Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Міжнародні організації

Щоб знали нас у світі (до виходу у світ ювілейного 15-го випуску щорічника «Україна дипломатична»)
Олексій Кийков, заступник директора дирекції «Дипсервіс» ГДІП
17.12.2014, 09:42

УДК 94:321

The article describes the main ways of representing a positive image of Ukraine on the pages of "Ukraina Dyplomatychna" (Diplomatic Ukraine) scientific yearbook and reviews publishing activities of State Enterprise "Directorate-General for Rendering Services to Diplomatic Missions".

Keywords: political image, the diplomatic corps, publishing activities, yearbook

Серед багатовекторних чинників, з яких складається діяльність Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, варто відзначити одну сферу, на перший погляд, здавалося б, непрофільну як для такої установи − видавничу діяльність. У її основі − бажання заповнити значну прогалину висвітлення значення дипломатії як важливої сфери державної діяльності. Однак не тільки. Під час спілкування з працівниками зарубіжних посольств та міжнародних організацій відчувалося, як мало і досить поверхово вони знають про історію, культуру, мистецтво, духовність, повсякденне життя великої європейської держави, у якій будуть працювати. Безумовно, головна роль у впровадженні міжнародної діяльності держави належить Міністерству закордонних справ України, яке системно й наполегливо розширює українську участь у розвитку світової політики, міждержавних відносинах, розбудовує українську дипломатію, здійснює політичну інтеграцію молодої держави у світовий процес[i]. У цьому напрямі міністерство спирається не тільки на власні ресурси, державні органи та дипломатичні представництва, а й на всебічну підтримку "народної дипломатії", одним із яскравих виразників якої є Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв (ГДІП), основне завдання якої - створення належних умов діяльності дипломатичних представництв іноземних держав і міжнародних організацій в Україні. Розуміючи, що особисті враження і невимушеність безпосереднього спілкування, зустрічі без протокольних формальностей, ознайомлення з історією, культурою, традиціями народу не тільки залишають у зарубіжних представників незабутні спогади, а й дають змогу глибше пізнати державу, в якій випало представляти свою країну, дирекція розробила цікаву та багатогранну програму для дипломатів та членів їхніх сімей, яка дасть змогу зрозуміти душу українського народу, національну ментальність[ii].

Перші роки третього тисячоліття позначені унікальною відмінністю навіть від найближчих років ХХ ст. − глобалізацією. Взаємопереплетення світових політичних та економічних процесів відбувається, зокрема, в такій царині, як духовність і культура. Погано це чи добре для цивілізації − розсудить час. Незаперечно одне − глобалізація охоплює планету і зупинити цей процес неможливо. Водночас на тлі шаленого руху поглинання та розширення виник черговий політичний процес − масове відродження колись пригноблених чи політично принижених держав, побудований на національному самовизначенні, самоствердженні. Світова спільнота стала свідком того, що в другому тисячолітті відбувся крах як колоніалізму, так і комунізму. Людство поступово навертається до духовних цінностей, утвердження свободи та демократичних принципів громадянського суспільства. Час військового чи економічного диктату відходить за лаштунки світового політичного дійства. Пріоритетного значення набувають дипломатичні відносини у вирішенні міждержавних суперечностей, конфліктів, передусім шляхом переговорів і міжнародних домовленостей. Дипломатія є тією візитівкою, яка формує самодостатність держави. Це аксіома. Адже світовим порядком повинні керувати розум і мудрість. Ще одна незаперечна істина − дипломатія є невід'ємною складовою історії будь-якої держави. Отже, сьогодні незнання власної української дипломатичної історії − це невиправдане невігластво. Насамперед, керуючись такими мотивами і враховуючи, що дипломатичні сюжети періоду Київської Русі-України, козацької держави Богдана Хмельницького, наступних гетьманів і особливо історія дипломатії Української Народної Республіки були практично "білими плямами" нашої історії, ГДІП, випереджаючи багато інших, профільних у цій справі, організацій, започаткувала проект видання щорічного наукового альманаху під лапідарною і чіткою назвою "Україна дипломатична"[iii]. Метою було не лише поширення знань з історії української дипломатії та її сьогоднішньої діяльності серед українських і зарубіжних дипломатів, а й створення своєрідного дипломатичного літопису. Ініціатива Генеральної дирекції, яка є видавцем наукового щорічника, здобула підтримку наукової громадськості, передусім гуманітарних інститутів Національної академії наук України, учених провідних вишів країни - Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Дипломатичної академії України при МЗС України. Попри це, підготовка та друк видання потребували потужного модератора, яким і стала Генеральна дирекція з обслуговування іноземних представництв. Здійснений експеримент став дуже цікавим проектом. Сьогодні вийшло друком чотирнадцять томів, кожний з яких налічує від 800 до 1200 сторінок, а чотири останніх, що вийшли у тому числі англійською мовою, представляють українську дипломатію в усіх її виявах, реферуючи як минуле і сучасне, так і перспективи, майбутнє, публікуючи документи, спогади, актуальні теоретичні дослідження та інтерв'ю, есе, а також хроніку розвитку сучасного дипломатичного процесу молодої Української держави. За ці роки усталилася модель науково-енциклопедичного періодичного видання. Серед рубрик слід виокремити такі: "Наші публікації", "Посли України в іноземних державах", "Іноземні посли в Україні", "До джерел", "З відстані століть", "Дослідження. Розвідки", "Сучасна українська дипломатія", "Нотатки посла", "Слово генерального консула", "Портрети дипломатів" та ін.

