секретар місії - серйозно питав мене, чому властиво Франція так підтверджує? Всі щиро дивуються цьому.

19/І 1919

Помер той, про якого я думав ще по дорозі: Петер Альтенберг (Альтенберг Петер (Peter Altenberg; справжнє прізвище Richard Engländer; 1859 - 1919) - австрійський письменник, уславився як автор коротеньких новел-нарисів). Якось не віриться сьому. Поет Відня і його життя. Розшукую книги по Відню, але їх мало - все так знане. <s>Дійсно закат Європи</s>

1/ІІ 1919 Вена

Гарно в Відні, хоча вин вже не столиця могутньої монархії, а маленької республіки. Предо мною груди франц[узьких], нім[ецьких] і англ[ійських] часописів, які глитаю з жадобою. Тільки нині орієнтуюся, що робиться в Европі. Мюнхенський орган "Republik" запевняє, що час советізації Баварії (У процесі політичних трансформацій і революційних подій у Німеччині і, зокрема, у Баварії, під впливом комуністів, 13 квітня 1919 р. було проголошено Баварську Радянську Республіку, що не маючи підтримки у суспільстві, проіснувала лише до кінця місяця) близок. Не вірю, я в pendant якому "Action Française" обуриться, що вибори в німецьку констітуанту (Йдеться про Національні збори, у 1919 р., Німеччини у Веймарі, що прийняли нову конституцію країни. Період історії Німеччини з 1919 до 1933 р. отримав назву "Веймарська республіка") дали більшість стороникам єдиної німецької Держави. Ідеї Бисмарка (Бісмарк-Шенгаузен Отто Едуард Леопольд фон (Otto Eduard Leopold von Bismarck-Schönhausen; 1815 - 1898) - німецький державний і політичний діяч. Прем'єр-міністр Пруссії (1862 - 1890), бундесканцлер Північнонімецького союзу (1867 - 1871), перший рейхсканцлер Німецької імперії (1871 - 1890). У зовнішній політиці Бісмарк дотримувався принципу балансу сил або європейської рівноваги. Чіткої позиції щодо українського питання не мав, хоча йому приписується вислів про створення незалежної української держави для послаблення Росії) пережили їх творця, Бенвіль (Бенвіль Жак П'єр (Jacques Pierre Bainville; 1879 - 1936) - французький історик, член Французької академії, журналіст, публіцист, політик правих поглядів) з сумом констатує, про Шайдеман (Шайдеман Філіп (Philipp Heinrich Scheidemann; 1865 - 1939) - німецький державний і громадсько-політичний діяч, один з провідників німецьких соціал-демократів, перший прем'єр-міністр Веймарської республіки у 1918-1919 рр.) теж саме, що Бебель (Бебель Фердинанд Август (Ferdinand August Bebel; 1840 - 1913) - німецький політик, один із засновників Соціал-демократичної партії Німеччини), а й Ерцбергер (Ерцбергер Матіас (Matthias Erzberger; 1875 - 1921) - німецький політик, член партії "Центр". Голова німецької делегації на переговорах з Антантою у 1918 р., підписав Комп'єнське перемир'я, що зафіксувало припинення воєнних дій між Антантою і Німеччиною та завершення Першої світової війни) - Виндгорст (Віндгорст Людвиг (Ludwig Johann Ferdinand Gustav Windthorst;1812 - 1891) - німецький політик, один з провідних діячів партії "Центр".). Милий жаргон у цього органу взагалі "La France a vaincu malgré, l`incurie, l`imprévoyancе le gâchis démocratique, malgré la sottise et l`imprudence parlementaires, malgré la trahison de certains ...." (Франція перемогла, незважаючи на незадовільне господарювання і непередбачливість, демократичне марнотратство, попри дурість і необережність парламенту, попри зраду деяких). Німецька конституанта збірається в Веймарі - городі Гете. (Нехай це буде сімволом нової Німеччини). Колись я читав, що Ней (Ней Мішель (Michel Ney; 1769 - 1815) - французький полководець, маршал Франції, герцог Ельхінгенський, князь Московський, учасник наполеонівських війн) помістив в домі Гете пошту. "Храбрійший з храбрих був сином конюха і не знав хто такий Гете". Marcel Sembat (Sembat Marcel (1862 - 1922) - французький державний і громадсько-політичний діяч, журналіст, провідний діяч Французької соціалістичної партії), соціаліст <s>фр[анцузький] лідер</s> пише, що Франція головує на конференції, а Америка, Англія керує конференцією.

