Досягнуті успіхи Європейського Союзу підтверджують життєдайність ідеї європейської інтеграції, доводять високий рівень утвореної інтеграційної системи впорядкування. Інтеграція по-європейськи дійсно є вінцем попереднього політичного, економічного та соціального розвитку Західної Європи.

Інтеграція

Про необхідність світоглядних змін на вищу освіту
Олександр Соснін
11.03.2017, 11:34

УДК 94: 32

Summary

The right to education is a fundamental human right, education can change lives and transform society. It is with increased requirements to the algorithms of science and education should be associated key risks and opportunities of Ukraine in the XXI century, as we are able to enter the global education market.

Keywords: information, international scientific and technical cooperation, information resource, innovation, information and communication function of the state, information-communication technology

Глобальні тенденції першого періоду ХХІ століття дозволяють стверджувати, що формування нового типу суспільства, політики, економіки, військової справи і, безумовно, науки та освіти базуватиметься на розвитку інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), на інформації та знаннях в якості ресурсу розвитку. Останній можна розглядати як складну комбінацію накопичених суспільством, а точніше - країнами, метабаз даних, до яких постійно додаються все нові і нові знання.

Сьогодні під інформаційно-комунікаційною сферою держави ми розуміємо сукупність інформації, об'єктів інформатизації, інформаційних систем, сайтів в інформаційно-телекомунікаційній мережі Internet, мереж зв'язку, інформаційних технологій, суб'єктів, діяльність яких пов'язана з формуванням і обробкою інформації, розвитком і використанням ІКТ, які забезпечують безпеку інформації програмно-апаратними засобами, а також сукупність законів та нормативно-законодавчих актів і механізмів регулювання відповідних суспільних відносин.

Все це можна ще назвати інформаційним ресурсом (ІР) країни, однак його точного законодавчо унормованого визначення у нас ще немає.

Ми дотримуємося думки, що кожне суспільство стає інформаційним по-своєму і вирішує у процесі інформатизації свої специфічні проблеми з врахуванням особливостей історичного шляху своєї країни та ідеологій, які панували в її інформаційно-комунікаційному просторі. Однак пріоритет, вочевидь, маємо віддавати ІКТ, оскільки бачимо, що в наш час на цьому підґрунті відбувається становлення принципово нової економіки (knowledge-based economy), а основою конкурентоспроможності країн стає здатність до ефективного використання наукою і освітою накопичених фундаментальних знань - інформації, на основі якої створюються все нові й нові технології реальної економіки надвисокого рівня (high-tech).

Протягом останніх десятиліть ІКТ і власне інформація (знання) як особливий вид енергії людської діяльності переконливо довели, що вони сформували засади нового матеріального облаштування середовища життя сучасної людини, виступили в якості джерел інноваційних промислових, наукових, освітніх і управлінських технологій, стали основним засобом встановлення нових за якістю міжособистісних взаємовідносин - комунікації. Інформація та знання, безумовно, всюди виступають основою комунікації, визначають її сутність та є підґрунтям ідеології інформаційного суспільства. На тлі процесів появи нової інформації вона (комунікація) по-новому виникає, видозмінюється і трансформується, забезпечуючи інформаційну взаємодію однієї людини з іншою в науково-освітній, виробничій, суспільно-політичній та інших видах діяльності.

Ми не помічаємо, але за допомогою сучасних ІКТ поступово входимо в епоху "екза": комп'ютер досягає історичної межі працездатності - квінтильйон (1018) операцій за секунду наближає нас, навіть, до можливості стежити за процесами функціонування людського мозку в реальному часі. Людство долає тут чисельні фізичні і технологічні бар'єри, вирішуючи проблеми розвитку сучасної мікроелектроніки та інтеграції в наше життя все нових і нових ІКТ (вже в координатах вимог ідеології інформаційного суспільства, де наукоємні й освітні парадигми обумовлюють розвиток реальної економіки і сталий розвиток суспільств).

