Право

Російсько-український конфлікт щодо територіальної приналежності Криму: міжнародно-правові та мотиваційні аспекти
Сергій Гакман
12.11.2014, 09:37

Summery

In the article the author enumerates violation of base documents of international law and bilateral Russian-Ukrainian agreements, which were carried out by Russian Federation in relation to Ukraine, emphasizes the violations carried out by Russian soldiery in the first days of their encroachment to.

In relation to Ukraine Russia violated not only Budapest Memorandum, under which, next to the USA and Great Britain, it pledged to guarantee safety, territorial integrity and inviolability of borders of Ukraine, which gave up a nuclear weapon, but also a number of principles of international law.

In the article some possible motivations of the Russian invasion of Ukraine are also analysed, their external and internal political, economic and strategic aspects.

Keywords: Crimea, Ukraine, Russian Black Sea Fleet, international law, territorial integrity, inviolability of borders.

Частина 1

Сучасний конфлікт між Росією та Україною щодо Криму є одним із найбільш складних і водночас найбільш дискусійних подій останнього часу, який досить важко визначити в класичних термінах історичної, політичної науки та теорії міжнародних відносин. Цей конфлікт відбувається на тлі прощання України з радянським минулим, її боротьби за реальну незалежність і в контексті геополітичного протистояння США та Росії.

Проблема Криму в українсько-російських відносинах є досить новою для дослідників, адже минуло лише кілька місяців після драматичних подій, і тому ми ще не можемо посилатися на фундаментальні дослідження в цьому напрямі, проте є багато спроб актуального аналізу окремих аспектів цієї проблеми українськими та зарубіжними науковцями.

Якщо проаналізувати дії Російської Федерації щодо України, особливо щодо південно-східних областей України та Криму, виходячи з точки зору міжнародних й двосторонніх безпекових норм, спостерігаємо наявність активної неправомірної діяльності з боку РФ.

Перш за все, Росія порушила Будапештський меморандум і Тристоронню заяву від 14 січня 1994 р.[i] (1), якими вона разом із США та Великою Британією ставала гарантом незалежності та цілісності України, яка відмовилася від ядерної зброї.

Зазначимо, що після краху Радянського Союзу наприкінці 1991 р. Україна мала на своїй території третій за величиною у світі ядерний арсенал. Відмовляючись від ядерної зброї, українська сторона порушила перед Вашингтоном питання про гарантії безпеки. США запевнили офіційний Київ у тому, що як тільки Україна перестане бути ядерною державою, вона отримає "негативну гарантію безпеки". Це означало, що Сполучені Штати не будуть застосовувати проти неї ядерну зброю так само, як і проти будь-якої неядерної держави, яка є учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ), за умови, що ця держава не нападе на Сполучені Штати або їхнього союзника в союзі з державою, яка володіє ядерною зброєю. Пізніше Вашингтон вирішив додати інші гарантії, які він уже надав країнам-підписантам Заключного Акта Гельсінської наради з безпеки та співробітництва в Європі, що де-факто не були новими зобов'язаннями. Ці гарантії включали в себе зобов'язання щодо дотримання незалежності, суверенітету та існуючих кордонів України, відмови від використання погроз або застосування сили, а також відмови від економічного примусу. Паралельно американці провели переговори з російською та британською сторонами, оскільки у Вашингтоні вважали важливим, щоб Росія також надала Києву гарантії безпеки. Логіка ж включення у справу британців була пов'язана з тим фактом, що Велика Британія, так само, як США і Росія, була державою-депозитарієм для ДНЯЗ. Зазначимо при цьому, що американські дипломати намагалися зафіксувати гарантії в документі, який не мав би обов'язкової юридичної сили, слідкуючи за тим, щоб сформульовані зобов'язання мали б виключно політичний характер. Тодішній Міністр закордонних справ України Б.Тарасюк пропонував укласти договір із гарантіями безпеки, проте американські офіційні особи жорстко заперечували таку ідею договору, а також постійно використовували термін "запевнення" замість терміна "гарантії"[ii](2).

Варто підкреслити, що збереження ядерної зброї могло б, з одного боку, впливати позитивно на вагомість України у світовій політиці, а з іншого - перетворити Київ на ядерну країну-ізгоя, не кажучи вже про те, що вартість підтримки ядерної зброї є дуже високою і на той час була б абсолютно неприйнятною для молодої Української держави. Ураховуючи те, що термін служби багатьох носіїв і боєголовок добігав свого кінця, ядерний арсенал ставав обтяжливим активом. До того ж, попри напружені політичні відносини між Києвом і Москвою, тоді ще ніхто не міг передбачити ризик великого військового конфлікту. Однак відмова від третього за величиною у світі ядерного арсеналу мала б спричинити отримання Україною, поза всяким сумнівом, більш надійних гарантій від світових лідерів.