Вагомий внесок у творення наукового щорічника "Україна дипломатична" зробили очільники відомства Анатолій Зленко, Геннадій Удовенко, Костянтин Грищенко, Борис Тарасюк, Володимир Огризко, Арсеній Яценюк, Петро Порошенко.

Резонанс, який викликало започатковане видання, надав упевненості в продовженні наступних випусків щорічника, а з іншого боку, поставив перед редакцією цілком закономірне завдання − готувати збірник найвищого наукового рівня[iv]. Зараз із упевненістю можна констатувати, що в Україні виходить особливе видання, яке відтворює історію сьогодення не тільки вітчизняної, а й зарубіжної дипломатії. Щорічник відрізняється від інших збірників історичного типу своєю універсальністю. Тут є публікації науково-аналітичного, проблемного характеру, енциклопедично-довідковий блок, який знайомить із біографіями вітчизняних і зарубіжних послів, унікальні архівні матеріали, нариси, розвідки про діяльність дипломатів, фотохроніка, рецензії, дипломатичні досьє тощо.

Модель щорічника забезпечує як хронологічне відтворення історії української дипломатії, так і висвітлення нагальних проблем міжнародного життя в контексті українських інтересів. При доборі матеріалів для публікації редакція дотримується правила − науковість, ясність думки і простота викладу.

Настрої наукової громадськості, відгуки засобів масової інформації відбивали одне: настав час предметно і періодично відтворювати історію дипломатичного життя України, публікувати змістовні й глибокі розвідки про діяльність творців зовнішньої державної політики, знайомити читача з епістолярієм відомих дипломатів, із ґрунтовними науково-теоретичними дослідженнями цієї важливої галузі міжнародних відносин. Отримавши загальне визнання, редакційна колегія новоствореного щорічника з ентузіазмом взялася за справу − створити справжній літопис[v].

Наслідки не забарилися. Наповнення редакційного портфеля − свідчення необхідності й популярності. "Україна дипломатична" і в подальших випусках вміщувала докладну й достовірну інформацію про іноземні представництва на терені України й українські дипломатичні місії, акредитовані за кордоном. Крім того, щорічник надавав свої сторінки вітчизняним і зарубіжним дипломатам, історикам, журналістам-міжнародникам, що обумовлювало простір для плюралізму думок[vi].