Освіті населення тут відводиться центральне місце, оскільки інформаційне суспільство еволюціонує в "суспільство знань", а ідеологія інформаційного суспільства трансформується в ідеологію "суспільства знань", в основі якої знов-таки виробництво і споживання знань з метою корисної і інтелектуальної діяльності людей. Світові корпорації (такі як Google і IBM) та інші наукові центри вступили тут у суперництво в так званій квантовій гонці з метою створення вже квантових комп'ютерів, продуктивність яких у мільйони разів вища звичних нам електронно-обчислювальних машин. Світ вступає в еру "четвертої промислової революції", що передбачає масове впровадження у виробництво кіберфізичних систем, які принципово змінять життя людини: середовище проживання, ринок праці, технологічний уклад, реальну економіку, політико-економічну систему тощо.

Вже сьогодні випускники наших університетів починають обслуговувати потужні інтеграційні знаннєві процеси в науці, промисловості, бізнесі. Інформатизація суспільства та, як наслідок, небачений до цього стрибок в інформаційно-комунікаційні відносини і діяльність доводить, що нам потрібно багато в чому змінювати ставлення і саме уявлення про інженерно-технічну працю та почати активно працювати на міжнародній арені в цьому секторі людської діяльності. Ми маємо взаємодіяти з різними державами й міжнародними організаціями, опановуючи технології і стиль життя провідних країн світу. Як наслідок, треба суттєво підвищувати вимоги до фахової підготовки інженерно-технічних спеціалістів вищою школою і радикально реформувати систему вищої освіти.

Шлях, який ми маємо подолати, безумовно, важкий і вимагає величезних зусиль та постійного вдосконалення науково-освітніх процесів, але повноцінна інтеграція в глобальні, за масштабами, плани постіндустріальної розбудови світу того варта. Нам слід пам'ятати, що підготовка у вітчизняних університетах фахівців з вищою інженерно-технічною освітою, із здатністю адсорбувати на собі новітні професійні знання та світоглядні тенденції процесів європейського і світового об'єднання людства, для більшості країн світу вже недоступні.

На жаль, керівництво українського науково-освітнього середовища, своєчасно "не помітило", що з появою комп'ютера в світі суттєво змінилося фундаментальне уявлення про технології освіти, які із 1970-х років почали визначати темпи розвитку країн світу, а за володіння ринками науково-освітніх послуг розпочалася небачено жорстка боротьба. Суперечливим розмовам про вплив розвитку технологічних можливостей комп'ютерів і побудованих на них науково-освітніх послуг на життя людини немає кінця, як і науково-технічному прогресу, що дійсно починає загрожувати громадській та особистій безпеці.

Сьогодні, скажімо, конфіденційності майже не існує - мобільні телефони, персональні комп'ютери та інші гаджети скоріше перетворилися на засоби стеження за людиною, а сучасні електронні сховища інформації стають зброєю сильних і далекоглядних. Вони, по-перше, дозволяють за будь-яких умов зберігати інформацію про кожну людину - те, що сьогодні називають "персональними даними", збирати на кожного окремі досьє, які надають можливість створення дуже точних індивідуальних психологічних портретів, дозволяють здійснювати приховане стеження і вплив на поведінку мільйонів людей, в тому числі при проведенні виборів і референдумів.

За таких умов виключно важливою стає виконання державою інформаційно-комунікаційної функції. Реагуючи на зміни в системі офіційних поглядів на інформацію, науково-освітню та інформаційно-комунікаційну діяльність, якість яких у нас катастрофічно падає, держава має відповідальніше взяти на себе обов'язок забезпечувати збереження поглядів на конституційні свободи громадян, пропагандистську і науково-освітню політику, безпеку громадян держави від впливу ворожих сил у своєму інформаційно-комунікаційному просторі.

Інформація і знання завжди були всеохоплюючим багатством - зброєю і захистом суспільств і цивілізацій, нематеріальним активом розвитку націй і держав. Однак лише сьогодні до нас приходить розуміння того, що інформація і знання, працюючи лише із надійно захищеною від спаплюження інформацією в захищеному інформаційно-комунікаційному просторі, дозволить конкурувати в науково-технічній і науково-освітній діяльності, уникаючи деіндустріалізації, впроваджувати свої і запозичені інноваційні ідеї до реальної економіки [1].

