Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Безпека

Проблема вступу України до НАТО в контексті українсько-американських відносин
Олена Ващенко, МЗС України
04.05.2016, 10:52

УДК 327(447:73):327.51

Summary

In the article the main aspects of Ukraine's accession to NATO are revealed in the light of Ukrainian-American relations. Considerable attention is paid to the factors that affected the strategy of both countries on NATO's expansion to the East, peculiarities of US policy as to development of relations between Ukraine and NATO and their prospects.
Keywords: Ukraine, US, NATO, NATO's expansion.

Частина ІI

Іракська криза та військовий варіант її вирішення з боку США активізували відцентрові прояви в НАТО, передовсім це стосується країн Західної Європи. Така ситуація змушує Вашингтон інтенсифікувати атлантичний діалог із державами Центрально-Східної Європи, зокрема, з Україною. Так, на початку січня 2003 р. К. Паскуаль у виступі на засіданні Робочої групи у Вашингтонському Центрі міжнародних стратегічних досліджень виокремив принципові для США позиції стосовно вступу України до Північноатлантичного альянсу: це політика відкритих дверей і, водночас, політика п'яти кроків - напрямів співробітництва задля покращення відносин (реформування експортного контролю, активізація контактів на рівні урядів та парламентів, підтримка демократії, співпраця у військовій сфері та сприяння вступові до НАТО). І вже через місяць К. Паскуаль під час круглого столу "Євроатлантична інтеграція України: стан та перспективи" наголосив, що гіпотетично Україна може розраховувати на вступ до Альянсу 2008 р. Загалом, протягом 2003 р. на найвищому рівні в США звучали думки про доцільність вступу України до НАТО (виступи президента Дж. Буша, Посла Дж. Хербста, держсекретаря К. Пауела, помічника держсекретаря Е. Джонс та інших високопосадовців). Водночас акцентувалася увага на необхідності демократизації українського політикуму та суспільства [1, с. 37].

Варто підкреслити, що від часу розгортання військової операції в Іраку Вашингтон розглядав Україну як союзника в питанні вирішення іракської проблеми. Зокрема, у США позитивно сприйняли рішення Президента України про розміщення батальйону РХБ захисту в Перській затоці. Так само зближенню сприяв і Меморандум Верховної Ради України про надання збройним силам НАТО права швидкого доступу на територію України (березень 2004 р.). Ознакою інтенсифікації процесу інтеграції нашої країни до Альянсу стало й поглиблення співпраці у військово-технічній сфері.

Значний вплив на формування позиції США щодо України загалом та її участі в системі колективної безпеки НАТО справили події осені 2004 р. та прихід до влади президента В. Ющенка. У Вашингтоні це сприйняли як ознаку готовності українського суспільства й політикуму до більш чіткого визначення своїх зовнішньополітичних інтересів. Цьому сприяла й кореляція законодавчо-правового поля України, зокрема, йдеться про Указ Президента від 2 квітня 2005 р. щодо воєнної доктрини. У подальших документах питання вступу до Північноатлантичного Альянсу визначали як найважливіший пріоритет зовнішньої та внутрішньої політики України. Паралельно було створено низку інституцій, що мали стати інструментами реалізації такого курсу, зокрема Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО.

Позиція США щодо інтеграції України до атлантичних безпекових структур у період 2005 - 2009 р. простежується завдяки аналізу низки кроків як на міжнародному рівні, так і в царині двосторонніх відносин. Стратегічне значення для перспективи євроатлантичного руху України мала спільна заява президентів Б. Клінтона та В. Ющенка "Порядок денний українсько-американського стратегічного партнерства у новому сторіччі" (квітень 2005 р.), яка окреслювала головні завдання двостороннього співробітництва, у тому числі у сфері безпеки. Конкретизація питання вступу України в НАТО відбувалася під час робочих візитів до Києва Міністра оборони США Д. Рамсфельда (вересень 2005 р.), заступника держсекретаря США П. Добрянські (березень 2006 р.), помічника Президента, заступника Радника з питань національної безпеки Президента США Дж. Крауча (травень 2006 р.).