До появи кожного наступного випуску щорічника долучалися наукові сили, насамперед, фахівці Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Дипломатичної академії при МЗС України, Національного інституту стратегічних досліджень, низки інститутів гуманітарного профілю Національної академії наук України, зокрема Інституту історії України, Інституту політичних та етнонаціональних досліджень, Інституту європейських досліджень, Інституту археографії та джерелознавства імені М. Грушевського, Інституту енциклопедичних досліджень, Інституту світової економіки та міжнародних відносин. Формування моделі видання − безпосередня справа редакційної колегії, до якої входять академіки НАН України Леонід Губерський, Василь Кремень, Олексій Онищенко, Сергій Пирожков, Ярослав Яцків, члени-кореспонденти Віктор Андрущенко, Віктор Даниленко, Мирослав Романюк, Павло Сохань, Валерій Солдатенко, доктори філософських наук Володимир Бех, Віктор Бондаренко, доктори історичних наук Володимир Борисенко, Ірина Войцехівська, Степан Віднянський, Борис Гуменюк, Микола Держалюк, Андрій Кудряченко, Ірина Матяш, Володимир Сергійчук, Ігор Жалоба, доктори політичних наук Володимир Головченко, Григорій Перепелиця, Леонід Шкляр, Сергій Шергін, Людмила Чекаленко, доктор географічних наук Ростислав Cocсa, кандидати історичних наук Анатолій Денисенко, Володимир Лозицький, Вячеслав Ціватий, заслужений діяч мистецтв України Василь Туркевич, заслужені журналісти України Віктор Пасак, Віктор Чамара, Михайло Сорока, член-кореспондент Академії мистецтв України Петро Чуприна, академіки Академії педагогічних наук Петро Кононенко, Петро Таланчук, доктор філологічних наук, директор Інституту енциклопедичних досліджень Микола Железняк, дипломати Микола Кулініч, Ігор Турянський, Юрій Богаєвський, Іван Гнатишин, Юрій Костенко, Василь Кирилич.

Щорічник "Україна дипломатична" віддзеркалює історію української дипломатії як історичну науку, збагачує скарбницю вічних цінностей, що повинні слугувати безпеці людства. Розглядаючи проблемні міжнародні ситуації в рамках джерелознавчої парадигми, універсальне видання ГДІП подає знання про сучасність і минуле великого пласту дипломатичного життя, міжнародних відносин, тих проблем, які хвилюють людство в глобалізаційну епоху.

З року в рік зростає і обсяг щорічника. Однак редакційний колектив дбає, щоб змістовне наповнення відповідало високим науковим і редакційним критеріям, відрізнялося тематичною різноманітністю. Чимало публікацій висвітлюють проблеми новітньої української дипломатії. У ювілейному 15-му випуску "України дипломатичної" читач, як завжди, зустрінеться з новими авторами, серед яких відомі дипломати, політологи, журналісти, доторкнеться до цікавих сторінок захоплюючої історії міжнародних відносин, таємниць дипломатичного мистецтва.

Унікальність видання ще й у тому, що воно вміщує дані про глав дипломатичних місій вітчизняного та зарубіжного дипломатичного корпусу України.

І хоча щорічник "Україна дипломатична" за своїм змістом є елітарним і практично бібліотечним виданням, що, на наш погляд, цілком виправдано, редакція не відчуває браку матеріалів. Аналіз випусків наукового щорічника, у яких побачило світ понад шістсот публікацій, дає всі підстави пишатися цим унікальним проектом, вести мову не тільки про те, що він знайшов своє місце серед історичної періодики в нашій країні, а й отримав високу оцінку наукової спільноти та дипломатичного корпусу, зокрема, й міжнародних організацій ООН і ЮНЕСКО. У цьому зв'язку варто процитувати висловлювання зі звернення Кофі Аннана, вміщеного в третьому випуску щорічника: "Знайомство з вашою гостинною землею у червні минулого року переконало, що українська держава перебуває у стані трансформації і починає відігравати належну роль у миролюбній об'єднаній Європі.

З часу завершення Другої світової війни європейські нації прагнули позбутися войовничого націоналізму і увійти в майбутнє з відчуттям глибокої відповідальності за подальшу долю своїх країн, поваги до прав людини, інтересів всіх народів Європейського континенту.

Визначальним у цьому процесі стало створення єдиного простору духовних і економічних цінностей, що дозволило Європі досягти небаченого процвітання й стабільності. Колишні вороги почали співпрацювати заради миру.

Після закінчення холодної війни кордони Європи відкрилися. Люди, яких колись сковували командна економіка і політичні пута, прагнули змін і відвоювання власної свободи.

Україна посіла гідне місце у цих процесах, здійснила нелегкий, але гідний наслідування крок, відмовившись від використання ядерної зброї, реформуючи економіку, заохочуючи приватну ініціативу, інвестиційні процеси.

Звичайно, на шляху інтеграції в європейську співдружність перед Україною постало чимало перешкод як політичного, економічного, так і соціального характеру. Вельми значущим є і психологічний фактор, коли змінюється національна й особиста свідомість.

На тлі цих неминучих процесів з особливою рельєфністю виступають визначальні суспільні цінності. Однією з них є демократія. Повсюдно люди цінують власну свободу вибору, відчувають нагальну потребу сказати своє слово при прийнятті рішень, які впливають на їх життя. Факти свідчать, що демократичні країни вкрай рідко, а то й ніколи не воюють між собою. І через мирне вирішення внутрішніх суперечностей демократичний устрій може сприяти відверненню громадянських війн.