Сьогодні ситуація ускладнюється тим, що і вітчизняна наука, і наш законодавець досі не визначили до кінця сенс такого фундаментального для розвитку науки поняття як цивілізаційна основа суспільства. Саме вона утримує каркас публічних інститутів суспільства, його науки і освіти зокрема. Саме на публічних інститутах тримається (ґрунтується) стабільність і розвиток західних демократій, і, завдяки їх, незалежному від персон керівників, існуванню країни Заходу вже не одно століття виграють у нас всі марафонські дистанції, лише іноді втрачаючи переможний темп на окремих етапах. Саме діючі публічні інститути обмежують (звужують) вплив реформаторів і медіаторів політики. Погодимось, що ніякі новатори на владних висотах не заважають здійснювати інфраструктурні проекти в США.

До того ж, владні структури України поки що не здатні стратегічно оцінювати і враховувати національні інтереси в проектах розвитку країни - її інформатизацію, науку і освіту, участь у глобальних науково-освітніх і інформаційних інфраструктурах, де перетинаються ланцюги всіх сучасних базових індустрій, зокрема комп'ютерної, телекомунікаційної, виробництв спеціальних і побутових електронних засобів поширення інформації, створення сенсу (наповнення змісту) сучасної комунікації із індустрією продукування інформаційних сенсів, тобто всього того, що формує якість нового інформаційно-комунікаційного порядку в світі. Цей процес розпочався на Заході не так давно (закон про телекомунікації, США, 1996 р.; "Зелена книга" про конвергенцію, що схвалена країнами ЄС, грудень 1997 р.) і розвивається дедалі швидше.

Ми бачимо, що самоорганізація всередині інформаційно-комунікаційного середовища різноманітних мережевих груп і співтовариств у рамках віртуальної комунікації постійно підштовхує до вироблення нових правил використання культурних і моральних норм взаємодії. Міжнародні кодекси (ООН, ЮНЕСКО та ін.) задають орієнтири світу, який дедалі більше інформатизується, а вчені-гуманітарії дедалі більше беруть участь у процесах соціалізації, вихованні та утворенні стандартів нової культури спілкування в умовах функціонування комп'ютеризованого інформаційно-комунікаційного середовища, стають ініціаторами гуманітарної експертизи та етичного аналізу розвитку високих ІТ-технологій майбутнього.

Здається, що владні кола України під впливом бурхливого зростання темпів світового науково-технічного прогресу усвідомили це. Проблема і в нас поступово набуває ознак загальнонаціональної, а не вузьковідомчої національно-освітньої: стає багатовимірнішою - соціальною, духовною і взагалі, як здається, нашою природно-економічною надією щодо успішного облаштування нового інформаційно-комунікативного типу соціуму, вимагаючи від нас зваженої відкритості освітніх інформаційно-комунікаційних систем і технологій [2]. Саме тому однозначно можна стверджувати, що Україна має піти на безпрецедентні реформи в науково-освітній сфері, про які ми багато говоримо протягом усіх років незалежності, і влада тут багато чого завинила.

Головним завданням тут для досягнення успіху для нас є необхідність надати економічну, юридичну, організаційну та політичну підтримку людині, яка розвивається, навчається, викладає науково-технічні ідеї, створюючи науково-технічний і комерційний потенціал України. Сьогодні треба терміново вирішувати безліч процедурних питань щодо умов обрання та роботи керівників кафедр і ректорів університетів, умов і критеріїв захисту дисертацій, обміну науково-технічною інформацією в інтеграційних процесах в контексті вимог її безпеки. Ми, врешті-решт, маємо подолати суттєву ваду нашої освіти, коли на кафедрах національних університетів працюють один-два професори із відповідною фаховою підготовкою і досвідом практичної діяльності. Само вручення професорських дипломів має стати особливою турботою президента України, як і питання підтримки високої якості морально-етичної атмосфери в науково-освітніх установах.