2/ІІ / 20/ І 1919. Відень. <s>"Бристоль"</s>

<s>Був сьогодні на мессі в </s><s>Stefan</s><s> -Do</s><s>m</s><s>. Да, нині таких храмів не будують, бо для цього потрібно вірити, а хто нині віре</s>. В музеї довго роздивлявся на твори Веласкеса. Дивлючись на Пилипа ІV, так ясно згадав сторінки Поль де Сен Віктора на всіх його партретах мрак, тьма, четки (слово не прочитано).

5/ІІ 1919. Відень.

Був у Шелухина в "Бристолі". Він зовсім хворий, ледве ходить, настрій у нього песемістичний. Їде в Париж, як юридичний експерт делегації. Туган-Барановський (Туган-Барановський Михайло (1865 - 21 січня 1919) - державний і громадсько-політичний діяч, вчений, кооператор. У вересні-грудні 1917 - генеральний секретар фінансів УНР, очолював Українське Товариство Економістів. Помер несподівано в потязі дорогою до Парижа, куди їхав у складі української дипломатичної місії; похований в Одесі) помер, а мав також їхати в Париж.

8/ІІ 1919

Заходив до Жука (Жук Андрій (1880 - 1968) - громадсько-політичний діяч, дипломат і публіцист. Один з засновників і чільних діячів Союзу Визволення України. Співробітник українського посольства у Відні та радник Міністерства міжнародних справ УНР. Далі - на еміграції. Жив у кількох європейських країнах), який є ліквідатором "Союза Визволення України" (Союз визволення України (СВУ) - громадсько-політична організація, утворена у Східній Галичині в серпні 1914 р. з метою сприяння відродження державної самостійності України. Більшість членів СВУ були наддніпрянськими соціалістами, які перебували на території Австро-Угорщини та Німеччини. Друковані органи: "Вісник Союзу Визволення України" (Відень) і "Ukrainische Nachrichten" (Відень), "La Revue Ukrainienne" (Лозанна). За сприяння СВУ у 1917 з полонених українців були сформовані дві українські дивізії: в Німеччині "Синьожупанників" і в Австрії "Сірожупанників", які згодом передислоковано було на територію України та включено до української армії. СВУ припинив діяльність 1 липня 1918 року. С. Жук провів формальні дії по завершенню існування цієї організації). Розумна здорова селянська голова, обдивляючи його помешкання, де все накинуто, думав "ось тут все що залишилось від СВУ, який зіграв без сумніву велику, <s>позитивну</s> важливу ролю в <s>нашій</s> україн[ській] справі". Друге діло, що [з] цього <s>не можна використати</s> вийшло.

22/ІІ 1919. Відень.Hotel Kaiserin Elisabeth

Позавчора в ночи вся наша місія виїхала в Берлін - всі розмови про Італію, Швейцарію кінчилися Берліном (мабуть всі українські шляхи ведуть в Берлін). Зранку вчора прибули в Зальцбург на баварський кордон (Баварський кордон - у 1871 р. Баварське королівство увійшло до складу новоствореної Німецької імперії, зберігши право на власну пошту, залізницю та військо. В 1918 році внаслідок листопадових заворушень Баварське королівство було проголошено вільною (демократичною) державою з власними кордонами. Саме про перетин австро-баварського кордону і йдеться у тексті). Тут нас споткнула трагикомична історія. Голіцинский так явно міняв гроші (à propos, для історії, місія наша мала 1.476.000 руб[лів] царск[их], які розміняла на фунти по 47 р[ублів]. Так добре міняв // що, певно, звернув на себе увагу віденських жуликів. Отже з багажного вагону взламали його і, таке невезеня мій кофр, комична історія бо більша частина місії вже була на по той бік станції себто в Баварії, а от чому, Бачинский по цей бік, коли виявив я крадеж. Начальник станції схвильований все роспитувся, чи не вкрали у нас державних паперів. Бідний урядовець аж бачив себе замішаним в дипломатичному інциденті. Поводження Голіц[инського] нижче всякої критики. Він хвилювався, щось кричав на ломаній німец[ькій] мові і т. п. Врешті склали протоколи позаяк речи наші запаковані. Я поїхав в вечері в Відень в цій справі. День провели в Зальцбургу. Чудовий город - родина Моцарта. Бачинский серйозно вважає, що Укр[аїна] встоє і стане як справжня держава. Він добрий pendant до Голіц[инського]; я уявлю собі, як будуть всі ті справді в Америці, як доїдуть. У мене зникли дневники за 1916-1918 р.; назавжди зникла і рукопись "Междунар[одные] прав[овые] елементи в историі движения Богд[ана] Хм[ельницкого]". Жалко мені страшно.

