Економіка

Прищеплювати гілочку манго, що росте у Сінгапурі, до української груші – заняття, як мінімум, марне
Павло Султанський
31.07.2017, 16:20

Моя каденція у Республіці Сінгапур (РС) тривала майже п'ять з половиною років. Починалася вона незвичайно - супроводженням засновника сучасного Сінгапуру Лі Куан Ю (1923-2015 рр.) під час його візиту до Києва у вересні 2010 року. Ця подія значною мірою визначила, немов персоніфікувала, моє сприйняття мегаполісу, демістифікуючи сінгапурське "диво" та розставляючи все на свої, цілковито раціональні, місця. Сінгапур багатий на дивовижне, якщо застосовувати до острівної нації традиційні мірила. Але, правду кажучи, незвичайним вважаю, передусім, те, що у переломний для сінгапурців період 60-х минулого століття їх очолив ЛКЮ. Між іншим, саме так прийнято скорочувати ім'я першого прем'єра, котрим був пан Лі. Опинися тоді на місці лідера хтось інший, у світі цілком могла б виникнути ще одна версія країни-невдахи.
За роки перебування у Сінгапурі в мене склалася досить визначена думка щодо витоків економічних успіхів цієї держави. Полягає вона в тому, що упродовж усього незалежного (з серпня 1965 року) існування Республіки всі перешкоди на шляху підприємництва методично усувалися. Зсередини це виглядає, якщо одним словом, жорстко. Ім'я цій жорсткості - вирощена на неймовірно важкому ґрунті нульова терпимість населення до корупції. Решта - це вже похідне.
Сінгапур не співставний з абсолютною більшістю сучасних держав. Цю країну не можна зарахувати до числа "портових офшорних фінансових центрів". Жоден, навіть найпотужніший, порт чи офшорна гавань не мають усіх атрибутів справжньої державної влади, не витрачають на оборону 4- 5% свого бюджету (і це лише офіційна величина!).