Розриваючи коло накопичених проблем, Україна, безумовно, має піти не стільки на модернізацію освіти, як на безпрецедентні реформи в науково-освітній сфері, в розбудові її інформаційно-комунікаційних систем, від яких вона залежить значною мірою. Про це ми багато говоримо протягом усіх років незалежності, однак корупція та винайдена бюрократами формальна імітація тут процесів корисної діяльності набула у нас масштабу справжнього лиха і не дозволяє суспільству її подолати. Існуюча система управління науково-освітньою сферою знецінює найцікавіші та розумні ідеї креативно мислячих вчених України, перетворює їх у щось зовсім протилежне задумам. Можливо, слід публічно визнати, що внаслідок цього у нас відбувається провал всіх моделей інноваційного розвитку суспільства. Сам термін "інновація" став у нас лише найпопулярнішою оцінкою стану й перспектив розвитку суспільства, а не базовим принципом сучасного світогляду щодо розбудови суспільно-політичних та економічних проектів, які б визначали місце людини у світі, мотиви й мету її діяльності [3].

Ми маємо, врешті-решт, подолати "владу науково-освітніх канцелярій" при оцінці дій в науці та освіті, що лежить на нашому житті гнітючим нищівним тягарем, створюючи в суспільстві атмосферу пригніченості. Провідні країни світу, насамперед США, першими відчули цінність вирішення таких проблем на державному рівні, коли наприкінці 1950-х років минулого століття (після запуску СРСР у 1957 році першого супутника Землі) поставили за мету кардинально змінити законодавчі основи організації науково-технічної та науково-освітньої діяльності, а головне - принципи роботи із науково-технічною інформацією. Президенти США Д. Ейзенхауер і Дж. Кеннеді свого часу відверто висловлювалися, що СРСР виграв у США змагання за космос за шкільною партою і що для американців достатньо перейняти саме досвід СРСР в організації освіти і науки - це і стало поштовхом для їх реформ.

З того часу сфера освіти і науки, без перебільшення, стали для США та інших провідних країн світу особливо чутливо-критичним елементом в системі координат національної безпеки, перш за все, тому, що без фахово підготовлених інженерів, здатних вести аналітичну роботу з інформацією і конкурентну розвідку в площині пошуку та визначення світових науково-технічних трендів, жодна країна не зможе стати на шлях інноваційного розвитку. США як держава з того часу своїми виключно виваженими діями постійно надає належну підтримку розвиткові науково-освітньої сфери та процесам формування сховищ науково-технічних знань. Вони й сьогодні не усувають ці питання на периферію державних інтересів при фінансуванні проектів. США навчилися швидко знаходити засоби стимулювати громадян до активнішого впровадження ідей та знань до реальної економіки країни. Вже на початку 1960-х років завдяки впровадженню нової інформаційної політики вони обумовили появу інноваційної економіки, суттєво змінивши ставлення свого населення до освіти, вченості, науково-технічної діяльності, інформації та знань як ресурсу розвитку своєї держави. На початку 1970-х років вони почали глибоко вивчати феномен інформаційного ресурсу, і сьогодні для нас вкрай важливо вивчити їх досвід, особливо щодо його впливу на розвиток національного науково-освітнього середовища.

Наше суспільство, нарешті, має навчитись цінувати такі якості, як здатність людини до навчання і винахідництва. Практичність урядових дій має проявлюватись в організації такої економічної системи, що забезпечує реалізацію інноваційних можливостей науково-освітньої сфери, а законодавству допоможе захищати інтелектуальну власність і нагороджувати винахідників. Заради цього політична система має, нарешті, подолати корупцію, не боятися дивитись у бік технологічних інновацій та просувати успішних вчених і підприємців соціальними ліфтами на вищі щаблі управління державою.