Приїхав я сьогодня рано, був в МЗС (йдеться про Міністерство закордонних справ Австрії) і в Товаристві, обидва вони хотять як можна швидше полагодити справу в найкращий для нас спосіб. Саме цікаво, що як раз в тої самий день, як ми прибули в Зальбург, в Мюнхені зарізали Курта Ейснера. Після Лібкнехта і Рози Люксембург - Курт Ейснер. Нема чого мовити "Демократична Німеччина".

2/ІІІ Берлин

Я дістав повну грошову сатисфакцію для Голіц[инського] і себе в Відні і, після довгої нудної подорожи, прибув в Берлін. Його не можна пізнати. Я бачив його в останній раз в 1913 р. Принижений, брудний і голодний. Солдати торгують на вулицях як у нас в 1917, десь стріляють. Дійсно ніби кінець німец[ької] могутності. Місія наша в повній сварці. Голіц[инський] і Гехтер (Гехтер Максим (1885 - 1947) - громадсько-політичний діяч, журналіст, публіцист. Член РУП. Працював у газеті "Рада", певний час був редактором "Літературно-наукового вісника". В 1919 р. - радник української дипломатичної місії в США, згодом керівник інформаційного відділу Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Данії, секретар посольства УНР у Німеччині. З 1910 р. - на еміграції, проживав у Чехословаччині) на ножах. Слабченко (Слабченко Євген, (1898 - 1966) - кінематографіст, громадсько-політичний діяч, дипломат, діяч пластового руху на Київщині. Аташе української дипломатичної місії в США. Потім - на еміграції у Франції. Став найвідомішим французьким кінематографістом під псевдонімом Ежен Деслав, володар премії Оскар (1938) розповів мені такий випадок, якийсь американ[ський] журналіст хотів інтерв'ю з Голіц[инським], звертався до нього нім[ецькою], фр[анцузькою], і англ[ійською] мові - той красномовно мовчав. Врешті зрозуміли друг друга на рос[ійській] мові. Бачив Смаль-Стоцького (Смаль-Стоцький Роман (1893 - 1969) - мовознавець, дипломат. Співпрацював з Союзом Визволення України, у 1918 р. - дипломатичний представник ЗУНР, потім радник посольства і посол УНР у Берліні (1921 - 1923). На еміграції у Польщі, Чехословаччині, після Другої світової війни - у США) радника нашого посольства. Цей син філолога і сам <s>вчений</s> мав вигляд німецького приватдоцента. Роспитав мене про відомости з України. До чуток про визнання Антантою ставиться с неприязню "Я краще ніж хто інший (чому?) знаю // вагу українським інформаціям)". І тут же розповів мені, як в початку 1914 р. СВУ шантажував німців міфічними кубанськими дивізіями що перейшли або мали перейти на бік німців.

8/ІІІ

Бачив <s>перше число</s> перший номер бюллетеня (Йдеться про Bulletin d'informations Bureau ukrainien de Presse, який видавало у 1919 році прес-бюро при Українській делегації на Паризьких мирних переговорах. Редактор Є. Бачинський) нашей делегації в Парижі. На першому місці під назвою "Україна и союзники" біле місце від цензури, приємний початок роботи.

10/ІІІ 1919. Копенгаген

Який гарний город. Канали, вузькі вулиці, товарів багато. Город як играшка. Чекаємо візи в Америку; кажуть ніби, що швидко дістанемо її, <s>я спильно з Осецьким</s> в що мало вірю.