Подальший діалог відбувся на міжнародній конференції "Спільне бачення спільного сусідства" у Вільнюсі в травні 2006 р.: В. Ющенко закликав до інтенсифікації процесу набуття членства України в НАТО шляхом укладання ПДЧ, а Вашингтон традиційно наголошував на готовності переконати своїх союзників у необхідності такого кроку, однак ставив це питання у залежність від позиції нового українського уряду, який мав підтвердити курс на євроатлантичну інтеграцію. Загалом, адміністрація Дж. Буша виявила зацікавленість у розширенні Альянсу на Схід, проте зважала на досить неоднозначну позицію українського політикуму та громадськості. Яскравим прикладом цього став зрив навчань у рамках НАТО в Криму. Також у Вашингтоні розглядали призначення прем'єр-міністром В. Януковича як можливість гальмування процесу поступу України до НАТО та суттєвої зміни зовнішньополітичної орієнтації, однак наголошували, що поважають демократичний вибір українців [2]. Із таким же підтекстом сприйняли й заяву нового прем'єр-міністра, зроблену під час візиту до США у грудні 2006 р., про те, що Україна не форсуватиме процес вступу до Альянсу через неготовність суспільства [3].

У Вашингтоні враховують, що прийнята 2007 р. Стратегія національної безпеки України передбачала "використання в інтересах України механізмів міжнародної колективної безпеки" і декларувала "формування умов для вступу України до НАТО", однак усе частіше лунали скептичні зауваження щодо такої риторики, не підкріпленої конкретними кроками. Водночас, у квітні 2007 р. Дж. Буш підписав "Акт про консолідацію свободи через НАТО", у якому зазначалась позиція США щодо сприяння набуттю Україною членства в Альянсі.

Інтенсифікації діалогу Україна - НАТО сприяла активізація відносин України й США та прийняття низки важливих двосторонніх документів. У першу чергу, це підписані під час візиту Дж. Буша до Києва "Пріоритети українсько-американського співробітництва (Дорожня карта) від 1 квітня 2008 року. Дорожня карта передбачала, що Україна поглиблюватиме співробітництво із НАТО, а США сприятимуть набуттю нею членства в Альянсі. Наступним важливим етапом стало рішення Бухарестського саміту Альянсу у квітні 2008 р. про більш чітку перспективу членства України в НАТО, прийняте за безпосередньої участі Сполучених Штатів.

 Значний вплив на процес діалогу щодо членства України мав російсько-грузинський конфлікт серпня 2008 року. Зокрема, під час вересневого 2008 р. візиту В. Ющенка до США велику увагу було приділено активізації безпекового співробітництва, а також обговорено можливість запрошення у грудні цього ж року України та Грузії до ПДЧ. На підтвердження такого рішення у 2008 р. обидві палати Конгресу ухвалили три резолюції, що підтримували перспективу укладення ПДЧ із Україною. 
 Передвиборна президентська кампанія у США засвідчила важливість питання щодо ролі НАТО в системі американської безпеки, у цьому контексті розглядалася й політика щодо України, як можливого партнера по Альянсу. Таку думку висловлювали головні претенденти на посаду президента Б. Обама та Дж. Маккейн. Перемога демократа Б. Обами та проголошення курсу на "перезавантаження" відносин із Москвою не змінило стратегічного напряму підтримки Вашингтоном прагнення нашої країни вступити до Альянсу. Позитивним сигналом стало підписання Хартії Україна - США про стратегічне партнерство (19 грудня 2008 р.). У документі головні акценти стосувалися безпекової сфери, а також було зроблено наголос на тому, що "поглиблення інтеграції України до євроатлантичних структур є спільним пріоритетом" обох країн.