Потрібно, щоб мирна передача влади стала нормою, щоб демократію не можна було задушити підступними методами, фальшуванням результатів виборів, управлінням більшості, яка не переймається проблемами меншості.

Друга головна цінність, яка лежить в основі європейського досвіду − це плюралізм. Розмаїття культур, віросповідань та поглядів є одним з найбільших досягнень людства. Суспільства, які сповідують плюралізм, зробили найбільш значущі кроки в напрямі стабільності і процвітання. В епоху відкритості кордонів та інформаційних потоків питання полягає не в тому, чи мають суспільства бути плюралістичними, а в тому, як найкраще вони можуть організувати співіснування різних груп населення з різними поглядами та інтересами.

Україна відіграє помітну роль на міжнародній арені. Я висловлюю українському народові від імені світової спільноти вдячність за внесок вашої держави у миротворну діяльність, яку, я сподіваюся, Україна й далі активно підтримуватиме.

Внесок України − однієї з держав-засновниць ООН − у справу підтримання миру та безпеки у світі не обмежується миротворчістю. Кілька років тому представника вашої країни було обрано Головою Генеральної Асамблеї ООН. Нещодавно Україну було обрано до Комісії ООН з прав людини. Ваша держава є членом Економічної та Соціальної Ради ООН.

У цьому контексті особливого значення набуло видання обсягового й авторитетного щорічника "Україна дипломатична", який містить широку, докладну й достовірну інформацію про іноземні представництва на терені України і українські − в країнах світу. Крім того, він надав свої сторінки як вітчизняним, так і зарубіжним дипломатам, історикам, журналістам-міжнародникам. І що підкупає − щорічник не претендує на істину в останній інстанції, але дає простір для плюралізму думок, слугує благородним цілям ООН.

Бажаю щорічнику успіхів і процвітання"[vii].

Безперечно, у реалізації унікального проекту є вагомий внесок Міністерства закордонних справ України, Дипломатичної академії України при МЗС України.

За усталеною традицією щорічник "Україна дипломатична" надходить до дипломатичного корпусу, слухачів Дипломатичної академії України, до посольств зарубіжних країн в Україні, до українських посольств, бібліотеки Конгресу США, провідних книгосховищ світу згідно з книгообміном, здійснюваного Національною бібліотекою України імені В.І. Вернадського, до державних та наукових установ, міжнародних організацій.

Започатковано серію "Бібліотека наукового щорічника "Україна дипломатична", першим випуском якої стала цікава монографія з добіркою важливих документів і унікальних світлин "Діяльність Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині". У 2011 р. в цій серії окремими книгами було видано біографічні есе "Людина планети" (про видатного українського дипломата Геннадія Удовенка) та "Постпред України" (розповідь про яскравого повоєнного українського дипломата Івана Грищенка)[viii]. Неординарне бачення дипломатичного життя знайшло відтворення у книзі "Лідер двох епох" (про діяльність Гейдара Алієва).

Як зазначав письменник, лауреат Шевченківської премії Петро Перебийніс: "Перші ластівки віщують весну оновлення на видавничому полі української дипломатії. Сучасний читач прагне більше знати про людей, які виборювали наше право на повен голос говорити з іншими народами, самовіддано утверджували авторитет України на планеті. І хочеться вірити, що "Бібліотека наукового щорічника "Україна дипломатична" матиме довге життя, що в ній постануть перед нами такі яскраві особистості, як: Лука Паламарчук, Володимир Мартиненко, Анатолій Зленко та ін. Гартовані вітрами світу, вони присвятили своє життя благородній і прекрасній професії зв'язкових усього людства".

До 20-річчя заснування Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв, що відзначалося у квітні цього року, "Бібліотека наукового щорічника "Україна дипломатична" поповнилася ще одним ґрунтовним виданням "Пізнаємо Україну", яке відкриває широку панораму зовнішньополітичних зв'язків України. Цей грандіозний видавничий проект втілили в життя Павло Кривонос, Анатолій Денисенко та Василь Туркевич. А написали книгу дипломати, науковці та публіцисти Борис Гуменюк, Володимир Денисенко, Олексій Кийков, Василь Туркевич. У ній науково виважено та водночас досить популярно показано історичні витоки української дипломатії, визначну роль Києва у її становленні. Автори пропонують нам здійснити віртуальну подорож Україною, дають змогу побачити її очима повноважних представників інших держав.