18/ІІІ 1919. Копенгаген

Ми досі не тільки не виїхали, але, здається, нас взагалі не пустять в Америку, яка и знати не хоче Укр[аїну], а признає Колчака. З Парижа теж злі вістки і Сидоренко (Сидоренко Григорій (1874 - 1924) - державний і громадсько-політичний діяч, дипломат. Член Української Центральної Ради, міністр пошт і телеграфів (1918). У січні - серпні 1919 р. голова делегації УНР на мирній конференції в Парижі. У 1919 - 1922 роках - посол УНР у Відні. Далі - на еміграції, жив у Чехословаччині) мало успіває. З краю нічого не маємо. Тут є Укр[аїнська] місія на чолі з Дм[итром] Левицьким (Левицький Дмитро (1877 - 1942) - державний і громадсько-політичний діяч, дипломат, правник. У 1917 р. очолив Галицько-буковинський комітет допомоги жертвам війни у Києві. Член Національної ради ЗУНР, один з підписантів передвступного договору ЗУНР і УНР про об'єднання в одну державу, учасник Трудового Конгресу в 1919 р. Посол УНР в Данії (1919 - 1920). Повернувся на Галичину, депутат польського сейму, голова української репрезентації (фракції) людиною розумною і на своєму місці. Одної з урядовок у нього жінка Донцова (Донцова Марія (1891 - 1978) - громадський діяч, дружина Д. Донцова (1912), дівоче прізвище - Бачинська. На поч. 1919 р. призначена до складу української дипломатичної місії до Данії. З 1921 р. - у Львові, обиралася головою Союзу українок. Після Другої світової війни - на еміграції у США). За нами пильно слідкує данська поліція. Дико, Голіцинський щодня купує нові речи. Можна думати, що вся наша місія в цьому полягає. Роботи жадної не можемо налагодити. Та і немає кому. Бачинський ледачий і крім своєї "Ukraina іridenta" (точна назва праці М. Бачинського "Україна іrredenta" (1895), в якій була проголошена ідея створення самостійної Української держави. Автор розглядає соціально-політичну й економічну ситуацію, на його міркування вплинули теорія К. Маркса і розробки австромарксистів. Він уважав, що держави домагаються самостійності, щоб краще розвиватися культурно і економічно та прийти до вселюдського гармонійного суспільства) нічого не хоче знати.

Я почав працювати в тутешній бібліотеці: відшукую старі часописи про Україну. Мирова конференція діспутує проект Ліги Націй. Нічого з цього не вийде, мабуть, як не вийшло з всіх численних досі проектів, які як раз збираю нині та і дійсно, хотів би я бачити, щоби американський громадянин - скажемо фермер з Каліфорнії, пішов би звільняти Одесу від більшовиків, аби дав би нам допомогу під Львовом. З париського бюллетеня (йдеться про Bulletin d'informations Bureau ukrainien de Presse). Назва "Україна и Румунія" далі біле місце цензури.

19/ІІІ 1919

Територія Директорії тає з кожним днем. Прав був Сенник кажучи з Жмеринки "сніг не ростане, як більшововики будуть на Україні". А Голіцинський придумує весь час, яку форму придумати для входячого журналу і про розмір конвертів...

23 марта

Сенсаційні новини: поляки прорвали фронт у Львови. Більшовики прорвали фронт і в Тарнополі. Король усунувся і в Угорщині совітський Уряд. Укр[аїнський] Уряд десь мандрує. В обох місцях повне "consternation". Левицький оцінює ситуацію песимістично, Голіцинський "дуже добре" (це спеціальний оптимізм, питомий нашими політиками). Бачинський спокійно і самовпевнено заявляє "Антанта примусіть більшовиків і поляків очистити Україну". Врешті війна досі ще не скінчилась, продовжується під новою формою. З одного боку Антанта, а з другого переможені народи, які шукають природного союзу з Совітами. А Україна? Вона між тими і ціми і в цьому вся трагедія. Треба вибрати чи одне чи друге. В положенні осла Бурідана далеко не уїдеш.

(далі буде)