Однак, за результатами засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ Альянсу (грудень 2008 р.) для України було вироблено дещо відмінний від ПДЧ формат підготовки вступу до НАТО - Річні національні програми. При цьому США наголосили на всебічній допомозі у процесі виконання Україною всіх необхідних умов, а українській стороні було рекомендовано проводити більш системну роботу як із суспільством, так і з опозицією, передовсім здійснювати інтенсивну інформаційну кампанію. Відтак, із 2009 р. США надають сприяння у реалізації Річних національних програм, як своєрідного інструмента поступу України до НАТО, зокрема це стосується реформування Збройних сил України. Значну увагу питанням безпеки приділяла й Українсько-американська комісія зі стратегічного партнерства, установче засідання якої відбулося восени 2009 р. Разом із тим, на офіційному рівні представники США постійно акцентували увагу, що Україна сама визначатиме динаміку реалізації євроатлантичного курсу. Так віце-президент Дж. Байден у липні 2009 р. підкреслював, що у Вашингтоні розуміють складність процесу трансформації суспільної свідомості в Україні у питаннях НАТО, тому саме за нею залишається питання щодо темпів, часу та глибини перетворень, необхідних для вступу до Альянсу.

Загалом, період 2005-2009 рр. в історії відносин України з НАТО більшість аналітиків називають часом невикористаних можливостей, адже Київ отримав низку преференцій з боку країн-учасниць Альянсу, і передовсім - США, однак не використав їх.

Кардинальною зміною стратегії України щодо вступу до НАТО позначений 2010 р.: у липні Верховна Рада проголосила позаблоковий статус України, а відкоригована Указом Президента Стратегія національної безпеки України "Україна у світі, що змінюється", прийнята в лютому 2007 р., уже не передбачала євроатлантичної інтеграції, зосередившись лише на економічному аспекті інтегрування з ЄС. Реакція США була виваженою, зокрема, під час візиту на початку липня 2010 р. для участі у другому засіданні Українсько-американської комісії зі стратегічного партнерства Г. Клінтон заявила, що Вашингтон поважає рішення України щодо позаблокового статусу. Так само й С. Пайфер зазначав, що Україна повинна самостійно визначатися з перспективою вступу до НАТО, двері до якого мають залишатися відкритими. Схожа думка пролунала й від посла Дж. Теффта влітку 2011 р. [4]. З огляду на це, у 2010-2013 рр. діалог стосовно співробітництва України з НАТО було переведено у площину участі українців у миротворчих операціях під егідою Альянсу та обговорення перспективності такого співробітництва. Зокрема, Вашингтон щодо України починає використовувати визначення "євроатлантична орієнтація", а не "євроатлантичне прагнення". Повернення до питання вступу до Альянсу унеможливлювалось як загальним курсом команди В. Януковича на зближення з Москвою, так і окремими рішеннями, зокрема про продовження терміну перебування російського Чорноморського флоту на території України (АР Крим).

Докорінна зміна зовнішньополітичного курсу нашої країни відбулася в умовах суспільно-політичної кризи кінця 2013 р., загострення відносин із РФ та розгортання антитерористичної операції на сході країни протягом 2014-2015 років. Зокрема, у грудні 2014 р. Верховна Рада України підтримала внесений президентом П. Порошенком законопроект, що передбачає скасування позаблокового статусу країни. А Стратегія національної безпеки України, затверджена Указом Президента від травня 2015 р. передбачає завдання "формування умов для вступу в НАТО" у поєднанні із зусиллями зі "створення ефективного сектору безпеки й оборони" та загального підвищення обороноздатності держави. Суттєвих змін зазнали й загальна риторика українського політикуму та суспільна думка - переконання, що саме НАТО може стати гарантом збереження державності нашої країни.