Один із випусків "Бібліотеки наукового щорічника "Україна дипломатична" має назву "Заповіт миру". У ньому представлено науково-популярний нарис про життя та діяльність доктора Мун Сон Мьона, громадського діяча, який, долаючи неймовірні труднощі на своєму шляху, присвятив себе побудові "єдиної світової родини" через істинну любов. Спільно із соратниками він заклав підвалини нової епохи, у якій усі люди можуть долучитися до становлення світу свободи й миру. Упорядники видання: Д-р Томас Уолш, президент Федерації всесвітнього миру; Галина Науменко, протоколіст, дипломат, статс-дама Шведського королівського двору; Михайло Ільїн, голова правління Федерації всесвітнього миру в Україні.

Усі релігії так чи інакше впливали і впливають на хід суспільно-історичного розвитку людства. Особливо зараз, за умов ідеологічного вакууму, саме релігія стає для багатьох тією домінантою ціннісною орієнтацією суспільства, яка визначає співвідношення добра і зла, того, що дозволено, що − ні, хто є друг, а хто − ворог. Релігійні світоглядні орієнтири вже вийшли за межі суто побутових взаємовідносин і певним чином впливають на перебіг подій політичного, культурного і навіть економічного життя в Україні. Володіючи значними матеріальними та людськими ресурсами, маючи безпосередній вихід на електорат, релігійні організації стали невід'ємним елементом української суспільно-політичної палітри.

Започаткований два роки тому невеликий за обсягом спеціальний курс "Духовна дипломатія" викликав жвавий інтерес у слухачів Дипломатичної академії України. Надійшли пропозиції про видання навчального посібника. І ось автор лекційного курсу, головний редактор щорічника "Україна дипломатична", кандидат історичних наук Анатолій Денисенко, історик духовної освіти, доктор історичних наук Володимир Денисенко, дослідник політичних витоків позитивного іміджу України Олексій Кийков вирішили створити навчальний посібник спеціального курсу "Духовна дипломатія"[ix].

Без сумніву, впродовж багатовікового світового історичного процесу релігія посідала визначальне місце в житті. Тож, і значення духовної дипломатії особливе. Автори, розглядаючи духовну дипломатію як наукову дисципліну в контексті із зовнішньополітичною історією, подають цікавий зріз сюжетів про звичаї та форми праміжнародних відносин, переносять у часи античності й середньовіччя, аналізують різноспрямованість і багатоплановість дипломатичних методів дня сьогоднішнього, розкривають сучасні засади дипломатичної служби як мистецтва реалізації релігійного світогляду. Книга дає можливість читачеві ознайомитися з особливостями ритуалу дипломатичної служби, яка має відбиток священних вірувань різних епох світової цивілізації, подає історичний зріз діяльності видатних постатей світової дипломатії, що вийшли із середовища духовенства − Ришельє, Мазарині, Талейрана, розкриває сутність сучасної духовної дипломатії та її роль у світовому миротворчому процесі.

Щорічник "Україна дипломатична" − не єдиний видавничий проект ГДІП, який із розумінням ставиться до проблеми підтримки публікації книг, присвячених дипломатичній тематиці, а також окремих періодичних видань, що розширюють можливості зарубіжних дипломатів глибше ознайомитися з економічним, політичним, культурним життям, історією та духовністю нашої країни.

Зусиллями ГДІП друком з'явився збірник документів і матеріалів 1991-1998 років "Україна на міжнародній арені". Це фундаментальне документальне видання, підготовлене Міністерством закордонних справ України. Посібник необхідний тим, хто працює на ниві української дипломатії, насамперед науковцям, політологам. У книжці вміщено близько тисячі документів із міжнародної діяльності молодої Української держави.

Особистість першого українського Міністра закордонних справ, державного і політичного діяча УНР, видатного історика Олександра Шульгина повернуто з вимушеного небуття 1998 року − задля ознайомлення широкого читацького загалу з творчим набутком цієї непересічної особистості видано його працю "Без території. Ідеологія та чин уряду УНР на чужині". Великий інтерес у дипломатичному світі викликали спогади українського дипломата новітньої доби Олександра Сліпченка, що вийшли у трьох томах і донесли багато цікавого, малознаного з періоду становлення дипломатичних відносин України й дотепер[x].