Оборонні видатки Республіки приблизно дорівнюють сумі аналогічних бюджетів сусідніх Малайзії та Індонезії, перевищивши 10 млрд дол. США у 2015 році. Витрати, що скеровуються на оборону, зросли з початком агресії Москви проти України. У Сінгапурі цю подію сприйняли як попередження для своєї безпеки, оскільки РФ, будучи членом ядерного клубу і постійним членом РБ ООН, подала приклад цинічного нехтування базисними принципами міжнародного права щодо меншої і більш уразливої Української держави. Міністр закордонних справ РС К Шанмугам виступив у парламенті з відповідною заявою відразу ж після анексії Криму. В суспільстві ж з розумінням сприйняли заходи уряду зі зміцнення обороноздатності держави.
Витрати на оборону вивели Сінгапур на друге місце у світі за глобальним індексом мілітаризації. Характерно, що РС є єдиною країною першої десятки цього рейтингу, яка не веде бойових дій і у відносно недалекому минулому не брала участі у війнах.
Загальна військова повинність для чоловіків починається з 18 років. Без будь-яких відстрочок і винятків. Для визначеного законом кола осіб допускається альтернативна служба. Хоча постійний військовий контингент становить трохи більш ніж 70 тис. військовослужбовців, зростаючи числом з року в рік, при загальній мобілізації майже 1,3 млн чоловік здатні взятися до зброї. Цьому сприяє, серед іншого, регулярна перепідготовка резервістів до досягнення ними 49-річного віку.
Будівництво збройних сил опинилося серед чи не найскладніших проблем у початковий період незалежного існування. Сінгапурському керівництву було дуже непросто посеред безлічі держав знайти ту, яка виявилася б здатною і готовою сприяти в цій справі. Після відмови у співпраці з боку низки країн до Сінгапуру прибули ізраїльські інструктори, створивши боєздатну військову структуру за ізраїльським зразком, що і понині щиро цінують сінгапурці.
Останніми роками міністерство оборони Республіки предметно зайнялося волонтерським рухом, юридично визначивши статус сотень співвітчизників як службовців МО, готових професійно працювати на користь своєї Батьківщини. Залишаючись на своїх місцях у цивільному секторі, вони у разі потреби залучаються державою для виконання специфічних завдань, будучи при цьому юридично захищеними. Під час здійснення волонтерської місії їхні роботодавці зобов'язані зберігати за ними виплату окладів.
Особливістю військового призову є обов'язкове проходження служби не лише громадянами Республіки, а й усіма постійними мешканцями країни чоловічої статі, які досягли призовного віку. До речі, після проходження служби такі особи наділяються правом отримання громадянства.
Делікатне питання - ситуація з етнічними малайцями. Лише наприкінці 1970-х їх почали призивати на дійсну військову службу, резонно беручи до уваги, наскільки психологічно складно було б їм воювати проти своїх співплеменників. Цікаво, що команди у сінгапурській армії віддаються саме малайською мовою - при тому, що Сінгапур майже стовідсотково є англомовною країною. Поряд з англійською, статус офіційних мають китайська (мандарин), малайська і тамільська мови. Малайзія з самого початку визначалася як ворог номер один у, набулому не з власної волі незалежність, Сінгапурі. До певної міри і це послужилося малайськомовності в армії. Власне, навіть гімн країни виконується малайською.
Визначальною мірою військова стратегія держави базується на понятті випереджаючої оборони, оскільки армія не має простору для внутрішнього маневру, відходу й організації опору при сухопутному наступі потенційного супротивника. Тому негайна - природно, в надзвичайних ситуаціях - висадка сил швидкого розгортання на території прилеглих держав, завдавання високоточних нищівних ударів по ворожих пунктах управління, виведення з ладу систем комунікації, забезпечення панування на морі та в повітрі - такими є складові оборонних зусиль Сінгапуру при виникненні воєнної загрози. Постійно заявляючи про свою прихильність стриманості та діалогу з сусідами, Сінгапур послідовно зміцнював свої ЗС. Одночасно в міжнародному вимірі формувався образ нації як виключно затребуваного суб'єкта, зокрема як постачальника продукції нафтопереробки (знаходиться в топ-3 світу), фінансового центру (вже випереджає Швейцарію), міжнародного морського порту (очолює світові рейтинги завантаженості) тощо. Як стверджують і самі сінгапурці, і відповідні експерти, жодній країні не вигідно, принаймні на нинішньому етапі, військовими засобами загрожувати Сінгапуру. Інша річ - терористичні організації, кібер-криміналітет, усякого штибу міжнародні авантюристи. Для боротьби з ними влада мегаполісу не шкодує ні сил, ні коштів. Цю обставину, між іншим, із занепокоєнням сприймають сусіди Сінгапуру, що привносить напруженість до відносин з ними.
Однією з найпромовистіших рис сінгапурської зовнішньої політики є високий ступінь її передбачуваності. Політичний істеблішмент Сінгапуру по-справжньому прихильний цілям і принципам розбудови АСЕАН як ключового чинника регіональної (у Південно-Східній Азії) архітектури безпеки. Стійкими є заклики керівництва Сінгапуру до США зберігати і зміцнювати військово-політичну присутність в АТР. Для цього керівники РС надають надзвичайне сприяння американцям через механізм "Стратегічної рамкової угоди для тіснішого співробітництва і партнерства у сферах оборони та безпеки". Практична сторона такої взаємодії має для Сінгапуру наріжне значення. Як зазначив під час візиту до США ще у 1967 році прем'єр Республіки ЛКЮ, відносини зі Сполученими Штатами слугували для острівної держави інструментом виживання. З роками, суттєвим чином розсуваючи рамки та наповнюючи змістом поняття "партнерства", глобальне місто і глобальна супердержава досягли численних цінних для кожного з них результатів у різноманітних галузях. Вашингтон має в особі Сінгапуру важко замінного, по суті унікального, партнера у щодалі важливішому для США регіоні. Сінгапур додав собі, умовно кажучи, американських "м'язів", що робить його значно менш вразливим, а це стає ще ціннішим в атмосфері загрозливої деградації міжнародних правових інститутів.
Разом із тим, для готових абсолютизувати проамериканськість Сінгапуру слід нагадати, що у відповідь на неодноразові спроби адміністрації Б. Обами з огляду на проголошене "розвертання до Азії" назвати РС стратегічним союзником Вашингтона, сінгапурці неухильно відтворювали тезу про надзвичайно насичене партнерство між двома країнами, але аж ніяк не про союзництво. Понад те, в експертному середовищі схильні довіряти інформації про відмову Сінгапуру в 2003 році від статусу основного союзника поза НАТО.
Можна стверджувати, що крихітно-глобальний Сінгапур привчив обох надваговиків - КНР і США - до того, що він самостійно визначає ступінь своєї залученості до відносин з кожним з них - так само, як і з рештою світу. Майже незбагненним чином Сінгапур зумів не стати веденим на геополітичній арені.

Не надто занурюючись у численні деталі, подеколи доволі суперечливі, слід констатувати здатність сінгапурців залишати минуле минулому і в підсумку домагатися того ж від сусідів. І яскраве свідчення тому - історія відносин несумірного за кількістю населення і розмірами території Сінгапуру з його найближчими сусідами Індонезією та Малайзією, що варта, щонайменше, окремої згадки.