У 2014 р. Кремль завдав суттєвого удару основам міжнародного права порушивши низку його принципів, а також конвенції та двосторонні українсько-російські угоди. Зокрема РФ порушила:

- принцип незастосування сили та погрози застосування сили. На сьогодні - це загальновизнаний принцип міжнародного права, закріплений у п. 4 ст. 2 Статуту ООН. Загальні положення цього принципу відповідно до положень Декларації про загальні принципи міжнародного права від 1970 р., передбачають таке: "Кожна держава повинна утримуватись у міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності інших держав, так і будь-яким іншим чином, який несумісний з цілями ООН"[iii] (3);

- принцип невтручання у внутрішні справи держави. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до п. 7, ст. Статуту ООН встановлюють, що жодна держава або група держав не має права втручатись прямо або опосередковано у внутрішні справи, що входять до компетенції іншої держави. Жодна держава не може застосовувати будь-які акти військового, політичного або іншого примусу, з метою підпорядкування собі будь-якої іншої держави. Забороняється організація або заохочення підривної, терористичної діяльності, яка спрямована на насильницьку зміну устрою іншої держави (3);

- принцип територіальної цілісності держав, закріплений в заключному акті НБСЄ від 1975 року. Відповідно до положень цього акта держави-учасниці повинні поважати територіальну цілісність кожної з держав-учасниць[iv](4);

- принцип непорушності державних кордонів, закріплений в заключному акті НБСЄ від 1975 року. Відповідно до його положень держави-учасниці розглядають кордони одне одного як непорушні. Вони повинні утримуватися від будь-яких посягань, що спрямовані на захоплення частини або всієї території кожної держави-учасниці (4).

- принцип добросовісного виконання міжнародно-правових зобов'язань. Згідно з п. 2 ст. 2 Статуту ООН, усі члени Організації добросовісно виконують взяті на себе зобов'язання (5)[v]. Також відповідно до Віденської Конвенції про право міжнародних договорів від 1969 р., будь-який чинний договір є обов'язковим для його учасників і повинен ними добросовісно виконуватись (6)[vi].

Кремль порушив також Конвенцію щодо визначення агресії. Зазначимо, що в основу Лондонської Конвенції від 3 липня 1933 р. (7)[vii] у визначення агресії було покладене радянське формулювання. На міжнародній конференції з питань скорочення озброєння, яка відбувалася в першій половині 1933 р., делегації СРСР та Бельгії виступили з пропозиціями щодо визначення агресора. Слід зазначити, що війна як засіб міжнародної політики була засуджена ще пактом Бріана-Келлога. Однак до початку конференції не існувало загальноприй­нятого визначення агресії. 6 лютого 1933 р. радянська делегація внесла пропо­зицію під назвою "Проект декларації відносно визначення агресора" (8)[viii]. У проекті містилися у першій частині - визначення основних агресивних дії, у другій - перелік обставин, що не можуть служити виправданням для держав, винних у діях, які визначені у першій частині. Тобто у радянському визначенні вказувалося на те, що означає агресія та хто повинен вважатися агресором. Воно охоплювало найбільш часті причини конфліктів і спорів між державами. Навіть тодішній міністр Закордонних справ Румунії Н. Тітулеску, який, за його ж твердженням, з керівником московського зовнішньополітичного відомства "до цього моменту були непримиренними ворогами", піднявся і заявив: "Румунія підтримує визначення агресора таким, як його пропонує пан Литвинов" (9) [ix]. Ураховуючи те, що пропозиція М. Литвинова була більш детальною, саме вона була поставлена на обговорення Комітетом Безпеки. Виступаючи 19 березня на засіданні Комітету Н. Тітулеску заявив: "Радянська пропозиція є єдиною цінною роботою конференції". Проект резолюції, а точніше, доповідь від імені цього комітету була представлена у Женеві 24 травня 1933 р. грецьким дипломатом Н. Політісом. Саме цю доповідь (Raport Politis) у тій її частині, що стосувалася визначення агресора, представники радянського зовнішньополі­тич­ного відомства поклали в основу формулювань багатосторонніх пактів про ненапад (10)[x]. Цікавим у контексті радянсько-румунських відносин, на наш погляд, є те, що завдяки позитивній активності румунського дипломата Н. Тітулеску, його конструктивній позиції у підтримці тексту визначення агресії, сформульованого М. Литвиновим, деякі юристи, дипломати, журналісти та політичні діячі того часу називали визначення, яке увійшло у Raporti Politis, "формулою Литвинова-Тітулеску".