Для подолання численних, накопичених нашим суспільством негативних тенденцій, суспільству, на наш погляд, доведеться, по-перше, на законодавчому рівні змінити ставлення до науки та освіти на засадах техномеритократичної культури. Вона вже вкоренилася у світовій університетській практиці та означає віру в природну силу розвитку науково-технічного прогресу як ключової складової в загальному вимірі прогресу людства. Можна навіть спробувати сформувати деякі принципи створення системи підготовки кадрового потенціалу, що знаходяться в її основі, а саме конкуренція: робочого персоналу; персоналу управління; ділової репутації та ініціативи; досягнень; багатопрофільності; якості; споживачів продукції; інформаційного забезпечення; форм збуту; фінансових та ресурсних послуг. Саме в такому ракурсі, на наш погляд, і потрібно вести розмови про реформу вищої освіти з метою підготовки національної інженерно-технічної еліти, здатної до інноваційної науково-технічної роботи та спроможної працювати на глобальних ринках, розвиваючи глобальне інформаційно-комунікативне суспільство [4].

На жаль, процес оновлення управління науково-освітньою сферою відбувається у нас за рахунок старих методологічних засад, технологій і резервів суспільства. Наука і освіта часто працюють в координатах вимог давно застарілої системи "феодального" права. Скажімо, авторські права й право спеціалістів на особисте збагачення за рахунок своїх знань "перекручено" таким чином, що часто науково-дослідні або освітні заклади у нас торгують винаходами й науковими відкриттями своїх співробітників без їхньої участі. Вважається, що за роботу вони отримують заробітну платню, проте авторське право - це, перш за все, реноме, що дозволяє талановитим людям претендувати на вищу зарплатню (вищі статки), винагороди, наукові звання, право на перехід до інших організацій на вигідніших умовах.

У нас ще не викоренено практику подавати до друку наукові публікації за планом і безкоштовно, що спонукає не займатися наукою, а імітувати наукову діяльність, тож молодь цілком слушно вважає, щоколи грошей не платять й прав на авторство немає, то який сенс працювати? Існує у нас і неприпустиме в цивілізованих країнах явище "дідовщини" - серед наших академіків і професорів досить великий прошарок тих, хто своє прізвище (і найчастіше першим) традиційно вносить до складу авторських колективів, хоча вже давно не генерує нових ідей.

Численні приклади свідчать про те, що сьогодні практика організації вищої освіти в Україні (в умовах набуття незалежності та, одночасно, інформатизації) виявилася нераціональною, а іноді - просто хибною. Проте навіть за таких умов наука продовжує демонструвати серйозні результати. Інформаційні технології сприяють цьому, інтегруючи державу до глобального економічного, політичного, соціального і культурного простору.

Інформація і знання, згенеровані нашими фахівцями, їх рівень освіти мають високий попит і впевнено долають географічні та часові бар'єри на всіх рівнях комунікацій. Слід визнати, що спочатку серйозною перешкодою на шляху до практики максимально широкого обміну знаннями стало незнання нашими фахівцями іноземних мов, однак, знов-таки завдяки розвитку сервісів мережевих каналів глобальних інформаційно-комунікаційних мереж, покращилась структура взаємодії наших громадян зі світом, мовні бар'єри поступово стираються, що дедалі більше робить нас конкурентоспроможними в динамічному зростанні суспільства знань.

Аналіз досліджень і публікацій останніх років засвідчує, що глобальна інформатизація суспільства стимулювала у нас всі процеси міжнародної співпраці, збільшила потреби суспільства та їх громадян в різноманітних інформаційно-комунікаційних послугах. Темпи накопичення інформаційних ресурсів (сьогодні багато в чому їх обсяги перевищують навіть темпи зростання інформаційних потреб людини) почали спричиняти в суспільстві інформаційне перенасичення і, як наслідок, виникнення інформаційних криз, активізуючи появу нових і модифікацію вже існуючих загроз, навіть на рівні проблем національної безпеки [1].