Позиція США щодо подій 2013-2015 р. в Україні та участі в них РФ простежується в низці офіційних заяв високопосадовців і запровадженні санкцій щодо Росії. Ключовими є тези: про мирний характер проєвропейських зібрань на майдані Незалежності у грудні 2013 р. та неприпустимість застосування сили щодо демонстрантів; про втручання Москви у внутрішні справи України; про порушення нею низки міжнародних угод і Будапештського меморандуму у зв'язку з приєднанням Криму до РФ; про ескалацію Москвою нестабільності на сході України та підтримку воєнізованих антиукраїнських формувань тощо. Загалом, ситуація в нашій країні розглядається як загроза безпеці союзників США у Східній Європі, пряме порушення міжнародної системи безпеки та стабільності.

З огляду на це, Вашингтон активізував фінансову допомогу Україні, залучивши міжнародні фінансові інституції та країни-партнери по НАТО. США надавали нашій країні значну допомогу для підвищення її обороноздатності та забезпечення війська обмундируванням, спорядженням, медикаментами тощо [5]. Вагомою підтримкою та демонстрацією подальших стратегічних відносин стали спільні навчання, зокрема й "SEABREEZE" і "RAPIDTRIDENT".

Оцінка ситуації в Україні з боку США цілком суголосна позиції НАТО, а в окремих моментах є більш жорсткою та рішучою. Так, у січні 2015 р. Генсек Є. Столтенберг наголосив, що Росія повинна негайно припинити ескалацію конфлікту в Україні [6], також НАТО не визнало референдум у Криму та приєднання його до РФ [7]. Зусилля Альянсу й США спрямовані на підтримку країн-партнерів, однак офіційно ні Вашингтон, ні керівництво НАТО не готові надати Україні членство в умовах невідповідності стандартам і розгортання конфлікту на її території. Наголос зроблено на всебічній підтримці як України, так і Молдови та Грузії, аби вони могли обстоювати свою незалежність. Водночас, позиція Москви в українському питанні, спрямована на розпалювання конфлікту, стала викликом для НАТО і сприяла проведенню заходів із підвищення його ефективності, зокрема це стосується проведення масштабних навчань, посилення контингентів у країнах-членах, що межують із РФ, діалогу щодо розбудови сил швидкого реагування тощо [8]. Показовим у цьому контексті є підписання у вересні 2015 р. трьох документів про поглиблення взаємодії України і НАТО, а також візит Й. Столтенберга (22 вересня 2015 р.), який засвідчив підтримку нашої країни і став сигналом про новий формат співпраці. Зокрема, було зроблено наголос на тому, що Україна може самостійно співпрацювати з окремими державами-членами НАТО та їх союзниками поза вступом до Альянсу [9]. У тій же площині на Мюнхенській конференції з питань безпеки 13 лютого 2016 р. обговорювалося питання подальшої тісної співпраці України й Альянсу у сфері реформування сектору безпеки й оборони. Варто зауважити, що ситуація в нашій країні спонукала США та НАТО до суттєвої кореляції зовнішньополітичної стратегії та пошуку нових підходів для пом'якшення конфлікту, що сколихнув підвалини сучасного світоустрою. Так, на початку грудня 2015 р. очільники МЗС країн-учасниць НАТО прийняли рішення про необхідність розроблення нової стратегії для Альянсу в умовах гібридних воєн і про запрошення до останнього Чорногорії.

Аналізуючи тривалий період відносин Вашингтона й Києва в контексті пошуку Україною своєї моделі безпеки, слід вказати, що США визнають важливість нашої країни з огляду на її геостратегічне розташування у Європі та місце в Чорноморському регіоні. У першу чергу, це стосується безпекових питань. За умови її приєднання до НАТО, членами якого вже є Туреччина, Болгарія та Румунія, позиції Альянсу в Каспійсько-Чорноморському регіоні значно посиляться.

Слід наголосити, що вагомим чинником, що актуалізував питання вступу України до НАТО, була безумовна підтримка цього процесу з боку США. Однак проблема залучення України до системи колективної безпеки у форматі Альянсу завжди проектувалася на можливість загострення відносин, а то й реальний військовий конфлікт із РФ.