Створена вже після Другої світової війни Організація Об'єднаних Націй резолюцією 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї від 14 грудня 1974 р. прийняла нове, більш повне визначення агресії (беручи до уваги той факт, що Російська Федерація стала правонаступницею СРСР, вона зобов'язана виконувати всі підписані Радянським Союзом міжнародні конвенції та угоди). Зокрема, відповідно до Конвенції "Агресією є застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності іншої держави, або яким-небудь іншим чином, несумісним із Статутом Організації Об'єднаних Націй (...)" (11) [xi]. У документі (ст. 3) міститься неповний перелік дій, які кваліфікуються як агресія, незалежно від оголошення війни. Серед них:

а) вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;

b) бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;

d) напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські і повітряні флоти іншої держави;

e) застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за згодою з приймаючою державою, в порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;

f) дія держави, що дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;

g) засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, що мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим вище актам, або його значну участь у них.

Ми спостерігаємо здійснення Росією по відношенню до України переважної більшості дій, які Конвенцією визначено як агресія.

Стосовно українського півострова Російська Федерація порушила також низку українсько-російських двосторонніх угод. Спробуємо розкрити сутність порушених статей відповідних угод і відновити хронологію російських порушень у перші дні вторгнення, починаючи з 21 лютого 2014 р. Більшість цих дій були здійснені військовими частинами Чорноморського флоту РФ.

Так, розглянемо Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією від 31 травня 1997 р. (статті 3 і 6). Зокрема, у статті 3 зазначається: "Високі Договірні Сторони будують відносини на основі принципів взаємної поваги суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або загрози силою, включаючи економічні та інші способи тиску, невтручання у внутрішні справи...". У статті 6: "Кожна з Високих Договірних Сторін утримується від участі або підтримання дій, спрямованих проти іншої Сторони, і зобов'язується не укладати з третіми країнами будь-яких договорів, спрямованих проти іншої Сторони. Жодна зі Сторін не допустить, щоб її територія була використана на шкоду безпеці іншої Сторони" (12) [xii]. (Усі ключові українські військові об'єкти в Криму були заблоковані озброєними особами та бойовою військовою технікою Росії. На території України - всупереч виявленій волі України - відбувалося військове розгортання сил та засобів Збройних сил РФ із залученням як військових формувань ЧФ РФ, тимчасово дислокованих на території України, та військових частин, які дислокувалися на території РФ з масовим використанням літаків військово-транспортної авіації. 28 лютого на аеродромі Гвардійське, порушуючи державний кордон України, здійснили посадку та розвантаження 4 російські військово-транспортні літаки ІЛ-76МД. 1 березня також з порушенням державного кордону України увійшли у порт м. Севастополь великі десантні російські кораблі Балтійського флоту "Калінінград", "Мінськ" і великий десантний корабель Північного флоту "Горняк". 3 березня державний кордон України був порушений 9-ма літаками Збройних сил РФ Іл-76МД.

Була грубо порушена Угода між Україною і Російською Федерацією "Про статус та умови перебування Чорноморського Флоту Російської Федерації на території України", підписаний 21 квітня 2010 р. у Харкові (13) [xiii]. Зокрема:

- пункт 1 статті 6: "Військові формування здійснюють свою діяльність у місцях дислокації відповідно до законодавства РФ, поважають суверенітет України, додержуються її законодавства та не допускають втручання у внутрішні справи України" (27 лютого зі сторони Качинського шосе до воріт в'їзду на територію, де розташоване приміщення зали зустрічі офіційних делегацій цивільного аеропорту, що поруч військового аеродрому Бельбек, прибули озброєні невідомі особи у військовій формі без знаків розпізнавання (близько 300 осіб, 17 автомобілів типу "Урал", 2 БТРи). Було встановлено, що їхньою метою є взяття під контроль виїзду з аеропорту Бельбек та недопущення вищих посадових осіб України до Криму. Зазначена група розосередилася по периметру паркана цивільного аеропорту, було розгорнуто радіостанцію на базі БТРа, перекрито злітно-посадкову смугу та руліжну доріжку трьома автомобілями "Урал", розгорнуто позицію станкового кулемета. Керівництво бригади тактичної авіації попереджено, що в разі зльоту літака з чергової ланки буде відкрито вогонь на ураження);