Головні інформаційні загрози можна достатньо точно поділити на такі класи: порушення конфіденційної інформації - передбачає одержання інформації користувачами або процесами всупереч встановленим правилам доступу; порушення цілісності інформації - передбачає повне або часткове знищення, перекручення, модифікацію, нав'язування хибної інформації; порушення доступності інформації - передбачає втрату (часткову або повну) працездатності системи, блокування доступу до інформації; втрата керованості системою обробки інформації - характеризує порушення процедур ідентифікації та автентичності користувачів і процесів, надання їм повноважень, здійснення контролю за їх діяльністю, відмова від отримання або пересилання повідомлень. Усе це обумовлює потребу виважених дій в політиці держави щодо виконання інформаційно-комунікаційної функції. Головним тут, безумовно, є вирішення проблем безпекових характеристик інформаційно-комунікаційної діяльності при впровадженні новітніх ІКТ.

В природному процесі відображення проблем визначення свобод людини та її прав на інформацію завжди необхідно співставляти два категоріальних поняття, що відображають загальнолюдські цінності: "свобода" і "необхідність", "свобода" і "відповідальність". Як свідчить досвід в сфері інформаційно-комунікаційної діяльності людини, суспільства і держави, завжди має бути досягнуто їх розумне співвідношення заради безпеки існування. Воно традиційно було присутнє і в нашій культурі, однак суттєво змінилося із розвитком ІКТ, а об'єктивні і суб'єктивні обставини постійно заважають нам зв'язати їх в координатах вимог загальної інформаційно-комунікаційної функції держави.

Усі провідні країни світу відверто і прагматично, навіть агресивно захищають свої інтереси в інформаційно-комунікаційній сфері. Сьогодні вже і за межами своїх держав вони розглядають іноземні об'єкти інформаційно-комунікаційної інфраструктури, зокрема освітні, як власні. Оприлюднені останнім часом факти про витоки інформації за допомогою технічних засобів розвідки свідчать про те, що роль останньої постійно зростає і залишається невід'ємною компонентою в системі міжнародних відносин, тобто в дипломатії, системах ведення бізнесу та державного управління [2]. Щоб протистояти таким процесам, нам катастрофічно не вистачає фахівців для інформаційно-комунікаційної, аналітичної, інформаційно-пропагандистської та управлінської роботи в умовах домінування цифрових технологій. Проблема об'єктивно зростає і не може бути розв'язана риторикою політичних лідерів, політологів, соціологів та інших фахівців гуманітарних наук. Ситуація змушує по-новому та прискіпливіше оглянути і всю проблематику підготовки кадрів для інформаційно-комунікаційної діяльності, тобто для створення, зберігання та ефективного використання інформаційних ресурсів. Аналітика, як наука і вид трудової діяльності, тут, без сумніву, є для нас найкритичнішою сферою. В циклах управління будь-якими процесами вона більш за все вимагає активної розумової високопрофесійної праці, а тому опанування в системі освіти знань про технології стратегічного аналізу інформації, включаючи і роботу автоматизованих мережевих інформаційно-керуючих комплексів та систем, стає виключно важливим завданням для національної науки і освіти.

Осягнути ситуацію і точно визначати коло проблем, які нам сьогодні треба знати і вирішувати, ми поки що не змогли повною мірою. Для цього, крім досягнення відповідного науково-технологічного рівня, потрібна постійна відверта і публічна дискусія фахівців із поверненням до витоків застосування гуманістичних методів управління суспільством та інформаційно-комунікаційною сферою в сучасних умовах. Скажімо, особливо прискіпливо ми маємо оглянути зростаючі проблеми роботи з великими масивами інформації, що накопичується в електронних базах даних. Сьогодні в діях владних структур усіх країн спостерігаються одночасно два протилежні за спрямованістю, але нерозривно пов'язаних між собою, процеси - з одного боку, зростає відкритість держав (її обумовлює надшвидкий розвиток комп'ютеризованих ІКТ та їх надлегке проникнення до усіх сфер життя), з іншого - збільшується прагнення влади до закритості, державного й політичного контролю над інформаційно-комунікаційними процесами. У внутрішній політиці цей тренд простежується, скажімо, в суттєвому розширенні повноважень правоохоронних органів і спецслужб у боротьбі з правопорушеннями в сфері використання ІКТ при захисті інтелектуальної власності, а також у заходах, пов'язаних із інакомисленням громадян, а в зовнішньополітичній сфері - в дипломатичній активності, просуванні ідей (іноді аматорських), наприклад, щодо контрольованого управління процесами інформаційного обміну в глобальних мережах. Скажімо, сьогодні всюди існує потреба зробити їх жорсткішими, хоча всі усвідомлюють, що регулювати сучасні ІКТ діями традиційних державних служб майже неможливо [5].