Така ймовірність головно зумовлює й відмінність у позиціях і підходах щодо процесу відносин України й Росії з НАТО між європейською та американською частинами Альянсу: європейські країни-члени, передовсім це стосується країн Західної Європи, займають більш стриману позицію через близькість РФ та енергетичний фактор; а США послідовно підтримують діалог з Україною щодо вступу до НАТО, узалежнюючи його інтенсивність із внутрішньополітичною ситуацією в країні.

Серед головних передумов вступу до НАТО в США традиційно називали: чітке визначення української влади щодо зовнішньополітичного курсу; консенсус влади та суспільства з цього питання; проведення реформ, спрямованих на демократизацію суспільно-політичної сфери та ринкових реформ в економіці; боротьбу з корупцією; суттєве реформування українських ЗС (професійна армія, демократичний контроль над збройними силами, відкритість формування військового бюджету, оптимізація системи військової освіти).

Зважаючи на комплекс внутрішніх і зовнішніх факторів, поступ України до НАТО був досить повільним і непослідовним, а події 2014-2015 рр. відтерміновують питання вступу до Альянсу на час розв'язання нинішніх проблем. Разом із тим, важливо наголосити, що найбільш вагомим партнером, який послідовно підтримує Україну, залишаються США. Саме інтенсифікація діалогу та виведення відносин із країною-лідером на найвищий рівень є важливим фактором реалізації євроатлантичного вектора зовнішньої політики України.

Список використаних джерел:

1. Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору [Електронний ресурс]. - Режим доступу: zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_002

2. Kulikov Yuri. Loser in Ukraine's Orange Revolution Returns as Premier // Reuters.- 2006 - August, 5. - A. 14.

3. Talbott S. The New Ukrainein the New Europe. Addressat the Work shop on Ukraine-NATO Relations Sponsored by the Harvard University Project on Ukrainian Security and the Stanford-Harvard Preventive Deference Project // Washington D.C. - 1998. - April 8. − P. 12.

4. Зленко А.М. Українська зовнішня політика: від політичної реальності до політичної необхідності: Виступи. Промови. Інтерв'ю. Статті / К.П. Єлісєєв (упор.) - К.: Преса України, 2003. - 250 с.

5. Пайфер С. "Неприєднані" чи "позаблокові" // День. − 2010. - 8 квітня.

6. Заява президента Барака Обами про Україну від 28 лютого 2014 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://ukrainian.ukraine.usembassy.gov/uk/statements/obama-02282014.html

7. Спільна заява за результатами 2 засідання українсько-американської Комісії зі стратегічного партнерства 2 липня 2010 р. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: photos.state.gov/libraries/ukraine/164171/pdf/clinton-yanukovych-statement-ukr.pdf

8. Каспрук В. Євроатлантичний вибір України очима американських стратегів // Надзвичайна ситуація. - 2002. − № 7-8. - С. 48-51.

9. Виступ Генерального секретаря НАТО Є. Столтенберга [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://rian.com.ua/video/20150126/362591756.html

АНОТАЦІЯ

У статті через призму українсько-американських відносин розкрито головні аспекти проблеми вступу України до НАТО. Значну увагу приділено факторам, що впливали на стратегію обох країн у питанні розширення Альянсу на Схід; особливостям політики США щодо розвитку відносин України й НАТО та їхньої перспективи.

Ключові слова: Україна, США, НАТО, розширення НАТО на Схід.

АННОТАЦИЯ

В статье сквозь призму украинско-американских отношений раскрыты основные аспекты проблемы вступления Украины в НАТО. Значительное внимание уделено факторам, влияющим на стратегию обеих стран в вопросе расширения Альянса на Восток; особенностям политики США относительно развития отношений Украины с НАТО и их перспективы.

Ключевые слова: Украина, США, НАТО, расширение НАТО на Восток.