- пункт 2 статті 9: "Сторони співробітничають в галузі забезпечення безпеки польотів літальних апаратів військових формувань. Порядок і форми такого співробітництва визначаються окремими угодами (28 лютого здійснили посадку 10 вертольотів у районі аеродрому Кача ЧФ РФ і аеродрому "Гвардійське", які незаконно перетнули державний кордон України та уникли прикордонного контролю);

- пункт 1 статті 12: "Службові транспортні засоби Чорноморського флоту Російської Федерації повинні мати реєстраційний номер і чіткий знак. Використання для службових транспортних засобів номерних знаків України не допускається" (27 лютого колона з 14-и автомобілів "Урал" без номерних знаків та 2-х БТР-80, які перевозили до 400 військовослужбовців, виїхала з території 7-го навчального загону ЧФ РФ у напрямку виїзду з м. Севастополь. У районі дорожньої розв'язки м. Севастополь - Сапун-Гора - м. Інкерман колона розділилася: 6 автомобілів Урал продовжили рух у напрямі м. Інкерман, інші автомобілі та 2 БТР - в напрямку району Сапун-Гори. З 7-го навчального загону ЧФ РФ близько 150 осіб на 4-х автомобілях "КАМАЗ" без номерних знаків виїхали у напрямку с. Новофедорівка;

- пункт 5 статті 15: "Пересування, пов'язані з діяльністю військових формувань поза місцями їхньої дислокації, здійснюються після узгодження з компетентними органами України" (21-22 лютого на території АРК та у м. Севастополь мали місце активні пересування великої кількості бойової броньованої техніки (понад 30 бронетранспортерів) військових формувань ЧФ РФ, які не узгоджувалася з компетентними органами України. 16 одиниць БТР-80 810-ї окремої бригади морської піхоти ЧФ РФ (м. Севастополь) здійснили виїзди у напрямку населених пунктів Кача та Гвардійське та у межах м. Севастополь.

Серед порушених російським керівництвом документів є й Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом РФ "Про використання силами та засобами Чорноморського флоту Російської Федерації повітряного простору України та повітряного простору над акваторією Чорного моря, де відповідальність за безпеку польотів та організацію обслуговування повітряного руху покладена на Україну" від 16 липня 1999 року (14) [xiv]. Зокрема, у них передбачалося:

- у статті 2: "Навчання та перевірки сил, що перебувають на чергуванні, протиповітряної оборони ЧФ, пов'язані з використанням повітряного простору, що знаходиться під відповідальністю України, проводяться без закриття аеропортів України за узгодженням з Генеральним штабом Збройних сил України та відповідно до режиму і умов, встановлених Українським центром планування використання повітряного простору України та регулювання повітряного руху Украероцентром". 
- у статті 3: "Забезпечення безпеки польотів у повітряному просторі, що знаходиться під відповідальністю України, здійснюється шляхом взаємодії між органами, відповідальними за організацію обслуговування повітряного руху України та командними пунктами (пунктами управління) ЧФ".

(28 лютого на аеродромі "Гвардійське" (АРК), порушивши державний кордон України, здійснили посадку та розвантаження 4 літаки ІЛ-76МД ЗС РФ, які прибули з аеродромів базування у Пскові та Таганрозі (Росія). Здійснили посадку ще 10 літаків ІЛ-76МД з території РФ. На посадку пішли також 10 вертольотів у районі аеродрому Кача ЗС РФ і аеродрому "Гвардійське", які незаконно перетнули державний кордон України та уникли прикордонного контролю).

Спочатку російське керівництво стверджувало, що в Криму російських військ немає, а згодом воно було вимушене зізнатися, що приєднання півострова до Російської Федерації було здійснене за їх участі. Більше того, деякі учасники цих подій отримали відповідні нагороди. Якщо вірити публікації щодо медалі "За повернення Криму", на ній чітко вказані терміни проведення операції: 20.02.2014 - 18.03.2014. Це ставить під сумнів також правдивість слів Президента РФ В. Путіна про те, що Росія не готувалася до приєднання Криму і прийняла відповідне рішення лише після отримання даних про настрій місцевих жителів (після повалення "легітимного Президента України В. Януковича" 22 лютого).

Завершення в наступному номері "З.С."