У нашій країні ще не відбулася третя промислова революція, основна ознака якої є повсюдна роботизація виробництва, однак разом з іншими ми рухаємось до цифрової ери. За цих умов знання і здатність вихованців технічних університетів (нетократів) до роботи в глобальному інформаційно-комунікаційному просторі набувають особливої цінності, оскільки вони дозволять долучатися до управління матеріальними і нематеріальними ресурсами суспільств. Потреби реальної економіки і саме життя вимагають рішучих змін в системі вищої освіти. Вектор розвитку інформаційно-комунікаційної діяльності країни дедалі більше орієнтує нас на міжнародне науково-технічне співробітництво, вимагаючи від вищої школи фахівців з іншими якостями. У чому полягає особлива складність ситуації? Справа не просто в подоланні труднощів - застарілих або тих, що виникають сьогодні, кризових явищ, дефіцитів і диспропорцій. При всій важливості цієї роботи, при всіх непростих обставинах сьогоднішнього дня важливо усвідомити стратегічну мету: організувати ефективну діяльність науково-освітньої сфери. Тільки вирішення цього завдання дозволить Україні увійти (хочеться сказати, "зробити прорив") до кола країн з найвищим рівнем добробуту свого народу.

Список використаних джерел:

1. Воронкова В. Г. Філософія розвитку сучасного суспільства: теоретико-методологічний контекст: [Монографія] / В. Г. Воронкова. - Запоріжжя : РВВ ЗДІА, 2012. - 262 с.

2. Дзьобань О., Соснін О. Інформаційна безпека: нові виміри загроз, пов'язаних з активізацією міжнародної діяльності в інформаційно-комунікаційній сфері / О. Соснін // Вісник Львівського університету. Серія "Міжнародні відносини". - 2015. Випуск 37. Частина 3. - С 35-43.

3. Соснін О. В., Воронкова В. Г., Ажажа М. А. Філософія гуманістичного менеджменту (соціально-політичні, соціально-економічні, соціально-антропологічні виміри): Навчальний посібник / О. В. Соснін, В. Г. Воронкова, М. А. Ажажа. - Запоріжжя: Дике поле, 2016. - 356 с.

4. Максименюк М. Ю., Нікітенко В.О. Інформаційно-комунікативне суспільство як різновид складної соціальної системи і взаємодії / М. Ю. Максименюк, В. О. Нікітенко // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : [зб. наук. пр.] - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2016. - випуск № 66. - С. 266-278.

5. Соснін О. В. Виклики і загрози при впровадженні відкритих інформаційно-комунікаційних науково-освітніх систем та технологій / О. В. Соснін // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії : [зб. наук. пр.] - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2016. - випуск № 67. - С.49-58.

АНОТАЦІЯ

Право на освіту є фундаментальним правом людини, освіта здатна змінити життя й трансформувати суспільство. Саме із підвищенням вимог до алгоритмів організації науки та освіти слід пов'язувати основні ризики й можливості України в XXI столітті, оскільки ми здатні вийти на глобальні ринки освітніх послуг.

Ключові слова: інформація, міжнародне науково-технічне співробітництво, інформаційний ресурс, інноваційна діяльність, інформаційно-комунікаційна функція держави, інформаційно-комунікаційні технології.

АННОТАЦИЯ
Право на образование является фундаментальным правом человека, образование способно изменить жизнь и трансформировать общество. Именно с повышением требований к алгоритмам организации науки и образования следует связывать основные риски и возможности Украины в XXI веке, поскольку мы способны выйти на глобальные рынки образовательных услуг.
Ключевые слова: информация, международное научно-техническое сотрудничество, информационный ресурс, инновационная деятельность, информационно-коммуникационная функция государства, информационно-коммуникационные технологии.