Основи дипломатичних зносин, особливості дипломатичної практики, міжнародні акти про міждержавні відносини, права людини, законодавчі та інші правові акти України з питань діяльності дипломатичних представництв, найбільш поширені й усталені в міжнародній практиці правила поведінки дипломатів знайшли відображення у виданій ГДІП книжці Григорія Руденка "Україна дипломатична" (1999-й рік). Невдовзі Григорій Руденко підготував книгу "Представництва іноземних держав в Україні", яка також вийшла друком у рамках видавничої програми ГДІП[xi]. Із належною зацікавленістю Генеральна дирекція сприйняла пропозицію ректора Дипломатичної академії Міністерства закордонних справ України, Надзвичайного і Повноважного Посла Миколи Кулініча взяти участь у спільній підготовці та виданні "Стислого українського дипломатичного довідника"[xii].

ГДІП як видавець активно співпрацює з Міжнародним Історичним клубом "Планета" (ініціатором створення якого, до речі, є також ця організація), підтримуючи низку спільних періодичних видань: науковий історичний журнал "Пам'ять століть", щорічний альманах "Історичний календар", історичні та теологічні щорічники "Український богослов" і "Духовні студії".

Отже, попри анексію Криму, військове вторгнення військ РФ і пов'язані з цим трагічні події, проблеми фінансового, економічного, соціально-психологічного рівнів в Україні, ГДІП вважає за необхідне продовжувати свою видавничо-просвітницьку діяльність, оскільки переконана, що в такий спосіб сприяє мирному процесові. І наприкінці надзвичайно тяжкого для України 2014 р. вийде у світ черговий ювілейний 15-й випуск щорічника "Україна дипломатична".

Джерела:


[i] Гуменюк Б., Денисенко В., Кийков О., Туркевич В. Пізнаємо Україну. 20 років Генеральній дирекції з обслуговування іноземних представництв. Науково-популярний нарис. - К., 2012. - С. 252-257.

[ii] Денисенко В. Обшир української дипломатії // Пам'ять століть. - 2002. - № 2. - С. 159-160.

[iii] Кривонос П. З турботою про іноземні місії. - Україна дипломатична. Вип. 1. - К., 2000. - С. 22-27.

[iv] Денисенко В. Третій випуск щорічника "Україна дипломатична". - Пам'ять століть. - 2003. - №4. - С. 156-157.

[v] Курас І. Українська дипломатія: історія і сьогодення. - Україна дипломатична. Вип. 2. - К., 2001. - С. 4-7.

[vi] Кривонос П. Місце зустрічі - Клуб "Планета". - Історичний календар − 2003. - К., 2003. - С. 189-191.

[vii] Аннан Кофі. Демократія - це спосіб життя. - Україна дипломатична. Вип. 3. - К., 2002. - С. 4-9.

[viii] Перебийніс П. Книжкова полиця 2012 від ГДІПу // Зовнішні справи. - 2012. - №10. - С. 58-59.

[ix] Денисенко А., Денисенко В., Кийков О. Духовна дипломатія. Навчальний посібник. - К., 2012. - 212 с.

[x] Кривонос П., Коєв Ю. Передмова // Слипченко А.С. И был им всякий почет... Заметки о дипломатии и дипломатах (Т. 3). Худ.-док. изд. - К.: "Задруга", 2011. - 536 с., ил.

[xi] Руденко Г.М. Представництва іноземних держав в Україні. - К., 2004. - 350 с.

[xii] Кулінич М.А., Руденко Г.М. Стислий український дипломатичний довідник. Навчальний посібник. - К., 2006. - 376 с.

АНОТАЦІЯ

У статті розглянуто основні напрями висвітлення позитивного іміджу України на сторінках наукового щорічника "Україна дипломатична", а також розглядаються складові видавничої діяльності Генеральної дирекції з обслуговування іноземних представництв.

Ключові слова: політичний імідж, дипломатичний корпус, видавнича діяльність, щорічник.

АННОТАЦИЯ

В статье рассмотрены основные направления освещения позитивного имиджа Украины на страницах научного ежегодника "Украина дипломатическая", а также рассмотрены составляющие издательской деятельности Генеральной дирекции по обслуживанию иностранных представительств.

Ключевые слова: политический имидж, дипломатический корпус, издательская деятельность, ежегодник.