Список використаних джерел:


[i] 1. Трехстороннее заявление Президентов России, США и Украины (Вместе с "Приложением к Трехстороннему заявлению...") (Принято в г. Москве 14.01.1994) // [Електронний ресурс].. - Режим доступу: http://www.lawmix.ru/abrolaw/12281

[ii] 2. "Заверения" США по Будапештскому меморандуму и Трехстороннее заявление от 14 января <st1:metricconverter productid="1994 г">1994 г</st1:metricconverter>. // [Електронний ресурс].. - Режим доступу: www.liveinternet.ru/users/debut/post319835360/

[iii] 3. Carta Naţiunilor Unite // Năstase A. Documente fundamentale ale dreptului internaţional şi al relaţiilor internaţionale / Ed. Frailich R. 2 vols. Vol. 1a. - Bucureşti: Asociaţia Română pentru Educaţie Democratică, 1997. - P. 52.

[iv] 4. Actul final de la Helsinki al Conferinţei pentru Securitate şi Cooperare în Europa // Năstase A. Documente fundamentale ale dreptului internaţional şi al relaţiilor internaţionale. - Vol. 1a. - P. 131.

[v] 5. Carta Naţiunilor Unite. - P. 52.

[vi] 6. Международные отношения и внешняя политика СССР (Сборник документов) (1871-1957гг.). - М.: Изд-во ВПШ при ЦК КПСС, 1957. - С. 93-94.

[vii] 7. Convenția de la Londra de definire a agresiunii// Năstase A. Documente fundamentale ale dreptului internaţional şi al relaţiilor internaţionale. - Vol. 1a. - P. 35-39.

[viii] 8. Известия. - 1933. - 8 февраля.

[ix] 9. Scurtu I., Almaş D., Goşu A., Pavelescu I., Ioniţă Gh. I. Istoria Basarabiei de la începuturi până în 1994. -Bucureşti: Tempus România, 1994, - P. 260.

[x] 10.Boldur A. Istoria Basarabiei. - Bucureşti: Ed. Victor Frunză, 1992. - P. 517.

[xi] 11. Конвенція "Определение агрессии" (Утверждено резолюцией 3314 (ХХIХ) Генеральной Ассамблеи ООН от 14 декабря 1974 года) // [Електронний ресурс] . - Режим доступу: www.un.org/ru/documents/decl_conv/conventions/aggression.shtml

[xii] 12. Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією // [Електронний ресурс] . - Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_006

[xiii] 13. Угода між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України // [Електронний ресурс] . - Режим доступу: zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_359

[xiv] 14. Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Російської Федерації про використання силами та засобами Чорноморського флоту Російської Федерації повітряного простору України та повітряного простору над акваторією Чорного моря, де відповідно до міжнародних угод відповідальність за безпеку польотів та організацію обслуговування повітряного руху покладена на Україну // [Електронний ресурс] . - Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/643_254.

АННОТАЦИЯ

В статье автор перечисляет нарушения базовых документов международного права и двусторонних российско-украинских соглашений Российской Федерацией в отношении Украины, а также нарушения, осуществленные российскими военными в первые дни их вторжения в Крым.

Относительно Украины Россия нарушила не только Будапештский меморандум, в котором она, наряду с США и Великобританией, обязалась гарантировать безопасность, территориальную целостность и нерушимость границ Украины, которая взамен отказалась от ядерного оружия, но и целый ряд принципов международного права.

В статье также проанализированы некоторые возможные мотивации российского вторжения в Украину, их внешние и внутренние политические, экономические и стратегические аспекты.

Ключевые слова: Крым, Украина, Российский Черноморский флот, международное право, территориальная целостность, нерушимость границ.

АНОТАЦІЯ

У статті автор перелічує порушення базових документів міжнародного права і двосторонніх російсько-українських угод, які здійснила Російська Федерація по відношенню до України, а також порушення, здійснені російськими військовими в перші дні їх вторгнення в Крим.

Стосовно України Росія порушила не тільки Будапештський меморандум, в якому вона, поряд із США та Великою Британією, зобов'язалася гарантувати безпеку, територіальну цілісність і непорушність кордонів України, що відмовилася від ядерної зброї, а й низку принципів міжнародного права.

У статті також проаналізовано деякі можливі мотивації російського вторгнення в Україну, їх зовнішні та внутрішні політичні, економічні та стратегічні аспекти.

Ключові слова: Крим, Україна, Російський Чорноморський флот, міжнародне право, територіальна цілісність, непорушність кордонів.