9 серпня 1965 року парламент Малайзійської Федерації проголосував за вилучення Сінгапуру зі свого складу. В тому ж 1965 двоє індонезійських військових диверсантів підірвали бомбу у приміщенні Макдоналдса на центральній вулиці Сінгапуру, вбивши трьох та завдавши поранень 33 відвідувачам. Джакарта безуспішно намагалася повернути своїх "героїв". У 1968 терористи були страчені. А сьогодні син індонезійського президента навчається в одному з сінгапурських університетів.
Лавірувати поміж двома переважно мусульманськими державами космополітичному Сінгапуру, напевно, важко. Попри це у грудні 2016 сінгапурський і малайзійський прем'єри поставили свої підписи під спільним проектом із прокладання швидкісної залізниці між Сінгапуром і Куала-Лумпуром. Відстань у 350 км потяги долатимуть не більш ніж за 90 хвилин.
Безумовно, далеко не пелюстками орхідей вкриті вибоїсті шляхи сінгапурсько-індонезійських відносин. Але небагатьом відомо, що, по суті, друге найменування сучасному Сінгапуру мимоволі дав один з колишніх президентів Індонезії Б.Дж. Хабібі, виступаючи перед групою молоді у фінансово критичному для регіону і світу 1998 році. Вказуючи на мапу, він пояснював недолугість порівняння гігантської Індонезії з населенням у 211 млн чоловік із Сінгапуром, позначеним "малесенькою червоною крапкою" (little red dot) на політичному глобусі. З плином років Хабібі повернувся до сказаного, підкреслюючи, що вільна бесіда з молодими індонезійцями жодним чином не мала на увазі образливі зауваження на адресу сусідньої держави. Навпаки, своїм юним співвітчизникам він намагався поставити Сінгапур за приклад перед загрозою економічної катастрофи, що насувалася на його країну. Тепер неважливо, у чому полягала істина. Суттєвим є результат, що виявився у дивовижному ентузіазмі, з яким у сінгапурському суспільстві було підхоплено словосполучення "red dot". Без перебільшення, сінгапурцям припала до душі сказана індонезійським лідером дефініція.
Справді, територія Сінгапуру за своїми розмірами співставна, приміром, із Києвом. Сьогодні на площі РС, що складає 719 кв. км, мешкає понад 5,6 млн людей. Показник ВВП Республіки впевнено перетнув рубіж у 300 млрд дол. США. При цьому частка промислового виробництва з року в рік складає близько 30% загального ВВП, тобто понад 90 млрд дол. США. Багато це чи мало? Вирішуйте самі. До певної міри доволі обґрунтованими є твердження окремих експертів щодо спеціалізації Сінгапуру на наданні послуг фінансового порядку. Адже вони складають 1/5 щорічних прибутків мегаполісу. З іншого боку, це лише 20% загального обсягу надходжень до скарбниці. Ще там є один з найбільших у світі морських портів, міжнародний аеропорт, що вкотре очолив відповідний глобальний рейтинг. Усі ці вражаючі показники не дають, як вважають у Сінгапурі, гарантій стабільності. Тому нація на рівні ДНК засвоїла і підпорядковується "правилу велосипеда" стосовно неперервності реформ: велосипедист не падає, поки рухається. Погодимося, лише досвідчений трюкач здатний якийсь час не впасти, балансуючи на парі коліс. Хоча власне словом "реформи" сінгапурці не зловживають, віддаючи перевагу точним формулюванням здійснюваних змін цій розпливчатій дефініції. Зізнаюся, до мене безліч разів зверталися із запитанням стосовно "таємної зброї" Сінгапуру, який дійсно не має ні корисних копалин, ні природних джерел прісної води, ні достатніх трудових ресурсів, ні багато іншого, без чого важко уявити нормальне функціонування цілісної системи. З плином часу викристалізувалося одне слово: менеджмент. Точніше два - ефективний менеджмент. Про нього у контексті Сінгапуру можна говорити годинами. Сінгапурський менеджмент у чомусь подібний висококласній акупунктурі. Уявімо собі складний організм країни-міста з величезною кількістю больових точок (про окремі йшлося вище). Урядові установи, відповідально спостерігаючи за ними, точково впливають на "тіло" для упередження проблем. Пригнічення корупційних "точок" є лише певною, доволі обмеженою, часткою численних інших об'єктів постійного моніторингу, здійснюваного виконавчою владою.
Перевага сінгапурського істеблішменту перед політиками більшості країн світу полягає у здатності забезпечувати довгострокове планування - розкіш, яку дозволяють собі лише окремі держави. На це вони коштів не шкодували, навіть коли їх бракувало на найнеобхідніше. Оскільки засновники Сінгапуру мислили стратегічно та відповідально. Оскільки в основу відбору кадрів на державну службу був покладений принцип меритократії. Оскільки невідворотність покарання за злочини стала нормою повсякденного життя сінгапурського суспільства.

Сінгапурське "економічне диво", як мені вбачається, загалом може застосовуватися за межами держави-мегаполісу лише у випадках перенесення досвіду управління мегаполісами. В усьому іншому ця багато у чому штучно народжувана нація механічно відтворюватися не може. Намагатися задля досягнення успіху трансплантувати у наші реалії сінгапурський досвід - безглуздий задум.
Чужий досвід є апріорі корисним. Однак прищеплювати гілочку манго, що росте у Сінгапурі, до української груші - заняття, як мінімум, марне.
За кілька днів до повернення в Україну в січні 2016 р. від одного з впливових сінгапурських політиків, який симпатизує Україні, довелося почути буквально таке: ви нас недооцінюєте. Мені було зрозуміло, що поїздка до Києва Лі Куан Ю, лояльність до України представників Сінгапуру у міжнародних фінансових інститутах, готовність на експертному рівні братися за конкретні, нехай невеликі, проекти - все це не знайшло, на його погляд, очікуваного відгуку з нашого боку. Понад те, радянські практики запровадження міжурядових органів, підписання формально-рамкових паперів, помпезні спільні декларації - все це сприймається сінгапурцями у кращому випадку зі стриманою усмішкою.
З часу встановлення дипломатичних відносин - 31 березня 2017 року минуло чверть століття від цієї події - Сінгапур двічі відвідали глави Української держави і шість разів - керівники МЗС України. Формально ж в Україні лише одного разу (2015 р.) побував міністр закордонних справ РС. Та й то, власне, на шляху до іншої європейської країни. Для прагматиків-сінгапурців важливо, щоб стабільними та дієвими були державні інститути, справді незалежними суди, щоб зобов'язанням була властива спадковість, і вони б не підмінялися обіцянками "взяти під особистий контроль". Сінгапурці потенційно готові до обмінів між представниками влади всіх рівнів, але, на їхнє переконання, високим візитам має передувати копітка експертна робота.
Оцінюючи досягнуте за роки роботи у Сінгапурі, виокремлю три позиції: перша - дійсно сильна заява сінгапурського уряду стосовно кремлівської анексії Криму; друга - підписання Меморандуму щодо консультацій між МЗС наших двох країн. Цей документ створює відмінний майданчик для всебічних контактів на робочому рівні, професійного діалогу представників виконавчих та бізнесових структур. Третя - заснування за сприяння посольства Українського клубу у Сінгапурі. Патріотично налаштовані українці з понад півтисячної громади у РС стали частиною організованого світового українства. На мій погляд, з Сінгапуром та, мабуть, з більшістю країн світу до політичного діалогу слід йти через успішне економічне та інвестиційне співробітництво, а не навпаки. Ми ж, усупереч міжнародній практиці, майстерно не помічаємо, що без змістовної економічної складової політичні цілі не є досяжними. Особливо, коли йдеться не про сусідні держави.
Сінгапур може перетворитися на прекрасного торговельно-економічного партнера, якщо скористатися напрацьованим ним інструментарієм, а не нав'язувати йому свої кліше. Погодимося з тим, що сповідуючі такі підходи країни вже давно та успішно взаємодіють з РС на користь собі та не на збиток Сінгапуру. В мене склалося переконання у готовності сінгапурських підприємців співпрацювати з українськими бізнесменами за всіма напрямами - від переробки сировини до космічних запусків. Їхні вимоги неймовірно прості: бути відповідальними у виконанні взятих зобов'язань.
Підсумовуючи, хотілося б зазначити: у Сінгапура немає таємного інструментарію, який дозволяє нації залишатися бажаним партнером ледь не для всіх держав та економік світу або, як там кажуть, "від Північної до Південної Кореї". Перш ніж просувати себе будь-де, сінгапурці створили на власній території максимально комфортні умови життя, бізнесу, навчання, творчості, наукової діяльності, харчування і ще Бог зна чого. Так, відеокамер і свідомого донощицтва стосовно підозріливих осіб там більше, ніж у будь-якій іншій країні світу. Та в результаті переконуєшся, що дружити чи співпрацювати з Сінгапуром хотіли б усі. Щодо нас, то ми у відносинах з Сінгапуром неодмінно досягнемо високих результатів, створюючи по-справжньому комфортне середовище всередині своєї держави.

(за матеріалами сайту https://www.vectornews.net)